хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Заметки с меткой «правда»

Правда

Эссе "Правда"

Невозможно убежать от правды, потому что человек создан полностью именно с неё. А вот от лжи убежать можно, потому что тут достаточно убежать от того, кто эту ложь распространил, и уже ложь не догонит. От правды хоть беги, хоть не беги, но человек в себе носит эту правду.

Моя главная проблема в том, что я вечно на ночь напьюсь чая в пакетиках, после чего трудно заснуть. Как не пытаюсь заснуть ничего не выходит. Это правда, ещё пол беды. Настоящая беда будет для того, у кого бессонница тогда, когда он живет на первом этаже, где окна выходят во двор, рядом с которым находятся новые удобные скамейки. Часто ночью собираются подвыпившие компании, что не дают тем более заснуть. Однажды, был такой случай, что вот от этих подвыпивших компаний, можно что-то узнать полезное в жизни, то вот эта бессонная ночь прошла недаром.

Сидела компания пяти человек. Было два парня со своими девушками, и также был с ними парень, который без девушки, который, как-будто случайно им встретился и они насильно попросили его с ним идти и провести время. Компания была молодая лет от двадцати с чем-то. Те парни с девушками были раскованные и весёлые, чувствовали себя прекрасно, где могли петь много песен, но тот парень, он шёл один опечаленный, как будто ему не по себе. Один из этих развеселых парней, стал его того парня подергивать, что он какой-то мрачный, портит им весь кайф. Другой из тех развеселых парней, стал доказывать, что он такой, потому что без девушки. Но тот первый развеселый убеждать того парня грустного стал в том, что он какой-то сложным, что ему нужно быть проще, тогда и девушку найдет и будет такой, как они, а так ему грозит ранняя смерть. Тот парень терпел и терпел их козни, он был их одноклассник со школы и они случайно встретились, когда он шел домой, а так прогуливался сам, потому что друзей не было, те, кто были разъехались.

Терпение его стало теряться и он высказал интересную мысль: ” Что значить быть проще? Быть болванами, как вы? Думаете, что вы, если имеете девушек, то самые умные? Чтобы иметь девушек умным быть не нужно! А проще быть? Так я и так проще. Я ни от кого ничего не требую, я никого не использую и я могу общаться с человеком независимо от того, нравится он мне или нет и независимо от того, перспективный он или нет. Я не имею лицеприятия. Я буду общаться с человеком, даже, когда он будет унижен обществом. А вы, вы общаетесь только с теми, кто вам больше нравится, кто весёлый и жизнерадостный, кто богатый и перспективный, кто льстит вашему уху, и будет говорить сладкую ложь, нежели горькую правду. То разве это называется быть проще? Это не есть быть проще, это есть быть ещё сложнее. Это есть быть подлее, наглее, и простоты здесь никакой нет. Поэтому нечего на меня клеветать!”

Парни те уже собрались его бить, он их сильно взбесил этими словами, и один из этих развеселых сказал ему так: “Ты что, забыл, как мы раньше били тебя в школе? Ты забыл, как приходил домой с синяками? Хочешь вернуться в прошлое? Мы можем тебе это устроить!”

В этот момент он не испытывал никакой трусости, как будто сердце его было отчаянно. Отчаянно было оно тем, что он нигде не нужен. Он не может найти работы по своим силам, а та, что по своим силам она так не дастся, за неё платить нужно. Семью создать тоже не может, его бросали девушки зато, что он не перспективный и с ним нет у них будущего. И он живёт такой жизнью, где легко было бы ему спится, употребить наркотики либо вообще покончить собой. Но он как-то держится, силы держатся ему дает то, что ходит в церковь православную каждое воскресенье, от чего, может до сих пор и живет ещё.

В ответ этим старым школьным обидчикам решил сказать так:
“А давайте! Я готов пострадать за правду! За правду я быть битым не боюсь. Я боюсь быть битым за неправду. От неправды убежать могу и всегда убегу, а за правду, никуда не убежишь. Она найдет человека везде, куда бы он не скрывался от нее. Эта правда во мне, как в человеке, и всё, что во мне есть это правда, даже та правда, что я заражен неправдой и мучаюсь от неправды. Поэтому я и так всю жизнь страдаю за правду от неправды, и мне не привыкать.”

Те парни поняли, что нет смысла его бить, он уже и так битый жизнью, то решили оставить его и пойти от него подальше вместе с теми девушками развлекаться. А тот парень немного посидел, руками голову подержал где-то минут 15, а потом тоже ушел. Правда, правду всю унёс с собой, но немного её уронил, незаметно для себя. Уронил эту правду он в моём сердце, от чего, когда думал долго смог все таки уснуть. Для меня стало открытие то, что я тоже есть часть правды.


Голая правда

.
По миру ходила Правда. Но люди не принимали ее. Они говорили - ты голая, ты некрасивая, ты нам не нужна!
Правда плакала и продолжала ходить - вдруг где-нибудь примут...
Однажды она встретила красивую разодетую притчу.Притча поинтересовалась: почему ты плачешь, Правда?
Правда ответила: люди не принимают меня, говорят - я голая и неприглядная...
Притча поделилась с Правдой своими одеждами, Правда пошла к людям, и они приняли ее, не узнав.
С той поры люди охотно принимают Правду в виде Притчи.

Люди з маленькими екранчиками

Проблема ця відома з давніх давен. Ще в ті прадавні лісові чи печерні часи людина відкрила для себе, що вона може бути собою, а може бути і не собою. Уявляючи себе, наприклад, або показуючи себе іншим, як щось інакше, як наче це хтось зовсім інший. Відкрили феномен другої реальності, що зветься грою.

Власне, саме існування двох реальностей – справжньої та ігрової – це не проблема. У природі грають всі: он як звірятки грають в ловитву, - вчаться бути справжніми звірюками. Он як козеня буцається з усим, що йому на дорозі зустрілося.

Тобто, гра, сама по собі – не проблема, проблема – що буває заграєшся до того, що забуваєш хто ти, де ти і на якому ти світі. А от на таке, до речі, тільки людина здатна – захоплюватись грою до безтями.

І йдеться не про те, що я, утупившись в гру на екранчику свого мобільника, забуваю обійти стовп, що стоїть мені на дорозі.

Йдеться про інше, - про те, що я занурююсь в гру в своєму власному житті так, що не бачу реальності, в якій живу. Оце вже проблема, це вже навіть небезпечно так заграватись.

От наприклад: те, що всі люди, кожен з нас працюємо для інших, а не всяк для себе, - це ж реальність, оце – справжнє. Так?

Я, наприклад, вирощую буряки, то ж не я їх усі з’їм, а хтось десь там ложечку цукру з моїх буряків собі у філіжанку кави всипе. Але потім, прийшовши додому після роботи й помивши шию, я заглядаю в шафу і вибираю – чи мені італійську сорочку надіти до кумів іти, чи китайську. То ж не я ж їх шив собі, а якісь там папа Карло та дядечко Лю мені їх налаштували. Приклад, зрозуміло, примітивний, але реальний. Так воно в нашому повсякденні. Ніхто не працює для себе, все що робимо – все для інших

Цей факт належить взагалі до підвалин людського існування з усією притаманною людям природною соціальністю. Але це такі високі узагальнення, що на них зазіхати ми не будемо...
Так от, як вже говорилося, сама гра – це не проблема. Проблема, що ми забуваємо про реальність. Про те, що ми тільки тим і займаємося, що живемо і працюємо для інших. Чому ми так? та просто тому, що всі вони живуть і працюють для нас.

Так от, ми забуваємо про це, повертаємося, пробачте, тим що ззаду, до цієї реальності, і занурюємося в свій особистий сюжет своєї особистої гри, як завзятий ігроман в екранчик мобільника, і ганяємо по ньому самого себе, як маленького героя свого сюжету. Так порівняно з реальністю це, виходить, гра.

І те, навіщо й для чого мій герой, тобто – я, метушиться по моєму екранчику, і все, чого хоче досягти, ну там: особиста вигода, гроші, відомість, відпочинок та інше – все це умови, правила та цілі моєї окремішньої, особистої гри. І кожен з нас занурений в свою гру, в свій екранчик. І підняти голову й глянути довкола, вже не сила.

Але ж, що цікаво, гра наша втручається в справжнє життя, в реальність, де ми всі живемо і метушимося зовсім не для себе, а для інших. І ми перестаємо розрізняти, де гра, а де правда.

І, захопившись цією грою, де все необхідно робити виключно заради особистої або іноді й групової - вигоди, виграшу, ми тільки це й відчуваємо як правду.

А як ще може бути інакше, коли навіть в нашому спілкуванні між собою присутні тільки сюжети і герої наших особистих ігор. Де кожен свого героя, тобто самого себе, ганяє по своєму маленькому екранчику. Ми, як завзяті ігромани, спілкуємося між собою тільки термінами гри і обговорюємо лише її сюжети, їх повороти й варіанти, способи вигравати в ній.

А тим часом, через те, що ми живемо не реальністю, а нашими іграми, ми наутворювали в суспільстві чортову прірву непотрібних систем, продукуємо просто безліч зайвих і навіть шкідливих речей.

Чому? Ну, та то вже ясно як день, що коли кожен занурений в свою гру на своєму екранчику, то це просто золоте дно для постачальників услуг для особистих ігр. Ну, ви розумієте про що я говорю. Вони вільно можуть підкидати все нові й нові цілі в ті ігри, якими ми живемо. Ну і ясно, ми всі радісно кидаємося, кожен собі, за підкинутими нам цілями. Як оте кошеня за мотузочкою з бантиком.

А тим часом зануреність в нашу гру не дає нам можливості радісного відкриття того факту, що всі ми в суспільстві, ба навіть у світі, живемо як єдиний організм. І в ньому кожна клітина старається не для себе, бо з ранку до вечора ми фактично тільки тим і зайняті, що працюємо один для одного. Це й є істина.

Ну а поки не бачимо цього, то впадає нам в очі лиш тільки виворіт, неприємний, та навіть і згубний виворіт цього факту, цієї істинної реальності. 
____________________
Михайло Гонопольський
(картинка - з сайта 
www.politeka.net )
-- До речі, аудіо цього есе в виконанні автора - на SoundCloud - https://soundcloud.com/michael-gonopolsky/lyudi-z-malenkimi-ekranchikami

Азартні гонителі неправди

Є один цікавий феномен.

Коли людина говорить щось таке, що іншим не до вподоби, і не бажають вони цього слухати, - її, людину, відразу ж звинувачують чомусь в корисливих мотивах. Негайно, на місці.

І взагалі серед людей будь-яку думку прийнято перевіряти за принципом «дивися, кому вигідно».

Це означає, що коли людина висловила свою думку, що «люди добрі, от треба б нам усім...», - то це лише тому вона так говорить, що їй у цьому є якийся особистий інтерес. Незалежно від того, що може це й дійсно іншим потрібно.

У такій ось загальній підозрілості щодо причин наших слів та дій відбивається дуже цікава тенденція. Давайте-но сформулюємо її так: хоча особистий інтерес, як спонукальний мотив кожної людьскої дії, нам цілком зрозумілий та прийнятний, але десь всередині, - як кажуть, в душі, - ми все ж відчуваємо його як щось низьке та не дуже пристойне.

Те, чим людині негоже керуватися, висловлюючи будь-які судження. Наприклад, міркування про загальне благо, або ж про те, що треба щось зробити разом і так далі.

Попри те, що коли розмірковуємо так, взагалі, про мотиви поведінки людської, то кажемо – «ні, ну зрозуміло, що ж тут такого... кожен діє задля себе... ясно ж...» Визнаємо неначебто.

А от в конкретних випадках, коли треба когось відсунути з дороги, збити, ущучити, принизити його думку, - відразу ж інтуітивно хапаємось за той самий, навіть неусвідомлений, внутрішній принцип, що коли ти дієш ради себе – це негарно, негоже якось.

Ясно, що це не так просто.

Принцип «дивись, кому вигідно» залишається і вважається істинним.

І все-таки звучить у ньому, десь там у сердцевині, стиха так: якщо вигідно йому, значить, невігідно всім...
А отже, цей внутрішній, ба навіть і неусвідомленний, посил, що і рішення, і дія можуть бути правильними лиш тоді, коли вони на користь усім, - продовжує сидіти глибоко всередині кожного нашого судження. І коли у будь-кого, хто говорить про благо для всіх, «розкопують» нібито, хай на дещицю, його особисту вигоду, - тією ж мірою начебто говорять: «ми йому не віримо».

Адже ясно, що він розпинається ото так, тому що йому вигідно. І цим він поганить «святе» - поняття про те, що благо має бути загальним. 

Те, що таке ставлення є також виразом загального нігілізму і зневіри в усьому, - і навіть будівельним матеріалом для них, - це вже мало кого хвилює. Головне – не дати пролізти особистому інтересу.

Як у Гоголя, Миколи Васильовича написано: «Усе... зробилося страшенними гонителями неправди; повсюди, в усіх справах, вони переслідували її, як рибалка остенем переслідує таку собі м'ясисту білугу».

Отакі ми служителі правди.

Ну а неправда в нас ото хай і не рипається, - не дамо пролізти.
__________________________________
Михайло Гонопольський

P.S.  До речі, аудіо цієї мініатюри у виконанні автора можна прослухати на SoundCloud, знайти можна за адресою - https://soundcloud.com/michael-gonopolsky/azartni-gonyteli-nepravdy

ПЦУ офіційно у списку автокефальних церков

ПЦУ офіційно у списку автокефальних церков: єпископи МП втратили титули

Православна церква України у списку автокефальних церков



Православна церква України офіційно стала 15 церквою у списку автокефальних церков. Відтепер титули єпископів московського патріархату в Україні не визнаватимуть.

Про це свідчить Щорічне видання Вселенського патріархату, повідомляє "Духовний фронт України".

Читайте також: Епіфаній назвав чотири церкви, які "дозрівають" до визнання автокефалії ПЦУ

У ньому Православну церкву України назвали 15 церквою у списку автокефальних. А Блаженніший Епіфаній отримав титул Митрополита Київського та всієї України. Усі ж єпископи так званої УПЦ Московського патріархату тепер належать до єпископів Російської православної церкви.

Колишнього митрополита Київського та всієї України Онуфрія (Березовського) видання вже не згадує з попереднім титулом. Весь єпископат названий, враховуючи його місцеперебування. Наприклад, "Онуфрій митрополит у Києві".

ПЦУ
У виданні Епіфаній з новим титулом – Митрополита Київського та всієї України / Духовний фронт України

Зверніть увагу! Позбавлення титулу єпископа означає неможливість служити на території іншої церкви. Адже, відповідно до православних канонів, в одній єпархії має бути не більше, ніж один єпископ.

Перед Об’єднавчим собором Вселенський патріарх Варфоломій І надіслав листа митрополиту московського патріархату в Україні Онуфрію. У ньому йшлося, що після собору він вже не буде називатися "митрополитом Київським і всієї України". Цей титул буде присвоєно новообраному настоятелю церкви.

Зауважимо! ПЦУ визнали Александрійська та Елладська церкви, а також Вселенський патріархат.

Вся правда про "домашнє гестапо"


Версій було багато, а насправді ось що :



Я зашивала волейбольні м'ячі для брата-волейболіста, котрий працює на пів ставки фізруком в найкрутішому ліцеї Полтави. Ці м'ячі повністю уособлюють блиск і убогість нашого повсякдення, коли ніби ліцей для дітей непростих батьків, з дуже пристойним "благодійним" і не тільки фінансуванням немає грошей купити нормальних м'ячів на фізру, і брат щоб їх вистачило всім дітям пригадав, що я майстерно вмію їх зашивати. До речі поки батько був живий я їх зашила не один десяток.. І скажу - подобається мені щось в цьому занятті. Хай навіть це не так цікаво, як таємне домашнє відділення гестапо smutili lol 

"Та не однаково мені!"

ПАНЕ ПРЕЗЕДЕНТ ЗЕЛЕНСЬКИЙ !

(Прошу українців, громадських діячив, голів громадських організацій: ящо підтримуєте - пишіть згоду (або не згоду) у коментарях.)

Я дивився , і декілька разів переглянув, Ваше звернення до нас, до українців.

Вважаю, що такий варіант вітання є великою Вашою помилкою.
Не буду вдаватися у аналіз, а просто надам сюди бачення того, про що ви сказали нам у новорічну ніч, одного з наших видатних земляків донбасівців, дисидента, правозахисника, співзасновника Української Гельсінської групи, учителя ОЛЕКСИ ТИХОГО (1927 - 1984 рр)

Ця людина поклала своє життя на захист української мови, прав і свобод українців. Тому є для українців моральним авторитетом.

Я вважаю, що вашим радникам потрібно було б перед тим, як віддавати вам в руки текст новорічного звернення, хоча б продивитися історію України, її героїв і моральних авторитетів, прочитати, за що вони свідомо боролися і гинули у російських концтаборах.

Те, що прозвучало з Ваших уст не личить президенту України. І чим швидше ви це зрозумієте, тим краще буде і для вас, як нашого президента, і для нас, українців.

Ще в молодості Олекса Тихий склав для себе оце життєве кредо:

“Для чого я живу?

1. Щоб жило людство, мій народ, мій рід.
2. Щоби не зробити нікому ніякого зла, не проявити ні до кого ніякої байдужості й несправедливості в його долі, тяжкому становищі, горі.
3. Я – свідома частка Всесвіту, людства, свого народу, оточення за місце проживання й роботи, у колі своїх друзів і недругів. Я за все відповідальний.
4. Я маю людську гідність, національну гордість. Нікому не дозволю топтати ні перше, ні друге.
5. Зневажаю смерть, голод, бідність, страждання і саму зневагу.
6. Прагну, щоб моє “я” було гідне наймення “людина”. У всьому, завжди незалежно від обставин чиню згідно зі своїм сумлінням.
7. Щоб поважати й цінувати працю, переконання й культуру кожної людини, на якому б рівні в порівнянні з моїми, загальноприйнятими і найвищими досягненнями людства вони не перебували.
8. Щоб до останнього подиху вчитися і, по можливості, без насильства й примусу навчати всіх, хто бажає в мене вчитися.
9. Щоби зневажати сильних, багатих, авторитетних, якщо вони свою силу, багатство й авторитет використовують для кпин, знущань, чванства перед іншими людьми або хоч би однією людиною.
10. Щоб не бути байдужим до тих, хто живе тваринним життям. По можливості намагатися допомогти кожному такому усвідомити себе людиною.
11. Щоб вивчати, підтримувати, розвивати мову, культуру, традиції свого народу.
12. Щоби позбутися і сприяти іншим позбутися всього низького, підлого, чужого духові людства”.

(Журнал “Новое время”, № 51, 1990 р., с. 36 – 37.

Живучі за такими правилами, Олекса став великою людиною. Такими б повинні були бути і Ваші месиджі до нашого суспільства. Саме такими моральними посилами зкріплюється міць суспільства і гідність держави...

Вже другий десяток років ми проводимо з освітянами "Олексини чимтання". Цього року це будуть вже 13-ті. Це життєвє кредо є рефреном, який проходить через всі наші заходи. Як будуть реагувати на них діти, після ваших новорічних слів "какая разніца"?...

Просимо прийняти наші слова до уваги... Якщо можна...

2.01.2020 р.
Євген Шаповалов, голова Товариства Олекси Тихого.
Донеччина...


На фото: Юний шістнадцятирічний Олекса Тихий. Саме в цей період свого життя він складав свої моральні і етичні принципи, свій дороговказ на подальше своє життя...

38. Жить Легко!

Когда приехала из отпуска и не знаешь для чего явилась на работуrofl lol




Всегда делала все что хотела, благодаря моему прекрасно развитому инстинкту самосохранения я всегда выходила сухой из воды, а порой еще и с дивидендами. так как Боженька дал мне кроме улыбки еще пару завитушек в сером веществе. С мужчинами было просто, я или им нравилась или нет, чаще конечно нравилась чем с удивительной легкостью пользовалась. Добавлю что я никогда не просила, они сами просили принять, а я не отказывалась так как все в этой жизни закономерно и в другой ситуации отдавала я...в 15 мне нравился старшеклассник Валера, очень умный парень, всегда хотелось знать больше, а он насыщал меня знаниями вливая в мои ушки словно в лейки законы мироздания. Я рано поняла, что образование дает лишь 10% развития и,  что нужно развиваться каждую минуту, мир стремителен и не терпит лени. Хотелось ли мне денег или может быть успешной? Я всегда хотела быть счастливой независимо ни от чего, конечно у меня сформировалась общая картинка моего будущего, но это был не замок и не принц, а жизнь которая позволит мне развиваться  тем или иным способом. Я не умела и не умею быть одна, словно магнит притягивая разных людей я принимаю знания делюсь энергией и продолжаю путь. Лет в 18 у меня был взрослый и опытный любовник, он беседовал со мной об искусстве, водил на выставки показывал свою библиотеку из старинных книг и касаясь моей руки проводил по листам обращаясь к вечности. Через год он уехал в Америку оставив в подарок одну из книг.  Я помню, что это было естественно, без потрясений, позже я пойму, что это мое личное восприятие завершения отношений, а вовсе не скупость на эмоции. Какое-то время он присылал мне письма и это напоминало общение родителя со своим ребенком нежели романтическую переписку. Он заботился, а я училась и вокруг меня было множество юных и смелых ребят. Сейчас я смотрю на это как на комикс, весело красочно и быстро. Помню как первый раз попробовала курить травку. Лавочка, на ней сидит пятеро, одна из них девушка и это я. Мне понравилось, для меня это был вызов и я его приняла достойно со временем поняв, что вино лучше. 

Писала на конкурс Заразки: "правда или нет"
Решила выложить так как работать совсем не хочется ))))
Всем Хорошего дня!!!!


38%, 6 голосов

38%, 6 голосов

25%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Як програти Росії – досвід Грузії

Як програти Росії все у боротьбі за мир – досвід Грузії
  • 6870ПЕРЕГЛЯДИ
  •  
  • 02/10/2019ДАТА ПУБЛІКАЦІЇ

У світі є ще одна країна, яка послідовно заганяючи себе в мирний процес позбулася 20 % своїх територій та фактично перетворила значну частину своїх громадян на біженців. Мова йде, звичайно ж, про Грузію. Попри те, що події описані там відбулися на початку вже таких далеких 90-х паралелі з тим, що відбувається в Україні сьогодні просто вражаючі.

Автор: Андрій Гарасим

Збройний конфлікт між Грузією та підтримуваними російською стороною абхазькими сепаратистами почався у серпні 1992 року. Спочатку події розгортаються позитивно для грузинських збройних сил, уряд сепаратистів втік з адміністративного центру автономії - Сухумі і отаборився поближче до російської бази.

Мир №1. Росія порушує і забирає Гагри

Проте, вже у кінці серпня грузинський наступ призупиняється, і грузинська та абхазська сторони переходять до мирних переговорів при посередництві Росії (!). Результатом переговорів стала угода про припинення вогню, яка передбачала збереження «територіальної цінності» Грузії, розброєння незаконних формувань, обмін полоненими.

Проте, не проходить й місяця після схвалення угоди, як абхазькі формування при підтримці російських «казаків», мешканців Північного Кавказу , і як, кажуть російської бронетехніки, захоплюють друге за величиною місто Абхазії – Гагри та отримують контроль над територією, що прилягає до російського кордону.

Як і у випадку з українсько-російською війною, першочерговим завданням для бойовиків є отримання спільного з Росією кордону, чого вони, зрештою, і досягають. На звинувачення у порушення перемир’я абхази заявлять, що вони лише захищалися від нападу грузинів. Далі починається така вже відома нам позиційна війна.

Мир №2. Росія порушує, забирає Сухумі і влаштовує етнічні чистки

Проте, здається, життя таки нічого не вчило грузинів чи їхнє тодішнє керівництво на чолі з Шеварнадзе. Новини з полів боїв знову перемежовуються новинами про домовленості по припиненню вогню. Після яких ситуація лише погіршується, сепаратисти продовжують просуватися, поки зрештою, не виходять на позиції поблизу Сухумі, що дає їм можливості для обстрілу міста. І ось у літку 1993 року Грузія заключає нову тристоронню угоду з сепаратистами та росіянами.

Нова угода передбачала розведення військ по річці Гуміста, припинення вогню, введення на лінію розмежування міжнародних спостерігачів, виведення з зони конфлікту збройних формувань, передачу затворів від гармат військовим спостерігачам (якими виявляться росіяни). Було створено також комісію з урегулювання ситуації в Абхазії, яку з російської сторони очолив тодішній міністр надзвичайних ситуацій… Сергій Кужугетович Шойгу. До речі, саме на цій війні росіяни вперше застосують гуманітарний конвой, який доставить зброю бойовикам до відрізаного сепаратистського анклаву.

ЄДИНОЮ СТОРОНОЮ, ХТО РЕАЛЬНО ПОЧАВ ВИКОНУВАТИ УГОДУ БУЛА ГРУЗІЯ

Єдиною стороною, хто реально почав виконувати угоду була Грузія. Грузія справді виводила війська, кажуть навіть заплативши за фрахт десантних кораблів Чорноморського флоту для вивезення своєї техніки.

Розплата за наївність не забарилася… Вже 16 серпня почався генеральний штурм Сухумі, який обернеться численними жертвами та призведе до етнічних чисток в Абхазії.

Звичайно, війна з підтримуваними Росією сепаратистами стала великим тягарем для такої невеликої країни як Грузія, але як показав час, саме рішення зробити ставку на мирні переговори призвело фактично до справжньої катастрофи, наслідки якої Грузія відчуває до сих пір.

А згодом Росія окупувала і Південну Осетію.

http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/96880/Jak_prograty_Rosiji_vse_u_borotbi_za?a_offset=

Правдокопатели


  *** Господа правдокопатели! Убедительная просьба уносить с собой откопанный вами 
      мусор.(В.Котиков)


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
38
предыдущая
следующая