У повітрі розлите стійке очікування змін. Небачена раніше інтенсивність переговорів формує запит і підживлює надію на те, що "це от-от має закінчитися".

Особливо загострюються емоції напередодні четвертої річниці, коли 24 лютого 2022 року мало хто міг уявити, яке море страждань і сліз доведеться перетнути: "Ми думали — місяць. Виявилося — безодня".

Безліч українських зустрічей з американцями та європейцями, а також різноманіття породжених ними планів врегулювання, гарантій безпеки й супровідних документів формували тло радше заспокійливе, ніж переконливе.

Відсутність за столом переговорів головного фігуранта й реального адресата рішень – Росії як держави-агресора – створювала стійкий ефект "слона в кімнаті". Адже незалежно від кількості попередніх заяв і проведених форумів наказ про припинення вогню має бути відданий там само, де був відданий наказ про його початок. І це буде явно не в Маямі, Омані чи Брюсселі.

Тому, щоб оцінити перспективи завершення або ескалації війни, варто зрозуміти мотиви людини, яка одноосібно за неї відповідає.

У 2026 році правильна відповідь настільки ж критична, як у 2022-му було питання: чи відбудеться вторгнення. Різниця в оцінці передбачає діаметрально протилежні стратегії – почати перековувати мечі на рала або ж і далі збирати рала для виготовлення максимальної кількості мечів.

Хоча психоаналіз особистості Путіна – людини, що пересувається на бронепоїзді й не ставить лайків, – заняття невдячне, логіка дій відверта: несучою конструкцією світогляду залишається питання безсмертя та місця в історії – того, як він і його час будуть описані в підручниках.

Вік і наближення фіналу породили цю темну ide fixe – зацикленість на половцях, Рюриковичах і імператорах. І це погана новина. Погана тому, що рішення про початок так званої СВО, яка переросла у повномасштабну війну, від самого початку передбачало кінцевий підсумок – "усе або нічого".

Формули "Путін – збирач земель, спадкоємець Петра І та Катерини Великої" або "Путін – воєнний злочинець, диктатор і васал Китаю" залишають украй вузьке поле для компромісів. А чотири роки українського спротиву критично звузили для Путіна можливість написання "героїчного літопису", дедалі ближче підводячи до сценарію ганебної війни.

Прикладаючи таку мірку "історичної величі" до тих чи інших варіантів мирних угод, можна оцінювати їхню життєздатність: чи наближають вони кремлівського правителя до досягнення його месіанських цілей, чи, навпаки, віддаляють від них.

Станом на сьогодні навіть найбільш лояльні до Кремля варіанти за своєю суттю є капітуляційними для Росії. Усе, що може запропонувати Захід і на що може погодитися Україна, – мізер і насмішка.

Навіть якщо Америка визнає Крим російським — чи протримається це рішення до наступних виборів або президентського імпічменту в США?

Закріпити в Конституції України невступ до НАТО? Через один, максимум два виборчі цикли чергова монобільшість одностайно скасує цю норму.

Вимоги щодо російської мови, обмеження ЗСУ, офіційної відмови від територій можливі лише у випадку російського прапора над Майданом, концтаборів і повної окупації. Росія до цього готова – чи її воєнний максимум сьогодні зводиться до спроб добити ТЕЦ-5 у Києві?

Єдиний мінімально прийнятний для Кремля варіант – офіційне визнання Україною (передусім) і Заходом втрати окупованих територій. Лише це рішення здатне бодай частково виправдати катастрофічність наслідків війни для Росії й не закласти під неї постійно тліючий бікфордів шнур українського ресентименту.

"Фінляндизація" – як історичний прецедент. Україна ухвалює документ незворотної юридичної сили, що легалізує й визнає захоплення територій суверенної держави.

Чим не вихід? Минуло кілька десятиліть: Фінляндія є, Росія є, а претензій немає – "усе мовчить, бо благоденствує". Але оскільки такий розвиток подій навряд чи можливий у найближчому майбутньому, постає питання: чого чекати?

Путін готовий продовжувати. Коли ставкою є вічність, ціна не має значення. Увесь досвід 26-річного утримання влади підказує: час – головний союзник. Потрібно перечекати. Погана комбінація рано чи пізно зміниться на добру. У кого ще в запасі не жалюгідні 4–5 років виборчого строку, а, по суті, політична вічність – особливо якщо плануєш жити до ста п'ятдесяти? Уся проблема в тому, що навіть найвірніший союзник може зрадити.

Масштаб загаданого бажання багаторазово перевищив розміри часу, що залишився, стискаючись зі швидкістю шагреневої шкіри.

"Цивілізаційний надрив", "перенапруження" – те, про що російські євразійці так люблять міркувати щодо Заходу, сьогодні можуть спостерігати стосовно самої Росії. Економічні й соціальні кризові тріщини з наростаючою швидкістю розповзаються по російському авторитарному льоду.

Втім, усі ці "штормові попередження" не заважають Путіну існувати у власній реальності, в якій Україна наближається до точки "колапсу", коли:

– український фронт "прогнеться й посиплеться";

– тил замерзне й збунтується;

– Америку – купимо, Європу – прогнемо.

У цих уявленнях – косплей "трикутника смерті" УНР 1919 року: "червоні" з півночі, "білі" зі сходу, поляки із заходу й палаючий вогонь анархії отаманщини в центрі. Версія 2026 року: росіяни зі сходу й півночі, відвернута Європа із заходу та внутрішня дестабілізація.

Але існує й інша реальність – "на землі", де в Росії:

– мінімальні тактичні здобутки;

– колосальні людські втрати;

– відсутність перспектив перемоги.

Що може змінити ситуацію та сформувати в Кремля запит на реальність підсумків і на вихід із війни? Це той самий набір обставин, на які розраховують у Москві щодо України: криза на фронті, внутрішньоросійська напруга й зовнішній тиск.

Домашнє завдання України – створення ситуації тривалого й стійкого позиційного тупика. Блокування можливостей подальшого російського просування. Мінімізація терору українського тилу. Демонстрація внутрішньої стійкості й стабільності.

**** *** ***

Путін не шукає миру – він домовляється про власне місце в історії.

Усе, що йому пропонують сьогодні, – це вибір між мізером і насмішкою: фрагменти Донбасу та "дух Анкориджа" замість "нової Ялти" й СРСР-2.0. У цій логіці компроміс дорівнює капітуляції.

У кремлівській реальності Україну й далі можна дотиснути й заморозити, а Захід – втомити й перечекати. Звідси ставка на час як на головний ресурс. Але розрахунок на його необмеженість упирається в обмеженість самих ресурсів, спричиняючи загальне перенапруження системи. І хоча, коли йдеться про "вічність", ціна не має значення, це правило діє лише доти, доки система витримує.

Андрій Демартіно, для УП

https://www.pravda.com.ua/articles/2026/02/15/8020976/

Я звертаюся до європейських лідерів, які 17 червня мають прийняти доленосне для України, Європи та світу рішення - про кандидатство України в ЄС. Ми дякуємо вам за все, що ви зробили для України. Але треба також визнати, що ви зробили і занадто багато трагічних помилок. Ваші багаторічні, нічим не виправдані загравання з путіним породили нового гітлера 21 століття. Російська агресія проти України, Грузії, Молдови - також багато в чому жорстокий результат цих ваших помилок. Не зробіть чергову, можливо найфатальнішу помилку у вашому житті. Не зробіть так, за що вам і вашим народам буде назавжди соромно.

Ваша імовірна відмова Україні в членстві в ЄС стане абсолютно чітким сигналом путіну, що Європа дозволила йому продовжувати вбивати українців.

Українці - єдині, хто гинув на Майдані в 2014 році з прапором ЄС у руках. Ваша відмова Україні в членстві в ЄС означатиме одне - що українці віддали найдорожче - свої життя - за фальшивий прапор.

Але, крім майбутнього членства у вільній Європейській сім‘ї, нам вже сьогодні треба дуже-дуже багато зброї, щоб захистити від кремлівської агресії своє життя і своє вільне майбутнє. Ви заявляєте, що робите все можливе для підтримки України. І ми вам щиро вдячні за вже надану підтримку. Але факти також доводять зворотнє - ви продовжуєте підтримувати Путіна і його війну проти моєї країни.

Жахливі цифри: у той час, коли за 100 днів війни в Україні загинули десятки тисяч Захисників і мирних жителів, лідери Європи заплатили за російськй газ і нафту майже 60 мільярдів євро. Німеччина - 12 мільярдів, Італія майже 8 мільярдів. За цей же період воєнні витрати агресора виросли на 10 мільярдів євро. Тобто абсолютно очевидно, що війну проти України - вбивства наших дітей, жінок, стариків - кремль фінансує на європейські гроші.

Якщо лідери Європи щиро, всім серцем, а не лише на словах, прагнуть припинити війну - ви маєте припинити купувати в агресора газ і нафту і тоді зовсім скоро у путіна не буде грошей на продовження війни.

Якщо лідери Європи щиро бажають допомогти Україні захистити свою Незалежність - дайте нам не пропозиції про територіальні поступки кремлю, а стільки зброї, скільки нам потрібно, і дуже скоро Захисники України звільнять всі окуповані території.

Або ми разом і негайно зламаємо шию агресору в Україні, або війна прийде у ваші домівки і путін вбиватиме ваших дітей так, як сьогодні він позбавляє життя наших дітей.

I appeal to the European leaders, who on June 17 will have to make a fateful decision for Ukraine, Europe and the world - on Ukraine candidacy for EU membership. WE THANK YOU FOR EVERYTHING YOU HAVE DONE FOR UKRAINE. But it must be also recognised that you have made too many tragic mistakes. Your years of flirting with Putin has given birth to a new Hitler of the 21st century. Russian aggression against Ukraine, Georgia, Moldova is also in many ways the cruel result of these mistakes of yours. Do not make another, maybe the most fatal mistake in your life! Do not do what you and your peoples will be forever ahamed of.

Your eventual denial of EU membership to Ukraine is an absolutely clear signal to Putin that Europe has allowed him to keep killing Ukrainians.

Ukrainians are the only ones who died on the Maidan in 2014 with the EU flag in their hands. Your refusal to Ukraine in EU membership means one thing: that the Ukrainians gave the most precious thing - their lives - for a false flag.

But, besides future membership in a free European family, we already need a lot of weapons today to protect our lives and our free future from the Kremlin's aggression. You state that you are doing everything possible to support Ukraine. And we are sincerely grateful to you for the support already provided. But the facts also prove otherwise - you continue to support Putin and his war against my country.

Terrible figures: at a time when tens of thousands of defenders and civilians died in 100 days of war in Ukraine, the leaders of Europe paid for the Russian gas and oil almost 60 billion euros. Germany - 12 billion, Italy - almost 8 billion. Over the same period, the aggressor's military spending increased by 10 billion euros. That is, it is absolutely obvious that the Kremlin finances the war against Ukraine, the murder of our children, women, old people with European money.

If the leaders of Europe sincerely, with all their hearts, and not just in words, want to end the war, you must stop buying gas and oil for the aggressor, and very soon Putin will not have money to continue the war. As long as Europe's leaders finance Putin, the terrible war will continue, claiming the lives of thousands of people every day.

If the leaders of Europe sincerely want to help Ukraine defend its Independence, give us not proposals for territorial concessions, but as many weapons as we need, and very soon the Defenders of Ukraine will liberate all the occupied territories.

Either we are together and immediately break the neck of the aggressor in Ukraine, or the war will come to your homes and Putin will kill your children the way he is taking the lives of our children today.

Charles MICHEL, European Commission, Roberta Metsola, Karl Nehammer, Alexander Van der Bellen, Alexander De Croo, Румен Радев, Katerina Sakellaropoulou, Kyriakos Mitsotakis, Mette Frederiksen, Alar Karis, Michel Martin, Pedro Snchez Prez-Castejn, Palazzo Chigi - Presidenza del Consiglio dei Ministri,  (Nicos Anastasiades) , Egils Levits, Gitanas Nausda, Xavier Bettel, Robert Abela, Mark Rutte, Olaf Scholz, Andrzej Duda, Antnio Costa, Klaus Iohannis, Zuzana aputov, Janez Jana, Borut Pahor, Novk Katalin, Sauli Niinist, Sanna Marin, Emmanuel Macron, Andrej Plenkovi, Petr Fiala, Magdalena Andersson.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії