хочу сюди!
 

Наталія

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 44-52 років

Замітки з міткою «освіта»

Чим Яворівський кращий од Табачніка?

Чим Яворівський кращий од Табачніка?

Сергій Пантюк Український письменник
22 грудня 2012, 20:14

З великими від здивування очима прочитав інформацію про те, що на посаду голови Комітету з питань культури і духовності ВР України "Батьківщина" знову пропонує людину, яка ніколи не мала нічого спільного ані з духовністю, ані з культурою. Ім'я цього претендента – Володимир Яворівський.
Ну не можу я зрозуміти отаких кроків, хто і що б мені не казав. І навіть кинута одним поважним паном фраза "Так, це сучий син. Але ж наш сучий син!" теж виглядає мало переконливою. Я завжди звик називати негідника негідником, а злодія злодієм. Цього мене навчили ще в дитинстві книжки, які читав. А ще ті книжки навчили мене самого не жити так, щоб люди пальцями тицяли. І щоб очей у сірка позичати не доводилося.
Єдиний контр-аргумент, який мені можуть запропонувати опоненти – так В. Яворівський же виграв мажоритарку! Але це теж не так, бо виграв не Яворівський, а "єдиний опозиційний кандидат". Навіть якби Міккі Маус балотувався у Києві під цим брендом, теж би виграв. Але головне не це.
Відпрацювавши понад рік на посаді секретаря національної Спілки письменників України, я отримав змогу донесхочу "понасолоджуватися" наслідками "культурної" та "духовної" діяльності пана Яворівського. Сказати, що це жах, буде нічого не сказати. Куди не ткнись – всюди купа відвертого криміналу.
Письменницька поліклініка на вул. Рейтарській (біля Золотих воріт) продана за ціною трикімнатної квартири. І не просто так продана, а за підробними документами. За Статутом НСПУ, навіть найменше відчудження майна відбувається за рішенням Ради – найвищого органу між з'їздами. Такого рішення не було, про це у письмовій формі заявили всі тодішні члени Ради. Власне, крім одного – такого собі Анатолія Гая, який досі працює підбрехачем у Яворівського. Але то окрема тема. До речі, продавши поліклініку, яворівська команда навіть податку з оборудки не сплатила – зараз є всі шанси паралізувати діяльність НСПУ роки на два. Бо ті борги (з пенею – це понад 3 млн. грн) тепер висять, і їх хтось таки має сплатити. Бажано, щоб цим "хтосем" став наш пан Яворівський, причому особисто!
Знищено і продано неодмінну письменницьку реліквію – кав'ярню "Еней", стіни якої були розписані відомим художником Анатолієм Базилевичем. У персонажах "Енеїди" на унікальних фресках легко впізнавалися українські класики, панувала дуже тепла атмосфера. Зараз у тому приміщенні гіпер-крутий ресторан "Сад", власники якого – представники російського капіталу – тепер (завдяки "високодуховному" Яворівському!) претендують (увага!) на 50% відсотків власності Будинку письменників на Банковій, 2!
Таких штучок пан Яворівський, перебуваючи на посаді голови НСПУ і водночас – згаданого вище Комітету з питань культури і духовності, натворив чимало. І у пресі про це неодноразово повідомлялося, і кримінальні справи відкриті. Тому письменники й погнали В.Яворівського поганою мітлою з керівної посади, не бажаючи більше все це терпіти. Думаєте, він покаявся? Ага! Більше того, продовжує свою чорну справу – через згаданого вище А.Гая розповсюджувалися чутки, ніби це наша команда хоче продати партії регіонів Будинок письменників на Банковій. Більшого цинізму годі й шукати.
І останнє. Хочу запитати у шановного товариства, може хтось знає: а що такого важливого для країни зробив пан Яворівський, протираючи штани на чолі Комітету з питань культури і духовності у попередній каденції? Агов, друзі письменники, художники, співаки, видавці! Може то лише я нічого не помітив? Підкажіть...
Звідси й виникла думка, яку виніс у заголовок – а чим Яворівський кращий за Табачніка? Табачнік робить Україні шкоду своїми діями, а Яворівський – і діями, і бездіяльністю. Не хотілося б критикувати "оновлену" "Батьківщину", але чому вона досі не очистилася від такого вразливого суб'єкта, та ще й продовжує його пхати на ключову для українства посаду, жодною логікою пояснити не можу. Хіба що – кулуарними домовленостями із владою. Але то вже хай буде на їхній совісті...
http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/50d5f89a28a5b/add_ok/#comments

Богдан Гордасевич, комент: Я знаю давно нешанованого Яворівського ще по його діяльності на чолі Демократичної партії України, яку він успішно декласував свого часу, як і НСПУ, звідки ось подав заяву про вихід. Саме за подібну "кадрову політику" я не поважав "Батьківщину" і Тимошенко, де зрадників не перелічити і Яворівський - на черзі. Гнида конкретна і ще своє покаже, хоча і до цього стільки було показано, що я дивуюсь його плавучості рівня Поплавського. Досить нагадати, як він дві каденції у 90-х очолював у ВРУ Комітет по Чорнобилю, а крадіжки тоді були глобальні, ну а Яворівський як дурник наче: нічого не бачив і не чув про це. Ось хто перший запустив фразу "Ці руки нічого не брали" - все чужими типу Гая роблено.

Якраз новина: Табачника Дімона знову призначено міністром освіти України - дружно привітаймо нового-старого керівника освітнього сміттєзвалища!
Це не моя особиста негація, а світова!
Реальний світовий рівень української освіти (пост-радянської совкової і дуже розхваленої виключно самими ж "совками" як дуже прогресивну): Цілеспрямована робота з позиціювання вузів у світовому освітньому просторі дозволила ряду провідних українських університетів значно поліпшити позиції у світовому рейтингу Webometrics: НТУУ «КПІ» — 957-ме місце, НУ «Львівська політехніка» — 1248-ме місце, НПУ ім. М.Драгоманова — 1747-ме місце, КНУ ім. Т.Шевченка — 1934-те місце.
http://dt.ua/EDUCATION/akademichniy_reyting_universitetiv_top-200_ukrayina-103116.html

Вкотре наголошую: не в персоналіях справа! Панове, чи варто всі сили кидати проти Табачника, щоб замість нього став Колесников чи Мірошниченко, або ще якась падлюка інша від Табачника тільки за прізвищем? Потрібна докорінна системна зміна економічних важелів в усьому державному апараті України! І зокрема - в освіті!

Сер Кен Робінсон про те, як освіта вбиває творчість

Сер Кен Робінсон про те, як освіта вбиває творчість

У своєму виступі на TED сер Кен Робінсон розповідає свою точку зору на сучасну систему навчання. Він вважає, що ця система вбиває у дітях зародки творчості. В школах учні не мають права на помилку — за це їх карають, виставляючи погані оцінки. Система не терпить помилки. А той, хто не помиляється, не творить. Читати далі »

Як підвищити кваліфікацію перекладачів в Україні

У навчанні перекладу можна використовувати різноманітні засоби. Світ змінюється, і так само змінюються тенденції у навчанні. Лінгвістичний центр «Україна-Європа» провів власне опитування серед студентів перекладацьких відділень київських вишів і практикуючих перекладачів. Для вибору було запропоновано такі позиції: «двомовні словники», «Інтернет», «корпуси», «одномовні словники», «підручники з граматики» чи «інше».

Користувачами Інтернету у процесі навчання перекладу назвали себе 83 % студентів і лише 60 % професіоналів. Натомість одномовні словники у процесі набуття перекладацьких вмінь в університеті використовували лише 55 % студентів, але 78 % професіоналів.

Крім того, в анкеті фахівці «Україна-Європа» попросили респондентів зазначити, наскільки вони погоджуються із такими твердженнями щодо професії перекладача:

  
  • «Мені важче перекладати тексти на рідну мову»;
  • «Бути перекладачем – це набагато більше, ніж просто добре знати дві мови»;
  • «Формальної освіти достатньо задля того, щоб стати професіоналом»;
  • «Я би хотів мати більше можливостей підвищення кваліфікації після закінчення університету»;
  • «Задля того, щоб стати перекладачем, окрім формальної освіти потрібен досвід»;
  • «Будь-хто, хто добре знає рідну й іноземну мови, може працювати перекладачем»;
  • «Мені легше перекладати тексти на іноземну мову» і
  • «Я не думаю, що після закінчення університету мені будуть потрібні інші професійні курси».

Як видно, деякі запитання повторюють один одного в різних формулюваннях, таким чином фільтруючи випадкові або невдумливі відповіді учасників експерименту. Варіантами відповіді на всі перелічені вище запитання були такі: «зовсім не погоджуюсь», «не погоджуюсь», «не маю чіткої думки», «погоджуюсь» і «повністю погоджуюсь».

Результати обробки даних анкети демонструють значну різницю між відповідями студентів перекладацьких відділень і перекладачів-професіоналів. Вочевидь, ставлення до професії зазнає суттєвих змін із набуттям досвіду, а знань, набутих в університеті, як правило, не вистачає аби вільно почуватися на вкрай вимогливому сучасному ринку праці.

Щодо твердження «Мені важче перекладати тексти на рідну мову», 23 % опитаних студентів категорично не погоджуються і 68 % не погоджуються із таким твердженням у той час, як серед професіоналів так думають лише 18 % і 32 % відповідно. Професіональні перекладачі доволі часто вважають, що легше перекладати на іноземну мову, адже у такому випадку можемо говорити про повне розуміння вихідного тексту.

Стосовно думки про те, що «задля того, щоб стати перекладачем, окрім формальної освіти потрібен досвід». 9 % студентів не визначилися, чи потрібен перекладачеві, окрім навчання в університеті, досвід  роботи. Повністю погоджуються із твердженням лише 49 % респондентів групи. Натомість серед практикуючих перекладачів відсоток учасників, які повністю погоджуються із такою думкою, сягає 80 %, що вочевидь пов’язано із набуттям власного перекладацького досвіду.

Подібно до цього, 7 % опитаних студентів вибрали варіант «не погоджуюся» у питанні «Я би хотів мати більше можливостей підвищення кваліфікації після закінчення університету». Натомість перекладачі-професіонали обрали лише варіанти «погоджуюсь» і «повністю погоджуюсь», що, на думку фахівців центру «Україна-Європа», чітко свідчить на користь недостатності формальної освіти для успішної роботи перекладача в Україні і підкреслює те, що необхідно вибирати курси перекладачів найвищого ґатунку.


Криза перекладу в Україні.

Україна сьогодні повною мірою відчуває кризу перекладу. Прикро, що на шляху до міжнародних організацій і подій світового рівня нашій країні бракує висококваліфікованих перекладачів – особливо усних. Ми впевнені, що головні причини такої ситуації пов’язані із існуючою системою навчання перекладачів, а також із загальноприйнятим ставленням до професії перекладача як такої, що не потребує жодних вмінь, окрім знання іноземної мови. Ми ж навпаки дотримуємося думки про те, що професія перекладача – це комплексне поєднання особистих якостей, ґрунтовної фахової освіти і практичного досвіду. Вважаємо, що, на відміну від інших професій, навчитися бути перекладачем завдяки самоосвіті чи роботі із навчальною літературою неможливо. 

У навчанні перекладу високоякісна формальна освіта є якщо не обов’язковою, то принаймні рекомендованою. Знаходячи підґрунтя у російській традиції, українська школа перекладознавства по праву пишається глибокою теоретичною базою. На практичному ж рівні викладання перекладу в українських університетах є далеким від досконалого. З одного боку, існує відверта диспропорція між кількістю перекладачів, яких потребує український ринок, і тисячами щорічних випускників, які не можуть знайти, а подекуди й не шукають роботу за фахом. З іншого боку, сам рівень викладання перекладу в українських вишах часто є недостатньо високим для того, щоб забезпечити випускникові гідне місце на дуже конкурентному ринку праці. У цілому ж, недостатній рівень професійної підготовки українських перекладачів можемо пояснити такими основними причинами:

(1) переважно академічним підходом до викладання іноземних мов на відповідних факультетах університетів;

(2) загальною тенденцією поєднувати педагогічну й перекладацьку освіту, адже в Україні існує загальноприйнята думка про те, що знання іноземної мови по замовчуванню означає перекладацькі вміння;

(3) відсутністю можливості післядипломного підвищення кваліфікації перекладачів.

Саме у такій ситуації питання вибору високоякісної школи перекладу набуває виключної важливості.

ДжерелоUkr-Europe.com.

Кому потрібна тотальна дибілізація Українців ?

Ви помічаєте як завзято й натхненно проводять політику дебілізації українського суспільства ? Якщо скажете, що так само по собі виходить я дуже здивуюсь низькому рівню Вашого доступу до інформації, Ви ж не заперечуватимете:

1. Реформа освіти не провальна, а дуже успішна якщо метою її є дебілізація молоді. От скажіть навіщо переходити на 12 річний термін навчання ? Пам'ятаю навчався в школі, а потім в ліцеї 11 річну освіту закінчив в 98 році, часу було вагон, завжди ходив на один або два гуртки, гуляв як всі діти, навантаження ніякого в школі й не відчував, то навіщо ще на рік подовжувати термін навчання ? При підході міносвіти останнє десятиріччя до зниження інформаційного навантаження на школяра, зменшенні начитки фактичного матеріалу, розвитку комп'ютерної техніки (в десять раз прискорення й спрощення навчання), знищення навчання та розвиток дітей в гуртках (це 2-3 години в день вивільняється на байдикування чи пиво в кабаку) скорочувати ще рік навчання потрібно (!) а не додавати ще один рік навчання психічно здоровим дітям ?! 

Відміна залишення за неуспішність дітей в попередньому класі (щоб тотальний провал не засвітився) й відміна можливості впливу вчителя на учня, само собою призвела до того що у вчителів опустились руки й неможливо нічого зробити учневі який сміється (або й посилає) з вчителя знаючи, що його переведуть в наступний клас. Також це добре маскування реального стану української освіти й як хитро вчителя викинуто з процесу навчання, от як продумано вдало прибрано всі перепони для успішної дебілізації майбутнього ПРастого електорату.

2. Колосальна дебілізація українського інформаційного простору, більше половини українських каналів працюють без будь якої інтелектуальної нагрузки на глядача (решта з мінімальною) , активно пропагуючи куріння, спиртне, й примітивні інстинкти. Безкорисні шоу де танцють, печуть, показують фокуси та беруться заполонили ефір, от скажіть ВАМ РАНІШЕ БУЛО ЦІКАВО ЯК ВИ ЖАРИЛИ ЯЙЦЯ !? - зараз вся Україна переживає, хіба не дибілізація ? Та сидіть в неті й дивіться все життя "пріколи" як ваша доля бути дебілом, а народ в чому винен ?

На концерті якщо артист не зняв штани а співачка не розділась то це провал, ящо артист не вміє співати то він значить дуже крутий попер чи рипер, культура плінтуса накриває нас з екранів. Стаття нижче тому підтвердження. Новини в Україні це тотальні вбивства, зґвалтування, насилля, таке враження, що не в Україні а в Сомалі живемо.

3. Окремим важливим кроком успішної деградації населення є нищення української історії і культури, а серед молоді це першочергово (совок старше покоління обробив - зек презик тому підтвердження) тому такі напрямки очолюють людці типу Табачнікав - дійсно хороший фахівець по успішній дебілізації, одразу береться за історію, голод заперечується (неуркожай ПРастой), боротьба за незалежність - каллабараціаназм, суцільна меншовартість й смиренність ... Бояться молоді, бо думаюча людина розуміє, що жодна пострадянська країна без люстрації не мала б  економічного розвитку й майбутнього, а це значить кінець заїждженій лебединій комуно-бандитській пісні, как карошо била в савке как плоха чічас, тому що прибалти, поляки тільки з острахом згадують "те карашо в савке"...

4. Політики власним прикладом виховують повагу до низів суспільства та його культури (шансон, мат, брехня, криміналітет, феня) пропагуючи неповагу до людей праці та інтелігенції. Нав'язують домінування примітивних людських інстинктів, страх, жадоба, істерія, хамство, насильство ...

ЧОМУ ВЛАДІ В УКРАЇНІ ТЕПЕР НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ПОТРІБНІ ДЕБІЛИ ? (як приклад вибори 2010р., а ви не задумувались хто може голосувати за злочинців.)


69%, 18 голосів

19%, 5 голосів

12%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Недаром помнит вся Россия про день Бородина

Пропоную Вам ознайомитися із шкільним твором  на обов’язкову тему від міністра Сабачника: «Недаром помнит вся Россия про день Бородина». Передрук і списування  - дружньо вітається :)))

Читати українську історію треба з бромом, – до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати ... Ці слова українського письменника і політика Володимира Винниченка, відгукуються кожного разу в моєму серці, коли читаю про історичні події які безпосередньо впливали на долю України і наш український народ. Череда зрад, обманів, гірких поразок і маревних перемог на дорозі до свободи, пролягали чорною ниткою по сторінкам історичних творів. Враз-ураз, читаючи, не покидає відчуття суму за нездійсненними мріями та сподіваннями, якими сповнювалася Україна в часи «вікон можливостей» які настирливо і вперто відчиняла українцям її величність Історія.

Українська працелюбна вдача і добрий, відкритий характер, який залишається завжди дитячим у сприйнятті навколишнього світу, довірливість – це ті чесноти, по яким українців знає весь світ. І «світ» повною мірою користувався нашими чеснотами, звісно, що на свою користь.  

На початку дев’ятнадцятого століття Україні, в черговий раз, доля надавала історичний марево-шанс скинути принизливе малоросійське ярмо, стати тим феніксом, що відродиться із попелу війни: в літку 1812 року французька армія Наполеона І Бонапарта увійшла на територію Російської імперії.

Українське суспільство забурлило, пробудилося. Стало прислухатися до імператорів словесного блуду і оманливої пропаганди: росіяни і французи заманливо наспівували українцям про волю і свободу, про те, як добре «в мирі і багатстві» буде жити саме з ними... І знову, в який вже раз, довірливі українці  повірили цукровим словам  московського «православного царя».

Отже, російський цар Олександр І, після щойно завершеної російсько-турецької війни, яку український народ, за великим рахунком, виніс власним людським і матеріальним ресурсом, знову «просить» українців віддати останнє. Але вже непросто так, а за обіцянку-цяцянку: право на відновлення автономної козацької держави – Гетьманщини, відродження стану козацтва та ліквідацію рекрутчини, податків та кріпацтва, яке в Росії мало всі ознаки рабства. І понесли українці-хлібороби фураж і провіант, повели волів і коней, віддали своїх молодих синів російському царю, щоб бути знову «взятим на макуху», обдуреним і поставленим на межу виживання.

Така щедрість Олександра І була невипадковою, він чудово знав, що Наполеон пообіцяв українцям відродити «стародавні вольності» козацтва та головне – право на відновлення української держави – козацької республіки. Тому, частина українського дворянства, нащадків козацьких старшин, гаряче очікували Наполеона, на їхню думку, руйнівника російського імперського деспотизму та носія європейського законодавства та порядків.

Проте, історія не знає умовного способу, тому судити, що сталося б в разі перемоги Наполеона І Бонапарта, дуже важко. Чи збулися б мрії українців на подарункову свободу від француза, чи мали б місце доводи тих, хто стверджував, що Наполеон створить замість васальної Малоросії, таку ж васальну Наполеоніду.  Хто знає. Впевнено можна говорити тільки про те, що дійсно історично сталося в Україні по підсумках війни дванадцятого року – повна руїна і ще більша пансько-царська кабала. І це при тому, що безпосередньо війна відбувалася поза межами української території, хіба що за виключенням західних повітів Волині.

 Україна «дала» імперському московського уряду сімдесят тисяч самозабезпечених та озброєних козаків і селян. При тому, на військові потреби українці добровільно зібрали десять мільйонів карбованців – імперській казні козацьке ополчення обійшлося за дарма. Крім того, Україна мала покривати частково і витрати російської регулярної армії.

Проте, зусилля, жертви та сподівання українців були марними. З’єднання земських добровольців розформували, не надавши їм ніяких пільг, кріпаків повернули власникам. Козаків зарахували до державних селян, тобто до кріпаків царського уряду, не відшкодувавши їм витрати на озброєння, обмундирування, провіант і харчування. Нагородою ж українським військовим, з тих хто вижив, стали принизливі два російські карбованці за два роки добровільної військової служби і тимчасова слава переможців. Козацтво, як інститут українського суспільства був остаточно зруйнований.

Якщо відкинути словоблуддя російської пропаганди про те, що нібито перемога у франко-російській війні принесла Росії «велике значення для політичного, громадського і культурного розвитку», то ми побачимо тільки зміцнення самодержавства і практики необмеженого рабського кріпосництва. Це суперечило загальним процесам демократизації та лібералізації суспільного життя, які становили сутність тогочасного європейського Просвітительства.

Натомість російський цар Олександр І утвердився в оманливій думці, що саме ідея самодержавства й об’єднала народи для боротьби проти французів. Як наслідок, посилення реакційних консервативних процесів в імперії, які й надалі тримали Росію в невігластві та урядовому і церковному мракобіссі, заснованого на золотоординській державній традиції.

Здирництво, обман власного населення, облудлива пропаганда і цензура слова та думки, ось ті «кити» на яких тримається Росія і до сьогоднішнього дня. Власне, навіть тема даного твору, говорить про віддання перевазі офіційній російській версії історії, вдало оспіваної Лермонтовим у вірші «Бородіно», затвердженим цензурним дозволом.

Битва біля російського села Бородіно не стала тією кульмінаційною переможною подією, а більше «прославила» себе виключно як найкровопролитніша військова одноденна битва в історії людства. Після якої  російська армія, понісши значні втрати,  відступила, а вкрай «обезкровлена» армія Наполеона увійшла до Москви.

І тільки фізичне і моральне виснаження та голод особового складу армії, брак провіанту та теплого обмундирування, змусило  французів покинути Москву і відступити. А пану Лермонтову ліпше було б оспівувати битву під селом Тарутине, яка й ознаменувала перехід російської армії до переможного контрнаступу.  

Але Тарутине не вірш «Бородіно», і галасливу пропаганду на цьому селі не побудуєш, ні в Росії, якої урядовці ініціювали святкування двохсотріччя війни 1812 року, ні в Україні. Тим більше, коли мета більш ніж актуальна для нащадків обдурених українців Олександром І, в моєму довільному перекладі виглядає так: «з мети виховання в новому поколінні патріотизму та гордості за свою малу батьківщину та поглибленого вивчення славних сторінок історії нашої Вітчизни…».

До вищенаведеного добавити нічого, хіба що для деяких українських урядовців малою Батьківщиною є Малоросія. А для автора цього твору Вітчизною і Батьківщиною і, ніяк не «малою», є Україна. Про таких «малоросів» наш народний просвітник і вчитель, який, до речі, народився через два роки, після подій висвітлених в темі твору, Тарас Шевченко, писав: «Раби, підніжки, грязь москви…».

9 березня 2014 року відбудуться святкові заходи з нагоди двохсотріччя від дня народження великого Кобзаря, полум’яного поета-громадянина, Тараса Григоровича Шевченка. І хочеться вірити, що ми українці, вибороли право пом’янути Тараса: «…в сімї великій, в сімї вольній, новій… Незлим тихим словом».

(с) Костянтин Григоренко

 

Для тих, хто бажає зрозуміти з відкіля «ноги ростуть» ініціативи конкурсу шкільних творів від Сабачника, читайте тут:  «Нєдаром помніт вся Рассєя пра дєнь Барадіна». Сачінєніє.

Наша освита.((

Сразу предупреждаю - не про политику.

Но пройти мимо такой инфы не смогла.unsmile

Праздравляю налогоплательщиков - ваши деньги потрачены самым лучшим способом.

ДНУ "Институт инновационных технологий и содержания образования" Минобразования закупит учебники для 1 класса на сумму 61,13 миллиона гривен.  инфа тут  и там Самыми дорогими оказались учебники украинского языка для школ с обучением на польском языке - 647 гривен за экземпляр. Испанский язык для первоклассников стоит 518 грн/экз., украинский язык для школ с молдавским языком - 497 грн/экз.crazy

Коррупцию и инфляцию уже поборолиhelp

Корупція в системі освіти: газ значно вище світових цін

Низка освітніх установ та органів самоврядування 17-21 лютого уклали угоди на постачання в 2012 році газу по завищеним цінам. Дані про ці закупівлі опубліковано в "Віснику державних закупівель".

ПАТ "Херсонгаз" поставить виконкому Таврійської міськради Херсонської області 161900 м3 газу по 6780 грн. або        $ 847,5 за тисячу кубометрів. Вартість закупівлі склала 1,10 млн грн.

Також "Херсонгаз" поставить коштовний газ кільком освітнім установам.Цюрупинська спеціалізована школа №4 за 586 тис грн. придбала 96000 м3 по 6100 грн. або $ 762,5 за тисячу кубометрів. По цій же ціні газ придбала Новомаячківська загальноосвітня школа Цюрупинської райдержадміністрації на суму 610 тис грн.

Разом з тим "Херсонгаз" продає газ і значно дешевше. Відділ освіти Каланчацької райдержадміністрації за 1,73 млн грн. придбав 364 тис. м3 газу по 4760 грн. або $595 за тисячу кубометрів.

Також високі ціни на газ було зафіксовано в інших регіонах.

Відділ освіти Овруцької райдержадміністрації Житомирської області за 2,67 млн грн. придбало у ПАТ "Житомиргаз" 393 тис м3 газу по 6783 грн. або $ 848 за тисячу кубометрів.

Ржищівський будівельний технікум Київської області за 1,48 млн грн. придбав у ПАТ "Київоблгаз" 250 тис м3 газу по 5923 грн. або  $ 740 за тисячу кубометрів.

Нагадаємо, цього року найдорожчий газ, зафіксований в "Віснику державних закупівель", придбав "Харківський фізико-технічний інститут" у ПАТ "Харківміськгаз" по $856 за тисячу кубометрів.

В державний бюджет на 2012 рік закладено ціну російського газу на рівні $416. 

Закупівлі  газу  освітніми установами проводяться за  кошти  місцевих  та  державного  бюджетів.

АНТИТАБАЧНИЙ марш "Свободи"!

Близько 150 членів громадської організації «Студентська Свобода» у Києві на знак протесту проти реформ у освітній галузі провели марш за якісну освіту. Приводом для проведення акції став законопроект №9655 «Про вищу освіту», що має розглядатися парламентом цього тижня. Протестанти вимагали відставки міністра Дмитра Табачника.

Київ --- ПРОУКРАЇНСЬКЕ МІСТО, майже вся СТУДЕНТСЬКА молодь ЗА "СВОБОДУ"!!! Слава Україні!