хочу сюда!
 

Оля

35 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

Заметки с меткой «василь»

У Києві - "Вечір Різдвяних Василів"

Володимир В’ятровичІсторик, голова Українського інституту національної пам’яті
"Вечір Різдвяних Василів" у Києві13 січня 2018, 20:59

У свято Василя в столиці відбудеться "Вечір Різдвяних Василів". Захід присвячений пам'яті Василя Стуса, Василя Симоненка, Василя Чумака, Василя Еллана-Блакитного, які народилися в ці Різдвяні дні. 



Цього року свято Різдвяних Василів приурочено до 80-річчя з дня народження Василя Стуса.

У заході візьмуть участь дисидент, історик дисидентського руху Василь Овсієнко, виконавці Неля Франчук, Григорій Лук'яненко та Мар'яна Лук'яненко, скрипаль Кирило Стеценко, дитячий фольклорний театр "Дай Боже" (під керівництвом Ольги Мельник), дитячий фольклорний гурт "Орелі" Музею Івана Гончара та я.

Ведучий заходу актор та бард Кирило Булкін.

Нагадаю, що свято було започатковане філософом, публіцистом, дисидентом Євгеном Сверстюком; за його життя в цей день відбувалося оголошення лауреатів премії Василя Стуса. Відтак, тепер Свято – це також вечір пам'яті і Євгена Сверстюка. Слово Євгена Олександровича теж звучатиме на вечорі, адже збереглись аудіо записи голосу засновника події. Зокрема присутні зможуть почути франгменти аудіозаписів Євгена Сверстюка про Василя Стуса.

Під час вечора працюватиме книжкова виставка-ярмарок.

Організатори: Український інститут національної пам'яті, Видавництво "Кліо". 

Локація: колонна зала КМДА вул. Хрещатик, 36.

Дата: неділя 14 січня 2018 року о 18:30 


Вхід вільний! 

Василі розповідають як українцям святкувати Новоліття

В гостях у Василя Лютого на радіо Культура
http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=1123156





Походження ім'я Василь 


83%, 5 голосов

0%, 0 голосов

17%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Наказ!!!

Наказав Святий Василь засівати в заметіль.
Особливий дав наказ, щоб засіяти ВСІХ ВАС!
Ще й навчив казати так: "На кохання сієм мак!
Сієм жито на добро, а для сміху ... ось - пшоно.
На здоров'я ВАМ овес - щоб міцний був рід увесь.
А від заздрісних осіб сієм ВАМ пшеницю - хліб!
Сієм, сієм, засіваєм! З Новим Роком ВАС вітаєм!
На щастя, на здоров'я та на Старий Новий рік,
Щоб уродило краще, ніж торік, -
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові зі Старим Новим роком та з Василем!
Дай, Боже!

Новоліття

26.01.11, 17:03 

Щедрий вечір - свято місячної і зоряної ночі. Величаючи Місяць і зорю, прадід уводить нас у глибинніші таємниці життя, до первопочину світу на землі.

Вшанування Місяця нашими предками відоме з V тисячоліття до н.е., з часів "Трипільської археологічної культури", яка відображує найпершу в світі державу Аратту. Але місячні календарі зображувались ще на кістках мамонта - і це відповідає двадцятому тисячоліттю слов'янського етногенезу, відзначеному "Велесовою книгою".

Волхви ворожили за поверхнею місяця та зміною його фаз по так званих книгах "Лунниках". "Звіздниця" - одна з трьох книг слов'янської Веди (Вєти, яку зберегли в Родопах болгари-помаки).

Колись давно Новоліття або Новий рік в Україні-Русі розпочинався з появи на Небі першого весняного Молодика (нового Місяця), який з'являвся в день, найближчий до весняного рівнодення - Великодня, коли пробуджувалась вся природа по зимовій перерві. 

І наші Предки стрічали оживання своєї матері природи. І звичай цей був такий сильний, що ті племена, які з Оріяни (України) прибули до Північної Індії, стрічали і в Індії Новий рік у березні. І сумеріани, прибувши шість тисяч років тому з Аратти (України) на землі Месопотамії, стрічали Новий рік у березні. І археологи на сумеріанських клинописах прочитали, що "Боги світ створили у березні". Тому й щедрували: "Прилетіла ластівочка, сіла вона край віконця, стала вона прилітати, господаря викликати", або "Ой, сивая тая зозуленька усі сади та й облітала".

Щедрівка і Новий рік ніколи в історії святкового календаря не розлучались ні тоді, коли Новий рік відзначали весною, потім восени; ні тепер коли Новий рік перенесли на зиму. Разом з щедрівками, на зиму перейшли і весняні мотиви, і теми пісень, і навіть священні обряди засівання та ходіння за плугом.

Мотиви щедрівок близькі до коляд, але в них цілком відсутні мотиви про сотворення світу. Натомість переважають мотиви одруження, героїчні та оспівується праця. Щедрівки або підноворічні пісні прославляють загальну щедрість і гостинність. В традиційній обрядовості початком природного року лишився перший місяць весни – березень, коли починає розмерзатися земля, зігріта палким духом весняного Сонця-Ярила. Практично вся структура свята і обрядів підпорядковувалась основній ідеї – зустрічі весни і перелітних птахів, першому виходу в поле.

Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями. Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) і починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро  винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів.

Питання про те, коли древні слов'яни зустрічали Новий рік, ще остаточно не вирішене. Насиченість поетичних текстів колядних пісень образами весняного пробудження природи, розквітаючих дерев, буйних трав та пташиних співів - важливий аргумент на користь того, що зустріч Нового року припадала на весняне рівнодення (21 березня за сучасним календарем). Небезпідставною є також гіпотеза про те, що основою для формування новорічної обрядності був солярний культ - свято зимового сонцестояння. Але це трапилось наприкінці третього тисячоліття до н.е., коли місячні календарі поступилися першістю сонячним. Тоді ж у Аратті(особливо в приморській частині її - Оріяні) патріархальні засади остаточно переважили в суспільстві над матріархальними - і жіночий місячний культ Маланки поступився чоловічому Василю, але збереглось їх співіснування як жінки і чоловіка.

Причорноморське (кіммерійське) слово уаціля (рівнозначне з іменем Василя) значить місяць. В щедрівках, які зберігають матріархальне втілення Місяця-Василя, співається:

Гиля, гиля                       Святая Василля

На Василя                       Дьяжу місила

А у Василя                      Пироги пекла

Житня пуга                     І рогатиє, і букатиє

Куди махне                     Щедрий вечор,

Жито пахне!                   Добрий вечор, Василє.

Місяць - головне божество астральної тріади (Місяць, Сонце і Зоря) вважався предком народу і символізувався снопом пшениці на покуті..Слово Дідух має давнє коріння. Неважко здогадатися, що мова йде про дух діда, чи дідівський дух. За народними віруваннями духи поля і духи предків, які допомагають ростити урожай,  ховаються від женців в останньому снопові. Цей сніп урочисто несуть з поля під час обжинок, потім зберігають у коморі, або клуні до Святого Вечора, а на Святий Вечір його величають “дідухом”,  з почестями вносять до хати, ставлять на лаві на покуті, на тому місці, де садять найдорожчих гостей. Дідух перебуває в хаті від Святого вечора до Нового року, а на Новий рік його спалюють. В давнину у  слов’ян існував звичай спалення покійних родичів. Мабуть з  димом духи предків відлітали у вирій, щоб весною знову повернутися на ниву.  В деяких селах Правобережжя залишилися звичаї влаштовувати вогнища  спільні для всієї громади. “Закінчивши ритуальний обхід села, буковинські перебрані вже вранці йшли на роздоріжжя палити (смалити) “діда” або “дідуха”...  Люди вірять що  дим від дідуха  дуже корисний, він забезпечує гарний врожай на наступний рік, оберігає дерева від морозу, захищає від шкідників. За народними віруваннями цей дим  захищає не лише дерева, але й членів родини.

 Традиційно в нашого народу був розвинений культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідношанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя од пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій.Колись нашим батькам-дідам Місяць уявлявся як чоловік, Сонце ж виступає як жінка: Ясен Місяць - пан господар, Красне Сонце -жона його, Дрібні зірки - його дітки. 

Ця міфологема відповідає "Шлюбному гімну індоарійської Рігведи. Збереглася оповідка про те, що Сонце - прекрасна Панна в золотих шатах, Місяць - хлопець-молодик, котрий хоче одружитися з чарівною Панною. Саме тоді місяць і почали уявляти срібночубим струнким, бліднолицим юнаком. Та минає їхня перша любов, і Місяць закохується в Зорю. Розгнівалась Красна Панна-Сонце і своїм променевим мечем розрубує Місяць навпіл. З того часу і став Місяць щербатим.

На значному просторі України - від Карпат до Слобожанщини, Новий рік зустрічають як свято Маланки і Василя. Свято Маланки не святкує Галицьке Поділля. Звідки пішли назви "Маланка" та "Василь" - це в народі на дев'ятнадцяте століття забулося. Напевно, від прадавніх Макоші й Велеса - шанування яких сягає часів Трипільської археологічної культури (найпершої в світі держави Аратти, за Ю.О.Шиловим).

Напередодні Василя, що символізував Місяця, влаштовували забавну містерію Маланки. "Водили Маланку" з хати до хати. її роль виконував, як правило, перевдягнений у жіноче вбрання меткий юнак; там, де побувала Маланка, завше створювався шарварок. В південно-західних областях України терміном Маланка визначається вся група ряджених. Ясно, що це святкування зберігає матріархальні традиції, коли й Місяць шанувався як Ма(тір) Селена та ін., тобто в жіночій подобі.

Витоки буковинської Переберії сягають прадавніх язичницьких народних святкувань. Ці театралізовані дійства, вочевидь, опираються ще на античні звичаї влаштування процесій «ряджених» Такі святкування характерні для всього східно-слов’янського світу.

Напередодні розробляються костюми, маски, інвентар і усе в суворій таємниці, щоб ніхто ідеї не перехопив. Ватага – від хлопчаків до поважних ґазд – перебирається в костюми та маски відповідно до сюжету. Жінки, за традицією, участі в ритуальних дійствах не беруть. Учасники обирають собі ватага на час свят. Це він вестиме Переберію куди треба, це він збиратиме защедровані гроші, а по закінченню цих днів організує забаву.

  Коли сонце схиляється ватага рушає від оселі до оселі, господарів віншуючи та відганяючи розмаїту нечисть. «Ой чинчику-Васильчику, посію тебе в городчику…», – щедрують дзвінку дівочі голоси. Отут вже є що побачити, бо почути нічого, окрім неймовірного галасу, неможливо. «Тут «ведмеді»  міряються силами, «діди» братаються з «циганами», «баби»  шугають малоліток, а «козаки» сюрчанням свистків намагаються надати всьому тому рейваху якийсь лад». Цю неймовірно різнобарвну, галасливу, але загалом доброзичливу і толерантну до гостей штовханину «дідів», «баб», «циганів» з «ведмедями», «жидів», «козаків», «уланів», «дохтОрів» (з наголосом на другому «о») та, власне, самих Маланок – хлопців, перебраних на молодиць. Але це – цілком традиційні образи, які протягом віків майже не змінилися, їх можна ще й зараз побачити в буковинських селах. .  Завершальним етапом Переберії є купання більшості її учасників Люди кажуть, що завдяки цьому ритуалу вони очищаються від усілякої «скверни», яка могла до них випадково прилипнути під час нічних ходінь від хати до хати. Ніхто не пам’ятає випадку, щоби хтось із «купальників» надбав бодай банальний нежить – вода у ці дні цілюща як для духу, так і для тіла.

У ясного Місяченька є дванадцять братів - Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень, Січень, Лютий. Сам вечір під Новий рік тому і зветься Щедрим і Багатим, бо всі ці брати Місяця в гостях у людей.

Природна віра наших предків була дужою; повсякденно жити допомагала віра в єдиного творця, у прадіда роду - того ж таки Дідуха-Місяця. Це улюблене українське свято є найщирішим культом місяця з його женихальними мотивами.

За віруванням наших далеких пращурів, у ніч напередодні Нового року Щедрий бог сходить з неба на селянську ниву, у селянську хату, в господарство, до худібки. Його зустрічають в хатах Дід-Ладо та духи предків, що прийшли з поля й лугів і є в цей час у дідухові-снопові, на столі у сіні й на долівці у сіні-соломі. Цей Щедрий бог усе бачить, усе чує, усе знає, але його бачать лише Ладо та духи предків, та ще худоба. Багата Кутя була присвячена богу-Сонцю та духам Лада, головне, як подяка за минулий урожай.

Створився цілий ритуал Щедрого вечора, бо на закінчення Року кожній людині хочеться заглянути в своє майбутнє, кожному потрібно проконтролювати себе: що зробив за минулий рік і що мусить зробити на майбутній. Святкові обряди мудро створювали умови для реалізації органічної потреби людини у активній співтворчості з природою, в прилученні до великого містичного життя Планети, Системи і Всесвіту, до найтісніших контактів з його світотворчими, життєдайними енергіями.

Обряди і ритуали свята - своєрідна школа, захід до пізнання світу, навчання законів і правил поведінки у ньому, виховання здатності розрізняти головне і другорядне в житті: шанувати старших, бути щедрими як природа (Щедрий вечір), сприймати працю як творчу співдружність з вищими силами і принципами.

Новорічні зрушення

Наші предки зустрічали Новоліття 1 березня до 1492 року, а з 1492 до 1700-1 вересня. Познайомившись з сонячним календарем Єгипту, Юлій Цезар в 45 році реформував римський календар. Новий рік святкувався тоді римлянами вже не в добу весняного рівнодення, а першого березня; після реформи Новий рік по юліанському календарю пересунувся на зиму - 1 січня. В тому році на 1 січня і 1 березня випадали молодики, що й зумовило таке рішення. Поступово на цей календар перейшла вся Європа.

http://www.youtube.com/watch?v=2sptk57eKnI http://www.youtube.com/watch?v=0BsqDkHENZs http://www.youtube.com/watch?v=WO2CoFR5Rv4 http://www.youtube.com/watch?v=-2gGNjpMyWs

Новоліття

Щедрий вечір - свято місячної і зоряної ночі. Величаючи Місяць і зорю, прадід уводить нас у глибинніші таємниці життя, до первопочину світу на землі.

Вшанування Місяця нашими предками відоме з V тисячоліття до н.е., з часів "Трипільської археологічної культури", яка відображує найпершу в світі державу Аратту. Але місячні календарі зображувались ще на кістках мамонта - і це відповідає двадцятому тисячоліттю слов'янського етногенезу, відзначеному "Велесовою книгою".

Волхви ворожили за поверхнею місяця та зміною його фаз по так званих книгах "Лунниках". "Звіздниця" - одна з трьох книг слов'янської Веди (Вєти, яку зберегли в Родопах болгари-помаки).

Колись давно Новоліття або Новий рік в Україні-Русі розпочинався з появи на Небі першого весняного Молодика (нового Місяця), який з'являвся в день, найближчий до весняного рівнодення - Великодня, коли пробуджувалась вся природа по зимовій перерві.  І наші Предки стрічали оживання своєї матері природи. І звичай цей був такий сильний, що ті племена, які з Оріяни (України) прибули до Північної Індії, стрічали і в Індії Новий рік у березні. І сумеріани, прибувши шість тисяч років тому з Аратти (України) на землі Месопотамії, стрічали Новий рік у березні. І археологи на сумеріанських клинописах прочитали, що "Боги світ створили у березні". Тому й щедрували: "Прилетіла ластівочка, сіла вона край віконця, стала вона прилітати, господаря викликати", або "Ой, сивая тая зозуленька усі сади та й облітала".

Щедрівка і Новий рік ніколи в історії святкового календаря не розлучались ні тоді, коли Новий рік відзначали весною, потім восени; ні тепер коли Новий рік перенесли на зиму. Разом з щедрівками, на зиму перейшли і весняні мотиви, і теми пісень, і навіть священні обряди засівання та ходіння за плугом.

Мотиви щедрівок близькі до коляд, але в них цілком відсутні мотиви про сотворення світу. Натомість переважають мотиви одруження, героїчні та оспівується праця. Щедрівки або підноворічні пісні прославляють загальну щедрість і гостинність. В традиційній обрядовості початком природного року лишився перший місяць весни – березень, коли починає розмерзатися земля, зігріта палким духом весняного Сонця-Ярила. Практично вся структура свята і обрядів підпорядковувалась основній ідеї – зустрічі весни і перелітних птахів, першому виходу в поле.

Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями. Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) і починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро  винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів.

Питання про те, коли древні слов'яни зустрічали Новий рік, ще остаточно не вирішене. Насиченість поетичних текстів колядних пісень образами весняного пробудження природи, розквітаючих дерев, буйних трав та пташиних співів - важливий аргумент на користь того, що зустріч Нового року припадала на весняне рівнодення (21 березня за сучасним календарем). Небезпідставною є також гіпотеза про те, що основою для формування новорічної обрядності був солярний культ - свято зимового сонцестояння. Але це трапилось наприкінці третього тисячоліття до н.е., коли місячні календарі поступилися першістю сонячним. Тоді ж у Аратті(особливо в приморській частині її - Оріяні) патріархальні засади остаточно переважили в суспільстві над матріархальними - і жіночий місячний культ Маланки поступився чоловічому Василю, але збереглось їх співіснування як жінки і чоловіка.

Причорноморське (кіммерійське) слово уаціля (рівнозначне з іменем Василя) значить місяць. В щедрівках, які зберігають матріархальне втілення Місяця-Василя, співається:

Гиля, гиля                       Святая Василля

На Василя                       Дьяжу місила

А у Василя                      Пироги пекла

Житня пуга                     І рогатиє, і букатиє

Куди махне                     Щедрий вечор,

Жито пахне!                   Добрий вечор, Василє.

Місяць - головне божество астральної тріади (Місяць, Сонце і Зоря) вважався предком народу і символізувався снопом пшениці на покуті..Слово Дідух має давнє коріння. Неважко здогадатися, що мова йде про дух діда, чи дідівський дух. За народними віруваннями духи поля і духи предків, які допомагають ростити урожай,  ховаються від женців в останньому снопові. Цей сніп урочисто несуть з поля під час обжинок, потім зберігають у коморі, або клуні до Святого Вечора, а на Святий Вечір його величають “дідухом”,  з почестями вносять до хати, ставлять на лаві на покуті, на тому місці, де садять найдорожчих гостей. Дідух перебуває в хаті від Святого вечора до Нового року, а на Новий рік його спалюють. В давнину у  слов’ян існував звичай спалення покійних родичів. Мабуть з  димом духи предків відлітали у вирій, щоб весною знову повернутися на ниву.  В деяких селах Правобережжя залишилися звичаї влаштовувати вогнища  спільні для всієї громади. “Закінчивши ритуальний обхід села, буковинські перебрані вже вранці йшли на роздоріжжя палити (смалити) “діда” або “дідуха”...  Люди вірять  що  дим від дідуха  дуже корисний, він забезпечує гарний врожай на наступний рік, оберігає дерева від морозу, захищає від шкідників. За народними віруваннями цей дим  захищає не лише дерева, але й членів родини.

 Традиційно в нашого народу був розвинений культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно

шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя од пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій.

 

Колись нашим батькам-дідам Місяць уявлявся як чоловік, Сонце ж виступає як жінка:

  

Ясен Місяць - пан господар, Красне Сонце - жона його, Дрібні зірки - його дітки.

 

Ця міфологема відповідає "Шлюбному гімну індоарійської Рігведи. Збереглася оповідка про те, що Сонце - прекрасна Панна в золотих шатах, Місяць - хлопець-молодик, котрий хоче одружитися з чарівною Панною. Саме тоді місяць і почали уявляти срібночубим струнким, бліднолицим юнаком. Та минає їхня перша любов, і Місяць закохується в Зорю. Розгнівалась Красна Панна-Сонце і своїм променевим мечем розрубує Місяць навпіл. З того часу і став Місяць щербатим.

На значному просторі України - від Карпат до Слобожанщини, Новий рік зустрічають як свято Маланки і Василя. Свято Маланки не святкує Галицьке Поділля. Звідки пішли назви "Маланка" та "Василь" - це в народі на дев'ятнадцяте століття забулося. Напевно, від прадавніх Макоші й Велеса - шанування яких сягає часів Трипільської археологічної культури (найпершої в світі держави Аратти, за Ю.О.Шиловим).

Напередодні Василя, що символізував Місяця, влаштовували забавну містерію Маланки. "Водили Маланку" з хати до хати. її роль виконував, як правило, перевдягнений у жіноче вбрання меткий юнак; там, де побувала Маланка, завше створювався шарварок. В південно-західних областях України терміном Маланка визначається вся група ряджених. Ясно, що це святкування зберігає матріархальні традиції, коли й Місяць шанувався як Ма(тір) Селена та ін., тобто в жіночій подобі.

Витоки буковинської Переберії сягають прадавніх язичницьких народних святкувань. Ці театралізовані дійства, вочевидь, опираються ще на античні звичаї влаштування процесій «ряджених» Такі святкування характерні для всього східно-слов’янського світу.

Напередодні розробляються костюми, маски, інвентар і усе в суворій таємниці, щоб ніхто ідеї не перехопив. Ватага – від хлопчаків до поважних ґазд – перебирається в костюми та маски відповідно до сюжету. Жінки, за традицією, участі в ритуальних дійствах не беруть. Учасники обирають собі ватага на час свят. Це він вестиме Переберію куди треба, це він збиратиме защедровані гроші, а по закінченню цих днів організує забаву.

  Коли сонце схиляється ватага рушає від оселі до оселі, господарів віншуючи та відганяючи розмаїту нечисть. «Ой чинчику-Васильчику, посію тебе в городчику…», – щедрують дзвінку дівочі голоси. Отут вже є що побачити, бо почути нічого, окрім неймовірного галасу, неможливо. «Тут «ведмеді» міряються силами, «діди» братаються з «циганами», «баби» шугають малоліток, а «козаки» сюрчанням свистків намагаються надати всьому тому рейваху якийсь лад». Цю неймовірно різнобарвну, галасливу, але загалом доброзичливу і толерантну до гостей штовханину «дідів», «баб», «циганів» з «ведмедями», «жидів», «козаків», «уланів», «дохтОрів» (з наголосом на другому «о») та, власне, самих Маланок – хлопців, перебраних на молодиць. Але це – цілком традиційні образи, які протягом віків майже не змінилися, їх можна ще й зараз побачити в буковинських селах. .  Завершальним етапом Переберії є купання більшості її учасників Люди кажуть, що завдяки цьому ритуалу вони очищаються від усілякої «скверни», яка могла до них випадково прилипнути під час нічних ходінь від хати до хати. Ніхто не пам’ятає випадку, щоби хтось із «купальників» надбав бодай банальний нежить – вода у ці дні цілюща як для духу, так і для тіла.

У ясного Місяченька є дванадцять братів - Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень, Січень, Лютий. Сам вечір під Новий рік тому і зветься Щедрим і Багатим, бо всі ці брати Місяця в гостях у людей.

Природна віра наших предків була дужою; повсякденно жити допомагала віра в єдиного творця, у прадіда роду - того ж таки Дідуха-Місяця. Це улюблене українське свято є найщирішим культом місяця з його женихальними мотивами.

За віруванням наших далеких пращурів, у ніч напередодні Нового року Щедрий бог сходить з неба на селянську ниву, у селянську хату, в господарство, до худібки. Його зустрічають в хатах Дід-Ладо та духи предків, що прийшли з поля й лугів і є в цей час у дідухові-снопові, на столі у сіні й на долівці у сіні-соломі. Цей Щедрий бог усе бачить, усе чує, усе знає, але його бачать лише Ладо та духи предків, та ще худоба. Багата Кутя була присвячена богу-Сонцю та духам Лада, головне, як подяка за минулий урожай.

Створився цілий ритуал Щедрого вечора, бо на закінчення Року кожній людині хочеться заглянути в своє майбутнє, кожному потрібно проконтролювати себе: що зробив за минулий рік і що мусить зробити на майбутній. Святкові обряди мудро створювали умови для реалізації органічної потреби людини у активній співтворчості з природою, в прилученні до великого містичного життя Планети, Системи і Всесвіту, до найтісніших контактів з його світотворчими, життєдайними енергіями.

Обряди і ритуали свята - своєрідна школа, захід до пізнання світу, навчання законів і правил поведінки у ньому, виховання здатності розрізняти головне і другорядне в житті: шанувати старших, бути щедрими як природа (Щедрий вечір), сприймати працю як творчу співдружність з вищими силами і принципами.

Новорічні зрушення

Наші предки зустрічали Новоліття 1 березня до 1492 року, а з 1492 до 1700-1 вересня. Познайомившись з сонячним календарем Єгипту, Юлій Цезар в 45 році реформував римський календар. Новий рік святкувався тоді римлянами вже не в добу весняного рівнодення, а першого березня; після реформи Новий рік по юліанському календарю пересунувся на зиму - 1 січня. В тому році на 1 січня і 1 березня випадали молодики, що й зумовило таке рішення. Поступово на цей календар перейшла вся Європа.

Як Ви ставитесь до прадавніх звичаїв?


89%, 25 голосов

4%, 1 голос

7%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вася Васильцев: увидеть и умереть



Я видел его и уехал из Львова в растроенных чувствах. Хотя нет - скорее, в раздвоенных...

Вася - милый мальчик, которого мои друзья называют олигофреном. Такой себе милый мальчик-олигофрен. Он поёт песни собственного сочинения, поёт не тихо-сам-собою, а поёт громко, на весь интернет. В этом - его трагедия. Его трагедия - он избрал своими слушателями нас, прожжённых циников и игроков "в жизнь". Циники до сих пор уверены в том, что Вася прикалывается, что Вася на самом деле знает, что он - олигофрен и мастерски продаёт своё говно пиплу. И в этом - НАША беда. Я ехал к нему во Львов убеждённым в том, что Васыль Васыльцив тоже "играет". Как мы, прожжённые циники и игроки. Но пяти часов, проведённых вместе, хватило, чтобы понять: всё очень серьёзно. Вася убеждён в том, что он гений. Вася убеждён в том, что он сочиняет невьебенные тексты, а к ним выкапывает из глубин своего не слишком извилистого мозга потрясающую по гармоничности музыку. И в этой убеждённости, господа, нет ни грамма его вины. Вся - наша. Он окружён ребятами, отцами-мамами, которые никогда не скажут ему правду. Папа сам пишет ему стихи (видели бы вы, с какой наследственной бравадой отец, он же менеджер Васыля, говорил о своём вкладе в искусство!). Мама слезится, когда Васенька касается струн своей новой гитары "Ибанес". Две с половиной тысячи дебилов, которые "Вконтакте", "боготворят" парня и писают кипятком на каждый из его тринадцати альбомов. Эти дебилы ещё и уши васины, безжалостно растоптанные стадом медведей, затыкают. Мол, не слушай критики, Васенька. А Васенька слушал и очень переживал. Но его быстро научили - не думать и не слышать.

Во Львове последний альбом Васыльцива сводит некий местный ебанат по имени Мыкола Сало. На студии, куда меня отвели, Сала не оказалось. Зато оказался некий звукорежиссёр, который с ходу огорошил Васыля мерзким вопросом: "А ты кто?" Потом выяснилось - реж знал Васыльцива и глубоко его презирал. И когда интервью было записано, натруженным движением выхватил из заначки "Учебник по гармонии". "Читал, блядь?" Вася не читал. Далее последовала многоэтажная тирада - "учись у великих, блядь, то да сё" - Вася смотрел на режа добрыми глазами и парировал критику молча - как его учили: "не буду я учиться, я и так хороший, прекрасный и замечательный".  Так умерла надежда на то, что Васыль Васыльцив, встав на путь перманентного совершенствования, начнёт петь, как Робертино Лоретти и играть, как Джон Леннон. Теперь он будет до конца своей жизни играть так, как умеет. А когда нам надоест восхищаться этим убогим "мытцем" и замечательным человеком, мы оставим его в одиночестве. Вася сопьётся и умрёт. Мне жаль его. 

Но ещё больше мне жаль нас. Мы такие сволочи.

Для тех, кто заинтересовался - персональный сайт Васыля

Сюжет про Васыля - СЕГОДНЯ, программа "Максимум в Украине",  пятница, 21:10, телеканал ICTV

[ отличная рецензия на Васыля ]
 

10%, 4 голоса

3%, 1 голос

15%, 6 голосов

73%, 29 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.