хочу сюди!
 

Лилия

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «інтимна лірика»

Ризикну...

Я приміряю сукні!

Так весело мені - я приміряю сукні!
Я приміряю: у слизьку - пірнаю, 
В блискучі - заховаюсь з головою...
Я, наче клавіша роялю, западаю,
Тебе хвилюю. І на мить зникаю,
З'являюсь. Я з тобою граюсь,
Як з котом на кухні. 

Що скажеш, ніжний мій суддя?
Ти в захваті, мій чоловік-дитя...
Я для кота неначе валер'янка,
Й не буде спокою до ранку,
Поки шугаю ластівкою з кручі
В глибокий виріз у короткій сукні.

"Подобається", - ти говориш ствердно.
Насправді ж загадки вирішує люстерко,
І настрій змінює щомиті 
Красива жінка в задзеркалля світі.

Ось я в сукенці, наче фея, випливаю,
І ти говориш: "Я тебе кохаю.
Ця сукня, як життя, тобі так личить,
Але без неї ти ще краща, моя кице."


Сильна жінка

  "Пожалуйста, заботься обо мне"

    Марина Цветаева

- Пожалуйста, заботься обо мне!
Я вырвалась из замкнутого круга,
В тебе найдя любовника, и друга,
И принца на серебряном коне…

Я вырвалась из круга «я-сама».
Я самоутвердилась. Я устала.
Возьми меня на ручки с пьедестала
Гордыни, честолюбия, ума...

Я самоотвердела. Я тверда.
На мне не остается ран от терний.
А я хочу быть мягкой, и вечерней
Я женщина. Я самка. Я – вода.

Я слабая. Не баба. Мне слабо:
Коня, и шпалы веером, и в избу,
И если в доме мышь – то будет визгу,
И я не претендую на любовь –

Я слабости минуточку хочу.
Я девочка. Я жалуюсь. Я плачу.
Лежу в постели, свернута в калачик –
И таять, как Снегурочка, учусь.

Я сдам свои права, с таким трудом
Добытые. Ты прав и ты по праву
На всех моих врагов найдешь управу
И всех моих друзей запустишь в дом.

Ты добрый. Ты высокий. Ты – плечо.
Ты два плеча, и твой спокойный запах
Уткнуться и не думать ни о чем,
Уснуть в твоих больших мохнатых лапах..

Ты сильный, но о каменной стене
Не тщусь – наелась. Хватит. Не желаю.
Любить не обязую. Умоляю:
Пожалуйста, заботься обо мне!

Бабусі

Хатки - біленькі печерички, 
І ти, мов храмова свіча.
Згубила, бабцю, черевички, 
А може, їх позичив час...

До щему горда і красива, 
Немов Мадонна вдалині.
Ти посміхаєшся журливо
І хрестиш лобика мені.

І все махаєш, все махаєш
Хустинкою в старих руках.
Мене в дорогу проводжаєш
На битих зоряних шляхах.


А я просила: "Не губи!"

А я просила: "Не губи!", 
Черкали небо голуби
Рожеві хмари.
Нам було щастя до лиця, 
Співали трепетні серця
Під дзвін гітари.

За обрій сонечко зайшло - 
Прозріння до обох прийшло -
Тут слів не треба...
Погасли зорі уночі, 
Уже не голуби - сичі
Кричали в небі.

Уранці сонце - вже без нас - 
Розбилось об зими каркас
Холодно-білий.
Серед байдужої юрби
Знялися в небо голуби - 
І полетіли...

Щасливі мелодії любові

Ти запитаєш: "Як жила?"
Серед зими в огні була, 
А серед літа мерзла...
Весною квіткою цвіла, 
Пізніше осінь замела - 
І зовсім щезла...

Після зими - ізнов весна - 
З'явилась звабна і рясна - 
Волошка в житі.
Скінчилась мука навісна, 
Змінилась музика сумна:
Зове весна любити!

Торкнулася мого чола, 
Я косу русу розплела - 
Пірнула у  надії.
Любов до краплі віддала, 
А у душі, ні, не зола,  - 
Мелодії щасливі!


Впокорена у раму

Завіса. Настає фінал.
Відіграно життєву драму.
Кохана? Муза? Чи жона
Була впокорена у раму?

Та в рамці простір затісний, 
Не вистачає жінці вітру.
Так взимку хочеться весни, 
У темряві - денного світла...

І раптом  посеред пітьми
Наповнилося млостю тіло, 
Змахнула, ніби птах, крильми - 
Й, о диво дивне, полетіла!

Хмеліла, як від доброго вина, -
І гоїлися давні рани.
Щаслива, посміхалася вона,  
Та плакала бездушна рама...

Ніч у Єгипті

Єгипет розкинувся - жовтий і спраглий, 
Тут птиці аж стогнуть в рожевих кущах.
А спокій витає, як зболена правда, 
І зоряні рибки у морі кишать.

Сховались проблеми далеко-далеко, 
Можливо, під пальми зелений каркас.
Я чула: сюди прилітають лелеки, 
Щоб знов навесні повернутись до нас.

Полуденне сонце, засмагле на пляжі, 
Натхненно цілує білявий пісок.
Пітьма-танцівниця нікому не скаже
Про те, що були ми до щастя за крок.

Засяє притомлене місто вогнями, 
Порине у місячну ніч Шарм-ель-Шейх.
Заїжджих вколише дурманність кальяну
І співи тягучі, мов спасовий мед.

А ми аж до ранку читатимем небо, 
Яке оповило величний Сінай.
За тиждень розлучимось, любий... Так треба...
Сьогодні ж ти зоряну книгу читай!




Любов

Її не назвати проектом,
Таким феєричним флешмобом...
Полями бреде - не проспектом,
Присіла спочить край дороги.

Вона безнадійно стомилась
Від поглядів ласо-масних.
І ниють натруджені ноги,
І серце потроху саднить.

Та сліз на очах не побачиш,
Всхміхнеться - і вирушить в путь.
Як стрінеш  коли, як побачиш -
Обняти її не забудь.



Два світи, погляди, дві долі....

                 Моя любов сягала неба,
                 А ти ходив ногами по землі.
                                    Ліна Костенко


ЇЇ любов "сягала неба" - 
Обранця  вабили "грошІ":
Блудив, бо, так вважалось, "треба" -
На два двори, на дві душі.

Два світи, погляди, дві долі...
І правда в кожного своя.
Лиш жаль: учора було двоє -
Сьогодні два окремі "я"...

Й чотири зболені зіниці,
Чотири стомлені руки...
І дві спустошені криниці -
На місяці чи й на роки...


Как пережить расставание с любимым

Не хороніть колишніх почуттів

Від відчаю не спалюйте мости -
Нехай лишаються на спомин.
Хоч повернулися до "ви" від  "ти",
Навік лишився  почуттів відгомін...

Зажеврілі жарини теплих слів
Пізніш, повірте, вам іще послужать.
Не хороніть колишніх почуттів -
Хай проростають пагонами дружби!

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
14
попередня
наступна