хочу сюда!
 

Солнечная

43 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 41-51 лет

Заметки с меткой «польща»

Стався вибух на борту літака Качинського

Польща назвала основну причину аварії літака Качинського
11 січня 2018 - 08:45 
Аварію літака Ту-154М, де загинули усі 96 пасажирів, спричинив вибух

Комісія Міністерства оборони Польщі назвала вибух на борту літака Качинського основною причиною авіакатастрофи під Смоленськом у 2010 році.

Про це йдеться у повідомленні комісії, яка розслідує обставини катастрофи Ту-154М, в якій загинув президент країни Лех Качинський.

«Ліве крило літака Ту-154М було зруйновано внутрішнім вибухом», — йдеться у заяві відомства.

Також наголошується, що джерел вибуху було кілька, а дерево, яке опинилося на шляху літака, не було причиною первинного руйнування лівого крила.

Саме ці твердження були прийняті членами комісії Міноборони Польщі в якості ключових висновків технічної доповіді про причини авіакатастрофи.

У грудні 2017 року Міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич заявив про знайдені докази, які вказують на два вибухи на борту президентського літака ТУ-154М.

Літак із президентом Польщі Лехом Качинським розбився під Смоленськом 10 квітня 2010 року. Авіалайнер Ту-154М виконував рейс за маршрутом Варшава—Смоленськ.

За офіційною версією, при заході на посадку на аеродром Смоленськ-Північний в умовах сильного туману лайнер зіткнувся з деревами, перекинувся, впав на землю і повністю зруйнувався. Загинули всі, хто знаходився на його борту 96 людей —88 пасажирів і 8 членів екіпажу, в тому числі президент Польщі Лех Качинський, його дружина Марія Качинська, а також відомі польські політики, майже все вище військове командування, громадські та релігійні діячі. Вони прямували до Росії з приватним візитом як польська делегація на траурні заходи з нагоди 70-ї річниці Катинської розстрілу.

Катастрофа під Смоленськом стала найбільшою за кількістю жертв, в яких гинули перші особи держави.


Поляки разом з фахівцями "Яд Вашем" дискредитують українську елі

Варшава в своєму прагненні визнати "Волинську трагедію" геноцидом поляків заручилася підтримкою керівництва Меморіального комплексу історії Голокосту "Яд Вашем". Інститут національної пам'яті Польщі вислав ізраїльським колегам список українських політиків, які прославляють і героїзують "бійців ОУН, винних у скоєнні військових злочинів в роки Другої світової війни". Пізніше парламентарії Польщі та Ізраїлю планують ввести персональні санкції проти цих політичних діячів, чиновників, письменників і пересічних громадян України.

Поляки й ізраїльтяни завжди вирізнялися умінням спекулювати на тему історичних подій і вичавлювати з цього максимум вигоди, але в листі Ярослава Шарека Дану Міхману несподівано з'являється прізвище Валентина Наливайченка. Польська сторона окремо відзначає його за внесок у виявлення ворогів польського і єврейського народів в Україні. Тепер Ізраїль і Польща в справі дискредитації України озброяться "списком Наливайченка". Людей, які потрапили в нього, звинуватять у пропаганді фашизму, не впустять до Ізраїлю і Польщі, а в гіршому випадку їх чекає обмеження пересування по світу і навіть розшук Інтерполу.

Зрозуміло, що в міжнародних нападках на Україну не обходиться без діяльності власних щурів. Валентин Наливайченко - справжня знахідка для поляків. Після роботи в СБУ він обізнаний про діяльність національно-патріотичних рухів і добре знайомий з добровольчими батальйонами. Хто б міг подумати, що пару років тому він стояв на фронті поряд з бійцями АТО, а тепер "стукає" полякам на цих хлопців і нардепів-патріотів за підняті портрети Степана Бандери. Отже, іуда Наливайченко банально зраджує Україну, плює в історію країни, опоганює пам'ять всіх, хто боровся за її незалежність і жорстоко підставляє тих, хто зараз воює на Сході.

У той же час, полякам не варто сильно вірити в щирість Наливайченка. Для екс-глави СБУ таке стукацтво - шанс заручитися додатковою підтримкою єврейських спонсорів і чиновників ЄС, а також непоганий спосіб позбавитися від політичних конкурентів напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року, до яких Наливайченко з рухом "Справедливість" активно готується.

"Список Наливайченка" стане головним болем не лише для перелічених в ньому політиків, а й для всієї України. Абстрактні звинувачення в геноциді вилилися в безпрецедентний тиск на захисників української державності, дискредитацію історії та героїв України. Поляки за допомогою мерзоти Наливайченко розраховують підірвати національну самосвідомість, адже багато хто з політиків і громадських діячів будуть з осторогою згадувати заслуги ОУН-УПА, побоюючись потрапити в санкційні списки.

Взаємовигідна інтеграція України і Польщі

Українські заробітчани щороку пересилають із Польщі 5 млрд євро
05.09.2017



Про це розповів глава МЗС Польщі Вітольд Ващиковський, передає «Польське радіо».

За словами Ващиковського, торік Польща видала українцям понад 1,2 млн віз. А у першому півріччі 2017 року ця кількість становила вже понад 750 тисяч віз, що дозволяють проживати та працювати у Польщі.

«Понад мільйон українців живе, працює, заробляє, прирощує свій дохід, який відправляє в Україну. За підрахунками фінансових установ, від 3 до 5 млрд євро переводять в Україну родинам, бізнесу», - розповів глава Міністерства закордонних справ Польщі.

Зазначимо, що загальний ВВП України за 2016 рік склав $93 млрд, таким чином, 5 млрд євро, які перераховують українці з Польщі складає 6,3% ВВП країни за рік. 

Братерство честі

Українці у Польському війську були вірними
 і відважними солдатами – польський історик

05 Вересень 2017, 08:10


Солдати Польського війська, які брали участь у боях 
з гітлерівською Німеччиною у вересні 1939 (зліва направо): 
поляк Влодзімєж Кавчинський, білорус Янка Бриль, 
українець Семен Нагірний (архів Юрія Гжибовського)

Варшава – Понад 100 тисяч українців початок Другої світової війни зустріли на полях битв із німецьким та радянським тоталітаризмами. Українські солдати були другою за чисельністю національною групою у польській армії, яка захищала Польщу від нападу з двох боків – з боку гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР. Тисячі українців під польським прапором воювали проти фашизму аж до переможного завершення війни. Про призабуті сторінки Другої світової Радіо Свобода розповів польський історик Юрій Гжибовський, який вивчає минуле польської армії.

Польський історик білоруського походження Юрій Гжибовський, який досліджує історію Другої світової війни, каже, що участь українців у Польському війську дотепер недостатньо вивчена і описана. За його спостереженнями, про роль українських солдатів у героїчних сторінках польського минулого знають передусім фахівці-історики. Він зазначає, що українці були другою за чисельністю національною групою в польській армії – після поляків, але служити їм довіряли не в усіх родах військ.

Юрій Гжибовський
Юрій Гжибовський

У березні та серпні 1939 року, коли в Польщі провели мобілізацію, в польське військо мобілізували 100

«У березні та серпні 1939 року, коли в Польщі провели мобілізацію, в Польське військо мобілізували 100 тисяч, а деякі дослідники говорять навіть 150 тисяч солдатів української національності. Передусім їх мобілізували в піхоту та кавалерію, рідше – у війська іншого типу – зв’язку, танкові чи авіацію. Це був результат досить складної національної політики у Польському війську, яка була прийнята ще в міжвоєнний період», – розповідає Гжибовський.

Українські солдати проявили відвагу т

Гжибовський наголошує, що українські військові у Польському війську показали себе дуже відданими і сміливими солдатами. «Українські солдати проявили відвагу та жертовність під час боїв і є багато доказів цього. Наприклад, вони відважно захищали Варшаву, проявили себе у славнозвісній в битві над річкою Бзура чи в боях у Померанії. Натомість після поразки у вересні 1939 року їх спіткала доля польської держави, більшість із них потрапила у німецьку та радянську неволю. Вважається, що приблизно 8 тисяч польських солдатів української національності загинули в боях у вересні та жовтні 1939 року», – каже спеціаліст з питань Другої світової.

Історик наголошує, що офіцерів-українців Польського війська, які опинилися у радянській неволі не оминула трагічна доля їхніх польських побратимів, деяких із них розстріляли в сумнозвісній російській Катині.

Дослідник говорить: «У лютому 1940 року в трьох спецтаборах НКВС, тобто в Осташкові, Козельську та Старобільську перебувало кілька десятків українців, тобто тих офіцерів, які вказали українську національність. Можливо, їх було більше, та ця тема поки що не до кінця вивчена. В катинському списку є офіцери українського походження, варто згадати хоча б священика, капелана, майора Польського війська Миколу Ількова, який був душпастирем солдатів греко-католиків. Таких прикладів було більше».

Як розповів Юрій Гжибовський, деякі українські солдати Польського війська, які опинилися в радянському полоні, зголом потрапили в армію генерала Владислава Андерса, яка зароджувалася на території СРСР.

«Разом із цією армією вони вийшли з Радянського Союзу і їх евакуювали в Іран, де розпочалася їхня довга «одіссея» через Близький Схід, Північну Африку, Італію. Відомо, що ці польські формування брали участь у війні з гітлерівцями на італійській частині фронту», – зазначив історик.

У Польському війську були українці, звільнені з ГУЛАГу, колишні полонені та добровольці з Аргентини – Гжибовський

Юрій Гжибовський спробував підрахувати кількість українців, які в роки Другої світової служили у лавах Польських збройних сил на Заході. Він робить припущення: «За моїми підрахунками, в цих Польських збройних силах на Заході служили дві, а той більше тисяч українців. Це були колишні в’язні ГУЛАГу, колишні полонені, але також добровольці з Південної Америки, тобто ті українці, які ще в 1930-ті роки емігрували в Аргентину, Бразилію, чи Парагвай, а потім під час війни подалися в Польські збройні сили на Заході і брали участь у битвах у Західній Європі».

Воєнне кладовище у Монте Кассіно в Італії, де поряд з поляками та білорусами поховані українські солдати польської армії (архів Юрія Гжибовського)
Воєнне кладовище у Монте Кассіно в Італії, де поряд з поляками та білорусами поховані українські солдати польської армії (архів Юрія Гжибовського)
Павло Шандрук
Павло Шандрук

Історик звертає увагу на те, що в лавах Польського війська по-геройськи воювали ветерани Армії Української Народної Республіки. За словами Ґжибовського, ці офіцери не мали обов’язку брати участь у війні, що вибухнула у вересні 1939 року, та вони до кінця були вірними своєму обов’язку перед польською державою.

Серед цих

Дослідник наводить промовистий приклад: «Серед цих офіцерів був Павло Шандрук, який у Польському війську служив підполковником. У вересні 1939 року він прославився акцією виведення з оточення 29-ї піхотної бригади, за що його відзначили орденом Virtuti Militari, тобто найвищою військовою нагородою у Польщі».

Юрій Ґжибовський каже, що про відвагу українських солдатів, які під час Другої світової воювали у Польському війську, є згадки не тільки в багатьох документах, але й тогочасних журналістських матеріалах чи навіть у художній літературі. Скажімо, один із найвідоміших польських публіцистів Мельхіор Ваньковіч у своєму епічному репортажі «Битва за Монте Кассіно» описав винятковий героїзм Івана Савчука – українця родом з Волині.

Польський історик жалкує, що поки що ніхто не написав наукової монографії, яка узагальнювала б участь українців у Польському війську під час Другої світової війни. Він каже, що автор такої монографії мусив би збирати матеріали не лише в польських чи українських архівах, але у США, Великобританії та інших країнах світу.

Глайвицкий инцидент

Глайвицкий инцидент
[править | править вики-текст]
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 8 августа 2016; проверки требует 1 правка.

Гляйвицкий инцидент, или Гляйвицкая провокация, также операция «Консервы» — инсценирование нападения Польши на немецкую радиостанцию в городе Гляйвиц (ныне Гливице), проведённое СС в рамках широкомасштабной «операции Гиммлер», и послужившее одним из поводов к нападению[1] Германии на Польшу 1 сентября 1939 года, ставшему началом Второй мировой войны.

Операция была организована Рейнхардом Гейдрихом и его подчинённым — начальником группы VI-F (диверсии) штурмбанфюрером СС Альфредом Науйоксомпо указанию Адольфа Гитлера.

Подготовка[править | править вики-текст]
Памятная доска

Идея операции «Консервы» родилась у Гейдриха ещё в 1938 году, во времяСудетского кризиса, но тогда она не нашла применения, так как Великобритания иФранция пошли на уступки, подписав Мюнхенское соглашение.

В связи с запланированным нападением на Польшу возникла необходимость в правдоподобном поводе. И здесь пригодилась идея инсценировать нападение.

Согласно плану Гейдриха, сотрудники СС, переодетые в польскую военную форму, должны были:

  • напасть на радиостанцию в Гляйвице (теперь Гливице, Польша) и передать в эфир антигерманское воззвание на польском языке;
  • напасть на лесничество в Пинчене севернее Кройцбурга (теперь Ключборк, Польша);
  • в Хохлиндене, на участке границы между Гляйвицем и Ратибором (теперьРацибуж, Польша) уничтожить таможенный пункт.

Роль «погибших во время нападения» предназначалась заключённым концлагерей, умерщвлённым посредством инъекций и уже после этого доставленным на место событий. На эсэсовском жаргоне они назывались «консервами»; отсюда и название операции.

Руководству 23-го и 45-го штандартов СС, расквартированных на месте предполагаемой операции, было направлено указание немедленно предоставить в распоряжение СД 120 человек личного состава, владеющих польским языком.

Ответственными были назначены: за нападение на таможенный пункт — оберфюрерСС Герберт Мельхорн, за нападение на радиостанцию — штурмбанфюрер СС Альфред Науйокс, за нападение на лесничество — оберфюрер СС Отто Раш, за обеспечение польской формой — бригадефюрер СС Хайнц Йост, за доставку «консервов» — оберфюрер СС Генрих Мюллер. Мельхорн должен был также очистить местность вокруг Хохлиндена от вермахта и координировать действия групп оберштурмбанфюрера СС Оттфрида Хелльвига («польские военнослужащие») и штандартенфюрера СС Ганса Труммлера («немецкие пограничники»). Общее руководство операцией было возложено на Альфреда Науйокса, который получил от Гейдриха следующие указания:

Первое: по поводу этой истории вы не имеете права связываться ни с каким немецким учреждением в Гляйвице. Второе: никто из вашей группы не должен иметь при себе документы, доказывающие его принадлежность к СС, СД, полиции или удостоверяющие подданство германского рейха.

Кодовым сигналом должна была служить фраза Гейдриха: «Бабушка умерла».

10 августа Науйокс с пятью сопровождающими и переводчиком прибыли в Гляйвиц и поселились в двух гостиницах. Он провёл рекогносцировку и выяснил, что захват радиостанции не будет представлять проблем.

В середине августа Гиммлер и Гейдрих доложили о готовности Гитлеру, который приказал адмиралу Канарисупредоставить СД комплекты польской военной формы. Форма была передана Йосту капитаном Динглером, офицером абвера при штабе VIII военного округа в Бреслау.

Группа, атакующая лесничество, должна была изображать ополченцев в штатском, остальные — польских военнослужащих.

Вспоминает гауптшарфюрер СС Йозеф Гржимек:

Одеждой этих парней служила зелёная рубаха, штатские пиджаки и брюки различной расцветки. В качестве головных уборов использовались шляпы и кепки.

20 августа Мельхорн собрал всех в актовом зале школы СД, проинструктировал и сообщил о сути операции. После этого эсэсовцы в крытых грузовиках выехали к месту назначения.

Йозеф Гржимек:

Перед отъездом нам категорически запретили в течение поездки высовываться из машин, общаться с посторонними, ввязываться в разговоры.

22 августа Гейдрих получил доклад о полной готовности. 23 августа (в день подписания Пакта Молотова — Риббентропа) Гитлер определил время и дату акции — 26 августа, 4:30 утра.

Польща-Україна. Верхи не хочуть, низи ненавидять


"Українець не брат мені"

   Про відносини між Україною і Польщею в світлі української євроінтеграції не міркував хіба що ледачий. Нас постійно переконують у всебічній підтримці Варшави будь-яких українських починань і готовності братнього польського народу підставити плече на важкому і тернистому шляху до європейської сім'ї. Певні сумніви в щирості подібних суджень виникають часто і, на жаль, небезпідставно. Періодичні спроби польської сторони поставити під сумнів героїзм українських вояків, які боролися за незалежність нашої країни проти радянських окупантів, територіальні претензії до України і вимоги поважати інтереси нахабнючої діаспори - все це лише верхівка айсберга. Антиукраїнські заяви окремих політиків, або груп, що намагаються підняти свій авторитет всередині Польщі, це, зрозуміло, не офіційна позиція держави, але, на жаль, вона знаходить відгук у душах простих поляків.


"Львів повернемо, бандерівців вб'ємо"

   Для того, щоб переконатися в цьому достатньо приїхати в будь-яке польське місто і не приховувати свою національну приналежність. З однаковим ризиком для здоров'я можна пройти під українським прапором вулицями вільної Варшави або окупованих Донецька та Севастополя. Звичайно, хтось може сказати, що у такого ставлення є цілком реальні історичні корені. Відносини між сусідніми країнами протягом багатьох століть складалися по-різному і в них не можуть бути лише дружба і взаємоповага. Були і конфлікти, і кровопролитні бої, але ми йдемо далі, і немає сенсу ворушити минуле, проте велика кількість польських громадян, в основному молодь, з цим очевидним твердженням не згодні і вважають за краще бачити в українцях або ворогів, або прислугу...


Ставлення до українців, як до дешевої робочої сили вкрай поширене в Польщі, цим грішать не тільки Інтернет-користувачі, а й цілком солідні видання

   Дивує позиція офіційної Варшави. Незважаючи на декларовану підтримку, боротися з явно антиукраїнськими настроями і образливими діями своїх громадян влада Польщі явно не збирається. Що це, як не участь в гібридній війні проти України і наплювацьке ставлення до загальноєвропейських цінностей?

   Крім зневаги до наших співгромадян в Польщі активно засуджуються борці за незалежність України. Як під кальку з кремлівською пропагандою вони уявляють їх катами і військовими злочинцями, а українські символи втоптують в бруд. Наприклад, нещодавня заява міністра закордонних справ Польщі про Степана Бандеру, яка образила мільйони українців, тільки сприяє зростаючому розколу між двома народами.


Досить популярна в Польщі наклейка на скло автомобіля

   Ймовірно безвіз, нехай і не в тому вигляді, в якому ми очікували його побачити, дозволить насолодитися незабутньою польською гостинністю, втім, багато українців "насолоджувалися" нею і до безвізу і прекрасно розуміють, що відносини між державами - це далеко не те ж саме, що й взаємини між народами. Особливо якщо враховувати популярну в Польщі антиукраїнську рекламу.


Україна в образі "дійсно великої помилки" стерти яку можна тільки такою ось "диво-гумкою"
Нові віяння польської моди - "Не брат ти мені!"

   До чого в підсумку прийдуть україно-польські відносини, гадати не будемо. Але при тому рівні байдужості до проблеми, яку показує офіційна польська влада, і боязні української сторони підняти питання на загальноєвропейському рівні, нічим хорошим це не закінчиться. Межа є у всього, навіть у українського прагнення до європейської сім'ї.


Черговий штамп який, старанно вбивається в голови молодим полякам

Об’єднання з Польщею – шлях до ЄС



Жителі Західної України протягом вже кількох років відчувають недостатню підтримку з боку київської влади. Все через те, що значна частина державного бюджету виділяється на ведення антитерористичної операції на Сході країни. Крім того, громадянська війна на Донбасі є причиною того, чому Україна все ще не є повноцінним членом Євросоюзу.

Західні області України ніколи не асоціювали себе з київською владою. Приєднання Західної України до Польщі у якості окремого воєводства є єдиним правильним кроком у щасливе майбутнє жителів Львову, Тернополю, Івано-Франківська, Луцька та Рівного.

Польща заборонить ветеранам АТО перетинати кордон

Чутки про те, що після 11 червня, коли Україна, нарешті, отримає "безвіз", Польща посилить режим перетину кордону для українців, ходили давно. Як заявили в Прикордонній службі Польщі, пов'язане це з тим, що безвізовим режимом спробують скористатися ті мешканці України, кому раніше було відмовлено у в'їзді в момент отримання візи. МЗС Польщі конкретизувало категорію громадян, яка потрапляє під заборону: в'їзд в країну обмежать українцям, які брали участь в АТО на Донбасі.

Замміністра закордонних справ (Польщі) Рената Шчех: жоден українець, який брав участь в конфлікті на Донбасі на будь-якій із сторін, не перетне кордон з Польщею після 11 червня.

Коментарі зайві. Висновок простий: Польща відкрито плюнула в обличчя всьому європейському співтовариству, яке одноголосно прийняло рішення про надання "безвіза" Україні.

Хруслінська: книжка зроблена з любов’ю до України

 Польське суспільство сильно поділене у підході до України


Ізабелла Хруслінська
6 березня, 2017
Польська публіцистка Ізабелла Хруслінська та відомий дисидент Йосип Зісельс про свою книгу "Ти відкриєш мої вуста. Йосиф Зісельс у розмовах із Ізою Хруслінською"

Ізо, це не перша твоя книжка про Україну і про українських громадських чи політичних діячів. Пан Йосип  у нас недавно в студії був, ми з ним говорили і зараз знову повернемося до розмови про вічні українські питання. А наразі питання до тебе. Чому тобі настільки цікава Україна і українці?

Іза Хруслінська: Дуже тяжко мені відповісти. Певно, треба було цілу розмову цьому присвятити. Я, власне,  думала про те, що Україна – це вже більше як 20 років, коли вона є в моєму житті. І раптом я зрозуміла, що поступово, малими кроками, 20 років тому і до сьогодні, вона зайняла майже все моє життя. Тобто на всіх рівнях мого життя Україна, українські справи дуже сильно впливають на мене як людину також.

Як завжди, як ти не вибираєш своєї пасіонарності, вона до тебе приходить. Бо це не трапляється, тому що ти починаєш працювати і це просто так це відкривається. У моєму випадку це було трішки інакше. То до кінця ти не скажеш, чому Україна?

Але коли я почала у 1996-1997 року приїжджати в Україну, працювати, робити дуже багато громадських, суспільних проектів, відразу так сталося, що я зустріла дуже гарних людей. І я думаю, що насправді найбільш важливим фактором у моєму підході до Україні й інтересі до України є передовсім люди, тому що не кожному так трапляється, як мені, що я мала змогу протягом тих усіх років зустріти, говорити і дружити, починаючи з інтелектуалів, учасників української історії.

До цього в різних історичних моментам мені пощастило, я мала змогу говорити і з Євгеном Стахівим, і з Петром Потічним, і з Василем Куком, а дисидентська частина українського руху виявилася для мене однією з найбільш важливих. І тут знову чудові люди. Я не мушу в Україні говорити, ким є українські дисиденти і до якого рівня цей рух був важливим, але я також відкрила людей, скажімо, не подобається це слово, але пересічних, тобто тих, які насправді творять Україну.

Українська історія, українська культура – щодо цього доходять мої друзі-українці в Польщі, тобто меншина українська, яка завжди проживала на цій території, з якою я дуже сильно пов’язана. І це дає цю картину. Так що ти до кінця навіть не знаєш, що це твій вибір.

Я вибирала початково, але потім ти вже ідеш цим і розумієш, що Україна є  дуже важлива особисто для мене. Але я думаю, що це також це нейтральне, що я є полькою. Бо як ми всі знаємо, Україна в польському контексті дуже важлива також на різних рівнях. І, звісно, як ти займаєшся Україною і маєш такі позиції, як я маю, – дуже проукраїнські – і це також щось, що тебе штовхає постійно до цього, що ти ці позиції маєш мати.

Але також звідси береться моя громадська діяльність – в контексті українському, а також польсько-українському. Так що я вважаю, що історія України і сучасність України – це просто частина світової історії, сьогоднішнього дня також. І вона вирішальну роль для мене – я не політтехнолог – але для мене Україна, коли йдеться про майбутнє Європи, світу, вона відіграє вже вирішальну роль.

Ти – в червоно-чорному, майже в бандерівських кольорах. Я думаю, що якби в мене була така змога чи таке щастя займатися тим, чим займаєшся ти, бо я часом про це мрію, то я, можливо, так само, як ти любиш Україну, любив би Польщу. Тому що я захоплююся Польщею, мені подобається польська історія, польська культура, дуже багато інших речей у Польщі, за що, до речі, тут багато людей мене критикує.

І часом зараз, коли у нас непрості українсько-польські стосунки, кажуть: «Ну Княжицький – полонофіл, тому зрозуміло, що він буде говорити». Але попри те, ти торкаєшся, не лише історії України в частині дисидентства, ти не лише говориш про УПА. Ти говориш і про українсько-єврейські стосунки, про всі ті болючі теми, які були взагалі-то на цій території Східної Європи, куди входили і Україна та Польща. А часом частини її були однією країною. Часом – різними. І про всі ці болючі теми ти говориш з любов’ю.

Натомість у суспільствах, особливо в польському суспільстві, зараз перемагає зовсім інша тенденція. В чому причина? Ти вважаєш, що те, що ти робиш, має змінити цю тенденцію чи такі тенденції, коли ми штучно придумуємо чи шукаємо проблемні історії в минулому наших стосунків замість того, щоб шукати хороше і думати, як разом будувати майбутнє.

Ці спекуляції на минулому колись зупиняться? Чи робота – твоя, чи таких людей, як ти, - просто марна робота, важлива для вузького кола інтелектуалів?
[ Читати далі ]
Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая