хочу сюда!
 

Лида

47 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 45-57 лет

Заметки с меткой «польща»

Польські радикали безкарно вбивають українців

У жовтні в одному з хостелів польського міста Стараховіце була знайдена мертвою 51-річна громадянка України. Поки місцеві правоохоронці нібито намагаються з'ясувати, що стало причиною смерті жінки, користувачі Інтернету вже викрили винних. Виявилося, що наша співвітчизниця померла далеко не з природних причин, а була цілеспрямовано вбита представниками польського ультраправого об'єднання "Національно-радикальний табір" (ONR). Така інформація з'явилася в групі ветеранів АТО в Facebook, учасники якої знайшли повідомлення про злочинну діяльність польських радикалів у тематичних Телеграм-каналах https://www.facebook.com/pamiatzahisnikam/posts/1114498119287845?__cft__[0]=AZWbrERjjGfgEnIjPEzJuZX9aClT2FxruFPfIjj1gRiMbRw26q_wA2XjXTbFa6MEohxxdIq1VX9iu17KdJNumfgtQH60ImX1QuANJaOMJqVqj5LgXo9e8zmvMAlel3O9u54goRmKEf35LHTqEpix5kXv&__tn__=%2CO%2CP-R

Судячи з усього, у застряглих у Середньовіччі поляків заведено влаштовувати усім новим членам угруповання кривавий ритуал ініціації, який полягає у жертвопринесенні "українських мерзот" або "бидляків" - вибирайте, яке формулювання вам більше подобається. Очевидно, це не перший злочин, скоєний екстремістами з ONR, але чомусь це об'єднання продовжує не тільки спокійно існувати, але й безкарно та досить відверто здійснювати геноцид українського народу. Дивно, що все це відбувається не десь в Африці, а в центрі Європи під самим носом у влади та правоохоронців.

На тлі подібних повідомлень ще дивнішими та безглуздішими виглядають плани українського "Національного корпусу" відправити добровольців на допомогу "польським колегам" для наведення порядку та подолання міграційної кризи на білорусько-польському кордоні. Порив, звичайно, шляхетний та виправданий, але надавати добросусідську допомогу Польщі, заплющуючи очі на звірячі злочини проти українських громадян та потурання Варшави, абсолютно неприпустимо. Ба більше, подібні інциденти не можна залишати поза уваги Офісу Президента України, який поки ще ніяк не відреагував на події в Стараховіце. Усе зайшло надто далеко, й завдання нашого уряду - зробити усе можливе для усунення подібних екстремістських злочинних угруповань на території Польщі та гарантування безпеки громадян України, які перебувають у цій країні.

Цікаве про Рясне у Львові

Пам'ятник орлятам у Рясному
Історія найстарішого пам’ятника Рясного

Восени 2018 року влада і громадськість Львова відзначали соту річницю заснування ЗУНР. Серед інших заходів було відкриття декількох пам’ятників: на вулиці Городоцькій, на розі вул. Огієнка та Листопадового Чину, і через кілька місяців на вулиці Польовій.

Відтак, одним і тим же подіям у Львові присвячено три пам’ятники. Втім, це не вперше у новітній історії львів’яни встановили рекорд за кількістю пам’ятників присвячених подіям що відбулись у 1918 році. Але у міжвоєнний період це зробила тогочасна польська частина населення міста.

Так, у 1924 році на Персенківці відкрили гранітну колону на честь поляків-учасників боїв за Львів. В 1925 році – пам’ятник Орлятам у подвір’ї «Львівської політехніки». Їх обох не стало у часи СРСР. Крім того, є відреставрований Меморіал Орлят на Личаківському кладовищі. Але до наших днів у Львові таки зберігся іще один, маловідомий пам’ятник Орлятам. Він стоїть на вулиці Брюховицькій, 178 у мікрорайоні Рясне, у його частині, що в народі досі називають Рясна Польська, за назвою колишнього села. І це невипадково, адже буквально через дорогу від пам’ятника є невеличкий римо-католицький костел Божого Милосердя, де проводять богослужіння українською і польською мовами.

Проїжджаючи автомобілем доволі довгу Брюховицьку можна і не зауважити цю сіру малу архітектурну форму, бо найближчими сусідами є цегляний паркан приватного двору, електричний трансформатор, кілька дерев і водостічна канава. Пам’ятник висотою близько 4 м складається з двох чотиригранних частин: постаменту і тумби. На передньому фасаді постаменту помітна порожня ніша прямокутної форми, – у ній раніше була таблиця зі списком полеглих у 1918 році поляків-вихідців Рясної-Польської. На чотирьох гранях тумби – крилаті лицарі зі закритими заборолами й мечами у руках. Увінчує пам’ятник декоративна гірлянда і чотири скульптури орлів на кутах. На верхівці первісно був невеликий хрест, від якого залишився отвір.

Донедавна про історію цього пам’ятника було відомо вельми мало. Так, дещо він «розповідає» сам: на його лівій грані тумби можна прочитати рік та одного з авторів: «1932 B.Sotys». Це автограф Броніслава Солтиса (1869-1942) – львівського скульптора. Архітектор проєкту – Вітольд Равський (1893-1962), який також є співавтором схожого пам’ятника спорудженого колись у дворі «Львівської політехніки».

Підпис Б.Солтиса у нижній частині

Більше фактів з історії споруди можна дізнатись у тогочасній пресі. Замітки та фотографії з тих часів знайшли та оприлюднили нащадки тодішніх жителів Рясної Польської. У грудні 2017 р. вони заснували y Facebook групу «Rzsna Polska i okolice Lwowa. Potomkowie rodzin i sympatycy», де вони діляться відсканованими фотографіями Рясної Польської з приватних родинних архівів.

Нещодавно саме там вдалось знайти відскановані замітки з газет «Wiek Nowy» I «Gazeta Lwowska».

  • Замітка у газеті Wiek Nowy
  • Замітка у газеті Wiek Nowy
  • Замітка у газеті Wiek Nowy

Так, з «Wiek Nowy» зафіксував чимало фактажу і фотографію пам’ятника, який на момент виходу тиражу газети ще не відкрили. У замітці йдеться, що урочиста подія приурочена «чотирнадцятій річниці звільнення Львова від української окупації». Комітет, що ініціював його спорудження, запрошував на урочистість учасників боїв за Львів 1918-19 років. Впродовж двох років комітет вів діяльність, до нього ввійшли: директор місцевої школи, місцеві жителі, очолював їх селянин Станіслав Пешко. Ще одною фактологічною деталлю є перелік вісімнадцяти загиблих, яких увіковічнили на дошці, що була на постаменті, – найімовірніше вони поховані на «Цвинтарі орлят». Доля цієї дошки достовірно невідома, як і хреста з верхньої частини, швидше всього їх демонтували у часи радянської окупації, тим паче що за 200 м від пам’ятника за часів СРСР була сільрада Рясного,- орган влади, що відповідав за ідеологічно правильну символіку на вулицях села. Втім, у наші часи, мабуть, завдяки цій газетній замітці польська діаспора у Львові знайшла на Меморіалі польських Орлят поховання частину згаданих у цій таблиці вояків.

Замітка у Gazeta Lwowska

«Gazeta Lwowska» пишучи про факт відкриття пам’ятника зазначала, що подію приурочили до річниці здобуття незалежності Польщі (відзначають 11 листопада), й увіковічнили всіх учасників змагань «за цілісність та незалежність Польщі з 1914 до 1920 рр., в яких загинуло біля сотні вихідців з Рясної Польської». Між іншим, серед нагород, які вручали полякам-учасникам українсько-польської війни, є відзнака «Захисникам Рясної Польської»

орден Захисників Рясної Польської (фото: allegro.pl/)

За часів незалежності України як польська діаспора, так і влада, проявили до нього зацікавленість, відтак це позначилось на його зовнішньому вигляді впродовж 2010-их років. Весною 2011 року крім лампадок на пам’ятнику можна було побачити біло-червоні стрічки та записку – доказ того, що ним опікуються харцери (польська скаутська організація). Проте стан споруди був плачевним.

  • Картка польських скаутів на пам’ятнику в 2011 р.
  • Картка польських скаутів на пам’ятнику в 2011 р.

Втім, восени 2014 року Польське товариство охорони військових поховань за підтримки Генерального консульства Польщі у Львові провело часткову реставрацію пам’ятника і благоустрій місця довкола нього. Про це йшлося на сторінках часопису польської діаспори «Кур’єр галицький».

Та ще у 2010 році один з депутатів Сейму Польщі Войцех Шарама почав кампанію присвячену зміні його розташування, що на переконання парламентаря, мало б вберегти пам’ятник від руйнування. І для цього він вважав доцільними два місця, одне з яких — у Польщі. Третє місце для перевезення пропонувало також Міністерство культури й національної пам’яті Польщі. Запити В.Шарами та відповіді на них є доступними на офіційному сайті польського парламенту. З цих документів можна дізнатися не лише плани політика, а й інші факти про пам’ятник.

У 2010 році депутат Сейму скерував Міністру культури та національної спадщини Польщі запит «Про відсутність необхідних заходів щодо збереження пам’ятника, присвяченого пам’яті боїв на захист Львова у Рясній Польській».

«28 січня 2010 року я звернувся до міністра з депутатським запитанням щодо ініціативи передачі Польщі пам’ятника, присвяченого боям на захисті Львова в 1918-1920 роках. У своєму запиті я згадав пропозицію Товариства шанувальників Львова та Південно-Східних прикордонних територій, спрямовану на перенесення пам’ятника з Рясної Польської до Битома.» Не дивно, що з-поміж польських міст він пропонує рідне – Битом, і обґрунтовує тим, що це «місто, населене багатьма львів’янами та їхніми нащадками». Варто зазначити, що раніше в історії Львова була схожа ситуація, коли у 1950 р. зі столиці Галичини до Польщі вивезли пам’ятник королю Яну Собєському.

Друга пропозиція була перенести його на подвір’я костелу, що поблизу.

Відповідаючи на запит В.Шарами, міністр Богдан Здруєвскі стверджував: “Рада з питань захисту пам’яті про бойові дії та мученицьку смерть за консультацією з Генеральним консульством у Львові зараз докладає зусиль отримати необхідні дозволи від компетентних органів України, що дозволяють змінити місце розташування пам’ятника, що знаходиться на приватній території. Пам’ятник перенесли б на площу поруч із прилеглою парафіяльною церквою. Рада із захисту пам’яті боротьби та мучеництва також має намір профінансувати оновлення пам’ятки, захистивши її від повного знищення. Вочевидь тут згадується про подвір’я згадуваного вище костелу Божого Милосердя.

У документах наголошується, що будь-яке рішення щодо перенесення пам’ятника, потребує погодження різних українських інстанцій. Серед них: Міжвідомча комісія з вшанування жертв воєн та Репресій у Києві, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (як зазначав польський міністр в одній з відповідей Войцеху Шарамі, керівниця УОІС Л.Онищенко давала згоду на перенесення), архієпископ і митрополит Львівський, голова Римо-католицької церкви в Україні Мєчислав Мокшицький (у частині встановлення його у дворі рясненського костелу), інші.

Третя пропозиція була у відповіді міністра Богдана Здруєвського Войцеху Шарамі від 21 жовтня 2013 р. Міністр писав: «Я також хотів би згадати, що виникла ідея перенести пам’ятник з Рясної Польської на меморіальне місце в Задвоже (Польські Термопіли). Вшанування пам’яті стане важливою частиною такого важливого місця в нашій історії через відсутність інших оригінальних елементів довоєнного вшанування пам’яті в Задвоже. Первісні переговори з цього питання ведуть Рада з питань захисту пам’яті про бойові дії та мученицьку смерть.» Йдеться про с.Задвір’я Буського району Львівщини, – там щороку вшановують учасників польсько-радянської війни, полеглим у важливій битві, що відбулась у серпні 1920 р. Зараз на цьому місці є меморіальне кладовище і курган з пам’ятником.

Втім, жодна з ідей, наразі, не є реалізованою. Та варто зазначити, що інколи до пам’ятника приїздять офіційні делегації. Так, у вересні 2018 р. тут побували представники польських громадських організацій, духовенства та генерального консульства Республіки Польща у Львові. Тоді ж висловлено наміри відновити хрест на верхівці споруди та продовжити реставрацію інших його частин.

"Слуги народу" знову шкодять реалізації мовного закону

Незважаючи на те, що пристрасті з приводу набрання чинності низки нових норм закону про державну мову з трудом заспокоїлися, слуги народу знов примудрилися підлити масла у вогонь. Максим Дирдін у новій своїй поправці висуває дуже провокативну ініціативу із пом'якшення дії деяких статей закону для тих національних меншин, що етнічно пов'язані з дружніми Україні державами.

По суті, ці поправки перекреслюють весь сенс законодавчого захисту української мови у всіх регіонах країни. Тепер, ймовірніше, поляки зможуть розраховувати на вагомі привілеї - це застосування рідної мови у передвиборчій агітації, спрощене отримання громадянства без знання української мови, та й ще вони залишать за собою право дублювати фільми польською. І звісно, це тільки початок нововведень. У результаті подальші поправки остаточно заплутають документ та загальмують його реалізацію.

Причому в тій же Молдові, де вже почали обговорювати цей документ, навіть не збираються подякувати нам за можливі послаблення для молдовської мови. На думку молдован, ми їх нібито будемо шантажувати та диктувати свої умови переговорів. Але тоді постає питання, для кого слуги народу намагаються це робити? Для тих, хто досі сумнівається, чи підтримувати наші спроби з відстоювання територіальної цілісності та інші зовнішньо політичні ініціативи? На мою думку, з такими невпевненими товаришами, які знаходяться у Верховній Раді, українська мова буде завжди в небезпеці, і ми ще довго не навчимося поважати власні національні інтереси. Всі сусідні країни повинні за замовчуванням спокійно ставитися до нашого внутрішнього законодавства. А якщо й правити закон, то тільки на посилення, особливо для тих національних меншин, що порушують українське законодавство, коли набувають подвійне громадянство та займаються контрабандою на кордоні.

Правильний хід Тімановської

Ось даремно все-таки в суспільстві недооцінюють інтелектуальні здібності спортсменів. Навіть постійний постачальник мемів - київський голова Віталій Кличко, як говорять, "при своїх огірках" - з 2014 року на своєму посту. Не кожному розумнику таке до снаги. Я до чого веду - зараз піднявся шум з приводу того, що білоруська атлетка Христина Тімановська вже два роки тому оформила карту поляка і на Олімпіаді використала дурість тренерів для гучного піару .

Ось і молодчина. Розумниця. Думає головою, а не своїми робочими кінцівками. Тим і відрізняється розумна людина від дурної, що перша може прогнозувати розвиток ситуації. А там і передбачати нічого - вусате чучхе, нова "залізна завіса", жорстокий психологічний пресинг та інший неорадянський треш. Чого їй було чекати? Молодчина, вчасно підсуєтилася і покрутила систему на стартовому пістолеті. Відтепер платні інтерв'ю, автобіографія, фотосесії та інший профіт. Я, до речи, зовсім не здивуюсь, якщо й інші білоруські спортсмени зараз знаходяться в стадії тихого оформлення іноземного громадянства та використають наступні великі змагання, щоб втекти з гарним резонансом. Пришелепуватий бульбофюрер не приставить же до кожного по парі конвойних, адже тоді національний олімпійський комітет забанять цілком. Тому щиро рекомендую всім білоруським спортсменам налагодити контакти за кордоном! Не витрачайте час даремно та доведіть, що голова вам потрібна не тільки для того, щоб в неї їсти.

Україна - не Польша і не буде

За відсутності реформ через декілька років переважна більшість працездатного населення України працюватиме в Польщі. І ось чому.

Податкова повістка: погляд на майбутнє

Напередодні тридцятого Дня Незалежності України у звичний стиль життя мимоволі вплітаються узагальнюючі ретроспективні нотки. У далекому 1991 році ми прокинулися в незалежній державі, економічний потенціал якої був паритетним із Португалією, Ізраїлем і Польщею. Через три десятиліття зазначені країни пішли далеко вперед (розмір їхніх економік перевищує нашу в 1,5 - 4 рази), а "затоптаним" рефреном в українських політиків і економістів стало: Україна наздожене Польщу через скількись років (за бажанням підставляємо цифри 40, 50 або навіть 75).

Порівняння з нашим найближчим сусідом є ще більш контрастним на тлі таких цифр:

  • Польща в 2019-2020 роках - найбільш швидкозростаюча економіка серед 36 країн-членів ОЕСР;
  • Україна шостий рік поспіль найбільш економічно невільна країна Європи, а минулий рік продемонстрував антирекорд залучення прямих іноземних інвестицій в країну (за даними НБУ мінус 0,87 млн дол., до цього найгіршим був 2015 рік - мінус 0,37 млн);
  • у 2020 році економіка Польщі впала лише на 2,7% ВВП, тоді як в Україні мінус 4% ВВП (і це при вливанні до 1,5% ВВП у "Велике будівництво" президента Зеленського).


На прозаїчне питання "чому так вийшло?" простої відповіді не існує. Однак часткове розуміння процесів, що відбуваються, дає банальне порівняння податкових повісток двох країн за останні п'ять років (див. таблицю).


Навіть поверховий огляд говорить про те, що українська і польська податкові політики демонструють протилежні тренди: з одного боку – системні зміни, спрямовані на поступове зниження податкового і регуляторного навантаження на бізнес, з іншого – держава послідовно проповідує на догоду макрофінансовій стабільності і під тиском зовнішніх кредиторів проводить недружню швидко змінювану політику надзвичайно агресивного збору податків на тлі точкових позитивних змін, які мало на що впливають. Така конфігурація закріплює на найближчі роки для України еру високих податків, викликану експансією зростання збору податків для фінансування високих і незрідка неефективних витрат бюджету. Країна буде продовжувати йти назад як з точки зору нашої конкурентоспроможності в питаннях оподаткування, так і ступеня державного контролю і втручання в економіку.

Висновок напрошується нехитрий і однозначний - економічне зростання, а в ширшому сенсі й економічна свобода, не були і не є пріоритетом для української влади. Держава виявилася голою з точки зору перспектив розвитку. Ще кілька років і вже не мільйон-півтора українців працюватимуть у польській економіці, а переважна більшість працездатного населення. Тому що зрозуміліше, зручніше, вигідніше і безпечніше.

Втім, ще не пізно одуматися. Україна поки має можливість провести роботу над помилками і відмовитися від тупикового шляху антиррозвитку, почавши проведення радикальних реформ, однією з яких стане і податкова реформа, заснована на домінанті економічної свободи. Характеристиками податкової системи стануть:

  • проста податкова система, яка забирає мінімум часу платника податків. Потрібно завершити процес, розпочатий в 2010 році, коли діяло 42 податки та збори, і скоротити кількість податків до мінімальних 7-8;
  • справедлива податкова система - реалізація принципу доброї збираності при помірних ставках податків унаслідок скасування більшості наявних податкових пільг, преференцій і знижених ставок, досягнення нейтрального податкового ландшафту без спотворень конкуренції та дискримінації;
  • стабільна податкова система - дворічний мораторій (з 2022 року) на зміну податкового законодавства підвищить стабільність і передбачуваність для інвесторів і платників податків податкової системи.

В'ячеслав Черкашин

Польща заявила про шпигунів з Росії

22:02 18 червень Київ, Україна



Шпигуни Кремля вкотре проявили себе. Цього разу під ударом опинилася Польща.

Минулого тижня стало відомо, що силами ABW (Агентство внутрішньої безпеки) Польщі 31 травня був затриманий громадянин Януш Н., який був звинувачений в шпигунстві на користь Росії.

Після затримання Януш не визнав своєї провини, проте 2 червня Окружний суд Варшави постановив заарештувати зрадника батьківщини і взяти його під варту на строк до 3 місяців.

В ході слідчих заходів було проведено обшук квартири обвинуваченого. У нього були знайдені і конфісковані 300 тисяч злотих, а також множинні накопичувачі інформації. Точної інформації, які саме файли знаходилися на флеш-накопичувачах - немає. Проте відомо, що основним завданням Януша було встановлення контакту з членами уряду Польщі, в тому числі з політиками з Європарламенту.

Він також повинен був вести свою діяльність на території інших країн Євросоюзу. Політики, які контактували з Янушем, надалі повинні були підривати позицію Польщі в ЄС. Як саме російський шпигун повинен був діяти, в прокуратурі поки не розповіли. Причина, через яку Януш Н. займався шпигунством на користь Росії - прихильність режиму Російської Федерації.

Варто відзначити, що це не єдиний випадок затримання російського шпигуна в Польщі за минулий місяць.

Все ті ж співробітники ABW затримали 43-річного чоловіка. Про це стало відомо 17 травня. За даними слідства, чоловік збирав інформацію про військових Республіки Польща. Інформація стосувалася, в тому числі і спільних дій з силами НАТО. На відміну від Януша Н., російський шпигун відразу визнав свою провину. За рішенням суду, йому було призначено тримісячний адміністративний арешт.

І в тому, і в іншому випадках, посади чоловіків не називаються. Однак можна припустити, що Януш Н. міг бути політиком, а другий шпигун, імені якого в AWB не назвали, міг бути пов'язаний зі збройними силами Польщі. Також не були названі імена громадян Росії, які курували роботу завербованих агентів.

Як і передбачалося, російські шпигуни в черговий раз були виявлені на території країни Євросоюзу. Агентурні мережі РФ стають все слабкішими, в зв'язку з чим їхня робота стає менш якісною. В майбутньому, безсумнівно, світу належить дізнатися про нові злочини Російської Федерації проти демократичних країн.
https://myc.news/ua/specproekty/polsha_zayavila_o_shpionah_iz_rossii?fbclid=IwAR3_yfAQ9FVbMlasynAICUbGxge6Rb5ayKI2-IFZDgYWoEEtBdfLsyiYvZA

Прибалтика на черзі: інтерес російських шпигунів і ВПС Росії

14:12 20 червень Київ, Україна



Незабаром після затримання в Польщі Януша Н., в Латвії заарештували людину, яка також підозрюється в шпигунстві на користь Росії. Крім цього, над повітряним простором Естонії та Литви були помічені два винищувачі ВПС Росії.

Не встигли ЗМІ обговорити скандал навколо російських шпигунів в Польщі, як раптом виявилося, що в Латвії, 16 червня, був виявлений черговий агент російських спецслужб. Ім'я затриманого не називається, проте відомо, що це росіянин. Також відомо, що його справа пов'язана з депутатом сейму Латвії Янісом Адамсоном з фракції «Згода», який також підозрюється в шпигунстві на користь Росії.
Яніса Адамсона заарештували 10 червня, в той же день, що і Януша Н. в Польщі. Латвійський депутат не мав доступу до державної таємниці, проте йому дозволялося бути присутніми в засіданнях комісії сейму щодо захисту, внутрішніх справ і запобігання корупції, де він міг отримувати інформацію закритого характеру від інших членів уряду. Відомо, що до 1991 року він служив у ВМФ на кораблі, де був заступником по політичній роботі, а пізніше і командиром корабля. Після розвалу СРСР подав рапорт і повернувся до Латвії, де через деякий час став міністром МВС.

В ході слідства стало відомо, що він протягом 4 років передавав інформацію в Росію зі свого робочого комп'ютера. Інформація стосувалася бюджету армії, держзакупівель, а також східних кордонів.

Не можна сказати напевно, однак та інформація, яку передавав Адамсон, може бути пов'язана з поміченими винищувачами ВПС Росії над повітряним простором Естонії та Литви.

Незважаючи на те, що обидва літаки (Су-35) були бойовими винищувачами, вони могли проводити розвідку або підтвердження інформації Адамсона про східні кордони країн Прибалтики.

Невідомо про справжню мету ВПС РФ, але винищувачі заглибилися на 1 кілометр углиб Литви. Влада країни закликала до відповіді з поясненнями дій Росії, а також закликала розібратися в ситуації, щоб надалі такого не відбувалося.

У свою чергу, Естонія також оголосила про помічені винищувачі РФ, які порушили межі країни у вівторок. МЗС Естонії викликав тимчасового повіреного в справах РФ і передав йому ноту протесту.

Російська сторона стверджує, що винищувачі не порушували повітряного простору і що політ проходив за встановленим маршрутом. Що стосується Адамсона, офіційного коментаря Кремля ще немає.
https://myc.news/ua/specproekty/pribaltika_na_ocheredi_interes_rossijskih_shpionov_i_vvs_rossii

Ніякого більше ЄС, Тримор'я - ось наша мета!

В якому році ми підписали Угоду про асоціацію з Європейським союзом? У 2014, здається? І що ми маємо через майже 7 років? Правильно, за великим рахунком, нічого. І, судячи з думку експертів і аналітиків, мова тут йде, звичайно, про незалежних, а не москальських, які нашій державі давно крах пророкували, ніхто нас робити повноправним членом ЄС не збирається.

І реформи їм подавай, і питання з територіальною цілісністю вирішите, то корупцію поборіть, а також сталий економічний розвиток забезпечте ... Але ж ми вже заплатили високу ціну за цю міфічну євроінтеграцію. Крим і схід країни окуповані. Ми реально боремося з корупцією і проводимо реформи. Як мінімум, в Україні останнім часом було розроблено понад 60 євроінтеграційних законопроектів і зупинятися на досягнутому ми не збираємося. Але цим європейським шишкам постійно мало, вони постійно висувають все нові і нові вимоги і дуже схоже, що їх "списку бажань" не буде ні кінця, ні краю. Безвіз, як кістку нам кинули і радійте.

А ось і ні! Всі прекрасно знають крилатий вислів, що "обіцяного три роки чекають". Ми дали Брюсселю в два рази більше цього часу. Тепер настав час брати все у свої руки, не сподіваючись і не вірячи в обіцянки. Причому, як показала практика, в порожні.

Знаєте, що це? Це наш шанс!

Ярослав Качинський, голова польської правлячої консервативної партії "Право і справедливість", висунув ініціативу про створення аналога ЄС, тобто незалежного об'єднання держав Центральної та Східної Європи на чолі з Польщею.

З листування заступника голови МЗС Польщі Павла Яблонського і помічника Качинського Міхала Москаля, що стала надбанням громадськості, стає очевидно, що вдосконалена "Ініціатива трьох морів" цілком собі серйозний проект, який надалі дійсно зможе зайняти лідируючу позицію на світовій арені, а можливо навіть спровокувати розпад ЄС , як застарілого об'єднання. Більш того, його створення буде проходити за підтримки США і НАТО. До речі, колишній посол Америки в Польщі Джорджетт Мосбахер на офіційній сторінці американського посольства в Польщі в Twitter перед відходом прокоментувала цю тему, висловивши своє захоплення новим проектом і назвавши #ThreeSeasInitiative "одним з найбільш перспективних геополітичних проектів в світі".

Для нас же найголовніший момент полягає в тому, що "Тримор'я" передбачає своє активне розширення. Причому, без всяких жорстких умов, які були описані мною вище. Україна зможе увійти до складу нового регіонального об'єднання країн Східної і Центральної Європи не коли заслужить це потом і кров'ю, а відразу, тому що ми і є частина цієї самої Європи.

Що ще важливо, на території країн, які будуть входити до цього об'єднання, планується розширене присутність військових баз НАТО, що, безсумнівно, Україні вкрай необхідно для захисту і стримування від будь-яких зазіхань на нашу територіальну цілісність з боку сусідньої держави.

"Донбас" у Польщі?! Можливо! Незабаром!

Дуже скоро на мапі східної Європи може з'явиться ще одна сепаратистська мітка. Головний кандидат - історична область Верхня Сілезія в Польщі, де з 1990-х років функціонує організація "Рух за Автономію Сілезії".

До нещодавнього часу вся її діяльність була не дуже шкідливою та зводилася до відправки петицій та послань до парламенту країни з вимогою надати регіону автономію. Звісно, все це було марно: адже від автономії до виходу зі складу держави - рукою подати, та уряд Польщі це розуміє, особливо, дивлячись на приклад України.

В принципі, питання із самовизначенням сілезців, міг би довго залишатися "повітряним", якщо б не Німеччина, яка, як виявилося, вирішила їх підтримати.

Група депутатів Бундестагу наразі опрацьовує законопроект, який має на увазі відновлення широкої автономії Сілезії та заснований на Органічному статуті Сілезького воєводства. Здебільшого, ходять розмови та й про виділення фінансової підтримки. На цьому тлі голова "Руху за Автономію Сілезії" Єжи Гожелік закликає всіх своїх прибічників активізуватися та бути готовими до рішучих дій.

Переклад: На жаль, варто визнати той факт, що ми не досягли головного. Сілезія не отримала в 2020 році автономію. І я не бачу сенсу у створенні петицій до президента Анджея Дуди, Сейму чи Уряду. Жодне зі звернень не привернуло уваги правлячої еліти. Це була даремна витрата часу та сил.

На жаль, нашого потенціалу явно не вистачило, щоб втілити в життя дійсно амбіціозну ціль відновлення автономії Верхньої Сілезії в рамках статуту 1920 року. Ми не змогли повністю мобілізувати суспільство. Ви й самі розумієте, що реалізація ідеї без масової підтримки населення неможлива. І хоча законодавчу ініціативу з визнання сілезців етнічною меншиною можна вважати успіхом, однак ми не можемо спочивати на лаврах.

Ми вважаємо, що треба переходити до більш рішучих заходів та скористатися ситуацією, що склалась, використавши тиск Євросоюзу, а саме Німеччини на Польщу.

У Берлині є сили, що охоче нас підтримують. Група депутатів Бундестагу вже опрацьовує відповідний законопроект, що передбачає під собою відновлення широкої автономії Сілезії, заснованої на Органічному статуті Сілезького воєводства. Врешті-решт, буде відновлена історична справедливість. Те, до чого ми прагнули всі ці роки в умовах знищення культурної самобутності з боку Варшави.

Безумовно, в Сеймі негативно поставляться до "зухвалої" заяви, але економічні санкції охолодять їхній бойовий запал. Складно сказати, чим керується Варшава, десятиріччями навмисно ігноруючи інтереси нашого регіону. Прийшов час діяти більш рішуче.

Я впевнений, що підтримка з боку Німеччини об'єднає всіх сілезців, незважаючи на внутрішні чвари. Також підштовхне до розвитку регіону, до збереження традиційних цінностей, сілезької мови, ідентичності, театру, культури. Чекати на 2030 рік? Нерозумно та глупо, коли існує шанс вирішити проблему автономії вже наразі.

У зв'язку з вищесказаним, закликаю вас активізувати роботу серед сілезців. Наші плани необхідно довести до жителів регіону. Наразі нам необхідна згуртованість та абсолютна підтримка всіх.

Коментарі тут зайві. Все на поверхні: сусідня держава, що вважає Сілезію своєю історичною землею, готова піти на підбурювання та сепаратизм заради досягнення своїх цілей.

На мою думку, це пряма аналогія з тим, що відбувається на Донбасі.

Патріотизм із колін: як українська влада бореться проти оскверне

Суворо кажучи, чинна українська влада ніколи не відзначалася особливою принциповістю та сміливістю щодо відстоювання українських національних цінностей та історичної правди на міжнародній арені. Усі їхні наспіви про патріотизм та національну гордість із початку виборчої кампанії та дотепер були й завжди будуть розраховані суто на "внутрішній ринок". А ось сперечатися з пестунами із Євросоюзу - навіть якщо під ударом наша національна гідність і НАВІТЬ якщо йдеться про всякі Румунопольщаугорщини, які прилипли до цього Євросоюзу по периметру - наші політики не люблять. А якщо вони це й роблять, то суто на колінах та зі стеком у зубах.

Але усіх переплюнули сопліжуї із Українського інституту національної пам'яті, які днями звернулися до поляків із проханням (стаття ще є доступною в кеші гугла) (проханням, Карл!) заборонити аборигенним свинособакам оскверняти та знищувати українські пам'ятники бійцям УПА. А щоби "збити градус нахабства", директор інституту Антон Дробович відчутно применшив обсяг завданої шкоди ("слава Богу, не масовий характер!") та покаявся за "подібні ганебні випадки в Україні". Хоча цілком очевидно, що те, як поляки обходяться із українськими меморіалами та як їхня влада заплющує очі на осквернення могил українських воїнів, не має жодного еквіваленту в нашій країні та не може бути пом'якшено нічим. І Україна має право не просто просити, а вимагати від Польщі вибачень та повного відшкодування завданої шкоди. Замість цього Дробович пропонує полякам поміркувати над відповідним законопроектом, поки Україна буде сама за власні гроші відновлювати усі спаплюжені та знищені меморіали. Відчуваєте гордість? Національну гідність?

При цьому сама польська влада (а Дробович із нею ще й погоджується) вважає пам'ятники солдатам УПА та ОУН на своїй території незаконними й тому не бачить у своїх діях (або бездіяльності) складу злочину. І ось це тільки "причесана", офіційна позиція. Пересічні громадяни не соромляться у висловах на адресу українців та наших національних героїв, а то й взагалі виправдовують та підтримують осквернення пам'ятників. На польських ресурсах можна зустріти ось такі коментарі:

"В українському інституті національної пам'яті напевне усі з глузду з'їхали. Бандерівці не мають жодного морального права вимагати від нас визнання незаконно встановлених пам'ятників убивцям із УПА. Вони говорять, готові за свій рахунок відновити "зруйновані вандалами українські святині". В них немає ні честі, ні сорому, ні совісті, ні обмежень. Українці повинні просити вибачення на колінах за звірства проти поляків, які загинули від рук українських націоналістів. Ніхто із нас не забуде Волинь. А що ж ми бачимо, українська молодь виховується у дусі ненависті. Мало хто з них обізнаний про ті трагічні події. В Україні роблять усе, щоб підтримувати суспільне невігластво та сумніви. Але при цьому Києву вистачає нахабства піднімати питання про пам'ятники, присвячені УПА"

І ось із ЦИМ ми намагаємося домовитися "по-хорошому"? Перед ЦИМ наші офіційні особи підлабузнюються, бо бояться зіпсувати "гарні, дружні" стосунки? Навіщо? В обмін на що українська влада дозволяє ображати гідність українського народу, дресирувати себе - адже саме цим і займаються наші "трохи більш європейські" сусіди, промацуючи межі дозволеного, перевіряючи наскільки глибоко ми дозволимо втоптати нас у бруд. Давно пора дохідливо дати зрозуміти усім, і у першу чергу полякам, що Україна не питатиме у них дозволу, щоб шанувати своїх героїв, і не терпітиме жодних зазіхань на свої святині та історичну правду. Не дуплити ще термін-другий, каючись та підлабузнюючись, а поставити вже себе, як слід, як незалежну суверенну державу. І таке питання, як визнання пам'ятників та меморіалів солдатам УПА об'єктами культурної спадщини, треба вирішувати не через польський Сейм (ці лакузи зроблять, що їм зверху накажуть), а через такі організації, як ООН та вищі керівні органи Євросоюзу.

Захист культурних цінностей та національної гордості українського народу - це наш обов'язок, а не опція.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая