хочу сюда!
 

Алинка

28 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-40 лет

Заметки с меткой «статистика»

Самогубства 7654 в Україні за 2020

Стало відомо, в яких областях України частіше відбуваються самогубства Вчора, 17:16Коментарів: 4 ЗМІ опублікували статистику, спираючись на дані МВС. Найбільше суїцидів в минулому році було в Дніпропетровській, Одеській та Харківській областях depositphotos.com У минулому, 2020 року в Україні було зафіксовано 7654 випадки самогубства. Найчастіше зводили рахунки з життям жителі Дніпропетровщини, а також Харківської та Одеської областей. Читай також: У Дніпрі таксист врятував жінку від самогубства Про це з посиланням на дані МВС повідомляє портал ВСВІТІ. Так, найбільше суїцидів в 2020 році було задокументовано на території Дніпропетровського регіону - 745 випадків. На Харківщині покінчило з собою 597 чоловік, в Одеській області - 523. Читай також: У хостелі Одеси повісилася дівчина. 18+ Також варто додати, що найменше самогубств в минулому році було скоєно в Тернопільській області. У той же час загальна кількість суїцидів збільшилася на Запоріжжі, в Житомирській, Сумській, Херсонській, Миколаївській областях. Також стали частіше вирішуватися на самогубства жителі Прикарпаття, Закарпаття, Луганщини, Чернігівщини, Рівненщини та Буковини.


Правительство заявило о резком спаде заболеваемости COVID-19

В последние недели в Украине уменьшается количество больных коронавирусной инфекцией COVID-19 и растет количество тех, кто выздоровел.

Премьер-министр Денис Шмыгаль сообщил, что сегодня на госпитализации пребывают 22 802 лица, а пять недель назад таких было в среднем 28-29 тыс.

[ Читать дальше ]

Прощальне слово Петра Порошенка країні і її народу

14.04.20 09:31 На утро 14 апреля зафиксировано 270 новых случаев COVID-19 в Украине, всего - 3372, умерли 98 человек, 119 - выздоровели, - Минздрав. ИНФОГРАФИКА
В Украине зафиксировано 3372 случая коронавирусной болезни COVID-19


По данным ЦОЗ, по состоянию на 9:00 14 апреля в Украине 3372 лабораторно подтвержденных случаев COVID-19, из них 98 летальных, 119 пациентов выздоровели. За сутки зафиксировано 270 новых случаев.

Сейчас коронавирусная болезнь обнаружена:

Винницкая область - 200 случаев;
Волынская область - 80 случаев;
Днепропетровская область - 71 случай;
Донецкая область - 12 случаев;
Житомирская область - 112 случаев;
Закарпатская область - 99 случаев;
Запорожская область - 89 случаев;
Ивано-Франковская область - 332 случая;
Кировоградская область - 144 случая;
г. Киев - 551 случай;
Киевская область - 224 случая;
Львовская область - 136 случаев;
Луганская область - 3 случая;
Николаевская область - 5 случаев;
Одесская область - 69 случаев;
Полтавская область - 26 случаев;
Ривненская область - 134 случая;
Сумская область - 74 случая;
Тернопольская область - 280 случаев;
Харьковская область - 14 случаев;
Херсонская область - 34 случая;
Хмельницкая область - 22 случая;
Черновицкая область - 546 случаев;
Черкасская область - 105 случаев;
Черниговская область - 10 случаев.

Данные с временно оккупированных территорий АР Крым, Донецкой, Луганской областей и города Севастополя отсутствуют.

Исследования проводились вирусологической референс-лабораторией Центра общественного здоровья Украины, а также областными лабораториями. По состоянию на утро 14 апреля 2020 в Центр поступило 838 сообщений о подозрении на COVID-19. Всего с начала 2020 года поступило 11974 сообщений о подозрении на COVID-19.

На утро 14 апреля зафиксировано 270 новых случаев COVID-19 в Украине, всего - 3372, умерли 98 человек, 119 - выздоровели, - Минздрав 01
На утро 14 апреля зафиксировано 270 новых случаев COVID-19 в Украине, всего - 3372, умерли 98 человек, 119 - выздоровели, - Минздрав 02

На утро 14 апреля зафиксировано 270 новых случаев COVID-19 в Украине, всего - 3372, умерли 98 человек, 119 - выздоровели, - Минздрав 03

Китайські вчені з'ясували, як швидше вилікувати заражених

Китайські вчені з'ясували, як швидше вилікувати заражених 

У дослідженнях медиків брали участь 25 паціентв з діагнозом Covid-19
Китайські радіологи довели необхідність термінового лікування коронавирусной інфекції. Про це повідомляє журнал American Journal of Roentgenology .

Відзначається, що доктор Го Цюань Хуань з Другої народної лікарні в Юшку (Китай) провів дослідження і з'ясував, що час між діагностуванням і початком лікування Covid-19 корелюються з термінами одужання пацієнтів. Такий висновок було зроблено після ряду досліджень інфікованих пацієнтів за допомогою комп'ютерної томографії.

Доктор Хуань і його колеги вибрали 25 пацієнтів з підтвердженим діагнозом коронавируса, поділивши їх на дві групи. В першу потрапили люди, у яких час між діагностикою та початком лікування склало менше трьох днів, до другої групи потрапили всі інші пацієнти. Послідовні сеанси КТ дозволили спостерігати за процесом одужання.

З'ясувалося, що пацієнти, чиє лікування почалося негайно, мали більш позитивні результати аналізів і одужали приблизно за шість днів з початку перебування в лікарні. Спостережувані, чиє лікування запозднілось, в середньому лікувалися до 13 днів.

Таким чином Го Цюань Хуань зробив висновок, що своєчасне медичне втручання знижує ризик появи наслідків хвороби.

Раніше китайські вчені розповіли, що перехворіли Covid-19 пацієнти, швидше за все, отримали імунітет до коронавірус. При цьому захворювання чревате наслідками, в число яких входить зниження функції легень приблизно на 20-30 відсотків і фіброз легенів. Колишній пацієнт може відчувати ознаки гіпоксемії і задишки під час фізичної активності.



Як повідомляли "Весті.ua", станом на 9:00 п'ятниці, 3 квітня, в світі налічувалося 1 017 515 інфікованих коронавірусів Covid-2019 , число жертв досягло позначки 53 247, ще більше 213 тисяч чоловік одужали.

Тим часом в Україні лабораторно підтверджено 942 випадки захворювання коронавирусной інфекцією. Covid-19 . За минулу добу в країні було зафіксовано 138 нових випадків захворювання. Відомо про 23 летальні випадки від коронавируса з початку епідемії, 19 осіб одужали.



Кількості. Великі і страшні. Що нового?

        Як спитати, то всі люблять правду. А правда у своїй основі може бути й негарною, а комусь - жахливою. Правда в тому, що людина... помирає. З першого дня свого народження індивід починає прямувати до своєї смерті. Цю правду, якщо розібратися, кожен усвідомлює. І все, що б людина не робила: вчиться, відчуває щастя, кохає, дарує радість близьким та приймає від них, створює шедеври у різних сферах, і готує щоденні трапези на кухні, здійснює переступи, благодіяння, гріхи, революції, позики в банку, - все це вона чинить... помираючи. Sad but true.



         Тому задумана ця замітка на таку непопулярну тему, як правда, а значить про смерть. Її ідея в тому, аби бути гострим скальпелем, що прецизійно видалить хоча б основу панічних настроїв, хоча б в кількох людей, кому тупа паніка ще не забрала здатності думати. Відразу попереджу, що смерті далі буде не просто багато, лонгрід буде буквально просочений нею. Тим, хто перебуває у блаженному рабстві "позитиву", краще далі не читати. Інших - ласкаво прошу. Буковки не заразні.
        Людство живе з інфекціями тисячі літ. Віруси та складніші мікроорганізми завжди мали над нами перевагу. Вони добре нас знають, полюють за нашими чеснотами - товариськістю, любов'ю та прихильністю, бажанням допомоги ближньому - і перетворюють ці чесноти на недоліки і слабинки. Одна з переваг вірусів - біологічна простота. Тому всю історію вони на крок випереджали нас. А застана зненацька людина тільки і спромогалася більш чи менш успішно мінімізувати завдану шкоду. Отож, щойно вчора ми з полегкістю попрощалися з черговим "звірячим" вірусом, як сьогодні "привіт, новий ковід".



          Хтось помітив, що наші регулярні "гості" теж полюбляють круглі числа. У 1720 році це була чума, в 1820-му - холера, а в 1918-20 - іспанський грип, у 2019-20 - Корона. Освічене людство, чия поінформованість відчутно розбавила первісні печерні страхи, і питання тепер ставить, гідне нашого глобалізованого суспільства: чи раптом не влаштовані ці пандемії штучно якимсь злим генієм на користь своїх таємних інтересів?
          Але це не так. Найперші примітивні спроби використовувати хвороби як біологічну зброю проти ворогів були зафіксовані, наскільки відомо, не раніше 18 століття (європейські колоністи проти корінного населення Америки). Тоді як вперше історично задокументовані пандемії згадуються ще за сивої давнини, коли предки ймовірних очільників сучасних масонських і навколомасонських орденів і таємних "клубів" ще не мріяли про світове панування, цілком мирно переганяючи худобу від одного до іншого посушливого пасовиська Близького Сходу, Аравійського півострова та Єгипту.
           В індійських санскритських джерелах IX—VII ст. до н. е. знайдено відомості про холеру. Там цю хворобу називали "маха-марі" - велика моровиця. Ще назва - "мордіксім". Один з перших описів самої хвороби відносять до часів походів Олександра Македонського, вояки якого, імовірно, потерпали від цієї хвороби під час індійського походу. В одному з джерел про стан хворого зазначено: "Губи бліднуть, погляд стає безглуздим, очі закочуються, руки і ноги зморщуються, немов від вогню, і хвороба охоплює багато тисяч людей".
          Так звана «Пелопонеська чума» в Аттіці у 436—427 рр. до н. е., як писав про неї Фукідід у своїй "Історії Пелопонеських війн", "...почалася спершу, кажуть, в заєгипетській Ефіопії, потім спустилася в Єгипет, Лівію і більшу частину земель". Епідемія супроводжувалася сильними землетрусами, морськими повенями, посухами і неврожаями. Люди заражалися при догляді за хворими. Основними проявами були нестерпний жар і поява висипу на тілі. Гинули і тварини. Багато будинків спорожніли, цілі родини вимерли. Хворі повзали по вулицях, скупчуючись біля джерел води. Смерть забрала тисячі життів у Афінах. Вважають, що вимерла чверть населення Аттіки. Тоді помер видатний грецький політичний і військовий діяч, вождь афінської демократії Перикл. Але що це було? Опис епідеміологічних чинників, клінічних проявів підходить до багатьох інфекцій. Були проведені навіть молекулярно-генетичні дослідження решток померлих, які встановили імовірного збудника - Salmonella typhi (спричиняє черевний тиф), однак те, що ми знаем про цей тиф, не зовсім відповідає записам Фукідіда. Тому не знято підозру про чумне походження цієї епідемії.
            Або епідемія у 125 р. до н. е. у Північній Африці («чума Орозія»). Їй передувало стихійне лихо, в якому сучасники побачили причину жорстокого мору. Всю Африку незліченними полчищами покрила сарана. Вона поїла не тільки всі трави, а й частину коренів, листя на деревах і молоді пагони, чим не лишила жодної надії на врожай. Потім сарана раптово була підхоплена несподіваним вітром, довго носилася небом цілими хмарами, поки не потонула у Середземному морі. Прибій викинув на берег на великому просторі купи мертвої сарани, від її гниття став поширюватися нестерпний сморід. А далі стався повальний мор серед тварин і птахів, який поширився і на людей. У приморській смузі, що прилягає до карфагенського і утіцького берегів, загинуло більше 200 тис. жителів. У місті Утіка померли усі 30 000 солдатів, відряджених туди Римом для охорони узбережжя Африки. Але хіба тут зрозуміло, про що мова? Ніяких симптомів, окрім швидкої масової смерті, не було наведено навіть її сучасниками.
             Великий лікар давнини Клавдій Гален описав «чуму Антоніна», що тривала з 165 по 180 рр. і охопила багато країн. Приблизні втрати від цієї пошесті від 3,5 до 7 млн людей. Деякі описані прояви хвороби дуже нагадують натуральну віспу. Тож була це натуральна віспа, або ж інша хвороба достеменно невідомо.
             Ще одна добре відома моровиця, що забрала життя 25-50 мільйонів осіб (на той час - близько 13 % населення світу), спалахнула у 541-550 рр. у Східній Римській імперії. Вона була названа істориками Юстиніановою чумою, бо була за часів правління одноіменного імператора (відповідно до літописів Юстиніан теж перехворів на чуму і одужав у 543 році). У 549 р. Юстиніан видав Указ про перешкоджання пересуванню та затримання людей, які прибули з місць, де лютувала недуга. Отже заходи сучасного карантину інтуїтивно відчувалися вже тоді, задовго до відкритття мікроорганізмів та осмислення способів поширення хвороб.
            Згадки про таємничі раптові "мори" подибуються і в руських літописах 1042 та 1092 років. Там немає деталей клінічної картини, але йдеться скоріш за все про епідемії.
            Чергова епідемія чуми в історії людства - "Чорна смерть", спалахнула у пустелі Гобі (Китай). У 1335 році поширилася по Індії. Повільно але впевнено понесли пошесть у Європу могольські війська та купці Великого шовкового шляху. У 1346 р., за словами істориків, бацила прибула на територію України через Крим, а у 1351 році - через Польщу (Чернігів, Київ) до Європи. Підсумок: мінус 75-200 млн осіб - близько половини населення тодішньої Європи.
            Тодішні лікарі настановляли здорових людей наглухо зачиняти вікна і двері, перебуваючи вдома, а краще переселятися подалі від охоплених чумою міст, могильників тварин і цвинтарів, у села, до чистих джерел води. Тоді з'явилося і класичне правило карантину: усі кораблі, що прибували до портів з інших країн, мали залишатись на віддалі від порту протягом 40 днів. Індивідуальний захист також полягав у забороні користуватися речами та одягом померлих, у розміщенні в зоні дихання людини спеціальних трав'яних зборів та парфумів і таке інше.


Маски чумних лікарів середньовіччя (у "дзьоб" закладалися квіти і трави для захисту від чумних випаровувань)
           
               Повторні спалахи хвороби час від часу локально виникали аж до XX століття. Але завдяки радянським (зокрема й українським) вченим, які у 1947 році під час спалаху хвороби в Маньчжурії вперше застосували для лікування стрептоміцин, медицина досягла відчутних успіхів у розробці нових засобів проти інфекції і тепер чума виліковна.
               Молекулярно-генетичні дослідження останніх років показали, що чумний мікроб утворився від Y. pseudotuberculosis внаслідок мутації у проміжку часу десь від 20 до 1,5 тис. років тому в популяціях монгольського бабака.
               Віспу називали "чумою XVIII століття", поки Дженнер у 1796 р. не відкрив щеплення витяжки з гною корів, хворих на коров'ячу віспу. Але попри застосування вакцинації тільки у 1980 р. ВООЗ офіційно повідомила, що абсолютно всі діти планети зазнали щеплення, і віспа ліквідована докорінно. За наявними даними з VI по XX століття хвороба забрала - увага! - щонайменше 1 млрд люду. Виходить у перерахунку на рік близько 700 тис.



             Холеру називали "чумою XIX століття", адже історія людства нараховує не 1, 2 чи 3 пандемії холери, а цілих 7, які з 1816 до 1960 року рухались з Індії на захід і в підсумку через Америку обійшли всю земну кулю. І майже кожна з них побувала на території України. Лише до 1860 року інфекційна хвороба, що характеризується розвитком тяжкої діареї і тяжким зневодненням організму, забрала життя близько 40 млн осіб.
            Холера і досі лишається страшним захворюванням, виникнення якого є наслідком відсутності належного водопостачання, санітарії, безпеки харчових продуктів та елементарних заходів гігієни. Станом на 2017 рік хвороба спричинює у світі до 2,9 млн випадків щорічно, гине до 95 тисяч людей.



            Як і в історичних записах, у мистецтві деякі з цих напастей теж лишили свої сліди.




             В останні місяці Першої світової війни, у 1918 р. вірус іспанського грипу вчергове спробував вияснити, хто господар цієї планети. Осередком захворювання вважався польовий табір військ у Франції. За іншою версією вірус виник на Сході, до США його занесли китайські емігранти, а американська армія вже своєю чергою принесла вірус до Європи, вступивши у війну. Проте хвороба названа "іспанкою" через те, що іспанські ЗМІ першими оповістили про спалах - газети цієї, нейтральної тоді країни не були обтяжені цензурою військових років. До того, як "іспанка" стала загальновизнаною спрощеною назвою, бразильці називали це німецьким грипом, а сенегальці - бразильським, поляки називали це більшовицькою болячкою, а данці - хворобою, що «прийшла з півдня"... Новий різновид вірусу А/H1N1 забрав життя від 50 до понад 100 млн людей (3-5 % населення планети на той час). При чому, перші 25 млн померло за перші 25 тижнів поширення мору, тоді як за всі 4 роки 1-ї світової війни загинуло лише 10 млн і ще 10 було поранено.






             Були інфікованими близько 500 млн осіб по всьому світові, навіть у далеких його куточках (вимирали цілі села від Аляски до Південної Африки). Найбільш уразливою групою населення з ризиком летальних випадків стала молодь віком від 20 до 40 років. Людей вбивав власний імунітет, який надто різко реагував на вірус. Причиною стрімкого поширення хвороби стала війна, а саме переміщення військ країн-учасниць.



             У 1919-1920 роках країни вже широко запроваджували відомі карантинні заходи, закриваючи школи, театри, суди, церкви та інші громадські місця масового скупчення іноді протягом до цілого року. Бразильський медик і письменник Педро Нава у 1918 р. описав матчі в Ріо-де-Жанейро, коли футболісти грали на стадіоні з безлюдними трибунами.





             Поширилося застосування звичних тепер і для нас медичних масок і респіраторів.




          Маски робили і самотужки хто з чого здатен. Одна з рекомендацій департаменту охорони здоров'я Нью-Йорка щодо носіння масок закінчувалася слоганом, на подив сучасним: Краще бути смішним, аніж мертвим.



           Їх робили будь-яких тканин / кольорів / конструкцій аби якось закритися від віруса-вбивці.



             Масштаб хвороби був таким, що деякі із закритих громадських закладів використовувались під лікарні або морги.
            

у спортзалі однієї зі шкіл у США


У коледжі La Salle, Тетфорд-Майнз, Квебек, Канада

              Продавці забороняли покупцям заходити до магазинів і продавали товари на вулицях. Без масок не пускали у громадський транспорт.


Кондуктор перевіряє наявність масок у пасажирів, що заходять,  Сіетл, США

             Вірус зник так само раптово, як і з’явився. Вчені вважають, що штам вірусу мутував у менш смертоносні. Зокрема, у 2009 році штам H1N1 повернувся, змінивши назву на "свинячий грип" (легший перебіг захворювання). Лікується він так само, як і інші види грипу.
            Вище було згадано темп летальності у світі від "іспанки" на початковому періоді, як 1 млн смертей на тиждень.
            Офіційно перший випадок захворювання covid 19 у світі датується 10 січня 2020. Хоча неофіційно перші хворі на невстановлену форму пневмонії звернулися у лікарні Уханя вже 8 грудня 2019 р. Ще неофіційніше вже у листопаді, а може, і в жовтні (якщо врахувати інкубаційний період) ця ще не названа своїм терміном хвороба вже наготувалася лютувати у зазначеному регіоні. На сьогодні, 02.04.2020, минуло щонайменше 22 тижні поширення нової інфекції. Що ж ми маємо?
            На 14.00; 02.04.2020 у світі зафіксовано 950713 випадків захворювання. Вірус вбив 48313 людей. Темп вмирання - 2416 людей за тиждень - у 400 разів повільніше, ніж 100 років тому. Остаточно перебороли недугу 202826. Хворіють наразі 699574, з них 663410 (95 %) у легкій формі, 36164 - з ускладненнями, що загрожують життю.
            Ще.
            У травні 1918 року в Іспанії було заражено 8 млн людей, або 38 % населення країни (заразився, але видужав, навіть король Іспанії Альфонсо XIII). Сьогодні в Іспанії ситуація з covid 19 одна з найважчих у світі - вона посідає аж 3-є місце за поширеністю хвороби зі своїми 110238 інфікованими і 10003 померлими.
            Франції зараз не набагато легше. На своєму 6-му місці вона має 57 тис інфікованих та 4 тис летальних. Тоді як зафіксований, наприклад, у 2017 році сезонний пік смертей від ГРВІ (куди входять і смерті через невдале лікування антибіотиками) складає приблизно 12 тис. померлих. Хто-небудь у 2017 р. чув у новинах що-небудь про смертоносну епідемію грипу у Франції?
            Як почуває себе на цю годину #українавдома? З дня виявлення першого хворого, 02 березня, маємо 804 захворювання, 20 летальних, 13 перебороли хворобу, і 57 місце у списку поширеності короновірусу у світі.
            Я далекий від того, щоб цими даними намагатися заспокоювати громадську думку і переконувати, що нам малося би наплювати на Корону. Адже цим 48313 померлим, з яких 20 - українці, не легше від наведених порівнянь, і горе їхніх родичів і близьких цією арифметикою не зменшити. Але, так чи інакше, в атмосфері істерії та нервозності навколо коронавірусу та пов'язаних явищ, спричинених у великій мірі запобіжними заходами, гідними атомної війни, а також "правильною" подачею інформації світовими ЗМІ, українці забувають про небезпеки, які живуть з ними все життя!



            За даними ВООЗ, щороку (!) грип всіх штамів, відомих ще до Корони, вражає - увага! - до мільярда людей у світі. У 3-5 мільйонів людей перебіг хвороби дуже тяжкий. Помирають від ускладнень від 250 до 650 тисяч. В Україні щороку близько 4 тис. людей помирає (!) від туберкульозу (11 осіб кожного дня). Вже у січні 2020 р. в Україні зареєстровано 1 945 випадків захворювання туберкульозом. Уявити тільки, поки українці б'ють пики один одному за право їхати в громадському транспорті та масово скуповують товар у крамницях та аптеках, натхненні чарівністю назви нової болячки з далекого Уханю, щодвігодини від прозаїчного туберкульозу в якійсь лікарні країни тихенько, без уваги преси і вищого керівництва помирає їхній співвітчизник.
            Якщо я скажу, що ситуація не варта паніки, то моя позиція звісно варта уваги набагато менше, ніж думка французького інфекціоніста Дідьє Рауля, який вважає: "Я не бачу ознак особливо серйозної смертності. Я не бачу впливу на загальну смертність в країні. І я продовжую вважати, що треба зберігати спокій і робити те, що зазвичай робиться з інфекціями загалом: діагностику і лікування".
             Чи скрізь і завжди населення дотримувалося призначених запобіжних заходів? Ні. Під час епідемій холери і чуми 1830-31 рр. на теренах України відбувалися бунти. У Севастополі під час повстання було вбито губернатора. Севастопольці виступали проти обмежень руху товарів і мешканців по вулицях міста. Було поширене переконання, що царська влада наживається на карантині. На Закарпатті були відомі випадки вбивства вояків і лікарів. Сільські відчайдухи і шибайголови гадали, що патрулювання вулиць військовими, знезараження криниць вапном робиться, щоб знищити місцеве населення.
              В містечку Cамора (Іспанія) місцевий епіскоп кинув виклик закладам охорони здоров'я, замовивши вечірні молитви протягом 9 днів на честь святого Рокко, захисника від чуми і епідемий. Це залучало сотні вірян шикуватися у чергу аби поцілувати мощі святого. А тим часом спалах іспанки досяг піку. Cамора вписала найвищий показник смертності від грипу серед всіх міст Іспанії.
              У бізнесових колах США спостерігався певний опір спробам комісара з охорони здоров'я обмежити відвідуваність розважальних закладів. Наприклад, коли восени 1918 вийшла чергова стрічка Чарлі Чапліна, менеджер кінотеатру Стренд на Таймс-сквер, Нью-Йорк, Ґарольд Едель тепло подякував глядачам та похвалив їх за те, що не піддалися страхам і забезпечили аншлаг. За кілька тижнів він помер від іспанки.
              Також у 1918 р. газетами генерувалося чимало фальшивих новин. На зразок того, що грип біля берегів США був зумисно розсіяний німецькими підводними човнами.
              Тож вчергове бачимо ще одну нову-стару особливість: і раніше, і тепер карантинні заходи не на жарт обурюють широкі народні маси, збивають їх з пантелику, нерідко пробуджуючи відверту дурість на дні під культурно-цивілізаційними нашаруваннями свідомості.
               Підсумовуючи, згадаймо: жодна людина в світі не померла просто так, "від старості". В кожному конкретному випадку є своя причина смерті. Багато причин. Як це було і 1000, і 10 років тому. Як є зараз, як буде далі. В яку за ліком епідемію ми входимо?.. Тільки нашому поколінню вже пощастило на кілька краще чи гірше контрольованих епідемій. Так, комусь призначено померти. Комусь - підхопити інфекцію, перехворіти і... померти за кілька літ від однієї з сотень інших причин. Хто зна, що краще... Опція вибору смерті на свій смак нам, як правило, не надана. А надано і важить лише вибір людини у тому, що робити з усвідомленням цих простих речей. І з усім цим треба якось намагатися жити. Намагатися котити свій камінь Данності вгору, напевно знаючи, що далеко чи близько від вершини він не втримається, неминуче скотиться. Вчитися, намагатися бути щасливими, кохати, дарувати радість близьким та приймати від них, дбати і бути відповідальним, поливати квіти, чистити сади, створювати шедеври, готувати смаколики на своїх кухнях, обмиваючи кістки сраних політиканів, словом, утверджувати Життя над Смертю. А що ж нам ще лишається!? Ну, і дослухатися до розумних голосів, зокрема і тихенького голосу всередині себе. Берегти себе, близьких і рідних від щоденних загроз і небезпек.

Статистика патріотизму українців по регіонах

Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування7
  • Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування
    Анатолій Ткачук, директор з питань науки і розвитку Громадської організації «Інститут громадянського суспільства»
  • Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування
  • Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування
    Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України
  • Головними складовими патріотизму українці вважають любов до країни, готовність її захищати та виховання поваги до країни у дітей – соцопитування
    Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології НаУКМА
  • Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті
Анатолій Ткачук, директор з питань науки і розвитку Громадської організації «Інститут громадянського суспільства»
Київ, 21 січня 2020.

80% українців вважають основною складовою патріотизму любов до країни, готовність захищати її, якщо треба, зі зброєю – 64%, виховання у дітей любові та поваги до країни – 58%. Такі результати загальнонаціонального дослідження громадської думки оприлюднила Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. Соцопитування проводилося Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова  з 13 по 18 грудня 2019 року в усіх регіонах України, крім окупованих територій. Опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Дотримання законів назвали складовою патріотизму 56%, знання історії та культури своєї країни – 51%. Участь у виборах – 38%, чесне виконання своїх обов’язків – 36%, спілкування державною мовою – 35%, сплату податків – 30%, участь у громадському житті – 28%, повагу до влади – 26%, участь у боротьбі з корупцією та проблемами в країні – 21%.

Щодо окремих показників патріотизму є регіональні відмінності. Наприклад, у Західному регіоні спілкування державною мовою як прояв патріотизму відзначили 60% респондентів, тоді як у Центральному – 32%, Південному – 25%, Східному – 24%. Повагу до влади серед показників патріотизму частіше згадують на Сході – 42%, тоді як на Півдні – 36%, у Центральному та Західному регіонах – 25% і 24% відповідно. Сплату податків відносять до показників патріотизму 41% у Східному регіоні, 36% у Південному, 25% і 24% у Центральному і Західному відповідно.

Абсолютна більшість населення України (75%) вважає себе насамперед громадянами України, при цьому, загальнонаціональна  ідентифікація переважає в усіх регіонах України: Південному (84%), Центральному (78%), Західному (76%) та Східному (66%). Регіональну ідентифікацію  як основну обрали  16% громадян. «Раніше у Західному і Центральному регіоні чітко переважала загальнонаціональна ідентифікація, у Південному та Східному відповіді ділилися і досить помітно виражена була регіональна ідентифікація. Після 2013-14 років, картина змінилася: на тлі подій люди задумалися, ким вони є у цій ситуації. Якщо у грудні 2013 року насамперед громадянами України вважали себе 54%, то у грудні 2014 року – 73%», – нагадала Ірина Бекешкіна.

Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології НаУКМА, звернув увагу, що згадка серед ознак патріотизму готовності захищати країну, в тому числі зі зброєю в руках, несуттєво відрізняється за регіонами: 66-67% на Заході, 59% на Півдні, 62% на Сході.

81% респондентів погодилися з твердженням, що мова є важливим атрибутом незалежності України: 55% «безумовно», 26% «скоріше за все». У Західному регіоні цей показник складає 95%, Центральному – 86%, Південному – 71%, Східному – 64%. Так само, 80% українців згодні, що всі керівники держави та держслужбовці у робочий час повинні спілкуватися державною мовою (на Заході – 96%, на Сході – 64%, Півдні – 71%), і 79% – що в українських ЗМІ принаймні половина контенту має бути українською мовою.

69% українців вважають, що російська мова може вільно використовуватися у приватному спілкуванні, але українська має бути єдиною державною. «Статус російської мови як офіційної в окремих регіонах підтримує лише 15%, як другої державної поруч з українською – 12%», – зазначила Ірина Бекешкіна. У Південному регіоні  статус російської мови як мови повсякденного спілкування,  а української як єдиної державної підтримує 51%, як офіційної в певних регіонах – 27% і як другої державної – 14%.  На Сході 24% підтримують можливість визнання російської мови офіційною в окремих регіонах і 31% – як другої державної.

Кількість українців, які бачать майбутнє України у складі ЄС, максимальна за увесь час опитувань – 64% (на Півдні та Сході – 44% і 43% відповідно). Вступ до Євразійського економічного союзу підтримують 13%, ще 23% респондентів не визначилися  з позицією.

51% українців підтримують членство у НАТО як гарантію безпеки. Позаблоковий статус підтримує найменша кількість респондентів за увесь час опитувань – 26%. 6% виступають за військовий союз із Росією та країнами СНД. Водночас, на Півдні та Сході переважає підтримка нейтрального статусу – 42% та 43% відповідно, членство України в НАТО підтримують 34% і 29%. «Для порівняння, у 2012 році в цілому в Україні підтримували членство в НАТО лише 12%. Найбільше противників НАТО зараз – у Донецькій і Луганській областях. Але якщо у 2013 році проти НАТО було 94%, зараз – 50%», – зазначила Ірина Бекешкіна.

Зачем Украине сейчас реинтеграция с ОРДЛО? или Обследование ...

 … общественного мнения на территориях, неподконтрольных Украине, которое проведено 7-31 октября 2019 г. по заказу Украинского института будущего (УИБ) и газеты «Зеркало недели» харьковским социологическим центром "Нью Имидж Маркетинг Групп". Результаты были опубликованы в «ЗН» 9 ноября. Опрошены 1606 человек (800 в неподконтрольной части Луганской и 806 в неподконтрольной части Донецкой областей) 


Согласны ли вы с тем, что действия России в Крыму – это законная защита русскоязычных граждан?

полностью согласен и скорее согласен – 84%

абсолютно не согласен и скорее не согласен – 16%

Согласны ли вы с тем, что действия России в Крыму – это незаконное вторжение и оккупация территории независимой Украины?

полностью согласен и скорее согласен – 10%

абсолютно не согласен и скорее не согласен – 90%

Согласны ли вы с тем, что война в Донбассе – это внутренний украинский конфликт?

полностью согласен и скорее согласен – 76%

абсолютно не согласен и скорее не согласен – 24%

Согласны ли вы с тем, что война в Донбассе была начата Россией и местными пророссийскими группировками?

полностью согласен и скорее согласен – 10%

абсолютно не согласен и скорее не согласен – 90%

Кто несет ответственность за конфликт в Донбассе – в большей мере и в некоторой мере?

украинская власть после Майдана – 95%

США – 90%

местные активисты Майдана – 86%

местные активисты Анти-Майдана – 45%

Россия – 29%

власть ДНР/ЛНР – 30%

За счет чьих средств должен быть восстановлен Донбасс? За счет:

Украины – 63,6%

США – 17%

Европы – 16,5%

России – 16%

собственных ресурсов – 18,5%

Какие каналы вы смотрели почти каждый день последние три месяца? (в % ко всем опрошенным):

российские – 56

украинские – 4,7

Какие телеканалы почти всегда искажают информацию о ситуации в Украине?

украинские – 46,3

западные – 25

российские – 8

местные (ДНР/ЛНР) – 7

5. Внешнеполитическая ориентация ордловцев и статус ОРДЛО

У вас теплое и очень теплое отношение к следующим странам и организациям:

Россия – 84,3

Беларусь – 68,7

Украина – 26

Канада – 6

ЕС – 5

США – 4

НАТО – 2

Какой вариант внешнеполитического курса Украины гарантирует успех?

объединение с Россией – 78

курс на вступление в ЕС – 13,2

курс на вступление в НАТО – 7,3

Вы однозначно не допускаете и скорее не допускаете во время проведения местных выборов в Донбассе

присутствие украинских СМИ – 41,4

присутствие украинских наблюдателей – 41,9

присутствие ЦИК Украины – 57,8

участие украинских политических партий – 73,4

Каким вы видите статус ДНР/ЛНР?

быть частью Украины как прежде – 5%

стать частью России – 52%  

........ и т.д.

После знакомства с результатами комплексного опроса ордловцев у меня остался только один вопрос. И он адресован не им, а В.Зеленскому. Зачем он хочет интеграции Украины с ОРДЛО? Причем именно сейчас?

(Андрей Илларионов, российский политик и экономист. Из публикации в Обозревателе. Сокращено.)

Один з голосів цивілізації,

...багато з яких не було почуто ніколи...

З промови індіанського вождя Чорного Яструба після свого потрапляння у полон, який поклав край збройному протистоянню між властями США та індіанськими племенами у штаті Іллінойс але і поклав початок вигнанню племен сауків та фоксів зі своїх територій.
Оригінал зберігається в історичному відділі бібліотеки індіанського селища Канайохарі між містами Олбані та Сіракузи, штат Нью Йорк.

"Я вперто бився. Та ви мали сильну зброю. Кулі летіли, немов птахи у повітрі, і свистіли біля наших вух, як вітер у вітах дерев зимою. [...] Чорне, схоже на палку красуню, сонце, що випило морок ночі та хмар, нині зійшло над нами. То було останнє світло, що сяяло Чорному Яструбу. [...] Тепер він полонений блідолицих. [...] Він не зробив ніц з того, чого має соромитися індіанець. Він боровся за своїх співвітчизників, скво та дітей, проти блідолицих, що прибували до них з року в рік для того, аби обдурювати і забирати їхні землі. Ви знаєте, чому ми воювали! Причина відома всім блідолицим. Вони мають соромитися її. [...] Індіанці не брехуни. Білі говорять погане про індіанців і дивляться на них з ненавистю. Але індіанці не брешуть і не крадуть. Індіанець, який поводив би себе так само гидко, як блідолиці, не міг би жити у нашій країні; він був би скараний на смерть, а його рештки зжерли б вовки. Блідолиці то є погані вчителі; вони брешуть і творять кривду, посміхаючись у лице бідоласі-індіанцю, якого вони тут таки дурять; вони тиснуть його руку аби завоювати довіру, напоїти, збезчестити його жінку та обманути його. Ми просили їх дати нам спокій, та вони невідступно прямували за нами, обвиваючись навкруг нас, немов змія. Вони отруїли нас своїм дотиком. Ми не могли порятувати себе. Ми жили в небезпеці. Ми ставали такими ж, як вони, - лицемірними брехунами, невірними у подружжі, ледачими трутнями, пустомелями та неробами. [...] Білі не знімають скальпа з голови, але вони чинять гірше - отруюють серце. [...] Прощавай, моя країно! [...] Прощавай, Чорний Яструбе!"



На час причалювання перших кораблів колоністів до американського суходолу за деякими оцінками у Північній, Південній та Центральній Америках проживало загалом 75 млн людей. З яких 25 млн жило на територіях сучасних США та Канади.

З книги Говарда Зінна "Історія народів Сполучених Штатів"

"Колумб із послідовниками прибули не у безлюдну дику місцину, а у заселений світ усталених традицій та культури, стосунків між людьми, що характеризувалися більшою рівністю, аніж у Європі. Чоловіки, жінки і діти співіснували у ньому одне з одним та з навколишньою природою більш гармонійно і мирно, аніж де б то не було у світі".

У наші дні за найсвіжішими та точнішими оцінками число корінного населення США і Канади складає в сумі 2 млн осіб. Ці дані також містяться у згаданій бібліотеці.

Всі ці дані транслює автор Фредрік А. Ротххаар у своїй книзі "Смажений" або Одного разу в Америці"
сайт автора: www.faro.hu


Але звісно актуальнішими є інші задачи, до прикладу, збереження тигрів, яких у дикій природі лишилося 3890, і які, на відміну від індіанців, про себе не подбають.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая