хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «лікар»

Олег Володарський: «Михайло Гнатюк — лікар за покликанням»

Щоденна праця Михайла та його колег — це щогодинна боротьба за життя маленьких українців 

 

Молитва до святої Параскевії П’ятниці при хворобі дитини

О свята і преблаженна мученице Христова Параскевіє, красо дівоче, мучеників похвало, чистоти образе, доблести дзеркало, премудрих подиве, віри християнської покрове, ідольського обману викривателько, Євангелія Божественного поборнице, заповідей Господніх послідовнице! Ти сподобилася прийти до пристановища спокою вічного і в чертозі Нареченого Твого Христа Бога велично веселитися. Ти особливим вінцем дівоцтва і мучеництва прикрашена. Молимо Тебе, свята Мученице, будь нашою блаженною заступницею перед Христом Богом, турботою Якого Ти звеселяєшся. Моли Всемилостивого, Який словом очі сліпим відкрив, щоби визволив дитину мою від хвороби тілесних та душевних очей наших. Розжени Своїми молитвами святими морок темний гріхів наших. Поспіши, о свята Параскевіє, на поміч мені й дитині моїй, — випроси в Бога зцілення душі і тіла. Щоб за Твоєю допомогою ми з пітьми вийшли в світлі віри істинної та діянь божественних. Амінь.

 

Гнатюк Михайло Георгійович, завідувач відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії

Тиша…

Тобі так мало залишилось

Творити, бачить і любить

Люби життя і все, що мило

Гріхи попробуй відмолить.

Не треба марно і наївно

Чекати чистих почуттів

Чого надіятись на диво

Коли не бачать всіх плюсів.

Чому не має в душі пісні

І думи радість не несуть

Чужі приносять такі вісті,

Що я не міг таке збагнуть.

Тоді попробуй наодинці

У тиші, райській самоті

Та порадій отій привичці,

Що знову ти на тім коні…

Немає кращого у світі

Ніж твердо знати і любить

Поглинувши у чуйні мислі

Бажання, радість приносить…

Михайло Гнатюк, 09.11.2013 року

 

Приїхавши до Чернівецької обласної дитячої лікарні, я довго не наважувався вийти з машини. Та, підвівши очі, побачив купол храму на фоні зимового неба. І від цієї картини ніби відчув посмішку Бога, що і допомогло мені впоратися з хвилюванням. Дивлячись в небо, я декілька разів повторив слова молитви й пішов на зустріч з Михайлом Гнатюком.

 

Високі сходи, котрі здаються нескінченними, відлуння кроків у майже безлюдних коридорах і різкий запах лікарні, котрий важко з чимось сплутати… і численні малюнки маленьких митців і дорослих майстрів, як нагадування про ту неймовірну силу віри та надії, котра живе в душах маленьких пацієнтів і їх турботливих лікарів.

 

Лікар, котрий лікує дітей, які опинилися на межі життя та смерті. Спустошені батьки, котрі не можуть змиритися з власним безсиллям перед недугом, що вбиває найдорожчу для них людину. Їхня віра незламна. Їхня надія непохитна. Їхня любов безмежна.

 

Щоденна праця Михайла та його колег — це щогодинна боротьба за життя маленьких українців. Це не може бути просто роботою, інакше випалить тебе зсередини. Така праця може бути тільки покликанням, йти від серця. Саме тому говорити про численні звання, нагороди та регалії все одно, що шарудіти порожніми обгортками від цукерок.

 

Справжні їх досягнення в іншому. Найбільша їх гордість і винагорода — це перемога над недугом, це маленькі серця, котрі продовжують битися, це численні врятовані життя і чисті та світлі душі, котрі, натхненні прикладом таких лікарів, як Михайло Георгійович, обирають для себе професію лікаря. Я попросив кави. Мені потрібен був також ковток свіжого повітря. Подих перехоплювало і мені було важко думати й говорити. А Михайло дивився на мене мудрими очима і спокійно готувався до діалогу.

 

— У вашому житті є Бог?

— Обов’язково! Інакше я не зможу лікувати маленьких чарівників.

— Вони сильні?

— Надзвичайно. Вони уособлення сили, витримки та віри.

— Скажіть, як…

— Я не бачу себе людиною, котра займається чимось іншим. Я живу своїм покликанням лікувати.

 

Як же гріє душу те, що поміж нас, українців, є ті, хто присвятив своє життя порятунку дітей. Хто щодня воює за життя із самою смертю. Воює і перемагає. Ми говорили тихо та щиро. Михайло пише неймовірні вірші. Він справжній романтик. У нього величезне серце. Його рідна Україна, люба Буковина завжди були частинками душі цього чоловіка. Проте там завжди знаходиться місце не тільки для найдорожчих людей, але й для всіх його маленьких пацієнтів. Безмежна сила цієї людини — в неймовірній любові до того, чим він займається. Він уміє любити безумовно та самовіддано.

 

Сьогодні настали часи саме таких людей в нашій країні. Часи тих, хто так сильно любить свою землю, своїх дітей, свою Батьківщину і свою віру. І своїх українських дітей. В нашій країні не має бути чужих дітей. Вони усі наші, усі без виключення. Де б вони не жили й де б не знаходилися. А особливо — в лікарняній палаті. Він вимолює цих маленьких, втомлених хворобою українців. Душею просить Господа за них. На роботі всі свої знання та вміння спрямовує на їх одужання, а після роботи молить про їх одужання Господа.

 

Саме тому мова в цій статті іде про Божу людину і його душу. А звання, регалії, нагороди — це все другорядне. Адже для нього найважливіше — це діалог з Богом і тими дитячими душами, котрі йому довіряють. Ми завершили програму і зайшли в ординаторську, де колеги Михайла як раз пили чай. Ми забрали свої речі й вже попрощалися, коли нам у слід пролунало: «Ви не уявляєте, який він у нас молодець!». Вже уявляю. І безмежно пишаюся своєю країною, в якій живуть такі величезні й сильні душі.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Гнатюк Михайло Георгійович, завідувач відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії

https://youtu.be/sBoLC05yQLA

Олег Володарський: «Михайло Гнатюк — лікар за покликанням»

Щоденна праця Михайла та його колег — це щогодинна боротьба за життя маленьких українців 

 

Молитва до святої Параскевії П’ятниці при хворобі дитини

О свята і преблаженна мученице Христова Параскевіє, красо дівоче, мучеників похвало, чистоти образе, доблести дзеркало, премудрих подиве, віри християнської покрове, ідольського обману викривателько, Євангелія Божественного поборнице, заповідей Господніх послідовнице! Ти сподобилася прийти до пристановища спокою вічного і в чертозі Нареченого Твого Христа Бога велично веселитися. Ти особливим вінцем дівоцтва і мучеництва прикрашена. Молимо Тебе, свята Мученице, будь нашою блаженною заступницею перед Христом Богом, турботою Якого Ти звеселяєшся. Моли Всемилостивого, Який словом очі сліпим відкрив, щоби визволив дитину мою від хвороби тілесних та душевних очей наших. Розжени Своїми молитвами святими морок темний гріхів наших. Поспіши, о свята Параскевіє, на поміч мені й дитині моїй, — випроси в Бога зцілення душі і тіла. Щоб за Твоєю допомогою ми з пітьми вийшли в світлі віри істинної та діянь божественних. Амінь.

 

Гнатюк Михайло Георгійович, завідувач відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії

Тиша…

Тобі так мало залишилось

Творити, бачить і любить

Люби життя і все, що мило

Гріхи попробуй відмолить.

Не треба марно і наївно

Чекати чистих почуттів

Чого надіятись на диво

Коли не бачать всіх плюсів.

Чому не має в душі пісні

І думи радість не несуть

Чужі приносять такі вісті,

Що я не міг таке збагнуть.

Тоді попробуй наодинці

У тиші, райській самоті

Та порадій отій привичці,

Що знову ти на тім коні…

Немає кращого у світі

Ніж твердо знати і любить

Поглинувши у чуйні мислі

Бажання, радість приносить…

Михайло Гнатюк, 09.11.2013 року

 

Приїхавши до Чернівецької обласної дитячої лікарні, я довго не наважувався вийти з машини. Та, підвівши очі, побачив купол храму на фоні зимового неба. І від цієї картини ніби відчув посмішку Бога, що і допомогло мені впоратися з хвилюванням. Дивлячись в небо, я декілька разів повторив слова молитви й пішов на зустріч з Михайлом Гнатюком.

 

Високі сходи, котрі здаються нескінченними, відлуння кроків у майже безлюдних коридорах і різкий запах лікарні, котрий важко з чимось сплутати… і численні малюнки маленьких митців і дорослих майстрів, як нагадування про ту неймовірну силу віри та надії, котра живе в душах маленьких пацієнтів і їх турботливих лікарів.

 

Лікар, котрий лікує дітей, які опинилися на межі життя та смерті. Спустошені батьки, котрі не можуть змиритися з власним безсиллям перед недугом, що вбиває найдорожчу для них людину. Їхня віра незламна. Їхня надія непохитна. Їхня любов безмежна.

 

Щоденна праця Михайла та його колег — це щогодинна боротьба за життя маленьких українців. Це не може бути просто роботою, інакше випалить тебе зсередини. Така праця може бути тільки покликанням, йти від серця. Саме тому говорити про численні звання, нагороди та регалії все одно, що шарудіти порожніми обгортками від цукерок.

 

Справжні їх досягнення в іншому. Найбільша їх гордість і винагорода — це перемога над недугом, це маленькі серця, котрі продовжують битися, це численні врятовані життя і чисті та світлі душі, котрі, натхненні прикладом таких лікарів, як Михайло Георгійович, обирають для себе професію лікаря. Я попросив кави. Мені потрібен був також ковток свіжого повітря. Подих перехоплювало і мені було важко думати й говорити. А Михайло дивився на мене мудрими очима і спокійно готувався до діалогу.

 

— У вашому житті є Бог?

— Обов’язково! Інакше я не зможу лікувати маленьких чарівників.

— Вони сильні?

— Надзвичайно. Вони уособлення сили, витримки та віри.

— Скажіть, як…

— Я не бачу себе людиною, котра займається чимось іншим. Я живу своїм покликанням лікувати.

 

Як же гріє душу те, що поміж нас, українців, є ті, хто присвятив своє життя порятунку дітей. Хто щодня воює за життя із самою смертю. Воює і перемагає. Ми говорили тихо та щиро. Михайло пише неймовірні вірші. Він справжній романтик. У нього величезне серце. Його рідна Україна, люба Буковина завжди були частинками душі цього чоловіка. Проте там завжди знаходиться місце не тільки для найдорожчих людей, але й для всіх його маленьких пацієнтів. Безмежна сила цієї людини — в неймовірній любові до того, чим він займається. Він уміє любити безумовно та самовіддано.

 

Сьогодні настали часи саме таких людей в нашій країні. Часи тих, хто так сильно любить свою землю, своїх дітей, свою Батьківщину і свою віру. І своїх українських дітей. В нашій країні не має бути чужих дітей. Вони усі наші, усі без виключення. Де б вони не жили й де б не знаходилися. А особливо — в лікарняній палаті. Він вимолює цих маленьких, втомлених хворобою українців. Душею просить Господа за них. На роботі всі свої знання та вміння спрямовує на їх одужання, а після роботи молить про їх одужання Господа.

 

Саме тому мова в цій статті іде про Божу людину і його душу. А звання, регалії, нагороди — це все другорядне. Адже для нього найважливіше — це діалог з Богом і тими дитячими душами, котрі йому довіряють. Ми завершили програму і зайшли в ординаторську, де колеги Михайла як раз пили чай. Ми забрали свої речі й вже попрощалися, коли нам у слід пролунало: «Ви не уявляєте, який він у нас молодець!». Вже уявляю. І безмежно пишаюся своєю країною, в якій живуть такі величезні й сильні душі.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Гнатюк Михайло Георгійович, завідувач відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні, лікар вищої категорії

https://youtu.be/sBoLC05yQLA

Вітаю героїв сьогодення, медсестер

Вітаю всіх працівників медичних закладів, героїв нашого сьогодення, 

всіх, від тих, що були медсестрами, чи медбратами, до тих, хто 

мріє стати медсестрою, чи працює поруч! 

Дай Вам Бог здоров’я і гарного настрою!!!


Дивні картини художника

     Після перенесенного серцевого нападу художник Alex Garant почав малювати та виставляти напоказ картини, які бачив під час хвороби. Картини справляють деякий гіпнотичний вплив...

  У разі, якщо ви на вулиці побачите дещо подібне, роздвоєння зображення. то це може бути ознакою диплопії -- одного із симптомів інсульту. Другим симптомом може бути нездатність посміхнутися, або викривлена посмішка.

   Медична допомога при інсульті ефективна якомога в ранній стадії...

Знайшов хворе місце....


Котик  завжди  лягає на  хворе  місце....

Рецепт старого лікаря...

От раніш були СПРАВЖНІ лікарі...

Для лікаря і волонтера Віктора Панфілова Україна – понад усе!

Патріот Віктор Панфілов не потребує визнання чи винагороди. Він живе своєю країною – Олег Володарський

 

Офіційна заява Руху Ветеранів України щодо суспільно-політичної ситуації, пов’язаної з підписанням угоди в Мінську

1. Ніхто не має права навіть думати, а не те, щоб вголос припускати, що Ветерани допустять хоча б крихітну здачу інтересів України, не кажучи про капітуляцію.

2. Ми ніколи в житті не дозволимо маніпуляції святим іменем Ветеран на користь будь-чиїх політичних амбіцій. Захист Української держави стоїть набагато вище за політичні чвари, і лише відкинувши їх, можна досягти справжньої консолідації, що було продемонстровано, приміром, на Марші Захисників України.

3. Повністю підтримуючи право та бажання членів нашого руху індивідуально брати участь в акціях протесту, ми поки що утримаємось від масового заклику.

4. Виходити на вулиці просто, щоб вийти, ми не будемо, АЛЕ, якщо будь в кого з владних структур, незважаючи на посади та ранги, з’явиться бажання посягнути на святі для нас речі – розмова з ними буде за законами воєнного часу.

5. Президент перед всім Народом України присягнув бути Гарантом Конституції, в якій чітко описані наші права, свободи, територіальний склад нашої Батьківщини та непорушність її кордонів, тож Рух ветеранів України радить йому ЗАВЖДИ ПАМ‘ЯТАТИ присягу, адже кара за зраду буде жорстока і невідворотна. Хочеться думати це для нього так само чітко зрозуміло, як і для нас.

6. Ми пильно слідкуємо за геополітичними процесами та якщо чітко побачимо зраду інтересів України – одразу дамо заклик до дій. Акцій попереджувального характеру не буде.

 

Ми вже помирали за нашу Країну, тож з радістю зробимо це знову.

А ВИ?

Джерело http://svato.kh.ua/language/uk/ofitsijna-zayava-ruhu-veteraniv-ukrayiny-shhodo-suspil-no-polity-chnoyi-sy-tuatsiyi-povyazanoyi-z-pidpy-sannyam-ugody-v-mins-ku/

 

Панфілов Віктор Миколайович, терапевт-кардіолог, волонтер, учасник проекту «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова»

Нація рветься в бій. Кожен нерв, кожен м’яз неймовірно напружені. Нація не погодиться стати на коліна перед давнім ворогом. Кровожерливим ворогом, хижим до безпринципності і неймовірно небезпечним. Небезпечним своїм невпинним бажанням викрасти нашу історію та культуру. Ненаситним до нашої неймовірно красивої землі. Лютий до нашої щирої віри в Господа нашого Ісуса Христа.

Жадібний та жорстокий хижак харчується нашими помилками та роз’єднаністю. Живе за рахунок зради «еліти» посткомуністичного зразка. Злий дух, із чужого нам болотного храму на курячих ніжках, котрий по-варварськи калічить свідомість та душі українців, які не розуміють всю серйозність загрози.

 

Протягом останніх шести років мене оточують люди, котрі присвятили себе Україні. Події останніх років змусили мене більше уваги приділяти вивченню історії, культури та генетичної фундації нашої Нації. І коли я бачу в соціальних мережах світлини з проханням про допомогу пораненим та їх сім’ям, вкотре відчуваю біль від нашої байдужості та роз’єднаності. Адже ці люди – герої, котрі боронять нашу країну. І це не вони або волонтери повинні просити про допомогу, а саме суспільство, об’єднавшись, має опікуватися тим, щоб вони були забезпечені всім необхідним.

 

Віктор Панфілов не потребує визнання чи винагороди. Український лікар, патріот, котрий живе своєю країною. Він справжній. Простий. Витриманий. Він в строю!

 

Мене дуже зацікавило ставлення його жінки, дружини, берегині до тієї діяльності, котрій Віктор присвячує своє життя. І я побачив абсолютно симетричне ставлення до того, що відбувається. Вона не менше за чоловіка радіє, коли їм вдалося віднайти рідкісні ліки чи закупити необхідні препарати. Їм обом болить війна, болить Батьківщина. Та між ними є та гармонія та взаємопідтримка, котра надає їм сил та наснаги допомагати іншим. Пишаюся такими людьми! Пишаюся тим, що в них є Україна, а в нашої любої України є вони!

 

З такими людьми можна товаришувати чи сваритися, домовлятися чи сперечатися, та коли йде мова про Україну, вони стають категоричними та безкомпромісними. Україна понад усе!

 

Там, глибоко в наших з вами сім’ях, є тонкий та делікатний аспект – довіра. Вона народжується в теплі родинної любові, загартовується в полум’ї родинного затишку і поступово виростає в довіру до своєї країни і свого народу.

 

А ті, хто захищає зараз нашу країну на сході, і ті, хто їм всіляко допомагає в цьому, не покладаючи рук, насамперед варті нашої довіри. Адже і вони нам довіряють. Довіряють побудову нашого майбутнього, в той час як вони зі зброєю в руках, ризикуючи життям, боронять сьогодення.

Саме таку довіру я побачив, спостерігаючи за цією родиною. Дивлячись на таких людей, ані на мить не сумніваюся, що МИР, про який ми так молимося обов’язково настане. Мир не будь-якою ціною. Мир – як перемога над ворогом, що так жорстоко та цинічно винищує нас вже не одну сотню років. Божий Мир.

Віктор Панфілов. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/bX--Zk02aiE

Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая