хочу сюда!
 

Ира

38 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 34-49 лет

Заметки с меткой «перемога»

В'ячеслав Грозний: Хiба Луческу чи Рамос вивчили нашу мову?

Щоб захистити вiтчизняних фахiвцiв, В'ячеслав Грозний пропонує створити об'єднання футбольних тренерiв України.

Від початку сезону у чемпіонаті України з футболу в прем'єр-лізі звiльнено уже п'ятеро тренерів. Що цікаво, четверо із "вигнанцiв" -- українцi. Як запевнив кореспондента "Експресу" В'ячеслав Грозний, екс-наставник "Спартака", "Днiпра" й iнших команд, президенти наших клубiв не дають нашим тренерам такого великого кредиту довiри, який мають iноземнi фахiвцi.
-- Наших тренерiв треба захищати. Український футбол бореться з нашестям футболiстiв-легiонерiв, запроваджує лiмiт, забороняє судити матчi арбiтрам iз-за кордону, -- обурюється В'ячеслав Грозний. -- То чому не можна захистити український футбол вiд нашестя тренерiв-чужоземцiв?!

Ось у донецькому "Металурзi" встигли попрацювати 15 iноземцiв! Та чомусь ми не бачимо наших представникiв нi в Сербiї, нi в Румунiї, нi в Хорватiї... Нiде! Я вже не кажу про Захiдну Європу. Цi країни неохоче пускають на свiй ринок працi iноземцiв. Їхнiй аргумент -- чужоземцi не знають мови. Та хiба Луческу чи Рамос вивчили нашу мову?!

Один серб чи хорват працевлаштувався за кордоном i тягне за собою iншого. Вони переконують, що сербськi тренери -- найкращi. А ми в це вiримо. Насправдi ж українськi фахiвцi на голову сильнiшi за румунiв чи сербiв.
Ми до 2006 року не мали права працювати в Європi, бо нам не видавали ПРО-дипломiв УЕФА. А нинi iноземцi нас до себе не впускають, та ми чомусь охоче вiдчиняємо перед ними дверi.

-- Хто саме дає зелене свiтло iноземним тренерам? Президенти команд?
-- Нi, футбольнi агенти. Вони приїжджають до клубних менеджерiв, обiцяють їм певний фiнансовий зиск, аби тi погодили кандидатуру iноземця. Агент каже приблизно таке: "Я приводжу тренера, ми робимо селекцiю гравцiв, i ти заробляєш такi-то грошi". Звiсно, клубний менеджер погоджується. За спиною президента. Бо той володiє предметом
бiзнесу, але не зовсiм -- предметом футболу. Агентовi вигiдно привезти чужого спецiалiста, бо той без його допомоги не обiйдеться. Натомiсть нашим фахiвцям агенти не потрiбнi -- вони самi знають ринок.

-- Як можна захистити наш ринок вiд нашестя тренерiв-iноземцiв?

--Пропоную створити об'єднання футбольних тренерiв. На такий крок уже пiшли росiяни. Юридично зареєстрували цю структуру, вона входить до складу Росiйського футбольного союзу. До неї увiйшли i безробiтнi, й тi,хто нинi працює у клубах. Юрiй Сьомiн, до речi, також є членом об'єднання.

Тренери спокiйнi, що ця структура захищає їхнi права.Вона лобiює, аби зарплата "коуча" не була нижчою за заробiтки провiдних гравцiв команди. Адже саме тренер вiдповiдає за результат. Клуби знають, що не можна свавiльно поводитися з тренерами, бо тi мають мiцний захист. Якщо президент хоче в односторонньому порядку розiрвати угоду, об'єднання уже тут: "Одну секунду, перекажiть борг на такий-то рахунок..." В Українi, на жаль, тренери не захищенi.

-- Як можна створити попит на українських тренерiв за кордоном?

--Треба, щоб наша людина виграла певний трофей з українським клубом. Так, як це зробив Жозе Моурiньйо. Вiн пiдняв статус португальских фахiвцiв, вигравши Лiгу чемпiонiв iз "Порту". Та як нашi можуть щось виграти в
Європi, якщо їм не довiряють!

Маленька революція.

Вони можуть все. Вони можуть їхати на червоне світло, не зважаючи на пішоходів. Вони можуть паплюжити заповідну природу своїми джипами. Вони можуть відібрати бізнес у будь-кого. Вони можуть побити чі навіть убити якщо не фізично, то морально і психологіно. Вони не бояться міліції, бо міліція як раз їх і захищає. Вони не бояться судів, бо завжди знайдуть суму адекватну питанню. Вони не бояться втратити владу, бо впевнені, що прийшли на завжди.Вони не бояться нас поодинці, але їхня впевненість зникає, коли ми разом.Це маленька перемога, навіть дуже маленька, на тлі того бєспрєдєла, що панує в нашій країні, але ця перемога свідчить, що ми здатні все подолати, якщо згутуємось.

Незручний подвиг української молоді.

 Юрій Шевчук ,  Центр розвитку патріотичних програм. В історії Другої світової війни вистачало героїв і подвигів. Попри те залишається поза широкою увагою громадськості унікальна за своєю ефективністю діяльність молодіжного підпілля смт Ворзель,що поблизу Києва.

   ...У вересні 1943 року на полі між селами Михайлівною – Рубежівкою і Кичеєвим , на очах у кількох десятків селян,  «гітлерівські козаки», як їх називали, із підрозділів «Русской освободительной армии» (РОА)  генерала Власова, за допомогою шашок(різновид шаблі) по звірячому закатували підпільниць – матір та доньку Білостоцьких . Серед очевидців жахливої трагедії були двоє партизанських зв’язкових – В.Камінська та 12 – річна Валя Філіповська. Після звістки про катування та публічну страту підпільників Віктор Нацевич реорганізував молодіжне підпілля в бойову групу. За одну добу ( !)  група у складі 12 чоловік добре озброїлась та підготувалась. Фашистське командування на початку листопада наказало провести «зачистку» кількох сіл від жителів. За свідченнями очевидців, у Ворзелі окупанти облили гасом будинки та дерева для подальшого спалення. Про долю жителів можна лише гадати. Після «акції» на територію мали ввійти додаткові підрозділи вермахту для посилення оборони від радянських військ, що наступали.   Вдосвіта  5  листопада з метою допомогти фашистському гарнізону Ворзеля  у проведенні «зачистки»  з Михайлівки-Рубежівки вирушив  загін карателів  із 200 власівців. З кожним кроком підкованих чобіт наближалася чергова трагедія війни для українських міст і селищ. Та ворог не дійшов . Смт Кичеєве має ввійти до переліку місць бойової звитяги  в історії України. Саме тут, на околиці лісу два десятки українських юнаків віком від 13 до 19  років на чолі з  15 – річним(!) командиром Віктором Нацевичем  дали бій ворогу , що мав десятиразову (!) перевагу. Та який бій –  блискуче спланований та проведений юним генієм війни із застосуванням кількох кулеметів, а також гвинтівок і гранат.  Результат неймовірний – взвод  безвусих  юнаків  без втрат  і навіть поранених  повністю знищив ворожий загін у кількості 2 військових рот. Семеро карателів взято в полон та переведені через лінію фронту. Ефект від успішного бою значно посилився. Німецько - фашистський гарнізон Ворзеля розбудили кулеметними чергами Кичеєвського бою. Гітлерівці спросоння вирішили що це наступають радянські війська і панічно кинулись тікати з Ворзеля та прилеглих сіл на захід. Наступного дня, 6 листопада 1943 р.  вже вільна від ворога територія  з кількох населених пунктів була зайнята  частинами Радянської армії без жодного пострілу і, відповідно, без вбитих та поранених бійців.  Після визволення Приірпіння на основі бойової молодіжної підпільної групи сформовано Ворзельський винищувальний загін. Командир – Віктор Нацевич . Завдання – боротьба з диверсантами, дезертирами, коректувальниками ворожої авіації та артилерії, бандитами. До кінця війни – чотири десятки  знешкоджених ворожих елементів.   

  Діяльність молодіжної бойової групи Нацевича  не стала відомою в часи СРСР. Причина - *не ті карателі*. Компартія не хотіла розголосу про звірства РОА проти народу і причини

   Від автора блогу.   На жаль, цей подвиг виявився зайвим і для команди *найпатріотичнішого Президента*. З літа 2008р дослідники подвигу молоді та фахівці з патріотичного виховання неодноразово звертались до найвищих посадовців держави з пропозиціями про необхідність поширення інформації про подвиг молоді в першу чергу серед їх сучасних ровесників та військовослужбовців України. Але тоді українські перемоги владу цікавили значно менше, ніж поразки. Адже ні *місця трагедії, ні могилок аби поплакати над лихою долею українців*... А тут молодь, що не просто не загинула, а провела одну з найуспішніших операцій в історії підпілля і партизанського руху в світовій історії. Це наші *300 спартанців*, про яких мали знімати фільми та серіали. Ось ядро молодіжної бойової групи ворзельського підпілля : *комісар*від дорослого підпілля* смт Ворзель - Єзерський І.Л.  Молодь - командир Віктор Нацевич. Далі - Копачевський Е.І., Педяш В.Є., Целуйко П.А., Зубко О.С., брати Терехови ЮЮ. . та В.Ю., Горак В.В., Головашкін В.В., Левандовський І.І., Рябко М.К.   Перед боєм поблизу Кичеєва до них долучилось близько десятка молодих українців з навколишніх сіл. Вічна слава переможцям !

Бокс : тріумф України на чемпіонаті світу

   Команда українських боксерів з тріумфом
повернулася з Чемпіонату світу, що проходив у Баку.
   Молоді українські
спортсмени здобули 4 золотих та 1 срібну медаль і посіли перше місце у
загальнокомандному заліку
.
   Боксери зізнаються, перемоги давались нелегко.
Причин тому чимало - від серйозної конкуренції, яка з року в рік стає
напруженішою до, переконують, нечесного суддівства у декількох двобоях.
Втім, посміхається тренер, гарна спортивна форма, підтримка
вболівальників та командний дух - і заслужені нагороди у українців.
   "Прецедент, хай він залишиться на совісті тих
суддів. Сталося те, що сталося. Прикро чому - тому що Вася Ломаченко -
він лідер команди і коли сталося таке з ним, то треба було бачити
команду, їх настрої. Якщо всі розуміли, що можуть таке зробити з ним,
то, що робити всім іншим", - каже головний тренер національної збірної
України з боксу Дмитро Сосновський.
(Йому,до речі за умовами попередньої обіцянки, довелось після перемоги поголити свої розкішні вуса. От якби і наші політики вміли так дотримувати свого слова...)
   "План один зараз - просто відпочити, приїхати
додому, в родину. За всіма скучив сильно, втомився. А в планах,
звичайно, Олімпійскі ігри", - розповів чемпіон світу з боксу Василь
Ломаченко.
    Нагадаємо, Чемпіонат світу тривав з 26 вересня по
8 жовтня у столиці Азербайджану. Участь у змаганнях взяли  570 боксерів з
понад ста країн.

8 вересня:битви під Оршею та Куликівська.Повітряний таран.

http://video.i.ua/user/3267152/40371/311575
Блогер. Знову розміщую історичну розвідку, що має прямий стосунок до сьогоднішніх дат.
                 
            Волинський князь Дмитро Боброк - полководець перемоги в Куликовській битві.     
   Ті, хто вчився в радянські часи, напевне згадають, як *оспівували**битву всіх часів та народів - Куликівську* в підручниках історії за 4 клас. *Подвиг* монаха Пересвєта в поєдинку-герці з Челубеєм, *мудрість* князя Дмитра *Донського*, вирішальний удар Засадного полку на чолі з воєводою Боброком. І взагалі, ця *видатна* перемога подавалась як *вирішальна у звільненні від монголо-татарського іга*.
   Проте навіть тоді, в юному віці, були любителі історії, які могли задати *незручні* для вчителів питання. Серед яких були і нерозуміння суті *подвигу Пересвєта*- адже в поєдинку обидва воїни загинули, то чим пишатися ? Тим, що на все *непереможне військо московського князя* не знайшлося більш вправного воїна, ніж...монах? Але це ж не монах Шаоліню - центру бойових мистецтв !  Лише через багато років підозри в *поробленому героїзмі* підтвердилися - виявляється, поєдинку...не було. А подвиги ж для ідеології потрібні...Навіть такі недолуго придумані.
   Також викликало здивування твердження про *унікальність, винятковість та вирішальність* цієї битви у справі звільнення від іга. Тому що в тому таки підручнику далі йшлося про...рішучі дії Івана ІІІ щодо Орди та її влади. Та тільки це вже було ...рівно за сто років (!!!) після *вирішального розгрому Мамая* - у 1480 році. Невже до Москви так довго *доходило* розуміння перемоги? Чи можливо, *нищівні втрати Орди* були *дещо перебільшені* ? Адже вже за півтора року після *розгрому татар* хан Тохтамиш без жодної значної протидії з боку *видатного полководця Донського* взяв та спалив Москву. Захищала ж місто лише дружина того таки воєводи Боброка. А сам *нєпобєдімий Донськой* чкурнув від Орди далеко на північ.
   Зацікавлення історією призвело до вивчення інших джерел. І виявились несподівані та невтішні для імперських ідеологів факти, що не вписували до підручників з *правильної історії СРСР*. По-перше, в інших землях Русі на той час про цю *грандіозну битву з власного визволення* або не підозрювали, або не вважали її такою визначною. Як наприклад у незалежному від Москви Новгороді. По-друге, значний внесок у перемогу внесли дружини двох синів...Великого Литовського князя Ольгерда. Які на відміну від знищених в перші ж хвилини *елітних московських дружин* протримались рівно стільки, аби зупинити навалу Мамая. Чим зробили удар Засадного полку Боброка вирішальним.  І по-третє, найбільш неприємним для багатьох шовіністів фактом була інформація, хто був насправді автором *слави русскага оружія*. Це не Дмитро Московський, якого лише за пару сторіч ( після впокорення інакомислячих новгородців ) почали називати *Донським*. Насправді полководцем - і *начштабу*, і *польовим командиром* в Куликовській битві був швагр Дмитра (який перевдягнувся в інші, подвійні обладунки для невпізнання, та вже з перших хвилин був і до кінця битви пролежав без свідомості під тілами загиблих.Що ледь не коштувало йому... поховання живцем.) Цим полководцем був воєвода Дмитро Боброк, князь Волинський. Коли в середині 1990-их на круглому столі в Москві автор статті в диспуті з запеклими українофобами, що завели відому *пісню* про *поголовних западенцев-бандеровцев* та *их исконную вражду к Руси*, оприлюднив походження полководця перемоги над Ордою, це викликало шок. Та розкол на тих, хто все одно нічому не вірив, окрім підручників СРСР, на тих, хто дещо зменшив градус ненависті до *западенців*, та таких, хто почав...ненавидіти Куликовську битву. А *контрольним пострілом* для всіх стала інформація про те, що повага до Боброка спричинила трансформація москвичами його герба - Юрія Змієборця - в *свой ісконний* - Георгія Побєдоносца. Так герб волинянина став символом Москви.

Юрій Шевчук,  Центр Розвитку Патріотичних Програм.

Від блогера.   Також додам про Боброка   http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%BA-%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
   та про Битву під Оршею 1514 року.   http://mytsyk.com/bitva-pid-orsheyu-1514-roku/
    http://music.i.ua/user/3871267/35119/368639/    http://video.i.ua/user/3871267/54421/ 




    

Украинские геймеры выиграли 1 млн. долларов в Warcraft.

Украинская команда Na'Vi выиграла первый в мире турнир по Dota 2, который состоялся в Кёльне.

Украинцы увезут с собой миллион долларов. Именно такую сумму пообещала выплатить Valve Corporation победителю международного чемпионата.

В финале Na'Vi встретилась с китайской командой EHOME и выиграла три из четырех игр. Напомним, другой состав Na'Vi в дисциплине Counter-Strike также являются чемпионами мира.

Отметим, что Dota 2 - компьютерная многопользовательская командная игра жанра стратегия с элементами компьютерной ролевой игры, продолжение известной карты DotA для игры Warcraft III.

День перемоги. Рік 1245.

Сьогодні, 17 серпня, 766 річниця видатної перемоги в історії українського народу. В 1245 році Данило Галицький в битві під Ярославлем дощенту розбив спільне угорсько-польське військо. Королі сусідніх держав сподівались на успішну військову кампанію проти ослабленої монголо-татарським нашестям західної Русі-України. Відповідно планувався початок територіальної експансії - захоплення земель Галицько-Волинського князівства. Але військовий талант та політично-державницька мудрість Данила Галицького ( на противагу багатьом нашим сучасним політикам !!!) поховали надовго їх надії. Ця перемога належить до числа особливо показових для усвідомлення справжніх пріоритетів у справі побудови ефективної системи національної безпеки і оборони в непрості політичні та економічні часи. Данило Галицький вийшов з честю та перемогою у боротьбі в оточенні далеко не дружньому.
Ми маємо історію не лише поразок, як би не намагались їх пропагувати деякі політики-мазохісти. Вшановуємо переможців та робимо висновки. Маємо бути сильнішими та успішнішими. І нові перемоги прийдуть. Слава героям !

http://video.i.ua/user/3267152/40371/307021/
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BC
http://teren.uaforums.net/1245-vt538.html

Александр Долгополов - победитель турнира в Умаге!!!

Украинец Александр Долгополов впервые в карьере выиграл турнир серии АТР в одиночном разряде. Случилось это в Хорватии на ATP Studena Croatia Open в Умаге.
В финале Долгополов переиграл хозяина кортов и 31-ю ракетку мира Марина Чилича.2-й сеяный на турнире украинец без особых проблем выиграл первый сет, а вот во втором при счете 3:3 умудрился проиграть три гейма к ряду и заставил ликовать трибуны. Впрочем, уже в третьем сете Александр принялся доказывать, что недаром считался фаворитом поединка, и взял первую же подачу Чилича. При счете 3:0 Долгополов заработал брейк-поинт и… стал ошибаться. Камбек у Чилича получился, хоть и не без стараний украинца. Но дальше Александр сумел собраться и переломить ход матча. 6:3 и встреча, которая длилась 2 часа и 14 минут, наверняка станет самойпамятной в карьере Долгополова.
Александр, как победитель, получит 72,6 тысяч евро призовых и  250 очковв рейтинг АТР, что позволит ему вернуться в первую двадцатку.
Александр Долгополов – Марин Чилич – 6:4, 3:6, 6:3

Битва під Конотопом на тлі українсько-російської війни.

   Конотопська перемога є дуже повчальною для усвідомлення феномену української сили та української слабкості. У світовій історії знайдеться не так уже й багато прикладів, коли володар-переможець, справжній тріумфатор безславно втрачає владу.Конотопська битва належить до числа тих визначних подій, про які варто пам'ятати з багатьох причин. Вона по праву стоїть поруч із такими військовими звитягами козацтва, як перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями 1648 року чи під Батогом 1652 року. Ця перемога здобута не масовим героїзмом, а насамперед військовою хитрістю, завдяки злагодженим діям гетьмана Івана Виговського та його союзника - кримського хана Мегмеда ІV Гірея. Однак Конотопська битва нині цікава історикам та громадськості не лише як сторінка воєнної історії, а й має важливе значення для розуміння суті політичних процесів, що протікали на українських теренах. Битва під Конотопом наочно спростовує насамперед той міф, що після Переяславської ради 1654 року Україна стала буцімто єдиним цілим із Московською державою. Історична палітра взаємин двох країн насправді була щедро насичена найрізноманітнішими подіями, зокрема й військовими протистояннями.

Конотопська перемога є надзвичайно повчальною для усвідомлення феномену української сили та української слабкості. Адже у світовій історії знайдеться не так уже й багато прикладів, коли володар-переможець, справжній тріумфатор (маю на увазі гетьмана Виговського) через два місяці після тріумфу безславно втрачає владу, до того ж під тиском найближчого оточення, своїх підлеглих.

У російській історіографії закріпився особливий погляд на тогочасні взаємини між Гетьманатом та Московією: там ідеться не про війну, а про самовільну акцію Виговського. Але ж Виговський був легітимно обраним гетьманом, його визнав і московський цар! Тож об'єктивно слід говорити про першу українсько-московську війну, що не обмежувалася битвою під Конотопом.Українсько-московська війна 1658-1659 років розгорталася на тлі однієї із найбільших гуманітарних катастроф, що її будь-коли зазнавала Україна - Руїни другої половини ХVІІ ст. Однією з причин Руїни була довготривала виснажлива громадянська війна, яка саме за гетьманування Виговського розпалюється з небаченою досі силою.

У тій війні "насолити" своєму вчорашньому побратиму, навіть на шкоду Україні, вважалося цілком прийнятним заняттям. Отож не було нічого дивного, що якраз у розпал Конотопської кампанії добре відомий читачам запорозький отаман Іван Сірко, аби не допустити зміцнення влади гетьмана Виговського, здійснює похід на Кримський півострів. Такі дії Сірка спровокували й черговий українсько-кримський розрив, і спустошливий набіг татар на лівобережні міста й села, і повернення московського війська назад в Україну.Не менш істотними були й власні прорахунки гетьмана Виговського. Задумавши загалом перспективний політичний проект з долучення на партнерській основі до федерації двох (Литви й Польщі) козацької України, Виговський не зумів належним чином відстояти українські інтереси при ратифікації Гадяцької угоди. Як компенсацію гетьман, його рідня та наближені прийняли щедроти польського короля, але в умовах війни така поведінка Виговського була рівноцінною винесенню собі смертного вироку. На Лівобережжі, пошарпаному татарами, вибухнуло антигетьманське повстання, а найближче оточення Виговського швиденько знайшло йому заміну - Юрія Хмельницького.

Зважаючи на юний вік гетьманича та його не вельми рішучий характер, старшині такий вибір здавався найоптимальнішим: вона всіляко прагнула зберегти за собою повновладдя на місцях. Що з того вийшло - радше не згадувати.У військовому відношенні Український гетьманат у часи свого піднесення (1648-1649 роки) був набагато сильнішим за деяких своїх сусідів, що мали власні держави, - Молдавське, Волоське чи Трансільванське князівство.

Однак не все вирішував військовий потенціал - державу потрібно було легітимізувати у спосіб, прийнятий на той час, наприклад, через авторитет одного зі членів своєрідного "монархічного клубу", влада якого мала сакральний характер. Не даремно Богдан Хмельницький так наполегливо впроваджував у життя шлюбний проект, пов'язаний із одруженням старшого сина Тимоша на доньці молдавського господаря Василе Лупу.Як виняток тут можна згадати хіба що Голландію та Швейцарію, яким удалося тоді подолати іноземне правління й утвердитися без протекції когось із монархів. Якщо оцінювати об'єктивно, то Козацька держава не мала шансів доповнити цей короткий список, не визнавши сторонньої опіки.До того ж багаторічні, практично безперервні, війни не могли не позначитися на боєздатності козацького війська. Його специфіка полягала в тому, що козаки були не лише воїнами ("жовнірами" за тогочасною термінологією), а й працювали на землі. Тривала відсутність козака призводила до занепаду господарства, а відтак - і втрати ним спроможності належно підготуватися до походу. Тому після важкої поразки під Берестечком 1651 року зовнішня допомога - чи турецького султана, чи московського царя - насправді важила дуже багато.

Богдан Хмельницький неодноразово вдавався до спроб залучити на свій бік представників знатних родів. Збереглося кілька гетьманських універсалів, що містили суворі заборони козакам вступати у володіння князів Заславського та Вишневецького, або чинити якісь зачіпки їхнім слугам й адміністраторам. І, знаючи характер Хмельницького, можна з упевненістю стверджувати, що такі його дії не були випадковими.Після вельми загадкового й швидкого згасання роду некоронованих володарів України князів Острозьких (подейкували, що руку до цього доклали всюдисущі єзуїти, прибравши зі свого шляху найпереконіших захисників православної Церкви) саме Заславський і Вишневецький були найавторитетнішими представниками родової аристократії й могли претендувати на роль основоположників української правлячої династії. Однак вони не мислили себе поза контекстом Речі Посполитої, обоє вже перейшли з віри предків у католицтво, а сама логіка козацького повстання суперечила інтересам князів, що володіли величезними магнатськими господарствами, нещадно визискуючи підданих. Отож князя Заславського невдовзі після козацького виступу бачимо серед очільників польського коронного війська, а князь Ярема Вишневецький увійшов в історію як найнепримиренніший супротивник козацтва. Тож потрібно було втілювати в життя іншу модель, шукаючи протекції іноземного правителя. Спочатку Хмельницький мислив у цій ролі турецького султана. А Єрусалимський патріарх Паїсій, у 1649 році мандруючи з Близького Сходу до Москви, підказав гетьману кандидатуру православного московського царя. Втім, попри шалений спротив Москви, активно розвивалися взаємини й зі шведським королем Карлом Х Густавом.

Київ ніколи не був гетьманською столицею. Навіть полковий центр Київського полку знаходився не в Києві, а в Козельці або в Гоголеві. Однак Хмельницький неодноразово говорив про Київ як духовну столицю України, що уособлює славу Давньокиївської держави. Інші гетьмани у своїх універсалах також наголошували, що "Київ - наше місто столечне".Проте у Києві на відміну від Чигирина, Переяслава чи Черкас козацьке населення ніколи не мало кількісної переваги над міщанами та підданими церкви. Крім того, у військово-стратегічному та мобілізаційному плані він не видавався надто привабливим у порівнянні з тим-таки Чигирином. Останній був ліпше захищений, до нього швидше можна було стягнути війська з традиційних козацьких регіонів, ліпше організувати сполучення із союзниками з Криму та Північного Причорномор'я.

Не варто забувати й про те, що за Переяславською угодою 1654 року в Києві перебував гарнізон московських військ на чолі з воєводою, і, зрозуміло, жоден із гетьманів не бажав добровільно ставати під контроль царської адміністрації.

Розмовляв і записав: Юрій ПОТАШНІЙ

Віктор Горобець
Доктор історичних наук.
Завідувач Центру соціальної історії Інституту історії України НАН України.
Професор кафедри історії Росії КНУ імені Шевченка

В России бой Кличко и Хэя назвали порнографией

4 июля 2011 | 00:39
В России бой Кличко и Хэя назвали порнографией

Главный тренер российской сборной по боксу, эксперт Газеты.Ru Николай Хромов назвал бой украинца Владимира Кличко и британца Дэвида Хэя порнографией. По его словам, исход поединка был предсказуем, а для поднятия интереса к боксу в супертяжелом весе необходима смена поколений.

«Это был не бой, а порнография. Или балет. Как хотите называйте, но это не бокс. На ринге они занимались не пойми чем. 12 раундов продлилась эта встреча. Могла и 20, а результат был бы тем же. Кличко передней рукой поиграл чуть-чуть… Бокса же не было. Если будет продолжаться такая система трансляции по телевидению таких боев, то мы окончательно потеряем эту программу», - заявил Хромов.

Он отметил, что у братьев Кличко нет достойных соперников, которые могли бы им что-то противопоставить. Украинцы выигрывают за счет опыта и технической подготовки, но это все не бокс.

«Возьмите для сравнения бои в клетке. Вот там ажиотаж. Вот там бой. А у Кличко с Хэем порнография. Бокс - это острые атаки. Когда бьет, падает, встает, падает, встает. А здесь какой-то бой с тенью. Это кино. Даже мультфильм скорее», - посетовал Хромов.

Он также заявил, что Кличко - это просто коммерческий проект, причем выгодный. Если 15 лет назад, когда боксировал Майк Тайсон, был интерес - исход боя был непредсказуем, а сейчас публика знает, чем закончится поединок, даже ставки желать не нужно, да и драки нет - так, тыканье.

     Від автора блогу.  *Братня об"єктивність* чи *жаба душить* через те,що в свій час Хей розшматував*непереможну скелю*

російського боксу Валуєва? Не ображаючи друзів наших менших порівнянням,скажемо все ж - К(араван)-2 йде і перемагає.

Слава українському боксу!