Реальність знов мене вбиває
Цинічним молотом образ
Чому ніколи не буває
Щоб спільним став мій світ для нас

Його вигадую роками
І в мріях цих ховаю те,
Чого насправді не буває.
Любов ніколи не прийде

Зате прийде розчарування
Воно захопить кожну мить.
Не треба цього існування
Мені вже навіть не болить.

Я хочу зникнути навічно
З цієї лютої землі.
Тортури мріями - це звично
Але вони вже призвели

Мене до страху, жалю, сказу
До божевільної межі.
Без тебе краще я відразу
Залишу тіло без душі.

Пегас на железной цепи
бьется, в нем кровь кипит.
Пол темницы разбит
искры из-под копыт

Вырваться не судьба -
комплексы прячут ключ.
Надежда, как лунный луч -
призрачна и слаба.

Как отпустить себя
вдаль за предел миров,
страхи и боль унять,
вырваться из оков?

Я не буду боготворить
ни тебя, ни кого-то еще.
Я надежде скажу - гори,
а мечта снова не в счет.

Я не буду строить дома
из песка, сказок и слёз
или ждать без конца май,
где полюбит меня Крёз. 

Квітки пелюстки в долоні -
невагомим шовком казки.
Ніч зі смаком сліз солоних -
це від щастя. Твої ласки
як тихенький теплий вітер
огортають обережно...
В іншому існую світі,
де кохають так безмежно.

Душа вимагає спокою
тільки я не дозволю.
Вистачить сили з кокону
вибратися на волю.
Доля - постійно діяти,
права нема мовчати.
Поки без крил і мрії ти
гине країна-мати.
Чорно-червоний битви знак
справжніх до бою кличе
в пеклі палаючих атак
відвага тобі так личить.

Сховалась в обіймах ніжних
від привідів чорнокнижних.
Хай погляди, сміх, долоні
тримають мене в полоні.
Легенько торкнулась тіла -
подякувати хотіла.
Мій захист, моя відрада,
осяє зірок плеяда
твій образ безмежно милий.
Натхнення дарує сили.

Чарівно - дзвіночки конвалій
почую в мелодії ночі,
«Подалі від сірих реалій!», -
дівчинка-мрія шепоче.

Доводячи розум до сказу,
сміливо іде за лаштунки -
страхи поховались відразу
від сміху малятки пустунки.

Свій танець довершує співом - їй сум програє без баталій. Моє несподіване диво - дівча з дзвіночків конвалій.

Не контролюєте владу -