Україна потребує на переоблік і ремонт ВЖЕ !

1.
Сумбур життєвий навколо мене обумовлює сумбур внутрішній, тому в подальшому викладі буде замало логічної послідовності, але вже як вийде. Зараз навряд чи хто має чіткий прогноз на діагноз хвороби держави Україна. Можливо все! Аж до летального завершення включно. З того тільки й лишається, що повторювати слова з прадавнього літопису: – Камо грядеши?! Камо грядеши?..
Зміст цього давньоруського виразу значно глибший за його сучасні адаптації типу: «куди йдемо?» чи «що нас очікує?, або «яке наше майбутнє?» і т. п. В тому і річ, що «камо грядеши» набагато змістовніше, бо означає, що «майбутнє гряде», що воно насунеться невблаганно і невідворотно, неначе ті величезні хвилі-цунамі Долі, які не дають нікому-нікому можливості уникнути їх страшної неминучої небезпеки...
Скільки вже раз переходили по наших землях ці руйнівні хвилі напастей, змітаючи все і вся на своєму шляху, полишаючи за собою тільки могильні кургани... Безліч разів... Нескінченно... Камо грядеши?..
І ось настає нове випробування для України і людей, що тут проживають. Проживають вже чи ще? Камо грядеши?..

2.
Почну не з початку. Тобто передісторія нового народного повстання в кінці 2013 року під назвою «Євромайдан» буде обговорена потім, а зараз невеличка замальовка з реальних подій.
Львів. Передвечірній час. 2 грудня. Революція вийшла на вищий щабель напружня. Я в черговий раз підходжу до центру, де коло пам'ятника Тарасу Шевченку вирує місцевий Євромайдан.
Мої враження неоднозначні, як і в багатьох. За минулі роки я досить часто переживав прикрість ситуації через відсутність молоді на різних громадсько-політичних заходах, де постійно домінувало старше покоління пенсійного віку. Кожен раз виникало просте запитання: а для кого і для чого ця говорильня, якщо немає головного представника нашого майбутнього – молоді? Навіщо звучать слова мудрості і знань, якщо немає того, кому їх передати?
І ось все до навпаки: навколо повно молоді! Моя заповітна мрія збулась! Скрізь молодь! Нескінченне море молоді зібралося в центрі Львова, щільно обліпивши постамент Шевченка і облягаючи всю місцину довколо. Скрізь державні синьо-жовті прапори, червоно-чорні УПА та сині з зірочками по колу Євросоюзу. Є велика сцена з якісною звуковою апаратурою, а ще великий екран, де ретранслюють теленовини та іншу інформацію. На сцені були ведучі, які регулярно озвучували повідомлення та різні гасла, щоб розбурхати натовп. Лунали з сцени пісні і патріотичні вірші, також був молебн і прозвучало звернення священників. Звичайно, що все це добре і потрібне, але в постійному одноманітному повторі день-у-день це стає безкінечно нудним без живого слова промовців про актуальну громадсько-політичну ситуацію.  Розумію, коли не хочуть допускати політиків, які завжди охочі до будь-якого піару, але ж є й інші люди для такого важливого слова про те, що робиться і треба робити. За всі мої епізоди перебування на львівському Євромайдані жодного подібного промовця я не почув, що дуже дивує. Шокує! Ну всі-всі не могли ж виїхати водночас до Києва?! Хтось мав би лишитись, а воно жодного поважного представника з місцевої еліти. Врешті-решт і сама молодь могла б щось сказати значиме, бо саме студенти мають генерувати новітню ідею суспільного буття в Україні, мають творити оте майбутнє, а не тільки натхненно бунтувати, як зараз. На жаль, але ні я сам не почув нічого подібного, ні від інших ніхто не переповідав програмні ідеї з нашого Євромайдану. Ось вам і «камо грядеши»?..
З того всього я більше роззирався довколо, коли перебував на Євромайдані, чим дослухався. Просто хотілось побільше набратись живих вражень від самої події і людей навколо. Або ось озирнувся і побачив, як вечірнє сонце осяяло над Оперним театром величну фігуру Ніки-переможниці зі золотою пальмовою гілкою над головою, яка так гарно засяяла в сонячному промінні. Вся нижня частина театру і весь проспект Свободи вже був у сутінках, тому цей момент набув особливої грандіозної краси, як пророцтво майбутньої перемоги. «Дай то Бог, щоб це пророцтво збулось» – подумалось у ту мить.
Так само несподівано мою увагу привернула постать дівчини, яка серед цього революційного гамору стояла прихилившись до стовба ліхтаря і спокійно читала книжку. Звичайне собі дівча з намальованим на обличчі синьо-жовтим прапором, як і в багатьох інших хлопців та дівчат, просто собі отак стояло і отак спокійно читало книжку, не зважаючи на гамір чи тих зацікавлених хлопчаків, які заглядали час-від-часу їй через плече. Мені подібне за віком не личило, тому я просто підійшов і поцікавився, що ж саме вона читає? Відповідь була вражаюча: дівчина читала відомий твір фантаста Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом»! Воістину життя набагато фантастичніше за будь-яку фантастику! (http://www.ae-lib.org.ua/texts/bradbury__451__ua.htm)
Ситуація неймовірного сюр-реалізму: молода дівчина на Євромайдані під час і в середині революційного бунту вдумливо читає роман-антиутопію, де автор, до речі, передбачив сучасні так звані «соціальні мережі», як і описав подібний суспільний режим влади, який оце ми і маємо в Україні: дурний і жорстокий, антилюдяний, але дуже самозакоханий і тому дуже впертий. Антиутопія, що набула реального виміру в Україні і поряд з нами. Трагічне наше «камо грядеши»... І одночасно ж його вирішення.
Ось вона: проста і чітка відповідь всім моїм негаціям та сумнівам. Справді: нехай потрібне слово і не звучить, але хто його шукає – той сам його і знаходить. Як і де? Це особиста справа кожного. Є така розумна думка: патріотизм – це щоденний плебісцит. Тільки особистий постійний щоденний плебісцит кожного поокремо робить нас правдивими патріотами і громадянами своєї держави, як і взагалі людьми як такими. Тому що коли дивишся на екран, де примусово зібрані люди тупо завчено виголошують чужі слова і фрази явно не вникаючи в їх зміст, як і в зміст власного рабського життя – стає огидно на душі від думки: невже і ця худобина є людина? І чому вони мають право вирішувати мою долю? Долю моїх дітей? Долю моєї Держави?
Від цього моменту осяяної сонячним промінням Ніки-перможниці й дівчини з книгою – визріло моє рішення: боротися беззастережно і наполегливо до самого кінця, яким має бути ПОВНА НАША ПЕРЕМОГА !!!

3.
Якою має бути наша перемога? На мою думку вона має три складові частини, які обумовлюють одна одну:

1. Відставка Уряду М. Азарова, припинення повноважень Президента України В. Януковича та розпуск Верховної Ради України.

2. Вибори Президента України і народних депутатів. Утворення нового Уряду України.

3. Реформування докорінно всього адміністративно-політичного та економічного устрою в Україні на принципах Євросоюзу з входженням до асоціації з ним на правах позаблокової країни.

Ось так коротко і однозначно, без зайвих обмовок і недомовок.
Є тільки ще одна окрема тема, паралельна всім трьом пунктам. Прошу подумати і визначити: що є першопричиною нашої теперішньої державної кризи в Україні? Катастрофічної кризи!
Моя особиста думка і висновок також однозначний, як і певен, що його підтримає кожен з нормальномислячих людей: тільки грубе і цинічне втручання з боку правлячої кліки Російської Федерації у внутрішні і зовнішні суверенні справи держави України призвело до глобальної політичної кризи і громадянського конфлікту в нашій країні.
За тим йде ще один висновок: щоб навести лад в своїй державі – ми повинні почати з ліквідації першопричини наших негараздів, тобто ізолювати Україну від негативної діяльності та впливів з боку РФ, як і Митного Союзу в цілому.
Якщо керівництво РФ погрожує введенням різноманітних караючих санкцій проти України при входженні її до асоціації з країнами Євросоюзу, то нам просто необхідно почати новий процес домовленостей щодо асоціації з ЄС з того, що вже (!) позбавити Україну від всіх загроз і впливів з боку РФ, а також МС. Задля цього потрібно паралельно з реалізацією вище перелічених пунктів проголосити, що на протязі півроку всі уряди світових країн і наші й не наші підприємці та населення загалом підготувались до того, що кордон між Україною та РФ буде закритий за принципом «залізної стіни». Одночасно буде припинено будь-які дипломатичні та інші стосунки між Україною та РФ, або і всіма країнами МС. Тільки так! Як при епідемії щоб вижити, потрібна максимальна ізоляція. Ми в Україні хочемо вижити.
Наголошую, що ізоляція – то не є війна. Ми жодним чином не шукаємо ворогів ні зовні, ні в середині країни. Всі росіяни можуть спокійно жити в Україні, як повноправні громадяни і дивитись через супутникові антени російські телеканали або спілкуватись по Інтернету через закордонні сервери тощо. Так само всі, хто не є «персона нон грата» і захоче до нас в якості підтримки приватних контактів або туристів, той може спокійно побувати в Україні через треті країни світу, але прямий зв'язок буде повністю закритий, як і всі ресурсні й матеріальні постачання, транзити тощо. Наголошую: однозначна повна ізоляція до того моменту, коли Україна підпише асоціативне членство з країнами Європейського Союзу. Після цього режим суворої ізоляції кордону і стосунків з РФ та МС буде знято з нашого боку, а як вони вже поведуться тоді – най вирішують самі, бо що нам до того? То їх внутрішні справи і ми в це не втручаємось.
Простіше кажучи об'ява звучить так: «Шановне панство в Україні, в інших країнах світу і окремо гаспада РФ та МС, оголошуємо всім-всім, що від 30 червня 2014 р. Самостійна Соборна Українська Держава повністю закриває свої кордони з країнами Митного Союзу, особливо щільно з Російською Федерацією, і припиняє всі дипломатичні та інші взаємозв'язки з ними в зв'язку з переобліком та ремонтом в державі Україна. Просимо вибачити за деякі тимчасові незручності. Після підписання асоціації з Євросоюзом запрошуємо всіх на наше свято відкриття у новому форматі» ТЧК. Відповіді не потрібно.
Таке і тільки таке «камо грядеши» я передбачаю, як непросте, але найкраще майбуття для нашої країни – України.

Богдан Гордасевич
  10:09 05.12.2013
м. Львів