хочу сюда!
 

Ксения

37 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «аварія»

Найактуальніша карикатура на сьогодні!

Треба якось припиняти війну на дорогах.

26-04-1986. Ми пам'ятаємо!

З ЕСЕ "ПЛАНЕТА ПОЛИН: ДОВЖЕНКО - ТАРКОВСЬКИЙ - ФОН ТРІЄР, АБО ДИСКУРС НОВОГО ЖАХУ":

"26 квітня 1986 року в Києві, в районі Шулявки пішов сніг.

Це тривало хвилину або, може, дві. День був уже майже-літній, сонячний, дерева стояли в повному цвіту, і над вишнями й абрикосами, що в цю пору року щасливо затуляють білосніжними весільними букетами потворство радянського житлобуду, бриніли бджоли – тепла, басова нота в міському шумі... Я висідала з переповненого тролейбуса, і перше, що мене вразило, щойно ступила на тротуар, була зміна освітлення: над проспектом на півнеба нависала з півночі гірським кряжем грозова хмара неймовірної, небаченої в тодішню - доцифрову - добу яскравости: немов підсвітлена зсередини, і захід з-під неї горів холодним, якимось металічним блиском - наче в атмосфері іншої планети.

- Красота яка! - охнув хтось за плечем.

Пам'ятаю зачаровані обличчя перехожих, залиті химерним сяйвом, як на дискотеці. Схожі кадри, тільки ще «синюшніше» насвітлені, можна нині побачити в «Меланхолії» Ларса фон Трієра, в епізоді, де герої виходять на ґанок дивитися на планету-вбивцю: задерті голови, завмерлі широкороті усмішки... І тут пішов сніг.

Він летів і зараз же танув. Пам'ятаю, як опускалися сніжинки на вилоги мого піджака, – піджак був білий, і я, сміючися з несподіванки, як і всі довкола (це ж треба: сніг серед весни! «сніг на зеленому листі», був такий український хіт 1960-х, ла-лала-лала!), ще встигла пошкодувати, що сніжинок на білому не видно: мені було двадцять п'ять років, і про сніг я знала тільки те, що він мені до лиця, - попередньої зими чоловік, у якого я була закохана, поцілував мене під снігопадом, намагаючись не обтрусити снігової опушки з мого волосся, і в ту мить я бачила себе його очима. І почувалася красунею.

А вже наступної миті завважила, що сніжинки на вилогах піджака щезли – на диво, не зоставивши по собі ані цятки вологи...

Якби мене попросили згадати всі, бачені мною на віку, випадки абсолютної, «надлюдської» краси – тої, за якою тужили романтики і яку Рільке так точно назвав «початком жаху, який ми ще годні стерпіти», - то на перше місце вийшов би не Міланський собор, не Тадж-Махал, не вид із підйомника на альпійську долину і не захід сонця над Атлантикою у вікні літака, а тих кілька хвилин радіоактивного снігу на київській площі Перемоги 26 квітня 1986 року. Ніколи, ні перед тим, ні по тому, не бачила я такого неба – і багато б дала, щоб ніколи більше не побачити. Тут пасує євангельський стих: «Страшна річ - упасти в руки Бога живого!» (Євр., 10:31). Те небо так і виглядало - наче в ньому от-от мав показатися живий Бог. Тільки ніхто ще не знав, що в ті хвилини Він примірявся, яка частина живої землі внизу має померти.

«І затрубив третій янгол – і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона». (Об. 8, 10-11)

Полин, «чорнобиль», Artemisia vulgaris: перше слово української мови, яке вивчили на всіх континентах – за 5 років до того, як на мапі Європи з'явилося слово «Україна» (обидві події, втім, напряму між собою пов'язані, і нині можна вже сміливо стверджувати, що саме того дня, 26 квітня 1986 року, радянській імперії було винесено остаточний вирок, ніби десь на комп'ютері історії увімкнулось невидиме табло: «до кінця СРСР залишилось xx років yy місяців zz днів»). А через 25 років під тією самою зорею прийшли й «води», тільки вже на протилежному кінці євразійського материка: в Японії. Скільки тих вод «згіркло», і скільки від них «повмирає» - цього наразі ніхто з живих не знає, як не знали й ми тоді в Києві.

Так що Рільке не помилився (поети взагалі рідко помиляються, просто їх мало хто слухає): то справді був початок. Жах прийшов згодом.

А ще згодом з'ясувалося, що і з жахом – навіть тим «останнім», апокаліптичним, - людина здатна навчитися жити.

І ось це, як на мене, і є найважливіше в усій цій історії. А може навіть, в усій історії 20-го століття. Давні книги про це не писали - для цього, донедавна, в культурному арсеналі людства взагалі «не було слів». Ми, ціла наша сучасна цивілізація, уражена «меланхолійним» чеканням свого кінця, як організм радіацією, тільки-тільки починаємо їх намацувати - обживати зону німоти.

Схоже, нам варто з цим поквапитися".

(Повний текст див. у зб.: Оксана ЗАБУЖКО. З МАПИ КНИГ І ЛЮДЕЙ, с.185-238).

Стався вибух на борту літака Качинського

Польща назвала основну причину аварії літака Качинського
11 січня 2018 - 08:45 
Аварію літака Ту-154М, де загинули усі 96 пасажирів, спричинив вибух

Комісія Міністерства оборони Польщі назвала вибух на борту літака Качинського основною причиною авіакатастрофи під Смоленськом у 2010 році.

Про це йдеться у повідомленні комісії, яка розслідує обставини катастрофи Ту-154М, в якій загинув президент країни Лех Качинський.

«Ліве крило літака Ту-154М було зруйновано внутрішнім вибухом», — йдеться у заяві відомства.

Також наголошується, що джерел вибуху було кілька, а дерево, яке опинилося на шляху літака, не було причиною первинного руйнування лівого крила.

Саме ці твердження були прийняті членами комісії Міноборони Польщі в якості ключових висновків технічної доповіді про причини авіакатастрофи.

У грудні 2017 року Міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич заявив про знайдені докази, які вказують на два вибухи на борту президентського літака ТУ-154М.

Літак із президентом Польщі Лехом Качинським розбився під Смоленськом 10 квітня 2010 року. Авіалайнер Ту-154М виконував рейс за маршрутом Варшава—Смоленськ.

За офіційною версією, при заході на посадку на аеродром Смоленськ-Північний в умовах сильного туману лайнер зіткнувся з деревами, перекинувся, впав на землю і повністю зруйнувався. Загинули всі, хто знаходився на його борту 96 людей —88 пасажирів і 8 членів екіпажу, в тому числі президент Польщі Лех Качинський, його дружина Марія Качинська, а також відомі польські політики, майже все вище військове командування, громадські та релігійні діячі. Вони прямували до Росії з приватним візитом як польська делегація на траурні заходи з нагоди 70-ї річниці Катинської розстрілу.

Катастрофа під Смоленськом стала найбільшою за кількістю жертв, в яких гинули перші особи держави.


Пригоди бувають всякі...

Оказія  недавно  заставила нас їхати з обласного центру  Закарпаття  на  іршавщину.

Відстань 100 км. не така вже й велика для доброї машини та вправного водія. Якби слово "відстань" було синонімом слову "дорога". В Закарпатті  -  це  два взаємно не пов"язаних  поняття. І величина 100 кілометрів зовсім не означає, що їхати треба буде годину, дві, чи три;  що ви доїдете туди,  куди задумали. Та й що доїдете кудись взагалі! В  Іршаві  та далі - ні одного дорожного знаку,  GPRS не працює і ми повернули не в той бік . Проїхавши кілометрів 10 - 15  і  обігнавши стадо корів,  що ліниво поверталося з пасовища  і загородило всю проїжджу частину,  ми, зрештою, зрозуміли що їдемо в не в ту сторону.  А час уже підганяв...  Слизький асфальт з численними  ямами,  вибоїнами та горбами не дозволяв  розігнати машину  і до  швидкості віслюка.  Але і так  богатотонна  машина  раптом  підстрибнула  та з гучно гепнулась  об  брудну поверхню шляху.  Металічний скрежет оголеної  осі  лівого  колеса по  камінню заглушив  вереск  гальм . Через кілька метрів машина зупинилась, залишивши за собою слід, що нагадував фонограму брехливих обіцянок Великого Чоловіка (Gros Mana).

Під кінець нас ще й до нитки намочив дощ. Парасольки виявились слабим захистом від  рясного дощу та поривистого вітру. І потім ми навіть не шкодували, що забули ті парасольки в тісному автобусі, який чи то віз нас назад в Ужгород, чи то мордував випарами солярки.

 Аж потім, після горячого глінтвейну, ми довго - то серйозно, то з гумором - аналізували деталі подорожі. Хтось сказав: "Якийсь вірус "петя" нас сьогодні вразив..." І подумалось: "Вірус  ширяє  навкруги.  Петя... Невже  в честь  президента?"



Є Бог на Світі !!!

Коли почув звістку про падіння літака МО РФ, що летів в Сирію з артистами святкувати Новий рік на базі РФ, то перед очима постала світлина з тим смертельно пораненим хлопчиком з Алепо, який казав, що я все про вас Богу розкажу. Розказав і Бог справедливо покарав: замість розваг, нагород, веселощів на кістках і руїнах Алепо - труни додому. Є Бог на Світі - є! І Він карає справедливо!



Ансамбль Александрова на Ту-154 летів виступати в Алеппо

Неділя, 25 грудня 2016

Ансамбль пісні і танцю імені Александрова, учасники якого перебували на борту літака Ту-154, що розбився в Чорному морі, збирався виступити в Алеппо, зайнятому сирійськими військами в грудні.

Раніше в Міноборони РФ повідомляли, що ансамбль мав виступити з концертом на честь Нового року перед російськими військовими на авіабазі Хмеймім у Сирії.

"Нова газета" також повідомляє, що 22 грудня в Алеппо перекинули батальйон військової поліції, сформований з уродженців Чечні. Одне з завдань батальйону поліції полягало в тому, щоб підготувати майданчик і забезпечити безпеку проведення концерту ансамблю Александрова для російських військовослужбовців.

Те, що ансамбль прямував до Алеппо, побічно підтвердив у своїй заяві і президент Сирії Башар Асад.

"З величезним сумом ми отримали звістку про катастрофу російського літака Ту-154, на борту якого перебували наші дорогі друзі, які хотіли розділити з нами і жителями Алеппо радість перемоги і свят", - наводить текст заяви Асада РИА Новости з посиланням на агентство SANA.

Як повідомляє російський пропагандистський канал "Life" з посиланням на артистів з різних груп ансамблю ім.Александрова, їм заборонили розмовляти з пресою. Зазначається, що членів музичного колективу інформують по телефону про заборону інтерв'ю без попереднього узгодження з адміністрацією.

Як відомо, літак Міноборони РФ зник з радарів вранці в неділю незадовго після вильоту з Сочі. На борту перебували 92 осіб, у т.ч. журналісти телеканалів "Первый", "НТВ" та "Звезда". Також на борту були артисти ансамбля пісні і танцю імені Александрова. Окрім них у літаку також перебувала виконавчий директор фонду "Справедлива допомога" Єлизавета Глінка, відома як Доктор Ліза, відома своїми запереченнями присутності російських військ на Донбасі.

За фактом падіння Ту-154 порушено кримінальну справу.

"Інтерфакс" з посиланням на джерела в екстрених службах повідомив, що комісія з розслідування причин катастрофи Ту-154 Міноборони РФ під Сочі схиляється до версії технічної несправності в якості основної причини аварії.

Як повідомляє РБК, президент РФ Володимир Путін підписав указ про оголошення 26 грудня жалоби в зв'язку з катастрофою Ту-154. Згідно з указом, уряд та регіональна влада мають вжити заходів для надання допомоги сім'ям загиблих, приспустити всі держпрапори на адмінбудівлях, культурні установи і телерадіокомпанії мають скасувати усі розважальні заходи і передачі.

http://www.pravda.com.ua/news/2016/12/25/7130893/



Асад подякував Путіну за захоплення Алеппо

Субота, 24 грудня 2016

Президент Сирії Башар аль-Асад подякував президенту Росії Володимиру Путіну за те, що він був "партнером" у захопленні Алеппо у повстанців.

Про це з посиланням на заяву адміністрації президента Сирії пише Reuters.

Двоє лідерів телефоном обговорювали подальшу долю Сирії після майже 6 років війни. В ході розмови Асад подякував Путіну і заявив, що захоплення Алеппо відкриває двері для політичного процесу.

Як повідомлялося, друге за величиною місто Сирії Алеппо повністю повернулося під контроль уряду. Повернення контролю над Алеппо є найбільшою перемогою сирійського уряду за весь шестирічний період війни. Алеппо було поділене між силами уряду і повстанцями з 2012 року.

http://www.pravda.com.ua/news/2016/12/24/7130818/

sms 16 На дорозі

Кажуть, морози, морози... Та я в Сургуті за тихої погоди в 30-градусний мороз без шапки ходив. Але ось нульова погода Причорномор*я з мрячкою та вітром восени і проникаючою поземкою взимку вивітрює миттю тепло й пробирає до нестримного дрожу. Це через вологу від моря. І  здається тоді, що їдко-пронизуючого холоду краще не знати. А потім, коли мороз за п*ятнадцять, то незасніжена земля  стає кісткою й, ще бува, тріскається.
Такою порою кермував "Москвича" замріяний чоловік. Він тільки ось провідав свого знайомого і тільки-но проїхав якихось півтора кілометра, як з останнього лівого "глухого" провулку села вискочила ГАЗон-вантажівка насеред дороги. Шофер-лихач різко вдарив по гальмах, але через раптовість ситуації й обмеженість для маневру водій "москвича" різко спрямував легковик управо з дороги, уникаючи зіткнення. Машина , пропрасувавши насип і перескочивши з ударом канаву (прокопана для газифікації), влетіла далі в купу піску, яка була якраз перед двома тополями. Це врятувало і життя людини, і машину від розтрощення
Молодий шофер швидко розвернув бортову машину для втечі головною дорогою, але він якусь мить ще дивився у бокове дзеркало заднього виду. Коли побачив, що неушкоджений чоловік вилізає з легковика і дивиться йому вслід, то натиснув на газ і миттю, як і не було, умчав геть на шаленій швидкості.
Чоловік перевірив двигун. Автівка наче ціла, тільки піску набилося. Ледве виїхав з незручного місця і продовжив свою путь. Одначе під кузовом, наче барабаном, щось гуркотіло. Зупинився, почистив пружини переднього моста і весь передок знизу від піску. Все нормально. Але, як тільки зростає швидкість за 30 кілометрів на годину, гуркіт посилюється.
Проїхав с.Монаші повернув на іншу трасу. Додому у с.Козаче ще з півтора десятка кілометрів. Ось уже видно попереду із зупинкою Хрест (так люди називають роздоріжжя). Чоловік не витримав надгучного гуркоту. зупинився, заглянув ще раз уважніше під низ і побачив проблему з карданом. Та тут на хвилину роботи. Він  виставив аварійний знак, піддомкратив машину справа, підстелив два килимки, узяв молоток, ключі, монтировку і, поспішаючи, поліз лагодити.
Поривчастий вітер, що посилювався, погойдував авто, опора домкрата все більше вгрузала в погано промерзлу землю на узбіччі. Ще один різкий порив вітру, і домкрат остаточно вгруз і нахилився, вже не тримаючи на собі вагу. Руку водія тим часом затисло. Спершу здавалося це якоюсь дурничкою, недоречністю.
Мороз міцнішав. Проїхав рейсовий автобус. Люди бачили, що під кузовом вимахують ноги. "Ремонтує, значить". Через годину, вже сутеніло, проїхав легковик. Не зупинився. Бачив аварійний знак, значить все за правилом. "Ремонтує. Справиться сам".
Взимку швидко темніє. На порожньо голій дорозі тихо. Он тільки заєць перебіг її і сховався скраю у залишках незрізаного комбайном кукурудзяного бадилля.
Холод уже майже не відчувався тілом. У мізку наостанок проносилися непережиті образи, картини. Останнє, що зявилося в образних думках - це діти на Чукотці. Вони, по-літньому одягнені, не зважали на сніг, мов не відчували його, і веселилися. "Діти, кругом діти", - наче прошептав він, усміхнувся втішено разом з ними і завмер.
Вранці перший автомобіліст, що трапився, витягнув на кістку замерзле тіло.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая