Про інтелігентів

На реальних подіях. А точніше, як завжди, на наших реальних подіях. Місяць тому завели ми кота породи сфінкс, не подумайте, що ми дурні і купили його за всі гроші, бо купувати котів не логічно, при тому, що їх на вулиці повно. Цього нам віддали одні люди, що поїхали за кордон.
Тепер далі... Нового кота залишати одного не можна, бо він впадає в переляк і депресію, але не від того, що опиняється сам, а від того, що напудивши в лоток один раз, він потім гидує в нього ходити, а дзюрити повз лоток йому не дозволяє його котяча гідність і тоді він кричить, як соліст вокально-інструментального ансамблю "Slayer" Анатолій Арайа. Ну то таке...
Поїхали ми до батьків. Взяли кота і всю трахомудію до нього: корзину, лоток, корм, наповнювач в лоток. Приїхали. Мама одразу повідомила, що знає цю породу і вона називається сфінктер. Ну мамі 80 з фостиком. Має право. То таке...
Далі ми зібралися по гриби. Кота залишили на маму, як знавця породи. Приїхали години через три. Мама мені одразу претензію:
- Завели якогось сраного інтелігента. Я йому їсти насипала, а воно ще свою лису морду воротить. Дивно, думаю я собі, відсутністю апетиту наш сфінктер не страждав.
Дивлюся в миску, а там ...
повна тарілочка наповнювача для котячого туалету.






Про всіх моїх котів.

  • 27.09.19, 11:52
Думала про що би вам написати. І вирішила зробити інвентаризацію котів, що колись жили зі мною.
Про кішку Малишку, кішку Сніжинку, кота Шурика, малого засранця, що дуже швидко помер від срачки і кота Чорниша, що всі жили у мене, коли я ще жила з батьками, я писати не буду.
Одразу почну з котів, що жили зі мною, коли  я вже була у сімейному стані.
Першою була Ліза. Спочатку її назвали Жаба, бо ну дууууже вже вона була страшна й миршава. Але бабуля мого чоловіка, царство їй небесне, завжди м'яка і толерантна жінка, поклала нам умову, або кішку назвати нормально, або вона сама її переназве Лізою. Ми не сперечалися... 



Ліза прожила у нас майже 14 років і пішла на радугу від наслідків інсульту, залишивши наостанок мені кицю Кнопу. 
Паралельно з Лізою у нас жив кіт Проша. Він прожив всього 6 років і зійшов з хати, бо захворів хворобою, що не лікується. У котів таке буває.

На цій фотці Проша якраз після березневого загулу, коли пару днів швендявся по котобабам і прийшов знесилений і брудний додому.


Отже залишилася Кнопа. Кнопа, хоч була і нагуляна Лізою від десятка сусідських котів одразу, мала чисто-білу шубу і округлу морду. Старший синок любив її безмежно. Та й ми всі її полюбили. 
І от одного разу у кумів народились кошенята сіамського окрасу. Котика подарували нам. Назвали Фєня.
Фєня і Кнопа жили душа в душу, пісяли в один лоток і спали разом бубличком...



...  Як хтось прибрав Фєню в "гарні" руки. Боже, що тоді було з Кнопою!!! Вона бігала по хаті, шукала по кутках, відмовлялася одна їсти і сумувала, поклавши голівку на лапки і дивлячись у вікно.



Тільки Кнопа відійшла від втрати друга, як вже до моєї мами в селі прибився сусідський кіт. Мама вже мала свого кота і сказала нового завезти десь на дачі. Ну ми і завезли...додому. Ну а як живого кота, що довірив своє життя вам, взяти і кудись завезти?!

Кота назвали Гітлер за характерні вуса під носом, ну і, як виявилося пізніше, наш Гітлер мав схильність до насилля над невинними, як і той. За літо він зловив не менше 90 пташок, по одній на день. Хоч ми його і годували вчасно і в достатній кількості, але я зробила висновок, що йому просто подобається вбивати. В усьому іншому котик виявився дуже розумним.

Коту ми навіть зробили модняву стрижку під лева



Отже. На початок літа 2019 року я мала кішку Кнопу і кота Гітлера. Весь час з самого народження Кнопа жила типу на дві хати. Сусіди постійно підгодовували її смаколиками зі столу, бо їхній кіт відійшов на веселку, а звичка годувати котів  у них залишилася. Від шестиразового годування Кнопа прийняла вигляд волохатого м'яча і втратила здатність скакати через паркан. Одного ранку я вийшла годувати котів. Гітлер прибіг, а Кнопа ні. Так було три дні підряд. Не те, щоб я почала сивіти і битися в істериці, але я несу відповідальність за поголів'я у своєму периметрі. Пішла я шукати до сусідів. Прихожу, а вона лежить у них в дворі і додому не збирається. Сусідка каже:"Така файна киця, нехай живе у нас." Я Кнопу питаю:"Ти згідна?" Вона мовчить. "Ну добре. Як захочеш додому, то ми тебе чекаємо",- знову кажу я. Думаю, що вона просто приревнувала до Гітлера і пішла від нас. Та я спокійна, бо живе вона у гарних людей і має такий самий вигляд м'яча і тепер. Іноді ми з нею розмовляємо через паркан, але вертатися вона явно не збирається. Може хтось припустить, що її образили, але ні. Кнопу ми всі любили, а особливо старший. Ми навіть шуткували, що він одружиться на Кнопі, так вона його вилизувала, а він її чухав.
І от я вже змирилася з тим, що у нас тепер живе один кіт, як...
Одні люди зібралися їхати з України і намагалися пристроїти свого улюбленця. Я побачила це чудо і вирішила, що чудо має жити з нами.



Чудо звати Добі, він канадський сфінкс 5,5 років. Котик дуже розумний і незалежний. Він звикає до нас, ми до нього. Думаю, що все буде добре. Не знаю, хто як, але я не розумію, як люди живуть без котів. Я погоджуюся з теорією, що ми є господарями собак і рабами котів.
Ну і все.

Всіх люблю.

P.S. Пишіть, людоньки, у блогах, бо щось тут так сумно, аж хочеться сказати коронне "сайт вже не той..."

7%, 1 голос

43%, 6 голосов

50%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Бругмансія

Весною мені одна добра жіночка дала матеріалу на черенкування бругмансії. Для мене це чудо завжди було дуже бажаним, але недосяжним. Мало у кого в дворі я її зустрічала, а в інтернетах я рослини купую рідко... не люблю отримувати замість здоровезного і файнезного куща на картинці чортішо з сасохлим листям висотою 4 см в реалі.
Продовжую про черенкування... Нарізала патичків і поклала в стаканчики з землею, зверху накрила банкою. Бругмансія чудово пускає корінці. З восьми штук не прийнявся один.
Далі тра-та-та...літо...воно росло собі. Води, доречі, воно п'є багато. Не терпить жару і засуху, одразу листя висне як шмарклі, але відходить після поливу.
Собі я залишила 4 штуки. Дві посадила прямо в землю на городі, два в великі горщики. Результат: в горщиках вимахали по метру висотою. В землі по 50 см. Думаю, що в горщиках просто все добриво залишалося при рослині...я ж удобрювала єслішо. В горщиках зацвіла одна з двох на місяць раніше, ніж в землі. В землі теж зацвіла одна з двох. 
Перед прогнозами перших приморозків, я з городу рослинки посадила теж в горщики і занесла в хату. Отака краса у мене тепер


Зимувати воно має в хаті, а потім знову буде жити на вулиці. У мами кущі примерзли, але викидати їх не буду. Весною може відійдуть. Я знову вся в експериментах.

Ну і поки готую нову замітку, то ось вам загадка про що. Дивіться на мою бругмансію і відгадуйте тему нової замітки.
Загадка на фото:


Всіх люблю.  



Спроба намба ту

  • 13.09.19, 10:19
Сьогодні про те, як чоловік не губить надію зробити з мене водія

















У кого з жіночок було не так, то тих вчив не їх чоловік, а чужий дядько.

Всіх люблю.

Занадто особисте

  • 12.09.19, 15:03
Трохи про мою родину




















Ну і з останніх моїх новин. Я в черговий раз намагаюся сісти за кермо.




Як завжди, занадто відверта, але яка вже є.
  
Всіх люблю.

Що зберігають наші кладовки

  • 04.09.19, 09:51
Всім привіт. Я жива.
Недавно перебирали з чоловіком лахи в квартирі, де він жив до того світлого і щасливого моменту, як зустрів мене і надибали отакий скарб родом з далекого 1987-го.



Я тоді ще була дитям, а мій чоловік вже вибілював своє, тоді ще більш-менш густеньке, волоссячко гідроперитом.
Бідна дитина. Мабуть тяжко було бути рокером в 1987-му?! Тепер я розумію, чого воно місцями таке припадошне, просто його часто били. Шуткую звісно. Про свого чоловіка пишу виключно з любов'ю і іронією, бо тільки ну дуууууже терплячий зможе витримувати таку святу жінку, як я.

А тепер всім вам, мої любі, для настрою. Мене ця пісня пре неймовірно, просто дико шаленію і впадаю в музичний екстаз.

Або тут 

Буду ближче до вечора. Пішла робити борщову заправку.

Всіх люблю. Все буде Україна!

Звіт за липень

  • 29.07.19, 18:04
- Не закрила огірки
- не зробила бусики
- не пересадила вазон
- не скинула жодного кілограма
- не перебрала лахи в шафі
- не відлучила Степана від цицьки
- не ходила по гриби
Але є одне, що я зробила
- дуже сильно втомилася


Врятувати Рокі +18

  • 06.07.19, 11:25
Хочу написати історію одного веселого песика Рокі. Одного сумного дня веселий песик Рокі попав під машину. Господар дуже любив песика і тому відніс його до лікарів в одну велику броварську клініку.
Через декілька днів чоловіку повідомили, що Рокі треба приспати і шансів вилікувати немає. Не будемо фантазувати про методи лікування в тій великій знаній клініці, але віддали собаку у стані розкладання тканин, все смерділо і гнило на бідній собаці. 
Я вже писала, що Рокі дуже любили в його родині і тому вирішили не здаватися, але ніхто не брався допомогти його господарю, всі пропонували достроково відправити песика на радугу і припинити його страждання... Але в одній маленькій ветлікарні, де працює мій синок, є девіз: "Ми не присипаємо тварин, ми їх лікуємо", саме туди і попали 17 березня 2019р. Рокі та його хазяїн, що вже майже втратили надію. Лікарі Таня і Максим (мій синок) одразу взялися за лікування. Було видалено приблизно 30% шкірного покриву і ,нажаль, песик позбувся свого хвостика через те, що він просто згнив і його довелося ампутувати.
Лікування виявилося дуже складним і тривалим, але, завдяки безмежній любові господаря, допомозі Тані і Максима (мого синочка) та шаленому бажанню Рокі жити, все почало загоюватись. Були задіяні всі можливі методи лікування, від традиційних, до накладання на рану опаришів. За Рокі вболівали всі, тому коли Максим розповів про нього в нашій родині, то виплила тема, що колись у війну саме за допомогою опаришів видаляли гниючу плоть. Сумнівно так??! Таня дала дозвіл на дії і передала пацієнта в руки молодого і красивого Айболита. Максим пулею зганяв в рибальську крамницю і придбав пару коробків тих протівних хробачків, потів він їх перебрав і поклав під спеціальну лампу на стерилізацію.
Обережно пінцетом опариші щодня викладались на страшні рани на годину-дві і потім так само обережно знімались
Результат: веселий песик Рокі живий.
На даному етапі ще не все ідеально, але Рокі вже майже не помічає своїх невеликих ран. Він тільки трішки сумує за своїм хвостиком...але тільки трішки.
Фото +18



Я пропонувала Максу написати якусь роботу про це, але він сказав:" Мам, це ж наші будні".
Може хтось подумає, що я хвалюся? Так і є. Моя дитина врятувала одну душу.

Дожилася. Пишу кляузи на сусідів

  • 04.07.19, 18:21
От вам текст моєї кляузи до міської ради. Знизу ще напишу трохи, а поки читайте...

Вітаю.
По вул. Тратата біля паркану школи лежать бетонні плити, що призначені для вкладання у провулки по цій вулиці. За рік їхнього самотнього лежання силами місцевих засранців було "приватизовано" половина плит. Хотілось би знати, коли заплановані роботи, бо шансів побачити плити в провулках вже дуже мало. Якщо все ж таки моїм милим сусідам вдасться заволодіти усіма плитами остаточно, то, я так розумію, провулки облаштовані не будуть чи все ж таки є примарна надія на це?
P.S. Дякую за асфальтовану дорогу, поки все супер. Це до того, що я бачу не тільке погане.
Всім любові і миру. Слава Україні!

Далі знову пишу вже вам. 
Напередодні розповідає чоловік.  Розповідає дуже емоційно, вилупивши очі і брискаючи піною з писка. Звонить йому його друг дитинства, з яким не раз ходили підглядати за тітками в баню і розібрали разом стару Волгу у одного сусіда, то було ще в дитинстві і Волга була іржаіва і не  на ходу, а баня була на вулиці і з зафарбованими вікнами, то вони в чоловічий день нашкрябали зсередини троха в куточках, а в жіночий ходили дивитися. То я все пишу до того, щоб ви мали уявлення, що дружбан дуже близький.
Отже...
Дзвонить той кореш мому чоловіку:
- Сергію, поможеш мені заперти п'ять плит у двір?
- Саня, ти що!!!!?
- В смислі?!!!!
- Так це ж плити в провулок!!!!!
- Ну й що. 
- А тебе (тут дематюкація не дає мені передати всіх матюків, що знає мій обдарований в цьому напрямку чоловік) не засмучує той факт, що плити будуть вкладатись в провулки по нашій вулиці і я живу в одному з провулків?
- То що не допоможеш?
....

 До Санька інші сусіди теж постаралися. 
За моїми спостереженнями У нас на вулиці з 22-х номерів приблизно 7 більш-менш нормальних родини, що не були мною помічені в пижженні  заволодінні державного майна. А я, трясця, вмію спостерігати і все пам'ятаю. Сашка я не здам... не така я вже кончена. 

P.S. Саньок голосув за Зеленського. Ні до чого... просто згадала, як він хотів покращень і змін.

От знову я вам все виклала про себе, а ви вже думайте і додумуйте самі.




82%, 23 голоса

18%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Знову про все й одразу

  • 16.06.19, 12:42
Привіт, втомлені сонцем.
Якщо чесно, то писати нема про що, але пишу. Ну давайте про жару ...
Жара в  Україні це вже закономірність і треба звикати. Мій Степан пристосувався дуже швидко. Я би теж робила, як він, та боюся, що гола тітка буде не така мила, як голе дитя. Мій синок просто в одну мить відмовився від одежі. Натягнути бодай щось це ціла проблема, все натягнуте знімається і кидається по кущам через секунду. Вчора зібрала кавалєра гратися з сусідською  семирічною Машою. Через п'ять хвилин я знайшла свою дитину в купі Машиних іграшок ...голого ...без Маші. Першим ділом в гостях мій Степан зняв майку і труси, але Маша цього не оцінила. Вона одразу побігла подалі від сорому в хату. Прийшлося швидко забирати кавалєра. 
Ще одна пристрасть малого розбишаки це ключі, замки і все,  куди пхаються ключі. Раніше ми замикали хвіртку на замок, та вчора він навчився і його відкривати. Дивлюся я, що дитина моя зникла. Я бігом туди, сюди ... до виходу на вулицю. Бачу, замок відчинений, а мій ексбіционіст шльопає по вулиці зі швидкістю ракети. Шлях до волі перекрили      два дядька зі словами: "Бєженєц, ти куда?!" і я зі словами: "Зара хтось получе по сраці!"


А для тих, хто спитає, чи худну я, чи вже наїла пару кіло ... Порадую і тих і інших. На Пасху я наїла парочку і зупинитись їсти було дуже складно, але потроху-потроху я скинула наїдене і знову пішла в мінус... городи і жара мені у поміч.

Маю на сьогодні


З моменту похуданія на сайті 
92.9 - 81.6 =11.3 
Були цифри і менші, але сьогодні зранку таке, тому що маю, то показую. З "качелями" на Пасху думаю норм. Їм вже все підряд, навіть торти і морозиво, але не по відру, як раніше, а для задоволення.

От і все. Всіх люблю.

P.S. А це фото для Сала. Знайла в архіві. Там троха видно



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
20
предыдущая
следующая