хочу сюда!
 

Татьяна

37 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

Какофонія



ГРУБИЙ ДОКАЗ

Якщо вже говорити відверто, то всі ми в житті - прості виконавці.

Той, хто вважає себе диригентом подій і результатів, нехай зробить таке: хай піде до своєї дружини і поставить їй найбуденніше питання: “Хто в хаті хазяїн?”

Можна бути цілковито впевненим в тому, що сердега, ще задовго до того, як її вичерпна відповідь дійде кінця, зрозуміє: його непохитна переконаність щодо своєї провідної ролі в своєму ж житті, була, як виявляється, безпідставною зарозумілістю.

Звичайно, наводити дружину як приклад - це нечесний прийом. Грубий доказ. Але наочний. Принаймні, опісля такої, вищезгаданої, перевірки, твердження, що всі ми в житті не творці, а лише виконавці, вже не буде викликати в того, хто її пройшов, відчайдушних заперечень.

І тоді вже можна буде спокійно зайнятися такими питаннями, як: так чиї ж це мелодії ми так слухняно награємо? І чому саме? І коли нас до цього привчили, та ще й так, що ми і не помітили?

 

ВІН НЕ МОЖЕ ІНАКШЕ

Так от, композитор, він же - наш, старанних виконавців, великий вчитель і диригент, - це наш всевладний егоїзм.

У царя Соломона (“Сулейман ібн Дауд, мир з ними обома”, “повелитель джинів”, - пам’ятаєте? от-от…) в його “Екклезіясті” нашого володаря так і названо: “цар старий і дурний”.

Чому “старий”? Тому, що передує навіть народженню самої людини. Її ще й в проекті не існує, а “цар” вже зводить її майбутніх батька з матір’ю в якійсь затишній місцинці, аби вона, людина, з’явилась б потім на світ.

А чому ж тоді “дурний”? Запитання цілком резонне.

Адже він, егоїзм, нас розвиває, уперед підштовхує шляхами прогресу, усю нашу цивілізацію. І що більше в людини егоїзму, тим більше в неї сил, будь в чому, - і в опануванні науками, і в інших справах. Позбав нас егоїзму, - гидко й уявити собі, яким невиразним збіговиськом ні на що не здатних нікчем ми залишились би. Це з одного боку.
З іншого ж боку, ми, разом з цим, розуміємо, що егоїстичний шлях розвитку, яким ми плентались досі, - коли будь-який закон, хай навіть закон природи, для нас як дишло, - вже довів нас до краю. Тобто, носій егоїзму, людина, суне уперед, нехтуючи законами, гине - і разом з ним вмирає і її егоїзм.

Так через це наш володар і зветься “дурним”? Ні, якось воно не до ладу…

І дійсно, згадаємо, наприклад, того скорпіона з відомої східної притчі, який прямо посередині річки уп’яв своє отруйне жало в шию добросердій черепасі, що перевозила його на другий берег. Адже назвати його просто “дурним” було б надмірним спрощенням. Та й сам він, у відповідь на передсмертний зойк нещасної: “Навіщо ж ти це зробив? Ми ж обидва зараз загинемо!” - зізнався: “Я розумію, але я - скорпіон. Я не можу не вбивати”.

Відповідь цілком вичерпна: я - лише виконавець чужої волі. Волі своєї, скорпіонячої, природи.

Ото ж так воно і з нашим “царем, диригентом, володарем”: він губить свого носія, людину, він губить усю нашу цивілізацію, а отже, і себе, - але він не може інакше.

 

ХУДОЖНІ САМОВИПРАВДАННЯ

Через це і ми самі такі як є. Через це ми й хочемо завжди якомога більше і якомога швидше, а краще - все і зараз же. І нехай навіть це “все” супроводжується шкодою і небезпекою, для себе й інших, - так ще краще. Бо це ж дасть нам чудовий привід відразу ж, на ходу, створити прекрасні, талановиті балади, філософські системи, романи і блокбастери, котрі нашого “царя” і наші звірства і дурість дуже майстерно і художньо виправдають.

Більше того, вони, ці виправдання, в сукупності своїй, і створять те, що ми називаємо “культурою”, або ж “культурним фондом людства”. При тому, що всі цінності, які складають цей фонд, є не що інше, як жалюгідні виверти, покликані приховати наше безсилля перед нашим же “царем”.

Ну а поки що “все тече, але нічого не змінюється”. І поки жевріє безпідставна надія, що якось же воно та буде, - не може ж бути, щоб не було ніяк, правильно? - то ми, прості виконавці, граємо його мелодії. Із завмиранням серця стежачи за миготінням диригентської палички біржових зведень. І губимо какофонією своєї “гри в розвиток”, як той скорпіон, свою планету. Котра везе нас на інший берег, - у наше майбутнє.

Але ж чи можна через таку нашу поведінку назвати нас “дурними”? Та ні, навряд. Це було б надмірним спрощенням. Адже ми не якісь там нетями. Ми хоч які, а все ж таки виконавці. Виконавці чужої волі.

1

Комментарии