хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

Заметки с меткой «молитва»

Страстная Пятница

До Пасхи осталось всего два дня. А сегодня наступает Страстная Пятница. В этот день вспоминают о страданиях, смерти Иисуса Христа на кресте, снятию Его с креста и погребению. 
"Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего единородного, дабы всякий, верующий в Него, не погиб, но имел жизнь вечную" (Ин. 3:16). 
P.S. Поздравляю всех с наступающими праздниками! 
#страстнаяпятница #пасха #молитва #отченаш #prayer #православие#христианство #иисусхристос

Когда ты умерла .

  Никто не знает , что с ним будет наверняка . Кроме одного .   Бессмертных нет. Когда , где и каким образом  человек умрет неважно, важно что смерть заложена в самом нашем рождении . Но об этом страшно подумать даже. Мы как бабочки , хоть   я уже и в бабочках не уверенна.  
   С тех самых пор , как я увидела себя мертвой в кресле (  я себя и не узнала сразу , думаю это кто там сидит такой толстый  с высунутым языком ), потом под люстрой - под люстрой была тоже я , но другая , а какая не вспомню, без языка точно .  Потом туда - сюда , и я вернулась в себя потому что испугалась хрен знает куда лететь. Мне тогда было очень больно очень долго . НО после туда- сюда сразу пошла на поправку .  
  И смерть стала мне интересна как новая жизнь .  До этого интерес был  , но другой , почему мертвые просят чтобы за них молились.  И еще про ад можно поразмышлять . Хоть, как оказалось , его нет ,   
  Всё будет хорошо . 

О сидуре с подстрочным переводом на русский язык

Кавана наполняет слова молитвы смыслом и создает уникальную связь с Творцом, которая влияет на происходящие с нами события и влияет на исправление всего мира. Под понятием кавана мы понимаем направление мыслей и эмоций в молитве. Фундамент каваны это простое понимание смысла произносимых слов. Комментарии мудрецов добавляют более глубокое понимание слов, выстраивая прекрасное строение нашей молитвы. Так же как и в строительстве невозможно пропустить фундамент, так и в каване нельзя упустить простое понимание смысла слов.  Сидур с подстрочным переводом строит прочный фундамент молитвы даже для пользователя, который только недавно научится читать на иврите.

Чем отличается новый сидур от выпущенных ранее? Для ответа на этот вопрос откройте обычный сидур с переводом. Даже свободно владеющие ивритом пользователи могут встретить слово, перевод которого они не знают или не помнят. Перевод на отдельной странице решает эту проблему, но цена этого решения - потеря концентрации в молитве. Требуется время, для того чтобы найти нужное слово на странице с переводом и для того чтобы вернуться в место молитвы на иврите. Как правило, такая ситуация повторяется и пользователь обычного сидура просто продолжает молитву, теряя смысл слова, перевод которого он не помнит. Так появляется конфликт между важнейшим желанием понимать смысл молитвы и сохранять концентрацию в молитве. Сидур с подстрочным переводом полностью решает эту проблему даже для пользователя, который учит иврит, уже умеет читать, но еще не понимает смысла большинства слов.

 

Молитва связывает нас с Творцом - источником всего в чем мы нуждаемся и о чем мы мечтаем.

Закажите сидур с подстрочным переводом на сайте https://ru.soferstore.com, и сделайте неоценимый подарок для себя и близких.

Олег Володарський: «Отець Онуфрій – Українець з великим серцем»

 

Молитва

О Пречиста Владичице Богородице, всечесна наша Мати, Ігуменя всіх православних обителей чернечого житія, у Святій Горі Афонській і по всій вселенній сущих! Прийми смиренне моління наше і принеси його до Всещедрого Бога нашого, нехай спасе душі наші Своєю благодаттю. Споглянь на нас милосердним Твоїм оком і Сама зверши в Господі наше спасіння, так, як без милості Спаса нашого і Твого святого клопотання за нас, не зможемо, окаянні, звершити своє спасіння, бо занедбали життя наше в суєтах мирських, а вже близько часи жнив Христових і день Страшного Суду наближається. Ми ж неприкаяні, у безодні гріховній потопаємо через нерозсудливість свою, по сказаному від святих отців, засновників ангельського життя у плоті, що останні монахи розгнузданістю житія свого уподібняться мирським людям, що і збувається нині, так, як останнє чернецтво наше плаває життям своїм в морі житейському, посеред великої бурі і негоди, і святі обителі наші в прасі перебувають, через гріхи наші, Всеправедний Господь наш Ісус Христос так благозволив, ми ж недостойні не маємо де голову прихилити.

 

О найсолодша наша Мати Ігуменя! Збери нас воєдино розсіяне стадо Христове і спаси православне, монашество останніх часів, і всіх православних християн сподоби райського житія з Ангелами і всіма святими у царстві Христа Бога нашого, Йому ж честь і слава, з Безначальним Його Отцем і Пресвятим Благим і Животворчим Духом на віки віків. Амінь!

 

Мироточива ікона Божої Матері «Ігуменя Манявська». У 1652 році Скит, як і увесь край охопило «моровое поветре», страшна чума косила людей. Померло дуже багато монахів. У молитвах ченці ревно благали Господа про помилування. І ось 22 грудня ієромонахові Філарету з’явилася Пресвята Богородиця у багряній мантії, яка увійшла через святі врата (ворота) у монастир, і увійшовши до храму «Благовіщення Пресвятої Богородиці» і тут зупинившись, сказала: «Вже припиниться пошесть».

 

Ієромонах Онуфрій. Хресто-Воздвиженський храм Манявського монастиря. Праворуч від алтаря, біля ікони Божої Матері Ігумені Манявської монах Онуфрій читає молитву. Ще одна святиня українського Афону – ікона, що мироточить.

Мене наповнює тиша та спокій. Ця молитва підіймає та несе не просто за межі храму, а за межі усвідомлення буття. Навпроти мене молодий священик, монах. І просто Українець з великим серцем. Впевнено, усвідомлено він читає молитву, а мої думки линуть над подіями останніх п’яти років, а душа благає: «Господи, подаруй нам мир!».

Згадую, як мій молодший син, будучи ще зовсім маленьким, під час трапези в Почаєвському монастирі, на яку ми завітали під час нашого візиту до цієї обителі, вигукнув, скуштувавши пісних страв:

– Тату, яка вбога їжа!

– Синку, ти правильно сказав – в Бога. Господь навчає нас, – відповів я йому тоді.

А зараз, через 15 років, він подорослішав і щоранку та щовечора говорить з Богом. 21 рік пішов на те, щоб навчити його відчувати Бога. Діти складно до цього йшли. Та коли я привчив себе до того, щоб любити їх, звертаючись до Всевишнього, то і вони почали спілкуватися зі мною через Бога.

Вже скоро мої діти будуть навчати своїх дітей. Я не буду нічого нав’язувати. Просто буду любити їх з мовчазною вірою. А вони, навчившись говорити з Отцем Небесним, коли-небудь розкажуть своїм дітям про те, що серед нас є Бог.

Як неймовірно добре, коли ти відаєш про таке майбутнє, коли Господь допомагає тобі обрати правильний шлях. Ти дихаєш на повні груди, розправляєш плечі і з любов’ю та силою дивишся на ікони і просиш благословення.

 

Я набагато пізніше зрозумів, звідки прийшло відлуння цих думок під час молитви, котру читав Онуфрій, – така ж батьківська турбота митрополита Івано-Франківського і Галицького Іоасафа відчувається до кожного священнослужителя цієї обителі. Це батьківське виховання. Те генетичне та рідне, що було необхідне нам з давніх давен, а останні 100 років – життєво важливе.

 

Монах Онуфрій не приховував свого хвилювання. Та, не зважаючи на це, про віру він говорив впевнено та усвідомлено. Во істину, школа віри. Школа сильної віри в Бога і Україну. В якийсь момент мені стало неймовірно соромно. Ми живемо там, в миру, серед метушні та байдужості сьогодення, а вони тут в молитві та тиші, де кожен день – часточка вічності. Різні світи, різні прагнення, такі різні цінності.

Нація – це тіло Христа. Це єдиний духовний егрегор, в якому є місце для милосердя, співчуття та любові. Монахи Манявського монастиря, цього українського Афону, моляться за усіх нас. А що робимо ми? Чи стане в кожного з нас духу подивитися в очі священику, котрий відрікся від мирського, щоб молитися за нас, і щиро покаятися?

Як ми зможемо дивитися в очі тим, хто повернувся з війни? А тим, хто заплатив за мир на нашій землі найдорожчим – життям власної дитини? Ми повинні це зуміти. Мусимо! Це наш священний обов’язок. Подивитися на ікону і пошепки промовити: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ».

Герой програми Ієромонах Онуфрій

https://youtu.be/-qv4oaYpg0A

Олег Володарський: «Гуцульщина – край української Шамбали» Ч. 2

 
Моя люба Гуцульщино, мої надзвичайні гуцули, частинка мого серця назавжди лишилася з вами! 

І в той же час є святиня, котру не давали розбудовувати та примножувати – Манявський Скит. Ікона матері Божої Одігітрії. Преподобні Іов та Феодосій. Це ВЕЛИЧНА історична спадщина НАШОГО народу, про яку кожен із нас має знати.

В підземному храмі Гроба Господнього тихо та затишно палали свічки. Напівтемрява. І неймовірний спокій.

Отець Василій. Виважений, усвідомлений в Господі священик. Всією своєю суттю прагне роз’яснити, підтримати, допомогти.

Архімандрит Сафроній. Духівник Манявського Скиту. Це той священик, який підтримує дух та віру своїх братів – монахів обителі. Дуже наповнена людина, розмірена, некваплива. Над нею не владні пристрасті матеріалістичного світу. Човен, що пливе по чистій та дзеркальній воді. Навіть не уявляю, яких сил це йому коштує. В молитві.

Ієромонах Меркурій. Нам опустили ікону Манявської Божої Матері, розповіли чарівливу історію її появи. Після «Сповіді» я став на коліна перед цією святинею та мав змогу помолитися до неї. Я ще довго буду дякувати Богу за таке диву і подумки часто буваю там, в пустому на той момент храмі, на колінах, перед цією іконою.

Ієромонах Онуфрій. Не зважаючи на юний вік, він настільки ясно усвідомлює себе в Господі! Він несе Слово Господнє і так щиро радіє цьому. Там у величному храмі мені пощастио бачити перед собою юного та самостійного громадянина України. Тим більшим відчувався контраст між двома світами, двома зовсім різними вимірами. Світом тиші, спокою, молитви, благодаті й ніжної любові та іншим світом, метушливим і захаращеним, куди так не хочеться повертатися.

Поряд із надгробною плитою, котру дивом вдалося врятувати та зберегти, ми розмовляли зі схеромонахом Сергієм. Таїнство… глибокий священик. Родом з Донецька, він надзвичайно вдячний Богу за те, що відведений йому час він має змогу провести в Манявському Скиті. Обривки фраз… уламки думок…

Як пояснили мені монахи, він на прямому протистоянні з дияволом. Там своє світло і своя темрява. Монах жертвує мирським в ім’я Господа. Це урочисто і трагічно… Це заворожує і болить…

Настоятель Манявського Скиту отець Феогност. Був надзвичайно здивований. Вперше в житті зустрів священика, тим паче монаха, котрий постійно посміхається, жартує, сміється і сприймає життя з таким неймовірним позитивом.

Вже під час діалогу отець Феогност дозволив собі відкрити те, як багато йому болить, як мудро він усвідомлює життя, як щиро поважає Слово Боже… Та сприймає життя як шлях в Господі. І робить це з посмішкою. Щирою, по-дитячому відкритою посмішкою.

В Манявському Скиті атмосфера добра і поваги. Нас запросили на вечерю. Ми молилися перед трапезою. Проста їжа. Пісна. Божа.

Храм під яскравими зірками. Божа обитель серед величних гір. Дуже тихо… Без зайвої розкоші, проте з такою величезною душею.

Маленька та чарівна країна Оксани Сусяк. Патріот. Націоналіст. І ніжна, ласкава та затишна гостинність. Так багато в будинку зроблено тендітними ручками господині. А ще ікони, глиняний посуд… Неймовірно теплі та добрі спогади.

Іконописці та художники Микола та Людмила Ребенчук. Виставка їх робіт в музеї Гуцульщини. Світлий та набожний Микола. Усвідомивши суть передачі, він не вагаючись відкрив свою душу. Мужній вчинок. Корінна киянка, нащадок стародавнього роду, дружина Миколи – Людмила. Скромна, совісна, трохи сором’язлива людина. Це вона написала ікону Криворівнянської Божої Матері. Дуже світла сімейна пара.

Юрій Крученяк. Ця людина повністю віддала себе вивченню гуцульського етносу. З ранку до вечора він працює в музеї Гуцульщини, ходить в експедиції горами. Пристрасно цікавиться всім, що пов’язано з його землею. Фанат.

Наталя Кумлик. Донька музиканта-віртуоза Романа Кумлика, котра відродила музей в пам’ять про батька та назвала музей на його честь. Цікава, захоплююча екскурсія, нескінченний потік відвідувачів. Вона грає на неймовірній кількості музичних інструментів. Продовжує справу батька. Дух цієї людини надзвичайно високий. Глибоко віруюча людина. Для мене ця людина стала відкриттям. Я не помиляюся в тому, що час і молитва створять диво.

Отець Михайло. Верхній Ясенів. Храм Святого Духа. Діти на війні. Старовинні ікони, моці святих… І священик, який по-дитячому щиро переживає за свою любу Україну.

Боцвінок Марія Михайлівна. 90-річна гуцулка. 7 дітей. 17 онуків. 20 правнуків. Чекає на праправнука. Родина членів церковної двацятки. Пам’ятає Австрію, Польщу та Московію на рідній землі. Надзвичайні сила та мужність.

Отець Назарій. Разом із громадою відбудував три храми. Сильний та незламний духом священик. Від нього віє Україною. Подарував нам дві ікони. Молимося!

Усвідомлений та творчий гуцул Руслан Трач. Він відроджує бойове мистецтво гуцулів – ХОРС. Він дивиться вглиб себе і свого народу, вірує в нашу культуру. Такі українці можуть сміливо говорити за всіх нас. Вони – майбутнє нашої країни.

Юрій Соломченко. Мисливець за білим щастям. Гори, гриби та спілкування. Спокійний, легкий, думаючий. Ми розмовляли. Щиро, відкрито та чесно.

Дмитро Дзвінчук. Не бачу сенсу перераховувати його наукові здобутки та регалії. Етнічний Гуцул, котрий має безпосередній стосунок до виховання нашої молоді. І має на це моральне право – він дихає країною, йому болить Україна.

ПЛАСТ. Степан Волковецький. Політик. Дипломат. Громадський діяч. Просвіта. Пройшовши величезний шлях, він прийшов до колиски української державності. І сьогодні бачить її в організації виховання молоді і соціуму, відновленні та збереженні нашї історичної та культурної спадщини.

Михайло Січка. Запеклий, націоналістично заряджений УКРАЇНЕЦЬ. Поміркована бесіда. Високе сприйняття державності. Пишаюся нашою молоддю.

Олександр Сич. Дуже важливо було побачити не посадову особу, голову обласної ради, а людську, УКРАЇНСЬКУ душу. Письменник, історик і глибоко віруючий українець. Фундаментальність в усьому. Надзвичайна розмова.

Капеланія – новий, неймовірний, надважливий етап щабель розвитку нашої рідної Церкви. Свято-Троїцький кафедральний собор. Благословення митрополита Івано-Франівського і Галицького Іосафа. Нам надали змогу в той день зняти шість програм. Шість священиків. Шість військових капеланів.

Головний капелан Івано-Франківської області Іван Креховецький. Майдан. Волонтерство. Війна. Впевнений та мужній духівник. Завзятий патріот.

Капелан Степан Гуменяк. Майдан. Волонтерство. Війна. Дуже переживає за воїнів. Всією душею. Всім серцем.

Капелан Анатолій Холевчук. Добрий та стриманий. Він відкрився, коли ми почали говорити про його дітей. Він так пишається тим, що вони моляться.

Військовий священик Федір Мороз. Цей священик користується великою повагою серед тих, хто пройшов війну. Він бере участь в їх житті. Він просто пішов на війну. Духовно і морально. Він проніс її через свою душу.

Капелан Василь Мороз. Молодий та щирий священик, капелан. Він спокійно спостерігав за своїми церковними братами. Внутрішній світ цієї людини неймовірно усвідомлений. Він священик по діду. Уклін Вам, отче!

Віктор Курелюк. Капелан. Він сидів зібраний, наче натягнута струна. Він так високо цінить військове БРАТЕРСТВО. Коли йшов на війну, його дружина чекала на дитину. В день зйомок програми у його донечки був день народження. Стоїк. Вірний ідеалам Батьківщини.

Всі капелани – це Майдан, війна і віра. Вдихнув цю силу і відчув себе під захистом Господнім. Це диво Боже, коли на допомогу нації стають священики, перебуваючи разом з воїнами на передовій.

Віталіна Маслова (Береза Бетула). Ця дівчинка пережила величезну трагедію. Двоє діточок. А вона все полишила і з ранку до ночі займається реабілітацією воїнів, що повернулися з війни. Художник. Вчитель. Психолог. Киянка, що до болю в душі, до щастя в серці закохалася в Гуцульщину.

Лена Рашковська. Адвокат. Гуцулка. Підкорювач гірських вершин та гірських річок. Знавець історії рідного краю, старовинних гуцульських обрядів, пісень, легенд, казок та переказів. Її діти моляться, перш ніж сісти за стіл. В їх сімейному музеї збереглися вишиванки, котрим більше 100 років. Це наш особистий Янгол-Охоронець в цій мандрівці.

Всі 39 героїв цього циклу – це люди, котрих Лена знає особисто і з котрими нас познайомила. Там в Жаб’є (Верховині) саме вона з величезною любов’ю відкрила нам душу гуцульського етносу. І ми закохалися в цю казку. Ми були зачаровані цим дивом. Це дійсно диво, коли так чуєш, так відчуваєш свою землю.

Приїхав шукати Бога. Я знайшов його, жовто-синій. Наш Бог серед нас. Він любить нас і закликає бути сильними. Він вчить не забувати ні про тих, хто на передовій, ні про тих, хто в тилу. Він просить переусвідомити сотні років темряви та байдужості.

Моя рідна і люба Гуцульщино, мої надзвичайні гуцули, частинка мого серця назавжди лишилася з вами!


Олег Володарський: «Гуцульщина – край української Шамбали»

Частина 1


СТАРОДАВНЯ МОЛИТВА НА ЗЦІЛЕННЯ

Благословенний Господь, Бог мій від віку й до віку. Отче небесний, в ім’я Icyca помилуй мене, Душе святий прийди і помилуй мене! Твоє ім’я – Святий, тож утверди мене на шляху покаяння й очисти від усякої скверни. Твоє ім’я – Милосердний, тож будь милостивим зi мною, грішним. Твоє ім’я – Друг вірний, тож підтримай мене в нещасті й навчи мене Cвoєї вipноcтi. Твоє ім’я – Дух животворящий, тож оживи мене. Твоє ім’я – Спаситель, тож порятуй мене. Твоє ім’я – Бог кріпкий, тож укріпи мене. Твоє ім’я – Всемогутній, тож niдійми мене Своєю силою. Твоє ім’я – Цілитель, тож вилікуй мою душу i тiло. Твоє ім’я – Воскресіння, тож воскреси мене, о Icyce, Предвічний Царю, підніми мене недужого, влий в мене силу духа Твого і зціли мене. О Icyce, учителю покаяння, випрям серце моє! Biд кожного гріха мого вилікуй мене! О Icyce, досконалий лікарю, прийди до мене, від усякої недуги зціли мене! О Icyce, небесний хлібе, насити мене міццю тіла Свого, вилікуй мене! О Icyce, пресвятою кров’ю оживи мене! Силою всевоскресаючої крові зціли мене! О Icyce, в ім’я Tвоїx пресвятих ран спаси мене! Заслугами пресвятих ран вилікуй рани моєї душі i тіла! О Icyce, повний милосердя перед ликом Отця, заступись за мене! Силою прощения гріхів, про яке благаю, зціли мене! О Icyce, yтixo самотніх i плачучих, почуй мене! Biд усякого зла i недуга вилікуй мене! О Icyce, нaйвipніший друже, прийди до мене, Силою любові, що все оживляє, зціли мене! Всемогутній Боже! В ім’я завіту в кpoвi Сина Твого, приведи до покаяння i зціли усю icтoтy мою й усе життя моє, щоб міг я у миpi й paдocтi в усьому приймати Твою святу волю i славити Твоє величне i святе ім’я. Амінь!

 

ШАМБАЛА – метафізичний центр світу та місце перебування царя світу

Шамбала залишається таємничою країною, жителі якої знають закони керування природою і людством, за що їх стали іменувати Вчителями.

Шамбала, за легендами, розташована у важкодоступних районах Тибету. Проте вхід, завдяки Вчителям, можна знайти всюди.

Вона залишається тим самим об’єктом, котрий розшукують усі, хто пристрасно бажає відкрити незвідане, відкрити таємниці законів природи – від звичайних авантюристів до талановитих вчених і співробітників спецслужб світових держав.

Добре відомі пошуки Шамбали Миколою Костянтиновичем Рерихом під час трансазійської експедиції, коли наукові пошуки були сплетені з діями радянських розвідників і англійської колоніальної влади, які прагнули зберегти свій контроль не стільки за таємничими країнами, скільки за територіями, що належали Великобританії. Це перетворювало Шамбалу ще й на символ боротьби за панування в світі.

Ми поїхали з Києва на самому краєчку року, що минав. Важкого року для кожного свідомого українця. Іде війна.

Зовнішній ворог невпинно перевіряє нас на міцність, внутрішній – вихитує продажними стегнами на всі боки, аби якомога дорожче себе продати.

Було відчуття величезної чорної хмари, від якої ми бігли. Бігли, щоб побачити сонце, щоб вдихнути на повні груди морозного гірського повітря, щоб знову жити у вірі та любові до Господа нашого Ісуса Христа.

 

Залишити позаду себе все зайве, аби наповнитися новим у самісінькому серці УКРАЇНСЬКОЇ ШАМБАЛИ – ГУЦУЛЬЩИНІ. Цю поїздку ми запланували ще у вересні – і з того часу з нетерпінням чекали.

Людина, котра надихнула нас на цю поїздку, завдяки якій Гуцульщина відкрила нам свої теплі та ласкаві обійми і без допомоги якої Гуцульський цикл взагалі б не відбувся – адвокат, патріот України, гуцулка тілом і душею, Лена Рашковська. Янгол-Охоронець своєї любої землі.

Передчуття дива, казки. Шепіт Бога… Лена так і відповідала героям програм: «Він приїхав шукати Господа».

Досі не знаю, як назвати все те, що я там знайшов, усвідомив. Пізнати, поринути, повчитися, вклонитися древній культурі, стародавньому етносу. Безліч нових, незнайомих слів, сила силенна вражень…

А ще там, в тиші гір, у посмішках щирих облич, і що «найсмачніше», в привітному вітанні кожного перехожого:

– Слава Ісусу Христу!

– Навіки слава Богу!

– Христос рождається!

– Славімо Його!

Госпідко, Прадчер, Лельо… Я знаходив для себе такі слова та світосприйняття, які викликали в мене такий захват, що інколи я забував як дихати. А потім вдихав на повні груди… Мене кликало до себе піднебесся, мене надихало ЖИТИ!

Навіть ікони, що беру з собою в дорогу, так по-домашньому і затишно прийняли цей гуцульський Світ. Світ добра та любові, тиші та самотності, чарів та казки. Але…і світ споконвічної непокори та поваги до своєї культури та історії.

 

ИНЧИЙ СВІТ. Абсолютно інакше світосприйняття. Ми часто повторюємо одну і ту ж помилку, розмінюючись на одноразові капці та зачиняючись в готелі, не помічаємо тієї ніжності, що дарує нам Бог.

Кожен ранок на Гуцульщині, в горах, починається з молитви та суміші ароматів палаючої ватри та свіжого гірського повітря. МИ – це не лише Тризуб, знак сили та нескореності. МИ – це і повна Чаша. Чаша Грааля. Та котру всі так шукають, а вона тут, посеред гір, на хрестах і куполах церков, в пам’яті та історії гуцульського етносу.

Це не тільки та культура, котру ми тільки починаємо відшукувати, відроджувати, усвідомлювати, це і спадок цивілізацій, про існування яких ми можемо лише здогадуватися. І нехай це буде казкою для нас усіх… Адже казка – це диво, а диво – це присутність Господа в нас самих і в усьому, що нас оточує.

 

Вони (гуцули) дуже недовірливі. Вже надто часто урбанізований світ чіпав їх душу своїми брудними руками. Їх це дуже засмучує. Їм це болить. Болить, коли є різниця в пріоритетах і цінностях.

Вони дивовижно богомільні. Вони стають навколішки перед іконами. Вірять беззастережно, самою душею. Тим сильніше відчувався контраст з куполами та храмами Києва.

Ми дуже схожі, бо й цей маленький та гордий етнос не визнав чужинців та загарбників, він не скорився, залишившись вірним Богу і Україні.

Я можу спокійно обернутися до них спиною, знаючи, що вони не зрадять, допоможуть, підтримають, подадуть руку, підставлять плече. Усвідомлення цього дарує крила…а в храмі Криворівні з’явилася ікона на здійснення творчих задумів.

Вони живуть, киплять, будують музеї, працюють, виховують дітей і надзвичайно люблять Україну. Коляда, бартки, аркан, хорс, опришки, Довбуш – я надзвичайно щасливий тим, що завдяки Гуцульщині ми це все не втратили і можемо до цього доторкнутися.

Василь Саманюк та Юрій Попович, герої Закарпатського циклу, надихнули мене на роздуми про гуцульський етнос. Довго не міг зрозуміти, чому відео з полонини та гуцульські співанки викликають такий ажіотаж серед глядачів.

 

Тільки відчувши на собі Гуцульщину, усвідомив – сила природи, шепіт Бога, місце сили… Піднімаючись на полонину, ти залишаєш у підніжжя все, що знав про себе, про життя, а замість цього там, на вершині, тебе наповнює щось нове. Те, що ти ще довго будеш намагатися усвідомити.

Перезавантаження. А у підніжжя гір дерев’яні храми та стародавні ікони, церковні двадцятки, синьо-жовті та червоно чорні прапори, священики, що ще з діда-прадіда, тримаючись родинних традицій, присвячують своє життя Богу і Україні…

Тут живе совість. Тут хліб спочатку молять, а потім їдять, тут кожна дитина знає молитви та ікони.

Це диво. Боже диво. Культура віри зберігалася віками і ніхто не зміг її знищити. Ні лях, ні мокші, ні фердінандці. Вони насаджували своє, та набуте не знищило споконвічне, а лише доповнило його. Уламки цивілізацій – Рахманська паска, санскрит, одяг, взуття, балки будинків з хрестами…

«Лельо!» – кликав Ісус до Отця Небесного. Мене поглинуло це диво гірських вітрів та мелодійних пісень. Внутрішній танець. Сильний. Нестримний. На краю життя та смерті багатьох поколінь.

Глибина…неосяжна глибина, жовто-синій! Велич та ніжність Гуцульщини.

 

Цикл «Українська Шамбала» ми розпочали зі зйомок програми з головою Верховинської районної ради Іваном Шкіндюком.

І з самого початку моє світосприйняття зазнало нищівного удару. Заміть очікуваних, звичних для мене краватки та бюрократичності – вишиванка та майже година усвідомленої, щирої бесіди про Бога. У мене в голові не вкладалося, що таке можливо.

Життя зробило мене опозиціонером «бюрократичної машини», що так часто і байдуже перемелює в своїх жерновах нашу свободу, наше майбутнє. А тут державний чиновник високого рангу, котрий пам’ятає та шанує діда, який не виходив з дому 20 років, гидуючи радянщиною і щодня досхід сонця читав молитву.

Глибокий діалог. Сильний. Неймовірно гострий.

Про зйомки програм зі священиками завжди домовлявся безпосередньо з ними самими. Та настав момент, коли захотілося це зробити правильно, канонічно, попросивши благословення митрополита Івано-Франківського Іосафа. Це дуже важливо. Це наче покута. Це бажання робити правильні вчинки, від яких на душі легко та вільно.

Митрополит зустрів нас в своїй резиденції. Він був щирий, привітний та по-батьківськи добрий до нас. Так тепло і ніжно… Ми говорили про сьогодення. Мудрий та духовний Воїн. Характер. Сильний та потужний характер не сховаєш за рясою. Сила. Добра сила. Від Бога.

 

Шестеро капеланів та шестеро монахів Манявського Скиту. Духовне воїнство в найсакральніших його проявах.

Не просто мені дався підйом до видатного гуцульського музиканта, заслуженого працівника культури Миколи Ілюка. Наскільки сильно треба любити музику та Україну, щоб власними силами створити музей?!

«У трембітаря» – місце, в якому ще глибше відчуваєш силу і самобутність гуцульського етносу. Микола неймовірно справжній. І як він ВІРУЄ в свою землю. Я слухав його, наче дитина.

В селі Красник, в 20 кілометрах від Верховини живе Василь Тупилюк. Голова церковної двадцятки. Музей. Балки із хрестами. Надзвичайне знання та усвідомлення Святого Писання. Це гордий, самобутній та вольовий орел, котрий споглядає за історією і культурою свого гуцульського етносу з високої гори, з найвищого дерева. Кремінь.

В цьому ж селі Красник затишна дерев’яна церква. Отець Юрій Мануляк. Тиха, але сильна бесіда і спокійний, впевнений погляд священика, свято віруючого в силу Господа. Бувають програми, після яких ти відчуваєш тишу та спокій на душі.

 

У Верховині на центральній вулиці, неподалік один від одного розташувалися два храми – КП та УГКЦ. Завітавши до католицького священика Романа Болеховського на ранкову молитву, ми відчули себе в домі Божому, усвідомлювали себе в УКРАЇНСЬКІЙ церкві.

Ми єдині. А історичні помилки виправить Бог. Ми простягнемо руки одне одному. З терпінням та розумінням. Ми єдина нація. Отець Роман так тепло обійняв мене після передачі. Щиро, по-братськи, по-християнськи. Вклоняюся.

Відкриття Гуцульщини. Василь Триндохір. Філософ. Думаюча людина. Волонтер. Соціальний працівник. Саме йому я вдячний за стародавню молитву в епіграфі до цієї статті. Сам про себе говорить: «Не той гуцул, що родився, а той що згуцулився». Він назавжди закоханий в Гуцульщину.

Із вечірніх сутінок, трохи втомлений непростою дорогою, прийшов до нас чоловік, в чиїх очах застигло відлуння війни. Дикий та зухвалий ВОЇН. Відвертий. Справедливий. Фанатичний українець. Він шукає себе. Бореться із собою. Та впевнено і завзято рухається вгору. Воїн російсько-української війни. Андрій Фафлей.

Старовинний храм у Криворівні. І його настоятель, Іван Ребарук – священик, котрий разом зі своїми прихожанами так свято вірує в Господа. Криворівнянська Божа Матір. Ікона на здійснення творчих задумів.

 

Там, високо в горах, люди так часто стають на коліна перед іконами, перед Господом. І так щиро моляться за наших воїнів, за Україну. Моєму здивуванню немає меж. Які ж вони УКРАЇНЦІ!

Саме від отця Івана я почув надзвичайно важливу річ – не тільки ми молимося за Небесну Сотню, а й вони Там моляться за нас і за Україну. Він живе в Господі та говорить собі і прихожанам Правду.

Юрій Стефлюк. Верховина. Священик рідної церкви. Спокійний. Усміхнений та виважений.

Гуцульщина – це усвідомлена тиша. Це безперервний діалог із Богом. Треба лише навчитися чути його шепіт.

Василь Зеленчук. Історик, біограф. Він все життя пропрацював з людьми. На території Криворівнянського храму могили його предків. Він романтик. Я розмовляв з ним біля церкви, а він дивився на гори та розмірковував… Такі люди звикли спочатку уявити, усвідомити, а лише потім щиро та виважено говорити.

Дмитро Стефлюк. Голова ГО «Всеукраїнське товариство «Гуцульщина». Патріот своєї землі. Досвідчений. Думаючий. Усвідомлений. І, що найважливіше, не зважаючи на поважний вік продовжує з дитячої цікавістю вивчати свій гуцульський спадок.

Шлях у 200 кілометрів до Манявського Скита. Наболіло. Мушу сам сповідатися. Я протягом 18 років регулярно їздив в Почаєве. Сильне та святе місце.

Печерські монахи, почувши про знамення Божої Матері прийшли туди молитися та будувати Храм Божий. В печерах, потім в келіях. В холоді та голоді. В аскеті.

Тільки от зараз на святій землі править сатана – мокшанська церква. І, прикладаючись до ікони Єрусалимської Божої Матері, я помітив на величезній люстрі собору герби чужого, ворожого нам народу, що вбиває моїх українських братів та сестер.

Пройде багато часу, перш ніж ми зможемо очистити це святе місце від скверни. Відмолити.

Ересь 3.

                                      Из цикла Ереси. 

"Если у нас всё хорошо, Бог забыл о нас"  , - скорбили то есть огорчались наши предки. КАк мы сейчас говорим  "полоса белая, полоса черная" .  Только  я лично  в белую полосу о черной не помню.  Церковь прогуливаю и к Причастию иду обычно если в доме закончилось мяско.   Но молюсь каждый день и каждый день читаю хотя бы один псалом.  Люблю Псалтирь;  не знаю почему нравилось ее читать даже совершенно не понимая  её древнего церковно-славянского смысла* .  А сейчас даже удивительно, что  не понимала , хоть, конечно, открывается не всё. 
    "Посмотри , что ты делаешь не так" , - говорил инок Владимир , выслушав моё нытьё. Вначале он говорил :"Жалуйся" .  Издевался наверное , но я жаловалась жалобно -прежалобно.  Он же подарил  молитвослов и научил молиться : Даже если ты не понимаешь , о чем молитва , ты читай , молись и Бог тебя  услышит. 

* Ц-С язык преподают на катехизаторских курсах при Киево-Печерской Лавре  . 

Про молитву



"Молитва только тогда имеет силу, когда исходит из сердца правого и чистого. Краткая внутренняя усердная молитва важнее длинной небрежной... Нет нужды шептать губами и воздевать руки. Должно испрашивать только то, на что Бог может согласиться. Нельзя требовать чудес. Чудеса - ниже дел. Лишь дела утверждают нашу жизнь. Не тому радуйтесь, что духи вам повинуются, но тому, что имена ваши написаны на небесах. Любовь - вот истинное чудо."
Иоанн Златоуст.
(Из книги "Жизнь святителя Иоанна Златоуста")

Боже,збережи нам Україну!

Боже,вбережи нам Україну!
Захисти,як добрий батько,дитину.
Господи,дай міцності духу!
Простягни із неба помочі руку.

Кров і сльози край наш вмивають.
Чорні круки над землею літають.
Знову східна нечисть лютує,
Що не будувала,те руйнує.

Господи,спаси нам Україну!
Я благаю у цю слізну годину.
Дай Архангелів нам в допомогу,
Хай боронять наше небо від злого.

Подаруй нам,Боже,мудрості крила
Й розуміння,що у єдності сила!
Укріпи нас в наших прагненнях,Боже!
В боротьбі цій лиш з Тобою переможем.

Олег Володарський: «Ти помолись, Олесю, за нього…»

 

Звертаюся до коханої дружини Чоловіка, Батька і Воїна Тараса Козлишина

 

Помолися сильно і мужньо. Помолися до болю в душі, до крику. Звернися до Господа і віддай Йому все, що наболіло тобі за ці роки війни. Всевишній почує твою молитву, твою турботу за рідних, за воїнів, за Україну. На бійся Його. Він твій Батько. Він забере твої сльози, твої сумніви, твій біль. Ти доторкнись очима, повними сліз, душею доторкнись до ікон Ісуса і Матері Божої. Віддай на Волю Божу долю свою.

 

І молися…молися останніми силами душі. Проси у нього щастя та покути. Серцем Матері благай за дітей своїх. Попроси їм вільної України. Щасливої і незалежної. Справедливої та мирної. Босоніж, простоволоса, розгублена, цілком не усвідомлюючи себе та навколишній простір, віддай йому все, що є в тебе на серці. Материнському, УКРАЇНСЬКОМУ серці. Попроси за дітей наших, братів та сестер, котрі лежать в холодних окопах і так само вірують в сонячно-завтрашній день. Подивися в Молитві своїй на рідну землю і благай про Мир.

 

Вимоли! І проси у Нього, чисто і щиро, за свою таку добру, таку працьовиту, але таку втомлену і знекровлену Націю. І нехай свічка під іконами в молитві твоїй плаче разом з тобою, забираючи твої сльози і віддаючи тобі своє тепло. Довірся Йому. Він все бачить. Він знає, як тобі боляче.

 

Прокричися крізь себе. Пробач в молитві безсонні ночі, бентежність та неспокій Батька, Чоловіка, Сина і Воїна. Зрозумій в молитві своїй – він не зможе інакше. Зумій побачити і пробачити те, як сильно болить йому Батьківщина. Він так виріс. Він перейняв цю любов з материнським молоком. Це його Меч. Його Щит, подарований йому Богом. Пробач йому те, що він ладний померти заради майбутнього ваших дітей. Він служить душею Господу і Україні.

 

Ти помолися за нього. І пробач його таким, яким він є. Він повернеться. Він завжди поруч. Він зрозуміє. Він знає. Йому треба спробувати змити з себе війну. Він ще там. Частинка його серця, душі залишилась з побратимами на фронті.

 

Він може не знати про твою Молитву. Може не зуміти усвідомити твій біль. Але Покрова Святої Божої Матері берегтиме його. Ти помолися за нього…йому це зараз вкрай необхідно. Стань сильнішою в молитві своїй, щоб люди, котрі його оточують, відчули Силу Господню, що через твою молитву береже його. Там, де є Бог, тиша та спокій, любов та щастя. Помолися Йому. І тихо, пошепки, читай молитву, коли народжений тобою Українець так пишатиметься тим, якого він роду.

 

Ти помолися за усіх нас. Ти Українка! Матір! Дружина! Донька! Ти надзвичайно сильна! Господь почує твою молитву. Ти помолися за нього…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Тарас Козлишин

https://youtu.be/kv0S-qKYpIU

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
60
предыдущая
следующая