хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «філософія»

Психолого-філософський боян, версія 0.96 :)

Тут я трохи поміркував (хвилини півтори) -- і мені стукнула в голову думка, яку я намагатимусь викласти коротко. smile

1. Фактично ти є тим, ким ти є. Але, крім цього, ти маєш певні уявлення, ким би ти в ідеалі хотів стати й бути. Наприклад, стати здоровим, супермільйонером чи духовно розвиненим тощо. Зазвичай є фактично недосяжні ідеали, а є більш чіткий та наближений до дійсності образ того, ким ти можеш стати, якщо багато працюватимеш над собою.

2. Ти також маєш певне уявлення про те, ким же ти є насправді. Щоправда, думка про себе не завжди співпадає з реальним станом речей.

3. Часто ти бажаєш, аби оточуючі думали про тебе краще (інколи -- гірше), ніж думаєш ти про себе. При цьому на людях  граєш роль цієї вдаваної особи. Якщо ти великий правдолюб, то цей образ співпадає з описаним у пункті 2.

4. Так само кожен із нас приблизно знає, ким би він точно не хотів стати. Причому не тільки теоретично (тираном, терористом), а й суто практично -- не дійти до стану, якого у принципі кожному по силах досягти (стати алкоголіком, бідняком, бомжем тощо). У залежності від того, які свої риси характеру ти вважаєш поганими, ти їх гіпотетично посилюєш і вимальовуєш в уяві якусь "погану людину", до рівня якої ти можеш "опуститися".

Таким чином, ти у своїй уяві маєш принаймні 4 віртуальні особистості: позитивну, гадану, удавану й негативну. Часом ти думаєш: як би повівся в якійсь із ситуацій один із цих персонажів. Зокрема, це стосується удаваної особистості. Тобто ти на деякий час уживаєшся в цей образ і проживаєш його життям.

Ці 4 віртуальні особи з часом міняються в залежності від особи справжньої, яка є. Причому цей зв’язок є і зворотним: наприклад, змінивши самому чи під впливом інших позитивну особистість, можна змінити й інші, в тому числі й свою справжню. smile

Далі постараюся розвинути або стерти цю замітку.


100%, 8 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ти не мовчи тільки

Завжди говори те, що відчуваєш і роби те, що думаєш.
Мовчання ламає долі.

Пауло Коельо

Життя задом-наперед...

Мабуть у мене дійсно забагато вільного часу, яке я замість пошуку нових можливостей заробітка грошей витрачаю на колупання в дрібницях та деталях свого життя... А може і не тільки свого. Правда, до чужої долі ставлюсь тепер більш делікатно. Намагаюсь не втручатись в чужі справи, або принаймні робити це делікатно, щоб не зашкодити.

Ось, звідси і всі мої "заморочи" та "експеременти". Не виходить без них. Раніше покладався на досвід людей, яких вважав авторитетами... але до чого це призвело - мені не дуже подобається. Єдине, чому навчає сучасна система виховання - пристосування до всіх незручностей. Навчає бути універсальним, тихим, безконфліктним, смиренним... Прожити своє життя не висовуючи носа туди, де по ньому можуть щалбанів надавати (і не тільки можуть, а відразу і намагаються надавати кожному незнайомому носові якнайбільше щалбанів). Вчать тому, що тільки якщо сам навчишся давати щалбанів сильніших та більніших за інші, тоді і просунешся десь вище... А щалбани все-одно будуть завжди. Вище всіх вибратись неможливо.

Можна продовжувати думку далі... намалювати собі образ такої пірамідки в якій люди стоять на людях, багато хто намагається залізти нагору, для цього підминаючи під себе інших... Стільки інших, скільки необхідно для тієї вишини, на яку він зібрався. Хтось бореться - залишається на своєму місці, тримається за нього міцно... Хтось зкидає "верхолазів", і сам починає йти в гору.. а хтось здається та падає вниз, підставляє свою спину під усіх, і в такий позі загинається до смерті... Піраміда - динамічна, але дуже міцна та стійка форма. І мабуть щось там таке цікаве на горі знаходиться, раз всі в ній хочуть барахтатись... А може просто за компанію? Ну, не вірю я, що поруч з пірамідою нема вільного місця, на якому не потрібно лізти вгору, або тримати на собі тих, хто туди лізе, а можна просто займатись своїми справами... 

Різні думки... але зараз не про це хотів... З цього можу тільки сказати, що я більше не хочу карабкатись вгору... Подивився туди, замислився, що звідти мені б хотілось мати собі, і нічого не зміг вибрати. Нічого мене не кличе на верхівку цієї піраміди...

Сусідні піраміди такі самі... Російська трішки більша, Білоруська трішки менша... кучками по всій планеті повиростали пірамідки різних мастей, кольорів, розмірів, плотності населення... тільки суть однакова в них - на горі нічого чікавого для мене нема... може, з часом знайдеться якась нова мотивація, щоб знов прагнути гори, а зараз і дивитись в тому напрямку бридко

І ось, коли перестав витрачати весь свій час, всі свої сили, та всю свою думку на рух та боротьбу, так і почали нові думки з'являтись... Правда тепер життя пішло "в зворотньому напрямку"... Причини плутаються з наслідками... Теорія з практикою... Добре з поганим... 

Особливо дивно те, що зпочатку я щось нове починаю розуміти, потім відкриваю це в собі, далі починаю бачити складові, і лише тоді знаходжу людей, або літературу, які б могли мені пояснити, що це взагалі таке, звідки береться, як називається (чи колись давно називалось, доки не забулось), і що з цим можна робити...

А раніше все було навпаки - хтось про щось розкаже, потім це починає обростати подробицями та взаємо зв'язками з іншими темами, потім я починав розуміти як працює ця система, і лише тоді намагався роздивитись себе в ній...

Раніше я багато про що знав, але мало про що з цього думав, і ще менше про що мріяв... А зараз навпаки - багато про що думаю, але мало про що з цього знаю... І не намагаюсь вивчати все як в минулому, а навпаки - більше покладаюсь на випадок та інтуіцію... на власні здогадки... і з часом або впевнююсь в своїй правоті на практиці, або на мене починають сипатись з усіх боків уточнення, опроверження, різноманітні варіанти того, як цим можна "уткнутись в щось глобальне".

Якось не виходить написати так, щоб було більш зрозуміло, але на мою думку, і так вже достатньо.. далі тільки плутанину посилювати можна уточненнями.

Чому я взагалі про це пишу?

Да просто мене хвилює, що я втрачаю розуміння людей, з якими раніше рухався в одному напрямку... Тепер не можу пояснити ані причину зміни напрямку, ані мету... Чи слів мені не вистачає... чи сміливості... чи сам ще досі не все так чітко розумію...

Тільки відчуття... все моє нутро каже, що я все роблю вірно... Можливо, вперше за довгі роки - відчуваю, що роблю все вірно. Не знаю точно, для чого, і не бачу, куди прийду... Але там точно буде саме моє місце. Комфортне, зручне, благодійне. Там я зможу не тільки зручно існувати, а ще і творити майбутнє собі та своїм дітям...


Довго думав, чи потрібні коментари до цього запису? Хто мені може щось порадити, якщо тут нічого не зрозуміло взагалі? А потім вирішив залишити можливість коментувати... А може хтось щось і зрозуміє... А може комусь і близько? Або хтось таке питання задасть, що я у пошуках відповіді, і сам щось зрозумію в собі краще... Хай буде можливість спілкування... Завжди вона була, і хай так далі буде.


Всім добра, мої любі друзі!

Ваш, Миколка.

Коротко про головне (теми свята ще не дійшли)

Зрелая женщина.

Зрелая женщина отличается от девочки тем, что она многое принимает как есть. Просто видит, слышит, и потом отпускает. Не пытается что-то с этим сделать. Она не делает вид, что слышит, а действительно слышит, позволяя себе быть затронутой до глубины и просто проживает свои чувства.

Она перестает переделывать и выправлять других. В определенном смысле сдается там, где бессмысленно бороться. И, сдавшись, позволяет мужчине и детям и прочим людям рядом с собой быть такими, какие они есть. Она не делает мученический вид, «смиряясь» с недостатками другого. Она и правда много раз упершись в стену понимает, что стена крепче лба. И стена для чего-то стоит именно в этом месте. И ни в каком другом…
Зрелая женщина отличается от девочки тем, что она о многом грустит. Грустит о том, что даже с самым любимым и близким человеком невозможно все, что она хочет. Не потому, что нет любви, а потому что другой человек всё равно отличается от нее и является собой. Пройдя через отрицание, злость, торги и горе, она смиряется с этим ограничением контакта. И начинает обращать внимание на то общее, что есть между любимыми людьми. Она становится благодарна каждому сантиметру площади контакта, который есть между ею и близким мужчиной.

Зрелая женщина способна преобразовывать очень многое в радость и удовольствие. Находить его во всех стимулах, событиях и явлениях. Не потому, что не хочет испытывать ничего другого, а потому, что нашла в себе достаточно творческих сил для переработки и трансформации.

Она умеет проживать грусть, но не умножает и не ищет ее. Она умеет находить радость, но не настаивает на ней, а просто позволяет ей приходить.

Она уважает свой путь и опыт, пройдя через стыд и отрицание себя и выйдя к глубокому пониманию себя, а через это и жизни.

Аглая Датешидзе

ще глибше

Люди занадто багато пов'язують з сексом, тоді як справжня близькість - глибше. Вона в ласкавому дотику, в спокійному погляді і рівному диханні поруч.

Змах крил стрімкий

Межа між небом і земною твердю.

Мить невловима – між життям і  смертю.

Крок до падіння в прірву – Вирок Долі.

Змах крил один стрімкий – політ до волі.

 

30.07.2010

 

© Stepanska Marina (SMG)



Ти – зерно, посіяне на поле

"Будь прихильною, – молила –Доле!"

"Забарися, невблаганна Смерте! 

Ще не час…" – благала ревно, вперто. 

Вдруге…всоте… вдев'ятсот четверте… 

Марно! Ось Вона, холодночола, 

[ Читать дальше ]

Eclipse - Pink Floyd

Eclipse
    Затемнення

Автор - Роджер Уотерс

All that you touch
    Все, чого ти торкаєшся,
All that you see
    все, що ти бачиш,
All that you taste
    все, що пробуєш на смак,
All you feel
    все, про що здогадуєшся...
All that you love
    Все, що ти любиш,
All that you hate
    і все, що ненавидиш,
All you distrust
    все, у що не віриш...
All that you save
    І все, що ти бережеш,
All that you give
    і все, що даруєш,
All that you deal
    і все, що ти продаєш,
All that you buy
    і все, що купуєш,
beg, borrow or steal
    випрошуєш, позичаєш, крадеш...
All you create
    Все, що ти створюєш,
All you destroy
    все що руйнуєш,
All that you do
    все що ти чиниш,
All that you say
    і все, що говориш,
All that you eat
    все, що їси,
everyone you meet
    і кожен, кого зустрічаєш...
All that you slight
    Всі, кого зневажаєш,
everyone you fight
    і всі, з ким ти воюєш -
All that is now
    Все це є,
All that is gone
    все це в минулому,
All that's to come
    і все це ще буде...
and everything under the sun is in tune
    І все, що під Сонцем, пов'язане одне з одним.
but the sun is eclipsed by the moon.
    ...От тільки Сонце затемнене Місяцем.

                                                       26.09.10

letsrockслухатиletsrock

Артюр Жозеф де Гобіно

Нации умирают, если они состоят из вырождающихся элементов
Артюр Жозеф де Гобіно


ХІХ століття ознаменувалося ідеологічною боротьбою в сфері науки про людину. Ідеалізований погляд, що наука завжди стояла вище від суспільних ідеологій хибне. Наука завжди мала під собою як філософію, так й ідеологію, на підставі котрих пояснювався емпіричний дослід. Спочатку науковці створювали концепції, а після чого вже відстоювали її у наукових баталіях, підкріплюючи її емпіричним досвідом. Щоправда на відміну від сучасності, в ті часи можна було вільно відстоювати свою концепцію і лише базис наукової аргументації був показником того, чи стане дана концепція загальноприйнятою. Тобто будь-який науковець міг не виходити з тез апріорі, а давати пояснення фактам такі, котрі на його думку пояснювали б причинно-наслідковий ланцюжок подій та явищ. Це зовсім різниться з "просвіченним" ХХ століттям, коли всі факти мали лягати в канву загальноприйнятої ідеології. Всім науковцям в СРСР та країнах демократії ХХ століття дали тези апріори, від яких вони мали танцювати, а саме: всі люди рівні і однакові, людина не підкорюється жодним біологічним законам, а підкорюється лише соціальним законам Карла Маркса. Саме на соціальних законах Карла Маркса побудовані як сучасні демократичні суспільства, так і комуністичні. 

Але ХІХ століття було цікавим, це був період ідеалістичного політу думки, без жодних обмежень, коли лише аргументація була важливою, а не як не якісь фіктивні цінності. Саме в цей період відбувалася масштабна баталія науковців, зіткнення двох концепцій: ламаркізма та антропології. Історики науки мовчать про цю сутичку, але баталії були запеклі.  

Так буває, що авторитет часто закоснює думку, вдалі тези якогось авторитета в одній частині змушують прийняти погляди авторитета в усіх аспектах і критично ставитись до всіх, хто критично ставиться до думок авторитета. Так наприклад відбулося з Чарльзом Дарвіном, котрий чудово описав еволюцію та інволюцію (що сучасні науковці забувають), створив концепцію боротьби видів та природного відбору, що змусило прийняти тези Дарвіна апріорі в усіх аспектах, в тому числі в аспекті походження людини, хоча вона на відміну від інших тез науковця має серйозні недоліки і була критикована деякими вченими. Так сам відбулося і з більш раннім науковцем Жаном Батістом Ламарком. 

Ламарк видвинув тезу про те, що людський вид повсякчас прагне до прогресу і увесь час стає більш розвиненим. Усі відмінності між людьми він, вслід за Монтеск'є, пояснював географічними чинниками. Людина за Ламарком найбільш оптимально пристосовується до зовнішнього середовища, що і створює різні фізіологічні особливості. Вчена публіка неоднозначно сприйняла ідеї Ламарка, хоча певний час вони вважалися передовими. Першим найбільшої критики Ламарку завдав Наполеон Бонапарт, як назвав "ламарковщину" нісенітницями і розніс роботу в пух і прах так, що Ламарк розплакався. Хоча безумовно Наполеон в цьому питанні не був авторитетом, напевно він це зробив на рівні інтуїції. Першим серйозного наукового удару по теорії Ламарка завдав ікона сьогоднішніх науковців Чарльз Дарвін. Дарвін казав: 

  «Да сохранит меня небо от глупого ламарковского „стремления к прогрессу“, „приспособления вследствие хотения животных“»; «Ламарк повредил вопросу своим нелепым, хотя и умным трудом».

Другим серйозним ударом по "ламарковщині" були праці загальновизнаного француза Поля Брока. Фактично Поль Брока створив нову науку - антропологію, котра методологічно відрізнялася від ламаркізму. Якщо ламаркізм перш за все методологічно намагався знайти фізіологічні спільності між людьми, антропологія найперше звертала увагу на відмінності і намагалося прослідити їх з точки зору еволюціонізму. Інший француз Поль Топінар своїм вагомим трудом "Антропологія" зумів звести "ламарковщину" в андеграунд, а відкриття Георгом Менделем законів спадковості поставили хрест на теорії Ламарка. З цього часу говорити про теорію Ламарка в науковому середовищі стало не пристойно.

В час повної перемоги антропології над ламаркізмом і з'явилася фундаментальна праця Артюра Жозефа де Гобіно. Фундаментальна вона не в плані достовірності тез, оскільки в той час антропологія тільки народжувалася і деякі тези змінилися з того часу, фундаментальна вона завдяки методології досліджень, запропонованої Артюром. Як в свій час Поль Брока, запропонувавши нову методологію, підняв науку на новий якісний рівень, так і методологія де Гобіно підняла питання на інший рівень. Аристократ і дипломат де Гобіно вирішив схрестити між собою гуманітарні і точні науки, такі як антропологія, еволюційна теорія, історія та соціологія. Де Гобіно запропонував не тільки дослідити відмінності між людьми, а ще й оцінити їх якісно та зробити зв'язок між антропологічними даними та цими якісними характеристиками. Це був новий "свіжий" погляд, який так часто приносять не професіонали, а потім удосконалюють професіонали. 

Новий метод Де Гобіно швидко підхопили найкращі антропологи та соціологи свого часу, зокрема француз Жорж Ваше де Лапуж, британець Хаустон Стюарт Чемберлен, німці Отто Аммон, Герман Клаач та Людвіг Вольтман, американець Медісон Грант та багато інших.  Наука про людину увійшла в ХХ століття в новому вигляді. І філософія, і наука відмовилась від ідеалістичного погляду на історію, як на процес прогресу. Люди одночасно можуть як еволюціонувати, так і вироджуватись і від цього залежить доля націй і в цьому лежить коріння нерівності людей. Рене Генон обґрунтував це філософськи, Герман Клаач обґрунтував це біологічно. Тепер історія людства це не повсякчасний прогрес, а цикли падінь і підйомів.

Але в ХХ столітті знайшлися ті, що зажадали реанімувати ламаркізм. Першим відомим реаніматором став всесвітньо відомий карикатурний Трофим Лисенко. Те ще отримало назву "лисенковщина" це є по-суті "неоламаркізм". В СРСР неоламаркізм став основою ідеології, і всіх противників цієї течії просто позбувалися, як талановитого радянського генетика Миколая Івановича Вавілова. Але вам збрешуть, якщо скажуть, що "неоламаркізм-лисенковщина" помер разом з СРСР. Безумовно Європа, маючи традиції антропологічних шкіл та високі імена науковців, не могла прийняти цю вакханалію. Але поступово вдалося внідрити неламаркізм і у західну науку. Сьогодні "неоламаркізм" називається популяційною генетикою та синтетичною теорією еволюції, особливий вклад у яку внесли Джуліан Хакслі та сучасний запеклий борець з релігією Річард Докінз. Річарду Докінзу радив би звернути увагу на іншу релігію - "ламаркізм", який він пропагує в своїх працях і згадати, що думав про нього Дарвін. І сьогодні, якщо хтось наважиться критикувати теорію, котру в ХІХ столітті розбили в пух і прах, про яку навіть говорити серед освічених людей вважалося не пристойним, то в сьогоденні такого вченого придадуть анафемі, зацькують і звільнять з усіх постів, як типові релігійні фанатики. Ім'я цього нового сектантства - "неоламаркізм" і не дай вам Боже зачепити хоч одну тезу релігійного догмату ламаркістів - всі люди рівні, рас не існує, людство повсякчас прогресує, дегенерація не стосується людства, інтелект не залежить від генів і взагалі генетичного детермінізму не існує. А якщо зачепити, то буде вам біда. Як це сталося з нобелівськими лауреатами Уільямом Шоклі та Джеймсом Уотсоном, котрих ламаркістська інквізиція предала анафемі і навіть нобелівська премія не допомогла.

Ну а нам треба повернутись до Артюра Жозефа Де Гобіно, з ім'ям якого пов'язаний підйом науки про людину у ХХ столітті плювати з високої гори на толерантність.

Уривки з праці "Опыт о неравенстве человеческих рас":

"Я склонен думать, что народы гибнут потому, что они выродились, а не по иной причине; они делаются окончательно неспособными пережить внешние удары, удары злосчастной судьбы, не могут подняться на ноги и корчатся в агонии. Если они умирают, то лишь потому, что не обладают перед лицом опасности той силой, которая отличала их предков, одним словом, они выродились окончательно"

"Итак, я считаю, что слово «вырождение» применительно к народу должно означать и означает, что этот народ уже не имеет тех качеств, которые имел прежде, т. к. в его жилах течет другая кровь. Скажем по-другому: сохранив прежнее имя, он не сохранил расу, к которой принадлежали его основатели; наконец, человек упадка, называемый «выродившимся» человеком, есть продукт, отличающийся с этнической точки зрения от героев великих эпох. Хорошо, если бы он оставила себе хоть часть своей сущности, однако чем больше он вырождается, тем быстрее эта сущность исчезает. В нем уже преобладают гетерогенные элементы, они-то и составляют совершенно новую национальность, причем новую в худшем смысле; он уже не принадлежит к тем, кого все еще считает предками — разве что отдаленно напоминает их. Он вымрет окончательно, а вместе с ним и его цивилизация. Это произойдет, когда первородный этнический элемент окажется настолько разбавленным примесью чужих рас, что виртуальность этого элемента уже не имеет существенного значения. Разумеется, нация не исчезнет в физическом или абсолютном смысле, но практически ослабнет до такой степени, что вырождение можно считать завершенным со всеми его признаками".

"Очевидно, что исчезновение расы-победительницы в разных регионах происходит разными темпами. Тем не менее этот процесс всюду идет до конца, и везде он завершается задолго до того, как исчезает цивилизация, рожденная этой расой; иными словами, народ может жить, существовать, функционировать, даже становиться сильнее уже после того, как исчезла движущая сила его жизни и славы. Возможно, здесь есть противоречие с тем, что сказано выше? Нисколько, потому что если влияние цивилизующей крови ослабляется, то остается энергия, когда-то вложенная в покоренные или присоединенные народы: так, институты, которые создал покойный цивилизатор, законы, которые он сформулировал, модель нравов, которые он оставил, живут и после его смерти. Конечно, нравы, законы, институты видоизменяются, искажаются, теряют свою силу и актуальность, но пока хоть что-то от них остается, здание стоит, в теле живет душа, труп еще двигается. Когда первоначальный импульс делает последний вздох, все заканчивается, ничего не остается, цивилизация умирает".

"Теперь, как мне кажется, я имею все необходимое, чтобы решить вопрос жизни и смерти наций, и заявляю, что ни один народ никогда бы не умер, если бы состоял из одних и тех же национальных элементов". 

"А вот аксиома научная: «Все люди, — утверждают защитники человеческого равенства, — наделены равными интеллектуальными инструментами одной природы и одинаковой значимости». Может быть, цитата не совсем точная, зато смысл ясен. Выходит, что мозжечок гурона содержит в себе зародыш духа, коим отличается англичанин или француз! Почему же тогда в течение многих веков он не открыл ни печатного станка, ни паровой машины? Я вправе спросить у этого гурона, если он такой же, как наши соотечественники, почему воины его племени не дали миру Цезаря или Карла Великого, и по какой досадной случайности его певцы и лекари не сделались ни Гомерами, ни Гиппократами? Вместо ответа на этот каверзный вопрос обыкновенно предлагают теорию о географическом или климатическом факторе. Согласно ей, какой-нибудь остров никогда не увидит того прогресса, какой обычен для континента; на севере не будет того, что есть на юге; в лесах невозможны достижения, которым способствует открытая местность и так далее. Влажная болотистая почва приведет к расцвету цивилизации, которая непременно зачахнет в жаркой Сахаре. Как бы ни были изощренны такие гипотезы, факты упрямо опровергают их. Несмотря на ветер, дождь, холод, жару, скудную или, наоборот, слишком буйную растительность на всей земле, на той же самой почве существуют бок о бок и варварство и цивилизация. Забитый феллах жарится под тем же солнцем, что и могущественный жрец из Мемфиса; ученый профессор из Берлина живет под тем же суровым небом, которое взирает сверху на нищету полудикого финна".

"Чтобы пояснить эту мысль, добавлю, что я нисколько не умаляю значения географического положения для некоторых городов, например, морских портов, столиц и центров торговых путей. Никто не будет оспаривать этот факт в отношении Константинополя и Александрии. На земном шаре есть точки, которые можно назвать ключевыми: скажем, городу, который будет построен на Панамском перешейке на берегу будущего канала, суждено будет играть большую роль в мировых делах. Но роль живущей там нации будет зависеть от ее способностей. Расширьте существующую в том месте крепость, выкопайте канал у ее стен, затем заселите ее людьми, и тогда от вашего выбора поселенцев будет зависеть будущее нового города. Если они окажутся неспособными в полную меру использовать такое счастливое преимущество, как место объединения двух великих океанов, значит, население покинет город и будет искать счастья в другом месте".

Завантажити працю Артюра Жозефа де Гобіно "Опыт о неравенстве человеческих рас" можна тут.