хочу сюда!
 

Лена

39 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «казка»

Хатинка Баби-Яги після ремонту...

Хатинка Баби-Яги після євро-ремонту...
а може то онука зробила ремонт у спадковій хаті... 
Хочете побачити онуку Баби-Яги?

Повчально

Муж и жена играют в гольф в дорогом районе города. После третьей метки муж говорит:
– Дорогая, ты сегодня "в ударе"; пожалуйста, будь осторожна!! Если разобьёшь кому-нибудь окно, это нам влетит в "копеечку".
Тем не менее, супруга всё же ухитрилась на шестой метке разбить окно одного из самых больших домов.
– Я же говорил тебе!! – простонал муж, – ну, вот, теперь надо идти извиняться... и посмотрим ещё, во сколько это нам обойдётся!!...
Они постучали в дверь и услышали голос:
– Входите.
Открыв дверь, они увидели массу битого стекла, среди которого лежал разбитый старинный кувшин. На диване сидел человек.
– Это вы разбили моё окно? – спросил он.
– Да, – стыдливо признался муж, – простите нас, пожалуйста!!
– Нет-нет, – возразил человек, – вообще-то я хочу вас поблагодарить за всё, что произошло. Я – джинн, и просидел в этом кувшине много тысяч лет. За то, что вы меня освободили, я выполню три желания: по одному на вас и последнее за мной.
– Согласен!! – воскликнул супруг, – я хочу получать миллион долларов в год на всю оставшуюся жизнь!!
– Да будет так!! – сказал джинн, – а что хочешь ты? – обратился он к жене.
– Я хочу собственный дом в каждой стране мира!! – сказала она.
– Считай, что и это сделано, – ответил джинн.
– А какое твое желание? – обратился к нему муж.
– Знаешь, я провёл в этой бутылке тысячи лет и соскучился по женщинам... Я хочу на несколько часов твою жену!!
Муж посмотрел на жену и говорит:
– Ну, что ж... мы получили кучу денег, все эти дома ... я не против...
Джинн потащил жену наверх... через пару часов секса он спросил:
– Сколько лет твоему мужу?
– 35, – еле прошептала она.
– И он до сих пор верит в джиннов?......

Царевна. Начало.


Ти цалуй меня везде...

Життєва повчальна казочка!


Була в нашому дитинстві така собі казочка про
   Сороку-Ворону. 
Життєва і повчальна казочка!
І де той дід Панас, який би сказав:
  "Отаке...життя, малята!"

Казочка від мого улюбленого Казкаря :)

ГУМОР
ЛІТЕРА – ФЕНІКС
ЛІТЕРА БІЛЬШЕ СЕНСУ В КОЖНІМ СЛОВІ


САШКО ЛІРНИК: СТОЯТЬ В ЧЕРЗІ ДО КАСИ НАШІ МОРПІХИ В БРОНИКАХ ІЗ АВТОМАТАМИ І КУЛЕМЕТАМИ. А МІЖ НИМИ СТОЯТЬ МІСЦЕВІ. ТЕЖ В КАСУ. НУ І РОЗМОВЛЯЮТЬ ЗВІСНО. Я СОБІ КАВУ ПОПИВАЮ І ТІ РОЗМОВИ СЛУХАЮ.
ВЛАСНА ДУМКА КВІТЕНЬ 2, 2018



Тільки в Україні існує дивовижна «язичницька» ікона.

Унікальна. Козацька.

На ній не зображено жодного святого, чи апостола….

Я недавно повернувся з фронту, від хлопців.

Був в Широкіному.

Так от – там перед виїздом з Маріуполя перед блок-постом є невеличкий супермаркет.

І коли наші бійці їдуть на ротацію, то зупиняються щоб там купити собі смаколиків і мінералки.

Я їхав з ними і зайшов разом щоб кави сьорбнути на доріжку.

Так от стоять в черзі до каси наші морпіхи в брониках із автоматами і кулеметами. А між ними стоять місцеві. Теж в касу. Ну і розмовляють звісно. Я собі каву попиваю і ті розмови слухаю. Всяке говорять. І добре і не дуже. Але то життя, нікуди від того не дінешся. Коли всі бійці вже сплатили за покупки і вийшли,то в черзі залишився останній молоденький солдатик із пакетиком цукерок і автоматом в руках.

Саме цей момент вибрав місцевий “мужичок” в спортивних штанцях з пивом,ковбасою і чіпсами, щоб завести із солдатиком розмову “за жизнь”.

– Вот пасматрі, боєц, ми же всє братья – і русскіє і украінци і бєлоруси! Што нам дєліть? Зачєм ваєвать? Вот зачєм ти воюєш? Зачєм ти сюда, к нам прієхал? Тут наша зємля, русская ! Вот жилі сєбє, дружно, пока ви сюда нє прієхалі! Вас же нє звалі?”

Ну і все в такому ж ключі.

Солдатик мовчав і не реагував. Тільки дивився через скляні стіни на товаришів, які вантажились в “Урал” із своїми кулеметами, гранатами, броніками, кока-колами і бананами, щоб поїхати в саме пекло під кулі снайперів і мінометні обстріли і стати живим щитом перед Маріуполем.

– Вот у тєбя автомат. Ти в ково стрєлять собрался? В братьєв своіх? В русскіх? Єто же кієвскіє власті і бандеровци нас лбамі сталківают! Єто вєдь не украінская зємля і окупанти здєсь ви!”.

Черга із місцевих таких же “ватних мужичків” схвально закивала і загуділа.

Солдатик мовчав, тільки нагнув голову у важкому шоломі.

Тільки жовна грають на щоках.

Я покинув свою недопиту каву і рушив до нього щоб якось захистити, адже він ще хлопчик молодий, хоч і з автоматом. Куди йому сперечатися із такими упоротими ватними сепарами ? Які знайти аргументи і слова?

І раптом це “дитя із цукерочками” повертається до ватника, дивиться йому в очі і каже:

“Ти в морду хочеш? То я дам!”

Геть не лагідно і не толерантно.

І я бачу перед собою вже не дитину, не хлопчика, не безпомічного юнака, а Воїна, Героя, Захисника. Того, хто “Двічі не вмирати”, того, хто “Козацька потилиця ворогам не хилиться!”, того, хто “вшрамся та не дамся!”.

Із шевроном морської піхоти “Вірний завжди”.

Бачу обстріляного ветерана, молодого, але із блиском криці в погляді. Із бойовими побратимами в “Уралі” з кулеметами, гранатами, броніками , бананами і незламним веселим козацьким духом. І з мечем-автоматом і пакетиком цукерочок в руках.

І це не я його хочу захистити, а він мене. І всіх нас.

І захистить, і не злякається.

А так , мовчки нагне голову, заграє жовнами, і дасть в морду всякому, хто захоче посягнути на Україну, порве на шмаття і не відступить ні перед ким.

Бо “Вірний завжди”.

І мене попустило, і від серця відлягло .

Є час розкидати каміння, а є час його збирати.

Слава Богу, що ми встигли розкидати “каміння” українського духу, жертовності і патріотизму!

А тепер, в час війни, збираємо.

Збираємо те, що міцніше за всі кремені світу .

Не дорікайте мені моєю нетерпимістю і нетолерантністю, моєю “надмірною українськістю”, моїм гострим словом.

Це від болю.

Коли ріжуть по живому, то людина кричить.

На старовинній дивовижній “язичницькій” козацькій іконі не зображено жодного святого чи апостола…

На ній намальований птах, який роздирає дзьобом собі груди, видовбує собі серце і годує ним маленьких пташенят , що порозкривали внизу свої ротики. І напис в’ється: “Яко птах, груди свої роздираємо, і народ свій, яко пташенят, кровію своєю годуємо!”

Птахові боляче, він мабуть кричить і плаче, але пташенята виживуть.

Потім, після війни будемо розсипати перли терпимості і толерантності.

Мій телефон не буде дзвонити серед ночі, і з слухавки не будуть чутися вибухи, між якими хрипкий голос не буде просити: «Дядьку Сашко, у нас тут обстріл, то ви тим часом розкажіть нам по телефону казочку якусь, а я ввімкну голосний зв’язок щоб весь бліндаж слухав!»

Що – що, а цього мені дійсно не буде вистачати. Мабуть нікому на світі, ніякому артисту чи співаку, так не дзвонили ніколи.

Я після війни буду розказувати тільки добрі казочки, грати на лірі і співати “Їхав козак за Дунай” і “Was wollen wir trinken”.

І не буду більше лаяти “русскій міръ” і не буду ображатися, а буду весело сміятися з анекдотів про сало і шаровари, не буду нагадувати, що українська мова – то питання не культури і справедливості – а безпеки і виживання України.

Хоча ні, буду. Але за це вже якось вибачте .

А покищо воюєм, браття !

Хто чим може і уміє. Хто – автоматом, хто – берцами, термобілизною, ліками, хто -консервами і салом, а хто – словом.

“Не за ставочок зариблений, не за пасіку багату чи хутірець порядний”

А за дітей наших, за коханих, за батька і матір, за землю свою.

Ту, яку, окрадену, у вогні збудили…

І кожен, яко птах груди свої розриває і кровію своєю народ яко пташенят своїх годує і творить цим вічне Святе Причастя.

https://litera1.co.ua/2018/04/02/sashko-lirnik-stoyat-v-cherzi-kasi-nash/

Українські народні казки - мудрість тисячоліть

Українська казка вчить дітей бути мудрими, слухняними, добрими та порядними. Образи та історії в українських казках - позитивні, на відміну від сучасних монстрів та дивних істот, яких цілодобово крутять по телевізорі. Українська казка - духовна. Чому? Читайте далі:  http://spadok.org.ua/folklor/narodni-kazky-ukrayintsiv-yak-zasoby-vychovannya-ditey

І де ж та ялинка?

  Миколі здалася дивною небачена щедрість кума Івана. Зазвичай не просто домогтися, щоб він розщедрився на пляшку горілки. А тут сам запросив.

  Не довго думаючи, Микола взяв шмат сала і баночку засолених огірочків, та й подався до свого кума.

  Не встигли вони з кумом і другої налити, як подзвонила дружина Миколи з вимогою негайно сходити в ліс за ялинкою. Мовляв, діти вже дістали новорічні іграшки і чекають.

  Нічого не поробиш, прийшлося позичити у кума сокиру і йти за ялинкою. Інакше без ялинки і напідпитку повертатись додому було би необачно, і навіть небезпечно.

  В лісі, коли ялинка була вже зрубана, раптово десь взялася ворона і, пролітаючи над головою, нагородила Миколу такою «міткою», яка аж розпливлася по його обличчі.

  «Трясця  би тебе взяла, общипана курка!» – ехом пронеслось по всьому лісі прокляття Миколи.

  Витерши «нагороду», Микола хотів прилаштувати зрубану ялинку на санчата. Але зрубаної ялинки не було! Вона, як ні в чому не бувало, знову стояла на своєму місці.

  Витерши з обличчя холодний піт, Микола вдруге зрубав ту ж саму ялинку  і на всяк випадок подивився вгору, чи не пролітає там враже створіння. Ворони не було, але добрий шмат снігу з сусіднього дерева був уже на півдорозі до його обличчя.

  Хміль від кумової горілки вже давав про себе знати, тому відсахнутися Микола не встиг.

  Довго ехо розносило прокльони небаченої поверховості по лісі, а коли Микола заспокоївся, то виявив, що ялинка знову не має…

  Більше Микола не дивився в небо. Перехрестившись і згадавши всіх святих, він втретє зрубав ялинку і хутко прив'язав до санчат.

 Навіть олені позаздрили б йому, так швидко тікав з лісу Микола. Опам'ятався вже, коли був біля своєї хати. Хміль від випитого пройшов ще в лісі, і вже тверезим поглядом він поглянув на санчата. Ялинки там не було…

                                           *******************

  Лісовик турботливо щось шукав поміж ялинками. Він добре пам'ятав, що вчора поставив повну пляшку горілки під одну з ялинок. І де вона поділася? Правда, вчора якийсь недоумок з села приходив за ялинкою. Невже він її забрав? А добра ж була горілка, фірмова, від Баби Яги – «Кришталева на мухоморах». 

Кращі перекази «Червоної Шапочки»

"- Ти бачиш будиночок? - запитала Червона Шапочка, хитро посміхнувшись.
- Ми самі притягуємо в своє життя будиночки і бабусь, - зітхнув Вовк. "

Кращі перекази «Червоної Шапочки» в стилі різних письменників
http://fit4brain.com/5863 

переказ - жанр літератури, хто з нас не пам'ятає чудових переказів (каверів, якщо сучаною мовою, але самобутніх та інших ) Евгена Шварца, - "Тінь", "Огниво", "Звичайне чудо" та  інші його казки для дорослих, яки були наповнені гумору та змісту
http://www.skazka.com.ru/bio/evgenii-shvarc - біографія Евгена Шварца


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая