Рене Генон
- 21.12.12, 16:07
- Бібліотека правої думки
Після «справи Дрейфуса», яка призвела до поляризації суспільної думки, Моррас став затятим прихильником монархічних ідей, приєднався до консервативного руху Аксьон фрасез. У червні 1899 року він був одним із засновників журналу Аксьон франсез, де почав друкувати праці присвячені теорії інтегрального націоналізму. У своїх поглядах Моррас підкреслював верховенство держави та національних інтересів Франції, сприяв визначенню поняття національної спільноти, заснованої на "крові і ґрунті". Він також виступав проти ідеалів французької революції: "свободи", "рівності" і "братерства". У 1908 році його журнал став органом партії роялістів, почав виходити щоденно. Газета Аксьон фрасез виходила протягом наступних 40 років, відігравала значну роль у суспільному житті країни, знайшла підтримку серед певної кількості французів, однак також була об'єктом численних судових позовів.
Крім збірок віршів, Моррас також був автором декількох публіцистичних та філософських праць, подорожніх нарисів переважно по Греції тамемуарів. Після Першої світової війни, здобув визнання, як поет, літературний критик і мемуарист, однак втратив певний вплив на політичне життя. У 1938 році Морраса прийняли до Французької академії, де він займав крісло №16. Під час німецької окупації у Другій світовій війні, Моррас, хоча й виступав проти співпраці з німцями, став переконаним прихильником уряду Петена. Після війни у вересні 1944 року був арештований, а в січні наступного року був засуджений до довічного тюремного ув'язнення і виключений з академії. У 1952 році за станом здоров'я Морраса звільнилі із в'язниці, однак невдовзі він помер у лікарні міста Тур.
Ну і великий Рене Генон. Рене Генон поплив у філософії проти "мейнстріму". Він повністю перевернув погляд на розвиток цивілізації. В ці часи, отруєні ідеями французької революції і спотвореними ідеями Чарльза Дарвіна, існувала сліпа віра у прогрес та розвиток. Рене Генон перший заявив, що з часів Французької революції Європа стала на шлях упадку, на шлях духовного виродження, це не шлях "еволюції", як волали романтики-філософи, це шлях інволюції. І як Ломброзо показав, що люди вироджуються біологічно, так Генон показав, як суспільство вироджується духовно. Це абсолютно інший погляд на речі, він вплинув як на правих політиків, так і навіть на науку. Слідуючи Генону, вже Мусолліні заявив, що його відштовхує в демократії "потворний міф беззупинного прогресу". Генон заявив, що шлях не у майбутньому, якомусь світлому, міфічному, неосяжному, а шлях в тому, щоб повернутися до Традиції. Тільки на шляху Традиції може бути нова Європа, в противному випадку Європа згине. З цих ідей винирнула ідея "консервативної революції", ідея озвучена іншим великим французьким філософом Де Местром, вона ожила у ХХ столітті, завдяки праці Генона і була вдягнена у політичні одежі Моррасом та цілою плеядою німецьких мислителей, зокрема і автором терміну, також як і Моррас, безпідставно забутим, Артуром Меллером ван дер Бруком в своїй праці "Третя імперія". Артур також чекає на свій час, адже не був перекладений на українську і невеличким тиражем у Росії. Ідеї Генона підштовхнули не тільки політиків, але й навіть науковців. Німецька школа антропології, найбільш потужна на той час в світі, працями видатних людей Германом Клаачом, Егоном фон Ейкшдтедтом, Гансом Гюнтером, Ернстом Кріком, Ойгеном Фішером зуміла створити протилежну концепцію повсякчасної еволюції, а саме можливість інволюції до роду людського. Це не суперечило теоріям Дарвіна, зате суперечила теоріям гуманістів, які як той шарлатан від філософії Гегель кричали: "якщо факти суперечать моїй теорії, тим гірше для фактів". Безумовно Генон перевернув думку людства на початках ХХ століття, будучи сам переконаним ідеалістом, він змусив відмовитись від хибного ідеалізму і його заклик: "назад до свого коріння" замість "вперед до світлого майбутнього" отримав відклик в багатьох європейцях. Генон змусив людей подивитись по інакшому на світ, порвати з безпідставним лібералізмом, не впасти в обійми безпідставного комунізму, а обрати Третій шлях - шлях Традиції. Саме погляди Генона та його послідовника великого Юліуса Еволи лягли в основу нового погляду правих, яких Ален Де Бенуа назве "Нові прави". Рух нового сьогоднішнього націоналізму знову повертається в канву інтегрального націоналізму та інтегрального традиціоналізму, а отже з новою силою заслуговують на увагу праці Рене Генона.
Біографія (wiki):
Рене Генон (Ren Gunon, 15 ноября 1886, Блуа, Франция — 7 января 1951, Каир, Египет) — французский философ, остающийся влиятельной фигурой в области метафизики и традиционалистики. Автор трудов, тематика которых варьируется от метафизики и исследований традиции до символизма и инициации.
В своих трудах он предлагает либо «представлять непосредственно некоторые аспекты метафизических доктрин Востока»[2], либо «адаптировать эти доктрины для западных читателей [3] самым разумным и выигрышным образом, всегда строго придерживаясь их духа».[2] Такие доктрины определены Геноном как «универсальный символ».[4]
Его работы, написанные и впервые опубликованные на французском, были переведены более чем на двадцать языков. Он также писал наарабском для El Maarif («Знание»).
Рене-Жан-Мари-Жозеф Генон родился во французской буржуазной семье в городе Блуа. С ранней юности проявлял интерес к математике и философии. Быстро разочаровался в окружающем его обществе и в 1907 году переехал в Париж, где участвовал в различных подпольных движениях. Ученик философа-неотомиста Жака Маритена, автора фундаментального труда «Интегральный гуманизм» (другим известным его учеником и преданным другом был папа Павел VI), и мистика-эзотерика Жерара Анкосса (Папюса). Рене Генон был одно время епископом Гностической церкви под именем Тау Палингениус. Исследовал каббалу, оккультизм, гностицизм, индуизм и другие духовные учения. В 1912 году принял ислам[5]. Его арабское имя — Абд-аль-Вахид Яхья ( ).
Генон начал публиковаться в 1920-х годах, после Первой мировой войны, которую в то время считали завершением всех войн. Рене Генон уже тогда начал критиковать западную цивилизацию за отсутствие духовности и следовании по ложному пути развития[6]. В 1930 году Генон переехал в Каир, где жил до самой смерти. Хотя в Египте Рене Генон жил жизнью суфия[7], принадлежа к тарикату Шазилийя, он постоянно публиковал в Европе свои труды, посвящённые различным аспектам Традиции.
Известный эзотерик и суфий Мишель Вальзан сказал однажды: «Явление Рене Генона — самое большое интеллектуальное чудо со времен Средневековья».
Работы Рене Генона отличаются фундаментальной критикой современного мира и призывом к интеллектуальной реформации. Он по-новому оценивает метафизику, традиционные науки, символизм и пути духовной реализации, подвергает резкой критике психологические теории и различные формы иррационализма[8]. Как и основоположник фундаментальной онтологии Мартин Хайдеггер, понимает современность как завершение цикла и преддверие новой исторической эпохи.
Рене Генон оказал огромное влияние на многих деятелей культуры, таких как Гвидо Де Джорджио, Юлиус Эвола, Мирча Элиаде, Андре Жид, Фритьоф Шуон, Титус Буркхардт,Александр Дугин, Гейдар Джемаль, Авигдор Эскин, Олег Гуцуляк.
Уривки з праці "Кризис современного мира":
"После беспокойного периода варварских вторжений, вполне достаточных для того, чтобы завершить разрушение старого порядка , на несколько столетий возрождается нормальный строй. Ему соответствует период Средних веков, о которых наши современники, не способные осмыслить всю полноту интеллектуальности и духовности той эпохи, имеют настолько превратное представление, что считают их гораздо более чуждыми нам и далекими, чем классическая античность.
С нашей точки зрения, подлинное Средневековье охватывает период со времен царствования Карла Великого и до начала 14 века, когда происходит новый упадок, продолжающийся, проходя через различные стадии и набирая скорость, вплоть до настоящего времени. Эта дата-14 век-является точкой истинного начала сугубо современного кризиса. Это время начала распада самого христианского мира, с которым по существу можно отождествить Западную цивилизацию Средних веков. Одновременно именно тогда начинается формирование "наций" и разложение феодальной системы, тесно связанной со средневековым христианством. Таким образом, сугубо современный период должен быть отодвинут почти на 2 столетия назад по сравнению с тем, что обыкновенно принято считать у историков. Возрождение и Реформация-первые результаты, ставшие возможными только благодаря предшествующему упадку. Отнюдь не являясь реставрацией нормального порядка вещей, они, напротив, ознаменовали собой еще более глубокое падение, окончательно закрепившее полный разрыв с Традиционным Духом: Возрождение воплотило в себе этот разрыв в сфере искусств и наук, Реформация-в области самой религии, хотя это та сфера, в которой подобное явление противоестественно в высшей степени.
