Одне літо з мого життя. Частина 7 і 8

ЧАСТИНА 7. 

КОЛЬЩИК, НАКОЛИ МНЕ КУПОЛА...
Одного разу сиділи ми з моїми дітками за столом на дворі. Хлопці грали у дурня на репани, дівчата малювали плакат на конкурс, я намагалась одночасно малювати з дівчатами і слідкувати, щоб гравці не махлювали, бо перші ...надцять репанів отримав Мала Каністра і з разу десятого він зрозумів, що щось таки в цій грі не так. Не знаю з якого переляку, але мова зайшла за татухи. В 5 сек. знайшлася чорна ручка і перше тіло вже лежало на столі і давало мені вказівки щодо малюнку.
 Замовники міняли один одного без перерви на перекур, так всім хотілося набити намалювати щось круте. Побажання були різні. хтось побажав мати на грудях голову тигра або дракона, хтось руни на руках, хтось зірки на колінах і купола на спині. Як тільки один клієнт вставав, то на стіл одразу вкладалося наступне тіло і так аж до вечірньої лінійки.
На лінійку мої красавці єстєствєнно пішли з голими торсами. Шквал позитивних емоцій отримали найменші гноменята. Вони роздивлялись цих розмальованих авторитетів, як картинки у книжках. Директорка, що прийшла на лінійку, теж подивилася, посміялася, але наказала перед сном змити ту неймовірну красу, щоб не забруднити білі простирадла.
Ввечері я знову спостерігала картину з рушниками на стегнах.  Коли компанія виходила з бані, я почула тихий голос Малої Каністри:
-Чо ви ржете?...він нормальний....просто вода холодна була.

ЧАСТИНА 8. 

ПРО МАЛУ КАНІСТРУ.

Знаєте, є таке, коли серед крутих хлопців є пацан, що наче як прибився зі сторони. Він старається всіма силами заслужити авторитет, постійно розказує якісь анекдоти і бігає за цигарками або пивом. Його наче і приймають у компанію, але він ніколи не стає одним зі зграї. Таким був і Мала Каністра. Він був ростом 1,50м, не мав круті шузи і не курив молдовський LM, він курив Дойну і бігав всю зміну в одних і тих самих шортах. Каністра пробув всього одну зміну, на відміну від багатьох інших, яким батьки оплатили всі три. Скоріше всього йому путівка дісталася, як дитині з багатодітної родини, або щось типу того.
Якось ми сиділи з ним на лавці. Він смішив мене дурними історіями і травив анекдоти, а я все намагалася культурно злиняти. 
- Дякую, Сонечко. Я піду вже спати.
- А знаєш, Олька, мене Сонечком ніхто ніколи не називав.
- А мама?
- А мама бухає....
Я пам'ятаю, що довго не могла заснути і думала, як загладити свою вину перед Каністрою (я тепер навть не можу згадати, як насправді його звали). Я почувалася винною, що не посиділа з ним довше і не поговорила. І я придумала! Хлопець дуже любив збирати гриби. Він не просто шукав їх, а наче відчував де вони ростуть. Рано-вранці, за пару годин до підйому, я тихо зайшла до кімнати хлопців і розбудила Малу Каністру для спецзавдання. 
Коли табір почав просинатись, ми вже сиділи і чистили білі гриби. По правилах і по здравому смислу гриби у таких місцях заборонені, але я домовлялась з директоркою під свою відповідальність самій готувати на кухні смаколики для своєї ватаги. Картоплі на кухні було повно, а білих грибів було повно у лісі. На обід ми з Каністрою начистили і нажарили молодої картоплі з запашними грибами. Я таким чином вибачилась перед хлопцем, а він здобув уважуху від пациків аж на цілий день.
Не знаю, як склалася доля Малої Каністри. Хочу вірити, що він закінчив бурсу, одружився, не бухає і працює десь будівельником.... дуже хочу в це вірити.

ДАЛІ БУДЕ.

Одне літо з мого життя. Частина 5 і 6

ЧАСТИНА 5. 

ФУТБОЛ!!!!ФУТБОЛ!!!!

Головною забавою для футболістів у таборі, крім куріння у ліжку і биття жаб на шашлик, був звісно футбол. Майже щодня я водила своє стадо молодих баранів   команду майбутніх зірок на стадіон і була головною уболівальницею і шанувальницею цього дійства. Скажу правду, що завдяки цьому я мала респект і уважуху з їхнього боку, бо ніхто більше не мав бажання сидіти або на пеклі. або в дощ на стадіоні 2 години. Мої спортсмени чомусь більше любили грати у дощ. У мене було, як в тому анекдоті з котами "ви не любите котів? та ви не вмієте їх готувати!", так і я любила футбол не зовсім за футбол. Дівчата мене зрозуміють. Уявіть, 20 накачаних молодих тіл, що бігає в одних трусах по полю, ті тіла падають, брудняться, волосся мокне і отак стряхується назад. Повірте, в 16-17 ті тіла вже виглядають непогано... та і мені було всього 25. Один недолік гарного чоловічого тіла у 17 років - це прищі, але здалеку і у постійному русі їх було не помітно. 
Після футболу вони всі йшли до душу і виходили в одних рушниках на стегнах, а я сиділа на лавці перед будиночком з довольною пикою, на якій було написано: "Мої жеребці!!!" Іноді я приглашала на виставу дівчат-вожатих з інших отрядів, вони томно видихали табачний димок і тихо заздрили, що таку виставу я бачу щодня.

КАЗОЧКА НА НІЧ.

Спати вожатим у таборі було за велике щастя, а мені то взагалі не положено, бо треба було постійно стояти на посту і можлива помста Совка теж нехреново тримала у тонусі. На  всяк випадок я взяла книжку і от лежу у вільні 2 хвилини читаю. Просто лежати і читати теж не виходило, одразу прибігали дівчата і всім кортіло поговорити, позаплітати колоски, пофарбувати нігті і ще щось зробити дівочого, про що я вже тепер забула.
- А що ви читаєте?
- Книгу.
- А про що?
- Про собаку?
- А як називається?
- "Куджо".
- А хто написав?
  - Стівєн Кінг.
- Про кохання?
- Ага.
- А почитайте вголос.
Ну ОК, це якраз я люблю. Є у мене така фішка читати виразно вголос. Починаю книгу спочатку....
Через декілька хвилин підтягуються інші дівчата. Починаю книгу спочатку.....
У вікно заглядає мала Каністра і біжить у бік хлопців. Приходять всі. Починаю книгу спочатку.
Хто читав Кінга і є його шанувальником, той знає, що відірватися просто не можливо. Весь день я читаю, а аудиторія навколо лежить на кроватях і слухає. Іноді ми робимо перерви на обід і на перекур, бо у дітей без курива починають пухнути вуха. Іноді мій любчик Совок починає хропіти і пускати слину на груди своєї дами серця, його роздрюхують і він вимагає повторити з того місця, де він заснув. 
Відбій. А Ну його той відбій! Читаємо до пабєдного! 
Зранку заходжу будити на зарядку і бачу, що біля ліжок бутилки з характерною жовтою рідиною. Кажу:
- Ви що зовсім афігєлі? Ви ще тут туалет зробіть!
- Та не кричи ти зранку. Ми після твого Куджо всі боялися на двір виходити. Не могла з собою якусь іншу книгу взяти?

Похожее изображение



Тимчасово-пошукове.

  • 19.02.18, 08:32
Дівчата, ви де?
Де Помадка? Де Йолка? 
Що трапилося?
Ви хоч у приват напишіть, що всі живі та здорові родичі гарбузові.


А це вам для настрою. Може баян, але смішно.

Одне літо з мого життя. Частина 3 та 4

ЧАСТИНА 3. 

АВТОМОБІЛІ У ТАБОРІ.

Хтось дивиться Лігу Сміху? Там є команда Загорецька Людмила Степанівна. Хто в курсі, той зможе уявити картинку краще. У мене в отряді був один такий, він наче говорив все серйозно, а гнав таке, що пузо лопало, звали Віталя.
Одного разу стою я і чекаю свого вожатого, щоб сходити на обід, бачу, Віталя крутить уявного руля і явно "їде" до мене. Глушить біля мене уявну машину, відкриває уявне вікно і пропонує підвезти до їдальні. Я теж вирішую приколотися і погоджуюся. Водій виходить, йде на мій бік, відкриває уявні двері, бере мене за ручку і приглашає зайти. Я заходжу і чекаю, поки він знову піде до руля і заведе мотор. Віталя голосно каже "дир-дир-дир", потім типу глохне... знову "дир-дир-дир" і ми рушаємо. На це все дивиться мій вожатий і кричить, що якщо я на машині, то на мені роздача їжі... я ж типу раніше приїду. По путі водій вмикає радіо і співає пісню. Далі ми поїли, виходимо з їдальні і я бачу, що Вєталь шукає, як би злиняти на перекур. Я кажу, що чекаю і ногами не піду, а він каже, що бухнув компоту і не може їхати. Я тоді кажу, щоб кидав ключі, я поведу. Він кидає, я ловлю. Приколісту нема куди діватись, він сідає на пасажирське і вже я його везу.
Цей ритуал ми проводили майже щодня. А одного разу за мною приїхали на автобусі. Уявіть, весь отряд людей 40 і дівчата і хлопці стали, як сидіння в автобусі і "приїхали" за мною і за моїм вожатим. Мій напарник був чувак гордий і не сів у автобус, а я поїхала. Як ми добирались, дивились майже всі. Ну а чого? Нехай сміются, нам не жалко, ми ж звьозди.

ЧАСТИНА 4. 

ГРЬОБАНА БДЖОЛА.

Одного гарного сонячного дня мене за лоба вкусила бджола... або оса, я вже не згадаю. А я маю таку побочку на укуси як набряк Квінке. Штука дуже страшна і дуже смішна одночасно. Лице і руки опухають так, що якщо вчасно не прийняти міри, то є великі шанси того...ку-ку. Ну про шо це я? Ага, значить, вкусила мене бджола і я майже одразу відчуваю, що починаю пухнути, чухатись і задихатись одночасно. Я біжу у медпункт, швидко пояснюю ситуацію і мені наш дохтор колить щось, що колять у таких випадках. Я за цей час опухаю окончатєльно і приймаю якраз той вигляд, щоб під фанфари з'явитись перед публікою. 
Я кабанчиком...нє ягуаром біжу у свою кімнату і по ходу кричу, що до завтра мене не трогати і всі питання до вожатого. Ну канєєєєєшно всі не помітили і послухались. Через 5 сєк. біля мого ліжка стояли дівчата і питали чого я плачу. А я не плакала, а вдавила свою шароподібну морду у подушку і боялася повернутися. Але мені таки прийшлося показатися, бо вони вже стали видавати версії про моє нещасливе приватне життя і тяжку долю. Новина про мою "гарну пику" миттю полетіла до хлопців.
Першим прийшов провідати мене Совок. Він мені божився, що не буде сміятися, а лише подивиться що то таке. Я повернулася і .... Совок впав на підлогу і сказав, що я тепер людина-жопа. Я посла його на хер і типу образилась, а він став водити людей дивитись на мене. Ну нічого, набряк за ніч майже зник і я задумала помсту.
В обід всі мої малята міцно спали, так міцно, як тільки може спати молодий організм, що всю ніч шукав пригод на свою дупу. Я взяла свій самий темний бордовий лак і нафарбувала Совку нігті на ногах. Через годинку я почула регіт, що валив прилеглі дерева і крик Совка: "Сука-а-а-а-а-а, я отомщу!!!!!" Він ще довго ходив з червоними пальцями, бо рідини для зняття лаку було мало, а лак був нажористий і він тільки розмазав його.


Це не я, це я така сама була
Картинки по запросу отёк квинке

ДАЛІ БУДЕ...

Одне літо з мого життя. Частина 2

ЧАСТИНА 2. 

Є ЩО ЗГАДАТИ, СОРОМНО ДІТЯМ РОЗКАЗАТИ.

Ранок в таборі це ціла трагедія. Попробуй їх роздрюхати у 7:00, вмити, вивести на зарядку і провести з кричалкою на ранішні збори. Я в свої тодішні 25 була ще така дурна, хоч мала вже дитину, що ніяк не розуміла, чого ці лби кожного разу просять полежати ще 5-7 хвилинок для успокоєнія. Ну яке може бути успокоєніє піся сна, дивувалася я. Потім самий наглий мені придурошній пояснив криком: "Оля, выйди из комнаты, тут у всех по утрам стояк!!!" Вже потім я стала мудріша, стукала у віконечко і казала: "Сонечка, у вас є 10 хвилин на успокоєніє". Так, я їх називала Сонечка. Причин було декілька. По-перше, я так підмазувалась, по-друге, я їх хреново знала по іменах, по-третє, по "паганялам" я їх називала тільки коли сердилась. Вони і самі часто не знали, як кого звати по метриці. У мене в загоні були: Совок, Гоблін, Самальот, Бєля, дві Каністри і ще зараз не згадаю інших. Один Каністра був височенний, а другий низький і тому першого я називала велика Каністра, а іншого мала і то, коли була зла. 
У 10:00 був відбій, але на самому ділі це був початок роботи. Мій напарник заходив у кімнату хлопців і матом повдомляв, що треба спати. Потім заходила я і бажала всім Сонечкам добраніч. З дівчатами було простіше, вони в більшості своїй вели себе добре, лише іноді вилазили у вікно покурити. Діти робили вигляд, що засипають, ми робили вигляд, що повірили. Збір вожатих був щодня в 23:00 біля медпункту. Серед вожатих страсті-мардасті були ще ті! Я навіть трохи не посварилася зі своєю подругою. ЇЇ напарник грав на гитарі, а я йому підспівувала, бо колись навчалася в топографічному технікумі і там нахваталася правильних пісень. Моя коліжанка приревнувала, прижала мене до стіни і сказала, щоб я на її територію свого носа не пхала. Ну ОКей, я і не думала.
Сидимо ми на нічних посиденьках, а я бачу боковим зором, що від будинку моїх спортсменів пішло 4 хвігури у бік кладки. Всі вожаті сидять бухають, а я ж не можу. Я кажу, що йду пісяти, а сама тишком-нишком за ними. Йду тихенечко, щоб не спугнути і відчуваю характерний запах, такий самий у нас в технікумі йшов з 4-го поверху, де жили афганці, вони постійно курили план. Підхожу, папіроса вже пішла по колу і тут я: "Берете мене у компанію?" Народ отетерів, але погоджується. У мене назрів, як я тоді думала, геніальний план, що я той їхній план викурю і їм буде менше... ну простіть, була молода і дурна, тепер я би просто забрала косяк і викинула. Доходить черга до мене, я пи-и-и-и-и-ихаю як можу, кашляю-вмираю, потім вони, потім ще я раз пихаю-кашляю-вмираю...і все, запасів трави хватило на 2 кола. Що я не профі розкусили вже після першого разу, але вирішили, що навіть трави не жалко, щоб побачити мене накурену. 
Я так не ржала ніколи в своєму житті, ми ловили світлячків і давали ім імена, нічого пошлого вони не дозволили, вони реготали з мене, а я з них... потім нас попустило і прибило на умняки. Я розповідала, чому я пішла від чоловіка, а вони про свої нещасливі кохання. Потім один навіть сказав, що женився би на мені, але поки він вивчиться в інституті, то я вже стану стара для нього. А не вчитися він не може, бо папка не подарує йому свій Жигуль. Ви не повірите, але про цей випадок не пішло нікуди далі нас п'ятьох. Вчинок був сумнівний з мого боку, але я вже мала чотирьох вірних друзяк. Як потім з'ясувалося, тема наркотиків в загоні стояла гостро і цей косячок був просто легка забава.
В першій частині я писала про 18-ти річного пацана. Мій вожатий (я писала, що він працював на зоні) одразу розкусив, що він колеться. Це я не помітила слідів від уколів, а він моментом все просік. Отже він прошманав всі його лахи і знайшов шприц з дозою. Пронести наркоту було не проблема. До всіх приходили друзі і йому хтось з них і приносив те зілля. Потім я бачила, що таке ломка. Ми звісно повідомили директорку, та визвала родичів і його забрали. На цьому питання наркотиків було вичерпане. Ні я, ні мої хлопці більше не курили, я всіма силами намагалася займати їхні голови іншим.
Розповідаю вам як все було, нічого не приховую. Була молода та дурна і якщо я вже почала писати про те літо, то і це було його частиною.

ДАЛІ БУДЕ....

Одне літо з мого життя. Частина 1

Чомусь мені захотілося написати вам про цю маленьку частинку мого життя. Писати буду дозовано, щоб не сильно забивати вам мозок. Може колись це стане главою моїх мемуарів... в рот мені ноги!

ЧАСТИНА 1. 

ЗНАЙОМСТВО.

Був у мене проміжок у житті, я його називаю мєждумужьє. Це коли один чоловік вже був, а другий ще не настав. І от в цей час влітку (здається 2002 року) мене підбурили попрацювати у дитячому таборі "Лісова казка". Ну а чого? Ліс, свіже повітря, озеро, гриби, шалена зарплата у 165 грн. на місяць, гарні діти.... ну, як потім виявилось, майже гарні. На цю авантюру мене підбила моя старша подружка, яка ще паралельно з відпочинком мала наміри підлікувати своє одинокеє тіло енергетичними ресурсами якогось молоденького вожатого. 
Привозять нас автобусом у табір і починають розподіляти загони. Мені дістається перший загін. Я ніколи раніше не була вожатою у таборі і тому радію, що мені дісталися малі діти. Я вже уявляю, як буду грати з ними у схованки, малювати фарбами і збирати світляків у банку. Іду я до своїх будиночків, а там мене ждуть мої малята... 
По ходу з'ясовується, що перший - це самий старший загін і туди потрапляють діти від 15 до 17 років, а у мене був взагалі один 18-ти річний хлоп, його мама вмовила директорку взяти його у табір, бо поїхала кудись на все літо і боялася залишати його в хаті самого... ну тепер ви трохи в курсі, що за народ у мене був. Описую далі. Ще у мене було декілька красунчиків, що приїхали в табір тупо потрахатись. Ще у мене була команда футболістів, всі в модних кросах і гонорові до усрачки... це з хлопців. Дівочу половину складали пАдругі футболістів і ще пару скромних дівчат, яким дістали путівки їх батьки по великому блату. Моїм напарником був випускник педуніверу, що останні пару років викладав у Сокирянській колонії. Чувака явно поставили у правильний загін, а як я там опинилася то було велике питання. 
Футболісти всім своїм виглядом показували, що вони тут боги, але головний бог той, у кого крутіші кроси. Я дивилась на тих прищавих мачо і на їх дівчат, що кружляли кругом них як прекрасні метелики навколо жуків навозників. Жуки називали своїх метеликів без імнені просто"мая малАя" і кожна мАлая, коли її кликали, точно знала, що викликають саме її і летіла до свого прищавого принца зі швидкістю комети, іноді просто для того, щоб зняти, лежачому на пружинній кроваті шейху, його дорогі шкари. 
Перший мій ранок почався цікаво. Я прокинулася раніше всіх десь о 5-ій, вийшла на вулицю і о х р е н і л а!!! Між дівочим і пацанським будиночками (а це метрів 20) всі дерева (а це дофіга, бо ми у лісі) були обмотані туалетним папіром. Ці малі придурки тихо вночі повилазили через вікна і забабахали таку собі павутину 20х20 метрів і в 2 метри висотою. Вони використали весь папір, що їм дали батьки з собою, мабуть рулонів 10-15 точно. Я не знаю як передати цю картину, але перформанс був мега грандіозним. 
Через деякий час я почала відходити від шоку і мій мозок почав шалено працювати. Я десь за годину зробила шалену роботу, тихо познімала весь папір і винесла у самий дальній смітник табору, потім лягла у ліжко і зробила вигляд, що сплю. Вже скоро пролунала сирена підйому і народ потроху став вилазити до рукомийників. Про моє прибирання не знав навіть мій напарник і тому я зробила морду кірпічом і стала грати за своїм планом. Представте картину, сидить мій совожатий на лавці курить, кругом нього збираються "чєлавєкі-паукі" і починається:
- Ги, гииии, ну шо....
- Шо шо?
- Ну тіпа ти не бачив? Гииииии...
- Шо бачив?
- Пацики, зирьте! Типу він не бачив.
- Та що ви до мене доколупалися!!! Що я мав бачити?????????
- Нормальна шняга. Ми як придурки не спали.... а тоді хто???....навєрно сторж, от казьол! 
Тичуть на мене.
- А може вона? Нєєєє, точно не вона. Вона з дєвками спала, ми вночі заглядали до них, вони всі дрихли. От ми лошари! Тепер треба у Гноменят рулон бумаги віджати (Гноменята це найменші дітки).

Тоді я ще не знала скільки всього цікавого мене чекає і що це літо я запам'ятаю на все життя.

Знайшла в неті фото мого будиночка, а онде у вікні то хлопчачий. Прикольно. Оце між ними всі дерева були у павутині з туалетного папьору.

А тут були малі діти
Картинки по запросу пионерский лагерь лесная сказка новоднестровск

А це центральна алея. По ній ми марширували і орали кричалки. Мої голосніше всіх ))))))))
Картинки по запросу пионерский лагерь лесная сказка новоднестровск

ДАЛІ  ТРЕБА? Тільки чесно. Далі буде і смішне і страшне, але це мої емоції і може вам воно не цікаве?

100%, 30 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Пошуки. День другий.

  • 13.02.18, 22:25
Початок тут: http://blog.i.ua/user/6314888/2210894/
 
Наступного дня я прокинулася раніше і одразу почала пошуки, бо ми мали їхати туди-назад у село до моїх батьків, а чоловік сказав, що поки я не знайду пульт, то він нікуди нікого не повезе. Я шукала скрізь, пройшла знову по вчорашньому маршруту, перебрала сміття, перебрала лахи у шафі, знову передивилась у іграшках і ще у сотні місць і ні-фі-га. Я в'язала навіть хустинку на ніжку стола і казала: "Чортик-чортик погрався - віддай", потім я молилася перед іконою, потім я майже плакала. Прокинувся чоловік і ми сіли пити каву-чай. І тут мені наче хтось в голові каже: "Жінко, подивись у каструлях." Я в тій тумбочці дивилась, але чомусь захотіла передивитись. Знаєте таку пірамідку, коли менша каструля у середній, а потім у більшій. Між каструлями, що стоять одна в одній є простір, от туди мій Степан і сунув пульт. Мені стало так легко, що так само легко мені було після родів.

А тепер звідки у нас цей пес. Це чудо збила машина швидкої допомоги і його приперли на цій машині у ветлікарню, але не у ту де підробляє мій син, а у іншу, де підробляє його знайома. Вона скинула фотку Максиму, а той закохався у пса з першого погляду. Нічого, що у собачки пів хвоста, одне яйце і на лапах шви від нігтів і до сраки, але ж він прикоооольний. От моя дитина і привела його додому. Але не все так просто. З псом прийшло чотири тьоті валантьоркі, дивились умови у яких ми живемо і де буде жити пес, дали підписати контракт, прочитали лекцію про тварин і пішли довольні, що впарили нам собачку. На всі зароблені за вихідні гроші синок купив нашийник, повідок і корм, вручив мені пса і чухнув на навчання. Це чудо він назвав Оззі на честь Оззі Осборна.

Похожее изображение

Пошуки. День перший.

ПРОЛОГ: Якщо ви хочете зробити в хаті революцію, то просто загубіть пульт.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ.
Діло було так. Збираюся відправляти сина на навчання, мішаю тісто на тертий пиріг, кладу в морозілку і думаю, що поки теє тісто охолоне я бирінько забацаю ще тісто на піцу. Роблю тісто на піцу, Степан в цей час сидить біля тумбочки і робить там свої порядки і тут дзвонить кума: "Ми ідьом к вам. Ви ради?" "Канєєєєєшно, - кажу я, а сама думаю,- бляхо-мухо, треба бігти мити голову, бо треба бути перед кумою гарною. Далі я біжу мити голову і потім біжу до шафи за одежою. До чого ці подробиці? Чекайте-чекайте, зараз все дізнаєтесь.
Приходить кума з похресником і з тортом. Ми сідаємо пити чай з моїм пирогом і їхнім тортом, по телеку іде якась фігня, я хочу виключити телек і тут я бачу, що я не бачу пульта. Я починаю шукати пульт, а він як розчинився. Його нема ніде! Ні на столі, ні під столом, ні в котячому доміку... н і д е! Кума починає проводити розслідування: "Так, де ти була перед цим? Куди ходила?" Я згадую де я була і іду до ванної, потім шукаю у шафі,потім я згадую, що бігала у дитячу і шукаю там, потім я згадую, що клала тісто у морозілку і шукаю і там, потім я беру і вимикаю той грьобаний апарат кнопкою на панелі. Далі ми з кумою трохи бахнули винця, перемили кістки знайомим, перемили кістки нашим чоловікам і кума пішла. Тільки вона пішла, приходить з роботи мій чоловік. Я його цьомаю, знімаю курточку, забираю рюкзак і вже готова зняти мешти (ну треба підлизатися перед новинами) і тут він підозрює, що десь я проштрафилася wakeup. Я вирішую все зразу розповісти, кажу: "Мій генерал, у мене для тебе дві новини: перша - ми загубили пульт unsmile " Чоловік перевдягається і ми починаємо вже разом шукати пульт. Тут він видає геніальну ідею, що пульт заникав Степан (я теж таке думала, але перешукала у всіх його ничках і не знайшлаtears ) і для того, щоб знайти пульт треба опуститися до рівня дитини. Окей, ми стаємо на карачки і намагаємось дивитись на все очима дитини. Ми повземо по всіх нижніх тумбочках, я по ходу все гарненько там складаю, повземо до іграшок і я там теж все складаю, повземо під кроватями і я там витираю пилюку... повземо по всій хаті і по ходу пошуків чоловік пригадує, що взяв мене не дівкою і тому я така борза, я йому пригадую, що він сам два дні тому шукав ключі від машини, потім ми сваримося, потім мовчимо, потім сміємося, потім впадаємо в ступор і сідаємо на кухні пити чай. Першим виходить з оніміння мій коханий:
- Ти казала, що дві новини. То друга яка?
- Блііін. Максим завів собаку, вона на веранді.
- Пі.дєц.
ДАЛІ БУДЕ....


 
Може до вечора напишу де пульт, а може завтра. На ками буду відповідати не одразу, бо крім дітей, чоловіка, двох котів, я тепер маю ще пса.

Вісник ніщеброда

  • 31.01.18, 11:38
З цими ніщебродами вже якесь трясця на сайті. Залізла і я у картинки гугла і дивіться, що знайшла.








Вибачайте, що не зможу одразу відповідати. Я сьогодні мамка-нянька. Залишили сусідську дитинку Машу. Ми вже з Машою нігті накрасили, колосок заплели, кота Фєню пеленали і у калясці возили, млинці жарили.... Отже вибачайте, бо екстерном проходжу курс спілкування з малими дівчатами.


Б-р-р-р-р-р

У кого не грузится видео, то тут:
В Казахстане замерзают животные прямо на ходу.



Тут кот вышел пи-пи и фсё...ку-ку



В Якутии зафиксировали -65!!!  Минус шестьдесят пять, Карл!!!!!


Я ужасная мерзлячка и меня очень беспокоит вопрос. У нас сейчас вроде зимы более-менее терпимые для мерзляков, но что нас ждёт в будущем потепление или фсё ку-ку moroz 
P.S. Заметка для заполнения ленты заметками.
    P.P.S. При создании заметки ни одна извилина не пострадала.

42%, 5 голосов

17%, 2 голоса

42%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
13
предыдущая
следующая