What's Within My Heart
         Що в моєму серці

Переклад:   _ксю_  ,    Sisyphus

Will I never see again
         Ніколи більше я не побачу
The smiling faces of my friends
         усміхнених облич моїх друзів.
Could it be they've gone completely
         Мабуть, вони пішли назавжди,
And though thoughts will linger sweetly
         але тим не менш, добра пам'ять про них
in my heart
         житиме в моєму серці.
May I hear once more
         Можливо, я ще раз почую,
The bird calls my name
         як пташечка кличе мене.
May I be permitted just one friend
         Можливо, лише з одним другом
To share my game
         я поділюся своїми планами,
The one who doesnt give a damn
         з тим, хто не осудить мене
For what I seem to be
         за те, яким я йому здаюся,
And really cares for what I am and
         з тим, кому дійсно цікаво, хто я,
Whats within my heart
         і що у мене на душі...

I believe the sun will shine
         Я вірю, що сяятиме Сонце,
And I know that given time
         але знаю, що настане час,
The leaves will blow tumble and
         і підхопить вітер листя та скине униз,
Cry upon the autumn stone below
         і плакати йому на холодній осінній бруківці...
And my heart grows tired each day
         Що не день, то в моїй душі наростає втома,
As the sun grows cold
         в міру того, як Сонце гріє все менше.
Weary uninspired each day
         Череда сірих безрадісних днів триватиме,
Til the story is told
         поки історія не дійде завершення.
You gave your love to one
         І подарував ти свою любов тій,
Who only wants
         якій був потрібен
What you seem to be
         ти уявний,
And doesnt really care for you or
         але яка байдужа до тебе реального,
Whats within your heart
        і до того, що в твоєму серці...

On my grave lay one black rose
         Хай одна чорна троянда лежить на моїй могилі.
Do this for me but don't suppose
         Зроби так для мене... а втім не обов'язково,
Because I'm gone, my soul is dead
         бо я пішов, моя душа померла,
For I'll be here in spirit
         щоб бути ще раз тут у безтілесному дусі
And our love once more
         та у нашій любові.      
There must be a heart somewhere
         Неодмінно десь має бути серце,
In need of the love I have
         що шукає любові, що її маю я,
That will reach out in sincerety and
         котре у щирості звернеться до мене
Take my life in hand
         і візьме собі моє життя.
Then I'll know its not some one
         Тоді я знатиму, що це не та,
Who wants just what I seem to be
         якій потрібен тільки я уявний,
The one who cares
         а та, якій цікавий я, який є,
For what I am andWhat's within my heart
         і те, що в моєму серці...
What's within my heart ...
         Те, що в моєму серці...

Колись чула вислів,  щось типу, якщо ти не прочитав сьогодні жодної книги, жодної сторінки – ти цей день жив даремно.

Скоро у моєї першої доньки день народження. Пам’ятаю, як тільки вона з’явилася на світ, перше, що я подумала : « Я жила не даремно». Чомусь на той момент, коли мені було 22, я вважала, що якби навіть я в той день померла, то я уже залишила слід в цьому світі – це нове життя може дати світу щось більше, ніж дала я…

Зараз, коли мені вже майже 32,  у мене є розуміння того, що просто народити дитину не достатньо,  та це розуміння прийшло вже досить давно. І після думки «Я жила не даремно», наступною такою суттєвою думкою була: «Тепер є для кого жити». Ні, не те, щоб я до того жити не хотіла, чи рідних у мене не було… просто коли з’являється дитина, вона така безпорадна… і ти починаєш розуміти, що мама у неї одна і її ніхто не замінить. Пам’ятаю, як вона плакала, а я не могла до неї встати, тому, що у мене крутилось у голові і я практично зразу втрачала свідомість. Та якщо раніше, коли у мене щось боліло, я могла просто полежати (і цим полегшити біль чи головокружіння), то тепер так не можна було і я не мала права на слабкість. Доводилось вставати через «не можу».

То коли ми можемо вважати, що день прожитий не дарма? Як на мене тоді, коли ми задоволені тим, що зробили протягом дня. Якщо метою було прочитати книгу – то ти вважатимеш цей день не даремним, як прочитаєш її. Думаю, якщо перед сном ти задоволений своїми діями і досягненнями (протягом дня), цей день пройшов не даремно.

 

Як легко щось робити на піднесенні, коли гарний настрій, бадьоре почуття, тепла погода, привітні люди і таке далі в тому дусі... Звісно, коли все сприяє справі, коли навіть зусиль не потрібно додавати - справа робиться наче пісня співається, то що в цьому? Роби та й годі... Отримаєш гарний результат - пишатимешся, а не отримаєш, так і не зважатимеш, бо і без цього все було класно.

А як до того, коли все складно? Коли все йде проти тебе? Коли і здоров'я і сил бракує, і люди не йдуть на зустріч щоб допомогти, і настрій такий, що зовсім нічого не хочеться робити, і обставини складаються таким чином, що інших справ завалом, і до важливих ніколи не дійде... Хочеться просто захворіти, десь від усіх заховатись, нічого не робити, нікого не бачити, нічого не знати...

Простіше за все - здатись, відпустити все по течії, пасивно спостерігати, як плани руйнуються, переходять в повний занепад (звісно, тільки обставини винні, ні в якому разі не я сам). Але можна ж не здаватись... через силу, через "не хочу та не можу" - міцно тримати свої мрії та бажання в руках, і хоч по трішки, хоч по міліметру, крок за кроком продовжувати робити щось для їх здійснення (або принаймні просто втримати їх - не дати щезнути, не дозволити обставинам бути сильнішим за себе).

Не буває такого "Хочу, але не можу."! Якщо людина чогось не робить, то просто не вірить в себе, або боїться чогось. Сильній впевненій людині будь-яка справа ладна.

Буває ще такий період, коли взагалі не розумієш, чого хочеш, навіщо, куди прямувати, до чого прагнути, і нащо це все потрібно.. Такі часи - найпідступніші.. Руки опускаються, сам стаєш розгублений, апатичний, можна навіть в депресію впасти. 

Але не треба! Не можна здаватись! Треба працювати, продовжувати робити те, що було важливим раніше і є важливим завжди!  Найгірше, що можна зробити для себе - бути не спроможним прийняти життя, коли воно прийде після затишку... Тому, доки не мається точного розуміння майбутнього - потрібно готуватись до будь-якого!

До попередньої теми маю продовження..

Знов про слова.

Тепер про слова "правда" та "ложь", "обман", "долг" (особливо про "долг")

Маю невеличку передмову. Все частіше і все більшу увагу я приділяю словам. Бо слова - це вираз думок людини. А думки людини - це те, що впливає на все її життя. І часто відповідь в бідах людини - постійні невдачі, негаразди, нещастя, (ох, здається, народжується і четверта тема для розмислень...), криється в її думках, в її світогляді, ставленні до життя, в оцінці та сприйнятті світа і таке інше.

Через слова, при розмові, чи при написанні тексту, людина розкриває свої думки. Незалежно від того, чи бажає цього людина, чи не бажає - розкривається практично повністю. Слова, їх порядок в реченні, логічний наголос, інтонація та інші характеристики придають їм зміст. Утаювання цього змісту - дуже складна, практично неможлива робота. Наприклад, коли людина мерзне - її тіло починає тремтіти, а коли спекотно - пітніє. Коли відчувається жага чи зголоднілість - людина налаштовує свої думки на пошук їжі, і навіть її розмови стають або з використанням слів про щось їстівне, або із натяками на харчі та поживні страви. Коли людина боїться або радіє - у неї починає частіше битись серце, з'являються рум'янці... Такі прояви неможливо приховати (ну, тобто ДУЖЕ-ДУЖЕ-ДУЖЕ складно це зробити... бо без самоконтролю це відбудеться природнім шляхом, а для отримання контролю потрібна очикуваність чи спланованість події, а постійно передбачити, планувати та контролювати все, що відбувається та буде відбуватись навколо - дуже-дуже........)

Так само, на мою думку, та за моїми спостереженнями, видають себе і думки людини про неї саму, і про її позіціювання в соціуму та світі вцілому. ("правда","обман", "ложь", "долг" - ці терміни мають значення лише в людському соціумі. Соціальні "вказівники").

Людина, використовуючи ці слова, передає із ними контекстну інформацію про себе.

Візьмемо для прикладу слово "долг" (розглядаю це слово, бо українсьий "аналог" - "повинність" має інші коріння та зміст, і синонім саме терміна слова "долг" я поки що не знайшов). 

Люди кажуть "я должен". Постійно кажуть. І навіть не замислюються над тим, що ж вони насправді кажуть..

Наприклад, вони кажуть: "Я должен учиться на отлично". Це добрий вираз, нас всіх навчають саме так і мислити... Але що ж він означає? Що людина ЗОБОВ'ЯЗАНА це робити.. а якщо не стане - то її покарають. А хто покарає? Звісно-ж, ті хто перший помітить відхилення від обов'язку, той і покарає. І зробить це настільки жорстоко, наскільки це буде продиктоване його власною мірою дозволу. Хтось скаже: "хей, вчись краще! Ти ж маєш вчитись на відмінно!!!", та відпустить. А хтось ще відлупцує... А хтось ще й вижене з навчального закладу... Останнє - взагалі дурість. Кому ж людина ВИННА навчатись, як не тім, хто її виженяє з навчального закладу?! Навіщо накладати цю неволю на людину, і потім виженяти її?

Я вже мовчу про те, що ВСІ ЛЮДИ В СВІТІ ВЧАТЬСЯ НА ВІДМІННО!!!!! Просто тому, що кожен вчиться "відмінно" від іншої. "Все люди учатся по-разному. Я учусь не так, как учишься ты. Моё обучение другое (отличнное от твоего). Те знания, которые я получу - отличаются от твоих". А англійці навчаються не на "відмінно", а на "Ace", тобто на "майстер-клас", на "Ас", на "100%"... бо їх оцінювання йде у відсотках від можливого отриманого результата. І женяться там не за тим, щоб вчитись "не так як всі", а за тим, щоб навчання надало найбільшого показника.

Продовжуємо тему "должен": "Я должен платить налоги государству", - як вам цей вираз? Знайомо?

Ну... про те, що "государ-ство" - це просто спілка государів, я всеж напишу. Коли у тебе є один брат - це просто брат. Коли братів багато - то це вже "братство". Коли у тебе є один государ (цар, керівник)- то він просто государ (цар, керівник), а коли їх стає багато - вони перетворюються на государства, царства, керівництва... Все те ж саме, просто замість однієї людини ви вже працюєте на велику кількість... і кількість ця нічим не обмежена (-: (А зараз модно ховати царства, государства та керівництва під модними назвами "рес-публіка", "корп-орація", "край-іна").

Але ж повертаюсь до основної теми. "ДОЛЖЕН" - "ДО - ЛЖЕН".. Нічого не нагадує? "ПОВИНЕН" - "ПО - ВИНЕН"

короткий словник-тлумачник:

"долг" - "доведение ложью"

"повина" - "зобов'язання неіснуючою провиною, виною"

"Ты должен работать на работе" = "Ты доведен ложью до необходимости "раб-бот-ать" (відкладаю це слово на ваш власний розсуд) на "раб-бот-е"

"Я должен быть примерным гражданином" - "Я доведен ложью до необходимости соблюдать кодекс "примерного поведения гражданина", диктуемый текущим социальным устроем"...

"Долг перед государством" "Долг крови (я должен любить родных)", і так само "Я повинен працювати, бути люб'язним (люде-боязним - боятись людей, яким я винен), дотримуватись закон (ЗАКрытыйОбмаН) - все це доведення обманом...

пропущені літерки, недосказані слова... 

"правда" = "правления узда" (TRUE = "TO RULE", тобто, інформація для тих, хто керує)

"обман" = "обратная манипуляция" (FALSE = "FOR ELSE", тобто, інформація для всіх інших)

... можливо про останні слова я потім напишу більш розвернуто... але зараз не стану.

---

трішки сумно стало після того, як все це виклав в вигляді тексту, випустив з думок та дозволив відтворитись в словах, реченнях та змістовому тексті врешті...

але і спокійніше теж стало. Таке враження, що гора з плеч зпала...

Бажаю вам бути щасливими!

Ваш, Калакуцький Микола.

---

 

---

P.S. А продовженя теми розмислення над словами та життям ще обов'язково буде... і точно не один запис, а ще багато. 

Шлях тільки-но розпочався 

Сподобалась цитата з фільму "Знайомтесь, Джо Блек"

"Так, в житті бувають падіння, але звідти є лише єдиний шлях - нагору!"

Кажуть, коли людина на щось налаштована, то постійно бачить навколо себе підтвердження того, що відбувається в голові. Зараз у мене в житті відбувається реальне падіння. Воно може бути будь-яким в глибину. Це падіння я влаштував собі спеціально, щоб посунути себе з того місця, на яке потрапив не за власним бажанням, а просто за течиєю життя.

Коли опинюсь достатньо низько, тоді зможу обрати собі новий напрямок нагору. Цього разу - свідомий.

До того-ж, кажуть, коли один раз подолав якусь вишину, наступного разу вона покоряється набагато простіше.

Перевірю! Обов'язково тепер перевірю!

... і з вами поділюсь своїм досвідом (-: 

З технологічним розвитком світу прийшов час «апгрейдити» наші погляди на деякі речі, навіть, якщо вони колись були заборонені чи вважались непристойними. Варто переглянути свої думки щодо фотографій в стилю НЮ, якщо цей жанр комусь і досі здається приводом для сорому.

В нашому українському політикумі мене найбільше незадовільняє відсутність чітких ідейних програм конкретних партій, як це модно говорити - меседжів. Таких, які є ідея комунізму у КПУ чи націоналізму в ГО "Свобода".

  Починати ідейну ідентифікацію ВГО ФС я почну здалеку

ТАЄМНИЦІ  ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.[ далі ]

Ми може й не погані.Все одно проте й не ті.Ми залишаємось осторонь,ніби за бортом особистого
життя.Ніби і все як треба.Єдине але.Нас не зауважують ті,хто потрібен нам.Отак і живем по різні
сторони барикад.Ти там бачиш веселку,а я шукаю нових відтінків для вираження власної ідивідуальності.
Кожен з нас по-різному удосконалюється.Дорослішає.Змінює шкідливі звички на залежність,а незалежність на гроші.
Кожен шукає якогось власного вигаданого героя.Але здається,що ніхто нікого не знайде.Бо в кінці виявляється,
що ті самі герої твоєї хворої фантазії шукають своїх ідеалів.І ти в іх плани не входиш.Тоді ми зупиняємось не на тих.
І все стає не так.З враженням,ніби ти проживаєш чуже життя чи просто граєш у голівудському кіно.




Віолетта Міщенко 21 лютого 2011 р.

 

Психоблошки. Смешное, придуманное мной только что обозначение. Сейчас Вы всё поймете.

Кто бы мог подумать, что столь распространенное выражение «тараканы в голове» придумала в своё время Наташа Королева – молоденькая девчушка в короткой юбчонке прыгающая в экранах телевизоров. Изумительно, правда? Такая бессмысленная, казалось бы, мелочная выдумка, а столь глубокий смысл обрела и нашла своё распространение в разговорной речи.

Но я не могу использовать ее выражение потому, что тараканы – это множественное рассеянное понятие, это когда психобздыка много и оно рассеяно, неуловимо. А мне хотелось бы поговорить о точечных ситуациях, когда какая-то на вид незначительность, кажущаяся мелкой, просто точкой в поле, но на самом деле является как незаметная точка глубокой раны от шпаги – жизненно важным элементом.

 

Итак, психоблошка №1 - психоблошка образования.

Смешно наблюдать за людьми, которые ничего не понимают, но делают вид, что все понимают и все знают, хоть на самом деле это не так. Кажется, такой мелочью! Но задуматься только – почему они так делают, и почему это распространено?

Почему иногда определенные люди делают вид что понимают и знают, когда на самом деле не знают и не понимают исключительно ничего, в разбираемом вопросе? Потому, что боятся задать вопрос. Почему люди боятся задавать вопросы, продолжая при этом оставаться глупыми? Думаю, корни сей психоблошки лежат в школьной жизни. Многим приходилось сталкиваться с ситуацией, когда учительница выпячив глаза кричала во все горло: «А ты что, не запомнил, Петров??!! Мы ж на прошлом уроке это разбирали!!!!» или же «Только что говорили об этом!!!!!», и отказывалась повторять, отвечать на заданный учеником вопрос. Такие крики следуют почти на любой вопрос ученика, и вскоре тот учится подстраиваться под ситуацию, лишь бы не выглядеть тупым, и лжет, что все помнит и все знает с натянутой улыбкой, вкрадчиво впивается глазами в рот учительницы или одноклассника в ожидании хоть малейшей подсказки.

В итоге, мелкая психоблошка выращивает себе гигантское пузо разожравшись в голове этого человека. И, после такой школы, он становится патологически тупым индивидуумом, который постоянно пыжится и пычится нагоняя видимую уверенность в себе и в своих знаниях, но на деле не знает совершенно ничего. А впоследствии, все свои проблемы решает списыванием, взятками, неосознанным подражанием, и воровством чужих работ и идей, продолжая при этом ничего не знать и не разбираться ни в чем.

Удивительно, каких масштабов достигает ареал распространения мелкой и неприметной псхиоблошки №1, ведь для нас даже привычным является наличие одного- двух знающих людей на всем потоке! Мы привыкли к тупой массе, которая вот так хитро формируется элементарным страхом перед вопросами, и перед поиском ответов на свои вопросы. Такая масса людей беспомощна, не способна ни на что. И «маємо те, що маємо», как говорится…

 

Психоблошка №2 – тоже психоблошка образования.

Эта заключается в очень простом моменте. Достаточно выбрать отвратительного дрыща уродца, сделать его умным, изолируя его от пагубной психоблошки №1, то бишь, развивая в этом человечке любознательность исключая в нем страхи перед вопросами, развивая в нем тяготение к решению задач, стимулировать любовь к поиску ответов на вопросы похвалой и наградами (в отличии от других учеников). А потом «ловким движением руки» наречь его «ботаном», стимулировать отвращение к нему большинства, развивать высмеивание этого человечка другими. И - дело сделано! Мы имеем презрение основной численности учеников не только к знаниям, но и ко всем людям, которые что-либо знают! Развитое ложное представление всех умных людей дрыщами-уродцами с презрительным прозвищем «ботан».

Вот вам еще одно разросшееся разожравшееся пузо психоблошки в головах людей, формирующее тупорылую массу. Мало того, что тупую саму по себе, так еще и эффективно сопротивляющуюся изменениям к лучшему, работающую собственными руками на самоуничтожение.

Психоблошка №3. "Какай, детка, какай".

Сильное давление со стороны сферы образования на очень личное дело ребенка - на потребность испражнения.

Детей строго прессуют, запрещают ходить в туалет, ограничивают детей в удовлетворении этой потребности. Особенно по большому. Через высмеивание тех, кто какал. Кто задержался в туалете дольше, чем необходимо для справления малой нужды. Через конструкцию самих туалетов таким образом, что все дети могут видеть что делает другой - по большому или по малому. И во время этих наблюдений друг за другом дети реализуют на какающих все то, чему научили преподаватели показывая как высмеивать и что говорить.
И заметьте - туалеты для учителей всегда отдельные, закрытые дверью, или даже на замок.
В итоге - дети избегают ходить в туалет по большому.
Это приводит к нарушениям, которые проявляются в меньшей подвижности ребенка, к его эмоциональной угнетенности.
Для чего это нужно?
1 - чтоб меньше бегали и прыгали, больше сидели, больше читали;
2 - чтоб меньше кричали, визжали, больше молчали и слушали;
3 - и плевать всем на то, какие в дальнейшем проблемы со здоровьем будут возникать.

Психоблошка №4 "убить словом"

Речь пойдет о самом обыденном для многих. Итак, его величество МАТ. Еще его называют матюк, матюки, маты.
"Словом можно и убить" - фраза, которая когда-то для кого-то стала эврикой и целью разработок в области нейролингвистического программирования.
Вкратце, нейролингвистическое программирование - это все то, что нас чему-то учит на словах, слова вызывающие эмоции. Например, при воздействии определенного слова люди способны пустить слезу, перекреститься, упасть на колени, рассмеяться, растроиться, и... даже умереть. Матами планировалось доводить человека до смерти без физического воздействия. Это гениальное упрощение многих процессов в государстве.
Так, бывали случаи, когда при произношении слова тот, кто его услышал падал в обморок, или даже испытывал сердечный приступ.
Кто-то шибко умный развил эту идею до широких ареалов, в масштабах страны и даже нескольких стран.
Схема действия такова: человек специально воспитывается восприимчивым к этому "оружию". С детства ему внушается страх к определенным словам (к матам). Для этого на эти слова накладываются запреты. Так существует цензура.
Такими методами все мы подвергаемся программированию на определенные слова. И чем послушней, чем идеальней воспитывался человек в этих условиях - тем более он подвержен оружию в виде слов. Слова такого человека могут бить, травмировать, и даже убивать.
Вот, какие, мы, люди, находчивые.

«Ось і маємо», как говорится…

 

Можно и другие неприметные точки глубоких ран на теле нашего общества отыскать, и я это сделаю. Но позже. И, по мере формирования своих исследований в осмысленный вердикт, буду выкладывать их здесь продолжая эту свою тему.

 

Дополнение от 25.10.14.:

Что делать, если Вы столкнулись с явным проявлением описанного в человеке. Вот, несколько моделей способов как "вырулить" ситуацию:

1. Ваша цель дать человеку (ребенку) понять, что ничего страшного не происходит. Вам надо пресечь момент испуга в человеке еще до того, как он поймет, что на самом деле чего-то не знает или забыл, до того, как начнет лгать. Если Вы родитель или учитель, воспитатель поспешите разрядить обстановку и срочно лишить атмосферу злобности и напряженности. Необходимо сохранять спокойствие и дружественность. Скажите, что-то на подобие:
- Почему ты боишься признаться, что не помнишь? Нет ничего в этом страшного. Я все тебе еще раз расскажу.
И ни в коем случае не орите "ты что, забыл?!". Забывать и повторять хоть и двадцать раз - это нормально и даже хорошо.

2. Когда нет паники и дверь в сознание не захлопывается ступором от чувства себя тупым и безнадежным в человеке, то попытайтесь научить его моделировать забытое заново логическим мышлением, выстраиванием цепочки "из этого исходит это" и т.д.

3. Когда преодолели страх перед незнанием, и обучили строить логические цепочки что из чего исходит, то можно вселить осознание того, что решение можно создать заново, и создать вообще альтернативу, а не первоначальный ответ. Пускай, возможно, эта альтернатива подойдет не идеально решению, но зато будет приближенной. И потом можно будет разобрать ее минусы перед правильным ответом и закрепить тем самым уважение именно к правильному ответу.

И запомните. У всего. Решительно у всего на свете есть свои истоки. Ничего не взялось ниоткуда. Любой закон, любая схема и формула имеет свою историю создания и изобретения, свои причины. Заставить заучить, поверить на слово, проще для учителя (меньше времени надо для объяснений), но не проще для ученика. Зачастую ученику не нужна вся родословна того или иного вопроса, но пара-тройка наводящих черт из истории породят отчетливое понимание и ориентировку в вопросе.