Наглядову раду «Нафтогазу» очолила громадянка Великої Британії

Наглядову раду «Нафтогазу» очолила громадянка Великої БританіїКлер Споттісвуд. Фото: G4S
Клер Споттісвуд. Фото: G4S
12.01.2018 15:40 Коментарі
Головою наглядової ради НАК «Нафтогаз України» було обрано Клер Споттісвуд з Великої Британії. Свого часу британка здобула ступінь магістра Єльського та Кембриджського університетів

Очільницею наглядової ради «Нафтогазу» стала Клер Споттісвуд. Рішення ухвалене на першому засіданні нового складу наглядової ради 22 грудня 2017 року. Про це 12 січня повідомила прес-служба компанії.

Заступником голови наглядової ради залишатиметься Володимир Демчишин, який виконує ці повноваження з 18 квітня 2017 року.

У сьогоднішньому засіданні брали участь Клер Споттісвуд, громадянин Франції Бруно Лескуа, представник США Амос Хохштайн, канадець Стівен Хейсом й українці Володимир Кудрицький, Сергій Попик та Володимир Демчишин.

Наступне засідання наглядової ради повинно відбутися наприкінці січня. Планується розглянути питання призначення голів та формування чотирьох комітетів наглядової ради.

У «Нафтогазі» зазначили, що Клер Споттісвуд має великий досвід роботи в газовому секторі. У 1993-1998 роках вона працювала головою регуляторного органу Великої Британії з питань газопостачання.

Також Споттісвуд працювала економістом в Королівській скарбниці Великої Британії, Міністерстві економіки та фінансів Великої Британії, яке відповідає за формування та здійснення фінансово-економічної політики уряду, викладала у Лондонській школі бізнесу.

«За останні 20 років британка здобула суттєвий досвід на посаді незалежного директора в публічних та непублічних компаніях», — відзначили представники компанії.

Голова наглядової ради «Нафтогазу» є магістром з економіки у Єльському університеті та магістром з математики та економіки у Кембриджському університеті.

Нагадаємо, 12 грудня 2017 року Кабінет міністрів України затвердив новий склад наглядової ради НАК «Нафтогаз України», до якої увійшли четверо іноземців: Клер Споттісвуд, Бруно Лескуа, Стівен Хейсом та Амос Хохштайн.

Джерело: Ракурс

5 авторів, яких радить читати Юрій Андрухович

5 авторів, яких радить читати Юрій Андрухович

Мій загальний читацький стаж (віднявши раннє дитинство, коли мені читали вголос) наближається до півстолітнього.

50 років читання книжок – це, погодьтеся, не так вже й мало.

Обмежитися при цьому всього лише пятьма улюбленими авторами означає таки справді обмежитися, рішуче й безжально.

Як вийти з цієї халепи?

Розподілити їх рівномірно в часі – по одному улюбленцеві на десятиріччя?

Розглядати лише українських і дати собі спокій з усіма т. зв. вершинами світового письменства?

Зосередитися винятково на ХІХ столітті з його високою класикою?

Чи, може, винятково на ХХ-му з його революціями й переворотами, зокрема і в літературі?

Або ось так, довго не думаючи: Шекспір, Данте, Рабле, Сервантес, Ґете?

Може, махнути рукою на поетів і навіть не дивитися в їхній бік?

Чи навпаки: враховувати самих лише поетів і не озиратися на прозаїків?

Брати до уваги лише тих, кого сам перекладав?

Вибирати лише серед живих? (У сенсі не вічно живих, а нині живих наших сучасників)?

Кожен із цих підходів по-своєму непоганий. Але я не скористаюся жодним із них.

Я просто згадуватиму імена, аж поки їх не назбирається пять. Оце й буде моя перша пятірка. Хто не встигне згадатися, той не потрапить. Хоч, можливо, Він/Вона й максимально на це заслуговує.

Проте за великим рахунком їх таких десь близько тисячі. Тому нехай уже вибачають.

 

Томас Вулф (1900 – 1938)

Я неодноразово згадував, що його роман "Look Homeward, Angel" (у російському перекладі – "Взгляни на дом свой, ангел") став для мене першим у житті абсолютним читацьким потрясінням.

Уперше я прочитав його приблизно в 16-річному віці, тож він дуже потужно вплинув на мої уявлення про те, що таке справді великий роман.

Я не просто читав його і перечитував – я його переживав. І я його переживаю досі, коли просто беру з полиці й починаю гортати, а відтак і знову перечитувати з першого-ліпшого довільного місця.

Якщо мене запитують про таку сумнівну річ, як "головна книга всього мого життя", то я без тіні сумніву називаю саме цей роман Томаса Вулфа.

 

Бруно Шульц (1892 – 1942)

Він є автором передусім двох відносно невеликих за обсягом збірок малої прози – "Цинамонові крамниці" та "Санаторій під клепсидрою". Обидві явили собою цілком феноменальне поетико-стилістичне плетиво.

Щоб остаточно в цьому впевнитися, я мусив їх повністю, від першого й до останнього речення, перекласти. Й от коли по-справжньому сходиш углиб цієї прози, від її макро- до мікроструктур і рівнів, щоби згодом повернутися до макро, коли починаєш переписувати це словами і реченнями рідної мови, то зненацька ловиш себе на відчутті, що десь отак і виглядає сама що не є геніальність.

 

Джеймс Джойс (1882 – 1941)

Насправді в цьому шорт-листі він мав би височіти під номером один. Але я на це не зважився через те, що досі так і не прочитав (та й навряд чи найближчим часом прочитаю) його центральний твір – роман "Поминки за Фіннеґаном".

Зате я чудово пригадую, з яким трепетом і захватом я продирався через його "Улісса" (знову ж таки в російському перекладі) десь у 1990-х. Тому для мене Джойс – письменник-дев’ядесятник.

Щодо улюбленого для мене його твору, то це "Джакомо Джойс" – лірична мініатюра із часів його перебування у Трієсті. Саме з неї походить мій улюблений вислів "Любиш мене – люби й мою парасольку". В оригіналі з дещо іншим акцентом: "Love me. Love my umbrella".

Ну от і маємо першу трійцю: Вулф, Шульц, Джойс. І тут уже вимальовується тенденція: не досить, що всі вони між собою сучасники, за життя дуже недооцінені й по-справжньому не визнані, то ще і називаються всі односкладово.

До такої компанії напрошується так само односкладовий (й так само їхній сучасник) Пруст. Але ні, його тут не буде.

А якщо Франц? Тобто Кафка?

Дуже хотілося б, але ні. І хоча Рот (Йозеф, а не Філіп) також десь тут, поблизу, час ламати і змінювати тенденцію.

Й тому:

 

Ґреґорі Корсо (1930 – 2001)

В його особі у цій п’ятірці нарешті з’являється "чистий" поет (цей вислів я запозичую з футбольної термінології, де бувають т. зв. чисті форварди).

Корсо – найсвіжіший, найзухваліший і водночас найзворушливіший зі знаних мені поетичних голосів цього світу. Серед інших бітників він, на мій погляд, вирізняється тим, що не вдавав, не прикидався, не імітував, не намагався бути, а був таким, як був, тобто він був бітником від природи.

Ґінзберґ і Керуак вигадали Beat без нього, але так, наче саме для нього і під нього. В його особі я так само вшановую двох великих поетів англійського романтизму, що відійшли у кращі світи дуже молодими (як і наш Антонич, зрештою) – П. Б. Шеллі та Дж. Кітса.

Корсо примудрився жити, писати й померти так, щоби бути похованим поруч із ними – і не де-небудь, а на римському кладовищі.

Його та інших улюблених авторів, а також свої власні твори, я читатиму під джазовий супровід гурту "Сон Сови" на сцені київського Будинку Художника.

І нарешті – Вона, письменниця.

 

Астрід Ліндґрен (1907 – 2002)

Вона потрапила до цієї п’ятірки, звісно ж, не лише з тієї причини, що в будь-якому товаристві обов’язково мусить бути хоча б одна дама.

Ні, не тільки тому. А тому передусім, що вона велика в найголовнішому сенсі письменницької професії: вигадувати й оповідати історії.

Вона робила це бездоганно чисто і переконливо, не приголомшуючи нас ні нарочитістю, ні обсягом (як наша чудова сучасниця Дж. Р.), зате всім своїм талантом і сумлінням ніби виконуючи знану настанову про те, що для дітей слід писати так само, як і для дорослих, але краще.

І вона писала для них не просто краще, а найкраще, бо це завжди було і дуже весело, і дуже всерйоз.

Ось таке гроно пятірне моїх літературних улюбленців окреслилось у мене на сьогодні, а далі побачимо. 

Юрій Андрухович, спеціально для УП.Життя

У Києві - "Вечір Різдвяних Василів"

Володимир В’ятровичІсторик, голова Українського інституту національної пам’яті
"Вечір Різдвяних Василів" у Києві13 січня 2018, 20:59

У свято Василя в столиці відбудеться "Вечір Різдвяних Василів". Захід присвячений пам'яті Василя Стуса, Василя Симоненка, Василя Чумака, Василя Еллана-Блакитного, які народилися в ці Різдвяні дні. 



Цього року свято Різдвяних Василів приурочено до 80-річчя з дня народження Василя Стуса.

У заході візьмуть участь дисидент, історик дисидентського руху Василь Овсієнко, виконавці Неля Франчук, Григорій Лук'яненко та Мар'яна Лук'яненко, скрипаль Кирило Стеценко, дитячий фольклорний театр "Дай Боже" (під керівництвом Ольги Мельник), дитячий фольклорний гурт "Орелі" Музею Івана Гончара та я.

Ведучий заходу актор та бард Кирило Булкін.

Нагадаю, що свято було започатковане філософом, публіцистом, дисидентом Євгеном Сверстюком; за його життя в цей день відбувалося оголошення лауреатів премії Василя Стуса. Відтак, тепер Свято – це також вечір пам'яті і Євгена Сверстюка. Слово Євгена Олександровича теж звучатиме на вечорі, адже збереглись аудіо записи голосу засновника події. Зокрема присутні зможуть почути франгменти аудіозаписів Євгена Сверстюка про Василя Стуса.

Під час вечора працюватиме книжкова виставка-ярмарок.

Організатори: Український інститут національної пам'яті, Видавництво "Кліо". 

Локація: колонна зала КМДА вул. Хрещатик, 36.

Дата: неділя 14 січня 2018 року о 18:30 


Вхід вільний! 

Стався вибух на борту літака Качинського

Польща назвала основну причину аварії літака Качинського
11 січня 2018 - 08:45 
Аварію літака Ту-154М, де загинули усі 96 пасажирів, спричинив вибух

Комісія Міністерства оборони Польщі назвала вибух на борту літака Качинського основною причиною авіакатастрофи під Смоленськом у 2010 році.

Про це йдеться у повідомленні комісії, яка розслідує обставини катастрофи Ту-154М, в якій загинув президент країни Лех Качинський.

«Ліве крило літака Ту-154М було зруйновано внутрішнім вибухом», — йдеться у заяві відомства.

Також наголошується, що джерел вибуху було кілька, а дерево, яке опинилося на шляху літака, не було причиною первинного руйнування лівого крила.

Саме ці твердження були прийняті членами комісії Міноборони Польщі в якості ключових висновків технічної доповіді про причини авіакатастрофи.

У грудні 2017 року Міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич заявив про знайдені докази, які вказують на два вибухи на борту президентського літака ТУ-154М.

Літак із президентом Польщі Лехом Качинським розбився під Смоленськом 10 квітня 2010 року. Авіалайнер Ту-154М виконував рейс за маршрутом Варшава—Смоленськ.

За офіційною версією, при заході на посадку на аеродром Смоленськ-Північний в умовах сильного туману лайнер зіткнувся з деревами, перекинувся, впав на землю і повністю зруйнувався. Загинули всі, хто знаходився на його борту 96 людей —88 пасажирів і 8 членів екіпажу, в тому числі президент Польщі Лех Качинський, його дружина Марія Качинська, а також відомі польські політики, майже все вище військове командування, громадські та релігійні діячі. Вони прямували до Росії з приватним візитом як польська делегація на траурні заходи з нагоди 70-ї річниці Катинської розстрілу.

Катастрофа під Смоленськом стала найбільшою за кількістю жертв, в яких гинули перші особи держави.


ПриватБанк" очолить чеський банкір Крумханзл

Наглядова рада "ПриватБанку" призначила на посаду голови правління чеського банкіра

"ПриватБанк" очолить чеський банкір Крумханзл

Наглядова рада "Приватбанку" призначила Петра Крумханзла на посаду голови правління. Тепер Національний банк України має затвердити представлені Наглядовою радою відповідні документи. Про це повідомили в прес-службі "ПриватБанку".

"У процесі оцінювання кандидатів на посади в правлінні "ПриватБанку" ми насамперед керувалися такими критеріями, як високий професіоналізм, досвід роботи в провідних банках ЄС, орієнтованість на результат, ґрунтовний досвід з операційним управлінням та впровадження інструментів контролю", - повідомив голова Наглядової ради банку Енгін Акчакоча.

За його словами, Крумханзл "буде зосереджений більше на операційному управлінні банком, ніж на саморекламі".

Петро Крумханзл народився в 1966 році, закінчив Карлів університет у Празі зі ступенем кандидата наук з математики в 1990 році. Він обіймав вищі керівні посади в провідних банках Європейського союзу.

Раніше працював на посаді члена правління з операційних питань в українському Райффайзен Банку Аваль, а також членом правління з операційних питань у створеній урядом Австрії компанії з управління проблемними активами Heta Asset Resolution.

Його останній досвід роботи був пов'язаний з ринком Китаю, де на посаді члена правління з операційних питань Home Credit він керував усіма операціями банку.

Нагадаємо, наприкінці червня голова державного правління "ПриватБанку" Олександр Шлапак подав у відставку. Пізніше спостережна рада банку вибрала міжнародну компанію з підбору управлінського персоналу Amrop Executive Search Ukraine для пошуку кандидатів на посаду голови правління.

Крім того, серед претендентів на нового главу ПБ був німецький банкір Райнер Мюллер-Ханке.

Україна серед лідерів впровадження електромобілів

Кожен п'ятий автомобіль у Львові повинен бути електричним до 2025
СЕРЕДА, 10 СІЧНЯ 2018, 16:00
11 ПЕРЕГЛЯДІВ
 

Львів першим з українських міст прийняв Концепцію розвитку електромобільності, згідно з якою до 2025 року електромобілі повинні становити не менше 20% від загальної кількості приватних автомобілів, зареєстрованих в місті.

Про це йдеться на сайті Львівської міської ради.

За словами прес-служби Львівської міської ради, метою цієї концепції є зниження рівня забруднення повітря, зменшення шумового навантаження, залучення інвестицій на відповідні проекти і скорочення кількості транспортних засобів на двигунах внутрішнього згоряння.

Окремо в документі прописано плани по електрифікації громадського та комунального автопарку міста - не менше 40% і 50% відповідно до того ж 2025 році.

Також зазначається, що на сайті Львівської міської ради, в місті Львів зареєстровано понад 150 тис. транспортних засобів, з них 11 тис. вантажних і понад 600 автобусів. Щорічно вони споживають більше 250 тис. тонн пального.

Нагадаємо, з 1 січня почали діяти пільги на ввезення електрокарів.

Раніше повідомлялося, що загальний парк електромобілів, які експлуатуються в Україні,вже перевищив 4 тисячі одиниць.

Україна посіла п'яте місце в міжнародному рейтингу за темпами розвитку електромобілів, випередивши такі країни, як США, Нідерланди та Японія

З тарифами в Україні вже наведено порядок

Нацкомісія ввела RAB-тарифи для "Укренерго"
СЕРЕДА, 10 СІЧНЯ 2018 
 

Рішення Національної комісії, що здійснює держрегулювання в сфері енергетики і комунальних послуг, необхідні для переведення НЕК "Укренерго" на стимулююче регулювання, вступлять в силу з 11 січня 2018 року.

Постанови №№973-980 від 27 липня 2017 року, що формують нормативну базу для переведення "Укренерго" на RAB-регулювання, оприлюднені в газеті "Урядовий кур'єр" 10 січня 2018 року, передає "Інтерфакс-Україна".

Регуляторна норма доходу визначена на рівні 12,5%.

"Це повний пакет для впровадження стимулюючого тарифоутворення для магістральних електричних мереж, для державного підприємства "Укренерго", - відзначав в липні глава НКРЕКП Дмитро Вовк.

"Урядовий кур'єр" також оприлюднив постанови №№964-967, якими затверджується процедура та порядок формування тарифів на транспортування тепла по магістральних і розподільних мережах на принципах стимулюючого регулювання.

Регуляторна норма доходу для таких компаній встановлена НКРЕКП на рівні 12,5% для першого регуляторного періоду.

"Ми практично завершили формування нормативної бази, проте необхідно ще працювати спільно з іншими органами влади, щоб повний пакет був готовий", - заявив Вовк.

Він звернувся до компаній у сфері теплопостачання з проханням активізувати роботу з переходу від системи "Витрати+" до стимулюючого тарифоутворення.

"Після проведення відкритих слухань конкретними компаніями комісія розглядатиме перехід від системи "Витрати+" до стимулюючого регулювання", - зазначив Вовк.

"Укренерго" здійснює експлуатацію магістральних і міждержавних ліній електропередач, а також централізовану диспетчеризацію об'єднаної енергосистеми країни.

НЕК є державним підприємством, перебуває в підпорядкуванні Міністерства енергетики та вугільної промисловості, але буде перетворено в закрите акціонерне товариство.

Як зазначалося, НКРЕКП підготувала нормативну базу для переведення енергокомпаній на RAB-регулювання.

Голова комісії Дмитро Вовк заявив, що перехід на стимулююче регулювання дозволить енергокомпаніям залучати інвестиції, підвищити енергоефективність, надійність та якість послуг, а в довгостроковій перспективі і знизити тарифи.

Виходячи з документу, комісія збирається закласти в так зване RAB-регулювання дохідність для обленерго на рівні 12,5% річних на нову базу (йдеться про інвестиції в нові активи) та так само 12,5 річних дохідності на стару базу (наявні активи компаній).

На думку експерта з енергетики Андрія Геруса, це дасть можливість власникам обленерго отримувати близько 30 млрд грн щорічно, оскільки "такий RAB-тариф збільшить тариф обленерго у 3 рази".

Також він наголошує, що "cтара база" активів обленерго була оцінена за новою методикою і через це їх вартість зросла удвічі.

Крім цього, він вважає, що ставка 12,5% на нову базу не буде спонукати обленерго  інвестувати в розвиток мереж (наразі банки пропонують близько 15% річних для вкладів - ЕП).

Стимулююче тарифоутворення або RAB-регулювання – система довгострокового тарифоутворення, основною метою якої є залучення інвестицій у розвиток та модернізацію електричних мереж. Ця система широко застосовується в Європі.

Читайте також: Що відбувається по той бік розетки: репортаж з диспетчерської "Укренерго

Ворог про ЗСУ

Світлина від Nick  Chaplin.
Nick Chaplin

По мнению противника.

Интересно наблюдать за трансформацией оценки того, как российские военные видят перспективы войны за Донбасс и главное, как они оценивают то, что ВСУ делают все эти три года. Последнее – наиболее интересно потому, что выводы российских военных, напрочь отличаются от тех помоев, которые льют наши борцуны с упоением и подвыванием.

В общем, там очень высоко оценивают сугубо тактическое решение, известное как «Минск». Российские военные трезво оценивают этот ход как механизм задержки для ВС РФ. Летом 14 года, силы ВСУ и ВС РФ были не сопоставимыми как по численности, так и по управлению войсками, и главное – по ресурсам. За три года ситуация кардинально изменилась, но что их расстраивает больше всего – продолжает меняться с нарастающими темпами.

Причем, она меняется по всем ключевым направлениям и российские военные видят в этом четкий план и последовательность действий. Первое, на что там обращают внимание – перевод ВСУ на новые образцы средств шифрованной связи. Они считают, что уже закончен этап обеспечения устойчивой закрытой связью на глубину вплоть до роты, а возможно и глубже. Особенно россиян расстраивает массированный перевод на такой уровень бронетехники ВСУ. Они считают, что большинство танков уже обеспечены новыми средствами связи, в связи с чем, незлым и тихим словом вспоминают турок, которые поставляют свои радиостанции Aselsan именно для техники.

В этой связи, там отмечают, что недореспублики не имеют ничего подобного. Намеком проходит мысль о том, что подобный уровень связи, и то – не везде, имеют лишь кадровые военные РФ. Там прямо не пишут об участии кадровых, поэтому – всячески замыливают эту тему. Но что касается недореспублик, то там точно этого нет, и не предполагается. Высокая стоимость подобных радиостанций, а как следствие – материальная ответственность в случае их утери, заставляет местных борцов за Рейкьявик, избавляться от опасного железа.

Это, в свою очередь, повлекло за собой два следствия. Первое, ВСУ выстроили систему организации войск, в разы более гибкую, в плане управления. Второе. Наличные средства РЭБ, завезенные из РФ, резко просели в плане эффективности. Напротив, противник наблюдает многократное повышение активности работы РЭБ ВСУ, что уже привело к устойчивому и постоянному перехвату всех открытых каналов связи и оперативную реакцию на снятую с них информацию. Как пример, приводятся случаи очень странной «обратки», которую все чаще демонстрируют ВСУ. Речь идет о том, что в определенных ситуациях, противник выкатывает на огневые позиции тяжелую артиллерию с целью нанесения удара по ВСУ. Раньше это проходило в автоматическом режиме, потом стало сложнее, поскольку ВСУ стали использовать комплексы контрбатарейной борьбы, полученные из США. Пришлось менять тактику и после одного – двух залпов, переходить на новую позицию, ибо на это место прилетала «плюха». Но теперь зафиксированы случаи, когда «обратка» прилетала еще до того, как противник мог дать хоть один залп. То есть, благодаря средствам РЭБ и другим способам разведки, наши военные уже знали место, куда и когда выдвинется артиллерия противника, после чего – накрывали ее только прибывшую на огневую позицию

Кстати о нашем спецназе там тоже отзываются очень настороженно. Как замечает автор такого исследования, он решительно не понимает смысла рейдовых операций наших спецов. Они заходят далеко вглубь оккупированной территории, где из засад расстреливают ПТУРами технику и личный состав, после чего – тихо уходят. Кроме того, вырезанный личный состав блокпостов или опорников.

Комментаторы отмечают, что практической надобности в этих действиях нет, ибо цель можно достичь другими средствами. Это будет важно, когда ВСУ начнут движение вперед (в чем уже нет никаких сомнений). Единственное, что им приходит на ум, так это необходимость поддержания формы, тренировка в боевых условиях. То есть, кому-то надо отжиматься от пола или подтягиваться на турнике, кому-то — стрелять по мишеням, а тут – раздолбали колонну или вырезали блок-пост просто для тренировки, чтобы не терять форму.

Кстати о форме. Подготовка профессиональной армии – достаточно долгое время и Минск дал его. Некоторое время назад, противник осознал, что ВСУ поставили на поток подготовку снайперов и на многих участках фронта, уже невозможно подурачиться или просто выйти на открытую местность. После захода крупной партии винтовок 50-го калибра, это стало совем заметно, ибо дырка от такой пули – около 70 сантиметров(именно сантиметров)). 
То есть, грустно не только тому, кому она прилетела в любую часть тела и своей энергией порвала в хлам, но и тем, кто будет собирать останки своего товарища. Это же не мина и не снаряд прилетел, а одна единственная пуля.

Самое печальное то, что там осознают количество снайперов и понимают, что речь идет не о кочующем снайпере, а о новом качестве позиционной войны. Из этого делается вывод, что ВСУ выбивают личный состав противника, как в количественном, так и в качественном выражении, просто выметая специалистов или мотивированных военных, которых очень трудно замещать даже за счет кадровых россиян. То есть, налицо два встречных процесса. ВСУ наращивает количество хорошо подготовленных и оснащенных бойцов, а противник теряет все это, не имея системы подготовки, надеясь на то, что в случае чего, удастся продержаться несколько дней до подхода ВС РФ.

Но, судя по тому, что пишут с той стороны, приходит понимание тупиковости сложившейся ситуации для РФ. То, что называет себя недореспубликами, уже очень вряд ли сможет продержаться те самые несколько дней, а чем дальше, тем военные РФ приходят к выводу о том, что влазить войсками на Донбасс уже поздно. Мало того, они что-то там подозревают, что такой их шаг уже ждут и тогда, ВСУ получат куда более веселые вещи, чем ПТРК Джавелин.

Это понимает противник, но никак не понимает наша сволочь, которая разливает помои на армию бессовестно и безнаказанно. Но мы запомним ее поименно. Каждую.

По материалам публикаций Anti-colorados
http://defence-line.org/20…/…/po-mneniyu-protivnika-chast-1/
http://defence-line.org/20…/…/po-mneniyu-protivnika-chast-2/
http://defence-line.org/20…/…/po-mneniyu-protivnika-chast-3