хочу сюда!
 

Наталия

37 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «батьки і діти»

Моя зима)) (доповнено трохи текстом та фотками)

Зима, здається, 86 року: снігу навалило багацько, батько відкидав у дворі й за воротами нагорнув величезний кучугур, метрів зо три заввишки. Було в мене два друга: брати Славік та Сергій, з тих друзів, що їх не обирають, а просто поряд живуть. Вони приходили до мене на ту кучугуру гратися, ми й бабу ліпили, й на санчатах спускалися, і взагалі було весело. Ще брали мою собачку молоду німецьку вівчарку Альфусю й запрягали в санчата, а вона хвацько нас вивертала у сніг, бо неїздова.
Якогось разу мене Славко з теї кучури біля двору скинув з гірки прямо в спину, летіла головою в твердий дряпучий наст, ревла на всю вулицю, мама забрала додому, сушили речі, мене спати поклали під дві ковдри, личко йодом мазали. Увечері піднялася температура. Мама працювала главбухом, був якийсь річний звіт, то на лікарняному сидів зі мною Батько. Це була найкрутіша моя болячка: поки температура, то, звісно, дискомфорт і лікували як усіх аспірином та молоком з содою, після нього так прикольно ригається шматочками. А найулюбленіші татусикові ліки - липовий чай та дитячий крем, а мамочкини - гірчичники на всю ніч та парення ніг.  Як попустило, Батько мене водив "на льод", бо поряд було болото замерзле, а ще - в ліс на зимові шашлики. Коли морози були аж надто великі - ми сиділи вдома, і я читала татові вголос щодня по розділу "Пригоди Незнайка та його друзів", так я навчилася читати вже не по складах, а плавно. А ще теї зими батько віз мене на санчатах, послизнувся й поламав ногу. Тоді вже я з ним сиділа вдома та допомагала, поки мама приходила з роботи.
Зазвичай новий рік у нас святкували, ставили ялинку високу, триметрову, аж до стелі, ми з сестрою її прикрашали, а батько ставав на табуреточку й чіпляв верхівку. Прикрашали іграшками, і цукерками, і горішками, і мандаринками. Я любила облаштовувати під ялинкою собі кубло, стелила ковдру, вимикала верхнє світло та гралася під світлом гірлянд-шишечок. Приходили гості: і бабусі з дідусями, і куми, і родичі, багато діточок. Всі несли смаколики, треба було обов'язково похвалити чужий холодець, щоб нікого не образити, хоча ясно ж було, що краще мамуньки ніхто не готує. Мама завжди на таке свято робила торт з масляним кремом, батько збивав вінчиком до масла рідину з варення, якісь есенції, горішками прикрашали. Дотепер не їла смачнішого тортику, ніж мамин.
А одного року святкували новий рік у бабусі з дідусем, ми жили поряд, на сусідніх вулицях, городи в нас сходилися, тому ходили туди стежкою. І того року прямо на свято, прямо опівночі до нас, діток, прийшов справжній Дід Мороз! І подарував ляльку - таку класну, як справжнє немовля, і соска в ляльки була, і пляшечка для суміші. А ще - лижі, дві пари, менші мені й дорослі для сестри, ми проклали до бабусі лижню й каталися майже всю зиму, бо сніг лежав довго. Шкода, батько не побачив того Мороза, бо якраз курити ходив. 
Ми з татусиком smilesmile Мама казала на нас "два портрети".

Навесні був паводок, розлилася наша Самара на увесь ліс, до води було пройти метрів 50. Ми з батьком та його другом на моторному човникові каталися, дорослі рибалили. Не згадаю, чи ловили щось, чи так вудки закидали з човна. Якраз тоді батькові гіпса зняли, і ми такі щасливенні були.

Про садочок допишу: там було нецікаво, бо завжди чимось намагалися напружити: я мала найкращу дикцію та пам'ять у групі, тому отримувала всі ключові ролі (Снігурка, Царівна-Лебідь, Ведуча тощо), "в кущах" сніжинкою відсидіти не вдавалося lol


Передаю вам привіт, світлина зроблена тридцять з гаком років тому, а пам'ятаю, як наче щойно, ту мить.
Треба завтра піти до церкви, замовити сорокоуст, щоб Батькові там легко жилося в Царстві Небесному.

Ревнощі...


Так  виглядають  перші  ревнощі...

1 важлива причина чому ніколи не потрібно кричати на своїх дітей

Визнайте - адже бували такі ситуації, коли ви використовували крик у виховних цілях. Іноді дійсно складно утриматися від нього. Це самий і швидкий і дієвий спосіб вплинути на неслухняне чадо.Однак є дуже важлива причина, чому ви ніколи не повинні цього робити.

Не думайте, що крик насправді зможе дисциплінувати дитину, змінити його поведінку. Він має короткочасний ефект і призводить до втрати довірчих відносин між вами.Але ось чому дійсно не слід кричати на дитину: через вашу агресію він починає боятися вас. Звичайно, він зробить все, чого ви від нього вимагаєте, але тільки через страх перед вами. Коли ви кричите, то втрачаєте контроль над ситуацією. Дитина не може вам довіряти, оскільки ви показуєте свій найгірший недолік - невміння тримати себе в руках.Проявіть розуміння і співчуття до дитини, і тоді, може бути, в дорослому житті він буде ставитися до вас з таким же терпінням і любов'ю.

Не використовуйте крик у виховних цілях, інакше страх буде єдиним почуттям, яке ваше чадо буде відчувати до вас.

Важливо, щоб дитина виконувала прохання, тому що поважає вас і не хоче засмучувати.

Ваші діти схожі на губку:

Вони з легкістю вбирають будь-який негатив чи позитив, що виходить від вас. Всі ваші звички і слова вони тут же копіюють. А потім переносять і в доросле життя. Пам'ятайте це золоте правило: "Не виховуйте своїх дітей, все одно вони будуть схожі на вас. Виховуйте себе!"

А ви часто використовуєте крик, щоб вгамувати неслухняного дитини? А на вас батьки кричали? Обов'язково поділіться цією важливою інформацією з іншими!

Читайте також:

Чому людина стоїть на місці, не йде до своєї цілі

Як досягти успіху в житті

Як знайти баланс між особистим життям і кар’єрою

10 порад, як знайти роботу після довгих пошуків

Як працювати з людьми, які Вам не подобаються

Цікаві факти зі світу генетики.


Від кого нам у спадок передається інтелект?

1. Інтелект не передається від батька до сина. Тобто, якщо ви геній, то ваш син на 100%  не успадкує ваших генів.

2. Ідіотизм не передається від батька до сина. Якщо ви закінчений кретин, то ваш син не буде таким же ідіотом як ви (з чим вас і вітаємо – можете розмножуватись).

3. Інтелект від батька може передаватися тільки дочкам. І тільки наполовину.

4. Успадкувати інтелект чоловік може тільки від своєї матері, який вона, в свою чергу, успадкувала від свого батька.

5. Дочки геніїв будуть рівно наполовину розумні, як їхні батьки, але їхні сини будуть геніями. Якщо їх батько тупиця, то дочки будуть рівно наполовину тупицями, в порівнянні з  їхніми батьками.

6. Тому геніальних жінок майже не існує, як і не існує стовідсоткових ідіоток-жінок. Зате чоловіків-геніїв і чоловіків-тупиць дуже багато. Звідси і покоління невдах-алкашів, матерів-одиначок, а також нобелівські лауреати (майже всі чоловіки).

Висновки для чоловіків:

1. Щоб спрогнозувати розумові здібності свого сина, дивись на батька своєї дружини (якщо він академік, то твій син теж буде розумним).

2. Твоя дочка отримає половину твого розуму. Але і половину твоєї дебільності. За інтелектом вона буде ближче до тебе. Її син отримає всі твої розумові здібності. Хочеш розумне покоління - мрій про дочку.

3. Твої розумові здібності тобі прийшли від твоєї мами, а вірніше від тата твоєї мами.

Висновки для жінок:

1. Твій син по розуму - копія твого батька, і лаяти його "ти такий же тупий, як твій батько" - не зовсім вірно.

2. Твоя дочка по вихованню буде як ти, але по розуму як її батько. Доччини ж сини будуть розумовими копіями ваших чоловіків.

источник

Іграшки камбоджійських дівчаток.

Іграшки камбоджійських дівчаток, коли не має інтернету та котики надоїли.

Хто сміється, тому не минеться

Багато-багато років тому, коли моя донька була ученицею другого класу, їй задали домашнє завдання  скласти невеличку розповідь за картинками. Вона розгорнула  читанку тицьнула пальцем на чотири картинки та з благаючим поглядом попросила допомогти в цій не легкій для неї справі. На картинках було зображено зимовий день  та двох хлопчаків: перший хлопчина тягнув за собою по  дорозі санки, послизнувся тай гепнувся, другий йому не допоміг, а стоячі поряд реготав. Потім ситуація змінилася: перший підвівся та й пішов, а той що сміявся сам добряче гепнувся. Під картинками напис «Хто сміється, тому не минеться.»

Роздивившись картинки,  почухавши потилицю, мої мізки заскрипіли у важкому творчому пошуку…

Для мене це була нова справа, без досвіду… шкільні роки розчинились десь у минулому, та й шкільну літературу я не читав, твори списував-комбінував, щоправда один я все ж таки написав прочитавши книгу «Как закаялась сталь». Ось мої мізки  і «закалілісь»…

Сюжет був простенький, але нудненький, щось не писалось, тоді я почав гратись та замінив героїв хлопчаків на  бабусю та її внучка. Ось що з цього вийшло:

 

 

ХТО СМІЄТЬСЯ, ТОМУ НЕ МИНЕТЬСЯ

 

Любі діточки, я вам розповім повчальну історію про стареньку бабусю Дусю та її невихованого онука Василька. Отже сідайте зручненько і слухайте тихенько.        

Одного зимового дня бабуся Дуся та Василько почовгали по слизькій дорозі. Раптом... бабуся послизнулася, і у вухах Василька просвистів вітер, то бабусині ноги на реактивній швидкості піднялися вище голови, а її дупа глухим ударом притулилася до землі. Від раптового струсу бабусина титанова ще зовсім новесенька вставна щелепа вискочила і… два рази підскочила, та винувато завмерла на мерзлій землі.

Кінський регіт маленького Василька розітнув зимову тишу мов блискавка розітнула небо в "горобину ніч". Його курточка не витримала конвульсій молодого тіла і розійшлася по швах... відразу в трьох місцях. Від сміху маленькі щелепи хлопчика не могли зібратися до купи, а верхня губа тріснула оголив його молочні зуби. Сечовий міхур Василька не витримав  величезного тиску, і-і-і  лопнув. Бризки сечовини заляпали старенькі окуляри бабусі Дусі.

Бабуся на осліп намацавши свою вставну щелепу, спритно "підірвалася" із тротуару. Їй то що, що з нею станеться, вона вже не перший раз в цьому році падала до долу, а тверді мозолі на її дупі завжди пом’якшували удари.

Ось і все мої любі дітки. Я лишень можу додати, як ви вже розумієте, потерпілим залишився в цій історії маленький не вихований Василько. І як говорить народне прислів'я "Хто сміється, тому не минеться."

 

***

Поки я виписував цю розповідь ми з донечкою  від сміху ледь не надірвали животи, домашнє завдання стало гарною розвагою. Звісно після цього творчого розігріву, ми з донею все ж таки написали оповідання в шкільному форматі.  Вчителька отримала  на перевірку домашню роботу в зошиті від своєї учениці і на папірці від її татка. Так я пішов у школу по другому колу і під моєю роботою красувався надпис  «відмінно» з підписом вчительки.

                                                                                 

 

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая