хочу сюда!
 

Юлия

39 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «міф»

Пропаганда в росії - ЦЕ МІФ.

Ніякої пропаганди в росії - НЕ ІСНУЕ. Це міф.
.
-
то не пропаганда, а самі росіяни так говорять, відчувають, думають...
.
Усі 147 млн. думають однаково...бо вони - клони. Віруса. Руцькі.
.
- ім не п0трібно казати щось.
- не потрібно, щоб хтось внушав, втирав, розповідав, призивав, вдохновляв, пропагандував...
.
- вони самі все знають і без пропаганди.
вони так відчувають. так діють рефлективно.
.
у віруса немае совісті. мало пам'яті. мало мозку. І задача в нього - Одна....
і вчити вірусів, що ім робити, як ім діяти - не потрібно...)))
.

7 міфів про пошук роботи

Изображение
1. Якщо у компанії немає активних вакансій, значить треба чекати, поки з'являться
Неправда - сьогодні перемагають проактивні. Щоб розповісти про себе, своє бажання працювати в конкретній компанії, не обов'язково чекати, поки з'явиться якась вакансія. Ви можете написати менеджеру безпосередньо, якщо ЗНАЙТИ його контакти, або звернутися через форму зворотного зв'язку прямо на сайті.

2. Резюме повинно бути нудним, як у всіх
Ні в якому разі. До переможців варто записати не тільки проактивних, а й тих, хто вміє ненав'язливо виділитися. Ви можете надати людяності своєму резюме, тим самим подвоїти свою майбутню зарплату. Розкажіть в ньому про те, як ви вирішите проблеми вашого майбутнього начальника - так ви і виділитися зможете і не перегнете палицю в креативності.

3. Супровідні листи ніхто не читає
Тому що їх мало надсилають. Ще як читають! Навіть самі роботодавці в тексті вакансії просять написати, чому повинні взяти саме вас, а мотиваційний лист як і раніше мало хто пише. Пам'ятайте, що саме супровідний лист допомагає виділитися красномовніше багатьох інших аргументів.

4. Самий відповідний кандидат - той, у якого найбільш підходящий досвід і найбільший стаж
Релевантний досвід вже не так важливий у багатьох сферах діяльності. Самий відповідний кандидат для будь-якої роботи - це, як правило, не та людина, яка робила ту ж саму роботу десь ще. Найкращий кандидат - це той, хто добре знає себе, куди рухається і чому.

5. Задавайте питання на співбесіді, тільки якщо про це запитають
А ось і ні. Уточнюйте, що для вас важливо, у рекрутера, навіть якщо у вас не питають про це. Можливість дізнатися більше про роботу - найменше, чого ви заслуговуєте. Хоча, якщо вашим зворотним зв'язком не цікавляться, швидше за все, вами не зацікавилися зовсім.

6. На співбесіді потрібно показати себе ідеальним кандидатом
Дивно, але ні. Якщо ви  будете  приховувати свої уразливості, рекрутер буде наполегливо їх шукати. У всіх нас є слабкі сторони. Розкажіть про  труднощі, які ви відчуваєте, і про те, як працюєте над ними. Це звучить свіжо і показує, що у вас вистачає впевненості обговорювати свої недоліки та шляхи до самовдосконалення.

7. Роботодавець - головний в процесі найму, він все вирішує
Частково так, але роботодавець не завжди одноосібно приймає рішення - він ще й поради може просити: у рекрутерів, HR-ів і навіть секретарів. Пам'ятайте і будьте ввічливі з усіма людьми, яких зустрічаєте на співбесіді.

Але цей міф може звучати і так: «HR - головний, він все вирішує». Рекрутери можуть бути вершителями доль і приймати рішення. І є випадки, коли варто обходити HR-ів при відправці резюме - перевірте, чи ваш цей випадок, і дійте.


Людей, які знають тверезу оцінку своїм умінням, завжди цінують більше, вони завжди більш затребувані, роботодавці за них борються. 

Міф про Донбас, який годує Україну.

Дуже цікава стаття з сайту журналу Український Тиждень:

Дотаційний Донбас. Чи справді регіон годує Україну?

" Попри стереотипи, Донбас не лише не «годує» решту областей України, а й отримує з держбюджету майже вдвічі більше, аніж відраховує..."

Особливо вражаючою, як на мене, є ситуація з відшкодуванням ПДВ, оскільки ці гроші йдуть напряму в кишеню власникам підприємств, тобто донецьким  можновладцям-олігархам:

"....Донецька область фактично не платить основ­ного бюджетоутворюючого податку – ПДВ. Наприклад, у 2012 році його там було зібрано на 15,93 млрд грн, а відшкодовано на 14,26 млрд грн (!). Тобто 90% податкових надходжень становило відшкодування, а скарбниця в сухому підсумку отримала лише 1,67 млрд грн. Коли врахувати, що в усій країні було відшкодовано ПДВ на 46 млрд грн, а зібрано 182,9 млрд грн, то виявляється, що на Донеччину припадає 31% відшкодувань, а сплата за вирахуванням відшкодувань становила лише 1,2% із 136,9 млрд грн."

Міфи російської історії : маленькі битви великого князя.

   Недавно Дмітрій Мєдвєдєв запропонував Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 р. 1150-річчя російської державності. Бо, мовляв, "у нас спільні історичні та духовні корені". А далі заліпив таке, що хоч стій, хоч падай: "державність наша відповідно до канонічної теорії поширювалася, що називається, з півночі – північного заходу на південь, і в цьому сенсі ми зацікавлені, щоб наші партнери прийняли також в усьому цьому участь".    Цікаво, де він таку канонічну теорію вишпортав. Щоб мене качка брикнула, коли не Кіріл підказав! Це ж треба – з півночі на південь. Так чого доброго ми довідаємося, що і Київ московити заснували, і Львів, і Чернігів...   Але що тут дивуватися – міфами земля російська повниться. Тому й не дивно, що Путінська імперія продовжує плодити великодержавні міфи. З цією метою і створюються нові версії старих фільмів. Зокрема, новий фільм про Александра Невського за розрахунком кремлівських ідеологів повинен сприяти патріотичному вихованню молоді. Адже російська історія така скупа на справжніх народних героїв, що доводиться їх вигадувати.    Або красти. Наприклад, у новгородців. Волелюбні новгородці могли б стати четвертим східнослов’янським народом, якби не жорстока експансія Московщини. Сучасний російський учений Георгій Трубніков писав: "якось я почув таку фразу: "Я - нащадок новгородців, і для мене москаль гірший, ніж єврей для антисеміта". Виявляється, нащадки новгородців пам’ятають про свою велич. Правда, велич Александра Невського дещо сумнівна.    Першим, хто почав творити з Александра Ярославовича великого героя, був Іван Грозний, який звелів його канонізувати і наділив титулом "Невський", далі Петро I у 1723 р. урочисто перепоховав "предка" в Александро-Невській лаврі у Санкт-Петербурзі та ухвалив відзначати його пам'ять. А 21 травня 1725 р. Катерина I встановила орден святого Александра Невського. Під час Бальшой Атєчєствєннай за вказівкою Сталіна обличчя полководця опинилося в центрі срібної п'ятикутної зірки. Цікаво, що саме троє тиранів – Грозний, Петро І і Сталін – так зворушливо опікувалися Невським.    А далі усе пішло, як по маслу. Александр Невський став відомим кожному школяреві не тільки завдяки підручнику з історії, а й завдяки фільму Сергія Ейзенштейна. Запопадливі російські історики дружно поставили князя в один ряд з найвидатнішими полководцями світової історії. "Тріумфальні перемоги 1240 р. в Невської битві і 1242 р. на льоду Чудського озера зупинили вороже нашестя; залишилися незмінними і межі Новгородської землі", – писав доктор історичних наук А.Н. Кірпічніков.    Та чи справді то були аж такі величні битви? Візьмемо Невську битву. За офіційною версією влітку 1240 р. шведи, очолювані Біргером Магнуссоном, зятем короля Еріка V, піднялися по Неві і, ставши табором, послали Александрові виклик на бій. Той вирушив "з малою дружиною" і 15 липня 1240 р. під прикриттям ранкового туману раптово напав на шведів та розгромив їх. Біргеру із залишками загону ледве вдалося врятуватися втечею у сутінках. Але тут же вказано, що тілами простих шведських воїнів заповнили дві братські могили, останками ж іменитіших завантажили аж два кораблі. То про яку панічну втечу мова, якщо з літописів видно, що убитих поховали самі шведи?    Військо Александра втратило у битві до 20 вояків. Ця обставина муляла не одного історика, бо що ж це за велика битва при таких жалюгідних втратах? Та ще й з ким – із вікінгами, для яких війна була ремеслом. Яку б ми відому битву не взяли у середньовіччі, всюди втрати незмірно вищі. При чому не обов’язково брати найбільші і найкровопролитніші битви.    Але це не єдина загадка, яка причаїлася у літописі. Якщо "битва" почалася на світанку, а шведи втекли у сутінках, то вона мусила тривати цілий день. Але... в середині липня ще панують білі ночі. Звідки сутінки?    Не обійшлося у літописі і без брехні: шведський "бискуп убиен бысть". Але жоден із семи шведських єпископів того часу не загинув у 1240. Друга брехня – буцім Александр вдарив списом Біргера в обличчя. От тільки шведам про це нічого невідомо і про жоден шрам на обличчі Біргера нема ані згадки. Та й на жодному його портреті шраму не видно, хоча шрами, як відомо, лише прикрашали лицарів.    А найбільший парадокс полягає в тому, що Біргер, зазнавши такої страшної поразки, став ярлом, а через десять років після Невської битви його семирічний син обраний королем і разом із батьком править країною. Та на цьому парадокси не вичерпуються. Родини Александра Невського і Біргера перебували у дружніх стосунках. Саме у Швеції збирався Александр оселитися, якщо б йому довелося стати вигнанцем. А його брат Андрій від ханського гніву сховався не де, як при дворі Біргера.    На відміну від невеликої кількості руських літописів, у шведів літописання було розвинуте куди ширше, окрім того писалися й родові хроніки, де скрупульозно описано будь-які, навіть дрібні, історичні події. Але ніде, у жодному джерелі нема ані слова про якусь Невську битву. Якщо хтось подумає, що шведи вирішили замовчати свою поразку, то мушу розчарувати: у їхніх джерелах зафіксовано безліч різноманітних битв, серед яких чимало й поразок.    Вірогідніше усього, не було жодної битви. Шведи і новгородці зустрілися і уклали договір, після якого понад три сторіччя не воювали. А потім відбувся турнір і спільна пиятика. От під час турніру та п’яної бійки з рубаниною і загинуло трохи люду. Усе решта – фантазія літописців, які художньо опрацювали княжу версію. Але що їх самих при тім не було, то й наплутали чимало. А на останок ще один парадокс. Восени того ж 1240 р. новгородці виганяють Александра Ярославовича! І це після такого ратного подвигу? Чи не тому, що довідалися правду?    Та рушимо далі. У битві, яка відбулася 5 квітня 1242 р. на льоду Чудського озера з руського боку брало участь нібито до 17 000 вояків, а з німецького – до 12 000. Скільки втратили русичі – невідомо, а от німецьких рицарів полягло аж 500 та ще 50 потрапило в полон, ну, і чуді лягло "без числа". Бо чудь німцям помагала.    Але, якщо про Невську битву шведи нічогісінько не чули, то німці про Льодове побоїще знають. Правда, у "Хроніці землі Пруської" про це ані слова, зате "Римована хроніка" наводить зовсім інші цифри: у битві брало участь 300–400 німців, 20 рицарів загинуло, 6 були полонені. Підозри в тому, що німці занизили свої втрати безпідставні, бо хроніка поширювалася у багатьох списках, а усі убиті були названі поіменно. Якби пропустили аж кількасот – це б викликало неабиякий скандал. Цифри наведені у хроніці скидаються більше на правду, бо на ту пору рицарі й не могли виставити численнішого війська. Перед тим вони зазнали кількох відчутних поразок. Найбільшої – у 1236 р. від литовського князя Міндовга під Шауляєм, коли загинуло 40 рицарів. Між іншим на боці рицарів тоді билися й псковитяни, литовці узяли в полон їх майже дві сотні. Так що російсько-німецька дружба зароджувалася ще у прадавні часи.    У битві під Дорогочином, де розбив рицарів уже Данило Галицький, полягло понад 20 рицарів. А в 1241 р. уже татари розгромили збірну армію німців, поляків і тевтонських рицарів біля Лєґніци. Там рицарів загинуло стільки, що Тевтонський орден очухався щойно через сто років. Таким чином сил на те, аби виставити багатотисячне військо він уже не мав.    Та й те сказати. На місці битви під Дорогочином, під Лєґніцою і під Грюнвальдом (15 липня 1410 р.) ще й досі археологи знаходять у землі мечі, вістря стріл і списів, напівзотлілі чоботи та інше причандалля. А от на місці Льодового побоїща археологи не знайшли нічого.    З фільмів пам’ятаємо, як рицарі у важких обладунках провалювалися під лід. Але це казочка, бо обладунки рицарів і русичів важили однаково. Однак на дні озера теж не знайдено нічого.    Очевидно, була якась невелика сутичка, але Александр уже був мастаком роздувати мильні бульбашки. Правда, підчистити геть усі літописи йому не вдалося, тому в Іпатієвському літописі читаємо чітко і недвозначно: "У лето 6750. Не бисть ничтоже". А літо 6750 від Створення світу – це і є 1242 рік. У Лаврентієвському літописі, який брав інформацію з хроніки, створеної при дворі сина Александра, сказано так: "В лето 6750. Ходи Александр Ярославович с Новгородци на Немци и бися с ними на Чюдскомъ езере оу Ворониа камени. И победи Александр, и гони по леду 7 верст секочи их". Якось надто скупо про таку героїчну битву. Яка між іншим нічого не дала, бо те, що пишуть у підручниках, буцім перемоги Александра зупинили німецьку експансію, брехня. Адже Іванові IV Грозному через три сторіччя довелося вести з цим самим орденом тривалу Лівонську війну. Юрій Винничук.

Україна - польська окраїна, чи наша країна?

   Для того аби зрозуміти суть написаного зроблю невеличку ремарку. В російській імперській ідеології зараз активно нав'язується ідея того, що назва "Україна", то виключно окраїнні землі Русі, або Польщі. Я хочу спростувати цю тезу використовуючи для бази таку науку як логіка.

   Отож почнемо з руйнування міфів про Україну як окраїну Русі. В 9-му столітті Святослав мав намір перенести свою стлицю на Дунай - аби вона стала центром Русі, там не склалося. Але факт в тому, що століттям раніше центром Русі став Київ... Досить дивно бачити столицю на окраїні - може ви не згідіні? Якщо перетворити в сучасні реаліх, то це-б виглядало приблизно як столиця Росії у Владивостоку... Тупо - не правда-ж?
   Взагалі сама Русь ділилася по кольорам - на Червону (Галичина), Білу (Білорусь) і Чорну (сам Київ, Волинь, Чернігівщина, південні землі Білорусі). І тут виникає логічне питання - якщо всі це землі означені кольорами - то чому російські землі без кольорів? Чи білоруси теж на окраїні жили?
   В цьому нарямку можна довго дискутувати - але факт є факт, ще в 9-му столітті Київ став столицею Русі, хто-б і що не казавю Нині він столиця України - логічне передача спадщини.

   Якщо дивитися на польський варіант назви нашої країни, нібито назва "Україна" це з польського то виникає досить логічне запитання. А чи є взагалі в польській мові щось співзвучне?
   Візміть перекладіть слово "окраїна" на польську і... ...отримаєте досить неспівзвучне слово "peryferiya" - це-ж як треба курнути було полякам аби так слово перетворити в "Україна"?.. Хоча для справедливості хочу наголосити про те, що на окраїнні землі поляки використовували інше слово - margines.

  Далі мене зацікавив чудовий факт - в середині 90-х на території Боснії і Герцеговини існувала сербська держава, що мала назву "краjна Српська" - в перекладі "Сербська країна". Точно так-же як свою країну називав Хмельницький - Украйна, тобто "В країні", "В державі".

  Висновки робіть самі. Але насправді факт того, що імперська ідеологія завернула саме в цьому питанні так це дуже добре. Адже висловлюючи такі ідеї росіяни вже відштовхують українців Заходу і Сходу подалі від себе, а для нових поколінь українців вони сіють лише ненависть - проти росіян і Росії. Так хай-же живе цей імперський міф в ім'я процвітання України!

Чотири міфи про воду

  1. Сухість в роті вважається єдиним признаком потреби організму у воді. Однак виробництво слюни для пережовування і проковтування їжі є пріоритетним, він виробляється і тоді, якщо води не вистачає для інших життєво важливих функцій. В залежності від того, яка область потребує води, організм може сигналити гострими болями, або запускати спеціальні програми, як астма, алергія, підвищений кровяний тиск, діабет, автоімунні, вірусні та інші захворювання.
  2. Вода не має власних хімічних властивостей, а всього лише розчиняє і транспортує поживні речовини. Насправді вода – головний поставщик енергії для здійснення всіх функцій організму. Вона виробляє гідроелектричну енергію в мембранах всіх клітин. До того ж, завдяки своїм гідролітичним властивостям, вода розкладає всі поживні речовини: білки – на амінокислоти, крохмаль – на простий цукор, жири – на жирні кислоти, тощо. Окрім того вона виконує функцію клею, який зв’язує клітинні мембрани в єдине ціле. Все це свідчить про першочергову роль води в енергетичному обміні і здійснення фізіологічних функцій організму.
  3. Вода – безплатний і доступний ресурс, тому зневодження людського організму неможливе. В дійсності організм легко обезводжується навіть коли навкруг повно абсолютно безплатної води, бо з віком ми поступово втрачаєм здатність відчувати спрагу.
  4. Віра в те, що потреби організму у воді можуть задовольнити всякі рідини, вироблені промисловим способом. Однак напої, які містять у собі кофеїн і алкоголь виводять із організму води більше, ніж її міститься в склянці напою чи банці пива.

 

      Прогресивні вчені Ф.Батмангхелидж, Стив Мейєровіц та інші намагаються пояснити  людям, що головна причина більшості проблем зі здоровєм  є хронічне обезводжування.

     Від нас же вимагається радить людям спробувати в якості натуральних лікувальних препаратів воду і сіль, так як може виявитись, що вони  не хворі, а всі їх симптоми – лише признаки спраги.

 

Збільшене споживання води це: 


36%, 4 голоса

9%, 1 голос

9%, 1 голос

0%, 0 голосов

9%, 1 голос

9%, 1 голос

9%, 1 голос

9%, 1 голос

0%, 0 голосов

9%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.