Великий київський

князь Ярослав Мудрий вмираючи поділив Русь між п»ятьма синами та шостим онуком.З цього часу процес роздроблення Київської держави прискорився і вона розпалась на 15 земель.Так само розпалась інша імперія – держава Карла Великого,поділена між трьома онуками.Занепад Київської держави був зумовлений насамперед розпадом етнічної системи,що відобразилося у тривалому антикиївському союзі володимиро-суздальських князів з половцями.На Заліській землі,як тоді називали Московщину,формувався новий етнос зі своїм окремим політичним та суспільним ладом,зі своїми сепаратистськими,антикиївськими устремліннями.Яскравим представником нового етносу був син половчанки Андрій Боголюбський,який 1169 року зібравши велику армію взяв штурмом Київ.»І грабували вони два дні увесь город?і небуло помилування нікому і нізвідки:церкви горіли,християн убивали,а других в’язали,жінок вели в полон,силоміць розлучаючи із мужами їхніми,діти ридали ,дивлячись на матерів своїх.І взяли вони майна безліч,і церкви оголили од ікон,і книг,і риз,і дзвони познімали- пише літописець” і всі святині було забрано.Запалений навіть був монастир Печерський святої Богородиці поганими,але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди.І був у Києві серед усіх людей стогін і,і туга,і скорбота невтишима,і сльози безперестаннії.Се ж усе вдіялося за гріхи наші».І це робили ті кого деякі виродки,як Н.Вітренко та інші називають братами.Київський погром свідчив про втрату населенням Залісся почуття етнічної та державної єдності з Руссю.Досі так поводилися з чужоземними містами.На руські землі ні при яких міжусобицях подібна практика ніколи не розповсюджувалася.Наказ Андрія Боголюбського показує,що для нього і його дружини 1169 р.Київ був настільки ж чужим,як який небудь німецький або польський замок.Нещодавно архиєрейський  синод Російської православної церкви оголосив А.Боголюбського святим.Ослаблена міжусобною боротьбою із Заліссям Русь зробилася піддатливою на зовнішні агресії.У першій половині ХІІІ ст..вона зазнала катастрофічної монголо-татарської навали.Завойовані татарами руські землі не ввійшли  безпосередньо до складу Улусу Джучі – татарські хани розглядали ці землі ,як васально залежні.Хани стали видавати руським князям «ярлики» - грамоти на князювання залежно від розміру подарунків та хабарів.Усі завойовані татарами народи зобов»язані були платити їм данину.Згідно із законами (яси) Чінгісхана ,від оплати звільнялося тільки духівництво,яке мало право на імунітет.Монгольські хани цінували православну церкву як вагому політичну силу,використовуючи її впливи в своїх інтересах.У церквах відправлялися служби за благополуччя ханів,і це мало сприяти примиренню населення з татарською владоюЩоб надійніше контролювати візантійсько-руську церкву,1261 р.В Сараї організовано спеціальну руську єпископію.Руські митрополити мусили отримувати від хана «ярлик» на право виконувати свої функції.Татарське іго призвело до повного відчуження Заліської землі від етнічної Русі.Політична історія цих двох територій пішла відтоді остаточно відмінними шляхами.Залісся стало Західним улусом.При татарському сприянні продовжувалося політичне роздроблення території на невеликі князівства,які постійно ворогували між собою.Найвідомішими заміськими князівствами були Ростовське,Тверське,Костромське,Ярославське,Білоозерське,Можайське,Дмитровське,Коломенське.Московське належало до найменших,і це сподобалося ханам.Монголи дотримувалися принципу «розділяй і пануй» і тому підтримували найслабші князівства.уцьому причина успіху Івана Калити.Великим величав себе тільки той князь,якому татари дозволили той титул вживати.Жорстокий і підступний,вірнопідданий монгольський васал і ретельний слуга Іван Калита дістає від хана Узбека 1328 року титул великого князя «всія Русі».Іван Калита за наказом татар воював проти Твері,Пскова,Смоленська. «Варто було тверській лінії проявити хоча б найменше домагання національної незалежності,як він поспішав до Орди з доносом,-писав Карл Маркс .- Він поєднував риси татарського ката,блюдолиза і головного раба».З особою Івана калити пов»язаний міф про так звану шапку Мономаха,яку начебто подарував візантійський імператор Констянтин Мономах (1042-1055),що мало символізувати передачу влади візантійських імператорів великому київському князю Володимирові Мономаху і його спадкоємцям.Насправді Івану Калиті її подарували в татарській Орді.Відомо,що шапка Мономаха була виконана середньоазіатськими майстрами і з ХІV ст. зберігається в московській скарбниці.Ота «всія Русь» Івана Калити – то вся Русь татарська,тобто та частина монгольської імперії,де існувала Руська (Православна) Церква,на відміну не підвладної монголам території Русько-Литовської держави до якої входила Білорусь та сучасні українські землі.Таким чином,з ласки Сараю,з»явився на Заліссі термін «всія Русі» у значенні «головний татарський васал»,головний татарський збирач  податків на Заліссі.Так цей термін розуміли сучасники,і ніхто тоді не надавав йому того значення,якого він набув пізніше.Едвард Кінана пише:»Почнімо з проблеми примарного самоусвідомлення Москви ,як безпосередньої спадкоємиці ролі та місця давнього Києва.Хіба московське оточення Івана ІІІ (1462 – 1505) – справжнього засновника Московської Дердави,Його сина Василія ІІІ та онука Івана ІV,перетворюючи своє незграбне князівство на помпезну імперію, справді вірило в те, що відновлює чи імітує славу Києва? Гадаю відповідь очевидна : не вірило,а якщо і вірило,то тримало цю віру при собі. Взагалі дивно,що сучасні дослідники можуть навіть припустити, ніби московіти з воїнської панівної касти з часів Івана ІІІ чи то Івана Грозного уявляли себе спадкоємцями мантії Києва, скажімо Ярослава Мудрого. На це просто немає доказів». Князі Галицько-Волинської держави продовжували іменуватися за традицією королів Романа та Данила,господарями «Руської землі»:duces totis terrae Russiae в 1316 р.,dominus terrae B 1320 p.,dux et dominus Russiae B 1334 p.,а на печатках продовжував фігурувати титул короля Руссії (Rex Russiae).Романа Мстиславовича літописець називає «самодержавцем усея Русі» за те,що він зібрав усі етнічні землі русинів.На вимогу монгольського хана в 1299 р.у Залісся перебирається київський митрополит Максим,за походженням грек. Цей митрополит рукоположений у Константинополі 1283 р.,відразу після прибуття в Русь подався в Орду за «ярликом». Церква ввійшла в союз з Москвою,бо дружба з Москвою означала дружбу з Ордою.Руська православна церква підлягала ієрархічній владі Константинопольського патріарха.На чолі її з 1051 р.стояв митрополит якого висвячував Константинопольський патріарх. Столицею митрополії став Київ,а митрополит мав титул  «Київський і всієї Русі».Сама церква означувалася,як  «руська»,бо були ще грецька,болгарська,сербська та ін..православні церкви.Треба сказати,що аж до ХV ст..майже всі митрополити та більшість єпископі.Були грецького походження.Засилля греків у руській церкві дратувало сучасників,їм докоряли,що вони сильніше дбають про збір коштів для Константинопольського патріарха,ніж про справи  Руської Церкви .Митрополитам-грекам,звичайно,був чуй руський патріотизм.Відірвані від своєї батьківщини Візантії,яка вважалася на той час однією з найбільш цивілізованих країн світу, живучи у варварській, за їх уявленням, Руській державі, вони ставали своєрідними космополітами, піклуючись не про Русь, а лише про інтереси Православної Церкви. Головною причиною,чому візантійські патріархи вибрали на осідок київських митрополитів північ, зокрема суздальсько-московські території, було їх переконання, що там візантійське православ»я має найсильнішу опору та, що київські митрополити полишаться вірними Візантії.Така постава була останнім,смертельним ударом по Києву за його часту опозицію до Візантії,за його самостій ну християнську індивідуальність та його християнську вселенність.Ці прикмети Русі-України хотіли візантійські патріархи знищити і зробити з Русі своїх політичних і релігійних підданих.Ось,як до прикладу,Теодосій-грек  повчав наших князів: «Не прилучайтесь до латинської віри,не держіть їх звичаїв,втікайте від їх причастя та всякого їх учення,бридьтеся їх звичаїв,а доньок бережіть і не давайте за них,а ні не беріть їх;не братайтеся з ними,не кланяйтеся,не поздоровляйте,не їжте з одної з ними посудини,ні не пийте,а ні страв від них не приймайте». Це означало ізолювати Русь від всього культурного світу за заганяти її в повну залежність від Візантії. Наскільки протилежною була політика Риму! Латинські церковники робили все для того аби перейняти звичаї корінного населення, створити для них переклади Святого письма і запровадити писемність. Боротьба Візантії проти  «латинян» і «латинства» перетворилася для московських церковників у боротьбу не стільки проти католицизму, скільки проти всієї європейської культури,що переживала добу блискучого піднесення та відродження.У той час,як у католицькій Європі писалися романи,світські драми і сонети, православ»я продовжувало плекати занудні житія і апокрифи. Живі взаємини Київської Русі з іншими християнським націями мали, попри культурні впливи, і ту користь,що змушували наш народ усвідомлювати себе частиною європейського людства, підтримували в нього почуття всесвітньої солідарності. Для Московської держави замість цих благотворних впливів стали важкі та принизливі відносини з хижацькою монгольською ордою. Переселившись на Залісся, київські митрополити і там продовжують називатися руськими. Одні з них іменують себе митрополитами  «всея Русі», інші – «Київськими і всея Русі».Характерно, що в утворенні окремої митрополичої кафедри в Заліссі (Суздальщині) спільно брали участь як Константинопольський патріарх так і хан Золотої Орди. Серед татар набирав поширення іслам. На початку ХІV ст.монгольський хан Узбек приймає мусульманство. Між іншим, від імені Тайдули – дружини цього видатного хана – походить назва міста Тула. Підкорене не мусульманське населення стали називати «райат» (християни,піддані),а звідси «крестьянє».  Татарин вважав себе вищою расою у порівнянні з християнином, який зробився символом приналежності до чорної кості.Так з»явився а потім втримався у Північно-Східній Русі цей термін, який зберігся у російській мовідо наших днів і означає тепер селянина. Віросповідальний сенс слова перейшов у соціальний.Наприкінці ХІV ст.термін  «крєстьянін» означав весь російськийй народ,на противагу до монгольських загарбників.Із ХV ст. термін «крєстьянін» зробився на території Залісся загальновживаним.І ще довго,аж до початку ХХ ст.,прості московіти продовжували називати свій народ «крєстьянамі».

     Католицький кардинал Джеймс Гіббонс був правий – в Святому Письмі немає тексту про святість неділі. Відпочивати в неділю можна, як і в будь-який інший день тижня, але святити неділю (вважати гріхом займатися звичайною роботою в цей день) не тільки не має ніякого сенсу у зв'язку з відсутністю біблійного підтвердження, але і є порушенням однієї із заповідей Десятислів’я “Пам'ятай день суботній, щоб святити його”.

     Нагадаємо, що 1 березня 2011 року на сайті Економічної правди було виставлено пропозицію чернівчанина Миколи Гунька священикам, які проводять богослужіння у храмах по неділях, підтвердити святість неділі біблійним текстом. І це повинен був бути не просто текст, в якому згаданий перший день тижня, але конкретний біблійний текст, в якому йде мова про святість неділі, як, наприклад, у книзі пророка Ісаї 58:13, 14 розповідається про святість суботи: “Якщо ради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий, і будеш звати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим, і її пошануєш, не підеш своїми дорогами, діла свого не шукатимеш та не будеш казати даремні слова, тоді в Господі розкошувати ти будеш”. 

     Через три місяці після розміщення даної пропозиції в інтернеті Микола подякував священикам і зробив підсумки:

     "Хочу висловити особливу подяку тим священикам, хто протягом трьох місяців намагався підтвердити на підставі Біблії святість неділі, першого дня тижня. Як правило, священики посилалися на деякі тексти Нового Завіту, в яких нібито йде мова про святість неділі. Наприклад, в Діях Святих Апостолів, 20 розділі, 7 тексті написано: “А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі”. Всі ми знаємо, що перше причастя відбулося в четвер ввечері, але ця обставина не зробило святим ні четвер, ні п'ятницю. І в самому тексті не згадано про святість неділі. Наступним місцем Писання було перше послання апостола Павла до Коринтян 16:2, де написано: “А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду”. Уважно читаючи, і співставивши різні переклади, не можна не помітити, що сказано відкладати не в церкві, а у себе вдома. І, нарешті, останнім місцем Священного Писання, на яке покладали надію священики, було Одкровення 1:10: “Я був у дусі Господнього дня”. Але й тут після уважного аналізу тексту виникли дві проблеми. По-перше, в грецькому оригіналі так і написано “Я був у дусі в день Господній”, а не недільний, як помилково переклали в російській синодальній Біблії, а з книги пророка Ісаї 58:13 відомо, який день сам Бог назвав днем Господнім. По-друге, в самому тексті знову ж таки нічого не сказано про святість дня. 

     Окремо мушу згадати представників п'ятидесятницької деномінації, які дуже старанно намагалися довести, що для них суббота – це неділя. Але ж Бог не сказав в четвертій заповіді “Відділи на власний розсуд день тижня, щоб святити його”, а “Пам'ятай день суботній, щоб святити його”. 

     Матеріал про грошову винагороду за біблійне підтвердження святості неділі, першого дня тижня, швидко розійшовся по мережі інтернету. Опублікували його спочатку релігійні ресурси, трохи пізніше такі провідні інформагенції, як Regions.ru та Інтерфакс, а також сотні інших сайтів. Багато коментарів було написано за цей час, але особливо хочу згадати слова Архімандрита Аввакума (УПЦ МП), який сказав наступне: “Проблема тут для серйозних дослідників Святого Письма дійсно є ... Християни продовжували святити суботу аж до 321 року. Недільний день встановлено для святкування в 321 році цивільним указом імператора Костянтина Великого. Якщо святкування суботи встановив Сам Бог в громах і блискавках теофанії (богоявлення) на Синаї, то недільний день встановила земна смертна людина, хай навіть і цар. І не було спеціального другого богоявлення на Синаї для скасування святості суботи. Так є”. 

     Отже, три місяці пошуку не підтвердили святості неділі. Теоретично пошук можна було б і продовжити, якби не одна обставина. Ще в XIX столітті католицький кардинал Джеймс Гіббонс, зробивши детальний біблійний аналіз звичаю святити неділю, опублікував висновок у книзі “Віра наших батьків” – в Святому Письмі немає жодного тексту про святість неділі, першого дня тижня. Сьогодні перевірити цю тезу досить легко, адже Біблія є в електронному варіанті, і задавши в пошуку словосполучення “святість першого дня тижня” можемо особисто переконатися у відсутності біблійного підтвердження святості неділі. 

На сайте УПЦ московского патриархата была размещена фотография, где было снято выступление божественного Кирилла на площади Свободы в Харькове. Чтоб каждый мог убедиться, сколько народу пришло послушать московского патриарха, проповедующего библейское "не солги", "не лжесвидетельствуй", и т.д. Но каково было удивление пользователей интернета, когда они увидели, что эта фотография была обработана в фотошопе, после чего количество слушателей у попа Гундяя увеличилось почти вдвое. "Божьи" люди даже не потрудились стереть из Exif информацию о фотошопе. Тем более они не смогли грамотно выровнять цвета и разложить по слоям, что хорошо заметно в режиме "разница изображений". Вот так и проповедуется "новый русский мир" божьими слугами из Москвы. Вот только Божьими ли?

p.s. написане можу підтвердити фотографіями





це кадр перший. 25.07.2010




це кадр другий. 25.04.2011

p.s. написане можу підтвердити фотографіями

Іду по вулиці Революційній, на відрізку шляху від Будинку Культури до міліції. Назустріч мені йде солідний молодий чоловік з корзинкою посвяченого харчу і в другій руці тримає руку маленької дівчинки. Він повертає голову в бік пам’ятника і пояснює дитинці: «Оце, дєдушка Лєнін!»

Так і живємо! Святимо паски у церкві імені «Фе... Дзержинського» (бувший кінотеатр ім. «Фелікса ...»), ходим біля «дєдушки ...» і дивуємся, що життя не поліпшується. Як може Бог віднестися до народу, що молиться до нього через москаля-перекладача? Скільки шляхів підготували нам іноземні пастирі? І якою вулицею піде моя нація!? 

 

 

Як відомо з історії, Гетьман України Іван Мазепа займався меценатством. Його коштом відновлено і збудовано багато соборів і церков. Відомо, що ряд церков та соборів, які входять до Києво-Печерської Лаври, побудовано, або відновлено, коштом І.Мазепи.

За розпорядженням Петра І, Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. До цього часу Російська православна церква та Українська православна церква Московського патріархату анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі.

Відомо, що сучасна Українська православна церква Московського патріархату займає немалу кількість храмів, збудованих коштом Гетьмана України Івана Мазепи.

Постає питання: Як почувають себе сучасні священики православної церкви Московського патріархату у храмах, які збудувала людина, відлучена від церкви з оголошенням довічного прокляття їхньою ж церквою?

http://community.livejournal.com/ukraina_ukraine/544.html

Департамент інформації Української Греко-Католицької Церкви

   а/с В-125    Київ, 01001, Україна    тел. (044) 279-19-20

Українська Автокефальна Православна Церква

м. Київ, вул. Трьохсвятительска, 8а

Інформаційне управління УПЦ Київського патріархату

01004, Київ, вул. Пушкінська, 36

Інформаційне управління УПЦ Московського патріархату

м.Київ, вул.. Гетьмана Мазепи, 16

 

Вельмишановні Ієрархи українських церков!

 

Ми, що нижче підписалися, уклінно просимо вас, духовних авторитетів Української Нації, в перспективу майбутнього єднання у задекларовану вами Єдину Помісну Українську Церкву, задля втілення усіх ваших обіцянок про екуменізацію та потребу українського народу жити за моральними принципами християн Європи та світу відслужити завтра, 25 грудня, святкове Різдв`яне Богослужіння. Це, на нашу думку, об`єднає християн планети перед глобальною небезпекою з боку агресивних нехристиянських течій чи навіть релігій.

 

Зважаючи на сучасну суєту, що твориться у житті Нації, розмивання моральних критеріїв Святого Письма та негативний вплив від невиконання Божих Заповідей на повсякденне життя, а також на те, що так звана «політична еліта нації» у традиціях «єнакіївської шпани» дійшла до нижньої точки духовного падіння, коли у прямому ефірі, під прицілом відеокамер пробує проламувати важкими кріслами голови один другому – просимо зглянутися на те, що більшість проєвропейськи налаштованих християн Держави давно готові перейти на святкування та відзначення релігійних свят за новим літочисленням.

 

Додатковим аргументом для початку переходу за світовим календарем є і те, що фактично за цим місячним «всенародним запоєм» втрачається сама Сутність Святого Вечора і народження Христа, Сина Божого. Коли вже весь християнський світ, за винятком частини парафіян Російської православної церкви, відсвяткувавши, повертається до праці, у нас ще очікують такого парадоксу, як приходу Старого-Нового Року.

 

Ми вважаємо, що не варто підтримувати таким чином виробників алкогольної та слабоалкогольної промисловості, особливо зважаючи на лідерство України у підлітковому алкоголізмі, чи за кількістю смертей від отруєння алкоголем. Очікуємо, що дозвіл для святкування Різдва 25 грудня допоможе зняти конфлікт поколінь в українському суспільстві.

 

З повагою та надією на взаєморозуміння:

 

Коцаба Руслан, головний редактор інтернет-телебачення “Народне ОКО», перший заступник голови Івано-Франківської обласного товариства «Меморіал ім. Василя Стуса»

Гавриляк Микола, голова обласного осередку ГО "Український Вектор"

Івасишин Уляна, голова Івано-Франківської міської філії Українська Студентська Спілка

Шпирка Богдана, голова міського осередку ГР "Молодь за зміни"

Рибчук Вікторія, заступник голови обласного осередку ГО "Молодіжний союз НУ"

Тетяна Сікірська, голова Прикарпатської Студентської Спілки