Є такі люди, на яких глянеш – і відразу хочеться посміхнутися. Іноді, це просто хтось прохожий, на якого дивишся, а його очі, рухи, жести, так і випромінюють позитив і радість, що навіть у самої настрій піднімається. Але частіше ці люди - це близькі, котрі намагаються підняти нам настрій чи покращити його.

Часто іду мимо дитячого майданчика і мою увагу привертають молоді матусі, які пильно наглядають за своїми маленькими дітьми, як ті граються у пісочниці, сміються, гойдаються, бігають, діляться іграшками, кричать. І то все наповнене таким щастям і радістю, що мимоволі починаєш посміхатися.

Понад Бугом часто помічаю дідусів, котрі беруть з собою на риболовлю внуків, а ті аж світяться від радості, що їм дали у руки вудку, і всі їхні рухи наповнені старанням і радістю. Мимоволі згадую своє дитинство, мимоволі знову посміхаюся…

Часом, доводить йти додому через вулицю, де суцільні квіткові магазини, часто звертаю увагу на вітрини і на людей за ними. Доволі приємна картина, коли юнак купує квіти і дарує їх дівчині, яка його чекає ( так вже склалося, що ця вуличка недалеко від парку, де всі закохані часто прогулюються ). Знову радієш, знову посміхаєшся…

Назвати це відчуття щастям не можу, занадто гучна назва і занадто широке поняття. Не підходить воно. Але все одно, навряд  можна обійтись без цього легкого почуття радості, яке дарують такі прості речі…

Просто хочеться посміхнутися…

День перший. Зрада.

Злива. Забагато коньяку. Йду гуляти в дощ. Шлях до його дому . Дому того, кого не бачила більше ніж півроку. Ромашка на Романа. Гадаю - зайти чи ні. Останній мокрий пелюсток – Так. Заходжу. Несподівано  сталося так,що лишилися вдвох. Сталося…
Цілую розумію, що іду від вас обох,бо не належу нікому..

День другий. Думки окремо-слова окремо.

Якщо подзвонить – відмовлю. Один пропущений. Дзвонить. Я Заїду – Ні. Чому? Бо…Це побачення чи заїзди-переїзди? А як треба? Правильно! З усіма атрибутами. Приїжджає і без них. Нормально. Гуляємо. Пізно. Біжимо на спостерігання зорепаду. Жодної зірки не впало. Проте проти обіймів і поцілунків не відмовляюсь добре пам’ятаючи те саме, але іншого.. Запізнюємось в метро. Ніч. Лишається в мене. Спимо окремо.

День третій. Свято.

Ранок. -Доброго.- І тобі ). Цілую. Граємо... В шахи. Вилазка. Вогнище. Знов дощ. Родина поруч. І він постійно питає. Чому і чим я так засмучена. Дивно. Адже я звичайна,хоча…таке вперше. Але... невже і в чоловіків є інтуїція?! Лишаємо всіх гуляємо ніч. Цілунки . Зізнання. Пустощі. Пестощі. Розходимось. Дивлюсь як він йде і не можу розгледіти чи обертається він. Все. Зникає.

День четвертий. Вертаємось у буденнощі.

День п’ятий. Сюрприз –невдалий.

Наче по справах – насправді до нього. Ось з’їжджу на стрілу,потім пішки до нього на роботу,обожнюю несподівано з’являтись і бачити несподівану радість. Підемо гуляти…Їду розумію, що зуби болять,який саме? Їду. Стріла. Несподівана зустріч - приємна розмова. Але так не довго! Ще так далеко до закінчення його робочого дню. Прямую до нього. Зуб не счухає. Знов дощ. Ховаюсь на сходах величезної,культурної,харківської споруди. Навпроти фонтани,барабанить дощ…Болить зуб. Є пропущені з іншого номеру. Переставляю сімку. Розмовляю. Дощ минає. Болить зуб. Ще так далеко до кінця його робочого дня…Дзвоню до дому. Мам, візьми паспорт,виходь на зустріч,іду до стоматолога.
У стоматолога. Злива. Лікар:- Незрозуміло який зуб,мабуть мудрий.  Полощіть.

День шостий. Хвора.

День сьомий. Сковані щелепи.

Розумію що це розплата. Обіцяю не цілуватись 10 днів. Ванна. Плачу, бо боляче і від розуміння ,що розплата і від болю теж. Не дзвониш – не треба,нащо я тобі така.

День восьмий. А ти, взагалі, живий???

Дивно,жодного дзвінка?Вино. Маякую. Передзвонив,але не почула,не взяла,але перевірила – Живий!

День дев’ятий. У хірурга.

Трошки веселіше,бо не одна я така хвора.
 Рентген.
Хірург: - Рвати вісімку.
- За що?
– Ти навіть жувати на неї не будеш,нащо вона тобі?
– Так він же здоровий! Ну трішки звернув із правильного шляху(як я)
– Нащо він тобі? І верхній такий самий лізе!
– Так правильно мені вони не потрібні ,може будуть потрібні один одному.
– В будь-якому разі треба аби щелепи розійшлися,я в такому стані не можу рвати. Питимеш ось це і це. Полегшає - приходь,ні, краще завтра,думаю,приходь.
 От і добре . Іду . Ні за що не вернуся,тим паче якщо полегшає…Полощу.

День десятий. Навіть мама кинулася.

-А де це Толік пропав?
-А хто зна.

День одинадцятий. Амнезія замість анестезії.

Якщо подзвониш ,скажу: "А хто це?"

День дванадцятий.  Сталося як бажалося.

Я ж сама хотіла розлучитись після тієї ночі. Так і сталося. Подумаєш, на послід ще два дні відгуляли…

День тринадцятий. Сон.

Дзвониш. Привіт. Як ви там? Тільки збираюся сказати про кінець всьому - просинаюсь…

Конкретно ось це
http://blog.i.ua/user/7478690/1994140/
Народилося питання: чому люди бояться самотності та асоціюють її з чимось поганим? Ми самі приходимо у цей світ і самі з нього підемо. Не погано і не добре. Це НОРМАЛЬНО.
Як олівець, наприклад, синій. Це добре чи погано? Це нормально.
Що думаєте?

Пізніше напишу, що вчора зі мною сталося, коли обчиталася замітки про розлучення нашої блогерші.
А поки що - просто цитата на її підтримку


"Знаєш у чому сила жінки? Проплакавши годинами в подушку, вона знайде в собі силу висушити сльози ... навести красу, і вийде зі сліпучою посмішкою, ніби вона найщасливіша у світі, навіть якщо наполовину мертвa..." /Кузьма Скрябін/

Хто в чому одягнеться і як буде в цьому одязі виглядати?
Чужі лосіни, труси, носки, кеди??? Навіщо Вам таке в голові?
Головне не те, що зверху, а те, що в середині! Головне те, яка душа у людини, яке її наповнення . Головне не лосіни, чи носки в босоніжках, а головне те, що людина в цих лосінах робить, Її вчинки! Живіть своїм життям і своїми лосінами    








Добра Вам люди!  

Доброго дня пані та панове... Хочеться, щоб кожний день був Добрий.... або принаймні хоча б просто Був... Інфа, що додається нище дуже важлива, особливо для нашого майбутнього! Люди! Прото ЗНАЙТЕ!!! та не давайте себе і діточок своїх на страту. мова йдеться про те, що заплановано в Росії на 2011 рік.. але.. хто дасть гарантії, що завтра в наші двері не постукають люди в білих халатах з голками наголо... А далі, як кажуть репортери, пряма мова: из последнего заявления председателя РНБО Гончарова: Мне, председателю Русского Благотворительного Общества, была передана информация честными врачами, не желающими принимать участие в УБИЙСТВЕ собственного Народа, о готовящемся массовом УНИЧТОЖЕНИИ НАШИХ ДЕТЕЙ под видом \"новой вакцинации\", уже в первых месяцах 2011 года.

Я не могу подтвердить или опровергнуть данную информацию или ручаться за её  достоверность, но каждый может проверить её самостоятельно.  \"Кто-то\" узнал о наличии у меня данной информации. За нераспространение данной информации или преподнесение её в \"нужном свете\" мне была предложено самому назвать сумму \"вознаграждения\". Вторая часть предложения состоит в том, что в случае моего непринятия данного  \"предложения\" и распространения информации о готовящемся УБИЙСТВЕ  наших детей, я буду неминуемо уничтожен. \"Предложение\" мною отвергнуто и принято не будет.

Защищать свой Народ от уничтожения - святой долг перед Родиной. В соответствии  с Конституцией России и присягой данной нашему Народу  Прекрасно осознавая мощь врагов нашего Народа, понимая, что самостоятельно  распространить информацию о готовящемся УБИЙСТВЕ ВСЕХ НАШИХ ДЕТЕЙ НА ТЕРРИТОРИИ РОССИИ я, скорее всего, не успею, прошу всех распространить данную информацию всеми возможными средствами.  Специально для сотрудников МВД и ФСБ, которые слушают мои переговоры и читают мою переписку.  ВАШИХ ДЕТЕЙ БУДУТ УБИВАТЬ ВМЕСТЕ С НАШИМИ. Поэтому у вас есть выбор: или помочь выжить собственному Народу или закупать гробы для собственных внуков.

1. Прививка рассчитана на девушек от 12-30 лет. Будет вводиться под видом профилактики, Якобы для предотвращения рака груди или матки . Данная прививка будет являться обязательной в школе. Содержание: — Совпадает с прививками, которыми стерилизовали девочек Мексики, Никарагуа, Ирака.

Воздействие на организм: Создание в организме постоянной, так называемой “ложной беременности “ и отторжение плода на 3-4 месяце беременности. Кроме прямого действия, данная прививка имеет огромное психическое воздействие, т.к многочисленные выкидыши на поздних сроках беременности создадут панический страх перед самой возможностью забеременеть .

2. Прививка рассчитана на женщин старше 45 лет. Содержание : Иммуноглобулин человека и препараты ГМО. ВОЗДЕЙСТВИЕ НА ОРГАНИЗМ: Резкое возбуждение иммунитета с помощью введённого “молодого“ иммунитета, с последующим, в течение 2-5 лет резким его снижением (без подпитки “молодого иммунитета“) до нуля, т.е. невозможности организма противостоять никакой инфекции. 

взято с сайта  правду.ру

(Иными словами говоря, отсутствие иммунитете или имунодифицит - это то, что мы знаем как СПИД.. )

ЗНАЙ!!! ПО ЗАКОНУ НИКТО НЕ ИМЕЕТ ПРАВА ПРОВОДИТЬ ВАКЦИНАЦИЮ ДЕТЕЙ И ВЗРОСЛЫХ НАСИЛЬСТВЕННО !!! Обращаюсь ко всем людям, которым не безразлична судьба наших женщин и детей. Кто может помочь в распространение этой информации. Прошу всех!!! Не будьте равнодушными, прочитайте и подумайте, Если я промолчу, то погибнет тысячи женщин и детей. А если я прочитаю и расскажу (друзьям и знакомым), То спасу чью-то жизнь. Подумай. Вместе мы сила! Распространяйте эту информацию через интернет, Перепишите и распечатайте листовки раздайте людям. Расскажите друзьям, позвоните детям и родителям. Предупреди тех с кем работаешь, учишься и живёшь. Предупреждайте всех кого знаете и кого не знаете. Расскажи людям правду. НАС РЕШИЛИ УНИЧТОЖИТЬ И ЭТО УЖЕ НЕ ШУТКА!

взято с сайта Вознесение тож......Передай далі ....поки ще є кому............. поки ще не пізно! додано 23.11: сьогодні я написла продовження замітки - там посилання на фільми Г.Царьової Ласкаво прошу сюди - http://blog.i.ua/community/662/581648/ Будьте ЗДОРОВІ!!!!

Йде мандрівник вечірнім шляхом,
Бреде, з дороги не звертає
Куди веде той шлях далекий,
Дізнатися надію має.

Хоч гострий зір і розум має,
Та, все ж, не знає йде куди.
Не зає, бідний, що дорога
Імення має: "В Нікуди"

І що в кінці дороги дальньої
Ніяк могили не мине
Бо він надіється, сердега,-
Його ся чаша обмине.

Та ще ніхто у цьому світі
По два життя не проживав.
Що б перше - то була чернетка,
А друге начисто писав.

31 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Жила-була маленька дівчинка, вона часто хворіла і мама, щоб не пропускати работу, часто відводила її до бабусі на доліковування ))