хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «посмішка»

**** ТОРТОМ У МОРДУ ****


Як нікого не надурив і тебе ніхто хитріший за тебе не запопав, то неначе і свята немає.
Так, просто, як звичайний день, - і ти ні разу нікого не виставив телепнем, і сам жодного разу в дурні не пошився. День, щитай, пропав.
А це ж не просто день – це ж Перше квітня. Як про нього зараз пишуть в усіх поздоровленнях: день гумору, сміху, веселощів, усмішок... Чого тільки не напридумують...
Нам особисто, тим хто старшого віку, пам’ятається зовсім інше свято, і не з усмішками, а з посмішками. Ото був день!
Ти домовляєшся з друзями, як обдурити вашого літнього співробітника, влітаєш у відділ і щиро дивуєшся: «Опанасовичу! О, ви тут? А чого ж це вас шеф шукає? Ви ж на своєму місці, що це він шухер влаштував?»
Той – а що? а що? Ви – та звідки ж я знаю, чув, він бурчав, що щось ви йому не додали у звіті... – У якому? – Опанасовичу, та звідки ж я знаю? Треба піти його заспокоїти, а то дуба дасть від хвилювання.
Опанасович хапає всі папери і несучи їх в тремтячих руках, біжить до кабінету шефа. А там термінове засідання... Коротше, ви цілим відділом зустрічаєте бідного Опанасовича, коли він, тримаючись однією рукою за серце, другою ловлячи аркуші, що летять на підлогу, ледве живий виповзає від шефа. Там з нього поглузували, ви з друзями зустрічаєте його веселим реготом...
О! Це було свято! Скількох обдурив – стільки й відсвяткував. Скільком вдалося тебе довірливим йолопом виставити, - стільки й радості в світі прибавилося. За твій рахунок.
Отаким ми пам’ятаємо великий день Першого квітня. Справжнім святом справжнього людського гумору.
Тому що нам що треба, щоб втішитися та посміятись? Щоб комусь було гірше ніж нам. Хоча б трошки. Це основа людського гумору і підвалини доброго настрою.
Чарлі Чаплін фахівець великий був у цьому, все дуже точно підмітив. Тому його традиційний засіб «тортом у морду» діє безпомилково і влучає у ціль вже сто років.
Чому? А от такі ми істоти.
Що з нами робити? А що ти зробиш? – проти природи не попреш.
І винищимо один одного дощенту в війнах, і вже живих жменька залишиться, але перед тим, як закрити очі назважди, якщо побачиш, як когось вибуховою хвилею підкинуло та смішно так перекрутило – втішишся, і відійдеш, утішений, в кращий зі світів.
Отакі ми істоти, отака наша втіха, отакий у нас гумор.
З Першим квітнем, дороге наше людство!

Я так, а ви? )))))))))


83%, 15 голосов

6%, 1 голос

11%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Гарячі напої і посмішка

     За останні 5-10 років дуже великого розповсюдження набули каво-чайні кіоски і магазинчики, де окрім того, що можна купити багато сортів чаю/кави, можна тут же скуштувати ці напої у готовому вигляді. Зручно і смачно. Та й взагалі, не знаючи офіційних цифр, за власними спостереженнями, обсяги споживання цього продукту, а особливо кави, людьми істотно збільшилось. Офісна культура, ніби економія часу, привчання людей до натуральної, хоч і далеко не завжди якісної кави. І це лише маленька частка чинників, які першими прийшли в голову. І не так важливо, хто кого більше підштовхує, попит, чи пропозиція. Сказати хочеться дещо інше. Вкрадаються навіть підозри, щодо масової залежності, на зразок тютюнової. Хоча, як на мене це, якщо і залежність, то набагато приємніша. Ковток гарячого ароматного напою свіжого ранку, в квітучому скверику біля якогось транспортного вузла. Невеличке приємне інтермецо посеред міської метушні години пік. Радість, в якій не варто собі відмовляти. 
     Колись, маючи один з таких магазинчиків неподалік від офісу, частенько заходив до нього за кавою. Молода, симпатична продавщиця завжди привітно посміхалась. З  часом вона знала моє ім"я, знала, що мені без цукру ("от збоченець!", - подумає зараз хтось щодо цукру), і навіть, якщо за мною не було черги, з нею можна було перекинутись слівцем за життя. Ходити туди було завжди приємно саме в її зміну, і, думаю, саме через її привітну посмішку. Про всяк випадок зауважу, що з особистим життям у мене було все гаразд, ніяких зайвих намірів до неї не було, хоч я й зараз визнаю її привабливість, мені цілком вистачало жіночої уваги, але з таким її підходом до клієнтів, кава навіть здавалась смачнішою. "Так вєдь с улибкой бєнзін еффєктівнєє!", - сказано в одному зі старих фільмів. Понад сотню разів я брав у неї чай і каву, допоки спочатку я, а потім і вона не змінили місце роботи.
     Вчора ввечері, йдучи з роботи на репетицію, зайшов до такого кіоску, де теж молода, і доволі симпатична дівчина зробила мені чай, досить смачний, але із таким незадоволеним обличчям, на зразок "як ви всі мене дістали!" Можливо, в людини якісь негаразди, я все розумію, однак зайти туди вдруге бажання вже немає, оскільки задоволення було дещо зіпсоване. Можливо, за посмішку не доплачують, хоча трапляється й таке, але вона дозволяє людині відчути себе "в своїй тарілці", і викликає бажання вертатись знову в той самий, один із багатьох, кіоск за теплотою не лише в паперовому стаканчику, а й на обличчі людини, що тобі його продає.

Загублена посмішка)

Йду сьогодні по місту...трохи спішу...валить дощ..чую чийсь голос:"Дівчино, почекайте"..оглянулась, якийсь симпатичний хлопець мене наздоганяє з фразою "ви загубили"...я почала оглядатись як ненормальна, але нічого не побачила...стою і дивлюся на того хлопчинуі незнаю що він хоче, а він сміється і каже:"ви посмішку загубили"...стою і тішуся до нього) От молодець хлопець, такими простими словами підніс мені настрій)

Мабуть, найрозумніші бізони в світі.

У канадській провінції Альберта місцевий фермер закликає бізонів до обіду українською мовою



Казковий ліс.


В казковий ліс прийшла
І чарівник одітий в біле запитав
-Що маєш ти з собою?Щоб міг тебе впустити я.
-Зі мною тільки посмішка моя.
-То ти багата,тоді проходь,і дуже вдячний,що зайшла.

Жінка посміхається....

Жінка посміхається

— весь дім сяє, жінка похмура — весь дім у мороці.

                                                                                Давньоіндійське прислів*я

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая