хочу сюда!
 

Ириска

31 год, овен, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «звернення»

Звернення Предстоятеля ПЦУ до українського суспільства

Митрополит Епіфаній: Звернення Предстоятеля ПЦУ до українського суспільства

Ісусу Христу, дорогі брати і сестри! Добрий вечір! Сьогодні він справді добрий! Я зворушений, що стільки людей відгукнулися і прийшли сюди, на нашу зустріч, щоб ми всі разом могли поговорити про нашу Церкву, про її майбутнє, про Україну. Про речі, до яких спонукає нас християнська любов і служіння ближнім.

Всі ми у цій залі – різні. Бо кожна людина створена Богом як унікальна особистість. Саме тому ми можемо відрізнятися у поглядах і переконаннях, у смаках, у своїх зацікавленнях, у ставленні до політики та у багатьох інших речах. Бог наділив нас різними талантами, які ми застосовуємо у різних сферах. Але разом з тим всі ми, як діти Божі – єдине ціле, ми брати і сестри між собою, ми – єдина людська родина. Також усіх нас, незалежно від місця народження чи того, живемо ми тут або за тисячі кілометрів звідси, єднає любов до України, небайдужість до її сьогодення і майбутнього.

В історії, з якої ми всі виходимо, все було, як було. Там були сторінки страждань і перемог, страшних випробувань і мучеництва, розділень і протистояння, але також єднання і поступу, славних звершень і героїзму. Там були сумні і радісні моменти. І навіть якщо би нам хотілося, ми не можемо змінити те, що вже сталося. Але ми маємо вплив на те, яким шляхом підемо далі. І я хочу сказати, що ми будуємо Церкву, яка приймає людей такими, якими вони є, щоби дати кожному можливість і засоби бути кращими. Церкву, яка не ставить перешкод на шляху до Бога, а запрошує всіх переступити поріг храму. Церкву, яка будується на любові.

Православна Церква України – відкрита для всіх. І це, як кажуть молоді люди, наша головна «точка відмінності», point of difference.

Церква має і хоче бути там, де в ній є потреба. В центрі заможного Києва і в бідній околиці маленького містечка. На шумній вулиці мегаполіса і у малій сільській громаді. На Донбасі і Галичині, над Дніпром і у Криму, на Закарпатті і на Одещині, де я народився, та на Буковині, де зростав. Серед багатих і бідних. Серед тих, хто набирає номер телефону натискаючи кнопки, водячи пальцем по гладкому екрану чи навіть крутячи диск. Всюди, де є віра і всюди, де є люди, які ототожнюють себе з Православною Церквою України.

Сьогодні ми у ситуації, коли соціологічні опитування говорять про приналежність до Помісної Церкви більшої кількості людей, ніж існує наших парафій, до яких вони можуть прийти. Більшість бар’єрів – це штучні перепони. Вони створені, щоб провокувати конфлікти, щоб розділяти людей. Ми бачимо як майстерно розставляють ці пастки.

У своєму служінні ми не можемо відповідати силою на силу, ненавистю на ненависть. Наш шлях – це шлях не причинення кривди, це шлях прощення і побудови довіри. Це довгий шлях, який для цілої Помісної Церкви може тривати довше за життя кожного із нас, але це той шлях, який нам вказав Господь Ісус Христос і на який Він нас благословив.

Рік тому ми відновили єдність та продовжили свій поступ. Це шлях, розпочатий саме на цих Дніпровських пагорбах, де ми зараз є з Вами, святим Володимиром Великим більше тисячі років тому. Шлях, який переривався, але не припинявся.

Мене було соборно обрано першим Предстоятелем всеправославно проголошеної, визнаної автокефальної Православної Церкви України, але до мене на цій кафедрі було понад сто Київських ієрархів. Рік тому наша Православна Церква посіла своє місце у Диптиху, як автокефальна, а отже сама несе відповідальність за своє служіння і за свої рішення. Ці рішення за своїм впливом і наслідками виходять далеко за межі храмів. В Україні Церква є частиною центральної опори суспільства. Автокефальна Українська Церква ніколи не була загрозою для українського суспільства, але Церкву, яка втрачала свою києвоцентричність, українську ідентичність, перетворювали на інструмент в руках імперської держави.

Україна мусить захищати себе від агресії. Сотні капеланів з Православної Церкви України служать серед українських військових, які захищають Україну. Наші священики там, де є біль, де є виклик, там, де є потреба у благодійності чи милосерді. Вони розділяють з суспільством його тривожні і радісні миті. Вони мають бути включеними в життя людей і розуміти його у всій багатоманітності.

Як створити щасливу і міцну сім’ю, знайти своє покликання і збудувати кар’єру, дати раду ОСББ, як чинити з ринком землі, вести сімейний бюджет, сплачувати податки, служити у армії, готуватись до ЗНО, їхати на заробітки і повертатися додому? Це все питання, які турбують українців. Церква не може і не має підміняти їхні рішення і не може бути експертом у кожному з питань. Але Церква може і повинна бути поруч. Як порадник, як друг, як наставник і пастир.

Наше завдання – духовно виховати людину, через Таїнства очистити людську душу, допомогти у власному житті втілювати Закон Божий. Щоби не через страх, за наказом чи примусово, але в силу набутого духовного досвіду та осягнутих знань людина і суспільство знаходили вірні відповіді на питання, які хвилюють.

В історії України важко знайти інституцію, яка була б прихильнішою до українського народу, ніж автокефальна Українська Церква. І як любляча мати, вона відкриває свої обійми для всіх своїх дітей.

Втім, Церква актуальна не тільки в розрізі традиції. Відкрита Церква була і може бути центром зустрічі географій, часів і світів. Православна Церква України – це можливість взаємодіяти зі співбратами з інших Православних Церков, адже ми – місцева частина Єдиної Христової Церкви. Слово «євхаристія» перекладається з грецької як «подяка», визначає принципи спільного служіння, спілкування між Церквами у єдності віри й таїнств.

Ми сьогодні виказуємо нашу вдячність найперше Матері-Церкві Константинопольській, другому за честю Олександрійському Патріархату, Церкві Еллади, монастирям гори Афон за це єднання та підтримку. Віряни ПЦУ цього року здійснювали численні паломницькі поїздки.

Це – відновлення зв’язків, які у часи святих князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого відкрили нашим предкам скарби духовної і матеріальної культури греко-римського світу. Зв’язків, які продовжилися через братські школи, через Академії, засновані святими князем Костянтином Острозьким та митрополитом Петром Могилою.

Церква була основним носієм міжнародних зв’язків задовго до появи слова «глобалізація». Сьогодні, визнання ПЦУ – це процес, який однаково плідно тривав минулого року, до та після політичних виборів, і який продовжується далі. Бо це духовний, а не політичний процес, хоч він має для України також і політичний вимір, стверджуючи її ідентичність та суб’єктність.

Це тільки початок. Минулої осені я їздив до Сполучених Штатів Америки, де отримав премію патріарха Афінагора з прав людини. Медійний, фаховий та політичний інтерес, з яким зустрічали Православну Церкву України в США означає розуміння важливості ролі нашої Церкви в житті українців, а отже і для майбутнього України та Європи.

І у Вашингтоні, і кілька днів тому в Києві, ми зустрічалися з Державним секретарем США Майком Помпео, говорили про права тих, хто опинився під гнітом окупації в Криму і на Донбасі, права всіх людей, не лише тих, хто ходив би до наших храмів. Це ще одні відкриті двері Церкви, в тому числі для складних процесів творення миру, звільнення з чужинницького полону в’язнів й полонених, деокупації та реінтеграції.

Православна Церква України – це Церква, яка проходить всі випробування разом з своїм народом, Церква, яка в момент, коли наша країна потрапила в біду, має бути і є з народом. І високий рівень довіри до Церкви також означає високий рівень відповідальності. Церква розділяє мрію кожного українця та попередніх поколінь – побачити Україну як місце гідного і щасливого життя для кожного.

Але дорога до цієї мрії лежить через щоденну працю, через, як казав Вінстон Черчілль «кров, праця, сльози та піт». Бо хоча він це говорив про війну із зовнішнім ворогом 80 років тому, для Церкви таке бачення завжди є актуальним, адже наша боротьба зі злом у самих собі та у навколишньому світі – щоденне завдання.

І Церква має ставити питання, як те, що в наших душах, впливає на те, як працюють наші руки чи голови. Наскільки ми чесні та сумлінні? Наскільки продуктивні? Чи ми можемо краще? Чи ми спроможні до більшого? Чи ми можемо досягати висот не в режимі героїчних зусиль, а спланованих щоденною працею? Церква має вплив на те, як формується культура поведінки в усіх сферах життя і має бути активнішою у цій царині.

Після багатьох десятиліть і навіть століть зневіри, мародерств, незахищених прав, маємо почати вчитися вкладати зусилля в довшу перспективу, бути стратегічнішими, робити свою роботу якісніше, дбати про кінцевий результат. Наші двері відкриті, в тому числі для непростої розмови про нас самих. Про те як вийти з інерції страждання, призвичаєності до болю, тяглої травми, очікування зради.

Одна з найскладніших розмов з тих, що є, і які чекають на нас попереду – це розмова про цінності сім’ї та родини. Я чую багато закликів до захисту сімейних цінностей і вони резонують в моєму серці. Водночас, маємо розуміти, що цінності не створюються директивно і не захищаються лише нормативно. Вони виховуються і вони переживаються як досвід. Якщо людина зазнавала наруги в сім’ї, то складно буде говорити їй лише про зміцнення сім’ї як найбільшої цінності.

Ми маємо зрозуміти, як захистити любов і гідність у сім’ї. Як не зневажити таїнство шлюбу, як допомогти сім’ям зміцнити фундамент їхньої безпеки. Демографи кажуть, що криза низької народжуваності та високої смертності в Україні стає викликом міцності для самої української держави. Нас більше не 52 мільйони. І хоч ми не можемо сказати точного числа, ми маємо перервати імперську російську і радянську спадщину ставлення до людського життя як до витратного ресурсу.

Кожне життя є даром Божим і його поява та зростання у мирі й благодаті можливе тоді, коли є любов. Міцна сім’я – це також повага людей одне до одного, це постійне думання про благо іншого, це емоційне здоров’я, це добра фізична форма, це відсутність залежностей і зловживань. Говорити про сім’ю можна і треба, розібравшись в контексті сучасного суспільства. Тоді стане зрозуміло, де міграція є справді трудовою, а де спробою втечі від самого себе. Як зробити так, щоб діти не росли без опіки батьків? Як зробити так, щоб батьки не боялись появи дітей? Не боялись втратити себе у турботах. Не боялись втрати якості життя. Не боялись відповідальності і не тільки в сімейних справах.

Церква відкрита для розмови та обміну думками, маючи свій голос і свою позицію.

Мрії багатьох українців про швидкий достаток часто є реакцією на страх бідності. За останні десятиліття мільйони українців безперечно покращили свої побутові умови, хоча за багатьма показниками ми ще далеко позаду від найбільш розвинених країн світу. Комунальні квартири, відсутність і недосяжність елементарних побутових речей, рівність у злиднях, в яких ще 2-3 покоління тому жили мільйони українців, відходять в минуле так само як прання руками чи відсутність доступу до радіо, телебачення чи телефона. Більшість українців мають одяг чи взуття, про які могли б тільки мріяти попередні покоління, харчуються продуктами, про які не знали їхні предки.

Соціологам українці кажуть, що стають заможнішими, але далі оцінюють свій стан як соціально вразливий. Ми маємо почати говорити про те, як навчитись визнавати зміни, які стаються всередині і довкола нас самих. Як перестати бездумно накопичувати. Як не ставати залежними від атрибутів статусності. Як бути самодостатнішими і вміти отримувати радість від простих речей. Як не зневажувати любов через яскраві упаковки.

Наша Церква відкрита до діалогу з пораненими душами, до того, щоби з допомогою Божою кожна людина змогла віднайти себе, плекати найкраще та боротися проти гіршого.

Іншим боком вразливості є спроба захистити себе через статус. І прагнення будь-що досягти влади – часто є реакцією на вразливість. Тоді влада сприймається не так, як про неї навчає Господь, тобто стає пануванням, а не служінням. І йдеться не про поодиноких людей, а про узагальнений виклик, що впливає на весь комплекс відносин держави і громадянина. Влада як панування, деспотизм замість лідерства не мають перспективи іншої реакції народу, ніж революційний опір, Майдан. А суспільство сьогодні в тому стані, коли воно не може собі дозволити без фатальних наслідків проходити через нові потрясіння, нові жертви, нові силові протистояння – навіть з благими намірами.

Це означає, що час переосмислити лідерство як служіння, як свій внесок у спільну справу. Як полегшити служіння тим, хто прагне служити? Як захистити лідерство, не зневаживши тих, хто не може чи не хоче бути лідером? Як вчасно виявляти сваволю і не дозволяти їй ставати загрозою? Церква відкрита до діалогу і до пошуку кращих відповідей.

Це – частина тих викликів, які ми маємо перед собою. Але за ними будуть наступні. Що стане з кліматом і природою? Як не марнувати енергію? Як навчитись не шкодити довкіллю? Як берегти ресурси? Тобто як виконати наш обов’язок, даний Творцем, піклуватися про природу, користуючись з її багатств, а не зажерливо нищити її. Як думати про сталість, дивитись вперед на роки і прораховувати свої кроки? Це часті тривоги молодих людей, які остерігаються, що саме їм доведеться мати справу з наслідками рішень попередніх поколінь.

Україна з її мальовничими чотирма порами року, родючими землями, чистою водою, лісами і степами – це райський куток у порівнянні з багатьма країнами світу. Як не занапастити це все, не втратити родючість, красу і розмаїття? Як не втратити свою землю, але дати землі родити? Як жити в новому укладі меншим громадам, які будуть більш урбанізованими у способі життя і дозвіллі?

Церква не є експертом з екології чи економіки. І не прагне ним стати. Але Церква бачить важливість цих тем, їх моральний вимір, який є у сфері її відповідальності, а тому відкрита, щоби бути місцем зустрічі для експертів, підприємців, фермерів чи мешканців громад, які шукають відповідей.

Ці та інші проблеми турбують будь-кого, хто замислюється над тим, як вони впливають на наше життя.

Яка роль Церкви у вирішенні цих питань?

Спроби політизації, інструменталізації Церкви для вирішення якихось одноденних завдань, намагання лише користатися з авторитету й можливостей Церкви, але не слухати і не чути її вчення – звужують релігійне життя до сфери приватного і насправді залишають суспільство сам-на-сам із загрозами.

Нам потрібна інша Церква, Церква, яка відіграє важливу, унікальну роль в житті суспільства, водночас, залишаючись в рамках духовної, а не політичної сили, ширшої за ідеологічні рамки, не обмеженої логікою політичної боротьби чи бізнес-інтересів. Це Церква з активним життям парафій, які є водночас і базовою ланкою, і публічним обличчям церковного життя.

Це Церква, яка є місцем щирої молитви. Це Церква з монастирями, з сучасними православними навчальними закладами і фундаціями, які зміцнюють Церкву та допомагають їй бути частиною суспільного діалогу. Це Церква, в якій відбуваються чесні і відверті розмови. Це Церква, яка розбудовує себе і світ довкола себе. Це Помісна Церква, яка любить і вчить любити свій край. Це Церква, яка проповідує любов і словами, і самим життям.

Це Церква, яка має голос і він кличе: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36), «будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48). Лише власними зусиллями не здатні ми досягти цього, але, як сказано у Писанні, «неможливе для людей – можливе для Бога» (Лк. 18:27).

Йому слава на віки віків!

Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній

Губернатор Одещини хоче заборонити діяльність Держекоінспекції

Представники бізнесу скаржаться на дії Держекоінспекції, які стають причиною затримки суден в портах і величезних збитків для судновласників. Під час наради з обговорення проблемних питань взаємодії підприємців з Екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря представники бізнесу повідомили про самоправство екологічних інспекторів.

Інспектори проводять перевірки з численними порушеннями. З-за цього кожне судно терпить збитки від 3 до 60 тисяч доларів. Про один з таких випадків розповіли на нараді в ОДА. Судно німецького судновласника було оштрафовано, нібито за відкат ізольованого баласту на 4,5 тис. дол., крім того капітана притягнули до адміністративної відповідальності відразу за 2 статтями: недопуск екоінспекторів та порушення правил охорони внутрішніх морських вод України.

Проводячи перевірку корабля, екологи не надали капітану судна можливості дізнатися, які вони виявили порушення. На обох постановах він написав «Don't understand a language» — тобто «не розумію мови».

Цей випадок не поодинокий, повідомляють у прес-службі Одеської ОДА. Саме постійні звернення представників бізнесу підштовхнули губернатора Максима Степанова звернутися в Кабмін з проханням перевірити дії Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря:

«Уявіть, ми — єдина країна Європи, при «вході» в яку судновласники змушені закладати додаткові кошти в бюджет, по 3-5 тисяч доларів, для проходження так званого «екологічного контролю»».

Також Максим Степанов пообіцяв передати всі звернення підприємців до прокуратури. На своїй сторінці в Facebook він написав, робота екоінспекції в нашому регіоні не має нічого спільного з охороною навколишнього середовища:

«Екологічна інспекція Західно-Північного регіону Чорного моря, ви — зло в чистому вигляді! І нічого спільного з охороною навколишнього середовища ваша робота не має. Я буду звертатися до Прем’єр-міністра та Кабміну про заборону вашої діяльності в портах України!».

Довідка 

Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря — це орган, який контролює дотримання природоохоронного законодавства і здійснює нагляд раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Фото: прес-служба Одеської ОДА.

Звернення до художників карникатуристів.

ТЕРМІНОВО!

Шановні художники-карикатуристи,

які бажають друкуватися в журналі «Перець»!

Для своєчасного отримання пропонованих Вами малюнків , їхнього планування до випуску й можливого доопрацювання, а також для виконання замовлених карикатур, малюнків і художнього оформлення окремих публікацій редакція запроваджує таку систему оперативного зв’язку:

1. Всі, хто бажає надрукуватися в поточному числі журналу мають подати своїх 5-6 робіт не пізніше 10 квітня. Малюнки мають бути високої розподільної якості не менше за 300 точок на дюйм у форматі JPG або PDF, розміром А-4 на спеціально визначену редакцією поштову адресу perets.cartoon@ukr.net.  Не плутати з попередньою адресою perets.cartoon@gmail.comДо першої подачі малюнків просимо додати коротку біографічну довідку (вік, освіта і т.ін.) у форматі DOC, зазначити свою поштову адресу, номери телефонів, електронних адрес, сайтів, блогів, іншу інформацію, яка забезпечуватиме безперешкодний зв’язок з Вами.

1.1.  Кожному файлу з малюнком треба присвоїти назву за таким принципом: перша літера імені. прізвище_ дата відправки_назва малюнка (назва «без слів» не приймається). Приклад: N.Ivanov_05.04.17_Zebra.jpg

2.  У подальшому (для наступних чисел часопису) малюнки у будь-якій кількості , з дотриманням вимог п.1.1. надсилаються до 25 числа кожного місяця, що передує випуску чергового номера журналу. Малюнки, які Ви забажаєте бачити у травневому числі журналу, мають бути надіслані на визначену електронну адресу до 25 квітня поточного року.

3. Малюнки, замовлені карикатуристу редакцією, надсилаються на ел. пошту на окремих визначених ініціатором умовах.

4. Прохання до карикатуристів надавати малюнки редакції різної тематичної спрямованості. Зокрема: соціальної, економічної, політичної, міжнародної, гумор (чорний гумор) , сатира, дружні та не дуже шаржі.

4.1. Не будуть розглядатися для використання в часописі малюнки шовіністичного, образливого, відвертого еротичного характеру, а також такі, що містять нецензурну лексику, принижують людську та національну гідність.

5. Редакція відкрита до співпраці з метою вдосконалення журналу. Ми готові розглядати Ваші пропозиції у письмовому вигляді, скеровані на електронну адресу, зазначену у п.1

Творчих успіхів та плідної співпраці!

 

Головний редактор журналу

«Перець» Весела республіка»

  Ю.І.Цеков

Відповідальний секретар журналу

«Перець» Весела республіка»

Ю.М.Іщенко

 

«4 »квітня 2017 року.




Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності і Свободи


Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності і Свободи

20 Листопада 2016 - 14:58



Дорогі співвітчизники! Громадяни України!

Три роки тому кілька сотень сміливих дівчат та юнаків, без участі жодних політиків, зібралися на Євромайдан – щоби висловити мирний протест проти дій режиму Януковича,  який вкрав у них велику європейську мрію. Звіряче побиття молоді «беркутом» сколихнуло тоді всю країну.

За лічені дні вже мільйони українців вийшли на площі й вулиці. Вийшли, щоб зірвати план з перетворення України на малоросійський закуток російської імперії. Щоб продемонструвати свій проєвропейський вибір.

Per aspera ad astra. Шлях до зірок пролягає через терни  – такий сенс крилатого вислову, який ми дуже добре знаємо. Та в листопаді тринадцятого ніхто навіть уявити собі не міг наскільки важкі випробування підготувала нам доля… І яку високу ціну випаде заплатити за такі цінності як свобода, гідність та незалежність.

І після перемоги над режимом виявилося, що від усього державного механізму залишився лише штурвал, та й то – гнилий. Україну душив дефолт, який здавався вже невідворотним. Економіка так і не оговталася від світової кризи. Росія не просто розв’язала війну, а ще й влаштувала справжню торговельну блокаду, чим у сукупності завдала нам збитків на сотні мільярдів. Армії і спецслужб практично не існувало. От такої глибини було те дно, з якого ми починали підніматися.

Одразу після перемоги Революції Гідності найкращі і найсміливіші майданівці вирушили прямо на фронт. Перші добробати кров'ю, пролитою за Вітчизну, вписали себе у сторінки нашої військової історії. А цього року ми вже дозволили собі відмовитися від чергових хвиль мобілізації, відпустити в резерв демобілізованих і укласти професійні контракти з десятками тисяч добровольців. Це – промовисте свідчення прогресу у зміцненні обороноздатності нашої держави. Армію одягнено і нагодовано. Вона фахова і озброєна. І хай не за останнім словом техніки, але достатньо, щоб стримувати Росію.

В економіці, щоб уникнути дефолту та катастрофи, Уряд не мав жодного іншого виходу, як вдатися до жорстких та непопулярних заходів. Так само стандартних кроків, які успішні сусіди по Центральній та Східній Європі здійснили ще на початку 90-х.

Критично важливою для нас була і все ще залишається підтримка Міжнародного валютного фонду. А Фонд ніколи не виписує солодких ліків. Тож я розумію, що ми зробили мимоволі боляче мільйонам родин. За це не гріх і перепросити. Але я впевнений, що незабаром ефективність вжитих заходів відчуватиме все більша й більша кількість людей.

Наш економічний організм вже виписано із реанімації і демонструє ознаки одужання. Після чотирнадцяти кварталів падіння поспіль, яке, до речі,  почалося ще за рік до революції і війни, економіка нарешті відновила зростання.

Пожвавлення ділової активності і перші кроки з детінізації, збільшення надходжень до бюджету дали змогу запланувати відчутне підвищення зарплат вчителям, лікарям, іншим бюджетникам і зробити з початку сімнадцятого крок назустріч найбіднішим верствам населення – підняти вдвічі мінімальну заробітну плату до 3200 гривень.

Настає час збирати перші, хай поки що не дуже соковиті, але плоди жорстких антикризових заходів.

Та ґрунт, на якому ми виплекали паростки відновлення, ще недостатньо міцний. Не так вже й багато треба зусиль, щоб все зроблене, все вистраждане зійшло нанівець. Ворог не лише атакує Україну ззовні, але й розхитує нас зсередини. Метою Кремля є постійна  внутрішня дестабілізація, анархія, отаманщина. Дострокові вибори в Україні і посилення позицій проросійських сил в новому парламенті. А далі – ревізія європейського курсу. А ще потім – повна зміна зовнішньополітичного вектору держави. У фіналі – повернення України в імперське стійло.

Якщо піти шляхом гострих внутрішніх конфліктів, можна дуже швидко кинути країну у прірву хаосу і безладу, зробити незахищеною перед зовнішньою агресією. Як Президент, я не допущу такого сценарію.

Я вже неодноразово на історичних прикладах показував, як авторитарна Московія переваги демократії в сусідніх країнах використовувала в своїх інтересах – аж до поглинання цих країн. Впевнений, цього разу у неї нічого не вийде. Чому? Бо ми, українці – мудрий народ, який складно збити на манівці.

Водночас, закликаю не таврувати всіх без розбору учасників масових акцій. Зрозуміло, що у людей є підстави для невдоволення і кожний вільний громадянин у вільній Україні має невід’ємне право на протест. Саме демократія та свобода стали очевидними здобутками Революції Гідності. Війна і криза заважали зосередитись на питаннях добробуту. Зараз вже Уряд і вся влада мають можливість сконцентрувати увагу саме на цьому.

Дорогі співвітчизники!

Свобода слова, як і дотримання всіх інших прав і свобод, навіть під час війни. Нова патрульна поліція і незалежне антикорупційне бюро. Антикорупційна електронна система державних тендерних закупівель ProZZoro, яка вже заощадила десятки мільярдів і децентралізація, яка перерозподілила гроші від центру на користь громад. Декларування статків високопосадовців і початок відновлення доріг. Хіба в Україні до Майдану все це було можливим?

Ми реалізували 144 пункти Плану дій з візової лібералізації, здійснивши при цьому низку надзвичайно важливих для нас самих реформ. Цього тижня Рада Євросоюзу одностайно ухвалила рішення, яким визнала повне виконання Україною всіх зобов'язань. Вона задекларувала чітку політичну волю Союзу та всіх його членів надати нам безвізовий режим найближчим часом, після узгодження деяких суто внутрішніх процедур Європейського Союзу.

Мої переговори з лідерами інституцій та держав-членів Європейського Союзу також дають підстави прогнозувати, що буде знайдено взаємоприйнятний компроміс між Україною, Євросоюзом та Нідерландами і ратифікацію Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі буде завершено.

Саме Євромайдан, Революція Гідності і світлої пам'яті Небесна сотня безповоротно визначили європейський вектор України. Ми рухаємося в правильному напрямку і до правильних цілей. Та шлях до європейських зірок, як і будь-який інший, пролягає крізь терни - рer aspera ad astra. Тому в дорозі так важко. Тому й прорахунки при вирішенні надскладних завдань неминучі.

Часом я сам собі ставлю питання: «Чи міг би я уникнути помилок?» Спільна мудрість багатьох народів відповідає: «Не помиляється лише той, хто нічого не робить».

Із висоти горизонт видно трохи ширше. Проблем проглядається ще чимало, і я не збираюся прикрашати дійсність. Але не можу не поділитися своїм чітким баченням, що найскладніше в економці ми пережили і все буде гаразд, якщо ми з вами не дозволимо окремим політиканам обнулити результат, досягнутий такою дорогою ціною. Якщо не дамо їм перетворити на сізіфів труд важку працю влади, громадянського суспільства, волонтерів, і всього народу, які за три роки заклали фундамент нової України.

Уряди, парламенти, президенти, казав колись Вацлав Гавел, будь вони навіть найкращими у світі, не здатні нічого зробити самі по собі, бо свобода й демократія передбачають участь всіх і кожного.

Отже, дякую, дорогі українці, що нашу європейську державу ми будуємо разом!

Вітаю всіх вас з Днем Гідності та Свободи.

Слава Україні!

http://www.president.gov.ua/videos/vistup-prezidenta-ukrayini-na-urochistomu-zahodi-z-nagodi-dn-238

http://www.president.gov.ua/news/zvernennya-prezidenta-ukrayini-z-nagodi-dnya-gidnosti-i-svob-38796

90%, 9 голосов

10%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Обращение к защитникам Путина.

   Константин Натанович Боровой -- российский предприниматель и политик.

Меня достали разные "доброжелатели", те самые 85% охранителей и поддержателей, защищающие Путина и потому скажу ещё раз: 

1. Россия страна агрессор и таковой являлась всю свою историю со времён Ивана Грозного.

2. СССР распалось потому что никто не верил и не желал сидеть под властью Москвы. Их держали силой. Как сила исчезла, выяснилось, что всё это фиговое  "братство народов", никогда не существовало.

3. Сложить обратно СССР ни под каким соусом не удастся.  Поэтому, можно забыть и даже не начинать. Любая бывшая республика или советский сателлит так и бежит в НАТО, потому что не знают каким забором от вас, любезных, отгородится. Так их достала вся та вонь, что идёт из Кремля последние, как минимум, 100 лет.

4. Никто русского ядерного оружия и разных истерик её поцреотов о том, что они покажут кому то кузькину мать, не боится. Хочу напомнить, что на любое хотя бы поползновение к ядерной кнопке - России не станет в течении часа. Без разговоров, выяснений и разведения светских раундов.  Кроме как заявлять, что уничтожим весь мир,  вы же ничего не можете и не предлагаете. Весь мир прекрасно понимает, что на самом деле вы из себя представляете - отстало-дикая папуасия третьего мира с претензиями на величие. Томный вечер с вашим участием в мире давно закончился.

5. Украина ведёт совершенно законную и справедливую войну за свою территориальную целостность, достоинство и право на самоопределение. Не знаю, будет ли Украина образцовой западной страной с сильной экономикой, но она будет независимой страной. И Крым никто обратно завоёвывать не будет.  Россия его не удержит. Пока пусть играется, тратит там  200 миллиардов $ и важно раздувает щёки - конец неизбежен. Вопрос времени.

  6. Путин и его клика - достаточно умелые интриганы, КГБэшники, бывшие коммунисты, экспроприаторы чужого имущества и всё ещё настоящие палачи и убийцы.  Скажу кем они, на самом деле, никогда не были и не будут - строителями нормальной страны и экономики. Все достижения Путина - это удачная для его допотопной  экономики мировая конъюнктура с потреблением газа и нефти. Сейчас она наглядно меняется на глазах. Потому чудеса закончились или заканчиваются.   Когда рванёт и как рванёт не знаю. Но рванёт обязательно. Сомнения? Быстро листаем историю и вспоминаем почивший в обозе  СССР.

  7. Нет, никто не интересуется Россией. Она занимает очень последние места в интересах нормальных людей.  Почему - потому что эта страна ничем себя миру не предлагает. Она какое-то большое пустое место где-то на Севере с медведями и водкой.

8. Величия в России, в её культуре, экономике, достижениях, народе - нет никакого. Может были отдельные эпизоды и прорывы жуткой ценой, были отдельные писатели и музыканты, учёные и открытия. Но это эпизоды в очень долгой и серой истории. Можно всю жизнь хвастаться Ю.Гагариным и Л.Толстым, архитектурой Собора Василия Блаженного. Но это прошлое. Далёкое. А миру для величия нужна подпитка каждый день, сейчас. И никто не виноват, что величие страны в наше время измеряется навороченностью айфонов и автомобилей, а не пустыми  криками.

9. Для справки - Сталин был куда хуже Гитлера. Он наверное самый кровавый диктатор в истории человечества. И он оставил свой след в строительстве достижений тем, что уничтожил целую страну. Её лучших людей. И поэтому можете продолжать гордиться этим "ублюдком" у которого руки по локоть в крови. Большего проявления идиотизма быть просто не может. Только потом не удивляйтесь, что вас считают за рабов.

10. И ничего интересного в России ни для меня, ни для тысяч других нет и не будет. Почему? Потому что в мозгах ничего не поменялось. Построили пару небоскрёбов, надели на грязное тело более модные шмотки, сели на более продвинутые машины, даже компы дома поставили. А вот в мозгах как были совками так и остались. 

11. Да, это русские военные и их подручные бандиты сбили малайзийский самолёт с голландцами на борту, и да, это Кремль с его подручными убили Немцова и других оппозиционеров, корреспондентов, банкиров, просто людей, мечтающих о свободной России. Вы и ваши любимые власти отравляете, стреляете, вешаете людей. Сбиваете  пассажирские самолёты и потом две-три недели даже не даёте собрать гниющие тела погибших. И да, это вы грабите этих убитых пассажиров и оказываете помощь алкоголикам и бандитам из Донбасса.

12 . Ваша ложь известна и понятна всему миру, потому ничего доказывать вам лжецам не нужно. Нужно дружно посылать вас на три буквы, потому что по-другому вы не понимаете через свой ордынский менталитет.

 

звернення Цилі до Путіна

Дорогой Владимир Владимирович! 
 
Уже почти год как вы продолжаете много говорить за Одессу, обзывая её приличными словами и маня вытащенной из исторической могилы вывеской Новороссии. Так если вы сейчас хотите спросить у этого города за всё, шо происходит у нас в последнее время, то не спрашивайте. 
Бо Одессе всегда найдётся, шо сказать. Тем более, шо она никогда не говорит против ветра.
Циля не скажет за всю Одессу, но три дворика на Молдаванке и весь рыбный ряд с Привоза просили передать. 
 
Вы уже много раз натёрли нам мозоль своим портретом в вашем телевизоре, когда зовёте Одессу вернуться в свой «русский мир». 
Вы хотите сказать, шо мы замёрзли без вашего «русского мира»? Мы не только не замёрзли, но даже не хотим кушать то гэ, которым вы кормите из телевизора свой народ. Одесса не хотела эссэн гэ ещё 23 года тому назад. Почему вы, вдруг, решили, что одесситы променяют теперь свои шансы поехать свободно в Израиль, Америку или вообще в первую попавшуюся Европу, на счастье сидеть под санкциями и вместе нюхать процветающего Нижнего Тагила, благоухающего Магнитогорска или прогрессирующего Саратова? 
 
Зачем одесситам идти в вашу новую Совдепию? Вот давайте порассуждаем из даже интереса.
Торговать вашим газом и нефтью мы пройдём мимо. Разве мы станем жить в пределах Садового кольца? Или вы нарежете нам участков на Рублёвке? Будем купаться в роскоши, как герои российских сериалов? Шоб мы так жили, как вы там у себя в Кремле сидите и врёте. 
 
Что же вы можете тогда дать Одессе, чего у нас нет? Сделать из нас курорт? Так вы уже сделали вчера курорт из братского Сухуми. А сегодня делаете такой же из Крыма. Одесса не хочет курортом в вашу «Новороссию», бо таки боится конкуренции. Сегодня со стороны Сухуми, а завтра со стороны Крыма. Мы всегда рады за ваших к нам туристов. Но для этого совсем не нужно присылать нам бурятов и черносотенцев. От нашего климату у них могут выгореть на солнце все танки. И вообще, вся эта ваша идея за новый Советский Союз имеет такой запах, шо бледный вид для неё звучит как комплимент. 
 
Вы у себя там устроили такой ґвалт, что киевская хунта здесь заставляет нас говорить по-украински. Мы здесь как говорили по-одесски, так и будем. А если где-то в суде или на трибуне Рады нас заставят давать клятвы на мове, то лучше мы в Украине будем по-украински говорить, чем в России по-русски молчать. Украина ведь живёт в 2015-м году. Пока Россия, застрявшая в сорок пятом, упорно ползёт в тридцать седьмой. 
 
Украинцы могли бы смеяться, что вы продолжаете называть их братским народом. Но они негодуют.
То, что все украинцы умеют говорить по-русски, а многие делают это постоянно, не означает, что они с вами говорят на одном языке.
Русскоязычные украинцы говорили раньше на языке Булгакова, Гоголя, Катаева и Ахматовой. Теперь им нравится язык Макаревича, Гафта, Рязанова, Басилашвили, Захарова, Волчек, Мягкова. И всем нам стало не нравиться, как слишком по-русски громко замолчал Немцов. 
 
Одесситы говорят на русском языке Ильфа и Петрова. Смеются на языке Бабеля. Вспоминают за старое на языке Куприна. Поют языком Утёсова. Грустят языком Жванецкого.
 
Зато Россия ненавидит языком Жириновского. Гадит языком Дмитрия Киселёва. Призывает убивать языком Дугина и Проханова. И лжёт языком Путина. Наши русские языки – то теперь две большие разницы. 
 
И вообще, шо вы так долго мучите той многострадальный народ? Украинцы, конечно, носятся со своим Петлюрой и вешают на столбах Бандэру. Но разве то от хорошей жизни они чтут воинов, а не мудрецов? Вы же устроили им вырванные годы уже 350 лет подряд! Евреи двадцать веков бродили по миру, храня и умножая мудрость, чтобы обрести на Родине своих отцов государство. И сразу полмира захотело им этого помешать. Так на хиба ж вы мешаете сделать то же украинцам, раз они наконец-то поумнели, чтобы стать свободными? Пусть ваши русские теперь завидуют молча. 
 
Вы там у себя аж вспотели от рассказов, шо у нас тут сплошные фашисты, захватившие в плен братский украинский народ. За украинский народ Циля скажет, но мало. Разве может Циля знать за весь народ!? 
 
На счёт фашистов вы таки правы. 
Их мы здесь давно не видели, пока вас не появилось. Особенно после возвращения Крыма в родную гавань. 
 
То был новый квартирант старой Фиры, что не захотела уезжать с детьми в Израиль, бо мечтала ещё пожить в Одессе. Слышите – пожить в Одессе, а не умереть в России! Это крымский татарин Осман. Он сбежал из Симферополя и сразу же записался в фашисты после того, как на Родину его предков пришло какое-то ряженое лампасное хамло и выдохнуло перегаром: «Это наша земля, бля». Дед Османа, которого он никогда так и не увидел, 67 лет назад умер в казахской ссылке. После того как в 44-м с ним уже боролись антифашисты. Осман решил, что ещё хочет увидеть своего внука и поэтому бросил свой дом, учится теперь в институте здесь, а из фашизма только подрабатывает вкусными чебуреками на Таирово, угощая ими в воскресенье детей по всему двору. И это точно тот татарин, который лучше ваших незваных гостей в наколках и с нагайками. 
 
Если тот был вторым фашистом, то первым стал чеченец Адам с третьего этажа. Молодой врач, который живёт с матерью после переезда из Катыр-Юрта. Он не захватывал в 1990-ые больницу в Будённовске. А его отец, сельский учитель, не был террористом в отряде Хаттаба, и вообще никогда не брал в руки оружия. Единственная заслуга Адама на службе у мирового фашизма была в том, что почти вся его родня – отец, бабушка, две сестры и маленький брат грудного возраста погибли в своём доме во время ракетно-бомбового удара вежливой российской авиации. В ходе восстановления конституционного порядка, зимой 2000-го. Не знаем, чем этот зуботехник может помешать вашей борьбе с хунтой, но он таки прямо заявил – если вы ещё раз пришлёте ему на голову свой самолёт, то он первым пойдёт воевать за Украину. 
 
За этими двумя в фашисты повалили толпой и остальные. 
Особенно наш седой грек Христофор с Градоначальницкой, которому ещё сам Лёня, бывая на Привозе, заказывал свежую камбалу. Старый рыбак год назад ждал от жизни только хорошего клёва и даже немножко завидовал своему родному брату, что из Сартаны под Мариуполем, такому же седому греку Константину. Тот наивно уверовал в вашу «Русскую весну». Стал ждать вашего личного визита к нему на свежий козий сыр и красное молодое. И шоб вы - верхом на стерхе. 
 
Первый раз стерх прилетел без вас, но вместе с бомбой в октябре 2014-го и убил в Сартане пару людей. Но вы окончательно лопнули Константину терпение, когда второй раз попали со стерха «градом» уже в феврале ему прямо в дом и сожгли половину. С тех пор оба грека так и ждут, шоб ваша «русская весна» хоть бы никогда и не наступила. Проклинают вдвоём тот момент, когда нечаянно подумали за вас хорошо. Теперь Христофор ловит рыбу напротив 12-й станции Фонтана, сушит её в таранку и шлёт брату. Бо тот от горя даже перестал любить козий сыр и красное молодое. А со второй половины рыбы, что продают с базара, передаёт через волонтёров деньги карателям в «Правый сектор». 
 
Если этих людей стали фашистами, то как я не могу ими назвать коренных одесситов во втором поколении дядю Колю со всей семьёй из пяти душ с улицы Спиридоновской, которые каждый год в один ноябрьский вечер зажигают на подоконнике толстую свечу. Вспоминая половину своих предков, потомков слобожанских козаков, что не пережили зиму 1933-го в Люботине под Харьковом. Из-за голода, шо сделали им братские русские большевики. А те, что уцелели, сели на поезд и сумели добраться до Одессы, выжили здесь и пустили корни. С тех пор все хором не любят ни большевиков, ни ваших русских. 
 
Что говорить за молодого Валю, сына Ольги Павловны, нашего золотого мальчика через стену, одессита в пятом колене,  который с крестиком на шее мог договориться об взаимном гешефте даже с раввином в разгар шаббата. У которого ещё в позапрошлом годе распальцованные бандиты, что были поставлены на Одессу вашим ростовским хряком Януковичем, отжали ресторан и всю хлебную коммерцию. И раньше Валя не только сам сытно кушал, но и честно кормил 50 семей его работников. А теперь он только кормит свою маму, что упала после такого здоровьем, топчет пороги в судах и звереет на бывшую власть. И вас туда же. Тут не захочешь, так станешь фашистом. И начнёшь одевать в приборы ночного видения бригаду морской пехоты, что бережёт наш город от ваших зелёных человечков. 
 
Ну, и последним в фашисты записался по скайпу старый Йося - Осип Давыдович, что давно греет своими костями в Хайфе берег другого моря.
70 лет назад он целых 3 года прыщавым юношей ловил на фронте свои два осколка. Первый – под Киевом, второй – под Краковом. С которым ему спас жизнь полтавский хохол Клименко, вытянув из-под обстрела. Ценою своей. Наверное, для того, чтобы потом Йося, работая инженером и даже главным конструктором на одном смешном почтовом ящике, мог слушать себе в спину не в Одессе, и не в Киеве, а в московских министерских коридорах за жидовскую морду, шо приехала со сто первого километра. Так старый Осип долго смотрел с нами на эти майданы по всей Украине и не понимал, зачем этот халоймес. Но когда увидел, что среди фашистов таки много приличных людей, особенно глузманов, финбергов, зисельсов, ройтбурдов и тем более Кира с Мишей, то чувствовать себя с ними заодно - мечта всей его жизни. Когда же он услышал ваши, Владимир Владимирович, слова, что Победу над Гитлером СССР мог бы одержать без украинцев (шо уж тут говорить за наше племя), то просил вам передать, шо ноги его не будет в телевизионной трансляции этого праздника, в котором до ваших ближайших союзников опустились Монголия, Зимбабве и Северная Корея. Так ряды одесской жидобандеровщины пополнились ветераном израильской военщины. 
 
А после всего, шо вы, Владимир Владимирович, сделали с Надей Савченко, не только эти люди, но и вся Одесса не хочет ходить с вами по одному глобусу. 
 
Одна вдова бывшего следователя капитана Евдокимова недовольно бурчит на укропов, которые вылезли за эти полтора года по всей Одессе, как побеги молодой травы после рясного тёплого дождя. Вспоминает за Советскую власть и поставила ваш портрет в рамочку на трюмо. Но когда Циля повела её под общежитие юристов на Успенской и показала все окна в жовто-блакытных флагах, то даже этой унтер-офицерской вдове стало понятно, что ваша песня за опять СССР звучит как гимн импотентов. 
 
При коммунистах мы боялись жить бедно. При Незалэжной мы, наконец-то, стали бояться жить богато. Теперь боимся, что вы придёте нас спасать от обоих.
Глядя на то, как вы спасли Донбасс, Одесса уже берёт разгон, шоб получить такой же гембель на свой тухес. За свои же деньги. 
Оно нам надо!? 
 
Какие-то шлемазлы, которым вы нагрели уши своей пропагандой об великой России, взяли моду каждую неделю взрывать теракты! 
Если в Одессе они пока взрывают только дома, то в Харькове уже давно живых людей. И Циля имеет думать - кто они вместе с вами после этого, если не сволочь? Или!
Циля не может сказать за Харьков, но в Одессе таки точно – после каждого такого взрыва количество фашистов растёт просто как на дрожжах. 
Оно вам надо!? 
 
И после этого вы опять не устаёте звать нас в «русский мир»?
Одесса всегда готова вспомнить за русский мир де Рибаса. Поблагодарить русского архитектора де Воллана. Снять шляпу перед русским градоначальником дюком Ришелье. И вместе с ними вспомнить эпоху русской Екатерины. Пусть даже она слишком сильно вздыхала на жеребцов. В том числе и двуногих. Одесситы восстановили ей памятник не из-за того, что она разрушила козацкую Сечь, а потому, что город умеет помнить разную историю. 
 
Одесса всегда рада встречать гостей и принимать своих блудных детей, которые разъехались искать свой кусочек счастья. Кто в Америку, кто в Москву. Мы будем слушать песни Ларисы. Смеяться над шутками Нонны, Юры, Ромы, Миши и многих других, позволяя им увозить этот смех в другие страны и города. Одесса с уважением вспомнит Славу, который снял здесь 10 лучших фильмов. Отблагодарив за это, опять посмеётся над тем, как его все эти годы угнетали одесские бандэровцы. Но для всего этого не нужно присылать нам автоматов с уголовниками, танков с кадыровскими убийцами и бомбы с гумконвоями. Когда вы нас предлагаете жить то ли в такой Новороссии, то ли сразу в такой России, нам уже настолько всё равно, шо лишь бы нет оба раза. 
 
Появилась Одесса благодаря России, а не Украине. Отстроилась и пошла в жизнь. Но 200 лет назад Одесса отплатила России за добро, по-настоящему подняв её с колен через главный черноморский порто-франко. Сказочно обогатив при этом  казну. Пусть даже немножко оставив себе на кармане. Но судьбы стран, так же как и судьбы людей, пишутся на небесах. И поэтому сегодня Одесса – жемчужина Украины. Которую она тоже обязательно поднимет. Володя, не считайте себя равным Б-гу, шоб менять его планы. 
 
Вы сделали такой шумный гармыдэр, шоб мы бросились свергать киевскую хунту? Ради того, шоб повторить судьбу освобождённого вашим «русским миром» Донбасса? Абхазии? Приднестровья? Южной Осетии? Разбежались. Аж два раза. 
 
И перестаньте мацать своими грязными руками тех, кто сгорел 2 мая. То сгорели не «герои Новороссии». И не «ватники». То сгорели дети Одессы, которые ещё мало видели жизнь. Они купились на ваших сладких слов, за которыми ненависть, шовинизм и смерть. Вы унесли их жизни, чтобы оправдать новые убийства. Спустя год вся Одесса будет плакать вместе над теми жертвами. Потому, что больше не хочет новых. 
 
Одессу уже когда-то совращали петроградские строители Совдепии. Одессе уже били морду православные русские черносотенцы сначала и наглые чекисты потом. Одессу уже взрывали гитлеровцы. Одессе запрещали открывать свою форточку в Европу, законопачивая её под «железный занавес советского мира». Это плохо кончилось. Для тех, кто за щедрыми посулами творил Одессе больно. Не делайте Одессе больно. Тем более, не делайте ей нервы.
Лучше постарайтесь не бросать мусор мимо урны, не ссать в подъездах и поднимите, наконец, в России цены на водку. Протрезвевшие зададут вам много вопросов и без Одессы.
 
Дорогой Владимир Владимирович, шоб вы были здоровы!
Одесса таки всегда рада вас видеть! Особенно лежащим в земле. Поэтому сделайте нам праздник и убейтесь об стену. Можно Кремлёвскую. 
Мы обещаем плакать об вас целую неделю, но с музыкой и танцами. 
 
Не хотелось вас расстраивать, но у украинской Одессы всё будет хорошо.
Наше вам с кисточкой.
Картина маслом. 
 
Без уважения, но искренне,
чуть-чуть старая одесситка
Зингельшухер Циля. 


Лія Ахеджакова "Надійка, живіть!"

Лія Ахеджакова підтримала українську льотчицю Надію Савченко:



Звернення по допомогу Богдана Гордасевича




Шановні пані і панове України, звертаюсь до вас з простим проханням: якщо у вас є можливість - то допоможіть мені, Богдану Гордасевичу, в моїй роботі на благо України та перекажіть дещицю гривень на мій картковий рахунок.
Ситуація вимагає допомоги, або прийдеться все закинути і податись з торбою в світи. На жаль, я не жартую. Нижче я подаю свою автобіографію, щоб знали краще хто я і чим займався.
Можливо хтось зацікавиться моїми проектами або запропонує іншу співпрацю - щиро прийму кожну пропозицію
З повагою, Богдан Гордасевич.


Прошу ласкаво мої координати
найпростіше зробити це на карточку ПриватБанку (https://privatbank.ua)
№ карткового рахунку 5168 7422 0828 7155
Призначення платежу: поповнення карткового рахунку
Гордасевич Богдан Олексійович


АВТОБІОГРАФІЯ

Я, Гордасевич Богдан Олексійович, народився 19 червня 1961 року у м. Макіївка Донецької області. З 1962 по 1988 рік жив і навчався у м. Донецьку.
Після закінчення восьмирічки в м. Донецьку 3 роки навчався у ДСПТУ-29 м. Запоріжжя, після чого у 1980-1982 рр. служив в Радянській армії - м. Червоноград Львівської області.
З 1984 по 1986 вчився в Донецькому державному університеті, а далі у Тернопільському державному педагогічному інституті.
Завершив навчання 1997 р. і є за фахом "вчитель української мови та літератури". Освіта вища закінчена.
З 1990 року проживаю постійно у м. Львові.
Одружений, маю доньку Соломію.
Приймав активну участь у процесах державотворення Незалежної України в якості журналіста і помічника своєї мами, відомої української письменниці Галини Гордасевич.
Працював кореспондентом в газеті "Літературний Львів" при ЛОО НСПУ та у Львівському видавництві "Каменяр".
Публікувався в газетах "Голос України", "Літературна Україна", "Високий замок", "Неділя", "Ратуша", "Українське слово", "Поклик сумління" і ще інших газетах та журналах.
З 1998 року перейшов до книговидавничої справи і видав понад 30 різножанрових книг, серед яких особливо відзначаю 3 перевидання книги Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф", мартиролог "Нескорена Берегиня" про 115 українських жінок-політв’язнів та видатний альманах "Наш Львів" у 780 сторінок А-4 формату, приурочений до 750-річчя Львова.
У 2000 р. дебютував як поет в екстравагантному проекті "Жорж Дикий: поезії в стилі андеграунд "Мотлох", з яким багато виступав на різних творчо-естрадних заходах. За цей доробок був прийнятий до Творчої спілки АДЕМУ ЛОВ.
Є серед засновників та членом правління ГО "Разом" - Львівська область. Проводив різноманітні громадські та культурологічні заходи. Є штатним відеокореспондентом Громадського інтернет-телебачення "Разом ТV".
Люблю мистецтво, громадську та культурологічну діяльність, тому і займаюсь дотепер.   


Проект "Центру ідей "Майбутнє України"

Задум проекту полягає в тому щоб збирати і оприлюднювати ідеї стосовно того, якою ми хочемо бачити свою країну Україну в майбутньому.
Майбутнє починається з мрії" - тому давайте почнемо мріяти і припинимо бідкатись як все погано і зле.
В основу проекту закладено фундаментальну ідею позитивізму світової еволюції, через що деструктивні та антигуманні пропозиції не приймаються і не розглядаються. Критика можлива тільки в якості обгрунтування позитивних пропозицій та задумів.
Життя людина залежить від Бога, зміст її життя залежить від людей, а щастя в житті - тільки від себе особисто. Якщо хочеш бути сам щасливим і жити серед щасливих людей - працюй над цим, а для початку - просто по мрій!
Напрямки досліджень і генерації ідей "Майбутнє України"
1. Історична правда про Україну, бо хто не знає і не цінує минулого - той не вартий і майбутнього.
2. Культурологічні і громадські проекти та ініціативи, спрямовані у майбутнє:
    а) існуючі вже на цей час;
    б) задум і проекція нових;
3. Соціально-економічні проекти щодо реформування і розвитку життя в Україні як розвинутої світової країни.
4. Політологічні дослідження українського середовища з проекцією у майбутнє.
5. Технологічні задуми під загальним гаслом "Зроблено в Україні"
6. Наукові і дослідницькі розробки, праці та гіпотези, щоб Україна стала країною генерування інтелекту і знань.
7. Творчість у самих різних напрямках і задумах з особлиою увагою на:
    а) етнографічну сферу щодо збереження, відтворення і розвитоку-продовження історичної народної творчості в Україні
    б) продукування творчості в дитячому і юнацькому середовищі під загальним гаслом "Якою я хочу побачити Україну у майбутньому, щоб жити тут і почуватися щасливим"
Задум проекту укладено Богданом Гордасевичем  під час святкування Івана Купала 7 липня 2011 р. у королівському місті Львові коло знаменитої "Порохової вежі".
Приєднуйтесь до нас, хто хоче особисто творити своє і майбутнє України!


Проект «Велична Україна»

автор ідеї – Богдан Гордасевич

Створення Інтернет-ресурсу під назвою «Велична Україна» є комерційним бізнес-проектом, який скеровано на створення всеукраїнської мережі збирання, опрацювання та використання самої різноманітної інформації про Державу Україна.
Умовно проект «Велична Україна» можна порівняти з вже діючою Вікіпедією, але цей ресурс буде побудовано за іншим принципом візуалізації: основним вихідним елементом стане карта України, а від неї починається градація переходів до різних тем і підтем, зокрема: карта України історична, політична, економічна, географічна, мистецька, туристична, етнографічна, метеорологічна тощо – перелік може зростати безкінечно згідно за накопиченням інформації.
Перехід на загальну карту-тему включає різні підпункти, які для історичної є карти віків, перехід на карту окремого віку включає під-карту України з градацією цього віку по роках. Аналогічно політична карта дає каскад переходів. Так само перехід на економічну карту включає вибір карт важкої та легкої індустрії, корисних копалин, природних та соціальних ресурсів тощо.
Наступна якість кожної візуальної теми-карти України буде те, що «клікнувши» на область чи район, – з'являється вся інформаційна група по даній темі суто цієї області або району, а далі і міста, селища і будь-якого іншого поселення та місцини на території України.
Таким чином можна збудувати глобальну інформаційну мережу під загальною назвою «Велична Україна», яка буде дуже затребувана в загальносвітовому масштабі при всій її фактичній локальності у межах однієї держави Україна.
Прибуток Інтернет-ресурс «Велична Україна» буде одержувати від надавання різноманітних рекламних та інформаційних послуг.
Значним економічним ефектом щодо проекту «Велична Україна» має стати відсутність потреби створювати офісну мережу та утримання штату їх працівників, оскільки вся діяльність ресурсу може перебувати виключно у віртуальній площині за наявності одного глобального сервера і центру керівних модераторів у будь-якому місці України.
Зацікавленість щодо надання інформації ресурсу буде її оплата на різних умовах, як і взагалі ідеєю проекту є надати можливість якнайбільшій кількості учасників ресурсу «Велична Україна» заробляти гроші на інформації та різноманітних наукових дослідженнях тощо. Кількісне зростання учасників обумовлює вагу ресурсу, отож стимулювання грошима зробить цей процес надзвичайно потужним.
Вся інша деталізація щодо проекту «Велична Україна» буде надана інвестору за умов укладання договору про співпрацю.

моб. 0978228421
м. Львів-Рясне
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая