Мабуть у мене дійсно забагато вільного часу, яке я замість пошуку нових можливостей заробітка грошей витрачаю на колупання в дрібницях та деталях свого життя... А може і не тільки свого. Правда, до чужої долі ставлюсь тепер більш делікатно. Намагаюсь не втручатись в чужі справи, або принаймні робити це делікатно, щоб не зашкодити.

Ось, звідси і всі мої "заморочи" та "експеременти". Не виходить без них. Раніше покладався на досвід людей, яких вважав авторитетами... але до чого це призвело - мені не дуже подобається. Єдине, чому навчає сучасна система виховання - пристосування до всіх незручностей. Навчає бути універсальним, тихим, безконфліктним, смиренним... Прожити своє життя не висовуючи носа туди, де по ньому можуть щалбанів надавати (і не тільки можуть, а відразу і намагаються надавати кожному незнайомому носові якнайбільше щалбанів). Вчать тому, що тільки якщо сам навчишся давати щалбанів сильніших та більніших за інші, тоді і просунешся десь вище... А щалбани все-одно будуть завжди. Вище всіх вибратись неможливо.

Можна продовжувати думку далі... намалювати собі образ такої пірамідки в якій люди стоять на людях, багато хто намагається залізти нагору, для цього підминаючи під себе інших... Стільки інших, скільки необхідно для тієї вишини, на яку він зібрався. Хтось бореться - залишається на своєму місці, тримається за нього міцно... Хтось зкидає "верхолазів", і сам починає йти в гору.. а хтось здається та падає вниз, підставляє свою спину під усіх, і в такий позі загинається до смерті... Піраміда - динамічна, але дуже міцна та стійка форма. І мабуть щось там таке цікаве на горі знаходиться, раз всі в ній хочуть барахтатись... А може просто за компанію? Ну, не вірю я, що поруч з пірамідою нема вільного місця, на якому не потрібно лізти вгору, або тримати на собі тих, хто туди лізе, а можна просто займатись своїми справами... 

Різні думки... але зараз не про це хотів... З цього можу тільки сказати, що я більше не хочу карабкатись вгору... Подивився туди, замислився, що звідти мені б хотілось мати собі, і нічого не зміг вибрати. Нічого мене не кличе на верхівку цієї піраміди...

Сусідні піраміди такі самі... Російська трішки більша, Білоруська трішки менша... кучками по всій планеті повиростали пірамідки різних мастей, кольорів, розмірів, плотності населення... тільки суть однакова в них - на горі нічого чікавого для мене нема... може, з часом знайдеться якась нова мотивація, щоб знов прагнути гори, а зараз і дивитись в тому напрямку бридко

І ось, коли перестав витрачати весь свій час, всі свої сили, та всю свою думку на рух та боротьбу, так і почали нові думки з'являтись... Правда тепер життя пішло "в зворотньому напрямку"... Причини плутаються з наслідками... Теорія з практикою... Добре з поганим... 

Особливо дивно те, що зпочатку я щось нове починаю розуміти, потім відкриваю це в собі, далі починаю бачити складові, і лише тоді знаходжу людей, або літературу, які б могли мені пояснити, що це взагалі таке, звідки береться, як називається (чи колись давно називалось, доки не забулось), і що з цим можна робити...

А раніше все було навпаки - хтось про щось розкаже, потім це починає обростати подробицями та взаємо зв'язками з іншими темами, потім я починав розуміти як працює ця система, і лише тоді намагався роздивитись себе в ній...

Раніше я багато про що знав, але мало про що з цього думав, і ще менше про що мріяв... А зараз навпаки - багато про що думаю, але мало про що з цього знаю... І не намагаюсь вивчати все як в минулому, а навпаки - більше покладаюсь на випадок та інтуіцію... на власні здогадки... і з часом або впевнююсь в своїй правоті на практиці, або на мене починають сипатись з усіх боків уточнення, опроверження, різноманітні варіанти того, як цим можна "уткнутись в щось глобальне".

Якось не виходить написати так, щоб було більш зрозуміло, але на мою думку, і так вже достатньо.. далі тільки плутанину посилювати можна уточненнями.

Чому я взагалі про це пишу?

Да просто мене хвилює, що я втрачаю розуміння людей, з якими раніше рухався в одному напрямку... Тепер не можу пояснити ані причину зміни напрямку, ані мету... Чи слів мені не вистачає... чи сміливості... чи сам ще досі не все так чітко розумію...

Тільки відчуття... все моє нутро каже, що я все роблю вірно... Можливо, вперше за довгі роки - відчуваю, що роблю все вірно. Не знаю точно, для чого, і не бачу, куди прийду... Але там точно буде саме моє місце. Комфортне, зручне, благодійне. Там я зможу не тільки зручно існувати, а ще і творити майбутнє собі та своїм дітям...

Довго думав, чи потрібні коментари до цього запису? Хто мені може щось порадити, якщо тут нічого не зрозуміло взагалі? А потім вирішив залишити можливість коментувати... А може хтось щось і зрозуміє... А може комусь і близько? Або хтось таке питання задасть, що я у пошуках відповіді, і сам щось зрозумію в собі краще... Хай буде можливість спілкування... Завжди вона була, і хай так далі буде.

Всім добра, мої любі друзі!

Ваш, Миколка.

Так довго чорна ніч тривала,

І мряка ніби твань зітхала...

Я, кошеня самотнє заблукале,

Вхід в ранок сонячний шукала.

        ....каміння, стіни, темрява, завали....

27.06.2009

Copyright 2009 © Степанська Марина (SMG) Всі права захищені

(вірш писався давно, коли

в мене ще й дитини не було.

я уявляла свою розмову з малям, і от що вийшло...)

Подивись-но, любий синку -

В небі плавають хмаринки.

То - для дощику торбинки - 

Щільно в них лежать краплинки;

Безліч крапельок води!

          І мандрують світом хмари, 

          Гнані вітром, мов отара, 

          Ані краплі не минають -

          До торбинок уминають, 

          Доки вже нема й куди.

Ось тоді, коханий синку, 

Дощик ллє свої сльозинки -

Тихо мжичить, сіє дрібно,

Розсипа намисто срібне.

написано 04.11.2001

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270237

Все частіше помічаю, як люди реагують на мою думку про них...

Я часто думаю про різних людей. І, здається, вони це відчувають... Бо на протязі 1-3 діб після того, як я про них згадаю, вони намагаються вийти на зв'язок зі мною... Хтось телефонує, хтось в аську стукає, хтось в місті вхитряється зустріти, коли я там десь по своїх справах мотаюсь. 

Іноді мені це навіть природним здається, і я цим бавлюсь. Згадаю когось, хто мені дорогий, подумаю про нього щось тепле та приємне, і потім тільки чекаю, скільки часу пройде, доки ця людина не об'явиться, щоб зі мною поспілкуватись не в думках та уявленні, а якимось матеріальним чином - чи голосом, чи повідомленням... 

Практично завжди цей термін складає не більше трьох діб.

А іноді я просто подумаю про людину, і забуду про це... А потім дивуюсь, коли людина з'являється "неочикуванно та несподівано" (хоча, все-одно приємно... адже так з'являються тільки ті люди, про яких я думаю добре, для яких я бережу в душі своє тепло, і їм в думках надсилаю)

Буває таке, що я і сам відчуваю чиюсь думку про мене.. Часто навіть точно можу визначити, хто саме про мене думав... Тоді беру телефон і набираю номер тієї людини... або не відразу телефон, а зпочатку так само в думках вітаюсь, кажу що я почув її (або його... але частіше - її... хлопці не так часто думають про мене, як дівчата).

І все це відбувається досить часто, і практично із 100% віроємністю.. навіть якщо я з цією людиною взагалі ніяких контактів та стосунків не мав декілька місяців, або років.. Не може бути таких співпадінь так багато і так часто...

Містика? Не знаю... може і містика... Знаю точно, що це не трапляється "на замовлення"... Тільки коли є тепле та щире ставлення до людини, тоді можна надіслати його іншій людині (можливо, так само і з поганими думками, але хочеться сподіватись, що це не так, або, хоча б, що таких у мене не багато до інших, і що я ними не розкидуюсь безконтрольно).

Практично завжди в таких випадках мені кажуть "О! А ми щойно про тебе згадували!", а іноді кажуть "я якраз думала про тебе"...і мені стає тепло та приємно. Люблю такі моменти.

... Ось, хотів запитатись, а чи часто таке буває у інших? Може, хтось може пояснити це явище якось не так езотерично і не так містично та загадково, як виходить у мене.  Мені не хочеться, щоб це явище було чимось надзвичайним. Хочеться, щоб було навпаки - щоб такі здібності були у кожної людини, і щоб всі вільно ними користувались... Це ж набагато краще, ніж мобільний телефон, або інтернет... і приємніше в багато разів...

Буду радий побачити ваші коментари

Ваш тепло-думковатий Микола Калакуцький

P.S. забув додати, мене ця тема схвилювала саме зараз.. бо раніше це стосувалось тільки добре знайомих мені людей... а тепер таким чином до мене "притягуються"  і незнайомі люди... і навіть цілі події... Раніше все здавалось мені простим і  навіть звичним та звичайним... а тепер, коли "дія почала посилюватись", то трішки хвилююсь...

грозою та зливою навіяне,

бо все відбувалося інакше

Дощить надворі, грім гуркоче…

Коли виникає відчуття, що ти падаєш нижче і ніжче, скажи собі впевнено і твердо:

-Я не здаюся! Я не падаю, лише на певний час відступаю, щоб роздивитися все те, що мене турбує і заважає рухатись уперед, ЗДАЛЕКУ. Детально я вже роздивився, тепер подивлюся на проблему в цілому. Настав час перепочити, і набратися сил. Я ВІРЮ, і я ЗМОЖУ.

ті хто знають мене давно, вже не дивуються, коли мені спадає на думку якась "замороч" - і я випробую її на собі.

наприклад, піст для більшості моїх знайомих - це замороч... відмова від алкоголю - замороч... спілкування українською - замороч, пробіжки вранці - замороч... ведення блогу - теж замороч...

а мені подобається.. я бачу у всьому цьому сенс як для себе, так і для майбутнього... мені недостатньо теорії в тих питаннях, які мої знайомі називають "заморочами".

ось... вигадав собі ще 2:

- відмова від перегляду порно... і думаю що зможу прожити все подальше життя без самозадоволення плоті.

Соромно такі слова писати в блозі, який повністю відкритий для всіх бажаючих... але... Щось ніяк думка не йде, як би це висловити... дуже хочеться написати якесь виправдання собі та своїм діям... як минулим так і майбутнім). Корочше. Хочу спробувати зовім без маструбації жити... Не знаю, хто там як, а у мене без цього раніше не проходило практично жодного дня... Заспокоював себе, що більшість людей цим займається, і що це природньо та нормально.. але тепер більше не хочу я таої "природності та нормальності". Не знаю, як це у мене вийде... на спогади спадає кіно "40 дней, 40 ночей"...  і справа не тільки в тому, що я цього буду уникати зовні... я хочу позбутись навіть думок та намірів подібної втіхи. Мабуть, з думками буде складніше... 

чому я це роблю? набридло в дівчатах бачити лише сексуальні об'єкти (ну, може не ЛИШЕ і не ВИКЛЮЧНО ТАК, але ПЕРЕВАЖНО і ЗАВЖДИ В ПЕРШУ ЧЕРГУ чергу дівчата мною оцінювались саме так - "чи підходить вона мені для того, щоб зайнятись із нею сексом"). Хочу дивитись на світ по-іншому... Хоча б спробувати.

Хмм... досить інтимні речі пишу... ну, вибачайте хто читатиме... мені це правда важливо, навіть якщо для вас всіх це просто наступна "типова замороч"

і ще одна замороч:

- спробувати почиститись голодуванням... в планах поступове підготування себе до початку... десь за тиждень. Потім перехід на відмову від їжі (тільки вода) на протязі одного (не знаю, можливо і до двох зможу) тижнів. Далі - поступове повернення до звичайного режиму харчування.

Навіщо?

1) Хочу просто випробувати на собі, що таке справжній голод... Бо здається, я цього не знаю взагалі

2) Оцінити власну силу волі та витримки

3) Кажуть що це корисно, якщо все робити вірно, тому ще чекаю якусь користь для організму

... По всіх парметрах - типова "замороч"... Як то кажуть "тобі просто нема чим зайнятись - жиру бісишся"... Можливо... Не стану сперечетась... Просто не хочу сперечатись на цю тему до тих пір, доки не зроблю все що задумав...

На цьому, мабуть, все... більше нічого писати не хочеться... В житті багато чого відбувається, і начебто можна було б казати про якісь певні події... але це зараз події, що тривають в справжньому часі (present continious), і я не люблю казати про справу, яку ще не завершено, про думки, які ще не сформовані остаточно, і про враження, які ще не прожиті...

Скоро , сподіваюсь, буде про що написати... а зараз тільки констатація факту - в моєму житті відбуваються певні зміни. В першу чергу - переосмислення взагалі всього мого минулого, роздуми над сучасним та майбутнім. Як довго це триватиме - не знаю... Практично всі "бізнесові" справи відклав "на другий план"... багато чого з категорії "важливе" та "першочергове" переходить до "другорядного" та "непотріб"...

Ніяк не можу пригадати, щоб колись раніше зі мною подібні зміни відбувались... Можливо в дитинстві таке було? Але тоді я цьому зовім не придавав значення.. Тепер відчуваю цей процес кожною фіброю...

Цікаво... що в мені залишиться з минулого мене, і що з'явиться нового?

Всім удачі, успіхів, здоров'я!

Я люблю вас, люди!

Особливо вдячний моїм друзям, які мене терплять із усіма моїми "заморочами"

Є такі люди, на яких глянеш – і відразу хочеться посміхнутися. Іноді, це просто хтось прохожий, на якого дивишся, а його очі, рухи, жести, так і випромінюють позитив і радість, що навіть у самої настрій піднімається. Але частіше ці люди - це близькі, котрі намагаються підняти нам настрій чи покращити його.

Часто іду мимо дитячого майданчика і мою увагу привертають молоді матусі, які пильно наглядають за своїми маленькими дітьми, як ті граються у пісочниці, сміються, гойдаються, бігають, діляться іграшками, кричать. І то все наповнене таким щастям і радістю, що мимоволі починаєш посміхатися.

Понад Бугом часто помічаю дідусів, котрі беруть з собою на риболовлю внуків, а ті аж світяться від радості, що їм дали у руки вудку, і всі їхні рухи наповнені старанням і радістю. Мимоволі згадую своє дитинство, мимоволі знову посміхаюся…

Часом, доводить йти додому через вулицю, де суцільні квіткові магазини, часто звертаю увагу на вітрини і на людей за ними. Доволі приємна картина, коли юнак купує квіти і дарує їх дівчині, яка його чекає ( так вже склалося, що ця вуличка недалеко від парку, де всі закохані часто прогулюються ). Знову радієш, знову посміхаєшся…

Назвати це відчуття щастям не можу, занадто гучна назва і занадто широке поняття. Не підходить воно. Але все одно, навряд  можна обійтись без цього легкого почуття радості, яке дарують такі прості речі…

Просто хочеться посміхнутися…