хочу сюда!
 

Алла

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «богдан гордасевич»

Для України 2020 рік стане поступом анархізму


Для України 2020 рік стане поступом анархізму

(Записи анархіста 21 ст.)
Основні підсумки для 2019 року зроблені і вони для більшості в Україні є невтішні: як для отої більшості у 73% - так і для отої більшості, що наразі у меншості, але чи на довго – ця тема не проблема: вже ясно, що скоро буде. За тим зроблю свої підсумки за 2019 рік і я, як представник сили та ідеології, що перемогла в реальному вимірі – анархізму. До речі, кому слово «анархізм» занадто драстичне, то читайте його як «лібералізм» та його похідні, бо то суті справи не міняє. Як комунізм є найвищою стадією соціалізму і колективізму – так і анархізм є найвищою стадією лібералізму і всебічно розвинутої особистості. Хай буде так!
Врешті, що особливо визначати, коли заголовок усе означив: « Для України 2020 рік стане поступом анархізму» – і не інакше! Хто не вірить – наступного нового року перевірить, а я особисто вже наслухався від експертів всіх рівнів і мастей, що державні інституції в Україні просто розсипаються, бо влада не спроможна ними опанувати і належно кермувати. Особливо мене тішить отой так званий «турборежим» у законотворчості Верховної Ради України. Ну лапопулечки мої ці «слуги рабів»! Яка шикарна  і просто видатна робота по розвалу держави в усіх її вимірах! Я це велично обізвав як «градація деградації». Однозначно, що не тільки сучасна група зі «Слуг народу» до цього дорвалася, але і всі їх «попєрєднікі» чимало до того доклалися, щоб в українському законодавстві появилося понад 800-т законів, які достеменно не знає жоден юрист в Україні. Жоден! Причому я про цей феномен давно писав, як і про оту ментальну рису для ВРУ майже одразу вносити правки і поправки щодо правок до щойно прийнятих законів. А давніші закони мають просто суцільні гірлянди посилань на їх зміни. Тобто розібратися в тому годі, тому українські судді давно перейшли до давньоримського права часів імператорів на особистому рівні: як я захочу й вирішу – то і є закон.
Хтось скаже, що я жартую? Що в Україні закон понад усе і «перед буквою закону у нас всі рівні»! Покажіть мені такого ідеаліста в Україні? Не знайдете! В Україні давно панує правовий нігілізм, тобто іншими словами це є фактичний анархізм: в Україні згідно закону можливо все! Все, що завгодно! Захотів новоспечений Президент України розпустити парламент – сказав і ВРУ миттєво сама розбіглася, хоча закон вказував на передумови такого процесу, але їх проігнорували, отже… Отже: анархія – мати порядку! 
Зокрема, в цій темі я не раз стверджував, що в Україні назва силових установ МВСУ, ГПУ, СБУ  як «правоохоронних» є своєрідним евфемізмом, тому що вони і є найбільшими правопорушниками! Але нещодавно я зрозумів свою помилку: це скорше є «сили правотворчі» аніж «правоохоронні», бо одна справа, що написано, а інша справа, як то читати і трактувати! Причому наші нардепи так виписують статті законів, що їх трактування не має меж. 

Особливо, коли сила права стає правом сили!

Зроблю невеличкий відступ, щоб дати кілька суттєвих пояснень, щодо суті ідеї держави, а саме найголовніше: держава – це право на узаконене насилля! Тільки Держава має право законно застосовувати насилля над своїми громадянами. Зрозуміло, що не сама Держава, бо то є узагальнення, а державний апарат, який складається з державних службовців, що начебто походять від людей, але часто виникають в тому сумніви. У мене зачасту складається враження, що держслужба це як зараження, подібно до фільмів жахів з отими зомбі чи про вампірів, де вкусив від вени держслужби і став кровопивцем щодо народу… Власне тому, якщо хочете знати, я вважаю український народ самим правильним у тому, що він не домагався своєї держави, бо то як добровільно будувати для себе в’язницю! Тільки недоумки схочуть творити над собою «узаконений апарат насилля» – державу. Або такі самі недоумки обрали собі за керманича держави фігляра, хитрючого блазня, за яким плаче лазня з віником різок, а я ось маю йому, прости Господи, коритися і слухатися, тому що – держава того вимагає. Та йди ти на, доне Гандоне – 6-й Президент України! І з ним така держава зі своїми 73% ідіотів-«совків», що від клона «Івана-дурня» шукають щастя для себе і країни. Козли довбані!
Ліричний відступ завершено і тепер до діла: зміст нормального державного утворення має просте визначення, як «захисна і регуляторна» – саме це є головні  функції держави, або більш поважно то звучить як «Безпека і Право», або ще – «Сила і Закон» . Держава зобов’язана захищати своїх громадян від зовнішніх та внутрішніх загроз, а також забезпечити унормовані стосунки співжиття в своєму соціумі. Все! То є «альфа і омега» держави! Все інше – від лукавого! На жаль, але якраз лукавий і видумав сприйняття держави, як пана-благодійника, що роздає добра на ліво і на право сірим та убогим. Чи що держава, це як безкінечний «ріг достатку» чи якась «комора, де для всіх все є» тощо. А так не є! Суть держави у тому, що вона роздає тільки те, що відібрала силою від інших громадян згідно закону.  Сама-по-собі держава добробуту не продукує! І не роздає аби-кому! Тільки чесно потребуючим дає! І що головне: не як милостиню, а як поміч в скруті, щоб допомогти знову стати нормальним громадянином держави. Саме це і робить державу як супутника анархізму, а не ворога!
За змістом свого права на насилля держава апріорі не може визнавати соціальний анархізм, як і навпаки, але умови співіснування цих двох світів можливі і потрібні. Для мене це є держави з високим рівнем правового лібералізму, коли держава зайвий раз не втручається в особисте життя своїх громадян. Коли держава податками збирає мінімальні кошти на власне існування, а більшою частиною свого достатку розпоряджається той, хто його насправді заробив своєю працею і розумом. Ні патроналізму, тобто коли від людини забирають її добро, щоб краще розпорядитися на користь усіх. Це класична схема патріархального укладу життя, коли вся родина працює на спільну користь, а розпоряджається усім добром велемудрий патріарх роду. Подібну функцію накидують державі різноманітні ліві політсили як комуно-соціалісти, а правовірні в праву ідею домагаються свободи жити за власними уподобаннями. Зрозуміло, що анархісти є ультра-правими радикалами, але і патріотами, а не ідіотами, бо розуміють потребу існування держави як певної інституції. 
Тут я мушу для спрощення викладу звернутися до метафоричного прикладу, який доволі полюбляю: це так звана «маршрутка». Коли ви сідаєте в автобус, то жертвуєте частиною своєї незалежності, бо тепер ваше життя буде залежати від водія. Тобто істинний анархіст мав би ходити скрізь пішки і готувати собі сам їжу та все інше робити суто сам. Звичайно, що це маразм, як і кожну найкращу ідею можна звести до абсурду. Саме тому я б порівняв співвідношення анархізму з державою, як у парашутному спорті ставляться за запасного парашуту: зрозуміло, що це коштовний і начебто зайвий клопіт, бо ним досить рідко користаються вправні парашутисти, але все одно завжди вдягають і мають коло себе, бо станеться біда з основним парашутом – виручить запасний. Те саме держава і анархіст: я готовий платити певні податки добровільно і дай Боже ніколи не скористатися з допомоги держави, але най буде і то. Для мене це важлива метафора за змістом, бо означає максимальну свободу особи за умов сталої безпеки і порятунку в біді. Так! І навпаки: коли держава потребує допомоги – анархісти з тим не забаряться. Не варто доводити, що обидва Майдани: і Помаранчева, і Революція гідності були суцільно анархічними за змістом подіями. А чим ще є, як не анархічним рухом у 2014-му і далі під час війни з причини агресії РФ в Україну оті всі добробати та чисельні волонтери? Як і зараз всім анархістам та правдивим «правосекам» не є байдуже до теперішньої ситуації в Україні.
На тому досить на цей раз. Все сказане є певним підсумком моїх попередніх дописів та роз’яснень теми щодо розуміння сучасного анархізму не як екстремізму, а як прогресивного лібералізму, чим погрожували в часи агітації з боку теперішнього Зе-кодла, але самі того настрашились, бо одна справа обіцяти ділитися владою до виборів – і зовсім інша справа віддавати владу, яку вже маєш. Шкода стає. Велосипед «Україна» хоч і побитий, заїжджений, але і самому покататись хочеться Вові Зеленському свої 5-ть років, а може і більше… 
    
Богдан Гордасевич
2 січня 2020 р.
м. Львів

Записи анархіста 21 ст. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні від 2 січня 2020 р.(7527)

Пройшов рік від часу появи ПЦУ

Пройшов рік від часу появи ПЦУ



Сьогодні 14 грудня у стольному граді Києві відбувся Архієрейський Собор Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у розширеному складі під головуванням Блаженнійшого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України у Митрополичих палатах при Соборі Святої Софії, що зібравшись згідно рішення Священного Синоду на своє засідання.
Мусив усе перелічити, бо то важливі речі.
Сталося, про що давно гадалося, рік тому завдяки кому? Здогадайтеся з трьох раз і не прогадаєте, бо їх, відповідей, справді три: Богу! Філарету! Порошенку! Звичайно, що і митрополит Макарій, як найвищий ієрарх Української Автокефальної Православної Церкви, багато долучився, але реально головними були таки ці троє. І то незаперечний факт. Особливо Порошенку і Богу дісталося чималих зусиль звести усе і усіх до купи й прийняття спільного результату. 
Більшою кількістю було затвердженно рішення про об’єднання у єдину Православну Церкву України та обрання Єпіфанія на керівну посаду в ПЦУ.  Він був вихованцем Патріарха Філарета, що зумів створити досить потужну Українську Православну Церкву за 27 років Незалежної України, за що йому і дякуємо не зважаючи за всі наступні вибрики та коники. Хто зна чия то воля? Принаймні цей теперішній Собор ПЦУ засвідчив, що жодної шкоди немає, а навпаки самоусунення Патріарха Філарета від проводу ПЦУ розв’язало руки митрополиту Єпіфанію щодо активного залучення до ПЦУ приходів з ПЦУ МП, для яких особа Патріарха Філарета була так би мовити «сильно токсична». Тобто рік минув і все гарно й навіть чудово. Вже є визнання ПЦУ братньою Елладською Православною Церквою. Чудові стосунки встановлено з Українськю Греко-Католицькою Церквою та її очільником архієпископом Святославом.
За тим Томосом для ПЦУ найбільше доклався і чимало що втратив і стратив 5-й Президент України Петро Порошенко, тому що це жодним чином не додало йому балів у наступних виборах, бо як не дивно, але підтримку найбільшу він мав у областях і регіонах, де домінувала УГКЦ, а в другому турі тільки й переміг у нашій Львівській. Отож.
Добре, що все добре, або як каже поет Жорж Дикий: -Гарно, що не марно! 
І я вітаю всіх нас зі Собором Православної Церкви України у стольному граді Києві в палатах Святої Софії. То саме то! 

Богдан Гордасевич
(Записи анархіста 21 ст. від 14.12.19 р.)

Був «порохоботом», а став ще й «єсоботом»

Був «порохоботом», а став ще й «єсоботом»

(Записи анархіста 21 ст. від 12.12.19 р.)

Так сподівався, що сьогодні 12.12.2019 р. я стану подією дня, а воно така фігня! Вбивць Шеремета призначили блазні Авакова, про що анонсував блазень Зеленський, як отой, що Президент України. Полковник-блазень якийсь зі Генштабу ЗСУ оповідає про цілковиту дружбу з «братами-чепігами-рефами» в окопах Донбасу з боку ОРДЛО. Так ще на Україні в Києві на Майдані відкрили своє інформагентство якесь кодло, що фінансоване Воєнкомом РФ, під яскравою назвою «3,14-зда», бо «Звезда» не може бути там, де повна Раша. І як після такого далі жити, скажіть, добрі люди?! А недобрі – помовчте!
Від березня 2014 року я добровільно влаштувався на посаду «я за підтримку Петра Порошенка», що в подальшому набрала цікаву загальну назву «порохобот». Мені то подобалося, бо я вважав і вважаю щиро, що нам в Україні феноменально повезло на той момент з таким лідером. Тільки завдяки йому, Петру Порошенку, та певній видатній частині українського народу вдалося зупинити ворога в межах сучасних і позбавитися того, що варто того: Криму і ОРДЛО. Я достатньо про то писав і може ще напишу, як і не раз казав просту річ: «Не потрібно мені доводити, який Порошенко поганий, а покажіть і доведіть хто кращий за нього» Все інше – так само. Я нікого ніколи не ідеалізував за винятком самого себе, бо ж мають бути винятки, щоб підтвердити правило. Жартую, хоча доля чогось в чомусь того…
Так, я написав заяву про вступ до партії «Європейська солідарність» на чолі з Петром Порошенком саме зараз, коли вона не є правлячою і все сміття з неї типу Гройсманів та Дубневичів пішло геть. Най до «СН» тепер лізуть – до правлячих «слуг рабів», а я хочу бути поряд з Парубієм, Геращенко, В'ятровичем, Забродським та іншими людьми, що є вже тут в «ЄС» не суто заради влади, а заради Правди. І щоб ця Правда постала у Владі. Того і я хочу.
Єдине, що прикро: роки вже не ті, щоб вразі чого вперед у бій, але і втікати не буду, бо тут моя земля і я буду з нею і в ній навіть як гній, тому що вона – моя! Це моя Україна! Пафосно? А нехай! Вона того вартує: наша Велична Україна! Будьмо! Гей! Слава Україні! Героям слава!


Богдан Гордасевич
Львів
Записи анархіста 21 ст. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні від 12 грудня 2019 р. (7527)

Від зека до блазня


Від зека до блазня

Рівно 6 років тому 11 грудня 2013 року вранці я приїхав зі Львова до Києва прямо на Хрещатик зі своїм червоно-чорним прапором УПА, що мав чітку символіку «Свобода або смерть»: червоне, як колір крові, отже і життя, та чорне, символ землі, де лежать мертві. З тим і таким я прибув на Євромайдан. 
Їхав приватним авто в дуже цікавій компанії, про що розповім згодом, а тут про інше. Досить часто доля Незалежної України вирішувалася в Парижі, зокрема якби не протидія керівництва Франції на «Парижській мирній конференції 1919-1920 рр.», через що на неї не були допущенні делегації від УНР та ЗУНР, не відбулося визнання України Незалежною Державою. А на повоєнній «Паризькій мирній конференції 1946 р.» була навіть як представниця незалежної держави делегація від тогочасної України – УРСР, що також була серед засновників ООН*, а РФ – не була. І ось так званий «Нормандський саміт» 9 грудня 2019 р. в Парижі підбив своєрідні підсумки подій 2013-2019 рр. від Революції Гідності та подальшої війни з РФ починаючи від анексії Криму до окупації частини Донбасу – так званої ОРДЛО, яке має місце і дотепер. Таким чином маємо певний підсумок подій в Україні від Януковича до Зеленського: від зека до блазня.
Я не збираюся робити критичного аналізу подій та людей, але хочу дещо спробувати осмислити в стилі відомої тези «А що то було?!»
Врешті, оте «Від зека до блазня» вже достатньо промовисте, однак я не бачу, наразі, значних перемін в житті України, хоча вже пройшло більше півроку перебування на посаді Президента України вельмишановного блазня Володимира Зеленського і минуло за 100 днів роботи ВРУ й Уряду України, під мудрим управлінням панства Дмитра Разумкова та Олексія Гончарука відповідно. Навмисно витримав паузу, щоб не починати наперед поливати їх всіх зеленкою і тим принижувати, але поговорити вже можна більш конструктивно, що і збираюсь робити в подальшому. Оскільки Інетернет привчив людей не читати великі занадто дописи, то я буду випускати невеличкі замітки, що мають наскрізною ідеєю просте «від зека до блазня». Поки що пропоную вчитуватись у зноску і пишатися «А було колись – а було!» То зараз Україна стала головною світовою «хохмою» з імпічментом Дональда Трампа, а що вже всі коміки США обговорюють пана Зеленського відповідно до того, що аж порівнюють з Монікою Левінськи. Прикро. Париж також додав огиди, що явно побільшає в майбутньому…
А поки що йде 11 грудня 2013 року і я перший день на Євромайдані в Києві стою перед трибуною, де виступають промовці та артисти, а кожної години всі присутні дружно співають славень України «Ще не вмерла». Я також голосно співаю і гордо високо тримаю червоно-чорний прапор УПА.
 
Богдан Гордасевич
11 грудня 2019 р.

*Днем заснування орг-ції, який щорічно відзначається у світі як День ООН, є 24 жовтня 1945. Відтоді набув чинності конституційний документ орг-ції – Статут ООН, підписаний 26 червня 1945 на Сан-Франциській конференції 1945. Країнами-засновниками ООН вважається 51 д-ва. Серед них – Україна, запрошення делегації якої на Сан-Франциську конференцію 1945 було результатом міжнар. визнання внеску укр. народу в перемогу в Другій світовій війні. Делегація УРСР однією з перших підписала Статут ООН, зробивши внесок у його розробку. Її керівник – нарком закордонних справ УРСР Д.Мануїльський – був головою першого к-ту конференції, в якому були ухвалені ключові преамбула та 1-ша глава щодо цілей і принципів орг-ції. Укр. делегація була співавтором положень, які стосуються заг. поваги і дотримання прав людини незалежно від расової належності, статі, релігії, а також сприяння міжнар. співробітництву в розв'язанні екон. і соціальних проблем.

Записи анархіста 21 ст. від 30.10.19 р. Бо то є початок всьому!


Записи анархіста 21 ст. від 30.10.19 р. 
Бо то є початок всьому!


В котре відчуваю потребу деталізувати своє розуміння анархізму, бо люди досить упереджено вважають когось якщо не божевільним, то фанатиком ідей, які людина пропагує. У мене немає бажання закликати всіх ставати анархістами чи щось подібне. Все набагато простіше: для мене анархізм є початкова позиція в розвитку людини і суспільства, тобто своєрідна «точка відліку». Анархізм – це в першу чергу є Свобода! Свобода особистості жити і вільно будувати своє життя з відчуттям задоволення, а то і щастя. В соціології це визначили як «рівні стартові можливості» для кожного, що обумовлює наявність в суспільстві високого рівня справедливості. Має бути значна свобода вибору серед багатьох можливостей, щоб реалізувати свої таланти і уподобання, чого, на жаль, в реальному житті досить мало і в тому вся проблема. Як влучно висловився поет Жорж Дикий: - Без свободи не буває справедливості, а без справедливості – не потрібна свобода. Однозначно, що в суспільстві без справедливості панує насильство і наруга сильнішого над слабшим, багатшого над біднішим, а  свобода стає умовною величиною.
 Інша важлива риса анархізму є толерування щодо інших систем соціального співжиття, чого немає навпаки. Колективні угрупування принципово знищують автономні від них осередки життя, бо вважають за право нав’язувати офіційну правду більшості іншій меншості. Демократія справді є лайно, як визначив Вінстон Черчиль, але кращого, наразі, немає. Різні демократично-соціалістичні системи в соціумі мають за основу єдиний правопорядок для всіх членів їх спільноти з певним особистим простором для життя. В комуністичному варіанті особисте взагалі знищено задля колективного блага: людина – ніщо, колектив – усе! Власне тому для комунізму принципи анархізму є за антагонізм і мають бути знищені повністю. Так само, як і ринкова капіталістична економіка, що базується на позиції максимальної свободи у виробництві та в конкуренції, тобто чітко анархічному ідеалі.
Також варто зауважити, що коли соціалістичні ідеї базуються не економічних підвалинах функціонування соціуму, то комунізм фактично є матеріалізацією релігійного поняття – віри. Кожен в комуністичній громаді має вірити в добропорядність всіх інших членів, як і сам має пильнувати власну довершеність. Типова для монахів монастирів поведінка перенесена на державний рівень, а за тим і вся функціональна для монастирів економіка, де всі члени мають бути бідними, а сам монастир навпаки – багатим. В принципі, таке комуністичне середовище має право на існування, але як добровільне єднання і без експансії на вільний світ. Нехай будуть різні окремі об’єднання громад типу жидівських кібуців, білоруських колгоспів чи українських кооперативів, але як природні реалії, а не злочинні аномалії вселенського масштабу типу Радянського Союзу.
Ще раз наголошую, що анархізм є початком, але не є кінцем. Самотність не є взірцем свободи, отже і анархізму. Хоча процеси глобалізації світової економіки та життя в мегаполісах продукують масову самотність і світоглядний космополітизм, що навряд чи можна визнати позитивним, а навпаки сімейні і родинні цінності, як і національні, стають досить важливими для кожної окремої людини у світі глобалізованої комунікації, економічного релятивізму і масових міграцій. Саме про це йде мова нижче.
30 жовтня 2019 р.  (7527)


Націоналізм і анархізм – чи є можливим поєднання?

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етносу, як в Польщі – поляки, в Угорщині – угри, Болгарії – болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресленій кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська – угрів, Болгарська – болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення – добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто – нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цьому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого «Я» на користь національного «МИ», тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятивна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінантою егоїзму, коли власне «ego» є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів – все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і в цілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довкола себе, а потім поглянути на світ в цілому – ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушення такі масові, що легше назвати цей стан «узаконеним беззаконням», аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: «Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого суспільного життя! А не визнавати не означає не мати!»
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому «законні зміни і доповнення» – ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні – яка тут «логіка порядку»?  Що це за «правова держава», де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами – чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв’язки, абсолютно ніким не врегульованими. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників – хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадян, і підприємств не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя – розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дискусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ – першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішив детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу «История политических и правовых учений» – учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість – розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре – відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішніх «державотворців» за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там «сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо», то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: «А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?» Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном – ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей – задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом «сильна світова держава».
Як не мене – подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у «найкрутішій в світі державі» є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріоритет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названої вище книги: «...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія – це є недорозвинуте до височин політики «варварське» правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах.»
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу – Людині!
І не безпідставно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також – не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово «монархія» означає дослівно «один най», тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що «анархія» означає дослівно «нема най», тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави в цілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами: живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу – я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.

Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: «На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі».
Власне це і стало моїм девізом націонал-анархізму в далекі вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже – іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.

(Записи анархіста 21 ст. по Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
30 жовтня 2019 р.  (7527)

Записи анархіста 21 ст. від 28.10.19 р. Оновлення старого

Записи анархіста 21 ст. від 28.10.19 р. Оновлення старого

Закінчився у мене період осінніх сільсько-господарських робіт, яких у мене не є надто багато, але вони є і дещо то дістає. Нарешті настав час зимової летаргії, отож спробую оновити свої записи анархіста, які я бачу просто як розмову з усіма, тобто ніким конкретним: для всіх і ні для кого.
Впершу чергу я буду робити передруки свого з минулих часів, щоб доповнювати їх коментарями і додатковими геніальними посилами типу, що "головним принципом анархізму є: живи сам і дай жити іншому!"
Просто і примітивно, наївно і не життєво, бо де то правда?..
Але ж помріяти можна! Не зашкодить. Будьмо!



Богдан Гордасевич

1 вересня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 01.09.19 р.

 Анархізм – це

В черговий раз розпочинаю місяць зі свого Декалогу від Богдана, але ще додам кілька тез щодо анархізму в його індивідуальному форматі, тому що це просте і чітке визначення: «Бути самим собою!»
Перше і найголовніше значення анархізму – це можливість бути самим собою, але при тому не за рахунок інших. Фактично це дефініція вироблена в часи Великої Французької революції в кінці 17 століття: «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини»
Відомий український любомудр Григорій Сковорода казав, що головним для людини є пізнати самого себе. Інакше кажучи: віднайти своє призначення в Світі.
Друга така сама основоположна теза анархізму є те, що я сам приймаю свої рішення і готовий сам відповідати за все, що мною зроблено. Я за себе відповідаю сповна. Бо у нас досить багато розвелося людей, які дуже полюбляють заявляти про свої права, але при тому тихцем замовчують про свої обов'язки. Насправді обов'язки йдуть попереду прав, як на моє тверде переконання, і вони прямо пропорційно пов'язані. Таким є відповідальний анархізм.
Простий приклад зі сучасності: велика кількість втікачів від війни на Донбасі виставляють вимоги до Держави України по компенсації втраченого майна та різних інших допомогах, але чомусь не хочуть визнати за свій обов'язок і право держави на їх військову мобілізацію щодо повернення того майна військовою силою за їх участі. Тобто або йдіть і відвойовуйте втрачену територію і своє майно, або не дзявкайте і не вимагайте, бо то все мають відбирати у інших людей, таких самих громадян України, щоб дати тим біженцям. Поміч реально нужденним і брутальна наглість жебрацька є протилежні теми.
Тому економічною основою анархізму є просте: май скільки хочеш, але сам то зароби! Чесно! А не кради в інших. 
Я дуже недолюблюю різноманітних пільговиків, які тупо не хочуть  розуміти, що вони є елементарні злодії, нехай і в законі, але щоб дати комусь пільгу – ці кошти мають у когось іншого відібрати! Наголошую в котре, що держава не продукує добробут, а перерозподіляє те, що силою відібрала від інших через податки і тому подібні побори. Держава – не «бездонні закрома», «чарівний ріг достатку» чи щось таке, а добро пересічних людей, яке від них силою закону забрали державні установи і чиновники! І якщо наші люди бідні, то не тому, що їм мало дають, а тому, що від них занадто багато відбирають! Довбана дурна радянщина-Совок: відібрати в людей усе, а тоді видавати кому скільки «положено» від імені держави, але насправді все вирішується чиновниками і бюрократичною паразитичною системою, яку так і називали: «Система!» І вона діє дотепер, фактично, – дотепер!
Працюй, заробляй і май! Таким є принциповий світогляд анархіста. І за чужим не зазирай, бо просто приб'ємо! Амінь.  
Для українського етносу здавна головним гаслом є: Чужого не хочемо – свого не віддамо!

1 вересня 2019 р.

Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – в Турції, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаєтамничено узурпована малою кількісттю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо. 
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?

Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 01.09.19 р. Анархізм – це

1 вересня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 01.09.19 р.



 Анархізм – це

В черговий раз розпочинаю місяць зі свого Декалогу від Богдана, але ще додам кілька тез щодо анархізму в його індивідуальному форматі, тому що це просте і чітке визначення: «Бути самим собою!»
Перше і найголовніше значення анархізму – це можливість бути самим собою, але при тому не за рахунок інших. Фактично це дефініція вироблена в часи Великої Французької революції в кінці 17 століття: «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини»
Відомий український любомудр Григорій Сковорода казав, що головним для людини є пізнати самого себе. Інакше кажучи: віднайти своє призначення в Світі.
Друга така сама основоположна теза анархізму є те, що я сам приймаю свої рішення і готовий сам відповідати за все, що мною зроблено. Я за себе відповідаю сповна. Бо у нас досить багато розвелося людей, які дуже полюбляють заявляти про свої права, але при тому тихцем замовчують про свої обов'язки. Насправді обов'язки йдуть попереду прав, як на моє тверде переконання, і вони прямо пропорційно пов'язані. Таким є відповідальний анархізм.
Простий приклад зі сучасності: велика кількість втікачів від війни на Донбасі виставляють вимоги до Держави України по компенсації втраченого майна та різних інших допомогах, але чомусь не хочуть визнати за свій обов'язок і право держави на їх військову мобілізацію щодо повернення того майна військовою силою за їх участі. Тобто або йдіть і відвойовуйте втрачену територію і своє майно, або не дзявкайте і не вимагайте, бо то все мають відбирати у інших людей, таких самих громадян України, щоб дати тим біженцям. Поміч реально нужденним і брутальна наглість жебрацька є протилежні теми.
Тому економічною основою анархізму є просте: май скільки хочеш, але сам то зароби! Чесно! А не кради в інших. 
Я дуже недолюблюю різноманітних пільговиків, які тупо не хочуть  розуміти, що вони є елементарні злодії, нехай і в законі, але щоб дати комусь пільгу – ці кошти мають у когось іншого відібрати! Наголошую в котре, що держава не продукує добробут, а перерозподіляє те, що силою відібрала від інших через податки і тому подібні побори. Держава – не «бездонні закрома», «чарівний ріг достатку» чи щось таке, а добро пересічних людей, яке від них силою закону забрали державні установи і чиновники! І якщо наші люди бідні, то не тому, що їм мало дають, а тому, що від них занадто багато відбирають! Довбана дурна радянщина-Совок: відібрати в людей усе, а тоді видавати кому скільки «положено» від імені держави, але насправді все вирішується чиновниками і бюрократичною паразитичною системою, яку так і називали: «Система!» І вона діє дотепер, фактично, – дотепер!
Працюй, заробляй і май! Таким є принциповий світогляд анархіста. І за чужим не зазирай, бо просто приб'ємо! Амінь.  
Для українського етносу здавна головним гаслом є: Чужого не хочемо – свого не віддамо!
1 вересня 2019 р.

Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – в Турції, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаєтамничено узурпована малою кількісттю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо. 
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?

Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Маленька особиста декларація про наміри

28 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 28.08.19 р.



Маленька особиста декларація про наміри

Я вже про це писав, але наголошую перед початком роботи новообраної Верховної Ради України, що я бажаю успіхів у роботі всім, бо нащо нам провали? Ми за 28-м років їх мали повно, тому давайте як 24-го серпня влада своє зробила урочисте вшанування Дня Незалежності України, а громадськість додала свого маршу Захисників України, що разом виглядало солідно і цивілізовано, як і личить нашій славній Україні. На мою думку саме таким чином і будемо діяти далі.
Особисто я не переймаюся діями команди Зе-кодла відтепер, а займуся типу просвітництва, тобто буду писати на різні теми, якими цікавлюся безпосередньо в житті. Якщо не доведи Господи, трапиться якась суттєва хрінь-деструкція зі Зе-владою, то тоді я підключуся до акцій непокори чи ще там чого, але наразі я ставлю в ігнор все Зе-кодло і прошу мене тим не турбувати.
Я давно вказував на проблему зміни поколінь, бо як всі визнали, що при владі в Україні тривалий час товклися одні й ті самі люди не даючи прийти новим і молодим, отож і визрів цей час, коли «пацани» самотужки захопили владу і тепер нею будуть користатись як зможуть і як вийде. На жаль, іншого вибору не знайшлося. Зараз важко спрогнозувати дії нової влади, яка фактично узурпувала законним чином всю законодавчу і виконавчу владу, але ця ситуація як ніколи добре сприяє формуванню справжнього громадянського суспільства в Україні. Принаймні на то схоже. Власне у цьому процесі формування громадянського суспільства я маю зацікавлення, тоді як параноїдальні заскоки критики та обструкції Зе-кодла мене жодним чином не приваблюють. 
Для прикладу, я зайшов на сторінку групи «Я підтримую Порошенка» у Фейсбуці, де не знайшов за останні період жодного матеріалу про самого Порошенка, а майже все навколо Зе-кодла критичні перепости. Здалися нафік тому Порошенку подібні прихильники. А мені те сміття ще більше без потреби. Буде щось дуже значне – я готовий до активної участі. Пробувати на смак помиї з політичних бенкетів – перепрошую, але не буду. На тому і прощаюся.        

Богдан Гордасевич

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 18.08.19 р. Пропоную

19 серпня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 19.08.19 р. 

Пропоную



Проект  «Напиши листа на фронт»

Ідея: провести в школах Львівщини і м. Львова конкурс на найкращий твір на тему «Напиши листа на фронт» у довільній формі та короткому форматі. Важливим є також не обмежувати учнів тільки сучасністю, але надати можливість звернутися і до героїв усіх часів боротьби за Українську Державу від 1917 року до сьогодення. В підсумку конкурсу відібрані найкращі твори мають бути видані книгою «Напиши листа на фронт» для безкоштовного розповсюдження по військових частинах ЗСУ і в першу чергу на існуючому фронті в окупованому Донбасі, що позитивно вплине на підняття морального духу в українських воїнів на передовій війни України з Російською Федерацією. Звичайно, що в кожній бібліотеці і школі має бути по кілька примірників книги «Напиши листа на фронт».

Паралельно варто провести по школах конкурс малюнку на тему «Напиши листа на фронт», де найкращі малюнки варто використати для оформлення книги «Напиши листа на фронт».

Мета: актуалізувати в українському суспільстві тему війни, що відбувається як реальність і про що не варто забувати, а тим більше: ігнорувати або й зневажати. В свідомості учнів навчальних закладів України повинна йти постійна робота над темою війни і миру, причин і наслідків цього страшного процесу.


Повністю аналогічний проект на тему «Подякуй ветерану ЗСУ»


Проект «Сім'ям воїнів ЗСУ, що загинули»:
а) учні пишуть про конкретного воїна і до його сім'ї;
б) роздуми дітей зі сімей ЗСУ, де хтось загинув на війні.

Всі проекти повинні мати розширений електронний формат у вигляді сайту в Інтернеті, де голосування буде важливим під час визначення кращих творів, але остаточне рішення буде за журі з боку організаторів конкурсу, щоб уникнути сторонніх впливів.

Технічна сторона виконання проектів повинна мати поєднання в першу чергу освітніх закладів та громадськості, а також отримати належне сприяння всіх інших державних установ і посадовців.

19 серпня 2019 р.
м. Львів Автор задуму Богдан Гордасевич

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 18.08.19 р. Роби щось!

18 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 18.08.19 р. 

Роби щось!



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч.12

Не виходить закінчити свої роздуми, не зачепивши такої життєвоважливої теми, якою є економіка. Зміст життя майже всіх людей в суспільстві полягає у поєднанні праці задля заробітку та відпочинку за рахунок заробленого. Винятками є монахи і важкохворі.  Ну і діти, поки вони діти – а куди ж їх діти?..
Скажу відверто, що чимало читав по економіці, однак не вважаю себе фахівцем в цій темі, але для того, що я хочу сказати, фахівцем по економіці бути непотрібно. Справа у тому, що я є прихильником всіх видів економічної форми діяльності за єдиним уточненням: я вважаю, що економіка існує для людей, а не люди – для економіки. Це визначається досить просто: всі люди, які добросовісно працюють, мають жити в достатку і збільшувати його. Якщо людина працює і заробляє заледве стільки, щоб вижити і дожити від зарплати до зарплати і подібне є масовим – тоді це погана економіка, нікчемна влада і паскудна держава.  Хтось може заднім числом скільки завгодно вихваляти СРСР, але саме таких людей, що ледве-ледве зводили кінці з кінцями, – там була основна більшість, а вся могутність держави власне і трималась на озвірілій і нещадній експлуатації 300-от мільйонів рабів. Класичним взірцем для сучасників є соціальний лад в теперішній Північній Кореї, влада якої скопіювала весь радянський устрій – саме такою була і країна СРСР. Була і дякувати Всевишньому – загула! Згинула!
То була справді найдурніша економіка з усіх можливих, тому що всі-всі були зобов'язані працювати, бо злісних безробітних судили і відправляли в тюремні зони з примусовою роботою. Безліч заводів і фабрик працювало з мізерною оплатою праці своїх робітників, існувала тьма колгоспів і радгоспів з кріпаками-селянами, які взагалі майже задурно обробляли поля і вирощували худобу, а водночас імпорт збіжжя, продовольства і промислових товарів до СРСР неухильно з року в рік зростав, тому що полиці магазинів були тотально порожніми. Безкінечні черги за всіма товарами – головний краєвид суспільного життя радянського періоду всіх часів. І я можу пояснити, чому це було, процитувавши слова академіка Леоніда Абалкіна, який свого часу був провідним економістом в державі, очолюючи Інститут економіки Академії Наук СРСР. У далекому вже 1987 році він в своєму інтерв'ю журналу «Коммунист» (№ 5) зазначив наступне: «Зараз в країні металообробного устаткування за обліком поштучно більше, чим у США, Західній Німеччині, Японії разом узятих» Уявляєте? Країни, де головною бідою було перевиробництво товарів, мали значно менше засобів виробництва, аніж одна-єдина довбана економічна потуга СРСР з її глобальним дефіцитом! Чому так було? А тому, що замість товарів народного споживання ця економіка масово виробляла тільки станки, трактори,  вантажівки і різноманітну зброю. Кому вона такою потрібна? З того і розвалилась до бісової мами, залишивши нам величезну купу непотрібу, з якого кожен громадянин міг отримати в приватну власність хіба що якийсь станок або частину танка чи тягача, кавалок крейсера, ракети чи літака, дюжину снарядів та мін, автомат, пістолет тощо, бо тільки такого «добра» в СРСР було завались, але аж ніяк не легкових автомобілів, не холодильників і телевізорів, не кажучи про комп'ютери і аудіо- і відеоапаратуру – з цим було глухо. З продуктами, одягом і меблями було глухо. Як і з житлом для людей було глухо, при тому що вартість тільки одного атомного підводного човна дорівнювала новобудові величезного житлового мікрорайону. А їх, тих підводок-ракетоносців,  в СРСР була не одна дюжина!  Мене, як людину, що відслужила два роки у ракетних військах стратегічного призначення і на власні очі бачила, які надвеличезні ресурси витрачаються на це безумство, починає просто трясти від ненависті, коли я чую вихваляння ядерного потенціалу і могутності СРСР. Безмежні людські і матеріальні ресурси йшли в озброєння і військову промислову інфраструктуру проти «проклятих агресорів-імперіалістів», які перші й кинулись зовсім не захоплювати, а рятувати СРСР від кризи і розвалу, бо то реально загрожувало планетарною катастрофою. Для чого тоді це все було? Якого канделябра стільки людської праці пішло в ніщо?!
Для чого я це все нагадую? А для того, щоб більше подібної всезагальної дурості не повторилось через дурість окремих людей. Тому і саме тому я категорично проти тих персон, хоч би якими геніями вони не були і яких грандіозних достатків не обіцяли, але при тому домагались однаковості всього для всіх по цілій країні. Комуністи вимагають ВСЮ економіку націоналізувати, соціалісти згодні на частину приватного капіталу з перевагою державного керунку ВСІМ, тоді як ліберали  навпаки присилують державу мінімізувати, ВСЕ тотально приватизувати і най діється конкурентна боротьба за виживання. Мене не раз дивувало оце параноїдальне зациклення на одну схему економіки для всієї держави і всіх її мешканців. Я не розумію, чому в одній державі не може паралельно існувати різні економічні системи? Є ж у Ізраїлі одночасно з капіталістичним устроєм ще комуно-соціалістичні кібуци і вони не ворогують одне з одним, а якось мирно вживаються. В яскраво капіталістичній Японії спокійно функціонує корпоративний соціалізм, де робочі та службовці на все життя стають членами певного економічного картелю з повною соціалкою включно з відпочинком та пенсійним забезпеченням.  Що в тому поганого, якщо кожна людина зможе сама обирати, в якій системі економічних взаємовідносин вона воліє жити, а якщо не змогла чи не сподобалось –  могла б змінити своє життя на інший формат, не змінюючи країни проживання задля цього. Ось головна ідея, яку я хочу довести до нашої спільноти: багатовимірність економіки в Україні. І скерованість економіки для людей, а не проти. Тобто не експлуатація, а чесна співпраця, де кожен має свою законну частину заробленого зі спільно зробленого.  Це не утопія, не наївна фантазія, але цілком можлива річ, якщо зуміти свідомо зрозуміти ідею взаємопорозуміння, яку ще називають солідаризмом, але знову ж таки за часту з певним притиском до суспільної уніфікації в цьому, що є зайвим. Нехай буде багато різного, щоб можна було вільно вибирати, тільки обирати не краще серед гіршого, як зараз, а краще з доброго. Щоб так було і на виборах, і загалом у житті кожного з нас.

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая