хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «брехня»

ВО «Свобода» через суд змусила комуністів спростувати брехню

Шевченківський районний суд м.Києва повністю задовільнив позов ВО «Свобода» до Петра Симоненка та газети «Комуніст» про спростування недостовірної інформації, надрукованої у цій газеті.


Суд тягнувся два роки через постійні неявки Симоненка, суддя був змушений двічі викликати його через оголошення в «Урядовому кур’єрі».
Інтереси ВО «Свобода» представляв адвокат Сидір Кізін.

20 березня 2009 р. у газеті «Комуніст» на першій шпальті була опублікована стаття з такою фразою: «Під час виборів до Тернопільської облради саме завдяки фінансуванню олігархами нацистської за своїм змістом Тягнибоківської «Свободи» остання отримала перемогу. В обмін на таку підтримку лідери «Свободи» на чолі з Тягнибоком заплющили очі на суцільну фальсифікацію».

Тепер комуністи змушені будуть протягом місяця таким самим шрифтом, на першій шпальті, надрукувати спростування.

ІА «Поряд з вами»

Патриарх Кирилл, князь Владимир и роскошь царя Давида.

Андрей Капустин.

 Вот интересно, над чем именно размышлял патриарх Московский и всея Руси, когда обозвал памятник князю Владимиру памятником святому равноапостольному князю Кириллу. Ведь эта оговорка даже больше, чем по Фрейду.  Это уже почти Гораций с Пушкиным. В смысле, я памятник себе воздвиг. Нет, это же надо столь глубоко  жить темой «я и вечность», чтобы так оконфузиться. Да еще и публично. Ибо сложно себе представить, чтобы главный церковный начальник (да еще и с таким серьезным послужным списком) мог  забыть имя человека, которому он, по сути, обязан своим нынешним рабочим местом.

 Злые языки утверждают, что на эту забывчивость могла повлиять состоявшаяся накануне закрытая встреча с президентом Украины в Крыму. Поскольку президент Украины, как известно, довольно часто путает имена разных исторических персонажей. Но это все, повторимся, злые языки.  Так что по большому счету, пока поводов для серьезного беспокойства нет. Ибо переписать историю, заменив Владимира на Кирилла, при всем желании пока сложно.

 Речь, собственно, не о патриархе-путанике, а об одном из его подчиненных. А именно, о депутате-прогульщике из Киевсовета от Партии регионов Петре Лебеде. Который по совместительству является главным церковным менеджером Киево-Печерской Лавры архиепископом Павлом.  Поскольку именно этот исторический персонаж наследил в информационном пространстве куда сильнее, нежели его патрон.

 Кириллу то, по большому счету, что? Ну, перепутал себя с Владимиром, ну, наехал на встрече с ректорами украинских ВУЗов скопом на: Мартина Лютера, эпоху Возрождения, права человека, Павку Корчагина и сексуальную революцию, и-и-и?... Правильно. Сел в самолет, махнул серебристым крылом и отбыл в Первопрестольную. А вот Павел никуда не делся. Ибо является одним из реальных претендентов на пост главного начальника УПЦ (МП).  Так что продолжает директорствовать в Лавре. А в свободное от работы время, как и его тезка-апостол, пишет послания. Очередное послание не апостола Павла было адресовано директору ТРК «Студия 1+1». В нем, как известно, лаврский начальник резко наехал на журналиста телеканала, который, по его мнению, позволил себе интересоваться   «телефонами и машинами священноначалия.

[ Читати далі ]

Міфи російської історії : маленькі битви великого князя.

   Недавно Дмітрій Мєдвєдєв запропонував Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 р. 1150-річчя російської державності. Бо, мовляв, "у нас спільні історичні та духовні корені". А далі заліпив таке, що хоч стій, хоч падай: "державність наша відповідно до канонічної теорії поширювалася, що називається, з півночі – північного заходу на південь, і в цьому сенсі ми зацікавлені, щоб наші партнери прийняли також в усьому цьому участь".    Цікаво, де він таку канонічну теорію вишпортав. Щоб мене качка брикнула, коли не Кіріл підказав! Це ж треба – з півночі на південь. Так чого доброго ми довідаємося, що і Київ московити заснували, і Львів, і Чернігів...   Але що тут дивуватися – міфами земля російська повниться. Тому й не дивно, що Путінська імперія продовжує плодити великодержавні міфи. З цією метою і створюються нові версії старих фільмів. Зокрема, новий фільм про Александра Невського за розрахунком кремлівських ідеологів повинен сприяти патріотичному вихованню молоді. Адже російська історія така скупа на справжніх народних героїв, що доводиться їх вигадувати.    Або красти. Наприклад, у новгородців. Волелюбні новгородці могли б стати четвертим східнослов’янським народом, якби не жорстока експансія Московщини. Сучасний російський учений Георгій Трубніков писав: "якось я почув таку фразу: "Я - нащадок новгородців, і для мене москаль гірший, ніж єврей для антисеміта". Виявляється, нащадки новгородців пам’ятають про свою велич. Правда, велич Александра Невського дещо сумнівна.    Першим, хто почав творити з Александра Ярославовича великого героя, був Іван Грозний, який звелів його канонізувати і наділив титулом "Невський", далі Петро I у 1723 р. урочисто перепоховав "предка" в Александро-Невській лаврі у Санкт-Петербурзі та ухвалив відзначати його пам'ять. А 21 травня 1725 р. Катерина I встановила орден святого Александра Невського. Під час Бальшой Атєчєствєннай за вказівкою Сталіна обличчя полководця опинилося в центрі срібної п'ятикутної зірки. Цікаво, що саме троє тиранів – Грозний, Петро І і Сталін – так зворушливо опікувалися Невським.    А далі усе пішло, як по маслу. Александр Невський став відомим кожному школяреві не тільки завдяки підручнику з історії, а й завдяки фільму Сергія Ейзенштейна. Запопадливі російські історики дружно поставили князя в один ряд з найвидатнішими полководцями світової історії. "Тріумфальні перемоги 1240 р. в Невської битві і 1242 р. на льоду Чудського озера зупинили вороже нашестя; залишилися незмінними і межі Новгородської землі", – писав доктор історичних наук А.Н. Кірпічніков.    Та чи справді то були аж такі величні битви? Візьмемо Невську битву. За офіційною версією влітку 1240 р. шведи, очолювані Біргером Магнуссоном, зятем короля Еріка V, піднялися по Неві і, ставши табором, послали Александрові виклик на бій. Той вирушив "з малою дружиною" і 15 липня 1240 р. під прикриттям ранкового туману раптово напав на шведів та розгромив їх. Біргеру із залишками загону ледве вдалося врятуватися втечею у сутінках. Але тут же вказано, що тілами простих шведських воїнів заповнили дві братські могили, останками ж іменитіших завантажили аж два кораблі. То про яку панічну втечу мова, якщо з літописів видно, що убитих поховали самі шведи?    Військо Александра втратило у битві до 20 вояків. Ця обставина муляла не одного історика, бо що ж це за велика битва при таких жалюгідних втратах? Та ще й з ким – із вікінгами, для яких війна була ремеслом. Яку б ми відому битву не взяли у середньовіччі, всюди втрати незмірно вищі. При чому не обов’язково брати найбільші і найкровопролитніші битви.    Але це не єдина загадка, яка причаїлася у літописі. Якщо "битва" почалася на світанку, а шведи втекли у сутінках, то вона мусила тривати цілий день. Але... в середині липня ще панують білі ночі. Звідки сутінки?    Не обійшлося у літописі і без брехні: шведський "бискуп убиен бысть". Але жоден із семи шведських єпископів того часу не загинув у 1240. Друга брехня – буцім Александр вдарив списом Біргера в обличчя. От тільки шведам про це нічого невідомо і про жоден шрам на обличчі Біргера нема ані згадки. Та й на жодному його портреті шраму не видно, хоча шрами, як відомо, лише прикрашали лицарів.    А найбільший парадокс полягає в тому, що Біргер, зазнавши такої страшної поразки, став ярлом, а через десять років після Невської битви його семирічний син обраний королем і разом із батьком править країною. Та на цьому парадокси не вичерпуються. Родини Александра Невського і Біргера перебували у дружніх стосунках. Саме у Швеції збирався Александр оселитися, якщо б йому довелося стати вигнанцем. А його брат Андрій від ханського гніву сховався не де, як при дворі Біргера.    На відміну від невеликої кількості руських літописів, у шведів літописання було розвинуте куди ширше, окрім того писалися й родові хроніки, де скрупульозно описано будь-які, навіть дрібні, історичні події. Але ніде, у жодному джерелі нема ані слова про якусь Невську битву. Якщо хтось подумає, що шведи вирішили замовчати свою поразку, то мушу розчарувати: у їхніх джерелах зафіксовано безліч різноманітних битв, серед яких чимало й поразок.    Вірогідніше усього, не було жодної битви. Шведи і новгородці зустрілися і уклали договір, після якого понад три сторіччя не воювали. А потім відбувся турнір і спільна пиятика. От під час турніру та п’яної бійки з рубаниною і загинуло трохи люду. Усе решта – фантазія літописців, які художньо опрацювали княжу версію. Але що їх самих при тім не було, то й наплутали чимало. А на останок ще один парадокс. Восени того ж 1240 р. новгородці виганяють Александра Ярославовича! І це після такого ратного подвигу? Чи не тому, що довідалися правду?    Та рушимо далі. У битві, яка відбулася 5 квітня 1242 р. на льоду Чудського озера з руського боку брало участь нібито до 17 000 вояків, а з німецького – до 12 000. Скільки втратили русичі – невідомо, а от німецьких рицарів полягло аж 500 та ще 50 потрапило в полон, ну, і чуді лягло "без числа". Бо чудь німцям помагала.    Але, якщо про Невську битву шведи нічогісінько не чули, то німці про Льодове побоїще знають. Правда, у "Хроніці землі Пруської" про це ані слова, зате "Римована хроніка" наводить зовсім інші цифри: у битві брало участь 300–400 німців, 20 рицарів загинуло, 6 були полонені. Підозри в тому, що німці занизили свої втрати безпідставні, бо хроніка поширювалася у багатьох списках, а усі убиті були названі поіменно. Якби пропустили аж кількасот – це б викликало неабиякий скандал. Цифри наведені у хроніці скидаються більше на правду, бо на ту пору рицарі й не могли виставити численнішого війська. Перед тим вони зазнали кількох відчутних поразок. Найбільшої – у 1236 р. від литовського князя Міндовга під Шауляєм, коли загинуло 40 рицарів. Між іншим на боці рицарів тоді билися й псковитяни, литовці узяли в полон їх майже дві сотні. Так що російсько-німецька дружба зароджувалася ще у прадавні часи.    У битві під Дорогочином, де розбив рицарів уже Данило Галицький, полягло понад 20 рицарів. А в 1241 р. уже татари розгромили збірну армію німців, поляків і тевтонських рицарів біля Лєґніци. Там рицарів загинуло стільки, що Тевтонський орден очухався щойно через сто років. Таким чином сил на те, аби виставити багатотисячне військо він уже не мав.    Та й те сказати. На місці битви під Дорогочином, під Лєґніцою і під Грюнвальдом (15 липня 1410 р.) ще й досі археологи знаходять у землі мечі, вістря стріл і списів, напівзотлілі чоботи та інше причандалля. А от на місці Льодового побоїща археологи не знайшли нічого.    З фільмів пам’ятаємо, як рицарі у важких обладунках провалювалися під лід. Але це казочка, бо обладунки рицарів і русичів важили однаково. Однак на дні озера теж не знайдено нічого.    Очевидно, була якась невелика сутичка, але Александр уже був мастаком роздувати мильні бульбашки. Правда, підчистити геть усі літописи йому не вдалося, тому в Іпатієвському літописі читаємо чітко і недвозначно: "У лето 6750. Не бисть ничтоже". А літо 6750 від Створення світу – це і є 1242 рік. У Лаврентієвському літописі, який брав інформацію з хроніки, створеної при дворі сина Александра, сказано так: "В лето 6750. Ходи Александр Ярославович с Новгородци на Немци и бися с ними на Чюдскомъ езере оу Ворониа камени. И победи Александр, и гони по леду 7 верст секочи их". Якось надто скупо про таку героїчну битву. Яка між іншим нічого не дала, бо те, що пишуть у підручниках, буцім перемоги Александра зупинили німецьку експансію, брехня. Адже Іванові IV Грозному через три сторіччя довелося вести з цим самим орденом тривалу Лівонську війну. Юрій Винничук.

Немного развлекательной жести, или правда!

    Не могу сказать что Я многословный, или как-то еще. Но вот тут зацепило.Аж ЖЕСТЬ! В крайней мере - как на Меня то ВСЁ правада ))) Думал выложить ссылку, НО передумал ))) Уж слишком чётК0! Осторожно,  МАТ!:

Овен

Баран - он баран и есть. Всегда прав и ниибет. Проще убить сразу, чем начинать с ним спорить, потому что переспорить Овна возможно только в одном случае - если он слепоглухонемой безрукий и безногий инвалид (и то, есть огромный шанс, что даже в этом случае он все равно покажет вам хуй). Зато Овны честные. Иногда такие честные, что аж зубы сводит: предельно честно ответит, если вам не идет стрижка или платье полнит. С этим ничего не поделаешь, придется смириться (или убить, как уже говорилось выше). В домашних делах Овен, как правило, бесполезен - он умеет только генерировать гениальные идеи, а прахом бытия старается подошв не осквернять. Впрочем, если дать Овну понять, что Стрелец моет полы лучше его - костьми, сука, ляжет, но будет каждую субботу канифолить ваш паркет, потому что нет на свете вещи, которую Овен бы Стрельцу уступил. С Овном никогда не бывает скучно - этот знак обладает каким-то кармическим, сука, талантом искать приключения на свою прекрасную жопу. Легко и быстро умеет зарабатывать деньги, но бабло как гордый и принципиальный тип ненавидит, поэтому старается моментально от него избавиться При этом, сука, всегда имеет какие-то заначки, которые вообще-то гораздо приличнее иметь Деве. Из-за непроглядного распиздяйства про заначки забывает, что очень на руку сердечному другу Овна, особенно если друг этот Близнецы.

 

Телец

Телец - это пиздец и больше про этот знак мне сказать нечего. Еще упрямее Овна, но не обладает его зачаровывающим небрежным распиздяйством. Плюшкин, способен веками любовно хранить в доме всякое ненужное говно, очень удивляется, когда все эти поломанные транзисторные приемники, шарикоподшипники, ветошь, макулатуру и прочую лабуду пытаются определить на помойку. Постоянен в своих привязанностях, в том числе и к человеческому говну, из-за чего бывает несчастен в любви, увы. Подозрителен до усеру, ревнивый как сука, ни разу не новатор, поэтому на первый взгляд может показаться унылым мудаком. Тайный извращенец. Еблю любит до потери пульса. Недоверчив к новым людям, но для старых друзей порвет на груди последнюю бязевую рубаху а на жопе - волоса. На кой хуй друзьям рваная рубашка - задуматься в принципе не способен. Альтруист, хотя постоянно получает за это по морде.

 

Близнецы

Близнецы - это очень круто, если он один, и совсем абзац, если их хотя бы два. Могут пиздеть без остановки хоть трое суток и ни разу ни повториться, что в общем-то прикольно, но иногда утомляет. Близнецам обычно все завидуют, потому что он и жнец, и чтец, и на дуде игрец, проще говоря - в каждой жопе затычка. Но никто не догадывается, как на самом деле трудно Близнецам выжить и выбрать в этом огромном мире возможностей - им всегда кажется, что жизнь проходит стороной, даже если он по уши в говне в событиях. Любит трахаться, жрать и получать новую информацию - лучше всего одновременно. За это слывет извращенцем, хотя на самом деле он просто экономит время. Феноменально ленив, девяносто процентов своей бурной деятельности разворачивает только для того, чтоб от него наконец отъебались и оставили в покое. Производит впечатление пиздобола и вообще васи, хотя на самом деле не дурак почитать в перерывах между распиздяйничаньем Канта и Кьеркегора (чтение зачастую все равно сопровождает идиотским смехом и междометиями типа "ыыыы", что очень мило смотрится, потому что юмор у Кьеркегора действительно может найти только Близнец). Сентиментален как последняя портовая блядь, верит в романтику, хотя постоянно от нее открещивается и демонстративно скалит зубы над теми, кто о ней говорит. В любви обычно несчастен (так и хочется сказать - потому что верит в романтику), потому что терпеть постоянно устраиваемые Близнецом феерии идиотического веселья и веселого идиотизма в силах только Овен, а на всех Близнецов ГОвна не хватает.

 

Рак

Боюсь показаться предвзятой, но - гаже Рака нету знака По крайней мере, для меня. Рак - мнительное чмо, постоянно надоедает всем вопросами типа: "а если я сяду в джакузи после Педро-Франческо-Мудозвондо, который, конечно же, дрочил под водой на мой светлый образ, не забеременю ли я?" При этом Рака абсолютно не волнует, что у него нет джакузи и вообще он мужик. Склонен постоянно воображать конец света, пугаться собственного воображения, впадать в истерику и прибегать к Деве за утешением. Брезглив как падла, на необитаемом острове обязательно сдохнет от голода, потому что физически не способен сожрать продукт, не завернутый в полиэтилен, а валяющийся, скажем, под пальмой.
Ебаться любят, но как-то без огонька. Впрочем, если захочет, может дать жару, но потом сожрет себя с говном за то, что так старался в общем-то зря. Женщины-Раки - это как раз те, кто смотрит порнуху с надеждой, что в конце все непременно поженятся. Любят долго и мрачно пиздеть на тему собственных болячек и прочих жизненных неудач, чем отпугивают от себя всех, кроме Тельцов - они еще более нудны в вопросах, касающихся собственного организма. Верные, потому что боятся хламидий и трихомоноза. Склонны к пьянству и филосфии, и то и другое обычно до добра Раков не доводит.

 

Лев

Людей делит на два сорта - свита, которая допускается к телу, и холуи, об которых точат когти и зубы. Эгоист, конечно, но Льву эгоизм прощаешь за его святую и непокобелимую веру в собственную опизденительность. Падок на лесть, сука, с помощью нее изо Льва можно вытащить все что угодно. Великодушен и не дурак сам над собой посмеяться. Всем остальным от насмешек надо Львом стоит воздержаться, если нет желания провести оставшиеся часы мучительного существования в реанимации с колом в жопе. Хамоват, но элегантен. Способен любого втоптать по уши в какашки, что иногда и проделывает из чистого любопытства и детского уебанского желания "позырить". Барин во всем. Партнеру недвусмыслено дает понять, насколько охуенное счастье пришло к нему в виде Льва и требует к себе соответствующего обращения. Не против, если в быту его зовут просто Всевышний. Верный, впрочем, друг, любит дарить дорогие и ценные подарки, чтобы все в очередно раз прониклись его невъебенностью. Любит пожрать, поспать и попиздеть, из-за чего часто дружит с Близнецами. Невыносим в больших количествах, если вы Дева, Рак или Рыбы.

 

Дева

Что можно сказать о знаке, когда за меня все уже сказала сухая наука? Дева - самый, сука, жестокий и бесчеловечный знак зодиака. По данным международной статистики больше всего маньяков-психопатов произрастает как раз из Дев. Эта сука способна ласково улыбаться тебе, а в голове рисовать упоительную картину твоих кишок, привязанных к люстре. Выдам вам тайну - все маленькие Девы в децтве планируют стать Чорными Властелинами Планеты, а когды вырастают и понимают, что въебали, становятся просто бессердечными монстроидами и отравляют своей педантичностью и любовью к закону и порядку (а корни, понятно, еще из сопляческих желаний зохавать Вселенную) существование буквально каждому, кому повезет жить с Девой на одной территории. Жена-Дева - это та тетка, которая заправляет тебе кровать, когда ты в три часа ночи встаешь поссать. Мужчина-Дева - самый страшный учитель математики, какого вы можете себе вообразить. Контрол-фрики, конечно же. Трахается по расписанию, потому что во всем должен быть порядок. Причин своих поступков никому не объясняет, виной тому - опять-таки вынесенная из децтва мания величия. Впрочем, может впасть и в другую крайность - ни в грош себя не ставить и вообще, сука, каждодневно изображать из себя жертву и агнца, чем и заябывает окружающих до страшного. Вообще, кстати, любит сыграть на нервах близких и начать страдать на публику, причем, гадина, сама обычно верит в свои страдания, отчего начинает болеть и чахнуть. В быту полезна, потому что знает и умеет множество всяких кунштюков (выучила пока планировала стать Чорным Властелином). Вообще жить с ней можно, если тотально абстрагироваться и убрать из дома оружие.

 

Весы

Коротко - эстет хуев. Семь пятниц на неделе - а туда же: пикассо, гогены-хуены, о святое искусство, а ведра мусорного за собой вынести не догадается. Не до того. Всю сознательную жизнь мечется в поисках светлого идеала, поэтому времени на то, чтоб научиться готовить или пришивать пуговицы не находит. Любит принарядиться, при этом заебет всех окружающих, выбирая между вооон тем с перламутровыми пуговичками и воооот этим с шелковой отстрочкой. Не дурак сходить налево, при этом может иметь постоянного партнера и объяснять измены тем, что душой он всегда верен Единственному/ой, а тело - это так, суть прах зловонный. В общем, тот еще гондон. Гоняется за душевным равновесием, которое для Весов в принципе недостижимо, потому что блядская натура всегда перевешивает высокодуховные идеалы. Как и все нерешительные уебаны, зачастую мучается нервическими болезнями навроде псориаза и гастрита. Завистлив, но не злобен. Склонен подставлять задницу, причем делает это исключительно из мазохистической любви к человечеству, а не с целью что-то заполучить. Выглядит обычно нежным и печальным, пробуждает опасное желание приласкать и взять под крыло, чего делать не стоит ни в коем случае, потому как мозг Весы умеют выносить лучше всех остальных знаков, вместе взятых. Находится, сцуко, в постоянном когнитивном диссонансе между реальностью и желаемым, потому что лох.

 

Скорпион

Ебарь-террорист. Когда ебать некого, начинает ебать мозг. Как правило, себе самому. Постоянно фонтанирует всякими бредовыми идеями, самовлюблен до усрачки, день-деньской готов пялиться в зеркало на свое отражение и с умильной лыбой констатировать, что краше в мире точно нет. Истерик, и даже не стесняется этим бравировать. В жизни интересуется только еблей и собой, на крайняк - людьми, которые им интересуются. Добродушен, если не пытаться занять у него бабла. Деньги, кстати, любит почти так же, как себя самого и умеет их зарабатывать. Скрытный, сука, сил нет никаких, вытащить из Скорпиона инфу, которую он не хочет разглашать, практически так же трудно, как выдать замуж пятидесятилетнюю девственницу. Двуликий Анус, сцуко, постоянно мечется между высокими идеалами и желанием сделать кому-нибудь падлу. В желании и умении прошибать лбом стену может сравниться только с Овном, цели зачастую выбирает такие же дурацкие, но из принципа не отступается. Стоически переносит всю жопу, которая перманентно с ним приключается, потому что знает - заслужил. В целом производит впечатление бармаглота - страшный, громкий, сцуко, грозный - но в душе истинный шушпанчик.

 

Стрелец

Стрелец - это еще один зодиакальный пездец. Личное мнение Стрельца обязано стать истиной в последней инстанции для всех, ненароком оказавшихся неподалеку. Высказывает его охотно, часто и даже тогда, когда ему настоятельно советуют этого не делать и вообще грозят разбить за это литсо. Искренне недоумевает, если на него за это обижаются. Вообще, сука, очень везучий по жизни знак, что несолько компенсирует постоянное отсутствие у него бабла. У Стрельца, несмотря на склонность к обличительным словесным поносам, обычно много друзей, которые его, убогого, подкармливают и обогревают. А все потому что он ловко умеет прикинуться пуськой, особенно когда рот занят жратвой. Основной недостаток - никак не может заткнуться, рассказывая всем правду обо всех, поэтому способен спездануть лишнее, за что опять-таки частенько бывает бит. Склонен ко всем формам наркозависимости, сучара, а также к религиозному фанатизму, что по сути одно и то же. Добрый, но хуй это сразу поймешь.

 

Козерог

На первый взгляд - унылое говно (с). Девиз у Козерога такой: как бы хуево мне ни было сегодня, завтра наверняка будет еще хуже. Маскируется, сука, под бодрячка, чтоб не огребать за мрачное выражение ебала, но все равно огребает. Счастье Козерог постигает только одним способом - въябывает как проклятый. Бездельничающий Козерог - это мертвый Козерог. Если лишен возможности работать, все равно будет придумывать себе кучу странных занятий, потому что без дела дзена Козерогу не достигнуть, а Козерог, не достишгий дзена - это Рак. Оно вам надо? Сначала кажется кротким и даже ручным, но при первой удобной возможности впендюрит вам поджопник своими корявыми рогами, с особым удовольствием проделает это, если вы Близнецы или Лев - эти знаки терпеть не может за неподобающую статусу игривость. Хитрожопый. Скупой - но не всегда. Лучше всего себя чувствует в обнимку с денежным мешком. Любит подъябывать, не может остановиться даже тода, когда ситуация накаляется, но делает это так умело, что сам охуевает, когда выходит сухим из воды. В общем-то не пакостник, хотя и выглядит таковым. В выборе партнеров руководствуется в основном здравым смыслом и расчетом, поэтому в семейной жизни, собакая, счастлив как никто.

 

Водолей

Особые приметы - всем, ну абсолютно каждой падле нравится, как пресловутый червонец. По части попиздеть составляет достойную конкуренцию Близнецам, общаться, даже в незнакомой компании рвется, как моряк дальнего плаванья в квартал красных фонарей. Выглядит всегда слегка с дуба рухнувшим, причем именно этим и завораживает. Лехкай флер ебанутости придает Водолеям необъяснимое очарование, которое притягивает к ним глупеньких восторженных фоннатов. Даже если в жизни Водолея все идет через жопу, умудряется раздавать окружающим советы, которые, сука, работают. При всей видимой и осязаемой пушыстости и пиздастости потенциально - великий преступник. Всегда аферист, пусть только в мечтах. Не существует Водолея без уголовщины в темном прошлом, закон нарушает совершенно без угрызений совести и даже, не побоюсь этого слова, с наслаждением. При этом, сука, отлично понимает, в отличие от тех же Близнецов, что поступает некошерно, но клал на это. Внешне похожи на помесь Безумного Шляпника с Мэрилин Монро.

 

Рыбы

Рыбы бывают двух сортов видов: опизденевшие в собственной беспринципности исчадия ада и верные, истинно добрые, с непоколебимой моралью ангелы. Причем мерзким Рыбам, как правило, в жизни все прощают, охуевая, тогда как ангелоподобные Рыбки-мученицы раздражают обывателей недосягаемой святостью. Блядовать могут по-страшному, причем поймать Рыбу на блядстве или заставить ее в нем признаться сложнее, чем увидеть морщерогого кизляка. До последнего вы будете глядеть ей в честные, полные слез глаза и верить, верить. Бездушные гондоны, никаких моральных приницпов. Склонны пиздеть по-черному, причем даже тогда, когда вроде бы и незачем, нагонять туману и вообще вводить людей в заблуждение, но на Рыб нельзя за это обижаться, ацкие муки совести у них - обычное дело, причем мучаются иногда до кучи и за то, чего не делали. Склонны идеализировать людей, а потом обижаться на них за то, что те оказались мудаками. Могут ни с того ни с сего начать мстить миру вокруг, абстрактно и по-уебански. Трогательны в своих иллюзиях, и даже когда оказываются сучарами и падлами, их все равно невольно прощаешь за глобальное неумение жить в нашем матерьяльном мире.

58%, 7 голосів

33%, 4 голоси

8%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про українську пресу в стані абсцесу чи\та інцесту


Про українську пресу в стані абсцесу чи\та  інцесту

Написав оновлене, бо не хотів публікувати знову своє давнє, що було написано на тему журналістики, свято чого пройшло якби вчора помітно непомітно, аж навіть наш президент Вова Зе не схотів чогось дзявкнути по цій темі типу привітання, бо хто вони є ті українські журналісти і чи вони взагалі є? Як ви гадаєте? Тут ситуація, як один консиліум лікарів над важкохворим прийняв діагноз: «Пацієнт більше живий, чим мертвий», а інший консіліум: «Пацієнт більше мертвий, чим живий». В цьому жарті прихований відомий маніпулятивний принцип журналістики: «Склянка води наполовину порожня чи наполовину повна?» 
Отже: чи є в Україні журналістика чи немає?
Я тримаюся думки, що немає. А звідки їй бути?
Річ у тому, що справжня журналістика побудована на залежності від читачів-споживачів, чого в Україні не простежується. Причина проста: гроші. Сучасний ринок мас-медіа такий, що вийти в прибуток суто на продажі власної інформації для жодного ЗМІ є неможливим в Україні в принципі. Особливо при монопольному ринку реклами, коли скрізь діє умова: «свій до свого по своє», тобто рекламу певні клани підприємців замовляють і оплачують тільки в «своїх ЗМІ» Як і не є секрет про величезний обсяг відмивання «тіньових» грошей через рекламу в ЗМІ, коли: це – тобі, це – мені, а це – суто на рекламу. Тобто всі (увага: всі - !) українські ЗМІ примушені для свого прибуткового існування вести подвійну бухгалтерію і тримати «чорну касу», що яскраво продемонструвала главред і власник Інтернет-ЗМІ «Українська правда» Олена Притула, коли полишала всі свої посади і розподіляла сотки тисяч американських доллярів на якісь там фонди і премії – все не зі своєї кишені, а звідкілясь. Гарне «Лясь!» вийшло в неї дверима на виході. Звідки такі «нечесні на руку» відпочатку зміїсти можуть бути чесними щодо правди інформаційної? Як кричав Станіславський і я за ним повторюю: -Не вірю!
Тепер повернемося до суті питання: чим є журналістика? То є фахове здобування інформації та її продаж споживачам. Все. Суть журналістики є інформація! Тому журналістів часто порівнюють зі шпигунами-розвідниками, бо різні агенти спецслужб також полюють за інформацією, а різниця в тому, що журналісти свою інформацію оприлюднюють, тоді як агентура приховує свої надбання від публічності. Таким чином журналісти є розвідкою соціуму! Суспільство уповноважує журналістів знаходити і оприлюднювати правдиву інформацію про різні аспекти всього нашого соціального співжиття скрізь і від усіх, а особливо щодо державного комплексу в соціумі. Журналіст є нашим інформатором! Він подає нам новини, після чого йде реакція на то кожної окремої людини та суспільства в цілому на повідомлення від журналіста зі ЗМІ.
Про значення правдивості інформації варто навести як приклад сучасну війну в Іраку, що розпочалася через свідомо фальшиві данні, які надав ЦРУ їх агент про наявність зброї масового винищення у Саддама Хусейна і через то США розпочали війну, яка дотепер триває.  Величезна світова трагедія постала через одну зумисно брехливу інформацію від довіреної падлюки. Власне такими не за масштабами, звичайно, а за змістом є всі журналісти, які брешуть, тобто обманюють людей, які їм довіряють. І не важливо чому, а важливо, що брешуть! Обманюють! Падло!- якщо одним словом. Синонім: стерво.
І з того висновок: є в Україні правдива журналістика? Ясно, що немає! Бо як не падло – то стерво, що брешуть, брешуть, брешуть! Або як це окультурено звучить: маніпулюють свідомістю людей. Згідно з установками власника ЗМІ та рознарядками своїх редакторів. Шукати правди у тому годі. Не вірите? Перевірте. А я подамся у праісторичні часи своїх спогадів аж у 1978 рік, коли я вчився у славному абсолютно зрусифікованому вже тоді місті Запоріжжі у профтехучилищі № 29 і попав на зустріч у вузькому колі з куратором від комсомолу міста молодим хлопчиною, розумним і розкутим, бо був явно синочком ну дуже номенклатурних батьків. Це було визначити досить просто, бо прийшов він до нас у джинсовому лейбовому костюмі! На ті часи то було: крутіше не буває! Для Запоріжжя-78 це усе! Хлопчина став нашим куратором явно щоб не ускладнювати собі життя у проходженні кар’єрного зростання під опікою батьків. І от що з того вийшло на нашій зустрічі.
Слухати його було на диво цікаво, але з усього запам’ятався ось такий момент: він розповідає про вплив різних «голосів із за бугра», тобто закордонні радіостанції, що транслювали свої передачі на СРСР мовами народів, що його населяли. На той час були: «Голос Америки» російською та «Радіо «Свобода» українською, а ще «Німецька хвиля» різними мовами і ще щось. Їх намагалися глушити, що було дуже дороге задоволення, але все одно люди слухали тихцем і то комуністична влада розуміла, бо сама то саме робила. Ну, хлопчина пояснює нам, петеушникам, що тут йде така маніпуляція: на 95% там іде все правда, а тільки на 5% - брехня, але ця брехня подається так вміло, що перекриває собою всі 95% правди. І раптом хтось задає наївне запитання: -А у нас з тим як? Відповідь була моментальною і чисто радянського штибу: -А у нас в Радянському Союзі з тим все навпаки!
Більше запитань не було і я гублюсь в здогадках чи то було свідомо сказано – чи просто з язика зірвалося, бо ж виходило, що в радянській журналістиці було 5% правди і 95% брехні… З часом я зрозумів, що то була правда, щодо брехні в СРСР. І коли мені вказують за приклад, якою була могутня комуністична пропаганда в часи СРСР, то я відповідаю: -Так, була. А чим то врешті закінчилося? Все гавкнуло і розвалилося!
Уявіть, скільки зусиль потрібно було, щоб відшукати у величезній кількості інформаційного лайна ті крихти правди! А воно дотепер нічого не змінилося! Скоро 30-ть років Незалежній Україні, а наші ЗМІ ще дотепер як в УРСР: брешуть і брешуть. Або ще одна радянська видумка в стилі «дурничка» для немовлят смоктати соску без реальної поживи, тобто псевдо-інформація типу «переорано, засіяно, пересіяно», «відкрито, прокладено, обкладено», «велике будівництво триває і буде тривати», «наш президент в черговий раз сів в унітаз, а треба було – на!» і тому подібна безцінна в прямому розумінні слова інфа. Простіше кажучи: новина якби є, а навіщо вона нам – загадка. Інформаційне сміття суцільне! Навіщо?! Пояснюю: накопичувати інформаційне сміттєзвалище дуже продуктивна робота і вона є заради зарплати журналюхам, у яких є дітлахи і всі хочуть їстоньки, питоньки і найбільше: жерти «бабки», «кеш», «нал», «зелені» або й просто гривні. Якраз добре знаючи про то, Президент України Володимир Зеленський нарешті правильно вжив «на» і послав чим подалі всю ЗМІ-братію не привітавши її зі святом Дня журналіста в Україні. Просто не помітив такого свята. Чи забувся, а ніхто не нагадав. Ах, прекрасна Мендельсон-Пендельсон, як без тебе далі жити самотньому ще не в екзилі величного Ростова-на-Дону?! Та ну?! Начебто ще не тону!..
На цій оптимістичній ноті завершую свій допис в стилі «попис», тобто суто для задоволення свого і читачів. Зауважте: безоплатно, тобто: задурно. Ясно, що це не журналістика, а захоплення-хобі. Таке собі - чтиво. Щасливо!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
7 червня 2021 р.

Журналіст, як універсальний солдат

Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної.  Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!»  Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то різні деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна)  в першому випадку, 0 (нуль, бо  користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90 % інформації є сміттям, десь 8 % – цікавої і не більше 2 % – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди  дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як «дежавю»-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного Президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціонування ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемне. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся дилема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: Президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко з режисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись такою подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятирічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Про вас – немає сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають і не зауважують.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-«похоронки», тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись – і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді  і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціонуванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що засовує свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить  загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу! Коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне

Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, – саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором «дітлахи».  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема «-чк» придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми «-лах» в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово «лахи» на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово «лох» коментарів не потребує, а ще є такий вираз: «не дери з мене лаха», яке означає: «припини з мене знущатись і насміхатись». Є слово «ляха», що означає «велику жирну свиню». І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору «дітлахи» ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх «дітлахами». Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова «дітвора», а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу «а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха».
Панове правдиві журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмент! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками зі сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні «Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар».
Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними «розчіпірками», «дітлахами» і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу «презентація», а то і з особливим шиком виведе «репрезентація», хоча це можна спокійно означити гарним українським словом «представлення».  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кіллери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають масово називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: «губернатор» або «спікер».  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній РФ губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі – і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту «розкотав губу», тобто «мати надмірні бажання і пиху».
Звичайно, що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе «президентом ЖККа» і в розмові вставляти фрази: «Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут зі своєю прогнилою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!» Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА – це більше схоже на кревну образу. 
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: «Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси – він же Президент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи» –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів. 
Панове, припиніть «приколюватись» з української мови і продукувати лже-інформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням англійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою Російської Федерації на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІї-творчістю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В РФ є, а у нас – НЕМАЄ! Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернаторів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності «голови на плечах» чи «клепки в голові». Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне


21:46 07.06.2021

История русского языка 2

Заради імперських інтересів завоювання слов'янських країн, Росія здійснила великий вплив на свою лінгвістичну науку , ставя перед нею завдання наданя московській мові  статусу   слов'янської .

Брехня як стратегія розвитку країни

Helgi Sharp

Є такий міністр закордонних справ на прізвище Кулеба. Раніше був дуже непоганим дипломатом. Але, як писав ще Карл Маркс, «бытиё определяет сознание». Якщо зрозуміліше, то «з ким поведешся, від того і наберешся». Так от, цей міністр давно вже приєднався до хору співаючих панегірики на адресу Зеленського, які останній так полюбляє. Зокрема, згадуючи спіч презЕдента перед пустим залом у Нью-Йорку, Кулеба в ефірі Г+Г (хто б сумнівався) заявив (дослівно):

«Його промова справила величне враження. Я можу без перебільшення сказати, що це була одна з найсильніших промов у стінах Генасамблеї ООН».

Твою ж дивізію! У Єрмака та Мендель Володимирсанич був «найвеличнішим політиком» сучасності, тепер от весь світ нібито у захваті від його (якщо чесно, досить хамської та примітивної) промови. Завтра його посіпаки називатимуть Президентом Землі, Сонця та зірки Альдебаран?

А тепер невеличкий аналіз того, де промови Зеленського, а де його справи…

Беремо останній візит Найвеличнішого до США. Чомусь там, а не у рідній країні, він представив «План трансформації України». Із залученням мільярдних інвестицій, черговим подоланням бідності та виходом України у політичні та економічні лідери сучасності.

ОК, це чудово, якщо є амбітні плани. А чи є вони насправді, чи це чергове окозамилювання від зеленої команди?

Зокрема, видання «Українські новини» надіслало запит в основні державні структури про цей «план». Підсумок: ОПУ, РНБО, а також Верховна Рада та Кабінет Міністрів не мають у своєму розпорядженні ніякого Плану трансформації України! Копії відповідей від цих поважних структур можете подивитись нижче. Тобто це був пшик, гра на публіку та сцяння в очі нашим американським партнерам.

Як тут не пригадати «5 запитань від Зеленського», які він виніс від час виборів. Там і пожиттєвий тюремний термін для корупціонерів, і вільна економічна зона на Донбасі, і скорочення депутатського корпусу до 300 обранців, і ще щось про Будапештський меморандум. Де всі ці обіцянки та прожекти? Немає. Головне, щоб костюмчик сидів та локшина не переводилась на вухах електорату.

Я навів лише два приклади того, як слова цієї влади розходяться з ділом, бо про закінчення епохи бідності, зарплатню вчителям по $4000, польоти на Місяць, подолання корупції, звільнення Донбасу тощо вже ніхто і не згадує.

Але у цієї команди є один великий плюс – вона дуже креативна. І щоб ви не згадували про попередні обіцянки, вони весь час вкидають в інформаційний простір все нову й нову, вибачте, фуйню. Про перейменування країни, про АТО як курорт для хлопчиків, про перехід на латиницю тощо. В мене б на це все фантазії не вистачило, але досвід роботи у 95 кварталі не проп’єш – ці люди будуть дивувати нас новими й новими прожектами, креативними знахідками та карколомними пропозиціями. Одне залишиться незмінним – ніякого відношення до розвитку України цей словесний креатив не має.

Є одна істина: той, хто бреше, не розуміє труднощі свого завдання, бо йому потрібно надалі ще сотні раз разів збрехати, щоб підтримати першу брехню. Першою брехнею було те, що комік, якого для свого профіту створив одіозний олігарх, може стати державником та патріотом. Все інше – похідне від першої брехні.

Вимкніть телевізор та увімкніть розум – все інше похідне.





Азаров заговорился

Азаров отмечает ускорение евроинтеграции Украины
Премьер-министр Николай Азаров отмечает, что темпы евроинтеграции
Украины ускорились. Об этом он заявил в интервью Харьковской областной
государственной телерадиокомпании.

"Темпы продвижения Украины по пути евроинтеграции не замедлились, а напротив - ускорились", - считает Николай Азаров.

 Мені цікаво,що цей чоловіче має на увазі? Що це за інтеграція?
Шановливе  ставище до людей з боку державного апарату? Чи він хоче щоб
ми з вами мали такі самі права як люди в  німечині  ,чи Швейцарії  ?

 Он также подчеркнул важность завершения в конце 2011 года переговоров
по соглашению об ассоциации с Европейским Союзом (переговоры велись с
сентября 2008 года, соглашение было парафировано в конце марта 2012
года), однако отметил, что это не самое важное. "Продвижение наше по
пути европейского развития определяется не столько и не только
документами, которые мы подписываем, сколько реальной работой в стране",
- сказал господин Азаров.
11 мая президент Виктор Янукович отмечал, что пауза в отношениях между Украиной и ЕС будет полезна для обеих сторон.

 А чи вірно я зрозумів? Тобто вже давно панам сказали що такі сусіди їм
не потрібні? Невже не зрозуміло що не Юля їх турбує! По мені, спитай
людей на вулиці, чи є за що її заарештувати ?,більшість скаже що є.  Чи
не так? Може більшість турбує що можновладці починають користуватись
людьми як пани кріпаками? Та й дійсно,дивлячись на реальную работу 
хочеться заплющити очі. Читаючи закони які приймаються стає зрозуміло що
европейское  развитие  вони забезпечують собі на довго.
Не знаю ,чи це турбує європейських людей чи ні, але мене воно турбує. 
Мене лякає перспектива стати кріпаком,на новій лад звучить воно трохи
інакше – заляканим,безправним але таким «любимим» налогоплатильщиком
. Дітей якого, змалку привчають до пива та цигарок, щоб потім все життя
їм це продавати! Я не хочу щоб моїм коштом влаштували посеред мого
міста паб, для прихильників футболу та дівчат. Купували собі дорогі
автомобіли з високим рівнем безпеки,щоб коли когось збивши на дорозі
себе не ушкодити.
У кожного з нас є своє бачення використання наших грошей,і воно неяк не співпадае з вашім пане Азаров.

По его мнению, Украину приближает к Европе строительство современных
железных дорог, по которым курсируют современные поезда, восстановление
шоссе на Варшаву (Польша) и строительство автотрассы "Киев - Ковель -
Яготин", по которым можно за 5-6 часов доехать из Киева до Польши,
строительство современных стадионов, аэропортов, повышение уровня жизни
людей.

     Це так пани напевно пожартували? Тобто наблизитись до європи  ми можемо лише транспортом, жити будемо як і далі ))

Также премьер назвал шагами по приближению к Европе принятие нового
Уголовно-процессуального кодекса, гармонизированного с европейским
законодательством, повышение правовой защиты людей, независимости
судебной системы, реформу налоговой администрации. "Мы курс избрали, и
этот курс будет реализовываться, и он заключается прежде всего в том,
что Украина сама должна стать европейской страной - по уровню жизни, по
уровню общественных свобод, по уровню развития демократии, по уровню
работы парламента, правительства, по уровню активности гражданского
общества", - отметил Николай Азаров.

 Тут ви пане Азаров праві, Украина (читай- люди) сама должна стать
европейской страной(зробити свою державу) - по уровню жизни, по уровню
общественных свобод, по уровню развития демократии, по уровню  уровню
работы парламента, правительства, по уровню активности гражданского
общества.Так лише ми самі взмозі все змінити,тільки Ви пане цього не
хочете.

 Он подчеркнул, что если сравнивать так называемое "дело Тимошенко" и
стратегический курс государства - то это вещи несопоставимые.

 І дійсно, як можна порівнювати справедливу кару, за злочини проти своїх співвітчизників ,з цим фарсом?

 Как сообщалось, Министерство иностранных дел Украины отрицает
приостановку европейской интеграции Украины. В то же время Швеция
считает, что процесс европейской интеграции Украины остановлен.

Не хочу більше чути брехню,відверту! Як то неначе кажуть у вічи  ВИ НАШІ РАБИ!

 11 мая президент Виктор Янукович отмечал, что пауза в отношениях между
Украиной и ЕС будет полезна для обеих сторон. ЕС беспокоит ситуация с
бывшим премьер-министром, лидером партии "Всеукраинское объединение
"Батькивщина" Юлией Тимошенко и рядом других политиков, пребывающих в
заключении.

17%, 3 голоси

6%, 1 голос

78%, 14 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Взяв та не зробив. А.Садовий.

Коли Ви слухаєте слізні плачі головного самопомочяна в Україні пана А.Садового про те, що влада Порошенко нібито його переслідує та всіляко перешкоджає йому і не допомагає вирішити проблему львівського сміття ... 
То знайте та пам'ятайте, що пан Садовий з 2006 року є одноосібним міським головою, а це 11 років в кріслі !
І за ті 11 років пан Садовий так і не спромігся вирішити проблему львівського сміття, а лише її поглибив ще й людським життям.
А чи пам'ятаєте ви, як пан Садовий з януковичами у 2012-му гроші на Євро 2012 "освоював" на покращення життя ?
А от якби пан Садовий і справді думав та дбав про Львів, то кращого моменту для будівництва сміттєпереробного заводу поблизу Львову, ніж в 2011-2012 не було ... і тоді  перемогла жадоба особистої наживи пана Садового.
Але пан #Садовий завжди думав тільки про своє збагачення та про свою "#самопоміч", а не про проблеми Львову, і про сміття зокрема ...
А тепер от плаче та жаліється нам.