хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «вікіпедія»

Активно дописуємо до української Вікіпедії!

Посібник з редагування Вікіпедії відтепер доступний українською

Посібник «Редагуймо Вікіпедію».
Переклад та адаптація українською мовою Ата,Юрій Булка та Ilya).
Ліцензія: CC BY-SA 3.0.

Ілюстрований посібник «Редагуймо Вікіпедію»відтепер доступний українською мовою. Цей ілюстрований, компактний посібник з редагування вільної енциклопедії, створений Фондом Вікімедіа, щоби дати можливість будь-якій людині легко і швидко перейти від пасивного читання енциклопедії до її редагування і поліпшення. Українці стали шостою мовною спільнотою, яка переклала цю брошуру.

Про цю знаменну подію в житті української спільноти вікіпедистів інформує блог громадської організації «Вікімедіа Україна».

Як зазначається, деталізовна й розгалужена довідкова система Вікіпедії може бути ненайзатишнішим місцем для початківця. Посібник «Редагуємо Вікіпедію» створений саме для того, щоб у простій і компактній формі, на конкретних прикладах пояснити основні засади Вікіпедії і надати необхідні для «легкого старту» знання. Його переклад та адаптація українською мовою стала можливою завдяки волонтерській праці українських вікіпедистів.

Посібник знайомить читача з різними аспектами вільної енциклопедії — від опису інтерфейсу, перемикання мов і пошуку інформації до конкретних покрокових інструкцій з редагування статті — як візуальним редактором, так і в режимі редагування коду. Посібник також описує ключові правила, які застосовуються до вмісту статей, і показує їх застосування на конкретному прикладі.

Не менш важливим аспектом Вікіпедії є взаємодія між редакторами. У брошурі можна знайти інформацію про те, як звернутись до іншого учасника по пораду, як створити власну сторінку користувача і як користуватись сторінками обговорень. Також у посібнику згадуються й інші цікавинки — тематичні тижні й місяці, вікіпроекти, а також досвід редакторів з інших країн.  У ньому також можна побачити світлини вікіпедистів, серед яких є й адміністраторка української Вікіпедії користувачка Erud (на обкладинці).

Редакторами Вікіпедії є волонтери, які у свій вільний час долучаються до поліпшення онлайн-енциклопедії. Кожен може долучитись до її редагування, зокрема й Ви. Тільки спільними зусиллями можна створити вільну енциклопедію на високому якісному рівні, — йдеться у повідомленні.

Ознайомитись та завантажити PDF-версію посібника відтепер можна на Вікісховищі (ліцензія CC BY-SA 3.0). В той же час, щоб отримати друковану версію, Вам необхідно звернутися до громадської організації «Вікімедіа Україна».

Як також зазначається, у квітні 2012 року побачив світ посібник  «Як редагувати Вікіпедію»(упорядник – Сергій Петров, за загальною редакцією Євгена Букета), який став  першим посібником з редагування Вікіпедії, що був виданий українською мовою.

Джерело:  блог громадської організації «Вікімедіа Україна» (текст доступний за ліцензією CC BY-SA 3.0)

Герой Небесної сотні посмертно став вікіпедистом року




Ігор Костенко – перший українець, який отримав нагороду wikipedia

11 серпня 2014, 20:00  
    
Засновник вільної енциклопедії Джиммі Вейлз присудив нагороду активістові Майдану Ігорю Костенко за ґрунтовну роботу.

За 2,5 року студент-географ  написав понад 280 статей про українські села, зробив понад 1,5 тис редагувань.

Ігор - перший українець, який отримав цю нагороду.
Він з перших днів був на Майдані, загинув під час протистоянь на вулиці Інститутській.


http://1tv.com.ua/uk/news/2014/08/11/57741

відео: http://1tv.com.ua/uk/news/2014/08/11/57741


Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії.

Костенко Ігор Ігорович


Народився     31 грудня 1991 Зубрець, Бучацький район, Тернопільська область
Помер         20 лютого 2014 (22 роки) Київ, Україна, вогнепальні поранення
Поховання     Зубрець, Тернопільська область
Громадянство     Україна Україна
Національність     українець
Діяльність     журналіст, студент-географ
Відомий         загиблий на Євромайдані з Небесної Сотні
Alma mater     Львівський національний університет імені Івана Франка
Конфесія     греко-католик
Батько         Ігор Семенович
Матір         Оксана Олексіївна

Ігор Ігорович Костенко (* 31 грудня 1991, Зубрець – † 20 лютого 2014, Київ) – український журналіст, студент-географ, активіст Євромайдану, редактор Вікіпедії. Загинув під час протистояння на вулиці Інститутській.

Життєпис

Народився у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області. Батьки хлопця були на заробітках у Санкт-Петербурзі, тому ріс із бабусею та дідусем.


Освіта

Навчався в Зубрецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів[Джерело?]. 2009 року закінчив Бучацький колегіум імені святого Йосафата, написавши у випускному альбомі:
«Вірю, що (…) колегіанти з патріотичним духом будуватимуть Україну (…) Будьмо українцями в душі і з Богом у серці.»

Навчався на п'ятому курсі географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Менеджмент організацій», був одним із найкращих студентів факультету.


Творчість

Працював журналістом інтернет-видання «Спортаналітика».

Ігор Костенко був активним редактором Української Вікіпедії (дописував під ніком Ig2000). За два з половиною роки участі створив понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Написав одну статтю, яка згодом отримала статус «доброї». Також брав активну участь у просуванні Вікіпедії в соціальних мережах, через які намагався залучити нових дописувачів.

Захоплювався спортом, зокрема футболом, був фанатом львівських «Карпат». Був хорошим товаришем, відкритою, життєрадісною, цілеспрямованою людиною. Мріяв про сім'ю, хотів відкрити свою електростанцію.


На Майдані

Із перших днів брав активну участь у подіях Євромайдану, неодноразово їздив до Києва. Востаннє поїхав на київський Євромайдан ввечері 18 лютого 2014 р.


Загибель

Вранці 20 лютого Ігоря вбито під час протистояння в центрі Києва. Його тіло знайшли біля Жовтневого палацу (МЦКМ ФПУ) на вулиці Інститутській. В Ігоря влучили 2 кулі: одна – в голову, а інша – в груди. Окрім цього, в загиблого виявлені сильні переломи ніг.


Похорон Ігоря Костенка

Тіло Ігоря супроводжували люди всією дорогою від Києва до Бучача, прощання з загиблим відбулося в усіх містах Тернопільщини на шляху до Бучача. Зокрема, в ніч проти 22 лютого більше півтисячі людей зі свічками зібралися на панахиду на Збаразькому кільці в Тернополі.

23 лютого 2014 по обіді Ігоря Костенка поховали в рідному селі Зубрець на Бучаччині. Організацію похорону взяла на себе Львівська міська рада.


Вшанування пам'яті

Громада села Зубреця за підтримки української діаспори в США планує встановити у селі пам'ятник Ігорю Костенку та іншому уродженцю села з Небесної сотні Василю Мойсею, а також перейменувати на честь Ігоря вулицю, на якій він жив. У Львівському університеті на честь Ігоря планують назвати одну з аудиторій.

27 квітня 2014 року в пам'ять про Ігоря Костенка спільнотою української Вікіпедії та ГО «Вікімедіа Україна» було проведено Вікіфлешмоб – конкурс, у рамках якого в певний день якнайбільша кількість користувачів писатимуть статті до Вікіпедії. Ідею цього конкурсу було запропоновано Ігорем за півроку до загибелі.



10 серпня 2014 на церемонії закриття щорічної конференції «Вікіманія-2014» засновник Вікіпедії Джимбо Вейлз оголосив Ігоря Костенка вікіпедистом року в світі.


Небесна Сотня (наявна у Вікіпедії)

Василь Аксенин • Георгій Арутюнян • Олександр Бадера • Сергій Байдовський • Олександр Балюк • Володимир Бойків • Сергій Бондарєв • Сергій Бондарчук • Валерій Брезденюк • Олексій Братушко • Ольга Бура • Богдан Вайда • Роман Варениця • Віталій Васильцов • Юрій Вербицький • В'ячеслав Веремій • Назар Войтович • В’ячеслав Ворона • Устим Голоднюк • Іван Городнюк • Максим Горошишин • Едуард Гриневич • Роман Гурик • Антоніна Дворянець • Микола Дзявульський • Андрій Дигдалович • Сергій Дідич • Ігор Дмитрів • о. Олександр Дорикевич • Анатолій Жаловага • Володимир Жеребний • Михайло Жизневський • Яків Зайко • Богдан Ільків • Богдан Калиняк • Олександр Капінос • Сергій Кемський • Давид Кіпіані • Володимир Кіщук • Анатолій Корнеєв • Андрій Корчак • Ігор Костенко • Євген Котляр • Віталій Коцюба • Володимир Кульчицький • Артем Мазур • Павло Мазуренко • Дмитро Максимов • Андрій Мовчан • Василь Мойсей • Іван Наконечний • Володимир Наумов • Сергій Нігоян • Валерій Опанасюк • Володимир Павлюк • Дмитрій Пагор • Іван Пантєлєєв • Микола Паньків • Юрій Паращук • Юрій Пасхалін • Олександр Плеханов • Леонід Полянський • Василь Прохорський • Андрій Саєнко • Роман Сеник • Ігор Сердюк • Юрій Сидорчук • Сергій Синенко • Віталій Смоленський • Богдан Сольчаник • Іван Тарасюк • Ігор Ткачук • Володимир Топій • Роман Точин • Іван Тур • Олег Ушневич • Віктор Хом'як • Олександр Храпаченко • Зураб Хурція • Олександр Царьок • Андрій Черненко • Віктор Чернець • Дмитро Чернявський • Віктор Чміленко • Сергій Шаповал • Василь Шеремет • Людмила Шеремета • Йосип Шилінг • Максим Шимко • Олександр Щербанюк



http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Огляд підготував Богдан Гордасевич

52%, 11 голосов

48%, 10 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Кращі фотографії Вікіпедії за 2012 рік.

Щорічний конкурс «Фотографія року» - це подія, в ході якого учасники спільноти Wikimedia Commons вибирають голосуванням кращі фотографії Вікіпедії. Сьогодні до вашої уваги пропонуються 12 кращих робіт сьомого конкурсу «Фотографія року».

 Вид на місто Крань з гори Smarjetna gora, Словенія. Фото Mihael Grmek







 Як біля озера Ямдрок, Тибет. Як відрізняється довгою кошлатою шерстю
 що звисає з тулуба і майже повністю закриває його ноги. Фото Dennis Jarvis



 Міст Васко да Гама, Лісабон, Португалія. Є найдовшим мостом у Європі, його довжина складає 17.2 км. (Фото F Mira)



 Парк в Пщині, Польща. Фото Jacek Cislo



 . Дарваза (перс. «врата») - газовий кратер в Туркменістані. Фото Tormod Sandtorv



 Силует шаттла Індевор на тлі Землі. Сфотографований членами 22-ї експедиції на МКС. Оранжевий колір - тропосфера, білуватий колір - стратосфера (висота 8-16 км до 45-55 км), який переходить мезосферу (висота від 50-55 до 80 км). Фото НАСА



 Bibury - найстаріше село у Англії. Ці будинкки в Англії були спочатку побудовані в 1380 як чернечий вовняний магазин і перетворені в будинок ткачів в 17-му сторіччі. Як кажуть, Bibury було найпрекраснішим селом в країні. У ясний день Ви можете все ще  побачити старі кам'яні будівлі через автобусні натовпи багатонаціональних туристів. Фото Saffron Blaze



 Природний парк в Естонії. Фото Ireen Trummer



Пейзаж з Ейдфйорд, Норвегія. Фото Simo Rasanen



 Кадр вистрілу в лампочку. Автор Stefan Krause


  Птах, що ловить бджолу, Франція.Фото Pierre Dalous



Спалах на сонці. Фото NASA

Війна за Вікіпедію

podmig Автор: Пекельний Бульба

Торік на мене вийшли люди, котрі в українському сегменті Вікіпедії робили статтю «Українофобія». Вони попросили зробити їм ілюстрацію до статті - моє, так би мовити, бачення цього явища. Вийшло в мене от що: Люди сказали «дякуємо дуже» - і повісили картинку у Вікіпедії , як одну з ілюстрацій до статті «Українофобія». І що ви думаєте. Тиждень тому мені приходить лист від одного з авторів статті , з якого я двізнався, що малюнок мій (як, зрештою, і вся стаття, про що трохи нижче), виявляється, комусь дуже муляє. Малюнок видалили зі статті на підставі того, що я нібито «не давав згоди на його розміщення». Вони, мовляв, тієї згоди не бачили - то, значить, я її і не давав. Це при тому, що в описі файлу було вказано, що я «передав малюнок в суспільне надбання через користувача вікіпедії Exlibris для використання на сторінках вікіпедії та будь-яких іншіх інтернет-ресурсах для ілюстрації явища українофобії (антиукраїнизму, україножерства, україноненавистництва тощо)». Але адміністрація Вікіпедії заявила, що ліцензія «Public Domain», яка стояла під малюнком, їм не підходить, вони не «бачили», що це я особисто передав того малюнка, а користувачам, які його розмістили, вони не довіряють. От його і видалили. Тут слід зауважити, що статтю цю до Вікіпедії автори «пропхнули» з величезними труднощами. Бо наразі адміністрація Вікіпедії активно «відробляє» підтримку ізраїльських та російських фондів, зачищаючи ресурс від незручного для Ізраілю та Москви наповнення. До речі, стаття, до якої малювався малюнок, є найбільшою статтею по українофобії, до її створення долучилися журналісти УНІАН, які брали інтерв’ю у відомих українців. І от ця стаття, виявляється, дуже комусь незручна. Так от. Автором цього малюнку,

що зображує татуйовану російським гербом та написом «СССР» руку, що намагається здерти кігтями малий державний герб України, є я – Віталій Січкарчук, також відомий, як pekelnyi_bulba. І я, автор, добровільно передаю цю роботу (малюнок) у суспільне надбання (Public Domain) та віддаю усі права на використання цієї роботи в будь-яких цілях без будь-яких умов, в тому числі в інтернет енциклопедії «Вікіпедія».  А ще додам. Комусь завадив один малюнок. Ну що ж - ви, шановні, їх отримаєте в такій кількості, що ви змучитеся їх вилучати. Я докладу максимум зусиль, щоби вся та наволоч, що криється за терміном «українофобія», показилася і повиздихала від власної отруйної слини, яка вкриває їхні свинячі рила кожного разу, як вони бачать чи чують щось українське. Читати все>>>

Якщо цей малюнок так муляє ворогам України, як  часник нечистій силі, то  є сенс розповсюджувати його просторами інтернету(?)lol podmig

Плагіат з Вікіпедії і дива перекладу з російської.

Олена Русина

Новітній доробок депутата Верховної Ради Володимира Зубанова налічує аж 800 сторінок. Цей незабобонний пан вирішив брати гроші за користування Вікіпедією, яка має все для історика-початківця...

Останнім часом духовні обрії наших співгромадян помітно розширилися. Кого нині вразиш, скажімо, згадкою про видатного українського поета Чехова або про куди менш знаного діяча української культури Гулака-Артьомовського?

А от чи чув хто-небудь про художника - вибачте на слові - Ехренстрахла? А про славетного іспанського митця Ялину Греко? А про те, що Америго Веспуччі, увічнений п'ятсот років тому словом "Америка", був "головним пілотом" Іспанії? А чи знаєте ви, що цар Іван Грозний скасував харчування у Росії?

Ні? Ну, тоді ми йдемо до вас - з книжкою "Україна - Європа: Хронологія розвитку. 1500-1800 рр." (К.: Кріон, 2010), виданою у рамках  проекту "Україна: історія великого народу".Новітній доробок депутата Верховної Ради Володимира Зубанова (головного редактора й упорядника "України - Європи"), надрукований видавництвом його дружини, налічує аж 800 сторінок. І, зауважте, це тільки один том із серії, яка охоплює декілька тисячоліть європейської  історії!

Ну, хіба можна не порадіти за сивочолого нардепа, який, невтомно працюючи на благо України, викроює час для такої активної культуротворчої діяльності - та ще й попри брак відповідної освіти й досвіду.

 Депутат-регіонал Зубанов має час і натхнення редагувати книжки про історію  

Як стверджують офіційні біографії, регіонал Зубанов закінчив гірничо-металургійний інститут і ледь не все життя пропрацював на сталедротовому заводі у Харцизьку - за що й удостоївся медалі та відзнаки "Ділова людина України"
   Хтозна, чому така людина, замість дбати про сталедротове виробництво або, наприклад, добробут мешканців Харцизька (одного з найгірших за якістю життя міст в Україні), занурилась у глибини історії.
   Можливо, не обійшлося без культурного шоку від споглядання панно "Творці незалежності", яке прикрашає "будівлю під куполом": непоказні, але цілком впізнаванні українські нардепи у компанії янголів, Богородиці, рівноапостольного князя Володимира, Богдана Хмельницького й Михайла Грушевського.

Чи, може, спонукою для п. Зубанова став приклад Віктора Пінчука, який на наших очах став "мислителем" світового масштабу - і, здається, вже й сам у це повірив. Чи йдеться про внутрішній порив, що його так проникливо висловив друг і земляк нардепа - Анатолій Толстоухов. Мовляв, "мается душа", "ей нудно":

...Мало дел, нужны еще слова.

Чистые, как белый лист бумаги,

Честные, как исповеди слог,

Мы еще дерябнем для отваги,

Чтоб услышал и народ, и Бог...

Чи не такої миті й було задумано проект "Україна: історія великого народу"?
      Щоправда, п. Толстоухов задіяний у ньому тільки як співвласник авторських прав на всі видання, які друкує "Кріон" під відповідним логотипом. Натомість Володимир Зубанов показав себе справжнім універсалом, штампуючи товстелезні книжки стаханівськими темпами.

Як наслідок, маємо приклад приголомшливого ребрендінгу: вчорашній промисловець не лише уподобав собі шати культуртрегера, а й очолив - наберіться терпіння - підкомітет з питань книговидання та книгорозповсюдження комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.

Як тут не згадати всесильного покровителя Паніковського - городового Небабу, який вартував на розі Хрещатика й Прорізної, а за нових соціальних реалій став музичним критиком!  Щоправда, нардеп більше схожий на іншого патрона "великого сліпого". Як знаємо, свого часу Великий Комбінатор почав збирати гроші за вхід до п'ятигорського Провалу, зметикувавши, що "для людини, позбавленої забобонів", той може стати непоганим джерелом прибутків.

Так само незабобонний п. Зубанов вирішив брати гроші за користування Вікіпедією, яка має все для історика-початківця: фактаж, ілюстрації й навіть механізм синхронізації подій, що відбувались у різних країнах. Так із глибин всесвітнього павутиння, як Афродіта із піни морської, постала "Україна - Європа" (далі: "УЄ"), що ґрунтується, головним чином, на загальнодоступній Інтернет-енциклопедії.

Щоправда, з'ясувати це доволі непросто: книжка містить розлогий список джерел, в якому Вікіпедія не значиться (натомість там присутні праці з історії Київської Русі, які не мають жодного стосунку до періоду 1500-1800 рр., що йому присвячена "УЄ").

Лише на останній, 800-й сторінці цього опусу літерами міліметрової висоти занотовано: "Автори проекту в частині статей з посиланням на Вікіпедію [а таких посилань у книзі немає. - О.Р.], а також їх модифікованні [sic!] версії, визнають право кожного на відтворення, розповсюдження, внесення змін згідно з умовами GNU Free Documentation". Тобто, зрозумілою мовою, придбавши книжку п. Зубанова, можна вільно користуватися тим, що є вільним за визначенням.

При цьому, зауважимо, сама Вікіпедія, попри наявні у ній помилки, є значно надійнішим джерелом знань, ніж її версія, "модифікованна" депутатським "самвидавом" - хай навіть над "УЄ" попрацювала редколегія аж з чотирьох професорів, що з них троє (В. Горобець, О. Курочкін, О. Корнієвський) опікувалися історією, а один, М. Бровко, - філософією.

Як зазвичай і буває у створюваних "на коліні" працях, новий опус видавництва "Кріон", рясніє, як і попередні, кумедними помилками. Відверті "ляпи" починаються з анотації, яка обіцяє читачеві, опріч "цікавих фактів", "барвисті ілюстрації" - і це у чорно-білому виданні, де кольоровою є лише обкладинка!

Не все гаразд і з задекларованою тут-таки "європейськістю" тематики, що під неї явно не підпадають розлогі описи експедицій Хабарова (379-381) або колонізації американського континенту (66-71).

   Останню, до речі, ілюструє мапа "Завоювання Північної Америки до 1715 р." (68) - не тільки повністю "німа" у чорно-білій версії УЄ" (в її електронному оригіналі заокеанські володіння Франції, Британії й Іспанії помальовано у різні кольори), та ще й англомовна. Відтак, допитливий читач не раз почухає потилицю, аби второпати, що ж то, скажімо, за землі, "ceded by France to Great Britain by the treaty of Utrecht", і де вони, власне, знаходились. 
   Та це випробування не є поодиноким: на бідолаху-читача очікують ще й карти французькою, польською та німецькою мовами (і казна-що на с. 308 - аби розгледіти цю мапу Тридцятирічної війни, потрібен потужний мікроскоп).

Загалом, з півтора десятка карт, поданих в "УЄ", лише декілька не призначені для поліглотів. Зрозуміло, що творці цього опусу, виходячи з власних, украй специфічних, уявлень про культуру видавничої справи, не відчували потреби у перекладі картографічного матеріалу - та це було б їм і не до снаги: нескладно пересвідчитись, що вони не здатні навіть транслітерувати кирилицею невідомі їм іноземні імена.

Єжи став якимсь Джерзі
   Як результат - такі характерні метаморфози, як трансформація польського маляра Єжи (Jerzy) Сємігіновського у Джерзі (!) Семігиновського (494), англійця Неллера - у Кнеллера (466-467, 490, 522), німця Еренстраля - в Ехренстрахла (435, 436), француза Уасса - в якогось Хуассе (517). 

Ця картина подається чомусь двічі. Та й у другому випадку автор значиться як Ніколя де Ларжійєр
Загадка для читачів "УЄ" (с. 237, 362): хто ж написав цю картину?   Художникам у цій книзі взагалі якось не пощастило - їх імена спотворено до невпізнання не тільки невіглаством упорядників, а ще й електронним перекладом, до якого весь час вдаються у "Кріоні". Тим, хто не гребує такими перекладами, звісно, відомо, якої ретельної вичитки потребують отримані у подібний спосіб тексти.

Німецько-угорський художник вон Блок став "геть" Блоком


   Творці "УЄ" про необхідність редагування, вочевидь, і не чули, - а, відтак, маємо те, що маємо: у "перекладі" з російської славетний Ель Греко став ... Ялиною Греко, а Бенджамін вон Блок - Бенджаміном геть Блоком (127, 493).
   А от хто - комп'ютерна програма чи людина - додумалась до "Портрета Козімо Медичі в збруї" (205) чи "переробила" Трафальгарську площу (Trafalgar Square) на сквер (468), залишається тільки гадати.

Так проходить слава мирська: Франсуа Равальяка потрактовано як жінку, а Козімо Медичі - як коня ("УЄ", с. 205, 284).   Новація у топографії Лондона: помандрувавши із Вікіпедії до "УЄ", його найзнаменитіша площа стала сквером (с. 468).

Оцей монумент, виявляється, стоїть у лондонському Трафальгарському сквері... 
Та годі розглядати "барвисті ілюстрації" - час перейти до обіцяних читачам "цікавих фактів".  Тут, звісно, також не обійшлося без "машинного" перекладу - і, відповідно, не скажеш, хто завинив, перетворивши церковні братства на "братерства" (224, 232, 266), запровадивши у Речі Посполитій "одноманітний державний устрій" (174) й оголосивши Івана Федорова видавцем першої в Україні "друкарської книжки" (яка звалася чи то "Апостол", чи то "Апостоли"), а заразом і особою, котра здійснила "установку традицій" національного книговидання (78-79, 204).

"Цікавих фактів" з життя історичних осіб у книзі, насправді, хоч греблю гати: зокрема, Ломоносов тут "важко спілкується з академічним начальством" (597), Ньютон керує "Лондонським королівським суспільством" (356), цар Петро І "усмиряє своїх запеклих солдатів" і започатковує перший російський "прилюдний музей" (528, 574), а королева Єлизавета обіцяє своїм воякам полягти разом з ними "в гущавині битви" (157).

З "УЄ" можна дізнатися також про "монастирські устремління" автора "Утопії" (120), про те, що Босх дістав як придане "значне особисте положення" дружини (96), - або ж тут-таки з'ясувати, що Джордано Бруно був магом (252), а Америго Веспуччі - "головним пілотом (штурманом) Іспанії" (65; у Вікіпедії ж йшлося про призначення його "главным кормчим для путешествий, предпринимаемых в Индию" - як кажуть, відчуйте різницю!).

Блиск правління шведського короля Густава ІІ Адольфа проілюстровано згадкою про корабель "Ваза", чи не "найбільший і найбагатший (= рос. "самый дорогостоящий")" у першій третині XVII ст. (292); при цьому якось забулося, що цей давній "Титанік" потонув, щойно його спустили на воду, і нині, піднятий на поверхню та відреставрований, є однією з найцікавіших стокгольмських атракцій.

 
   Чи візьмемо для прикладу царя Івана Грозного (116-120). У дитинстві його обвивала "нескінченна стрічка палацових інтриг", і тому "у пору своєї юності Іван увійшов вже ментально зрілою людиною.
    Зокрема, юний цар заходився довкола "оптимізації управління і вироблення нових реформ", з-поміж яких приголомшує своєю радикальністю "відміна харчування" (у російському оригіналі йшлося, звісно, про ліквідацію так званих "кормлений" намісників). Годі й дивуватися, що "до кінця правління Івана Грозного країна знаходилася у пригніченому становищі" - плюс "залишав бажати кращого етичний стан царя".

Кращого залишає бажати й хронологія Іванового правління: воно розпочалось аж ніяк не у 1532 р. - та й Судебник царя побачив світ аж ніяк не у 1549 р. (116, 117, 136). Вартим уваги є й "подвійне" народження Грозного: на с. 115 воно датується 1529 р., а на с. 116 - 1530 р.

Дещо подібне сталось і з Миколаєм Реєм: згідно з хронологічними таблицями "УЄ", він примудрився з'явитись на світ і в Польщі (31), і - як Микола - в Україні (29).

   Не може не зацікавити й сюжет про знаменитий Троїцький костел з волинського містечка Олика, яке творці "УЄ" воліють звати Олікою (352). З боку хронологічного тут усе вірно: споруду й справді звели у 1640 р. - хоч замість "Б. Моллего" (за версією "УЄ") у цьому задіяли знаного архітектора-єзуїта Бенедикта Моллі. Та вже у другому реченні собор зветься "Єлецьким" - тобто з незрозумілих причин "телепортується" у Чернігів, де є православні Єлецький і Троїцький собори.
   Зрушила з місця й могила Івана Сірка, опинившись, замість Копулівки, у якійсь Капилівці (466). Абсолютно незрозуміло, де саме у 1617 р. було укладено Столбовський мир - "в Столбовій" (301) чи "у селі Столбове" (302) - і де помер екс-цар Василій Шуйський: у Гостинінському (271) чи Гостинському замку (291).

Не менше інтригує те, що польський король Ян Собеський народився в "Олеському замку, що в Російському воєводстві" - і в тому-таки воєводстві (насправді, зрозуміло, Руському) побачили світ гуманіст Станіслав Оріховський і гетьман Петро Сагайдачний (90, 266, 332).

З'ясовується також, що князь Василь-Костянтин Острозький був "одним із найбагатших і найвпливовіших панів Російської Литви" (274) - а кримські хани регулярно видавали володарям Литви ярлики "на всі російські землі Великого князівства Литовського" (92, 125, 159). Звісно, прикро, що творці "УЄ", напевно, й не чули про "руську" самоідентифікацію давніх насельників України. Гірше, що під їхнім пером "російським" стало те, що в оригіналі (мого, як це не сумно, авторства) фігурувало як "руське".     Генконсул РФ у Львові плутає "російське" і "руське"
   Тож, як бачимо, навіть високе мистецтво списування потребує певного фаху. Бо інакше моя "львівська вірменська громада" не стала би "львівським вірменським суспільством" (72), літописне оповідання - "сповіддю" про історичну битву під Оршею (128), місцеві князі - "міськими" (13), митрополича кафедра - "митрополитською" (62), а той-таки Оріховський - Оріхівським (90, 131).  Ба більше: "Трактат про дві Сарматії" не обернувся б на курйозний "Трактат про двох Сарматіїв", а автор латиномовних поезій Павло Русин з Кросна - на "короля Паннонії" (73, 98).

   Загалом, думаю, треба мати якийсь особливий деструктивний хист, щоб, переписуючи найпростіші фрази та речення, повністю позбавляти їх сенсу. Так, мою фразу про Стародубську війну "Головним театром воєнних дій стає Сіверщина" трансформували у безглузде "Головною воєнною дією стає Сіверщина" (120).
   Або, скажімо, козацький "присуд" (тут: юрисдикція) з якогось дива став "вироком" - з усіма похідними ідіотизмами: сеймовою постановою про скасування "автономного козацького вироку" та "становленням козацької влади і козацького вироку" на землях, захоплених козаками під час повстань 1590-х рр. (241, 295).

Варто занотувати, що в описі цих буремних подій одна й та сама річка постає під двома назвами: Солониця і Солоніца (239-241). І це тенденція, а не поодинокий факт. На сторінках „УЄ" успішно "співіснують" Тиціан і Тіціан (162, 210), Мазаріні і Мазаріно (370-371), Рейсдаль і Рейсдал (383-385), Менглі-Гірей і Менглі-Герей (9, 56, 92), Фальконе і Фальконет (722), Жолкевський і Жулкевський (278, 283), Ришельє і Рішельє (184, 296-297, 323), Алевіз і Альовіз (23, 29), Шемячич і Шем'ячич (6, 32), Босуелл і такий собі Босузм (172).

Острозька Біблія зветься водночас Острожською (217), "Апокрісис" Філалета - "Апокризисом" Філарета (248, 275), син Нострадамуса - Цезарем і Сезаром (23-24), паризький театр, заснований у 1643 р. Мольєром, - то "Величним", то "Блискучим" (360, 455).

На 283-й сторінці "УЄ" король Генріх IV гине від того, що його двічі проштрикнули кинджалом - а на с. 165 маємо опис кожного з трьох ударів ножем, завданих Равальяком.  Камбрейська ліга фігурує у книзі і як Камбрійська, а укладений у 1529 р. у Камбре мирний договір - то як "Дамський мир", то як "так званий Ladies' Peace" (63, 64, 114).

Двічі й по-різному розповідається і про завершення московсько-литовської війни 1500-1503 рр. (16, 20). Окрім того, вигадується московсько-литовська війна 1507-1522 рр. (59), яка, вочевидь, є "синтезою" війн 1507-1508 рр. і 1512-1522 рр. Зрештою, черга доходить до кожної з них, і одне й те саме перемир'я описується і під 1520, і під 1522 рр. (89, 105).

Звісно, у виданні такого штибу марно шукати якихось одкровень стосовно місця України в загальноєвропейському контексті (хоча, поза сумнівом, тішить, що Туреччина "досягла небувалої могутності на світовій арені" лише "завдяки жінці, ім'я якої - Роксолана" (103)).  Навіть банальності про Україну як перехрестя цивілізацій абсурдизовано тим, як в "УЄ" розуміють міжкультурний обмін - скажімо, Растреллі "поєднав елементи європейського бароко з російськими і українськими архітектурними традиціями, такими як дзвіниці, дахи" (667). По суті, європейські сюжети в "УЄ" просто перемежовано із синхронними українськими; але якби ж йшлося лишень про синхронні події!   

Формуючи свою книжку за принципом "в огороді (чи, точніше, Європі) бузина, а в Києві батько", упорядники з легкістю переносяться у нинішні часи - зокрема, рапортуючи про сьогодення українських міст, заснованих у проміжку між 1500-1800 рр., що його охоплює книжка.  Відтак, розгорнувши цей опус навмання, можна натрапити на речі, вкрай несподівані серед реалій XVI-XVIII ст. - як-от на увічненого у центрі Харкова Леніна, новобудови Дніпропетровська чи панораму Дніпровської ГЕС (393, 701, 719). 

 
   Сентиментальним пейзажам Клода Лоррена додає реалізму сусідство з "Весіллям у Малинівці" і другом Маркса й Енгельса М. Ковалевським (350-351) - а творчість Джошуа Рейнольдса (який зветься воднораз Рейнолдсом і Рейнольді) виглядає опукліше на тлі трудових звитяг 73-го мостобудівного треста (748-749). Цікаво, що сказали б з цього приводу уславлені митці?  А от "Королю-Сонце", гадаю, й у найстрашнішому сні не ввижалося, що коли-небудь його портретові складе компанію знімок убогого кременчуцького вокзалу - та й авантюрник Каліостро, як не вдивлявся у майбутнє, навряд чи бачив свій життєпис поруч з реляцією про миколаївський Південно-турбінний завод (184-185, 738).  Не поталанило й Колумбу, чию експедицію 1502 р. уписано до "УЄ" разом із встановленням влади Рад у Бахчисараї (13).

 
Загалом, думаю, погортати цю книжку варто хіба для того, аби зайвий раз переконатись у незнищенності Homo Sovieticus - із природною еволюцією у бік сучасної "ділової людини", готової "прихватизовувати" все, що бачить око, аж до неозорих просторів віртуального світу. А результат...  "Сумбур замість музики" - або, точніше, історія, яку не можна читати без хрестоматійного брому. Звісно, якщо робити це всерйоз.

Але, в принципі, знайомство з доробком нардепа Зубанова цілком може бути - вдамся до визначення зі с. 109 - "відпочивальною" справою: адже ледь не на кожній сторінці на охочих очікує якась нова "йолка" або "знайомий незнайомець" - Ян Дантишек, перетворений на Дантишенка, король Олександр у вигляді "О. Ягелончика" або художник "Рафаель Сан". У чомусь це схоже на розглядання титрів, якими нас донедавна так щедро ощасливлювало вітчизняне телебачення (мені, скажімо, траплялися перли на кшталт "рицарів круглого стільця").

Або ж на думку спадають письмові роботи ледачих студентів, що їх гумористичний потенціал оцінили в Українському католицькому університеті, видавши книжечку «„Галопом по Європам": Надкоротка й не обтяжена датами історія європейської цивілізації" (Львів: Видавництво УКУ, 2006).

Прикро лишень, що "УЄ" - це не студентський реферат, а праця, освячена авторитетом аж чотирьох дипломованих науковців...Що ж, буває. Особливо в Україні.

Такі вони, особливості національної науки. 

Така вона -  доба "проФФесорів".

Українська Вікіпедія вивела Україну на 14 місце у світі.

Українська Вікіпедія за кількістю статей майже обігнала норвезьку і найближчими днями посяде 14 місце у світі.
Про це заявив сьогодні виконавчий директор Громадської
організації «Вікімедіа Україна» Юрій Пероганич
під час прес-конференції в
медіа-холі ІА «RegioNews». Він підкреслив, що на одну тисячу українців
припадає 7,5 статей Вікіпедії
. «Українська Вікіпедія вже зараз
перевищила в 6 разів розмір Української радянської енциклопедії за
кількістю статей. Кожного дня створюється 200 нових статей і вноситься 7
тис редагувань.
Як правило, основними редакторами української Вікіпедії
на 90% є неодружені чоловіки віком від 20 до 30 років», - сказав Юрій
Пероганич.
Кожного місяця українську Вікіпедію переглядає 30
мільйонів користувачів.
«Наразі головнім конкурентом української
Вікіпедії в Україні є російська її версія, але ситуація поступово
змінюється на користь української»
, -повідомив виконавчий директор
Громадської організації «Вікімедіа Україна».



Українська Вікі - вище, швидше, сильніше...

   Українська Вікіпедія бореться зараз за вихід у ТОП-15 вікі світу за обсягом інформації. Йдуть перегони із фінською вікі - щоденно розрив зменшується приблизно на 100 статей - до кінця місяця ми будемо попереду;) На черзі норвезька вікі, що переганяє нас на 29 тисяч статей - ну що-ж наздогнати й перегнати! А там вже майоріє й китайська вікі;)

ПЕРЕГОНИ


   Якщо у вас є можливість писати статті на будь-яку тему, або просто редагувати то ласкаво просимо - українська вікі потребує нашої з вами допомоги у написанні статей.
  
   Як маєте можливість і натхнення - заходьте до української вікі, реєструйтесь та допомагайте розширювати українське слово! Українська Вікіпедія - потребує ТЕБЕ!
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая