У час, коли світом керує зима,
Все кригою вкрито, і навіть вуста
Забули про дотик, з’явилась вона…
З’явилась зненацька, неначе не звідки.
Примарилось літо, блакитний лиман,
Єдину її я лиш там розпізнав,
І впевнений я – не відався я снам.
Було це по справжньому реалістично.
Мій сум, що на серці, розвіявся в мить -
Спасінням було для мене ведіння.
До нього торкався, міг з ним говорить,
Бо досі ще в щире кохання я вірив.
Та зустріч, що сталась у шепоті хвиль,
Той погляд, як сонце, стрічка в волоссі…
Мені бракувало лише білих крил,
Мені, хто вважає здійсненними мрії...
Нас пестило море, теплим був вітер,
І танула плоть в поцілунках отих…
Сліди на піску склали магію літер,
Священних, та змитих водою, «Люблю».
09.02.18
© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-----------------------------------------------------------------------
мій авторский сайт "Камін для душі":
Місто втомлене марило тишею,
У якій чутно гомін хмариночок,
І дзижчання бджоли, понад вишнею,
І плітки вечорових росиночок.
Пахкотіли бузковими чарами
Поцілунки, сп’янілі чеканнями.
Парки тихо співали гітарами
І думки лоскотали зізнаннями.
Небо в колір сердець малювали вмить
Під сплетіннями зір ніжні погляди,
Задививсь як рука у руці тремтить
Вітерець і поринув у спогади.
Ароматами дихала пряними
Ніч – шалених бажань винуватиця...
Як же солодко поруч з коханими
Засинати і вдвох прокидатися…