хочу сюда!
 

Natali

49 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 45-60 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Знову про спілкування державною мовою

За часи незалежності України вже так якось склалося, що головними оберігателями і такими що дбають за все українське стали нові українці - галичани. Дарма що самі вони спілкуються   мало зрозумілим своїм галицьким суржиком. Їх ніхто не призначав. Вони самі себе призначили контролерами. І щоб ніхто не забував про їх високе самопризначення, періодично нагадують українцям - вони на варті.

 Депутат Львівщини Шеремета, якому попсували Новорічні свята НЕ ТАКИМ виконанням Гімну України, прийняв на себе нову турботу. Тепер він змусить всіх чиновників перейти на українську:

"Львівська облрада 5 січня прийняла рішення про дотримання на території області законодавства щодо державного статусу української мови. Рішення зумовлене тим, що під час офіційних візитів до Львова урядовці зазвичай
спілкуються російською.

Як вказано у рішенні, офіційні наради та заходи на території Львівської області мають проводитися виключно державною мовою.

Як наголосив депутат від НРУ Святослав Шеремета, це рішення зумовлене тим, що під час офіційних візитів до Львова посадовці Кабміну Борис Колесніков, Анатолій Могильов, Андрій Клюєв не використовують державну
мову.

"Це свідчить про те, що вони або інтелектуально не здатні вивчити українську мову, тоді вони не мають права обіймати ці посади, або ж вони відверті українофоби", – наголосив Шеремета.

З його слів, рішення Львівської облради стосується і "галицьких хрунів"(?), які дуже часто "не мають національної гідності і переходять на "общепонятний".

Львівській ОДА депутати доручили під час проведення офіційних заходів забезпечити неухильне дотримання керівниками і представниками місцевих державних адміністрацій конституційних вимог щодо державного статусу української мови на
території Львівської області."


 Не зрозуміло тільки чому чиновники зі Сходу не роблять як галичани (ті назвали свій полонізований суржик українською мовою).  Могли б і собі два-три слова сказати українською, а решту вже як буде....

Едуард Джафаров

http://joff.ucoz.ru/blog/znovu_pro_spilkuvannja_derzhavnoju_movoju/2011-01-06-39

Я и другие!

Доброго здоров"я! Нтрапив в неті на док.фільм.Ну дужееее цікавий на мою думку!Особливо рекомендував би подивитися його Оазису&со.

http://rutube.ru/tracks/360197.html

Сьогодні міжнародний день інвалідів! Опитування!

Захотілось щось запостити! І раптом згадав про сьогоднішнє "свято", 3 грудня відзначають міжнародний день людей з обмеженими можливостями.
А чи знаєте ви про людей з діагнозом ДЦП? Якщо ні, щиро заздрю (чомусь важко пояснити причину заздрощів)! А, якщо цікаво, по гугліть! Ну хоча б для свого розвиткув!smile
Так от, близько 90% людей з ДЦП цілком нормальні, в плані психології, психіатрії та розумової діяльності. В цих людей порушена координація (моторика) рухів та мовна вункція, їх важко зрозуміти. Ну звичайно в всіх людей різні стани.
Але ці люди також хочуть мати коханих, якісь стосунки, крім того фізіологію ще ніхто не відміняв! Я маю на увазі секс!
І ось саме питання, на яке я хочу мати відповідь!

Чи зустрічалися б ви з людиною в якої важка форма ДЦП?

Варіанти такі собі, ще є і власна відповідь!


50%, 9 голосов

6%, 1 голос

0%, 0 голосов

44%, 8 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вшанування жертв голодомору та політичних репресій у Слов'янську



27 листопада 2010 року Слов'янська міська організація Всеукраїнського об'єднання "Свобода" спільно з небайдужими краянами провели жалобну ходу та мітинг біля пам'ятника Шевченка з нагоди Дня вшанування пам'яті жертв голодомору в Україні.

Попередньо свободівці розповсюдили 2500 листівок із закликом приєднатись до акції. Слов'янці були здивовані, не розуміючи, що не всі партії припиняють свою діяльність після виборів.

"Простити – це значить забути! Забути – допустити, щоб це повторилося знову! Ми пам'ятаємо наших загиблих родичів. І знаємо, що це було цілеспрямоване знищення українців – геноцид. Ми усвідомлюємо, що окупанти досі при владі і компроміс з ними безперспективний. Попереду довга боротьба", - під час мітингу заявив заступник голови обласної організації Михайло Нечипоренко.

Демократія без "демо"

Мені часто доводиться промовляти іронічну фразу "Я демократ і ніколи не нав*язую своїх поглядів тим, хто їх поділяє"
Чудово розумію, що ми вийшли з сумнозвісного "демократичного централізму", як офіційно називався в СРСР існуючий тоталітаризм, але вже набридло за 20 років бачити, як людина стверджує свої демократичні погляди тим, що зобов*язує оточуючих визнати їх істиність без права на сумнів. І зачасту це є люди, що жертвенно присвятили себе до боротьби з тоталитарною системою. Парадокс, що зачасту переходить в норму.
Всі знаю значення слова демократія, як поєднання двох грецьких слів "демос" - народ і "кратос" - влада. Просто подиву гідно те миттєве перевтілення будь-кого в те "кратос" з повним ігноруванням отого "демос". Хто стає владою - перестає бути народом, тобто перестає ототожнювати себе з народом. Вони вже над народом, майже боги...
З іншого боку теж проходить цікаве перевтілення, бо хто не став при владі - теж не стає народом, а піднімається в іпостасі яко архангел, і криє матом і народ, який обрав і терпить цю огидну владу, і, зрозуміло, обливає лайном саму владу всіх рівнів. І це фактично кожен в Україні, а звідси виходить, що народу як такого у нас і нема. Нема демоса! Всі кратос!
Отож про демократію в Україні говорити безглуздо. Так само і про економічний добробут, бо його творить народ своєю працею, а у нас всі при керівництві зайняті.
І сміх - і гріх, але так воно є. Моя думка тут однозначна: поки народ і влада не усвідомлять, що вони є одне ціле - чогось доброго в Україні чекати марно.
Мені сподобалась відповідь одного чоловіка емігранту-націоналісту, що ганив Україну, бо вона не така, якою мала бути на його думку. Було досить неприємно чути обвинувачення від людини, яка жила в добрах закордону і наїжджала в Україну яко речник істин. І тоді один чоловік сказав наступне: "А знаєте, ми любимо Україну такою, якою вона є і вам радимо того. Іншої України нема."
Розумію, що негараздів у нас повно, одначе, одначе, одначе... В цьому питанні є тільки одне рішення: коли народ стане владою, а влада - народом, тоді постане процвітаюча Україна.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне   

89%, 8 голосов

0%, 0 голосов

11%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Дрібнички

Їдучи байком або мотобайком, або висунувшись з вікна авто на швидкості, не вдягаючи окулярів, відчуваєш, інколи, як об тебе б'ються різні дрібні комахи. Потрапляють в очі, сідають на одяг. Хоча про те хо я пишу, стосується, напевно, лише байка. І вітру. Коли їдеш проти вітру - він несе комах, які не мають сил (здібностей, розуму) летіти проти, а ти докладаєш зусиль, тиснучи педалі. Але якесь погане порівняння порівнювати себе з комахами. Також ніяких аналогій з суспільством....


Релігія суспільства або алкогольна залежність суспільства

Як відомо релігія це особлива форма усвідомлення суспільства а ще включає в себе сукупність моральних норм і типів поведінки,обрядів  культових дій та об'єднання людей в організації: церкву ,  релігійну громаду. В нашому випадку це буде релігія під назвою буде "алкоголь" , а віра буде в напої які містять алкоголь :горілка , пиво , вино і тд....  Алкоголь влився так в наше суспільство , що без нього а ні туди а ні сюди .   Самі яскраві моменти життя проходять з ним , самі гіркі моменти омиваються ним , для того щоб їх забути . За що алкоголь заслужив собі таку честь ? Він немовби переріс у щось більше а ніж просто напої в яких він міститься . Створились безліч обрядів, так як і в релігії,  для прикладу на новий рік обов"язково відкривати шампанське а потім напитись до "срачки", гостям подавати випивку , кожне святковий день не обходиться без випивки ). Ми йому занадто багато приділяємо уваги хотя ми не алкоголіки  по особистостях , ми алкоголіки на рівні суспільства ,суспільний алкоголізм , суспільна залежність від нього . Алкоголіками не народжуються ними стають , так само і суспільні норми суспільства провокують нас до споживання його .Вони дають  знання про моральні норми , обряди , поведінку при споживанні алкоголю , а також люди об"єднуються для того  щоб всі норми використати , придати шану  напою . Як вище написано релігія це особлива форма усвідомлення суспільства , алкоголь це і робить він змінює уявлення про реальність , робить нас смиливішими , веселішим, на подвиги нас тягне , розкутими , балакливим і тд" тепер без нього навіть хлоп на "бабу" не залізе ", та  і баба не дасть так просто без нього . Ці всі особливості випливають коли ми його вживаємо, в період коли ми без алкоголю ми думає як би то створити найліпші умови до споживання його , ми плануємо як і що , або навпаки обдумаємо яким чином його сьогодні не споживати ,оскільки  склались певні умови дівчина , жінка , мама , здоров"я , не хоче бачити тебе п"яного .
 Алкоголь - рушійна сила суспільства, в той час релігія ))  навіщо руйнувати реальність?
чи просто ви ні нащо не здатні без нього ? чи просто ви виконуєте ,
заповіді алкоголю ?? ігноруючи біблійні ?

СНД-синдром набутого дефіцитту?

Шлагбаум
Білорусь заблокувала ратифікацію договору про кордон з Україною Розповім  прикру історію, яка нещодавно сталася зі мною і моїми знайомими при перетині українсько-білоруського кордону. Можливо, вона стане повчальною і для інших українців

  У травні цього року я з дружиною і сином віком п’ять із половиною року їхали до Санкт-Петербурга на весілля моєї племінниці. За місяць до поїздки придбали квитки в касі попереднього продажу на вулиці Гнатюка у Львові на поїзд Львів – Санкт-Петербург. Без пригод доїхали до станції Удрицьк на українсько-білоруському кордоні. О 05.10 провідниця дала нам декларації. Заповнити їх було непростим завданням, оскільки шрифт на цих клаптиках паперу був дуже малий, а освітлення тьмяне, до того ж поїзд усе ще їхав. О пів на шосту у двері купе дуже голосно постукали, мабуть, кулаком. Кілька прикордонників (серед них і жінка-старшина) суворо попросили показати документи. Коли я трохи замешкався, старшина командним тоном рявкнула: “Ви ще не прокинулися?! Швидко давайте паспорти! Документи на дитину!” Я виконав команду. Кинувши на документи оком, вона грізним тоном знову скомандувала: “Беріть речі та виходьте з купе!” Ми були шоковані. Син заплакав: “То ми на весілля вже не їдемо? А я ж віршик вивчив!” На запитання, що сталося, чому такий поспіх, нам відповіли: “У вас немає документів на дитину, швидко покиньте поїзд!” Ця надзвичайно владна й енергійна пані (старшина Н. Л. Шпатусько) “викинула” нас із потяга за три-чотири хвилини, навіть не дозволивши нормально спакувати речі. Відчувалося, що вона задоволена “уловом”: сьогодні якісь наївняки знову потрапили в мишоловку! Стоячи на пероні, я ніяк не міг збагнути, навіщо треба було так поспішно виганяти нас із поїзда (він від’їхав хвилин через сорок).

Пізніше прикордонники нам пояснили: ми не маємо проїзного документа на сина. Але ж маємо свідоцтво про його народження, до того ж із дитиною двоє батьків – цього для в’їзду в Росію достатньо! “Якби ви їхали в Росію через Харків, то цього було б достатньо, а ви їдете транзитом через Білорусь і повинні мати проїзний документ на дитину”. Старший зміни, старший прапорщик А. І. Фурсович намагався показати мені запакований у целофан документ, на підставі якого нас висадили з потяга, але я відповів: “Ви нас викинули з потяга і зіпсували всі наші плани, а тепер показуєте якийсь папірець? Приїду додому і почитаю в інтернеті”. На це старший прапорщик довірливо сказав: “В інтернеті ви цього не прочитаєте, лише тут”. До речі, він виявився співчутливою людиною. Глянувши в заплакані очі мого сина, бадьоро запитав: “Мабуть, ти будеш прикордонником, коли виростеш?” “Ага!” – подумав я. Коли в касі станції Удрицьк ми брали квитки на зворотну дорогу, касирка заспокоїла нас: “Не ви перші. Іноді з поїзда висаджують десятки сімей. Сьогодні хоч не холодно. А уявіть, коли це відбувається взимку, а в пасажирів маленькі діти”. Того самого дня ми повернулися до Львова, я взявся за пошуки в інтернеті. Вводячи різні ключові слова про перетин українсько-білоруського кордону, не знайшов жодної інформації про те, що під час транзитного перетину українсько-білоруського кордону діти повинні мати проїзний документ. Інформації про такі “білоруські особливості” немає й біля кас, де ми купували квитки. Про них нас не повідомила й касирка, в якої придбавали квитки, зате вона не забула запитати про вік дитини, адже після п’яти років на міжнародні потяги дітям уже треба купувати квиток. Не сказала нам про це і провідниця – лише запитала, чи маємо ми паспорти. Через довідкову службу я знайшов телефон Львівського прикордонного загону (239-01-62) і зателефонував у штаб. Слухавку взяла прапорщик Столярчук. Я запитав: “Які потрібно мати документи, їдучи з дитиною до Санкт-Петербурга через Білорусь?” Вона відповіла: “Паспорти обох батьків і свідоцтво про народження дитини”. Але ж саме з такими документами прикордонники зігнали нас із потяга! Пані Столярчук дуже здивувалася, пізніше все ж таки знайшла інформацію про угоду між Україною і Білоруссю від 15.12.2003 року, де зазначено, що діти під час в’їзду в Білорусь повинні мати проїзний документ. Цікаво відзначити, що в постанові про відмову у пропуску через державний кордон, яку нам вручили, є посилання на статтю 4 Угоди між урядом України й урядом Республіки Білорусь від 12.12.1998 року, де про проїзні документи для дітей узагалі не йдеться.     Що я, власне, хочу сказати цією публікацією? Щоб ми оминали Білорусь десятою дорогою? Ні, не це. Прагну, щоб українські залізничники таприкордонники вчасно і в повному обсязі забезпечували мене інформацією про те, як щонайскоріше і без прикрощів перетнути кордон між Україною і Білоруссю або іншими країнами. Хочу заздалегідь знати про те, що, подорожуючи власним авто Білоруссю, я повинен сплатити до білоруської скарбниці 30 євро. І, можливо, знаючи про це, не захочу ощасливити сябрів такою сумою і не поїду до них. Хочу, щоб старшина Шпатусько з Удрицького прикордонного загону отримувала задоволення від того, що українці спокійно перетнули українсько-білоруський кордон, а не від того, що вдосвіта вона вижене їх із потяга, наче якихось щурів. Можливо, в нас тоді справді буде СНД, а не синдром набутих дефіцитів, зокрема дефіциту людяності та здорового глузду. Я вже не кажу про співдружність.

Ukrainian dream? ФІЛОСОФІЯ БЕЗ ПОЛІТИКИ

   Я пишу все про політику і про політику... Трохи набридло, отож вирішив написати про суспільство без політики.

   В 30-х роках випускники Стенфордського університету Хьюлет і Паккард заснували компанію НР, що є сьогодні світовим лідером у продажі комп"ютерної техніки. Перша майстерня і офіс знаходилися в гаражі Хьюлета.

   Генрі Форд - засновник "Дженерал Моторс" і великий інженер, не вмів навіть грамотно писати.

   Біл Гейтс отримав диплом випускника коледжа лише в 2009-му році, при статках в майже 60 млрд доларів. Перший мільйон він заробив в 20 років, створивши (перекупивши) унікальне програмне забезпечення.

   Стів Джобс (засновник Епл і її діючий генеральний директор) - отримав свою першу роботу у відомій на той час фірмі Atari, через наполегливість. Він прийшов у єдиному вбранні, що мав на той час - у рваних штанях і брудній футболці, коли після співбесіди йому сказали, що їх не влаштовує кандидатура Джобса - то він пред"явив ультиматум ("Я не уйду, поки не приймете мене на роботу") і залишився сидіти на місці більше доби - не витримавши "пахощів" (Джобсу доводилося ночувати на помийниках) і бачачи наполегливість, роботодавець взяв Стіва на роботу. Сьогодні "Епл" - безперечно кращі компи у світі.


    Файл:Liberty-statue-from-below.jpg
   
   Економічний успіх США одні пов"язують із вдалим розташуванням, інші із єврейським лоббі, треті через наявність ресурсів. Не треба виключати усі ці фактори, але поміж тим вони лише козирі в руках держави - та направляє ці козирі зовсім не везіння - а цілеспрямована всепроникаюча ідея. І ім"я цій ідеї American dream (більш докладно по гіперпосиланню).

   А чи існує Ukrainian dream, та як вона може виглядати - саме таке питання я задав собі сьогодні і цілий день уважно придивлявся до життя інших людей навколо.

   Людина йде до школи де дізнається багато цікавих речей, які шокують дитину і роблять її іншою. В школі вона вперше зтикається з соціальною нерівністю, з можливостями і неможливостями, а також із обов"язками. Весь цей час особистості кладуть в голову необхідність навчання, без якого подальший успішний життєвий шлях неможливий.

   Людина вчиться (чи не вчиться) з метою чогось досягти і вступає до ВУЗу, де при вступі знову зтикається з нерівністю. Особистість вчиться у ВУЗі сподіваючись отримати "золоті гори", намагаючись чогось досягти шляхом накопичення знань.

   Знову проходять роки і особистість закінчує ВУЗ (якщо звичайно є знання, або трохи "вільних" грошей). Перед нею стоїть питання в пошуку роботи. І тут знову відкривається нерівність. Працювати інженером (чи доктором, чи бухгалтером, чи будь-ким ще) на ту зарплатню, яку надає роботодавець до якого надсилає ВУЗ - фактично означає працювати задарма. Особистість шукає іншу роботу - хтось йде у продавці, хтось у водії, хтось у будівники, хтось намагається суміщати основну роботу з підробітком.

   Іде час і вантажник (припустимо) "доростає" до комірника. В цей час в  нього вже є плани по створенню сім"ї.

   Через кілька років особистість створює сім"ю. Заощадивши трохи коштів , продавши стару "копійку", оформивши кредит молода сім"я купує "Lanos" - що стає надійним помічником у житті. На роботі платять недостатньо коштів і родина постійно на чомусь економить.

   Проходять роки і у особистості з"являються діти, такі-ж як і він особистості. З часом їм скажуть, що головне у житті гарно вчитися, а про нерівність промовчать... І нічого не зміниться?..

  

  free counters

9%, 3 голоса

42%, 14 голосов

9%, 3 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

3%, 1 голос

0%, 0 голосов

27%, 9 голосов

9%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.