Замітки філософія

Знаєш, я помітив, що люди діляться на два типи: ті, що акуратно заляпують помилку коректором і вже правильне пишуть зверху, і ті, що просто перекреслюють і пишуть там, де є вільне місце. Так от, знаєте, в чому різниця між ними?

Перші ще не потріпані життям, наївно думають, що все може бути гарно й ідеально, а другі давно зрозуміли, що краще не обманювати самих себе і, перекресливши минуле, будувати нове майбутнє.

Раджу викинути свої коректори і вміти навчитися миритися і приймати минуле, яким би воно не було.

Андрій Чернявський

перший

24%, 4 голоси

другий

76%, 13 голосів

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі: 49

Ідеолог

Чезаре Ломброзо

"Політичні злочини мають вивчатися як випадки соціальної психопатології"

Чезаре Ломброзо

Є місце в бібліотеці правої думки і єврею. Причому цей єврей зіграв не останню роль в розвитку європейської правої думки та європейської науки, що звісно ж звільняє правих від необґрунтованих тез в печерному антисемітизмі правого руху. Більш того Чезаре Ломброзо, як добросовісний науковець, перший поставив споконвічне "єврейське питання" в трохи іншу канву. Якщо раніше "єврейське питання" циркулювало виключно у руслі питання релігійного, однак примусове перехрещування в іншу віру його вирішити не зуміло, то Ломброзо поглянув на це питання з точки зору психопатології. Будучи сам євреєм він чесно визнав, що у європейських євреїв психічних захворювань зустрічається в 6-8 раз більше за європейця. Це перевернуло погляд на цю проблему. Цю тезу придумали не "фашисти", як нам нав'язують, а єврей Ломброзо. Враховуючи, що всі єврейські енциклопедії прихильно ставляться до Чезаре, нас не можуть звинувачувати в "фашизмі" і "расизмі", коли мова йде про дегенерацію і зокрема в канві єврейського питання.

Але праці Ломброзо не тільки і не стільки важливі через погляд на "єврейське питання", важливо те, що Ломброзо обгрунтував тезу, що важливо в питаннях соціокультурних насамперед не культурне середовище і географія, як вчили французькі просвітники, а саме головне це спадковість. Ломброзо встановив зв'язок між морфологічними показниками і психічним станом осіб і зокрема виводив їх як з расової, так і з національної точки зору. Злочинець відтепер це не "людина не на тому шляху", це вид, котрий на цьому шляху внаслідок своїх вроджених особливостей та своєї спадковості. Євреї дуже цінять свою спадковість, расова і національна сегрегація основа держави Ізраїль. Ну що ж вітаємо їх, тільки чомусь вони забороняють робити це іншим народам. Хай шановні євреї дозволять і нам жити за ідеями Ломброзо.

Свої погляди насправді Ломброзо розвив, справжнім засновником вчення про спадковість і виродження був все ж таки європеєць - великий французький психіатр Бенедикт Морель, який перший висловив цю тезу в своїй праці "Трактат про дегенерацію". Безумовно він займає почесне місце в правій думці, але, на жаль, працю Мореля, в перекладі на українську чи російську мову мені знайти не вдалося. Ломброзо зумів вдосконалити вчення Мореля своєю працею і думка Мореля-Ломброзо, ще більше розвинута учнями Ломброзо Енріко Феррі та Максом Нордау злилася з поглядами великого англійського науковця Френсіса Гальтона і створила передову науку ХХ століття - євгеніку.

Також Ломброзо заснував новий погляд на політику. Романтична версія "просвітників" про рівність і боротьбу ідей в політиці, була розвіяна як міф. Тепер місце старої політології мало зайняти нова політологія, як бачила політику не як "романтичну боротьбу ідей", а як в багатьох випадках шлях природжених злочинців до задоволення своїх патологічних бажань панування та жорстокості. Ломброзо перший вказав, чому такі жорстокості, які не вкладуються в голові пересічної людини, мали місце під час Французької революції. Більшість вожаків Французької революції мали психічні та фізіогномічні ознаки виродження. Гомосексуаліст Робесп'єр, котрий залив кров'ю Париж або ексгібіціоніст Жан Жак Руссо зі своїми ідеями не були випадковостями.

Що саме головне, Ломброзо встановив залежність від обраної політичної ідеології та самим індивідом. Ніхто до цього не задумувався, чому кожний індивід є прихильником тих чи інших поглядів. Ломброзо вважав це психічно детерміновано. В праці "Анархісти" він вказував, що ідеологія анархізму є по-суті ідеологією ретроградною, тобто бажанням повернення в племінний устрій, коли люди були на нижчий ступенях еволюції. Дослідивши французьких та італійських анархістів він встановив чіткі ознаки виродження, а отже існує залежність - чим нижчий еволюційно індивід тим більша вірогідність його тяги до ретроградних ідеологій. Звідси можна чітко прослідити коріння всіх ідеологій сучасності. Засновник лібералізму Джон Локк вважав первісні суспільства "золотим віком", що може вже свідчити про його схильності, якщо вірити Ломброзо.

Дуже дивно, що загальноприйнятий термін "дегенерація" в другій половині ХХ століття був виключений з науки про людину через "неполіткоректність", при тому, що він залишився до всіх інших видів живих істот під назвою катаморфоз. Це у вищий ступені не науково виключати цей термін з науки по відношенню до одного біологічного виду, залишаючи його для всіх інших, лише через політичну кон'юнктуру. Не будемо кон'юнктурщиками і будемо вивчати питання дегенерації.

Для багатьох нормальних людей буде дикістю вчинки Чикатило чи Чарльза Менсона, їм дивно бачити те, що творять чиновники і депутати у країні. Однак, якщо почитати Ломброзо та пильно придивитись до обличчь на блакитному екрані телевізора, все стає на свої місця. Як кажуть в народі: "на морді написано". На морді справді багато чого написано, а що саме там пишеться показує Чезаре Ломброзо.

Біографія (wiki):

Чезаре Ломброзо (Cesare Lombroso), народжений Єзекія Марко Ломброзо (*6 листопада 1835 — †19 жовтня 1909) — італійський кримінолог єврейського походження.

Засновник Італійської школи позитивної кримінології.

Ломброзо відкинув вчення класичної школи про те, що злочин є властивою рисою людської природи. Замість цього він вивів антропологічну кримінологію, яка вказує на спадковість кримінальності, як хтось «народжений злочинцем» може бути розпізнаний за фізичними вадами, що стверджують злочинця — жорстокість, або сімейна спадковість.

Чезаре народився в Вероні у заможній єврейській родині. Після навчання у 1859 році став військовим хірургом. З 1862 йому надано звання професора хвороб розуму в Павії. Пізніше він завідував притулком для божевільних в Пезаро. Згодом Чезаре став професором медичного закону і психіатрії в Турині, де він і помер у 1909 році.

Чезаре відзначає, що народжені злочинцем через біологічне визначення мають психономічні атрибути або деформації. Психономія намагається оцінити характер і особисті риси з фізичних рис обличчя і тіла. Коли більшість особистостей розвиваються протягом життя, палкі злочинці деградують суспільно, або життєво. Якщо кримінальність була успадкована, народженого злочинцем можна відрізнити за спадковою стигмою:

великі щелепи, виступ щелепи уперед, низьке чоло
високі вилиці, сплющений або повернутий вгору ніс
клаповухість,
соколоподібний ніс або м'якотні губи
сильно бігаючі очі, скупа борода, лисина
нечутливість до болю, довгі руки.

Він концентрував наукову методологію на виявленні злочинної поведінки і ізоляцію осіб з найбільш злочинними нахилами.

Ломброзо був захисником злочинців проти їх карання, але за людяне відношення до них.

Кримінологія Ломброзо підтримує соціальну теорію виродження, за якою людський вид може перетворюватися на злочинний клас. Він вважав, що череп і обличчя є ключами до генетичної криміналістики, які можна виміряти краніометрами і каліперами. Так Ломброзо вважав білу расу вищою над іншими.

Ломброзо також вивчав жіночу злочинність. Він прийшов до висновку, що серед жінок менші злочинні зміни у зовнішності, через «неактивну природу їхнього життя». Він стверджував, що жіноча пасивність, невинахідливість і неініціативність утримують їх від скоєння злочинів.

Уривки з праць:

В высшей степени печальна наша обязанность – с помощью неумолимого анализа разрушать и уничтожать одну за другой те светлые, радужные иллюзии, которыми обманывает и возвеличивает себя человек в своем высокомерном ничтожестве; тем более печальна, что взамен этих приятных заблуждений, этих кумиров, так долго служивших предметом обожания, мы ничего не можем предложить ему, кроме холодной улыбки сострадания. Но служитель истины должен неизбежным образом подчиняться ее законам.

"Значение расы в развитии гениальности, а также и помешательства видно из того, что как то, так и другое почти совершенно не зависит от воспитания, тогда как наследственность оказывает на них громадное влияние".

"Несомненно, что помешательство лишь в редких случаях является следствием дурного воспитания, тогда как влияние наследственности в этом случае так велико, что доходит до 88 на 100 по вычислениям Тиггеса и до 85 на 100 по вычислениям Гольджи. Что же касается гениальности, то Гальтон и Рибо (De l'Hrdit, 1878) считают ее всего чаще результатом наследственных способностей, особенно в музыкальном искусстве, дающем такой громадный процент помешанных. Так, среди музыкантов замечательными дарованиями отличались сыновья Палестрины, Бенды, Дюссека, Гиллера, Моцарта, Эйхгорна; семейство Бахов дало 8 поколений музыкантов, из которых 57 человек пользовались известностью."

"Известный ученый Серви вычислил, что в Италии в 1869 году один сумасшедший приходился на 391 еврея, т.е. почти вчетверо больше, чем среди католиков. То же самое подтвердил в 1869 году Верга, по вычислениям которого процент помешанных между евреями оказался еще значительнее. Так, среди католиков приходится 1 сумасшедший на 1775 человек среди протестантов – на 1725 человек, а среди евреев – на 384 человек".

"Изучайте личность этого преступника — изучайте не отвлеченно, не абстрактно, не в тиши вашего кабинета, не по книгам и теориям, а в самой жизни: в тюрьмах, больницах, в полицейских участках, в ночлежных домах, среди преступных обществ и шаек, в кругу бродяг и проституток, алкоголиков и душевнобольных, в обстановке их жизни, в условиях их материального существования. Тогда вы поймете, что преступление есть не случайное явление и не продукт "злой воли", а вполне естественный и наказанием не предотвратимый акт. Преступник — существо особенное, отличающееся от других людей. Это своеобразный антропологический тип, который побуждается к преступлению в силу множественных свойств и особенностей своей организации. Поэтому и преступление в человеческом обществе также естественно, как во всем органическом мире. Совершают преступления и растения, которые убивают и поедают насекомых. Животные обманывают, крадут, разбойничают и грабят, убивают и пожирают друг друга. Одни животные отличаются кровожадностью, другие — любостяжательностью".

Книгу Чезаре Ломброзо "Преступный человек", котра містить в собі праці Ломброзо: "Преступный человек", "Новейшие успехи науки о преступнике", "Анархисты", "Политическая преступность" , "Гениальность и помешательство" можна завантажити тут

Читати онлайн "Политическая преступность" та "Гениальность и помешательство"

Коментарі: 7

Falke

Весна в західній Польщі ІІ

19.03.13, 01:20
весна, зима, польща, філософія

Це не весна - це зима. І вона не відступає. Але всі знають, що і так відступить, тому не дуже зляться на неї. Мені подобається зима і її сніг. Лише він білий і покриває все темне і сіре благородною ковдрою. Зима, сніг і ніч - найкращі друзі. Вони найкрасивіші разом. Щось таки пасує в цьому світі одне до одного. Зима як гість - вона приходить і йде. А літо ніби повертається на свої минулі позиції. Зима терплячіша за літо, але її мало хто любить...

[Цього разу фото без опису - право за Вами]

Весна в західній Польщі І

Коментарі: 14

Ідеолог

Рене Генон

Цивілізація, якою так пишаються сучасні люди, зовсім не займає привілейоване становище в світовій історії, і що її може очікувати така ж сама доля, котра раніше спіткала багато інших цивілізацій, котрі зникли в більш чи менш віддалені епохи і нерідко залишили по собі лише ледве помітні або майже цілком нерозпізнавані сліди.

Рене Генон

Рене Генон засновник інтегрального традиціоналізму, філософ та метафізик консервативної думки ХХ століття. Взагалі в початках ХХ століття два французи заснували абсолютно новий погляд на речі, створили джерело, з якого як русла ріки розійшлися всі передові праві ідеології свого часу - італійський фашизм, іспанський фалангізм, німецький націонал-соціалізм, український інтегральний націоналізм. Ці два французи - засновник інтегрального націоналізму у політиці Шарль Моррас та засновник інтегрального традиціоналізму у філософії Рене Генон. На жаль, праці великого Шарля Морраса не перекладені на українську мову, російською перекладена лише праця Шарля "Будущее интилегенции", але її у вільному доступі немає. Безумовно такий гігант думки, засновник ідеології, котра стала основою ідеології ОУН чекає на свій час, але поки що на жаль українською мовою перекладається література для дебілів, типу Гаррі Потера та іже з ними. Але не забуваємо прізвища великого Шарля Морраса, адже без нього не було б Донцова, не було б Липинського, не було б Сціборського. Тому його портрет та невеличка довідка з Wiki займає почесне місце в бібліотеці, але на жаль немає можливості, щоб і його праці зайняли почесне місце.

Біографія Шарля Морраса (Wiki):

Шарль Марі Фотьюс Моррас (фр. Charles-Marie-Photius Maurras; *20 квітня 1868, Мартіг, Буш-дю-Рон — †16 листопада 1952, Тур) —французький політик, публіцист, критик, поет, теоретик інтегрального націоналізму. Брав активну участь у діяльності консервативного руху Аксьон франсез, був прихильником монархії, обраний членом Французької Академії 9 червня 1938 року. Під час Другої світової війниспівпрацював з режимом Віші, за що був позбавлений усіх звань та відбував довічне ув'язнення. Помер невдовзі після звільнення у 1952 році.

Шарль Моррас народився у провансальській католицькій родині, яка сповідувала ідеї монархізму. У віці 14 років під час навчання у коледжі почав втрачати слух, пізніше став майже повністю глухим. Через цю ваду зосередився на літературі, цікавився поезією, римською та грецькоюфілософією. У 1891 році переїхав до Парижу і разом із групою молодих поетів заснував т. зв. римську школу поетів, які протиставляли себе популярному у той час рухові символістів.[1]

Після «справи Дрейфуса», яка призвела до поляризації суспільної думки, Моррас став затятим прихильником монархічних ідей, приєднався до консервативного руху Аксьон фрасез. У червні 1899 року він був одним із засновників журналу Аксьон франсез, де почав друкувати праці присвячені теорії інтегрального націоналізму. У своїх поглядах Моррас підкреслював верховенство держави та національних інтересів Франції, сприяв визначенню поняття національної спільноти, заснованої на "крові і ґрунті". Він також виступав проти ідеалів французької революції: "свободи", "рівності" і "братерства". У 1908 році його журнал став органом партії роялістів, почав виходити щоденно. Газета Аксьон фрасез виходила протягом наступних 40 років, відігравала значну роль у суспільному житті країни, знайшла підтримку серед певної кількості французів, однак також була об'єктом численних судових позовів.

Крім збірок віршів, Моррас також був автором декількох публіцистичних та філософських праць, подорожніх нарисів переважно по Греції тамемуарів. Після Першої світової війни, здобув визнання, як поет, літературний критик і мемуарист, однак втратив певний вплив на політичне життя. У 1938 році Морраса прийняли до Французької академії, де він займав крісло №16. Під час німецької окупації у Другій світовій війні, Моррас, хоча й виступав проти співпраці з німцями, став переконаним прихильником уряду Петена. Після війни у вересні 1944 року був арештований, а в січні наступного року був засуджений до довічного тюремного ув'язнення і виключений з академії. У 1952 році за станом здоров'я Морраса звільнилі із в'язниці, однак невдовзі він помер у лікарні міста Тур.

Ну і великий Рене Генон. Рене Генон поплив у філософії проти "мейнстріму". Він повністю перевернув погляд на розвиток цивілізації. В ці часи, отруєні ідеями французької революції і спотвореними ідеями Чарльза Дарвіна, існувала сліпа віра у прогрес та розвиток. Рене Генон перший заявив, що з часів Французької революції Європа стала на шлях упадку, на шлях духовного виродження, це не шлях "еволюції", як волали романтики-філософи, це шлях інволюції. І як Ломброзо показав, що люди вироджуються біологічно, так Генон показав, як суспільство вироджується духовно. Це абсолютно інший погляд на речі, він вплинув як на правих політиків, так і навіть на науку. Слідуючи Генону, вже Мусолліні заявив, що його відштовхує в демократії "потворний міф беззупинного прогресу". Генон заявив, що шлях не у майбутньому, якомусь світлому, міфічному, неосяжному, а шлях в тому, щоб повернутися до Традиції. Тільки на шляху Традиції може бути нова Європа, в противному випадку Європа згине. З цих ідей винирнула ідея "консервативної революції", ідея озвучена іншим великим французьким філософом Де Местром, вона ожила у ХХ столітті, завдяки праці Генона і була вдягнена у політичні одежі Моррасом та цілою плеядою німецьких мислителей, зокрема і автором терміну, також як і Моррас, безпідставно забутим, Артуром Меллером ван дер Бруком в своїй праці "Третя імперія". Артур також чекає на свій час, адже не був перекладений на українську і невеличким тиражем у Росії. Ідеї Генона підштовхнули не тільки політиків, але й навіть науковців. Німецька школа антропології, найбільш потужна на той час в світі, працями видатних людей Германом Клаачом, Егоном фон Ейкшдтедтом, Гансом Гюнтером, Ернстом Кріком, Ойгеном Фішером зуміла створити протилежну концепцію повсякчасної еволюції, а саме можливість інволюції до роду людського. Це не суперечило теоріям Дарвіна, зате суперечила теоріям гуманістів, які як той шарлатан від філософії Гегель кричали: "якщо факти суперечать моїй теорії, тим гірше для фактів". Безумовно Генон перевернув думку людства на початках ХХ століття, будучи сам переконаним ідеалістом, він змусив відмовитись від хибного ідеалізму і його заклик: "назад до свого коріння" замість "вперед до світлого майбутнього" отримав відклик в багатьох європейцях. Генон змусив людей подивитись по інакшому на світ, порвати з безпідставним лібералізмом, не впасти в обійми безпідставного комунізму, а обрати Третій шлях - шлях Традиції. Саме погляди Генона та його послідовника великого Юліуса Еволи лягли в основу нового погляду правих, яких Ален Де Бенуа назве "Нові прави". Рух нового сьогоднішнього націоналізму знову повертається в канву інтегрального націоналізму та інтегрального традиціоналізму, а отже з новою силою заслуговують на увагу праці Рене Генона.

Біографія (wiki):

Рене Генон (Ren Gunon, 15 ноября 1886, Блуа, Франция — 7 января 1951, Каир, Египет) — французский философ, остающийся влиятельной фигурой в области метафизики и традиционалистики. Автор трудов, тематика которых варьируется от метафизики и исследований традиции до символизма и инициации.

В своих трудах он предлагает либо «представлять непосредственно некоторые аспекты метафизических доктрин Востока»[2], либо «адаптировать эти доктрины для западных читателей [3] самым разумным и выигрышным образом, всегда строго придерживаясь их духа».[2] Такие доктрины определены Геноном как «универсальный символ».[4]

Его работы, написанные и впервые опубликованные на французском, были переведены более чем на двадцать языков. Он также писал наарабском для El Maarif («Знание»).

Рене-Жан-Мари-Жозеф Генон родился во французской буржуазной семье в городе Блуа. С ранней юности проявлял интерес к математике и философии. Быстро разочаровался в окружающем его обществе и в 1907 году переехал в Париж, где участвовал в различных подпольных движениях. Ученик философа-неотомиста Жака Маритена, автора фундаментального труда «Интегральный гуманизм» (другим известным его учеником и преданным другом был папа Павел VI), и мистика-эзотерика Жерара Анкосса (Папюса). Рене Генон был одно время епископом Гностической церкви под именем Тау Палингениус. Исследовал каббалу, оккультизм, гностицизм, индуизм и другие духовные учения. В 1912 году принял ислам[5]. Его арабское имя — Абд-аль-Вахид Яхья ( ).

Генон начал публиковаться в 1920-х годах, после Первой мировой войны, которую в то время считали завершением всех войн. Рене Генон уже тогда начал критиковать западную цивилизацию за отсутствие духовности и следовании по ложному пути развития[6]. В 1930 году Генон переехал в Каир, где жил до самой смерти. Хотя в Египте Рене Генон жил жизнью суфия[7], принадлежа к тарикату Шазилийя, он постоянно публиковал в Европе свои труды, посвящённые различным аспектам Традиции.

Известный эзотерик и суфий Мишель Вальзан сказал однажды: «Явление Рене Генона — самое большое интеллектуальное чудо со времен Средневековья».

Работы Рене Генона отличаются фундаментальной критикой современного мира и призывом к интеллектуальной реформации. Он по-новому оценивает метафизику, традиционные науки, символизм и пути духовной реализации, подвергает резкой критике психологические теории и различные формы иррационализма[8]. Как и основоположник фундаментальной онтологии Мартин Хайдеггер, понимает современность как завершение цикла и преддверие новой исторической эпохи.

Рене Генон оказал огромное влияние на многих деятелей культуры, таких как Гвидо Де Джорджио, Юлиус Эвола, Мирча Элиаде, Андре Жид, Фритьоф Шуон, Титус Буркхардт,Александр Дугин, Гейдар Джемаль, Авигдор Эскин, Олег Гуцуляк.

Уривки з праці "Кризис современного мира":

"После беспокойного периода варварских вторжений, вполне достаточных для того, чтобы завершить разрушение старого порядка , на несколько столетий возрождается нормальный строй. Ему соответствует период Средних веков, о которых наши современники, не способные осмыслить всю полноту интеллектуальности и духовности той эпохи, имеют настолько превратное представление, что считают их гораздо более чуждыми нам и далекими, чем классическая античность.

С нашей точки зрения, подлинное Средневековье охватывает период со времен царствования Карла Великого и до начала 14 века, когда происходит новый упадок, продолжающийся, проходя через различные стадии и набирая скорость, вплоть до настоящего времени. Эта дата-14 век-является точкой истинного начала сугубо современного кризиса. Это время начала распада самого христианского мира, с которым по существу можно отождествить Западную цивилизацию Средних веков. Одновременно именно тогда начинается формирование "наций" и разложение феодальной системы, тесно связанной со средневековым христианством. Таким образом, сугубо современный период должен быть отодвинут почти на 2 столетия назад по сравнению с тем, что обыкновенно принято считать у историков. Возрождение и Реформация-первые результаты, ставшие возможными только благодаря предшествующему упадку. Отнюдь не являясь реставрацией нормального порядка вещей, они, напротив, ознаменовали собой еще более глубокое падение, окончательно закрепившее полный разрыв с Традиционным Духом: Возрождение воплотило в себе этот разрыв в сфере искусств и наук, Реформация-в области самой религии, хотя это та сфера, в которой подобное явление противоестественно в высшей степени.

То, что мы называем Возрождением, как мы уже отмечали в других случаях, было никаким не возрождением, но смертью многих вещей. Выдавая себя за возвращение к греко-римской цивилизации, оно заимствовало лишь самую поверхностную ее сторону, так как именно последняя могла получить отражение в письменных источниках. Во всяком случае, подобное возвращение, будучи далеко не полным, являлось чем-то в высшей степени искусственным, так как означало восстановление внешних форм, покинутых духом жизни уже много столетий назад. Что же касается традиционных наук Средневековья, то после нескольких последних проявлений приблизительно на этом временном рубеже они исчезли так же безвозвратно, как науки далеких цивилизаций, разрушенных тем мли иным катаклизмом. Но на этот раз на их месте не появилось ничего аналогичного. С этого времени существуют лишь "профаническая философия" и "профаническая наука", основанные на полном отрицании подлинного интеллекта, на сведении знания к его самым низшим уровням-эмпирическому и аналитическому изучению фактов, не связанных с Принципом, на расстворении в бесконечном количестве малозначительных деталей, на накоплении необоснованных гипотез, бесконечно разрушающих друг друга, и на фрагментарных точках зрения, не способных привести ни к чему иному, кроме как к узко практическому использованию. Именно в этой чисто практической сфере и следует искать единственное безусловное преимущество современной цивилизации-преимущество отнюдь не завидное, так как исключительная озабоченность именно этой практической стороной дел в ущерб всем другим придало этой цивилизации сугубо материальный характер, сделав ее воистину чудовищной".

"Существует термин, который стал популярным в эпоху Возрождения и который изначально содержал в себе всю программу современной цивилизации: этот термин-"гуманизм". Люди Возрождения действительно стремились свести все к чисто человеческим пропорциям, исключить любые принципы более высокого уровня и, выражаясь символически, отвернуться от Неба под предлогом покорения земли. Древние греки, чьему примеру они, как им казалось, следовали, никогда не заходили столь далеко в этом направлении, даже в периоды самого глубокого интеллектуального упадка. Для них сугубо утилитарные соображения никогда не играли решающей роли, как это нередко происходит с современными гуманистически ориентированными людьми. Гуманизм представлял собой первую форму того, что впоследствии стало современным "лаицизмом"-чисто секулярным, светским мировоззрением. Именно благодаря своему стремлению свести все к человеку как к самоцели, современная цивилизация вступила на путь последовательных нисхождения и деградации, завершившихся обращением к уровню нижайших элементов в человеке и ориентацией на удовлетворение его наиболее грубых, материальных запросов, что само по себе является достаточно иллюзорной целью, поскольку , цивилизация постоянно порождает значительно большее количество искуственных потребностей, чем она сама способна удовлетворить".

"Те, кто преодолеют препятствия и победят сопротивление среды, противостоящей всякой духовности, будут, без сомнения, весьма немногочисленны. Но здесь количество не играет роли, так как в этой сфере действуют иные законы, нежели законы материи и количества. Поэтому отчаиваться не следует. Но даже если нет никакой надежды достичь хоть сколько-нибудь весомого результата в деле реставрации традиции прежде, чем современный мир погибнет в ходе той или иной катастрофы, это не может быть оправданием того, чтобы не заниматься делом, глубинная значимость, которого выходит далеко за рамки современного мира. Все, кто склонен предаваться отчаянию, должны помнить: ничто совершенное в этой области не проходит бесследно. Мрак, заблуждение и хаос побеждают лишь по видимости и на очень короткий промежуток времени. Все частные и преходящие нарушения равновесия являются лишь элементами универсальной гармонии. И, наконец, ничто и никогда не сможет противостоять силе истины. Так пусть девизом таких людей станет девиз некоторых древних инициатических организаций Запада: " Vincit omnia Veritas"-"Истина побеждает все".

Завантажити праці Рене Генона можна тут. Особливо раджу "Кризис современного мира".

"Кризис современного мира" онлайн

Коментарі: 5

Ірина Сєдова

Cексизм, знецінення і неповага. Як вибратися

28.01.20, 16:13
блог, думки, проза, розуми, філософія

Хто я є? Яка відповідь правильна? Хто взагалі цю відповідь може дати? Я шукаю її вже більш ніж 10 років. А раніше навіть не шукала. Бо була впевнена, що я ніхто і ніщо. Хотіла вбити себе. Мріяла про швидкий та безболісний спосіб. Тому що так казала підсвідомість. Крім рендомних пісень з минулого, які вона включає зранку в голові, там є ще багато чогось. Чогось, що контролює все життя. Нав'язує модель поведінки. Навіть, якщо ти цього не хочеш. Не замислюєшся над цим. Бо ніхто не знає, що туди напхали батьки, родичи та оточення за все життя. І до кінця неясно, скільки там цього огидного, поганого або взагалі шкідливого для існування.

Найбільш токсічна речовина в моїй голові - знецінення, що переслідує змалку. З роками хтось стає сильнішим. І може протистояти цій загрозі. Сперечатися з нею. Чи просто не звертати уваги. Але чим більше тебе знецінювали, тим складніше робити це. Іноді самотужки це неможливо. Мені допомогла психотерапевтка.

Проте і досі боляче щоразу, коли стикаєшься з цим знов. Відчуття таке, начебто тобі плюнули в обличчя. Хоча це може бути одна фраза, інтонація чи навіть просто погляд. Особливо боляче, коли це роблять родичі та найближче оточення. І ти начебто розумієш, що ти не винна в тому, що деякі таким чином самостверджуються за твій рахунок. Але підсвідомість все одно вже радісно шепоче тобі голосами з минулого: "немає досвіду", "не професійна", "ні на що неспроможна", "бездарна", "невихована", "некрасива", "слабка", "в тебе не вийде", "не зможеш", "навіть не намагайся", "товста", "недостатньо мізків", "тупа вівця", "сіра миша", "посміховисько", "істеричка", "психічно не врівноважена", "занадто емоційна", "хвора", "несповна розуму", "боягузка", "ведеш себе, як повія".

І це не чужі тобі голоси. Це голоси мами, бойфрендів, чоловіка, приятелів, однокласників, керівників, вчительок та вчителів. Майже всі ці люди залишилися в минулому житті. Але їх слова досі ріжуть крила. І всіляють страх. Страх зробити помилку, страх бути собою, страх спробувати щось нове, створювати прекрасне, писати і говорити на повну силу. Бо якщо тобі не вдасться і ти впадеш, вони знову оживуть в підсвідомості та будуть іржати і тикати в тебе пальцями. І найбільш лякає, що головний голос серед них буде мій. Мій власний. Той, що досі вірить в ці ганебні навішані іншими ярлики.

Нещодавно подивилася фільм про Енн. Плакала і багато думала. Шкодую, що в радянські часи мого дитинства в нас не було таких книжок і фільмів. Які вчать не боятися бути собою за жодних обставин. Навіть коли весь світ зневажає тебе. Бо ти не винна в неавдкватній реакції частини оточення на те, що жінка може гостро мислити, аргументовано критикувати, ефективно керувати, писати змістовні книжки, робити якісні розслідування, аналізувати законодавство, заробляти гроші та бути успішнішою, ніж багато чоловіків. І іноді вони тебе б'ють у лице просто за те, що ти "занадто розумна".

Але вчитися ніколи не пізно. Вчитися творити на повну силу, стійко долати перешкоди, не боятися нового, шукати натхнення та ставати сильнішою. І головне не боятися говорити оточуючим про повагу. Бо вони теж мають розуміти, що знецінюючі слова іноді ранять сильніше, ніж залізна зброя.

Тобі вдасться. Ти зможеш. І будеш надавати приклад і впевненість своїй дитині. Бо любов і повагу треба дарувати щодня. Не шкодуючи. Тільки так можна знову повірити собі і цілому світу навколо.

Коментарі: 19

The Beauty!

Реалісвіт(ло)

13.12.11, 23:22
Стих_и_я
буття, вірші, вічне, життя, лірика, люди, поезія, філософія

диптих

Право сили та нахабства,
Верховенство гаманця,
Ницість, розбрат, духу рабство…
Шлях в безодню. До кінця.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Круча Дніпрова і вітер блакитний,
Сонце у хвилях, прибій, моря подих,
Космопоезія, зоряні сходи.
Літ двоєдиний. І дух непохитний.

13.12.2011

Коментарі: 22