Два маленьких лискучих каштанчики…
Трохи спідлоба, лукавими своїми оченятами доня подивилась на мене і задзвеніла сміхом.
О, цей сміх! Як я люблю його!!! Він – струмочок чистий, що дзюрчить, співає лагідно; срібні ноти переливаються , ніжно бринять і наздоганяють одна одну. Перлинка коштовна, люба доня, сміється, і моє серце радіє, і пролітає думка: «Яке щастя - чути цей сміх!»
  Губенята, пелюсточки рожеві, розтуляються, щічки, персики кругленькі, стають ще круглішими – доня посміхається, зазирає мені просто в очі і промовляє так щиро, з такою пристрастю: «Мамо, я тебе люблю! Ти – моя радість!»
- Я люблю тебе, моє сонечко! Ти - мій найдорожчий скарб! -  кажу я  у відповідь…
 
22.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Запахло рідним татовим садком
І пиріжками з маминим варенням,
Налиті яблука й грушки тайком,
Вітають із святим Преображенням.

А там, за хатою, бджолиний рій
Солодким медом ранок пригощає
І тепла татова усмішка в цій
Бджолиній хмарці знову оживає.

Квітують чорнобривці й повняки
З матусиного серця взявши цвіту,
А ми малі з батьківської руки
Їмо освячені дарунки літа.

І затишок на серці, і любов
Від спогаду, дитинством обійнятим.
Спішу до церкви з яблуками знов
І молюся за маму і за тата.

Бог кожному народу дав мову.

http://www.livetoday.org.ua/holosuvannya-2/yaka-mova-ridna-dlya-vas/

 Про справи кожного в цьому житті, бог мабуть і питати стане на цій народній мові кожну людину. Як, за життя, людина в змозі заробити, скажімо 10 добрих балів аби напевно потрапити в рай навічно, або 10 бридких балів аби потрапити навічно в ад, але у свій судний день не зможе спілкуватися з Суддею, данною Богом, рідною мовою, що зробити має суддя?

Не моє. Написав фейсбучний френд.

"...Буває, що людина ну така вже вихована, витончена, возвишена й інтеліґентна, аж починаєш припускати, що, навіть коли в неї гази, й ті перетворюються на аромат троянди.
Але якось раз помічаєш, що вона висякує носа у светр, наприклад. Або викидає сміття з вікна машини, програє гроші на автоматах, дивиться низькопробні серіали, чи скуповує усяке неякісне дірьмо по вигідній акції. І так тоді хочеться тую людину обійняти, пригорнути, і зі сльозами радості промовити "ти ж моя рагулина йобана".

 

      Прочитала замітку http://blog.i.ua/user/8312762/2242851/  а саме ось цю фразу "И вообще, я бы человека измеряла не в килограммах (ну о чём они могут рассказать!?)), а в душевностях каких-нибудь - душ/кг, так наверное)"  і згадала

Вона сиділа і дивилась у вікно.

У небо зоряне її думкИ летіли.

Неначе сцену із жахливого кіно,

Мов на екрані, вони в пам’яті крутили.

 

Звичайний день. І сонце сходить, як завждИ.

Ще декілька годин і будуть вони рАзом.

Цей день не віщував ніякої біди,

Та зруйнувалося усе життя відразу.

 

Доброго ранку голос рідний побажав.

Та слухала вона його востаннє.

Як довго він цієї зустрічі чекав,

І вже невдовзі повінчає їх кохання.

 

Шалена швидкість… Зустрічне авто…

Чийсь крик пронизливий… Не слухаються гальма.

Одна лиш мить… ЗакІнчилось кіно.

Цей епізод в його житті останній.

 

Вона в цей час дивилась у вікно…

Під серцем їхнє щастя ворушилось.

Вони так мріяли про нього вже давно.

Та мріям цим здійснитись не судилось.

 

Склонилися над тілом лікарі…

Та в інший світ душа вже відлітає.

Слова останні чує він на цій землі –

Ти тільки знай, що я тебе кохаю…

 

То ж поважайте й бережіть своїх коханих.

В житті навчіться цінувати кожну мить.

Кожна розлука може стати вже остання,

То ж саме зараз їх шануйте і любіть.

Aneka Travnitsa