Поштовхом стала вигадка людей стосовно мене самого. Моя родина стала причиною "свіжого" забобону, принаймні до цього часу такого не чув. На початку серпня в мене помер дідо. Моя родина є віруючою, християни. Тому в забобони не вірять. Тому ніяких упереджень щодо того щоб близькі родичі несли труну чи копали і загортали могилу у нас нема. Більше того вважаю, що це останній вияв поваги і шани яку можна віддати рідній людині. Також не перекидали стола на якому стояла труна в домі, а це якщо вірити людям до чергового близького похорону. На похороні були бажаючі це зробити але батько одразу сказав, що в домі жодних забобонів. Але як виявилось для декого з людей - це аж ні як не виявилось виявом віри. Кілька днів тому мама повідомила версію, що мовляв не перекидали столу бо в хаті ще не жонаті хлопці. Не хочу надміру з цього сміятись але упевнений, що сексом в першу шлюбну ніч на тому столі ніхто не збирається займатись. А іншого варіанту щодо цього забобону в голову не прийшло, а роз'яснень цій вигадці теж не почув.

Розсмішив не так сам забобон, як така миттєва його поява. Хоча можливо я не правий і він десь собі уже давненько живе. Що цікаво багато забобонів і прикмет саме так спонтанно, здавалось би ні звідки, і народжуються. Десь щось в когось сталось і одразу починають згадувати, хто що перед цим зробив, сказав, з'їв, випив, почухався... чи навпаки не сказав і не зробив. А якщо ще й найдеться хтось із хоча б трошки схожим випадком, а такі практично завжди є. Або що сам не бачив  то чув, або чув про вуйка який чув:) А після таких підтверджень можна сміло  зараховувати дану прикмету до відділу істинних і то вже дуже давніх -  з діда - прадіда. 

Хоча не всі забобони такі безґрунтовні. Багато які мають цілком реальну історичну чи практичну основу. Наприклад, думаю самим поширеним у нас є розсипана сіль. Таке чув ще змалечку, це в багатьох людей вже на підсвідомому рівні, як рефлекс.Бачать розсипану сіль і моментально випалюють "До сварки!", "Посваришся!"...І тоді перша ж мінімальна гризня, хоч і через місць стає підтвердженням. А походить дана прикмета з того часу коли чумаки по сіль в Крим їздили і вона була реально дорогим задоволенням. І розсипана сіль на дощатому столі чи на глиняній підлозі напевне часто призводила до сварки. Не думаю, що зараз якийсь чоловік сварить дружину через ту сіль. Якщо так то тут уже ніякий забобон не є оправданням.

Також поширеними є різні застереження, щодо порогу. Не вітатись через поріг, не прощатись, нічого не передавати через поріг, не спотикатись об поріг і впевнений найдеться ще кілька варіантів. Всі про це знають, дотримуються, напоумляють інших, щодо цього. А  коли запитаєш звідки це? Чому так? ...мовчанка, або "люди так кажуть", "бабця так казала", старі люди знають... А пов'язано це з давніми язичницькими віруваннями, про те що під порогом чи біля нього селились духи. І люди задобряли їх жертвоприношенням. В деяких народів вбивали навіть немовлят щоб задобрити духів яких тут же під порогом і закопували. У деяких країнах біля порогу чи безпосередньо під ним ховали шанованих предків і відповідно на поріг ставати не можна було. Скажіть, чого з переліченого ви дотримуєтесь чи вірите? 

Взагалі останнім часом зауважив, що чим дальша людина від Бога, людина яка вважає себе не віруючою, тим більше забобонів вона знає і у них вірить. Такі люди частіше звертаються до різних бабусь, цілителів, ворожок, читають гороскопи і так далі. Знаю таких людей які християнство називають суєвір'ям, пережитковими традиціями. А так насправді якщо розібратись  це вони є суєвірними - у стільки всього нісенітного вірять, стількох дурниць дотримуються. На кшталт того, що вертаються квартал і йдуть на іншу вулицю бо тут кіт чорний перебіг. А для англійців це між іншим на щастя. Або також знаю людей які категорично не вернуться в будинок а то й на подвір'я, якщо щось забули, дзвонять щоб хтось виніс. Хоча логічно подумавши біда можу трапитись саме через те що ти не вернувся за тим що забув.Виключити плиту наприклад... А в США наприклад, можливо хтось чув, деякі люди саме через те що були не там де їм хотілось, вижили. Саме через те що вернулись, запізнились. Бо мали бути в тих хмарочосах які рухнули. Хтось застряг в пробці, хтось щось забув дома і вернувся, хтось запізнився на автобус, в когось поламалась машина...Там були ще якісь ситуації, зараз не пригадаю. Коли читав розповіді цих людей, то бачив ці ситуації в своєму житті і знаю що частіше за все якщо не злюсь то нарікаю...Чому зі мною...Чому саме сьогодні, зараз...Блін, не треба було вертатись...і так далі. Але можливо, дякуючи Божому Провидінню, а не "За що Господи це мені?!", я не встиг у якесь місце.

Тому сам так живу і іншим раджу: якщо довелось повернутись додому - то це привід переконатись чи все вимкнув і всі крани закрив; якщо сидиш на розі столу _ то класно всіх бачиш; жіночка з порожніми відрами - ну то не доведеться надриватись допомагати нести))); кажуть одним рушником не можна двом витиратись чи на одній подушці спати - як на мене то та подушка яка на двох, то найм'якіша подушка ;)

Посміхайтесь, любіть і вірте, але думайте в що :)