хочу сюда!
 

Таня

34 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «рефія»

Це контури розпаду РФ

Росія та решта. Якими можуть бути контури розпаду РФ
Невідворотний крах режиму Путіна здатний спровокувати розпад Росії. На відміну від унітарної України в РФ усі області та республіки формально є рівноправними суб’єктами федерації.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347) 
від 3 липня, 2014

 Конституційна заборона на їх відокремлення не матиме жодного значення, адже, наполягаючи на праві на самовизначення не лише автономної республіки, якою був Крим, а й таких звичайних регіонів України, як Севастополь, Донеччина і Луганщина, Москва створила прецедент для проголошення «народних республік» у межах будь-якої області чи їх груп уже на своїй території.

При цьому суперечності між різними частинами РФ, хоч і з різних причин, значно більші, ніж ті, які роздмухуються в компактній Україні. Росія 1990-х, до президентства Путіна, мала чіткі відцентрові тенденції як у національних республіках, так і в низці регіонів із російською етнічною більшістю. ВВП загнав ці процеси всередину, частково заморозив, використовуючи спецслужби та підсаджуючи бунтівні території на голку перерозподілених Москвою нафтогазових доходів, які забезпечують лише кілька з 83 регіонів. Іншим фактором утримання єдності країни стали експансіоністська зовнішня політика та імперсько-шовіністична ідеологія. Проте й імперські ілюзії приречені розбитися об сувору реальність об’єктивної обмеженості можливостей Росії в сучасному світі.

Читайте також: Похмурі перспективи російської міжнародної політики

Для України розпад Росії життєво необхідний, попри всі ризики від можливої хаотичності цього процесу. Ми не можемо почуватися в безпеці, маючи під боком у кілька разів більшу за низкою параметрів мілітаризовану імперію, у якій на офіційному рівні ведеться повномасштабна кампанія заперечення права на існування окремого українського народу та його держави. Тим більше що її керівництво публічно проголошує доктрину необмеженого втручання у внутрішні справи України лише на тій підставі, що в різних її регіонах проживає більша чи менша кількість людей, які використовують у побуті російську мову. У цих умовах національна безпека нашої країни безпосередньо залежить від припинення існування Росії в її нинішніх кордонах. Причому це має відбутися в такий спосіб, щоб на її теренах не залишилося жодного державного утворення з демографічним, економічним чи військовим потенціалом, який значно перевищував би український.

Саме з цієї причини Україна вже зараз має докладати всіх зусиль, щоб у міру своїх можливостей сприяти майбутньому розпаду Росії та впливати на його бажані контури. Так само необхідно переконувати європейців та американців у тому, що переваги від цього процесу для західного світу потенційно набагато більші, ніж можливі ризики через тимчасову дестабілізацію такої великої території з ядерною зброєю. Врешті, аналогічний досвід світ уже мав під час розпаду СРСР. У підсумку, як відомо, нічого страшного не сталося, натомість світ явно виграв: можна лише уявити собі, наскільки складнішою була б ситуація зараз, якби у 1999-му Владімір Путін прийшов до влади не в РФ у її нинішніх кордонах, а в СРСР у кордонах 1990 року.

Ключовий розлам

Підштовхнути сучасну Російську Федерацію до розпаду може лише кілька суб’єктів – потенційних осередків сепаратизму, для відокремлення яких уже зараз є достатньо етнічних та/або економічних передумов. Після їх виходу зі складу РФ подальше її існування як єдиної держави стане неможливим з об’єктивних причин.

Насамперед ідеться про сучасний Уральський федеральний округ, який чітко поділяється на два спеціалізованих регіони: Тюменську область із двома нафтогазовидобувними автономними округами (Ханти-Мансійський – Югра і Ямало-Ненецький) та металургійний Урал (Челябінська та Свердловська області), до яких прилягає Курганська, що спеціалізується на важкому машинобудуванні.

Велика Тюменська область (разом із автономними округами) є найбагатшим за природними ресурсами регіоном. Тут видобувається близько 2/3 усієї нафти та понад 90% природного газу РФ (Газпром, наприклад, без неї ніщо). Без її вуглеводнів решта Росії автоматично перетворилася б на великого імпортера природного газу та щонайменше не змогла б експортувати ані нафти, ані нафтопродуктів, але, найімовірніше, змушена була б і їх ввозити. Тим часом її населення на початок 2014 року становило лише 3,55 млн (власне автономних округів, де й видобуваються нафта та газ, – тільки 2,15 млн, зокрема Ханти-Мансійського автономного округу – Югри – 1,6 млн). Тобто цей край за співвідношенням населення та видобутку нафти нагадує Кувейт (2,7 млн осіб), але з тією різницею, що її видобуток на особу у Великій Тюменській області майже у 3,5 раза більший, а природного газу – взагалі у понад 150 разів. За видобутком вуглеводнів (газу та нафти разом) Тюменська область випереджає навіть Саудівську Аравію, хоч там мешкає понад 27 млн осіб.

Читайте також: Едіп Заліський. Епілог

Тим часом ренту з усіх цих багатств наразі привласнює Москва і спрямовує її на непотрібне місцевому населенню протистояння із зовнішнім світом та утримання депресивних регіонів РФ, зокрема фактично сплату данини північнокавказьким республікам. Відтак, хоч абсолютну більшість мешканців Великої Тюменської області й становлять етнічні росіяни, соціально-економічна мотивація цілком достатня для підтримки ними створення самостійної держави під назвою, скажімо, Югра. Її віддаленість від КНР мінімізує китайську загрозу, а інтегрованість із європейською економікою відкриває великі можливості для переходу під протекцію ЄС і НАТО, яка в найгіршому разі обходитиметься регіону все ж у десятки разів дешевше за дотування всієї Росії та дедалі більші запити на фінансування ВПК і зовнішньої експансії.

Друга частина Уральського федерального округу (Свердловська, Челябінська та Курганська області) також має давні традиції сепаратизму. Зокрема, були спроби створити Уральську та Південно-Уральську республіки у 1990-х. Вона органічно доповнюється приуральським Пермським краєм, разом із яким територія «Великого Уралу» (у складі чотирьох сучасних суб’єктів РФ) становить 517 тис км із населенням на початок 2014 року 11,3 млн осіб. Окрім експортоорієнтованої металургії такий регіон загалом може самостійно забезпечити свої потреби і в нафті, має зовнішній кордон із Казахстаном та географічне розташування між Європою та Азією, здатне перетворити потенційну Уральську республіку ще й на важливий транспортно-комунікаційний вузол.

Проте Югрою та Уралом справа не обмежується, адже на північний захід від них може постати держава Комі. Мотивація тут аналогічна до багатої вуглеводнями Югри: разом у Республіці Комі та сусідньому Ненецькому автономному окрузі (НАО; об’єднання з ним їй потрібне ще й для виходу до моря) на сьогодні видобувають близько 30 млн т нафти та 4 млрд м природного газу. Майже все чорне золото та частина блакитного палива можуть експортуватися, забезпечуючи за нинішніх цін близько $20 млрд валового доходу й щонайменше $10 млрд різних відрахувань до бюджету маленької за кількістю мешканців (915 тис. осіб на початок 2014-го) країни. Тож у постанні окремої держави цілком зацікавлене й місцеве російське населення, яке тут усе ще становить більше ніж 50%.

На південь від Комі дві тюркські мусульманські республіки: Татарстан і Башкортостан, які видобувають до 50 млн т нафти щороку. Її видобуток у першому становить близько 8,5 т на одного мешканця, у другому – близько 4 т, тоді як загалом для РФ цей показник наразі не перевищує 3,5 т. У випадку цих двох республік менша, ніж у Югри чи Комі, економічна мотивація сторицею компенсується традиціями сепаратизму та їх чужорідністю у складі Росії. У Татарстані частка титульного етносу вже перевищила 53%. Тюркське мусульманське населення Башкортостану, схоже, має суттєві проблеми з етнолінгвістичною ідентифікацією, що може створити передумови для об’єднання з Татарстаном в одну державу. Наприклад, за етнічним поділом переважають башкири (29%) і вже на другому місці перебувають татари (25%), за мовним – спершу татари (34%) і лише потім башкири (25,8%). Третина всіх башкирів послуговуються татарською мовою, а в столиці республіки татар удвічі більше, ніж башкирів.

Утім, можливе й самостійне існування двох держав після виходу зі складу РФ. Натомість актуальнішим питанням для них є доля прилеглої з півдня Оренбурзької області, яка відрізає Башкортостан і Татарстан від Казахстану, а отже, від альтернативних маршрутів експорту вуглеводнів задля уникнення монопольної залежності в цьому питанні від Москви. На Оренбуржчині все ще переважає російське населення, однак велика його частина, особливо в сільських районах, – тюркські мусульманські народи: татари, башкири та казахи. Тож у разі об’єднання Башкортостану й Татарстану в одну державу вони цілком могли б приєднати цю двомільйонну область або принаймні потрібну для коридору до Казахстану частину її районів із високою часткою тюркського населення.

Другий удар

Якщо поглянути на карту сучасної РФ, стає зрозуміло, що за умови виходу з її складу навіть Великої Тюменської області, Комі й Татарстану з Башкортостаном азійська та європейська частини Російської Федерації будуть розірвані надвоє. Тим часом уже є передумови для аналогічного розриву й самої азійської частини РФ.

На півночі Сибіру й Далекого Сходу вимальовується держава Саха (Якутія). Площа цієї республіки становить 3,08 млн км, а населення становить 954 тис. осіб. Частка якутів у ній уже сягнула 50%, але впродовж останніх двох десятиліть стрімко зростає (з 33,4% у 1989 році). Вона, як і прилеглі малозаселені райони так званої Крайньої Півночі, має величезні, як для такої кількості мешканців, поклади кольорових металів, каміння та інших корисних копалин, що є запорукою набагато вищих доходів, аніж у на решті території РФ. В умовах розпаду останньої Саха потенційно може інтегрувати до свого складу також сусідні рідко заселені переважно нечисленними аборигенами Півночі (чукчі, долгани, ненці, евенки, евени, коряки та ін.) Чукотський автономний округ, райони Красноярського, Хабаровського, Камчатського країв, а також Іркутської області. Це саме стосується й Магаданської області, яка має лише 160 тис. осіб населення (значна частина якого перебуває там тимчасово), однак відрізає Саху від Тихого океану. Обсяг означеного територіального прирощення – лише 4,07 млн км, однак на початок 2014 року там проживало ледь півмільйона мешканців, а росіяни та інші вихідці з Європи були сконцентровані лише в кількох великих та середніх містах, що є адміністративними центрами, а також у селищах довкола родовищ дорогоцінних металів чи каміння. Разом така Велика Якутія мала б 7,15 млн км площі (40% сучасної РФ) та 1,47 млн мешканців, близько третини яких уже зараз та до половини в перспективі 20 років становили б якути. Тим більше що в разі розпаду РФ велика частина росіян покинула б ці території, як це вже було в середньоазійських республіках СРСР після його розпаду.

На південь від Великої Якутії можуть виокремитися три національні республіки, корінні народи яких або вже становлять абсолютну більшість мешканців, або їхня частка має позитивну динаміку для досягнення відповідного результату в недалекому майбутньому. Це нинішні республіки Буряад-Орон (Бурятія), Тива та Алтай. Усі вони мають зовнішній кордон із Казахстаном або Монголією, а їхнє сукупне населення становить, як і у Великій Якутії, 1,5 млн осіб, хоча територія – 613 тис. км – набагато скромніша. Тива до 1944 року була окремою державою за межами СРСР. Частка тувинців перевищує 82%. У Буряад-Ороні частка бурятів хоча наразі й не перевищує 30%, проте динамічно збільшується за рахунок як вищого природного приросту, так і виїзду російського населення. У результаті з 1989-го по 2010-й питома вага титульної нації зросла на чверть (із 24% до 30%). Аналогічна ситуація в Республіці Алтай, де частка алтайців становить 36%, однак, як і в Бурятії, динамічно зростає (ще в 2002 році їх було лише 30,6%).

Відтак потенційна Велика Якутія та Бурятія відрізали б від решти РФ Забайкальський край та адміністративні одиниці Далекого Сходу (Камчатський і Хабаровський краї без районів, які можуть увійти до складу Великої Якутії, та Сахалінську, Амурську області, Приморський край і Єврейську АО). Відтак з’явилися б передумови й для їх оформлення в одне чи кілька державних утворень. На Далекому Сході уже зараз невдоволені управлінням Москви, а будучи ще й географічно відрізані від Європейської частини РФ хоч-не-хоч будуть змушені створити власну державу. Якщо вона буде одна, то її площа може сягнути 1,63 млн км, а населення (за даними на початок 2014 року) – 6,14 млн осіб. Переважна частина населення тут – нащадки переселенців із Росії та України (хоч офіційно частка українців мала). Проте останнім часом стрімко зростає частка переселенців зі Східної Азії: китайців, корейців та в’єтнамців (за даними перепису 2010 року, приблизно 5% (див. Тиждень, № 6/2014). В умовах, коли поряд міститься значно більш густонаселена китайська провінція Хейлунцзян (432 тис. км і понад 38 млн осіб), перед потенційною далекосхідною державою від моменту появи постала б перспектива масштабної китайської колонізації.

Решта сучасного Сибірського федерального округу, що за таких обставин буде обмежена на заході Великою Тюменською областю (Югрою), а на сході Буряад-Ороном і Сахою (Великою Якутією), мала б шанс стати самостійною державою, цілком зіставною за параметрами зі своїм південним сусідом Казахстаном. Площа такої республіки чи федерації становила б 1,92 млн км, а населення на 1 січня 2014 року дорівнювало 16,4 млн осіб (проти 2,7 млн км і 17,2 млн мешканців у Казахстані). У її межах росіяни та нині зрусифіковані нащадки інших вихідців із європейських країн (передусім українці та білоруси) – це понад 90% усього населення. Тут зосереджено 80% російських запасів вугілля, чималі сільськогосподарські угіддя, що робить Сибір великим експортером твердого палива, зерна та іншої сільськогосподарської продукції на світовий ринок. Зокрема, тут збирають близько 20 млн т зернових (на особу населення – як в Україні).

Читайте також: Росіє, куди несе тебе

Європейська частина

У європейській частині РФ великий потенціал для виходу з її складу крім розглянутих вище Башкортостану, Комі, Пермського краю і Татарстану мають також прилеглі до останнього республіки Чаваш (Чувашія) та Марій-Ел, а також північнокавказькі (які, своєю чергою, можуть поділитися на нові у важкопрогнозованих конфігураціях, як-от на теренах сучасного поліетнічного Дагестану). У разі втрати Москвою нафтогазових надприбутків зі своїх внутрішніх колоній нинішні щедрі дотації автоматично припиняться, а без них у гірських республік не буде жодної мотивації залишатися під владою Кремля.

Водночас прилеглий до них Південний федеральний округ історично розпадається на козацький Дон, до якого свого часу належали майже вся сучасна Ростовська область, велика частина Волгоградської та Кубань (сучасний Краснодарський край та Республіка Адигея). Залишаються Хальмг-Тангч (Калмикія) та Астраханська область. У першій калмики вже переважають поміж населення та обіймають більшість керівних посад у республіканських органах влади. На території республіки розробляють поклади вуглеводнів, великі запаси яких також є на прилеглій ділянці шельфу Каспійського моря. Друга ж упродовж останньої чверті століття також стрімко дерусифікувалася: хоча росіяни все ще становлять більш як половину мешканців області загалом, однак у половині адміністративних районів уже є меншістю, а в самій Астрахані зростає частка мігрантів із країн Середньої Азії та Кавказу. Маючи строкатий склад населення, велика частина якого сповідує іслам, історичний прецедент існування Астраханського ханства та будучи потенційно відрізаною від Московії територією «Великого Дону», в Астрахані будуть усі передумови, щоб також стати самостійною державою.

Сам «Великий Дон» хоч історично й включав у себе лише західну частину сучасної Волгоградської області, однак у разі розпаду РФ може претендувати на всю Волгоградщину, що за низкою ознак є близькою до нього. Це регіони, що мають схожі козацькі традиції, спеціалізуються на експортоорієнтованому сільському господарстві з кількома індустріальними осередками. Разом вони мають 214 тис. км території та 6,8 млн мешканців.

Розташована південніше Кубань у складі Краснодарського краю та Республіки Адигея, природно, зливається із сусіднім Ставропольським краєм, який, по суті, є її органічним продовженням (і водночас в умовах розпаду РФ залишиться сам на сам із сусідніми північнокавказькими республіками, насамперед Дагестаном і Чечнею). Утворена шляхом їх об’єднання «Велика Кубань» за чисельністю населення, територією та економічним потенціалом була б значно більша від Болгарії, що по той бік Чорного моря. Зокрема, лише експорт зерна за нинішніх обсягів виробництва може становити 15–20 млн т. Врешті, саме через порти Кубані проходить значний обсяг транзиту з країн Центральної Азії, Сибіру, зокрема й експорт десятків мільярдів кубометрів газу та десятків мільйонів тонн нафти щороку. А на кавказькому узбережжі процвітає туризм. Усе це створює надійний економічний фундамент для самостійної держави, яка в такому разі мала б державотворчий досвід 1917–1920 років.

У разі розпаду Російської Федерації та втрати Москвою своїх нафтогазових колоній, вочевидь, невідворотним є й вихід із її складу Калінінградської області. Оточена країнами ЄС, вона інтегрована з ними економічно, має достатні населення (майже 1 млн; для порівняння: в Естонії 1,2 млн) та територію, щоб стати ще однією балтійською самостійною державою під назвою, скажімо, «Пруссія» (за назвою племен, які населяли цю територію до завоювання німцями).

«Нехай буде Росія як Голландія»

З огляду на викладене вище власне Росія (Московія), що з певними корективами фактично повернеться до кордонів, які Московське царство мало на момент появи у 1547 році, збереже до 2,23 млн км території, на якій на початок 2014-го проживало 66 млн осіб. У її складі окремо можна розглядати також прилеглу до України Східну Слобожанщину: 12 південних районів Воронезької та 11 південно-східних районів Бєлгородської областей, де до 1930-х усі переписи населення фіксували абсолютну більшість українського населення. Тож під час розпаду РФ Україна могла б спробувати приєднати цю територію, що за площею та чисельністю населення зіставна з низкою наших областей (36,5 тис. км із 920 тис. осіб населення).

Тим часом на зменшену до природних розмірів Росію (Московію), вочевидь, чекатиме соціально-економічний та психологічний шок, який змусить переоцінити своє місце у світі та регіоні й відмовитися від гегемоністських амбіцій. Так, у нових територіальних межах власне Росія буде змушена імпортувати фактично весь обсяг потрібного їй газу, нафти і нафтопродуктів. Не вистачатиме їй і зерна та інших базових сільськогосподарських продуктів. Припинення надходження нафтогазових доходів призведе до обвального зменшення фінансування підприємств ВПК і Збройних сил, бюджетних організацій та сфери послуг. Усе викличе різке стискання внутрішнього попиту та кризу пов’язаних із його задоволенням галузей економіки. Колапс чекає на Москву та, ймовірно, Санкт-Петербург із їх околицями, де наразі мешкає понад 26 млн осіб, які в таких масштабах виявляться непотрібними і непосильними для позбавленої бодай якихось природних ресурсів 65-мільйонної Росії. Усе це, своєю чергою, спричинить вторинну економічну кризу, різке зростання безробіття та хвилю еміграції.

Відтак із високою ймовірністю спрацює ефект «сербізації» Росії (Московії). Нарешті усвідомивши брак елементарних підстав для претензій на старий імперський статус, перед загрозою соціально-економічної катастрофи країна змушена буде стати на шлях реальних демократичних і ринкових реформ, адаптації всіх сфер життя до стандартів пересічної європейської держави. У новому форматі Росія навряд чи зможе претендувати на роль у європейській політиці, яку відіграють навіть Франція та Велика Британія (не кажучи вже про Німеччину), а її вага буде зіставна з тією, яку мають Україна, Польща та Іспанія чи в крайньому разі дещо потужніша Італія. Інші подрібнені держави на теренах сучасної РФ, природно, будуть позбавлені імперських амбіцій, а частина з них зможе еволюціонувати в бік нормальних європейських національних держав і, не виключено, в перспективі навіть стати партнерами України в складі ЄС і НАТО. Центрально-Східна Європа дістане шанс на стабільність.


Руша гудбай! Давай-давай!

Президент передав Генеральному секретареві ООН ноту щодо рішення України не продовжувати дію договору про дружбу з Росією

26 вересня 2018 року - 21:56

Президент передав Генеральному секретареві ООН ноту щодо рішення України не продовжувати дію договору про дружбу з Росією

Президент Петро Порошенко передав Генеральному секретареві ООН Антоніу Гуттерішу ноту щодо рішення України не продовжувати дію договору про дружбу з Росією.

«Це офіційна нота України про те, що великий Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Росіийською Федерацією припиняє свою дію і не буде продовжено», - сказав Глава держави, передаючи документ, який буде розповсюджено як офіційний документ Генасамблеї і Ради Безпеки ООН.

Під час зустрічі співрозмовники також детально обговорили останній розвиток подій на Донбасі та перспективи подальшого залучення ООН до врегулювання ситуації, зокрема шляхом розгортання багатонаціональної миротворчої місії під егідою ООН на окупованому Донбасі.

Окрему увагу було акцентовано на агресивні дії російської сторони в районі Азовського моря та Керченської протоки.

Сторони домовилися координувати зусилля з метою якнайшвидшого звільнення українських політв’язнів з російських тюрем.

Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"

Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"
Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"
191 352 перегляди

4,8 ТИС.

272

SumyNews
Опубліковано 16 бер. 2012 р.
Черговим гостем прес-центру SumyNews став журналіст і політичний консультант, редактор відомого інтернет-сайту Уграїна.org Ростислав Мартинюк, який виклав свій погляд на перспективу утворення в Україні Єдиної Помісної православної церкви, а також питань інституалізації автокефальних православних церков фінно-угорських народів, які сьогодні проживають на території Російської Федерації.

Запис від 18 серпня 2011 року.




Греція відкликала свого посла з РФ

Афіни публічно звинуватили Москву у спробі підкупу держслужбовців Греції — The Guardian
Греція. Фото: flickr.com
Греція. Фото: flickr.com
11.08.2018 19:34 Коментарі

Грецька влада публічно звинуватила Кремль у спробі підкупу своїх чиновників. Дії Російської Федерації в Афінах вважають втручанням у внутрішні справи країни

Греція звинуватила Росію в підкупі своїх державних службовців. Про це 11 серпня повідомляє The Guardian.

Глава Міністерства закордонних справ Греції Нікос Кодзіас нагадав Росії, що жодна країна у світі не лишатиметься осторонь, коли її чиновників намагаються підкупити й втручаються у внутрішні справи.

Видання пише, що Афіни також відмовили у в’їзних візах російським священнослужителям, які планували потрапити на гору Афон на півночі Греції.

Нагадаємо, що 10 серпня Міністерство закордонних справ Греції відкликало з Москви свого посла Андреаса Фріганаса, який повернеться до Афін. У столицю РФ направлять іншого посла, але поки невідомо, коли це станеться.

Раніше «Ракурс» повідомляв, що глава МЗС Греції звинуватив РФ в діях, спрямованих на підрив національних інтересів його країни. Йшлося про спонсорування акцій протесту, спрямованих на зрив угоди з Македонією. Раніше прем'єр Македонії Зоран Заєв заявляв, що пов’язаний з РФ грецький бізнесмен витрачає гроші на підготовку насильницьких провокацій з нагоди референдуму щодо зміни назви країни.

На початку липня влада Греції вирішила вислати з країни двох російських дипломатів, ще двом заборонили в’їзд. Заходи, вжиті Афінами, були відповіддю на втручання у внутрішні справи країни та протиправні дії дипломатів на території Греції. Серед обвинувачень, які висували росіянам, — збір та поширення інформації, яка підриває безпеку країни, та невдалі спроби підкупу державних службовців.

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter

Наші ненаші в Рефії

Понад 242 тис. українців в'їхали до РФ із приватним візитом, ще 239 тис. - на роботу в січні-червні 2018 року
2 хв читати
Понад 242 тис. українців в'їхали до РФ із приватним візитом, ще 239 тис. - на роботу в січні-червні 2018 року

242,2 тис. громадян України в'їхали до РФ у першому півріччі 2018 року із приватним візитом, 238,7 тис. - на роботу, 12,6 тис. - для навчання та 16,6 тис. - із метою туризму, йдеться в статистичних відомостях щодо міграційної ситуації Міністерства внутрішніх справ РФ.

У січні-червні РФ поставила на міграційний облік 858 тис. 162 громадянина України, з них 86 тис. 108 осіб зареєстровано за місцем проживання та 772 тис. 054 осіб - поставлено на облік за місцем перебування.

Зазначається, що 536 тис. 930 осіб поставлено на облік за місцем перебування первинно. Із них 242 тис. 216 українців в'їхали до РФ із приватним візитом, 238 тис. 655 - на роботу, 12 тис. 627 - для навчання, 16 тис. 647 - для туризму та 26 тис. 785 українців із інших причин.

Водночас за той самий період РФ зняла 523 тис. 56 українців із міграційного обліку.

Як повідомлялося, в січні-березні 2018 року 109,4 тис. громадян України в'їхали до РФ із приватним візитом, ще 105,7 тис. - на роботу, 7,2 тис. - для навчання та 6,1 тис. - із метою туризму.

Протягом 2017 року 503,3 тис. українців в'їхали до РФ на роботу, 485,1 тис. - з приватним візитом, 42,9 тис. - із метою туризму та 28,1 тис. - для навчання.

https://ua.interfax.com.ua/news/general/522184.html

Громадянство РФ за січень-червень отримали 39,6 тис. громадян України
1 хв читати

РФ у першому півріччі 2018 року надала громадянство 39 тис. 582 громадянам України, йдеться в статистичних відомостях із міграційної ситуації Міністерства внутрішніх справ РФ.

За січень-червень 39 тис. 582 українця отримали громадянство РФ (прийнято, відновлено, визнано). Також за цей період ухвалено рішення щодо видачі 30 тис. 462 видів на проживання для українців (наразі в РФ проживають за видами на проживання 160 тис. 938 українців).

Крім того, громадяни України в першому півріччі отримали 38 тис. 709 дозволів на тимчасове проживання (проживають нині за такими дозволами в РФ 182 тис. 197 українців).

Як повідомлялося, російське громадянство за січень-березень 2018 року одержали 19,4 тис. українців. За весь 2017 рік отримали громадянство РФ 85 тис. 119 українців

https://ua.interfax.com.ua/news/general/522175.html


Сурогат від Суркова про Рефію

Одиночество полукровки 
9 апреля 2018
Владислав Сурков



Резюме: Россия четыре века шла на Восток и еще четыре века на Запад. Ни там, ни там не укоренилась. Обе дороги пройдены. Теперь будут востребованы идеологии третьего пути, третьего типа цивилизации, третьего мира, третьего Рима...

Статья опубликована в новом номере журнала "Россия в глобальной политике".

Разные бывают работы. За иную можно браться только в состоянии, несколько отличном от нормального. Так, пролетарий информационной индустрии, рядовой поставщик новостей это, как правило, человек со всклокоченным мозгом, пребывающий как бы в лихорадке. Неудивительно, ведь новостной бизнес требует спешки: узнать быстрее всех, скорее всех сообщить, раньше всех интерпретировать. 

Возбуждение информирующих передается информируемым. Возбужденным их собственная возбужденность часто кажется мыслительным процессом и заменяет его. Отсюда – вытеснение из обихода предметов длительного пользования вроде «убеждений» и «принципов» одноразовыми «мнениями». Отсюда же сплошная несостоятельность прогнозов, никого, впрочем, не смущающая. Такова плата за быстроту и свежесть новостей. 

Мало кому слышно заглушаемое фоновым медийным шумом насмешливое молчание судьбы. Мало кому интересно, что есть еще и медленные, массивные новости, приходящие не с поверхности жизни, а из ее глубины. Оттуда, где движутся и сталкиваются геополитические структуры и исторические эпохи. Запоздало доходят до нас их смыслы. Но никогда не поздно их узнать. 

14-й год нашего века памятен важными и очень важными свершениями, о которых всем известно и все сказано. Но важнейшее из тогдашних событий только теперь открывается нам, и медленная, глубинная новость о нем теперь только достигает наших ушей. Событие это – завершение эпического путешествия России на Запад, прекращение многократных и бесплодных попыток стать частью Западной цивилизации, породниться с «хорошей семьей» европейских народов.

С 14-го года и далее простирается неопределенно долгое новое время, эпоха 14+, в которую нам предстоит сто ( двести? триста?) лет геополитического одиночества. 

Вестернизация, легкомысленно начатая Лжедмитрием и решительно продолженная Петром Первым, за четыреста лет была испробована всякая. Чего только ни делала Россия, чтобы стать то Голландией, то Францией, то Америкой, то Португалией. Каким только боком ни старалась втиснуться в Запад. Все оттуда поступавшие идеи и случавшиеся там трясения наша элита воспринимала с огромным энтузиазмом, отчасти, может быть, и излишним.

Самодержцы усердно женились на немках, имперские дворянство и бюрократия активно пополнялись «бродяжными иноземцами». Но европейцы в России быстро и повально русели, а русские все никак не европеизировались. 

Русская армия победоносно и жертвенно сражалась во всех крупнейших войнах Европы, которая по накопленному опыту может считаться наиболее склонным к массовому насилию и самым кровожадным из всех континентов. Великие победы и великие жертвы приносили стране много западных территорий, но не друзей. 

Ради европейских ценностей ( в то время религиозно-монархических ) Санкт-Петербург выступил инициатором и гарантом Священного Союза трех монархий. И добросовестно выполнил союзнический долг, когда нужно было спасать Габсбургов от венгерского восстания. Когда же сама Россия оказалась в сложном положении, спасенная Австрия не только не помогла, но и обратилась против нее. 

Потом евроценности сменились на противоположные, в Париже и Берлине в моду вошел Маркс. Некоторым жителям Симбирска и Яновки захотелось, чтобы было, как в Париже. Они так боялись отстать от Запада, помешавшегося в ту пору на социализме. Так боялись, что мировая революция, будто бы возглавляемая европейскими и американскими рабочими, обойдет стороной их «захолустье». Они старались. Когда же улеглись бури классовой борьбы, созданный неимоверно тяжкими трудами СССР обнаружил, что мировой революции не случилось, западный мир стал отнюдь не рабочекрестьянским, а ровно наоборот, капиталистическим. И что придется тщательно скрывать нарастающие симптомы аутического социализма за железным занавесом. 

В конце прошлого века стране наскучило быть «отдельно взятой», она вновь запросилась на Запад. При этом, видимо, кому-то показалось, что размер имеет значение: в Европу мы не помещаемся, потому что слишком большие, пугающе размашистые. Значит, надо уменьшить территорию, население, экономику, армию, амбицию до параметров какой-нибудь среднеевропейской страны, и уж тогда нас точно примут за своих. Уменьшили. Уверовали в Хайека так же свирепо, как когда-то в Маркса. Вдвое сократили демографический, промышленный, военный потенциалы. Расстались с союзными республиками, начали было расставаться с автономными... Но и такая, умаленная и приниженная Россия не вписалась в поворот на Запад. 

Наконец, решено было умаление и принижение прекратить и, более того, заявить о правах. Случившееся в 14-м году сделалось неизбежным. 

При внешнем подобии русской и европейской культурных моделей, у них несхожие софты и неодинаковые разъемы. Составиться в общую систему им не дано. Сегодня, когда это старинное подозрение превратилось в очевидный факт, зазвучали предложения, а не шарахнуться ли нам в другую сторону, в Азию, на Восток. 

Не нужно. И вот почему: потому что Россия там уже была. 

Московская протоимперия создавалась в сложном военно-политическом коворкинге с азиатской Ордой, который одни склонны называть игом, другие союзом. Иго ли, союз ли, вольно или невольно, но восточный вектор развития был выбран и опробован. 

Даже после стояния на Угре Русское Царство продолжало по сути быть частью Азии. Охотно присоединяло восточные земли. Претендовало на наследие Византии, этого азиатского Рима. Находилось под огромным влиянием знатных семей ордынского происхождения. 

Вершиной московского азиатства явилось назначение государем всея Руси касимовского хана Симеона Бекбулатовича. Историки, привыкшие считать Ивана Грозного кем-то вроде обериута в шапке Мономаха, приписывают эту «выходку» исключительно его природной шутливости. Реальность была серьезнее. После Грозного сложилась солидная придворная партия, продвигавшая Симеона Бекбулатовича уже на вполне настоящее царство. Борису Годунову пришлось требовать, чтобы присягая ему, бояре обещали «царя Симеона Бекбулатовича и его детей на царство не хотеть.» То есть, государство оказалось в полушаге от перехода под власть династии крещеных Чингизидов и закрепления «восточной» парадигмы развития. 

Однако ни у Бекбулатовича, ни у потомков ордынского мурзы Годуновых не было будущего. Началось польско-казацкое вторжение, принесшее Москве новых царей с Запада. При всей мимолетности правлений Лжедмитрия, задолго до Петра огорчившего бояр европейскими замашками, и польского королевича Владислава, они весьма символичны. Смута в их свете представляется не столько династическим, сколько цивилизационным кризисом – 
Русь отломилась от Азии и начала движение к Европе. 

Итак, Россия четыре века шла на Восток и еще четыре века на Запад. Ни там, ни там не укоренилась. Обе дороги пройдены. Теперь будут востребованы идеологии третьего пути, третьего типа цивилизации, третьего мира, третьего Рима...

И все-таки вряд ли мы третья цивилизация. Скорее, сдвоенная и двойственная. Вместившая и Восток, и Запад. И европейская, и азиатская одновременно, а оттого не азиатская и не европейская вполне. 

Наша культурная и геополитическая принадлежность напоминает блуждающую идентичность человека, рожденного в смешанном браке. Он везде родственник и нигде не родной. Свой среди чужих, чужой среди своих. Всех понимающий, никем не понятый. Полукровка, метис, странный какой-то. 

Россия это западно-восточная страна-полукровка. С ее двуглавой государственностью, гибридной ментальностью, межконтинентальной территорией, биполярной историей она, как положено полукровке, харизматична, талантлива, красива и одинока. 

Замечательные слова, никогда не сказанные Александром Третьим, «у России только два союзника, армия и флот» – самая, пожалуй, доходчивая метафора геополитического одиночества, которое давно пора принять как судьбу. Список союзников можно, конечно, расширить по вкусу: рабочие и учителя, нефть и газ, креативное сословие и патриотически настроенные боты, генерал Мороз и архистратиг Михаил... Смысл от этого не изменится: мы сами себе союзники. 

Каким будет предстоящее нам одиночество? Прозябанием бобыля на отшибе? Или счастливым одиночеством лидера, ушедшей в отрыв альфа-нации, перед которой «постораниваются и дают ей дорогу другие народы и государства»? От нас зависит. 

Одиночество не означает полную изоляцию. Безграничная открытость также невозможна. И то, и другое было бы повторением ошибок прошлого. А у будущего свои ошибки, ему ошибки прошлого ни к чему. 

Россия, без сомнения, будет торговать, привлекать инвестиции, обмениваться знаниями, воевать (война ведь тоже способ общения), участвовать в коллаборациях, состоять в организациях, конкурировать и сотрудничать, вызывать страх и ненависть, любопытство, симпатию, восхищение. Только уже без ложных целей и самоотрицания. 

Будет трудно, не раз вспомнится классика отечественной поэзии: «Вокруг только тернии, тернии, тернии... б***ь, когда уже звезды?!»

Будет интересно. И звезды будут.


Пильнуйте за технікою ПК

Середа, 27 червня 2018, 07:02 • Самуїл Проскуряков • 53745

Кіберполіція попереджає: РФ готує масштабну атаку проти України
Кіберполіція: Росія готує масштабну атаку проти України

КИЇВ. 27 червня. УНН. Російські хакери заражають комп'ютери українських компаній шкідливим ПЗ, що забезпечує несанкціонований доступ до них для більш масштабної атаки. Про це заявив глава кіберполіції України Сергій Демедюк в інтерв'ю Reuters, інформує УНН.

Хакери націлені на компанії, банки та енергетичну інфраструктуру, через активацію шкідливого програмного забезпечення в одну масштабну атаку, повідомив Демидюк, додавши, що українська поліція працює з іноземними урядами для виявлення хакерів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Австралія звинуватила Росію в організації кібератаки з використанням вірусу Petya

З початку року кіберполіція виявляє віруси у фішингових листах, відправлених зі доменів державних установ, системи яких були зламані, і підроблені веб-сторінки, що імітують реальні сайти державних органів.

Демедюк повідомив, що, намагаючись уникнути виявлення, хакери впроваджують шкідливе ПЗ у мережі компаній, розбивши його на окремі файли. “Аналіз вже виявленого шкідливого ПЗ і націленість атаки на Україну свідчать про те, що все це готується на певний день”, — сказав він.

На думку Демидюка, атака може відбутися в четвер, у День Конституції, або в серпні на День Незалежності. За словами Демидюка, масштаби поточної кампанії такі ж, як NotPetya. “Це підтримка на урядовому рівні — дуже дорога і дуже синхронізована. Без допомоги державних органів це було б неможливо. Зараз ми говоримо про Російську Федерацію”, — сказав він.

“Все, що ми бачимо, все, що ми перехопили в цей період: 99 відсотків слідів ведуть до Росії”, — додав глава кіберполіції України.

Україна краще підготовлена до того, щоб протистояти таким атакам завдяки співпраці з іноземними союзниками, включаючи США, Велику Британію і НАТО. Проте, є деякі українські компанії, які не очистили свої комп’ютери після атаки NotPetya, а це значить, що вони досі заражені цим вірусом і можуть бути використані для наступної атаки, вважає Демидюк

У лютому поточного року Білий дім виступив із твердженням про те, що російські військові в червні 2017 року організували кібератаку з використанням вірусу NotPetya, яка торкнулася Європу, Азію, Західну півкулю і привела до втрати мільярдів доларів. З аналогічною заявою виступила Велика Британія, звинувативши Росію в організації кібератаки з використанням вірусу Petya.

Джерело: УНН

Олег Сенцов відмовився припинити голодування

Засуджений в Росії український режисер Олег Сенцов відмовився від пропозиції Європейського суду з прав людини припинити голодування. Про це повідомив його адвокат Дмитро Дінзе.

Сенцов відмовився припинити голодування та передав “великий привіт” ЄСПЛ

На заклик ЄСПЛ Сенцов попросив передати суду “великий привіт” і нагадав про свою скаргу, яку суд надав пріоритет, проте залишив без руху протягом декількох років, інформує Економічні новини.

Нагадаємо, що Міністерство юстиції України підготувало і подало заяву в Європейський суд з прав людини у зв’язку з порушення прав українського режисера Олега Сенцова, який знаходиться в російській в’язниці.

Читать полностью на http://enovosty.com/uk/news_politics-ukr/full/2206-sencov-vidmovivsya-pripiniti-goloduvannya-ta-peredav-velikij-privit-yespl

Задуми кремблядей проти України

В Atlantic Council назвали 5 сценаріїв, як Кремль може втрутитися в українські вибори
11747 ПЕРЕГЛЯДІВ
 
Вівторок, 19 червня 2018, 21:55

В аналітичному центрі Atlantic Council розповіли про 5 сценаріїв, за якими Кремль може вплинути на українські вибори.

Про йдеться у матеріалі наукового співробітника Центру з питань трансатлантичних відносин при Університеті Джонса Гопкінса у США Миколи Воробйова, передає "Голос Америки".

Перший спосіб – підтримати проросійських кандидатів.

Згідно з опитуваннями, проросійські кандидати до сих пір мають високі рейтинги.

"Серед них - Юрій Бойко, колишній віце-прем'єр-міністр і народний депутат з підтримкою у 9,7%, та Вадим Рабінович, лідер партії "За життя" з 9,5%. Обидва провели понад двадцять років у політиці, і їхні позиції свідчать про рішучу підтримку з боку Кремля", - цитує Воробйова "Голос Америки".

Якщо б Бойко та Рабинович змогли б домовитись про єдиного кандидата на президентських виборах 2019 року, це була б сильна кандидатура.

"Це потенційне злиття вже викликало тривожні паралелі з виборами 2010 року, коли проросійський кандидат Віктор Янукович повернувся до влади шість років після продемократичної Помаранчевої революції і повернув Україну до авторитаризму. Кремль, безсумнівно, буде наполягати на тому ж сценарії в 2019 році, підтримуючи одного з цих кандидатів напливом великої суми грошей", - вважає Воробйов.

Другий спосіб – впливати через впливову мережу організаторів, журналістів та інших експертів, які працюють на інтереси Росії в Україні.

"Кремль використовуватиме свої платформи для підтримки проросійського кандидата та дискредитації - його або її - опонентів. Таке повідомлення буде поширюватися через різноманітні інформаційні платформи та лояльними промовцями, у тому числі на Заході", - зазначає науковий співробітник.

Третій сценарій - через збільшення військової напруженості на Донбасі, терористичні атаки та інші дії, які мають на меті поширити паніку, страх та недовіру до українського уряду і до правоохоронців, зокрема.

"Як результат, багато виборців можуть втратити віру у виборчий процес і вирішити просто не голосувати", - зазначає Воробйов.

Четвертий сценарій – завдяки масштабним кібератакам, спрямованим проти  українських державних установ, банківської системи, Міністерства оборони, Ради національної безпеки та оборони та інших організацій.

Також завдяки зламам персональної електронної пошти.

"Виборча система та технології країни вразливі до вторгнення сторонніх осіб, і Кремль знає це. Ймовірно, ці слабкі місця будуть використовуватися для зламу електронної пошти та виявлення персональних даних ключових кандидатів у президенти, особливо тих, хто серйозно загрожує Кремлю", - йдеться у матеріалі.

П’ятий сценарій - організація військового перевороту в Києві, який приведе до влади крайні та інші націоналістичні організації, зокрема членів добровільних батальйонів з військовим досвідом на Донбасі.

"Якби до влади в Києві прийшла справжня "українська хунта", як були відображені результати Революції Гідності у російсько-державних засобах масової інформації, Кремль може використати це як привід для "миротворчої операції", спрямованої на захист російськомовного населення від "київської хунти", - припускає Воробйов.

Третій Майдан, позначений насильством, був би найбільш сприятливим для подальшого вторгнення російської армії в Україну, демонструючи міжнародній спільноті, що тільки Кремль може навести порядок в цій "невдалій державі", одночасно тримаючи Україну в сфері впливу Кремля.

Врятувати Балуха

Український політв’язень Балух у критичному стані, час пішов на дні, — МЗС України
  •  15.06.2018, 16:58
  •  93
У Міністерстві закордонних справ України б’ють на сполох через критичний стан і загрозу життю внаслідок голодування українського політв’язня Володимира Балуха.
Фото: Крим. Реалії / Український політв'язень Володимир Балух внаслідок тривалого голодування перебуває у критичному стані
Фото: Крим. Реалії / Український політв'язень Володимир Балух внаслідок тривалого голодування перебуває у критичному стані

У відомстві вважають безмежним цинізмом продовження підконтрольним Кремлю судом арешту українському активісту Володимиру Балуху.

Про це на своїй сторінці у Twitter написала речник МЗС Мар'яна Беца.

«Чи є межа російському цинізму? Політв'язень В. Балух в критичному стані. Час пішов на дні. В цей час окупант незаконно продовжує його арешт», — написала Беца.

Також вона зазначила, що МЗС України вимагає допустити до українського політв’язня Балуха міжнародних лікарів та його негайного звільнення.

Український політв’язень Балух у критичному стані, час пішов на дні, — МЗС України
 15.06.2018, 16:58
 93
У Міністерстві закордонних справ України б’ють на сполох через критичний стан і загрозу життю внаслідок голодування українського політв’язня Володимира Балуха.
Фото: Крим. Реалії / Український політв'язень Володимир Балух внаслідок тривалого голодування перебуває у критичному стані
Фото: Крим. Реалії / Український політв'язень Володимир Балух внаслідок тривалого голодування перебуває у критичному стані
У відомстві вважають безмежним цинізмом продовження підконтрольним Кремлю судом арешту українському активісту Володимиру Балуху.

Про це на своїй сторінці у Twitter написала речник МЗС Мар'яна Беца.

«Чи є межа російському цинізму? Політв'язень В. Балух в критичному стані. Час пішов на дні. В цей час окупант незаконно продовжує його арешт», — написала Беца.

Також вона зазначила, що МЗС України вимагає допустити до українського політв’язня Балуха міжнародних лікарів та його негайного звільнення.

Mariana Betsa
@Mariana_Betsa
 Вимагаємо допустити до політв'язня В.Балуха укр або міжнародних лікарів. Вимагаємо від РФ його негайного звільнення

16:03 - 15 июн. 2018 г.
17
40 человек(а) говорят об этом
Информация о рекламе в Твиттере и конфиденциальность
Як повідомляє Укрінформ, під час судового засідання в підконтрольному Кремлю Роздольненському суді Криму у п'ятницю українському активісту Володимиру Балуху стало зле, йому викликали швидку.

Перед цим 15 червня суд допитав колишню дружину Балуха Наталю. Вона пояснила суду, що їй відомо про неодноразові конфлікти Володимира Балуха з начальником ізолятора тимчасового тримання Роздольненського району Анатолієм Ткаченком. За її словами, Ткаченко постійно ображав Володимира за національною ознакою.

Як відомо, Балух продовжує безстрокове голодування, яке він оголосив 19 березня 2018 року.

ФСБ Росії затримала Володимира Балуха 8 грудня 2016 року. Співробітники ФСБ стверджували, що знайшли на горищі будинку, де живе Володимир Балух, 90 патронів і кілька тротилових шашок. Суд у Криму визнав Балуха винним у зберіганні боєприпасів і засудив його до 3 років і 5 місяців позбавлення волі в колонії-поселенні, а також штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (близько 4600 гривень).

Захист Балуха і правозахисники стверджують, що він став жертвою репресій за свою проукраїнську позицію — через прапор України, розташований на подвір’ї його будинку.

МЗС України і США наполягають на звільненні російською владою Балуха
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая