хочу сюда!
 

Nikolll

43 года, весы, познакомится с парнем в возрасте 36-46 лет

Заметки с меткой «брехня»

Брехня як стратегія розвитку країни

Helgi Sharp

Є такий міністр закордонних справ на прізвище Кулеба. Раніше був дуже непоганим дипломатом. Але, як писав ще Карл Маркс, «бытиё определяет сознание». Якщо зрозуміліше, то «з ким поведешся, від того і наберешся». Так от, цей міністр давно вже приєднався до хору співаючих панегірики на адресу Зеленського, які останній так полюбляє. Зокрема, згадуючи спіч презЕдента перед пустим залом у Нью-Йорку, Кулеба в ефірі Г+Г (хто б сумнівався) заявив (дослівно):

«Його промова справила величне враження. Я можу без перебільшення сказати, що це була одна з найсильніших промов у стінах Генасамблеї ООН».

Твою ж дивізію! У Єрмака та Мендель Володимирсанич був «найвеличнішим політиком» сучасності, тепер от весь світ нібито у захваті від його (якщо чесно, досить хамської та примітивної) промови. Завтра його посіпаки називатимуть Президентом Землі, Сонця та зірки Альдебаран?

А тепер невеличкий аналіз того, де промови Зеленського, а де його справи…

Беремо останній візит Найвеличнішого до США. Чомусь там, а не у рідній країні, він представив «План трансформації України». Із залученням мільярдних інвестицій, черговим подоланням бідності та виходом України у політичні та економічні лідери сучасності.

ОК, це чудово, якщо є амбітні плани. А чи є вони насправді, чи це чергове окозамилювання від зеленої команди?

Зокрема, видання «Українські новини» надіслало запит в основні державні структури про цей «план». Підсумок: ОПУ, РНБО, а також Верховна Рада та Кабінет Міністрів не мають у своєму розпорядженні ніякого Плану трансформації України! Копії відповідей від цих поважних структур можете подивитись нижче. Тобто це був пшик, гра на публіку та сцяння в очі нашим американським партнерам.

Як тут не пригадати «5 запитань від Зеленського», які він виніс від час виборів. Там і пожиттєвий тюремний термін для корупціонерів, і вільна економічна зона на Донбасі, і скорочення депутатського корпусу до 300 обранців, і ще щось про Будапештський меморандум. Де всі ці обіцянки та прожекти? Немає. Головне, щоб костюмчик сидів та локшина не переводилась на вухах електорату.

Я навів лише два приклади того, як слова цієї влади розходяться з ділом, бо про закінчення епохи бідності, зарплатню вчителям по $4000, польоти на Місяць, подолання корупції, звільнення Донбасу тощо вже ніхто і не згадує.

Але у цієї команди є один великий плюс – вона дуже креативна. І щоб ви не згадували про попередні обіцянки, вони весь час вкидають в інформаційний простір все нову й нову, вибачте, фуйню. Про перейменування країни, про АТО як курорт для хлопчиків, про перехід на латиницю тощо. В мене б на це все фантазії не вистачило, але досвід роботи у 95 кварталі не проп’єш – ці люди будуть дивувати нас новими й новими прожектами, креативними знахідками та карколомними пропозиціями. Одне залишиться незмінним – ніякого відношення до розвитку України цей словесний креатив не має.

Є одна істина: той, хто бреше, не розуміє труднощі свого завдання, бо йому потрібно надалі ще сотні раз разів збрехати, щоб підтримати першу брехню. Першою брехнею було те, що комік, якого для свого профіту створив одіозний олігарх, може стати державником та патріотом. Все інше – похідне від першої брехні.

Вимкніть телевізор та увімкніть розум – все інше похідне.





Про українську пресу в стані абсцесу чи\та інцесту


Про українську пресу в стані абсцесу чи\та  інцесту

Написав оновлене, бо не хотів публікувати знову своє давнє, що було написано на тему журналістики, свято чого пройшло якби вчора помітно непомітно, аж навіть наш президент Вова Зе не схотів чогось дзявкнути по цій темі типу привітання, бо хто вони є ті українські журналісти і чи вони взагалі є? Як ви гадаєте? Тут ситуація, як один консиліум лікарів над важкохворим прийняв діагноз: «Пацієнт більше живий, чим мертвий», а інший консіліум: «Пацієнт більше мертвий, чим живий». В цьому жарті прихований відомий маніпулятивний принцип журналістики: «Склянка води наполовину порожня чи наполовину повна?» 
Отже: чи є в Україні журналістика чи немає?
Я тримаюся думки, що немає. А звідки їй бути?
Річ у тому, що справжня журналістика побудована на залежності від читачів-споживачів, чого в Україні не простежується. Причина проста: гроші. Сучасний ринок мас-медіа такий, що вийти в прибуток суто на продажі власної інформації для жодного ЗМІ є неможливим в Україні в принципі. Особливо при монопольному ринку реклами, коли скрізь діє умова: «свій до свого по своє», тобто рекламу певні клани підприємців замовляють і оплачують тільки в «своїх ЗМІ» Як і не є секрет про величезний обсяг відмивання «тіньових» грошей через рекламу в ЗМІ, коли: це – тобі, це – мені, а це – суто на рекламу. Тобто всі (увага: всі - !) українські ЗМІ примушені для свого прибуткового існування вести подвійну бухгалтерію і тримати «чорну касу», що яскраво продемонструвала главред і власник Інтернет-ЗМІ «Українська правда» Олена Притула, коли полишала всі свої посади і розподіляла сотки тисяч американських доллярів на якісь там фонди і премії – все не зі своєї кишені, а звідкілясь. Гарне «Лясь!» вийшло в неї дверима на виході. Звідки такі «нечесні на руку» відпочатку зміїсти можуть бути чесними щодо правди інформаційної? Як кричав Станіславський і я за ним повторюю: -Не вірю!
Тепер повернемося до суті питання: чим є журналістика? То є фахове здобування інформації та її продаж споживачам. Все. Суть журналістики є інформація! Тому журналістів часто порівнюють зі шпигунами-розвідниками, бо різні агенти спецслужб також полюють за інформацією, а різниця в тому, що журналісти свою інформацію оприлюднюють, тоді як агентура приховує свої надбання від публічності. Таким чином журналісти є розвідкою соціуму! Суспільство уповноважує журналістів знаходити і оприлюднювати правдиву інформацію про різні аспекти всього нашого соціального співжиття скрізь і від усіх, а особливо щодо державного комплексу в соціумі. Журналіст є нашим інформатором! Він подає нам новини, після чого йде реакція на то кожної окремої людини та суспільства в цілому на повідомлення від журналіста зі ЗМІ.
Про значення правдивості інформації варто навести як приклад сучасну війну в Іраку, що розпочалася через свідомо фальшиві данні, які надав ЦРУ їх агент про наявність зброї масового винищення у Саддама Хусейна і через то США розпочали війну, яка дотепер триває.  Величезна світова трагедія постала через одну зумисно брехливу інформацію від довіреної падлюки. Власне такими не за масштабами, звичайно, а за змістом є всі журналісти, які брешуть, тобто обманюють людей, які їм довіряють. І не важливо чому, а важливо, що брешуть! Обманюють! Падло!- якщо одним словом. Синонім: стерво.
І з того висновок: є в Україні правдива журналістика? Ясно, що немає! Бо як не падло – то стерво, що брешуть, брешуть, брешуть! Або як це окультурено звучить: маніпулюють свідомістю людей. Згідно з установками власника ЗМІ та рознарядками своїх редакторів. Шукати правди у тому годі. Не вірите? Перевірте. А я подамся у праісторичні часи своїх спогадів аж у 1978 рік, коли я вчився у славному абсолютно зрусифікованому вже тоді місті Запоріжжі у профтехучилищі № 29 і попав на зустріч у вузькому колі з куратором від комсомолу міста молодим хлопчиною, розумним і розкутим, бо був явно синочком ну дуже номенклатурних батьків. Це було визначити досить просто, бо прийшов він до нас у джинсовому лейбовому костюмі! На ті часи то було: крутіше не буває! Для Запоріжжя-78 це усе! Хлопчина став нашим куратором явно щоб не ускладнювати собі життя у проходженні кар’єрного зростання під опікою батьків. І от що з того вийшло на нашій зустрічі.
Слухати його було на диво цікаво, але з усього запам’ятався ось такий момент: він розповідає про вплив різних «голосів із за бугра», тобто закордонні радіостанції, що транслювали свої передачі на СРСР мовами народів, що його населяли. На той час були: «Голос Америки» російською та «Радіо «Свобода» українською, а ще «Німецька хвиля» різними мовами і ще щось. Їх намагалися глушити, що було дуже дороге задоволення, але все одно люди слухали тихцем і то комуністична влада розуміла, бо сама то саме робила. Ну, хлопчина пояснює нам, петеушникам, що тут йде така маніпуляція: на 95% там іде все правда, а тільки на 5% - брехня, але ця брехня подається так вміло, що перекриває собою всі 95% правди. І раптом хтось задає наївне запитання: -А у нас з тим як? Відповідь була моментальною і чисто радянського штибу: -А у нас в Радянському Союзі з тим все навпаки!
Більше запитань не було і я гублюсь в здогадках чи то було свідомо сказано – чи просто з язика зірвалося, бо ж виходило, що в радянській журналістиці було 5% правди і 95% брехні… З часом я зрозумів, що то була правда, щодо брехні в СРСР. І коли мені вказують за приклад, якою була могутня комуністична пропаганда в часи СРСР, то я відповідаю: -Так, була. А чим то врешті закінчилося? Все гавкнуло і розвалилося!
Уявіть, скільки зусиль потрібно було, щоб відшукати у величезній кількості інформаційного лайна ті крихти правди! А воно дотепер нічого не змінилося! Скоро 30-ть років Незалежній Україні, а наші ЗМІ ще дотепер як в УРСР: брешуть і брешуть. Або ще одна радянська видумка в стилі «дурничка» для немовлят смоктати соску без реальної поживи, тобто псевдо-інформація типу «переорано, засіяно, пересіяно», «відкрито, прокладено, обкладено», «велике будівництво триває і буде тривати», «наш президент в черговий раз сів в унітаз, а треба було – на!» і тому подібна безцінна в прямому розумінні слова інфа. Простіше кажучи: новина якби є, а навіщо вона нам – загадка. Інформаційне сміття суцільне! Навіщо?! Пояснюю: накопичувати інформаційне сміттєзвалище дуже продуктивна робота і вона є заради зарплати журналюхам, у яких є дітлахи і всі хочуть їстоньки, питоньки і найбільше: жерти «бабки», «кеш», «нал», «зелені» або й просто гривні. Якраз добре знаючи про то, Президент України Володимир Зеленський нарешті правильно вжив «на» і послав чим подалі всю ЗМІ-братію не привітавши її зі святом Дня журналіста в Україні. Просто не помітив такого свята. Чи забувся, а ніхто не нагадав. Ах, прекрасна Мендельсон-Пендельсон, як без тебе далі жити самотньому ще не в екзилі величного Ростова-на-Дону?! Та ну?! Начебто ще не тону!..
На цій оптимістичній ноті завершую свій допис в стилі «попис», тобто суто для задоволення свого і читачів. Зауважте: безоплатно, тобто: задурно. Ясно, що це не журналістика, а захоплення-хобі. Таке собі - чтиво. Щасливо!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
7 червня 2021 р.

Журналіст, як універсальний солдат

Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної.  Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!»  Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то різні деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна)  в першому випадку, 0 (нуль, бо  користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90 % інформації є сміттям, десь 8 % – цікавої і не більше 2 % – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди  дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як «дежавю»-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного Президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціонування ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемне. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся дилема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: Президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко з режисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись такою подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятирічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Про вас – немає сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають і не зауважують.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-«похоронки», тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись – і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді  і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціонуванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що засовує свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить  загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу! Коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне

Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, – саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором «дітлахи».  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема «-чк» придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми «-лах» в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово «лахи» на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово «лох» коментарів не потребує, а ще є такий вираз: «не дери з мене лаха», яке означає: «припини з мене знущатись і насміхатись». Є слово «ляха», що означає «велику жирну свиню». І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору «дітлахи» ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх «дітлахами». Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова «дітвора», а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу «а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха».
Панове правдиві журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмент! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками зі сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні «Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар».
Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними «розчіпірками», «дітлахами» і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу «презентація», а то і з особливим шиком виведе «репрезентація», хоча це можна спокійно означити гарним українським словом «представлення».  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кіллери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають масово називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: «губернатор» або «спікер».  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній РФ губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі – і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту «розкотав губу», тобто «мати надмірні бажання і пиху».
Звичайно, що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе «президентом ЖККа» і в розмові вставляти фрази: «Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут зі своєю прогнилою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!» Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА – це більше схоже на кревну образу. 
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: «Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси – він же Президент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи» –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів. 
Панове, припиніть «приколюватись» з української мови і продукувати лже-інформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням англійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою Російської Федерації на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІї-творчістю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В РФ є, а у нас – НЕМАЄ! Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернаторів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності «голови на плечах» чи «клепки в голові». Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне


21:46 07.06.2021

Знайшов у "Багнет" як виглядають "ботоферми Пороха"

09:32 / 18.02.2020ПОЛИТИКА"БОТОФЕРМИ" ПОРОШЕНКА ТАНУТЬ ЯК КИЇВСЬКИЙ ТОРТ У СПЕКУ

Picture

За інформацією нашого джерела в прокуратурі Львівської області, декілька днів тому Служба безпеки України нейтралізувала діяльність іще однієї масштабної та розгалуженої «ботоферми», яка роками працювала на Петра Порошенка. 

Цікаво, що було вилучено  телекомунікаційне обладнання, яке належало російським онлайн-сервісам. Завдяки цій техніці зловмисники не тільки «пропагували зраду», писали матюки на адресу дружини Зеленського (що звісно не злочин, але якось не правильно), створювали фейкові аккаунти і спільноти, але й забезпечували діяльність незаконно створених «операторів» мобільного зв’язку «Фенікс» та «Лугаком» (на чому і погоріли).

За даними нашого джерела, угруповання мало понад 8000 активних аккаунтів, які поширювали у соцмережах відверту брехню, залякували людей, підбурювали до насилля, здійснювали інформатаки на сторінки вітчизняних високопосадовців у соцмережах, розсилали повідомлення про мінування об’єктів інфраструктури. Не гребували люди Порошенка і розповсюдженням заборонених речей (вогнепальної зброї, вибухових пристроїв, наркотичних засобів). Ми сподіваємось, що сам Петро Олексійович про це не знав…

Крім того, обладнання використовували  для направлення телефонного трафіку на мережі вітчизняних операторів від незаконно створених операторів «Фенікс» та «Лугаком» (які функціонують на території т. зв. «ЛНР/ДНР»), а також для забезпечення зв’язком представників цих незаконних збройних формувань.

Під час обшуків  у Києві, Харкові, Дніпрі, Ірпені та Дубно вилучено комп’ютерну техніку та спеціальне обладнання (GSM-модеми, шлюзи), понад 20 000 SIM-карток операторів мобільного зв’язку України. Також вилучені чорнові записи щодо реєстрації користувачів соціальних мереж, які розміщували провокативні коментарі під публікаціями українських політичних діячів.

За словами інсайдера, під час допитів один з організаторів визнав, що протягом років отримували гроші від піарників П.Порошенка, навіть співпрацювали із знаменитими ізраїльськими чорними політтехнологами, про них у свій час розповідав Сергій Лещенко. Проте, останній рік Петро Олексійович постійно затримував платежі і навіть заборгував 76 тис. доларів за роботу на президентських і парламентських виборах. Тому доводилось заробляти спільно з терористами. Чи пропонував колишній президент бартерні розрахунки тортами «Рошен», підозрюваний не відповів…

Миритися чи здаватися? Здаватися через миритися?

Росіяни та організатори Мюнхенської конференції склали план припинення війни в Україні
 
П'ятниця, 14 лютого 2020, 

Три міжнародні організації у співпраці з Російською радою з міжнародних справ оприлюднили свій план припинення війни в Україні.

Документ був поширений 14 лютого у Мюнхені на Мюнхенський безпековій конференції, повідомляє кореспондент "Європейської правди".

До участі у розробці документа, як стверджується, залучали також окремих українських експертів, але формуванням пропозиції не займалися українські організації – на відміну від російської РРМC.

Документ уникає згадок про напад Росії на Україну і стверджує, що "конфлікт в та навколо України" став наслідком "катастрофічних прорахунків", і у якості реакції на нього пропонують кроки для "завершення конфлікту на Донбасі та створення перспектив для конструктивного діалогу, в тому числі щодо Криму". Щоправда, основною ідеєю плану є відновлення співпраці з Росією без відновлення Україною суверенітету над Кримом.

Оприлюднена пропозиція містить кілька гуманітарних кроків, які підтримуються всіма сторонами, однак у ній відсутні будь-які ключові вимоги, що звучали досі від України.

Організатори пропонують такі 12 кроків:

  1. Відновлення роботи Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню на Донбасі за участі українських та російських військових
  2. Створення "нормандського формату" на рівні військових
  3. Відкриття доступу для СММ до всієї території Східної України (про Крим не згадується) та нових пунктів пропуску через лінію дотику
  4. Вирішення питання безвісти зниклих
  5. Запуск програми розмінування
  6. Запуск програми відновлення Донбасу із залученням міжнародних донорів, при цьому Росія може стати однією зі сторін, що з доброї волі інвестують у відбудову регіону.  
  7. Відновлення торгівлі між Україною та Росією на принципах ЗВТ.
  8. Поступове зняття санкцій з Росії (у документі має назву "зміна санкційного режиму") із розробкою відповідного плану (зараз, як відомо, передбачається що санкції мають бути зняті лише в разі повного виконання "Мінська"); із контексту випливає, що йдеться про послаблення тиску на РФ щодо деокупації Донбасу
  9. Пошук та деактивація небезпечних джерел радіації у зоні конфлікту на Донбас
  10. Діалог у державах НАТО щодо взаємної безпеки, "для подолання речей, які розділяють" (у документі прямо не уточнюється, про що йдеться і чи має Росія бути частиною такого діалогу)
  11. Визначення пріоритетних сфер зближення між ЄС та Росією із розвитком людських та економічних зв’язків.
  12. Запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включаючи Росію. Зазначається, що предметами цього діалогу мають стати питання історії, національної пам’яті, мови, ідентичності та меншин.

У документі зазначається, що у його розробці брали участь троє українських експертів: Василь Філіпчук, Олександр Чалий та Олексій Семеній. Їхня роль у даній роботі в документі не уточнюється.

Як відомо, Василь Філіпчук у 2017 році вже пропонував контроверсійний план, який передбачав відмову України від прагнення членства у НАТО, офіційну відмову на тривалий період від мети членства в ЄС, визнання Криму "спірною територією" тощо.

Один з ініціаторів мюнхенського “плану миру в Україні” відреагував на критику документу

КИЇВ. 16 лютого. УНН. Генеральний директор Російської ради з міжнародних справ (РРМС) Андрій Кортунов, який є одним з ініціаторів скандального документу “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, вважає, що не варто вбачати у цьому документі “мюнхенську змову”. Про це Кортунов розповів у коментарі DW, передає УНН.

Відповідний документ був розповсюджений на Мюнхенській конференції та викликав негативну реакцію Києва.

Кортунов розповів, що ініціаторами цього документу були Російська рада з міжнародних справ, європейський аналітичний центр European Leadership Network та американська організація Nuclear Threat Initiative, що опікується питанням запобігання ядерній загрозі.

“Зрозуміло, що цей документ подобається не всім, але мені здається, невірно вбачати в ньому якісь зловісні політичні задуми, як це визначили в апараті (п’ятого президента України Петра) Порошенка — як мюнхенську змову. Я хочу підкреслити, що політика — це мистецтво можливого, як казав Бісмарк, і автори цього документу виходили з того, що можливо на сьогодні”, — зазначив Кортунов.

Щодо пункту цього документу відносно початку національного діалогу про українську ідентичність, у тому числі з Росією, він додав, що це було б корисним для України. “Україна є дуже плюралістичним суспільством і для неї такий діалог був би корисним. Щодо участі інших країн-сусідів — це питання до українського керівництва, наскільки воно готове до такого діалогу”, — сказав гендиректор РРМС.

Серед “12 кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, зокрема, було запропоновано відновлення роботи Спільної центру з контролю та координації з питань припинення вогню на Донбасі, створення в рамках “нормандського формату” групи з діалогу у військовій сфері, розробка нових заходів довіри і підвищення рівня безпеки для населення в районі пунктів пропуску, розв’язання проблеми безвісти зниклих і початок процесу розмінування тощо. Документ також закликає до скасування санкцій проти Росії залежно від реалізації мінських домовленостей.

Ввечері 14 лютого, після критики як зі сторони України, так і зі сторони міжнародних експертів, документ приховали на сайті зробивши його недоступним. Проте вже наступного дня 12-кроковий “план миру в Україні” повторно з’явився на сайті Мюнхенської конференції.

Міністерство закордонних справ України наголосило, що заява “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні” не є офіційною позицією держав. Пізніше на сайті американського аналітичного центру Atlantic council з’явилася заява з критикою ініціативи від 26 американських експертів, дипломатів та аналітиків.

Володимир Зеленський розкритикував цей документ, зазначивши, що без України не можна обговорювати будь-які плани щодо припинення війни на Донбасі і повернення окупованих територій. Критиці документ піддав і п’ятий президент України Петро Порошенко.

Їх нрави: Помпео не під запис і під запис


Фото CNN

Державний секретар США Майк Помпео звинуватив у брехні ведучу радіостанції NPR Мері Луїз Келлі, яка раніше розповіла про виниклий між ними конфлікті з питань про Україну в ході інтерв’ю.

Про це повідомляє газета USA Today.

“Репортер Мері Луїза Келлі збрехала мені двічі. У перший раз, в минулому місяці, коли йшла підготовка до інтерв’ю, і вдруге – вчора, коли ми домовилися, що розмова після інтерв’ю буде вестися не під запис”, – йдеться в поширеному Держдепом заяві Помпео.

Раніше Помпео потрапив у скандал після інтерв’ю про Україну. Зокрема, журналістка американського видання NPR Мері Келлі заявила, що держсекретар Помпео накричав на неї після того, як вона поставила йому незручні запитання під час інтерв’ю про Україну.

Так, під час інтерв’ю в п’ятницю журналістка запитала Помпео про роботу Державного департаменту США і позицію держсекретаря щодо спроб президента Дональда Трампа звільнити колишнього посла в Україні Марі Йованович.

Помпео стверджував, що діяв в ситуації з Йованович “правильно” і захищав її і інших співробітників Держдепартаменту. Однак, за словами журналістки, держсекретар припинив інтерв’ю після питання, як саме він захищав Йованович.

Раніше Вашингтон офіційно підтвердив візит Помпео до України.

Доведеться вибирати, дітки

А ЯКЩО ТАМ І СПРАВДІ ЩОСЬ НЕБЕСНЕ...

Коли ми були маленькими, нас частенько дурили. 

І не заради якоїсь користі, а просто так: потішно, коли говориш дитинчаті що завгодно, а воно тобі вірить.

Отак нам говорили що завгодно, а ми все вірили. Потім вже, підростаючи, починали ми розуміти, що існує в житті така річ, як обман. 

Попервах це нас ображало. Потім, у відчаї, починали ми підозрювати, що все, що нам говорять, - то якась неправда. Ще далі - намагалися удавати з себе таких собі тямущих, які начебто розуміють, про що йдеться насправді. 

А що залишалося нам робити? - ми були маленькими, а всі навкруги були більшими за нас.

Але ж з часом, з літами, набираючись життєвого досвіду, ми навчалися сяк-так влаштовуватися в цьому світі брехні. Навчалися орієнтуватися в мірах і різновидах неправди, ба навіть відчувати себе в цьому світі як удома. 

Ще б пак! - нас, тертих і стріляних, вже задешево не купиш і з пантелику не зіб’єш…

Проте лишилася все ж таки одна тема, в якій ми так і не навчилися орієнтуватися, так і не зрозуміли, як відрізнити в ній брехню від правди. І називається ця тема - “щастя”.

Нас тут, як і колись, дуже легко обвести круг пальця. 

Перш за все, зрозуміло, тому, що нам так і не вдалося з’ясувати достеменно, що ж воно за штука - щастя. І не через те, що ми аж ніколи не відчували в житті нічого схожого на те, як нам його змальовують.

Звісно що не через це. 

Просто - “широка вона, людина”, як сказав Мітя Карамазов. 

Настільки широка, що постійно жевріє в ній підозра, - а що як там, за межами того кайфу, в якому я зараз купаюся, там он, за тим он гайком, є щось таке небесне і ніколи не ким не куштоване, що опинись я там, - дивився б на себе, який ось зараз хлюпається тут, як на безмозку худобину.

 

І ВСЕ Ж ЇМ ВДАЛОСЯ ЗБИТИ НАС З ПАНТЕЛИКУ

Ну, то воно ще б і не біда, з нашими відчуттями ми так-сяк розберемося. 

Але ж як нам, пливучи річкою життя, як оця ось дітлашня на малюнку, зорієнтуватися б вчасно, і не пристати зненацька до якогось не того берега? 

А проблема ускладнюється ще й тим, що і до того і до іншого берега нас вабить, і від того, і від іншого з душі верне.

Тобто огида бере і від закликів “борися! в боротьбі здобудеш!” - бо ж напврочуд багато грошей іде на відео-друко-інтернет-радіо-телереклами, що провокують нас: ну, ще ривок, ще спроба, ось воно, щастя, хапай його за хвоста! Клікни на банер, зателефонуй, прийди, подолай свою нерішучість, лінощі і недовіру! Придбай це, купи се - і буде тобі щастя!

Проте і від іншої сторони, що виглядає як щастя в єднанні з іншими, у віддності загальній справі, у взаємній допомозі й братерстві, - також нас відштовхує якась внутрішня сила. Та власне й зрозуміло, - яка. 

Занадто багато було в історії прикладів оманливої, а то й примусової “дружби”. Починаючи з племінних об‘єднань до соціалістичних держав. Прикладів єдності тимчасової, комусь потрібної, коли ми “один за одного”, а хтось тим часом - за наш рахунок… 

А потім ці “хтось” призначають нам інших друзів та інших ворогів. І знову - братайся з цими, бий тих, - і тільки через те, що комусь це потрібно. І знову - ми один за одного, а вони верхи на нас. 

А іноді нас просто зганяли докупи, і - “палицею до щастя”. Ну скільки ж можна?..

Хоча людину, за її природою, завжди тягне до єднання з іншими. Відчуття “ми” надає їй сили й наснаги. 

Просто потім, коли, через кілька днів, або років, або й поколінь, подивишся на те, що ті “ми” накоїли, узнаєш паскудну сутність тих, хто нас “згуртовував”, - хочеться піти кудись і побути там поза межами усіляких “єднань”, просто самому. Наодинці.

Але ж і це - не вибір. Поодинці нас і обдурити легше, і передушити як тарганів. 

Так що, як не крути, а доведеться нам вибирати, дітки. Усе життя на латаному надувному плоті не проживеш. Та й були б сякі-такі острови на річці життя, а то ж так… марева одні. 

Доведеться нам приставати до одного з двох берегів.

Карикатура нашого життя, ілюстрація нашого вибору.


Розпізнай брехню...



Взгляд в пол или прямо в глаза

Если человек лжет, как правило, он избегает смотреть в глаза, чтобы не выдать себя. Однако некоторые лжецы напротив стараются как можно чаще встречаться взглядами с собеседником. Прямой взгляд «глаза в глаза» всегда придает повествованию правдоподобность, чем успешно пользуются многие искушенные и опытные обманщики. Если при разговоре вам никак не удается поймать взгляд собеседника, а затем он сам начинает пристально и настойчиво смотреть в глаза, не стоит верить словам этого лицемера.

[ Читати далі ]

Фейк Тимошенко щодо Римського клубу

ФЕЙК ТИМОШЕНКО ЩОДО РИМСЬКОГО КЛУБУ

Вчора в українських інтернет-ЗМІ була широко розповсюджена новина під притягуючими увагу заголовками «Юлія Тимошенко бере участь в саміті / засіданні Римського клубу» чи «Тимошенко представила Україну серед світових інтелектуалів» тощо.

Ця новина є фейковим піаром, спрямованим на втягування престижної міжнародної організації у процеси в Україні.

Як асоційований член Римського клубу з 2005 р. і співзасновник (з проф. Богданом Гаврилишиним) Української асоціації Римського клубу, який дійсно брав участь у ювілейному зібранні та науковій конференції клубу в Римі і єдиний офіційно представляв там Україну, я заявляю, що зазначені маніпулятивні заголовки не відповідають дійсності.

Тимошенко стверджує на своїй фейсбук-сторінці, що «сьогодні (17.10.18) я в Римі, на саміті Римського клубу. Мені надзвичайно приємно представляти Україну на такому потужному зібранні світових інтелектуалів. Тут зібралися понад 400 визнаних міжнародних авторитетів та вископоставлених гостей з усього світу.»

Кожна фраза тут містить, м’яко кажучи, неправду.

Саміт (засідання) Римського клубу відбувся напередодні – 16 жовтня, і Тимошенко там і близько не було і не могло бути, оскільки вона до Римського клубу не має жодного відношення. Стверджую це як безпосередній багаторічний учасник засідань клубу, в т.ч. й в цьому році.

Надалі 17-18 жовтня у Римі відбувалася відкрита для всіх наукова конференція Римського клубу, присвячена його 50-й річниці, що проводилася спільно з італійськими організаторами. Присутнім на конференції міг бути будь-який бажаючий, попередньо зареєструвавшись на сайті конференції.

Цією нагодою скористалися понад 400 осіб - переважно студентів, викладачів університетів, науковців і журналістів з різних країн, які приїхали послухати інтелектуалів Римського клубу. Ось саме серед цієї різнобарвної публіки і була пані Тимошенко разом із паном Немирею.

До речі пробула вона на конференції лише кілька годин – до обіду першого дня заради кількох піар фотографій і, як виявляється, фейкової новини в українських ЗМІ.

Щодо фото з новими співпрезидентами Римського клубу (до речі вперше в історії клубу жінками) – бельгійкою Сандрін Діксон-Деклев та південноафриканкою Мамфелою Рамфель –  то Юлія Тимошенко, за свідченням моїх присутніх при цьому колег, спіймала їх на ходу і напросилася на спільну фотографію. Вони залюбки фотографувалися, до речі, з багатьма гостями і не підозрювали про можливість використання фото в маніпулятивних цілях.

Як поінформували мене в Секретаріаті Римського клубу, пані Тимошенко завчасно письмово зверталася до них щодо офіційної зустрічі з керівництвом клубу, але їй було ВІДМОВЛЕНО! 

Отже після маніпулятивної новини, поширеної в Україні, керівництво Римського клубу, зрозумівши, що його підставили з випадковими фото, запропонувало мені зробити офіційне повідомлення щодо справжнього представництва України на цих ювілейних заходах Римського клубу.

Навожу офіційне повідомлення Римського клубу, розміщене сьогодні у його твіттері та на його сайті:

We were happy to welcome Victor Vovk, Associate Member and Vice President of the Ukrainian Association of the Club of Rome, as the sole Ukrainian representative at the Membership meeting and Annual Conference of the Club of Rome 16-18 October in Rome.

«Ми були раді вітати Віктора Вовка, Асоційованого члена клубу та Віце-президента Української асоціації Римського клубу як єдиного представника України на зборах (засіданні) членів та щорічній конференції Римського клубу 16-18 жовтня в Римі.»

Ось і кінець фейковому піару Тимошенко з Римським клубом.

Шкода лише, що в очах громадськості України доведеться ще довго відмивати Римський клуб від інтриг цієї пані.


https://twitter.com/ClubOfRome/status/1052966767641972736
  
Viktor Halasiuk
P.S.   Стара хвойда і дня не проживе як не збреше

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая