хочу сюда!
 

Таня

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «євромайдан»

Акція «Ангели пам’яті»

Акція «Ангели пам’яті»: У Києві вшанували Героїв Небесної сотні


На Алеї Героїв Небесної сотні пройшла щорічна тиха акція «Ангели пам’яті» на згадку про загиблих під час Революції Гідності.

Учасники акції традиційно витнули з паперу символічних білих янголів на згадку про тих, хто віддав життя за мирну Україну, і запалили свічки пам’яті, – повідомляє Укрінформ.

Як розповіла ініціатор акції, радник міністра культури, співачка та благодійниця Анжеліка Рудницька, їй надзвичайно приємно, що люди щороку приходять вшанувати пам’ять загиблих на Майдані, керуючись не прагматичними речами, а справді цінними для них спогадами.

«Моє серце гріє велика кількість людей, оці сотні і сотні ангелів, які довкола, мої студенти, які грають народні поминальні псалми, інтерес просто неймовірної кількості людей. Ми бачимо скільки людей одночасно зібралося, і це не може не надихати робити інші особливі справи. Для мене дуже важливо, що люди приходять сюди не за прагматичними речами, а через цінні для них спогади», – зазначила Рудницька.

Співачка розповіла про те, що ідея започаткування тихої акції «Ангели пам’яті» з»явилась п’ять років тому, одразу після розстрілів на Майдані. Тоді, за її словами, вона вперше разом з родинами Іванни Климпуш-Цинцадзе та Лариси Мудрак прийшли зі свічками та квітами на Майдан і вирішили розвішувати ангелів в пам’ять про загиблих героїв. «Перших ангелів ми повісили в 2014 році перед Новим роком. Я подумала, що у всіх буде свято, то нехай і на Інститутській буде свято. А потім акція перейшла на поминальні дні, бо важливіше саме оці дні зафіксувати у пам’яті», – сказала Рудницька.

Під час акції студенти та фольклористи заспівали також народні псалми.

За словами Рудницької, у цьому році до акції «Ангели пам’яті» долучилося багато інших країн, зокрема Туреччина, Греція, Польща, Франція, Латвія. Вона зазначила, що кожен охочий протягом тижня може долучитися до акції. Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/02/18/aktsiya_angely_pamyati_u_kyievi
_vshanuvaly_geroiv_nebesnoi_sotni_1512307

Герой Майдану Роман Гурик очима рідних і друзів

Чотири роки тому відмова від угоди про Асоціацію з ЄС запустила низку трагічних і кривавих подій. Серед тих, хто віддав життя в спробі змінити країну, був 19-річний студент Рома Гурик. Він став одним з головних символів і одним з наймолодших Героїв Небесної сотні.


Як жив Рома, що його рідні та друзі думають про підсумки революції, чому не люблять показного пафосу, та як кіт Майдан змусив повірити в переселення душ – у репортажі "Української правди" з Івано-Франківська, рідного міста Гурика.

Ранок героя
Четвер 21 листопада 2013 року починається звично. У квартирі на четвертому поверсі будинку №26 по вулиці гетьмана Мазепи в Івано-Франківську прокидається майбутній герой.

19-річний Роман Гурик, студент факультету психології Прикарпатського національного університету імені Стефаника, любить поспати. Він встає з ліжка ближче до восьмої, лише за півгодини до початку пар. Моментально одягається, вмивається, чистить зуби. Сніданок його мало хвилює.

Рома швидко долає 65 сходинок парадного. Продуктовий магазин, нотаріус, антикварна крамниця, кафетерій, аптека – цю вулицю хлопець знає, як свої п'ять пальців.

На дорогу до університету вистачить шість-сім хвилин пішки. Але він змушений сповільнювати крок, щоб потиснути руку всім знайомим. Їх у нього багато. Гурик – знатний балагур. Оптимістичний, енергійний, харизматичний.
 
У навушниках грає рок. Голова, як завжди, зайнята думками про Всесвіт, сенс життя.

Ким бути – Рома ще не визначився. Він мріяв стати капітаном далекого плавання, але не вистачило грошей на навчання в польській академії. Він мріє бути актором. Він мріє бути винахідником.

Ще Рома дуже багато думає про дівчину Олю. Він поклявся, що ніколи не залишить її. У нього обов’язково будуть сім'я та діти.

Поки Рома сидить на парах в університеті й малює своє безхмарне майбутнє, маховик історії запущено: уряд Азарова повідомляє про те, що припиняє підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Уже ввечері цього дня на Майдані в Києві збереться мітинг.

Через вісім діб, у ніч з 29 на 30 листопада, "Беркут" з кийками знищить наметове містечко. Мине ще кілька днів – і Рома не зможе всидіти на місці.

Своїй стурбованій мамі він скаже: "Ну, не можна так – усі хлопці будуть на Майдані, а я залишусь? Скажу, що мама не пускає?! Це взагалі смішно!"

20 лютого 2014 року Роман Гурик вирушить у самісіньке пекло на Інститутській, щоб врятувати своїх товаришів.
Але його зупинить постріл у голову.

Він стане шостим у сім’ї Гуриків, хто загинув за Україну, – предки Романа були воїнами УПА.

Медик-волонтер Марія Матвіїв з Буська буде першою, хто опиниться біля смертельно пораненого юнака.

– Він ще дихав, але був без свідомості, – ділиться вона спогадами з УП. – У нього була дуже, дуже сильна кровотеча. У мене – тільки бинт. Заткнула рулончиком ту рану та тримала. Іншого виходу не було. Час йшов на хвилини.

На мою думку, в тих умовах нереально було його врятувати.

Кльовий. Веселий. Живий
 
На фасаді будинку, де жив Роман Гурик, меморіальна табличка. Лампадки, хрестик, крихітні жовті хризантеми. Повз пробігають перехожі. Життя триває.

З парадного виходить мама Романа – Ірина. Куртка з капюшоном, джинси, в'язані рукавички. Молода, красива.

Посмішка – головна її зброя, навіть після смерті сина. Песимізм і депресія її дратують.

"Малий" – так Ірина називає свого первінця. Це різке на перший погляд слово з її вуст звучить ніжно, м'яко і якось дуже інтимно. Через невелику різницю у віці в 17 років вони були більше схожі на друзів, ніж на матір і сина.

По дорозі в школу, де навчався Роман, Ірина розповідає про те, яким він був насправді.

– Таке враження, що з малого роблять якогось ботаніка, – дивується Ірина. – Я хочу всім пояснити: да ніфіга він таким не був, слухайте! Він був моднявий чувак, ходив у тертих джинсах. Клітчата рубашка. Татухи. То біле волосся, то зелене, то ультрамарин. Постійно міняв образ. Тунелі у вухах були, поки не зняв. Кльовий, веселий. Дуже живий! Лялякає, анекдот розкаже, прикол ляпне…

– Він був великий експериментатор, – додає батько Роми Ігор. – Завжди щось міняв. Довго чимось одним займатися не міг. Коли він розумів суть чогось, усе, що залишалося, – тільки вдосконалювати. Він мріяв написати серйозну філософську психологічну книжку, яка б впливала на свідомість людей. Він завжди не міг розуміти, чому люди вбивають один одного.

Ірина показує фото на мобільному телефоні – той справжній Рома, без телевізійних прикрас і фільтрів соцмереж. Тут він схожий на рок-зірку в сонцезахисних окулярах. За склом ховається безстрашний і одночасно жартівливий погляд.

Трохи пізніше в аудиторії імені Романа Гурика в його рідному університеті Ірина покаже рукою на фото на стіні: "Тут можна побачити, яким Ромчик був насправді. Ось тут у нього зелене волосся. Ось тут він навіть з півасом. А тут з Юркою – корешем своїм".
 
– Вам не подобається, коли ідеалізують сина?

– Мене весь той пафос, у-ф-ф, трохи підбішує, якщо чесно, – говорить Ірина. – Людям приємно ліпити з малого, з нашої сім’ї ікону. Може, так і треба, не знаю. Але я хочу, щоб усі знали: ми звичайні, живі люди.

Мене запитують, що було в Ромі головне? Відданість. Не просто відданість – желєзобєтон. Є в житті такі ситуації, коли робиш крок назад і розумієш – ще один крок назад зробити не можеш. Тому що ззаду тебе підпирають, і плечі в тебе прикриті. Завжди. Що б не було.

Оце – він.

Хотів дітей та Шевролє Камаро
Сьогодні ім'я Романа Гурика без перебільшення – одне з найвідоміших в Івано-Франківську.

Його поховали фактично в центрі міста, в культовому місці – Меморіальному сквері-некрополі. Колись тут спочивали більше ста українських січових стрільців, але у вісімдесятих їх поховання було знищено.

Біля могили Роми завмер 23-річний Вітя Карташов.

Друг Гурика дивиться зі смиренною посмішкою на величний пам'ятник. Він досі трохи картає себе за те, що в лютому 2014-го не зміг поїхати з Ромою на Майдан. Можливо, допоміг би врятувати йому життя. Але Вітя мав залишатися дома через хвору бабусю.

– У серці зараз нічого поганого немає, тільки теплі почуття, – говорить він тихо. – Напевно, я вже прийняв факт його загибелі. Але все одно дуже важко. Рома був такий… Дуже позитивний, завжди посміхався, усі конфлікти переводив на жарт.

Про що він мріяв? Про Шевролє Камаро 69-го року (сміється). Про те, щоб з дівчинкою все було добре. Він дітей хотів. Він однозначно досяг би чогось значного, у нього харизма була.

Неподалік від могили Роми – двір, де літніми вечорами він любив пропадати з друзями аж до самого світанку. Після приємних спогадів на знайомій лавці Вітя Карташов повертається у сьогодення. На питання, чи змінилася країна після Майдану, він спочатку відповідає: "Можна це не коментувати?"

Але все ж таки не витримує.

– Після тих подій я перестав дивитися новини, – зізнається він. – Стільки часу пройшло, а все топчеться на одному місці. Дуже дивно все це… Але не можна просто скласти руки. Треба щось робити. Банально допомагати один одному, ходити на роботу, розвиватися. Не можна тільки говорити, що все погано. Усе буде добре, у кожного з нас.

За що загинув Роман Гурик? На це питання відповідає інший друг Героя України, 23-річний Юра Терень.

– За майбутнє. За те, щоб майбутнє покоління думало над своїми вчинками. Політики, вважаю, цілком і повністю підводять пам’ять загиблих хлопців. У нашій країні це все виглядає приблизно так, що ціною крові одних людей до влади приходять інші. Що робити з цим? Навіть у Біблії сказано, що потрібно починати зміни з себе, – пропонує рецепт Терень.

"Усе буде дуже круто"
У 2004 році, коли в Києві вирувала Помаранчева революція, Роман Гурик навчався лише в четвертому класі. Його батьки були активними учасниками того Майдану. А малий Роман з однокласниками влаштував своє віче в Івано-Франківську.

– Прихожу зранку в клас, відкриваю двері, а вони тут вистроїлися, – згадує Марта Соя, перша вчителька Романа. – Усі були в помаранчевих галстуках, одна дівчинка навіть заплетена як Юлія Тимошенко. Вони мені говорять: "Усе, йдемо на Майдан підтримувати людей!"

У школі-ліцеї №23, яку Гурик закінчив екстерном, кажуть, що Роман завжди відрізнявся від однокласників.

– Його особлива думка, позиція вже була помітна в молодших класах, – розповідає Марта Соя. – Він завжди мислив глобально. В одному творі написав, що, якби став президентом, у першу чергу зробив би багато очисних споруд, щоб не було озонових дірок.

Чи не марна була смерть Романа й інших на Майдані? На це запитання, яке сьогодні дедалі частіше лунає посеред українців, першій вчительці Гурика відповідати важко. Вона робить паузи, підбирає слова.

– Усі ми тоді були піднесені, дійсно думали, що будуть великі зміни. Але тепер… якісь таки сумніви, розумієте? Чи будуть зміни в державі … навіть не можу сказати. Не можу, – на її очах з’являються ледь помітні сльози.

Віктор Москалець, завідувач кафедри загальної та клінічної психології університету Стефаника, найулюбленіший викладач Гурика, говорить, що Роман був юнаком, який постійно шукав себе.

– Він шукав смисл свого життя. Він мені сказав: "Я мушу зробити щось незвичайне. Я мушу поїхати туди, де зараз б’ється серце України, де народжується історія". Ні, він недарма загинув. Я далекий від такої жертовності. Але якби не було цих жертв, не було б подальшого поштовху. Все буде добре, – впевнений він.

Щодо Ірини Гурик, то в четверту річницю Майдану вона не має бажання багато роздумувати про політику. Відволіктися від усього їй допомагає робота і волонтерство.

– Коли людина починає мені розказувати, що все пропало, я кажу: "Міняй щось!" – радить песимістам мати загиблого Героя України. – Люди стогнуть, яка маленька зарплата, як важко. Винен президент, депутати, міністри, а що ти сам робиш? Піднімайся! Включай голову!

– Я дуже щиро вірю, що третього Майдану не буде, – додає вона. – Що здоровий глузд візьме верх над емоціями. Сто процентів впевнена, що все у нас буде дуже круто. Тільки нам потрібен час.

Треба тільки всюди ставити молодь. У неї рамок немає, страху. Вона міркує так, що ми поряд з ними – динозаври.

Вусатий Майдан
"Ніщо не пропадає безслідно, коли ми вмираємо, і наше тіло під землею починає розкладатись. Воно починає виділяти багато тепла й енергії, що в свою чергу є ідеальним середовищем для створення нового організму і водночас нового Всесвіту".

Ці слова – з філософських роздумів Романа. Текст батьки знайшли на домашньому комп'ютері через кілька місяців після його смерті.
 
Мурал на вулиці Гетьмана Мазепи, присвячений Роману Гурику
Мати Гурика розповідає майже містичну історію, яка змушує навіть завзятого скептика повірити в переселення душ.

– У нас зараз кіт є, Майдан називається, – говорить вона. – Пробачте, що я провожу таку аналогію, але коли дивлюся на того кота, він у мене, зараза, характером такий, як і малий! Весь чорний. Тільки очі зелені. У Ромчика темно-зелені.

Кота знайшли на могилі Роми через три тижні після похорону.

– Дощ такий був, вітер страшений, – згадує Ірина. – Приїхали з Ігорем (батько Роми – УП) свічки поміняти. Могила вся вінками завалена. І той кіт вибігає раптом з-під них, пограє стрічкою, яка на вітру дьоргається, і знов під вінки. Я присідаю, щоб поправити квіти, Ігор тримає парасолю. Кіт вилітає великим стрибками, зупиняється біля мене, в очі дивиться. Я йому: "Ну, ходи!" Він мені, брик, на руку – і спати.

Сплячого вусатого волоцюгу вирішили забрати додому. Тільки-но Майдан переступив поріг квартири, як побіг рішуче до кімнати Романа. Розлігся під журнальним столиком, на якому стояли фотографія і палаюча свічка. Згорнувся калачиком і проспав там майже добу.

– Майдан такий кльовий, ніколи не нявкає, – тішиться Ірина Гурик. – Абсолютно незалежна особистість. Додому приходить тільки поїсти, інколи поспати. Сам собі гуляє по вулицях. Обходить мікрорайон, усі двори. Народ уже його знає. Одного разу побачила у соцмережі фото Майдана. Хтось виклав, написав, що кіт загубився. А люди в коментарях пишуть: "Не чіпайте! Це – кіт Гуриків!"

Ірина згадує ще одну неймовірну історію, від якої йдуть мурахи шкірою.

– Одного разу на могилу приїхала Соломійка, подружка малого. Він з нею, як брат і сестра були, – ділиться Ірина. – Після його смерті багато віршів почала писати. І ось біля пам’ятника вночі, під фонарем, Соломійка читає один вірш, де є приблизно таке: "Якщо ти мене чуєш, бачиш, подай знак". І на цих словах з-під могили вилізає їжак. Не знаю, як це назвати… Ми малого часто Йожиком називали, розумієте?

Зіркові
Маючи статус "родини героя", Гурикам сьогодні непросто з'являтися на вулицях, магазинах, кафе рідного Івано-Франківська. Люди хочуть бачити в них приклад ідеальної поведінки. Часто Гурики вимушені грати ту роль, яку чекають від них.

– Так, є протокол, офіційні заходи, де ми можемо бути тими, якими нас хочуть бачити, – посміхається Ірина. – У звичайному житті теж постійно треба ось це, знаєте, "обліко моралє". Але треба дальше якось жити, розумієте?

Інколи нервує, коли до мене зі сльозами підходять незнайомі. Мені всього цього не потрібно! Якщо я захочу поплакатись, то точно не буду це робити на людях.

Більшість часу сім'я Гуриків проводить дома, подалі від чужих очей. Це – їх особистий простір, де ніхто не заважає їм бути такими, які вони є. А ще – згадувати Рому.

З першого погляду, сьогодні в їх квартирі у центрі Івано-Франківська ніби зупинився час.

– Щоб ви розуміли, дома його речі досі там, де були, коли він поїхав на Майдан, – зізнається мама героя. – Станок для гоління до сих пір у ванні стоїть. Куртка – на тому місті, на якому він її скинув чотири роки тому.

Але при всьому цьому в родині не хочуть зупинятись у минулому. "Серед нас немає таких, що застряли в 2014 році", – пояснюють Гурики.

Вони просто хочуть, щоб про вчинок їх Ромчика та всіх, хто загинув на Майдані, – не забули. Та жили по совісті.

– Без всякої суспільної думки я впевнена, що Роман – мірило, – говорить Ірина Гурик. – Мірило для нашої сім’ї. Приклад для нас із чоловіком, для доньок, Йорданки та Христинки (зараз дівчаткам 8 та 11 років – УП). Моя місія – прожити так, щоб там, при зустрічі з сином не червоніла, не опускала очі.

Не має значення, хто що скаже, подумає про нас. Ми маємо бути справжніми – крапка!

Ірина дістає темно-коричневу дерев'яну коробку. Спокійно відкриває її.

Всередині – медаль Героя України, найвища державна відзнака.
 
– Чесно кажучи, мені трохи не подобається, коли кажуть: "Герой України", – розповідає Ірина. – Вона, ця медаль, для мене нічого не означає. Як би це вам правильно пояснити… я би серйозно почистила ряди тих, хто вже є серед тих героїв.

Так, для мене малий – герой. Але він Герой Небесної сотні.

До Ірини підбігають Йордана і Христина. Дівчатка дивляться на зірку, як на скарб, ніби бачать її вперше.

– Це його паспорт? – питає молодша Йордана, дивлячись на посвідчення до зірки.

– Ні, це не його паспорт. Бачиш, на цій зірці з іншого боку є номер – 890, – відповідає мама.

– І шо?

– До цієї зірки є документ, який свідчить, кому дійсно ця зірка видана.

– А можна подивитися?

– Доцю, я не хочу витягати…

– Вона прикольна, – сміється Йордана. – Таку зірку ще треба для мами зробити... І для тата. Для дідуся. Для бабусі. І мені. І Христі!
 
Євген Руденко, Ельдар Сарахман, УП

Гордитесь Майданом!

Обе революции выполнили свои цели.


Newsone, телеканал Медведчука, сеет апатию. Вчерашний опрос был срежиссирован. На вопрос, вышли бы вы сейчас на «Евромайдан», зная о его последствиях, гости студии отвечали отрицательно. Но выгнать зажравшуюся «региональную» свору из страны было необходимо, чтобы присоединиться к Евросоюзу и выбрать цивилизованный путь развития. Проблема в том, что «Евромайдан» не ставил перед собой глобальных целей, а те цели, которых он достиг, от бедности не спасут…






Но олигархические СМИ навевают смирение — так как народ обокраден властью, так как вы недовольны премьер-министром и президентом, тарифами ЖКХ, растущими ценами и низкими доходами, то и не за чем было протестовать на Майдане. Но «Евромайдан» свою цель выполнил!


Мы выгнали финансово-политических чудовищ под предводительством Януковича, о которых говорят, что они крали так профессионально и в таких масштабах, что Порошенко и не снилось. Эта банда не развалилась даже после того, как они позорно бежали из страны, лишившись должностей. Они пролезают в парламент через оставшихся в Украине Рабиновича, Медведчука, Бойко, Шуфрича и др., через телеканалы, и используют для этого деньги «Газпрома», которые идут через Медведчука. Не так важно, кто из них сейчас находится на территории Украины, а кто режиссирует телеэфиры и соцопросы из-за границы. Они по-прежнему остаются бандой, которая рвётся к «корыту».


Я не сторонник закрытия их телеканалов, но я сторонник закрытия их ртов! Своими хищными пастями экс-«регионалы» разрушают веру людей в то, что граждане Украины могут хоть на что-то повлиять. Они должны были бы исчезнуть из политики навсегда, честно признать: и мы тоже подонки, голосовали при Януковиче за дискриминационные законы, при нас из золотовалютных резервов страны исчезли почти 30 миллиардов долларов, когда мы бежали из Украины, прокурор, глава налоговой службы, министры, главы горадминистраций помогали вывозить нашу наличку самолётами и фурами. Но это где-то в параллельном, фантастическом мире, где государственные воры умеют раскаиваются.


Даже зная во всех деталях и красках, чем закончится «Евромайдан», я бы пошёл на Майдан и сейчас. Пять лет назад я говорил, что цель «Евромайдана» слабая и краткосрочная и больше подходит для государственного переворота, чем для революции. Но тогда общество не было готово воспринять эту правду. Просто подписать Соглашение об ассоциации с Евросоюзом, просто изгнать завравшегося Януковича — это не цель революции, потому что это ничего не изменит по сути. Я и сейчас продолжаю повторять, если в Украине произойдёт ещё один Майдан, он должен поставить перед собой долгосрочную, мощную цель — обогащение всего народа. А это возможно только, когда мы введём условия Налогового рая на своей территории, разрешив зарабатывать здесь всем, и нашим гражданам, и иностранным резидентам, убрав все государственные запреты, ограничения и поборы.


«Оранжевая революция» и «Евромайдан» хотя и не затронули причин бедности граждан Украины, но сыграли очень важную роль. Они донесли до людей самое важное: вы можете объединиться! а объединившись, вы можете их свергать! И ещё более ценным является анализ итогов революций. Изгонять власть нужно не для того, чтобы изгнать, иначе к власти придут такие же мародёры, только под другими лозунгами. Изгонять нужно ради Великой Цели стать богатым и свободным народом. Тогда и всё остальное встанет на свои места.


Ключевой вопрос для Украины — это экономическая свобода, а не перестановка кадров на верхотуре власти, поэтому я бы пошёл на Майдан и сейчас.



Balashov.com.ua


Проміжок від 19:39 до 22:00 18 лютого 2014 року Євромайдану

19.02.18 14:01 Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis
"Бумеранг" – Відеореконструкція від Jus Talionis першої фази штурму Євромайдану.
Відео реконструкції подій - Jus Talionis Reconstruction Lab.

https://youtu.be/SKjI9QmoQ2g



Мітингувальники, які загинули під час “спецоперації” (не у хронологічному порядку, точний час встановлюється):

Бойків Володимир – штурм;
Бондарєв Сергій – штурм;
Брезденюк Валерій – штурм;
Капінос Олександр – штурм;
Кульчицький Володимир – штурм;
Максимов Дмитро – штурм;
Пасхалін Юрій – штурм;
Плеханов Олександр – штурм;
Прохорський Василь – штурм;
Черненко Андрій – штурм;
Швець Віктор – штурм;
Сидорчук Юрій – штурм (помер 28 червня 2014 р);
Орленко Віктор – штурм (помер 3 червня 2015 р);
Васільцов Віталій – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;
Веремій В’ячеслав – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;
Клітинський Олександр – пожежа у ФПУ;
Топій Володимир – пожежа у ФПУ.

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talion


19.02.18 14:01 Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis
"Бумеранг" – Відеореконструкція від Jus Talionis першої фази штурму Євромайдану.
Відео реконструкції подій - Jus Talionis Reconstruction Lab.


 Проміжок від 19:39 до 22:00 18 лютого 2014 року є першою частиною великого епізоду штурму Євромайдану, який тривав від 19:50 до близько 04:30 19 лютого. Цей штурм ("спецоперація"), як згодом стало відомо, відповідно до оприлюдненої інформації прес-служби народного депутата Геннадія Москаля, отримав кодову назву "Бумеранг".  

До початку штурму були вбиті чи зазнали смертельних поранень 15 мітингувальників і 4 правоохоронці (див. епізоди "Лабети" та "Перевісище"). Відбулась масштабна підготовка для "спецоперації": Майдан Незалежності оточили та стягнули велику кількість правоохоронців і "тітушок", а також задіяли адмінресурс (Київський метрополітен, Укрчастотнагляд тощо).

Під час підготовки до штурму на Майдані Незалежності перебували близько 20-25 тисяч мітингувальників, під час самого штурму (близько 21:00) їхня кількість зменшилась до 15 тисяч. Периметр протистояння утримували не більше ніж тисяча майданівців. У той же час з протилежного боку перебували кілька тисяч повністю екіпірованих бійців внутрішніх військ і "беркуту" та кілька сотень спецпризначенців, озброєних вогнепальною зброєю (зокрема автоматичною).

Від 19:39 до 22:00 відбулися дві хвилі наступу на мітингувальників. Усього таких хвиль було чотири: о 19:50, 21:15, 00:00 та 04:30 (див. у наступних частинах).

О 19:41:00 та 19:44:35 розмежувальну сітку між сторонами протистояння на вул. Хрещатик пробиває вантажівка правоохоронців (див. відеокомірку 4\2), оскільки мітингувальники не дали можливості силовикам демонтувати її вручну.

О 19:45 відбулась перша спроба блокування постом ДАІ перехрестя вулиць Володимирської та В. Житомирської (для унеможливлення відступу з Майдану Незалежності). Один з працівників ДАІ скерував пістолет у протестувальників (див. о 19:45:34 відеокомірку 3\4 та о 19:46:18 відеокомірку 4\4). Через 5 хвилин пост ДАІ залишив перехрестя під натиском перехожих. Проте вже о 22:18 це перехрестя будуть контролювати дві-три сотні "тітушок", і саме там вони вб’ють Васільцова В.В. та Веремія В.В. (див. відповідний епізод).

Штурм Євромайдану розпочався із потрійного тарану барикади, яка розміщувалась між будівлями ФПУ та Укоопспілки на вул. Хрещатик: о 19:50 – БТР та вантажівка, о 19:53 – БТР та вантажівка, о 19:59 – два БТР-и. В цей час на барикаді знаходились десятки людей, які під час таранів падали з неї. Якби барикада була недостатньо укріплена і не витримала би такого натиску, БТР-и могли розчавити чимало мітингувальників.

Штаб "спецоперації" після оприлюдненого о 16:00 ультиматуму та підготовки до штурму   розраховував, що люди втечуть під натиском силовиків, як це було під час побиття на вул. Інститутській і у Маріїнському парку. Але мітингувальники також підготувались до штурму, заготувавши "коктейлі Молотова" та піротехніку. Третій таран барикади двома БТР-ми закінчився втратою одного з них – він згорів. Евакуйований правоохоронцями екіпаж цього БТР-у відбувся легкими опіками та переляком.

Також о 20:00 розпочався наступ з боку вул. Інститутської із застосуванням двох водометів (один із них вже таранив "верхню" барикаду одразу після тисняви; див. епізод "Лабети"). Третій БТР, штурмова позиція якого була одразу за пішохідним мостом, не використовували для штурму, бо остання барикада по цьому напрямку ("Львівська брама") вже була зайнята правоохоронцями, і перешкод для наступу у них не було. Загалом по цьому напрямку проти мітингувальників застосовували, щонайменше, три водомети (2 КамАЗи і 1 КрАЗ), які здійснювали постійну ротацію, щоб поповнювати запаси для водяних гармат.

О 20:06 було евакуйовано пересувну телевізійну станцію ТСН, яка опинилась в епіцентрі протистояння на вул. Інститутській.

Під час поступового просування силовиків о 20:30 біля будівлі Укоопспілки з боку вул. Інститутської був підпалений намет Spilno.tv.

О 21:17-21:21 правоохоронцям вдалося захопити один край барикади на вул. Хрещатик, з боку Укоопспілки, у тому місці, де згорів БТР. Саме там барикада була найменш укріплена, оскільки до штурму у ній був прохід, який нашвидкуруч завалили мітингувальники.

Близько 21:30 розпочалась евакуація мітингувальників з будівлі Федерації профспілок України через можливість її захоплення правоохоронцями (до пожежі залишалось 2-2.5 години).

Фланги барикади залишались розділеними між сторонами протистояння близько 20-25 хв., доки силовики не почали спалювати всі намети поруч (зокрема коломийський намет підпалили о 21:42).

Після захоплення правоохоронцями барикади на вул. Хрещатик та незначного їх просування з боку вул. Інститутської (до рівня Монументу Незалежності) мітингувальники відступили не більше ніж на 100 метрів (деяким довелось евакуюватись через підземний перехід; див. о 21:45 відеокомірку 3\3).

Від 20:00 18 лютого до 00:30 19 лютого під час штурму отримали смертельні поранення 13 мітингувальників (11 померли одразу, ще двоє – за деякий час). Точні час, місце та обставини їхнього вбивства досі встановлюються. Проте найвірогідніше, що першим убитим під час штурму був Плеханов О.В. (зазнав смертельного вогнепального поранення о 20:05-20:15), а останнім – Максимов Д.В. (о 00:00-00:30 19 лютого у контактній близькості розірвалась граната, відірвавши йому руку та пошкодивши тулуб).

Окрім 13 мітингувальників, які зазнали смертельних поранень безпосередньо під час штурму, двоє загинули під час пожежі будівлі ФПУ, а двоє були вбиті "тітушками" на перехресті вул. В.Житомирської та Володимирської – тобто всього 17 осіб. З боку силовиків за час штурму було вбито 5 осіб (Іваненко О.М., Федюкін А.В., Цвігун С.В., Булітка В.В., Захарченко В.М.).

Мітингувальники, які загинули під час "спецоперації" (не у хронологічному порядку, точний час встановлюється https://ua.censor.net.ua/news/3051220/persha_faza_shturmu_yevromayidanu_videorekonstruktsiya_vid_jus_talionis

Перемога України та українців! Угода з ЄС діє!



Вітаю всіх нас з 1-м днем дії Угоди про асоціативне членство України в Європейському Союзі - це велика перемога українського народу!
Найкращий подарунок нашим дітям на 1-ше вересня до свята Дня Знань - ми даруємо їм гарне майбутнє! Вітаю!
Слава Україні! Героям слава!


Сьогодні Перемога Євромайдану!



Вітаю! Щиро всіх вітаю, хто того вартий! Сьогодні знаменуємо Велику Перемогу Євромайдану! Саме сьогодні 13 липня 2017 року, коли Президент України Петро Порошенко підняв високо Угоду про асоціацію України з Європейським Союзу. Перемога! Ми перемогли! Viktoria!
Найбільше вітаю українську молодь, бо саме вона першою вийшла на протести і першою прийняла удар злочинної імперської сили.



Без потреби описувати що і як було, а важливо інше: гарно, що не марно! Багато було героїчного і перед Євромайданом, як і під час його, але перемога настала саме зараз! Точніше: 12 липня 2017 року було підписано остаточно у ЄС нашу Угоду. НАШУ УГОДУ! Зрозумійте і цінуйте це! Будьмо!
Будьмо! Будьмо! Гей! Гей! Гей! Вітаю!



СЛАВА УКРАЇНІ !!!    ГЕРОЯМ СЛАВА !!!






Хронологія Євромайдану. Як все було

По суті, Євромайдан за Конституцією України був однією з форм(представницька і пряма) народного волевиявлення, по-іншому, референдум чи плебисцит, але ініціатива проведення його відбулась саме знизу, а не організована владою зверху. Народ, який спочатку був обдурений, а потім вийшовши протестувати проти сваволі бандитів в високих кабінетах, і по-звірячому, як на полюванні, розстріляний, саме в ці трагічні дні два роки тому, врешті, не витерпів і повстав. Революція ще не скінчилася...
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Хронологія_та_географія_Євромайдану
http://www.unn.com.ua/ru/news/1276003-yevromaydan http://maydan18-20feb.com.ua/
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
19
предыдущая
следующая