Депутити, якщо Ви раптом захочете гадити, виберіть для цього унітаз, а не історію держави аби не бути проклятими у віках

Історія повторюється двічі, перший раз як трагедія, другий - як фарс.

(забула хто сказав)

цікаво: а втретє, вчетверте?

В
родині козака, який був славним запорозьким гармашем, Дмитра Засядька в
1778 році народився син Олександр. Не було вже тоді Січі Запорозької, і
він був забраний до москвинської армії, де став офіцером.

 Не
злюбивши бездушної муштри, Олександр Засядько вернувся на свій хутір на
рідну Полтавщину. Появилася в нього думка створити таку ракету
(італійське слово «ракета» означає «трубка»), яка б летіла в повітрі,
штовхана газами, які з неї вилітають. І хоч ближні звали його «неуком,
залюбленим у мрію», він мріяв, креслив і планував. І, сперечаючись з
родиною, продав хутір і збудував кузню, накупив пороху, різних залізних
матеріялів. За два роки, переборюючи глузування «всезнаючих», він
створив дивовижні апарати, які літали над полтавськими луками, описуючи
вогняні дуги і спалюючи купи бур'яну. Попи і жандарми, переслідуючи
Олександра, рекли: «Засядько замислив спалити губернію».

 На
хутір на Полтавщину в пишних берлинах приїхали генерали з Петербурга до
Засядька. Оглянувши його «чудо-труби», вони дали наказ, щоб винахід
Засядька Олександра «прийняти на озброєння армії». І так уперше в
історії полетіли Засядькові бойові ракети на турецьку фортецю Варна 16
вересня 1828 року. Турецькі історики твердять, що був жах: вогненні
струмені повисли над неприступними вежами Варни, осліпили турків,
заіскрилися вогняними стовпами. Оборонці Варни затуляли вуха, не
витримуючи жахаючого свисту нової зброї і страшних вибухів. І тоді
турецька армія підняла білі полотнища.

Несподівано для політиків
Західного Світу, Московитія здобула перемогу. Московитія увінчала груди
Засядькові хрестами, діямантними зірками, синіми стрічками, орденами,
вона дала йому генеральські еполети, він став головнокомандуючим
ракетними частинами армії Московитії, яка жорстоко поневолювала Україну,
він — батько-першотворець ракетної зброї.

 Микола Кибальчич,
українець, в 1853 році народжений у родині Івана Кибальчича в місті
Короп. Він захоплений винаходами Олександра Засядька. Він зазначує, що
людина може на ракетах літати в далекі світи. Він ненавидить
московського царя (Олександра Другого), особисто готує бомбу, щоб
організувати замах на деспота, який поневолює його народ. Замах
здійснений. Микола Кибальчич у Петербурзі в камері смертника пише
геніяльну працю «Проект повітроплавного приладу», (проект космічного
корабля). Москвинські жандарми в 1881 році відібрали в нього життя.

.
Юрій В. Кондратюк (українець, 1900—1942) створює, маючи вісті про
діяльність Олександра Засядька і Миколи Кибальчича, першотеорію
реактивного руху. Він, як зазначує вірна Москві «Українська радянська
енциклопедія», «один з перших творців і дослідників ракетної техніки»,
він «творець схем ракетних міжплянетних подорожей», він був
«запропонував створити станцію супутник місяця», він автор книги
«Завоювання міжплянетних просторів».

  Геніяльні сини Оріяни
(України), рясно вспадкувавши велич родичів (предків — зачинателів
історії культури і цивілізації Індо-Европейської раси)
сумеріян-гіттітів-скитів-русів, перші повели сміло розум людства в
космічні мандри. Жандарми царя москвинського арештували їхній труд, їхні
мрії, їхні хвилювання. Їхні творіння в 1917 році були передані
москвинові Константинові Ціолковському (1857—1935) і москвин став
проголошений «основоположником теорій міжплянетних сполучень». В
західному світі по-вченому занотовано, що геніяльний Микола Кибальчич
«рашен» («Енциклопедія Британіка», 1973, том 19, стор. 406), щоб в
молодому українському поколінні по-вченому творився комплекс
приголомшуючої меншевартости, мовляв, між мудрими українців немає. І так
довго розум і душа українські будуть працювати в користь
вторжників-москвинів, як довго не буде Української Держави, наші
протести на Заході, що він не «рашен», а «юкреініен», це безпорадний
голос загубленого в пустині...

 30 грудня в 1906 році в родині
козака Павла Короліва народився син Сергій. Марія Миколаївна (мати
Сергія) після поховання свого сина сказала: «Наші предки — українські
козаки, і син мій успадкував від них, як видно, вміння, завзятість,
волю, ту волю, яка допомогла йому сягнути омріяної мети. Мій син завжди
зберігав любов до України» («Україна», 18 квітня, 1971 рік, Київ).
Відзначаючи день «совєтської космонавтики», «Україна» пише, що «Сергій
Королів — творець космічних кораблів». На будинку (в Житомирі), в якому
він народився, прибита металева таблиця, на ній написано, що «Сергій
Королів — конструктор в галузі ракетної техніки і космічних досліджень»,
він конструктор першого космічного корабля.

 Жахлива правда — не
великий, але жорстокий розум, бачимо, володіє великим, але мирним
розумом українця. Заводи «СССР» (імперії Москвинської) виготовляли
деталі для ракет такі, які були накреслені Сергієм Королівим. У Києві
(між науковцями) відкрито мовилося, що Микита Хрущов, перед тим, як
плянувати свою подорож до Америки, дав наказ Сергію Короліву: «Політ
ракети на місяць, або — смерть». Сергій Королів, працюючи у лябораторіях
від шести годин ранку до першої ночі, наказ деспота виконав і помер на
атак серця. Так, це він «Микола Кибальчич накреслив праобраз космічного
корабля, що його вперше послав у космос земляк Кибальчича Сергій
Королів» («Україна», 18 квітня, 1971 рік).

     «Цим судовим рішенням діючий режим Януковича продемонстрував усьому українському народові своє справжнє ставлення до історії України, її героїчних сторінок та особистостей, що поклали своє життя на вівтар свободи, за волю і незалежність нашої країни від будь-яких загарбників. Даний ляпас Януковича і його команди усьому українству, є ще більш ганебним і цинічним  у виборі часу, а саме напередодні святкування славного 20-ти річного ювілею проголошення Акту про державний суверенітет України, на який злодійська банда не знайшла коштів на проведення військового параду, на виготовлення ювілейних медалей та навіть на салют у столиці! Зате їм вистачає сотні мільйонів коштів на майданчики для гелікоптерів, на реконструкцію власних резиденцій і дач, на закупівлю нових літаків та гелікоптерів», – наголосив депутат.

«Цей ганебний «подарунок» Банкової, вчинений руками продажних і маріонеткових судів і суддів, принесений усім антиукраїнським та україноненажерницьким силам в середині країни, та особливо їх ляльководам у Кремлі!

Висловлюю свій категоричний протест і осуд подібним ревізіоністським реваншистським діям сьогоднішньої тимчасвої і випадкової відверто антиукраїнської влади Януковича! Переконаний, що лічені роки віддаляють нас від того дня, коли нова демократична влада, сам народ, справжня історія все розтавлять на свої місця, і Україна остаточно визнає і відповідно вшанує історичну велич Шухевича і Бандери!», - наголосив Ю.Романюк.

p.s. написане можу підтвердити фотографіями





це кадр перший. 25.07.2010




це кадр другий. 25.04.2011

Одним из средств непрестанной информационной войны, ведущейся российскими политтехнологами против украинцев и Украины, является повторение в разнокалиберных печатных и непечатных «Фёлькише беобахтер» – тезисов, мифов, утверждений.
В жесточайшем потоке лжи, предшествовавшем незаконной установке памятника российской царице и продолжающемся в связи с нежеланием признавать факты, давно уже ставшие историей, можно выявить несколько таких моментов.

ЛОЖЬ ПЕРВАЯ И ГЛАВНАЯ

Первой и главной повторяющейся ложью стало утверждение о том, что Екатерина была основательницей Севастополя. Повторяющие эту ложь депутаты городского совета в дискуссию не вступали – очевидно, что историки легко развеяли бы этот миф – ведь и российская историография и современные уважающие себя историки сходятся в том, что город Севастополь основал 14 июня 1783 года адмирал Фома Мекензи. Но неимоверное количество повторений на каждом углу и из каждого контролируемого СМИ привело к тому, что экзальтированная и шовинистическая публика легко приняла этот тезис на веру – да разве могут в чем-то ошибаться депутаты-регионалы? Ну и что с того факта, что указ Екатерины был подписан в феврале 1784 года? А если уж Валерий Владимирович Саратов что сказал – тем хуже для фактов!
Анатолий Александрович Собчак, например, в 1991 году поддержал переименование города в Санкт-Петербург. Но никто, обладающий здравым умом, не считает его основателем города. Потому что по русскому обычаю, кто заложил первый камень в основание первого здания – тот и основатель. В данном случае – основатель города – адмирал Фома Мекензи. А ложь тиражируется и достигает необходимых для сторонников России размеров и объемов, оглупляя все новых и новых ротозеев.
Как тут не вспомнить указание В.И.Ленина «Действительное впечатление можно произвести только сверхнаглостью»?

ЛОЖЬ ПОПУТНАЯ И ОТВЛЕКАЮЩАЯ

После начала осуществления предложения главы Севастопольской государственной городской администрации Сергея Куницына об установке памятника гетману Сагайдачному был запущен параллельный обман: «война памятников». Запевалой стал председатель городского совета Валерий Саратов – как только в Германии был прооперирован Куницын, севастопольцам было предъявлено ничем не подтвержденное возмущение тем, что администрация намерена установить памятник Сагайдачному напротив Дворца детства и юности. Эти несуществующие планы, выдержав довольно длительную паузу, опроверг Владимир Казарин. Но было поздно – возмущение горожан уже вступало в неконтролируемую фазу – так называемая «война памятников» уже «монтировалось» в их умы. Словосочетание зачастило в печатных СМИ
«Екатерина против Сагайдачного» "Война памятников"? («Слава Севастополя») и на телеэкранах «Война памятников» – название сюжета на телеканале "Россия", бард Андрей Сoболев с присущим ему пафосом запел: «За нас воюют обелиски», не задумываясь, употреблял этот бред и обозреватель Севастопольского телевидения Сергей Норманский.
Почему бред? Да потому что возмущение вызывал только памятник Екатерине – как незаконно установленный, как не соответствующий действительности, как сугубо антиукраинский, увековечивающий аморальность. Да потому что на самом деле никакие памятники между собой не воевали. Воевали люди. Существовало и существует противостояние идеологий и их носителей. И люди же заслужили скандальную славу после впопыхах, втайне, но победно установленного памятника далеко неоднозначной и аморальной политической деятельнице теперь соседней страны по инициативе Черноморского флота и при помощи вооруженных казаков из России. Вот такое оно – незамысловатое шовинистическое счастье.
При этом для объединения пёстрого конгломерата приехавших в разное время из России в Севастополь переселенцев был умело нарисован образ врага и одновременно отшлифован до имперского блеска светлый образ святой и беспорочной царицы.
Общественный комитет «Украинский Севастополь» еще до установки имперского символа в своем обращении призвал президента Украины Виктора Ющенко всеми правовыми средствами не допустить установления памятника Екатерине II в городе ни во время празднования 225-ой годовщины основания Севастополя, ни после. Представители комитета назвали установление памятника царице «гуманитарной катастрофой» и правильно предположили, что это приведет к появлению в украинском городе еще одного места для проведения шовинистических ритуалов».
Шабашей московских холуев с хаянием украинского государства, присутствие палаток антиукраинских партий, российских казаков устроителям, однако, не хватает. Они сейчас проводят агитацию за то, чтобы молодые пары в обязательном порядке приезжали и возлагали цветы бронзовому изваянию распутнейшей за всю историю России цариц. Хорошо, что случай пока был такой единичный, но странным молодоженам быть не запретишь – ведь вряд ли Екатерина может быть образцом супружеской верности – с ее ведома и муж ее был убит, и только официальное число ее любовников согласно российской историографии перевалило за сотню мужчин разных сословий. Таким образом, горсовет сознательно пошел на создание в центре города предмета для насмешек жителей и приезжих. А надежды честных людей на цивилизованное решение не оправдались.
Первый заместитель главы госадминистрации Владимир Казарин так прокомментировал эти события: «Памятник установили ночью, открытие назначили на ранее утро, людей на открытие приглашали тайно. Меня удивляет и обескураживает, что депутаты горсовета в своем собственном городе, устанавливая памятник важной в его истории личности, действуют исподтишка, по-воровски».
«Я неоднократно предлагал не устраивать войну памятников. Сегодня к Екатерине отношение, может быть, и разное. Но Екатерина основала город-герой Севастополь», – продолжал мифотворчествовать Валерий Саратов, познавший «под сотню женщин» (интервью газете «Слава Севастополя» от 5 апреля 2008 г.) и остановивший свой выбор на царице.
А уже в официальном издании партии, газете «Регион-Севастополь», продолжая поиск врага, новый памятник гетману Сагайдачному назван «то ли страшилкой, то ли недомерком».
«Ну коль все-таки суждено было появиться памятнику Сагайдачному в нашем городе, то его создателям должно быть сегодня очень стыдно. Это же насколько нужно не любить Украину, чтобы допустить установку такой убогой скульптуры?» – подпевает в тон регионалам некая А. Полищук в «Славе Севастополя».
Где тут можно увидеть мифическую «войну памятников»? Противостоят, конечно же, люди, с разным художественным вкусом, разным пониманием патриотизма, воспитанием и присутствующим или отсутствующим чувством стыда.

«НЕТУ У НИХ МЕТОДОВ ПРОТИВ КОСТИ САПРЫКИНА»?

Севастопольские экраны практически с начала их создания до нынешних дней заполнены политическими шарлатанами и политиканами-сепаратистами. Это может заметить каждый. И в данном случае обстановка в городе нагнеталась искусственно – ведь никто в реальности в «русском» городе не собирался противостоять возведению памятника немке – украинские и крымскотатарские общественные организации ограничились лишь выступлениями в СМИ. Зато практически вся русскоязычная интеллигенция проявила свои не лучшие качества, замеченные еще Лениным.
«Контролируемый хаос» — одна из главных стратегических задач по дестабилизации в Украине со стороны нашего извечного соседа России. Этому способствует как разветвленная сеть информационных ресурсов – от печатных до телевизионных и сети Интернет, так и агенты влияния России – их можно увидеть на любом телеканале – от всеукраинского до регионального.
Именно для поддержания «контролируемого хаоса» в украинское общество и вбрасываются новые антиукраинские стереотипы. Старые – Шухевич, УПА, «НАТО – хуже гестапо», «Ющенко-американец», Тимошенко, «не было Голодомора», «притеснение русского языка в Крыму» (кого притеснили?) – продолжают нажимать на спусковой крючок в мозгах зомбированных горожан, после чего их глаза наливаються кровью и они переходят в состояние готовности рушить любые заборы и ограды. «Вброс» происходит с помощью нескольких ньюсмейкеров с застывшей на лице улыбкой. Например, редко какое выступление председатель постоянной комиссии по вопросам градостроительной политики, регулирования земельных и водных отношений Севастопольского горсовета г-на Белика не начинается со слов «фашисты», «УПА», Шухевич, украинизация», НАТО. Заметьте, комиссия по земельным вопросам!
Одним из производителей и трансляторов новых мифов является депутат ВР Украины Вадим Колесниченко, на которого, по его признанию, работает несколько институтов. Слова употребляет крепкие, например: «возбуждение уголовных дел в отношении граждан Севастополя, которые защищали памятник, пускай таким неадекватным способом, я могу оценить как бериевско-ежовскую «оттепель» или «главнокомандующий ВС Украины В. Ющенко даже не подозревает, что среди офицеров зреет идея государственного переворота». Потом, естественно, повторил эти благоглупости несколько раз. Чтоб запомнилось.
Как заметил однажды писатель Валентин Домиль о ком-то другом: «У него был не язык, а аэродром. С него постоянно что-то слетало».
Вот еще несколько замеченных новейших мифологем, которые повторяются изо дня в день и в газетах, и на телеканалах НТС и «Народном канале», безраздельно контролируемых Партией регионов: «народный памятник» (необходимость в его установке нужна была исключительно пророссийским силам), «на народные деньги воздвигается монумент Екатерине Великой» (отобранные у «новых русских» деньги), «защитники Графской» (это о разъяренной толпе, двинувшейся на украинских моряков по команде депутата горсовета Басова!!!), «военные ВМС напали на мирных жителей» (оцепление, которое делают военнослужащие ЧФ России во время праздников, проходит мирно и законно). В результате их регулярного повторения сигнальная система невысокого уровня срабатывала безотказно.
А об интеллектуальном уровне согласных с грязной антиукраинской пропагандой людей можно судить и по публикации в новой, бесплатно подбрасываемой газете, недавно появившейся в Севастополе.
«Если мы разрешим, чтобы эти нацистские таблички, которые увековечивают предательство, вешали, настраивая людей против России, то наши внуки даже не будут представлять, какой могучей нацией они были», — сообщает нам «Главный Проспект» от 17-23 июля 2008 устами некой Елены Ворониной. Назвать «нацистской» табличку из российской и украинской истории 1918 года – это вообще потеря всяческой совести, ума и чести участников этой публикации и редактора газеты, а не просто участие в сеансе массового психоза.
А вот как прокомментировал недавно слепленный герой «защитник Графской пристани» депутат городского совета Севастополя от партии «Русский блок» Андрей Меркулов события 5 июля: «Это все напоминает ситуацию, когда паршивый кот метит углы – точно так же украинская власть по любому мало-мальскому поводу пытается отметиться в Севастополе». Как высказывания, так и действия одного из организаторов беспорядков должны были бы привлечь внимание силовых структур. Арестовывают же пока только исполнителей – несчастных людей, разъедаемых постимперскими комплексами, а потому легко управляемых.

«МЫ ПОДВОДИМ ИТОГИ. ИТОГИ ПОДВОДЯТ НАС»

После упомянутой череды антиукраинских решений и действий со стороны депутатов горсовета не могут не умилять после слова его председателя Валерия Владимировича Саратова: «Севастополь сегодня — это форпост дружбы между Украиной и Россией». «Форпост» — это из военной терминологии – передовой сторожевой пост, как сообщает нам «Словарь иностранных слов». Вот такой идеал дружбы.
Во время этого искусственного напряжения ситуации в Севастополе председатель Совета Федерации Сергей Миронов наградил орденом Святого князя Александра Невского 2 степени «за личную отвагу, мужество и патриотизм» депутата Гагаринского районного совета Владимира Тюнина и атамана казачьего войска города Севастополя Михаила Воронина. Наверняка, пятая колонна получает для поддержки еще много «печенья и варенья», не один десяток миллионов выделяет Москва для подрывной деятельности в Украине. То есть, Севастополь – скорее, полигон для отработки российскими политтехнологами и специалистами в области психо-информационных войн новых разработок по воздействию на массы людей.
Например, тот же герой Тюнин стал рупором для страшилки о том, что 15 автобусов с бойцами УНА-УНСО едут в Севастополь 22 июня для демонтажа памятника Екатерине II.
«Нет врага - придумаем, заодно и пропиаримся» - хорошая идея. Но вот ведь самое интересное – поверили! Чушь невероятная – откуда у маргинальной организации столько людей, чтобы потребовалось полтора десятка автобусов? Но такая ложь почему-то находит благодатную почву и находит пристанище в воспаленном сознании.
Все эти события в украинском городе часто и тенденциозно показывают россиянам. Для внутреннего пользования. То есть взнос севастопольского горсовета в напряженность между странами достаточно весом.
Эксперты Центра Разумкова Валерий Чалый и Михаил Пашков в недавнем интервью изданию "Зеркало недели" сделали вывод: «Государственная пропаганда в России активно культивирует враждебность к Украине». По подсчетам российских социологов, уже 21% респондентов воспринимают Украину как враждебное государство, в то время как еще год назад этот показатель составлял лишь 7%.
Ясно, что такие настроения регулярно подогреваются российской властью – общий враг – сейчас это США, Грузия и Украина – традиционно нужен для сплочения людей. Вот и последнее заявление департамента информации и печати МИД России в свете предыдущего тезиса не выглядит странным. Оказывается, многонациональные военные учения «Си Бриз — 2008» проходят в «антироссийском ключе» и вызывают обеспокоенность у Российской Федерации.
Что там про дружбу говорил Валерий Саратов?

Джерело: Майдан

Коли єгипетська цивілізація ще була нічим на території України вже існували держави трипільців, а згодом і арійців від котрих бере свій початок українська нація.

 

Дивно дивитися на такі споруди, навіть руїни їх говорять. І сам час намагається прикрасити їх, прикрасити те ще зруйнували люди.

Але ж колись тут вирувало життя, чувся радісний сміх чи сльози, а багато чого було тільки в думках які і зберігає будинок.

Так і стоїть він наповненний спогадами і мріями, своїми і чужими. Бо скрізь віки сгадується йому той день коли його будували, і життя здавалось наповненим щастям, і ці дум
ки підтверджували дбайливі руки архітекторів, скульпторів, ковалів, що дарували йому неповторність.

А зараз? Зараз залишилось тільки одне – небуття, бо другого життя йому ніхто не подарує.

 

 

 

 

Знаю, що баян, але не можу втриматися і не по дражнити гусей...

В ніч на шостий день сотворив Бог
першу людину, і назвав він її
Богданом.
Богдан огледів сотворений світ,
порівняв з садом Едемським та й
утік з раю, бо був дуже
свободолюбивим і не хотів жити в
Едемському зоопарку. Для життя
він обрав собі найкрасивіше
місце на землі - Карпатські гори
і сказав «Моя хата скраю!».
Образився на це Господь і
перетворив Богдана на
неандертальця і сказав «Азм
еси ти у края жити, то всея твоя
нащадки зватимуться українцями!
А я собі сотворю нову расу!». І
сотворив він Адама.
Нащадки Богдана розселились від
Сяну до Дону. Вони першими
приручили тварин - собак, корів
та диких свиней. Вони винайшли
колесо й зробили перший
велосипед. Вони стали першими
землеробами, винайшовши плуг,
борону та комбайн. І вже
подумовували про утворення
Січі. На той момент Адама вже
прогнали з раю і його нащадки
жили в Гоморрі та Содомі
займаючись розпустою.
Але прийшов льодовиковий період
і військові походи довелось
відкласти. Українці винайшли
ткацтво та прялку. А коли стало
зовсім холодно молодий
українець Микола Прометей вкрав
у древніх греків вогонь і приніс
на Вкраїну, давши людям тепло. За
це давньогрецькі фашисти
упіймали його та дуже катували.
Древні греки були частково
нащадками Адама, котрі через
злягались з копитними тваринами
утворили різні гібриди -
кентаврів, сатирів, мінотаврів
та інших пегасів. Наразі вони
вимерли - потопились через
всесвітній потоп, котрий
розпочався після того як
розтанули льодовики. Також
втопились динозаври, бо Ной мав
огиду до плазунів і не взяв їх на
свою баржу.
Українці винайшли писемництво.
Передусім щоб фіксувати для
нащадків та інших народів свої
пісні, та поезію, бо українська
мова була найспівочішою. Досі
людство користувалось тільки
ієрогліфами.
Українці знайшли на Донбасі
каміння що горить і котре
плавиться, й назвали їх вугіллям
та рудою. І незабаром винайшли
ковальство збудувавши першу в
світі кузню яку назвали
Запоріжсталлю.
Досягнення в науці та техніці
привертали все більшу увагу
інших народів. До України
потягнулись каравани купців.
Євреї взагалі вирішили покинути
розведення нільських крокодилів
та виготовлення з них жіночих
сумочок і податись всім табором
ближче до культурного центру
світу - України. Темної ночі вони
втекли з Єгипту в бік України.
Але через 40 років зупинились на
півдорозі - помер
Мойша-провідник, єдина людина,
що знала дорогу та українську
мову.
В цей час в Україну приїхав
Чингізхан з Улан-Батора. Він
навчив українців кататись верхи
на конях, а вони йому подарували
собаку, свиню та корову і
пояснили як їх доглядати, щоб
Чингізхан більше не тинявся по
Євразії, морочачи всім голову, й
десь нарешті осів.
Чингізхан повернувся в Азію. На
близькому сході по дорозі
додому в нього здохла свиня.
Потім трохи далі втекла корова,
по дорозі він зустрів
корейських вчених-астрономів
які повертались з Назарету. Вони
спитали що це, вказавши на
собаку. Чингізхан був
неписьменний, і наплутавши те що
йому казали в Україні пояснив що
собаку можна або доїти або їсти -
в неї смачне сало. Корейці, які
голодували через свого вождя
Кім Чен Іра, купили того собаку
для розплоду.
Корову зустріли індуси. Вона
стояла посеред шосе
перегородивши рух транспорту.
Індуси попадали долілиць й
стали поклонятись небаченій
досі тварюці.
Свиня що здохла, під жарким
сонцем Близького Сходу почала
розкладатись й смердіти. Всі
народи що там жили довго рвало
через той сморід. Їх досі нудить
при виді свиней. Аборигени
близького Сходу вирішили що то
була свиня іудеїв, котрі
приперлись з Єгипту і сказали
щоб ті забирались геть. Так
з’явився антисемітизм.
Крим стає європейською
здравницею. Тут відпочивали та
творили такі видатні люди як
Сократ, Аристотель, Діоген. Сюди
припливали аргонавти та інші
алканавти щоб покращити своє
здоров’я.
Найбільшим курортом було
кримське місто Троя. Але в
надцятому році древньогрецькі
москалі від заздрощів
зруйнували Трою і тоді
троянські українці на чолі з
отаманом Енеєм заснували
Древній Рим, де збудували
Колізей. Тем вони годували левів
москалями й насолоджувались цим
видовищем. Так завдяки
українцям з’явився цирк та
театр.
В той же час в українських
заробітчан Марічки та Йосифа в
невеликому ізраїльському місті
Віфлеємі народився син Іісус,
засновник християнської віри.
Іісус проповідував любити всіх
ближніх та неньку Україну. Його
учні заснували Ватикан,
Царгород, Нью-Йорк та багато
інших міст світу.
Зокрема апостол Андрій,
мандруючи набережною Дніпра та
обираючи де б збудувати
Дніпрогес, зустрів чотирьох
бурсаків, що повертались з бурси
КІСІ додому. «Тут буде велике
місто, з каштанами та скляними
теплицями в центрі міста» -
вказав він на пагорби біля
дорогожицької телевежі (Колись
під час її будування Бог
перемішав мови народів, доти все
людство говорило українською). І
бурсаки Кий, Щек та Хорив
заходились його будувати, а
Либідь була за архітектора.
Так з’явилось найбільше в ті
часи місто - Київ. В ньому було
повно церков, університетів та
універмагів, місто стало
духовним, освітнім та торговим
центром.
В цей період на півночі дикі
племена москалів, з’ївши
останнього мамонта, вирішили, що
далі так жити не можна і треба
загарбати Україну й поневолити
свободолюбивих нащадків
Першобогдана. Вони в глухому
лісі на болоті будують кілька
шалашів та обносять його
парканом. Паркан нарікають
Дерев’яним Кремлем, а болото -
Москвою.
В цей час Колумб відкриває
Америку. Але відкривши її думає,
що потрапив до України, тільки з
іншого боку, бо мистецтво
вишивки інків повністю
співпадає з гуцульськими
орнаментами. Народ інків та
індійців був започаткований
древніми гуцулами, які ще до
Всесвітнього потопу, коли ще не
було винайдено ГрінКард,
потрапили до Америки.
В цей же час у Львові
з’являється перший друкарський
станок створений Федоровичем.
Україна навчила весь світ
друкувати паперові гроші та
книжки.
В Києві розквітає Могилянська
Академія. В котрій винаходять
порох, динаміт, пеніцилін,
безпечну бритву, та багато інших
предметів необхідних у побуті.
В Запоріжжі з’являється
Запорізька Січ - наймогутніше
військове формування в історії
людства. Тільки через сотні
років за зразком Січі буде
збудовано Пентагон. Але звитягу
українських військових так
нікому й не вдасться повторити.
В Україні розквітає культура та
мистецтво. Твори Шевченка
перекладають на всі мови світу.
Завдяки Шекспіру, котрий
перекладав твори Шевченка, Лесі
Українки та Франка англомовне
населення планети дізнається
про романтичну історію кохання
української пари Романа та Юлі.
Тим часом лютим москалям не
давав спокою добробут українців
і вони починають все частіше й
частіше шкодити Україні,
забуваючи що Київ мати
російських міст, а Україна
виплекала для Московії таких
видатних людей як Ломоносов,
Гоголь, Хрущов та Мазепа. Що саме
в Києві московити навчились
користуватись туалетом, носити
штані та краватки, та голити
бороди. Москалі почали все
частіше й частіше робити набіги
на Україну, нищачи її. Українців
вони або вбивали або гнали в
полон, де русифікували та робили
янучарами. Піком москальської
навали стала середина 20-го
століття, коли москалі разом з
фашистами захопили Україну.
Тільки титанічна боротьба
українських опришків під
проводом ОУН-УПА звільнила
Україну та інші народи Європи
спершу від коричневої чуми, а
згодом в 90-хх роках і від
москальської. Нащадки
Першобогдана зберегли його
нестримну любов до Свободи та
власної землі. Слава Україні!
(с)

              Особливий - СКІФСЬКИЙ звірячий стиль у мистецтві... Чи не дивно: з того, що бачать у "зображеному" на речах "скіфського золота", видобутого з курганів та могил, судять про життя скіфів? Коли насправді то ж золото ніби грецьке, то ж зразки майстрів грецьких. То ж плата за збіжжя! Чи не наступає хтось на горло власній пісні? Хіба переймалися висококультурні елліни нікчемним життям варварів аж настільки, щоби карбувати його у металі? А може, золото справді скіфське? У тому плані, що метал, за хліб отриманий від греків, перетворено на виріб... скіфами? То й знов питання купа питань: що ж то за небачений досі кочовий мистецький геній?! Чи диміли труби над ювелірно-металургійними повстяними кібітками на возах? Чи все "золото скіфів" то є вироби спритних єврейських ювілірів Одеси, які вони не встигли продати Лувру слідом за тіарою царя Сайтафарна? А якщо греки цілеспрямовано розвивали скіфську тематику у ювелірному мистецтві, то це як? Висококласні золотих справ корифеї Еллади були удостоєні честі відливати свої шедеври на замовлення скіфських дизайнерів? Тоді хто де є на осі варварство-культура? Чи краще накинути на свої фантазії гамівну вуздечку? Сказано в офіційних підручниках історії "кочовий" - значить, кочовий, крапка!
              Ще трохи характеристик КОЧОВОГО ІРАНОМОВНОГО народу? Поїхали...
              Так чи так, але після загибелі 90-річного царя Атея в історично першому македонському "нокауті" скіфів в далекому військовому поході, після падіння столиці у Нікополі, увалившись через Кримський перешийок, ці залишки знедолених-переможених ватаг, ці невдячні степові гопники ясно дали зрозуміти "вчителям", що подальше існування їх Боспорської колонії можливе лише на умовах вчасно сплаченої орендної плати. А Керкінітиду та інші поселення, особливо з морськими портами, будьте ласкаві, передайте скіфам. А у посередництві між заморськими купцями і придніпровським хлібом ви, греки - ланка вже зайва. Чи ж можна так чинити з учителями? Тільки допомога метрополії своїм кримським колоніям в організації жорсткого педагогічного втику у незабаром розпаленій війні (близько 113 р. до н.е) тимчасово розвіяла еллінський смуток. Регулярне військо під орудою полководця Діофанта змогло довести перевагу фахової тактики та дисципліни над числом та стихією, захопивши та знищивши скіфські міста, скасувавши данину та повернувши втрачені раніше грецькі поселення.       
             Для багатьох співвітчизників "іранське" походження давніх мешканців України є нездоланним більмом спотикання на траекторії їх власного бачення себе у рамках слов'янської ідентичності. А все чому? А все - через одне усталене звукове спотворення.
             Сучасна назва "Іран" походить з авестійської "Airyаna", що утворене від самоназви індоіранців - "aіrya". Airyаna дослівно є прикметником "арійська" (країна). Вираз "airyanam dahyunam" (авест.) - "країна аріїв". Авестійська - найдавніша писемна (!) мова іранців, якою написане святе письмо зороастризму - Авеста. Ось ця основа - "Airyаna" незмінно мандрувала крізь віки і династії: Aryаnam Dahyunam трансформувалося в Aryаnam Xatram (Ар'янам Кшатрам - Арійське Царство ) за Ахеменідів, пізніше - у  Aіrynar або Aіrynahr (Ар'яншатр / Ар'яншар - те саме) за Аршакідів.
             Знов-таки, здавалося б, цілком виважене, переконливе концептуальне твердження, а таїть у собі свою протилежність - кляте питання! Це ж виходить, "іранці" вийшли з території України (чи Сх. Європи), щоб звільнити місце для приходу тих самих "іранців" (вже скіфів, - себе самих!) багатьма століттями пізніше? Це ж тоді виходить, спочатку на місці України був Іран? Це ж тоді буде ніби й не нашестя зі сходу, а повернення після прогулянки додому...
             Хід повільної масштабної міграції, що тривала тисячоліття, відстежується за топонімікою, за археологічними знахідками, зокрема за генетичним матеріалом знайдених решток, за культурною належністю знайдених речей. Але ж хіба диво, що якісь племена під проводом своїх Енеїв прошмигнуть за 2-3 століття супроти домінуючого напряму міграції? Хоча дані одного вірменського історика часів царя Аршака 1-го показують, що у зовсім неісторичний спосіб цьому племені прошмигнути таки й не вдалося (згадка про країну Вананд). Але припустімо, пройшли, не лишивши жодних  культурних / генетичних слідів по собі, але увібравши все найпрогресивніше, чим відрізнялися зустрічні народи? Так замикається траекторія умоглядних блукань чергове коло питань без відповідей.
             Варто відзначити спільну рису скіфів і кельтів: ті і другі легко, не буде перебільшенням казати - майже охоче йшли на змішання і самоасиміляцію у тих народах, з якими близько жили. Відомими продуктами ірано => слов'янського етногенезу нині вважаються племена антів, у(г)личів, сіверян, білих хорватів.
             Отже вчімося правильно казати: Україну населяли іраномовні кочові племена ар'яномовні мобільно-активні землероби. Через їхній стосунок до формування мов (а іранізмів, особливо топонімів, предостатньо не лише в українській мові, а й є загальнослов'янські) ми і користуємося нині однією із найстаріших мов у світі. Невеличкий витяг авестійсько-українського словничка нижче:

анья - інший
асті - кістка (схоже на "остов")
атар - вогонь (схоже на "ватра")

бага - Бог
бара - нести (схоже на "беру" і англ. bear )
бойврат - битва
брата - брат
бу - бути
буд - будити
будра - бадьорий

ва - вас
вак - голос, розмова (схоже на "звук", "вокал", "воркування")
варса - волосся (схоже на ворс)
васрі - весна
вата - вітер
вібрт - відділення (схоже на "вибір")
від - видіти
врк - волокти (р -> л)
вехрка - вовк (р -> л -> в)

гав - корова (схоже на "говядина")

да - давати
дайва - демон (схоже на "диво")
дам, демана - дім
дарга - довгий (р -> л -> в)
даса - десять
дата - дане, закон (схоже на "дати")
датар - той, що дає, творець
джива - живий
два - два
дер - дерти
друдж - брехати (д -> б)
дью - небо (схоже на день)

задо - сідниці, зад
зв - звати
зім - зима
зем - земля
зн - знати
зр - злитися (р -> л)
і - йти
ім - тримати (схоже на рос. імєть; укр. йму - беру, маю)
ката - кімната, хижа, комора (хата)
карана - край (схоже на "країна")
куда - де (схоже на куди)
кута - куди
кхру - кров

мана - мене
марта - смертний
масі - великий (схоже на "масивний" і шотл. Mac' у прізвищах)
матар, мата -  мати, мама
мітра - мир
мр - помирати
нао - нас
набо - небо
ну - ось, зараз (схоже на "ну")

пад - падати
пана - пан
паойрья - перший
пара - перед
пасу - худоба (схоже на "пасти")
пат - шлях (схоже на "путь" і англ. path)
патра - наглядати, стерегти (схоже на "патронаж")
пача - варити (схоже на "піч")
перса - просити, питати
пі - пити

рада - опікун (ясно, що то є "дати раду")
рай - сяйво, блиск (схоже на "рай" і англ. "ray")

сад - сидіти (схоже на садовити, саджати)
сагаріс - сокира
сата - сто
сва - свій
спа - собака
спака - собачий
спента - святий
ста - стояти
стр - стелити (р -> л; також схоже на "простирати")
сура - сильний (р -> л)

тап - гріти (схоже на "теплий")
тач - текти
ту - ти
трі - три
трітья - третій
трс - тремтіти (схоже на "труситися")

фрава - (р -> л) плавати
худао - благодійність (ху - хороший, дао - дане)
чатур - чотири
юн - юний
ясна - поклоніння (схоже на "ясність")

             У якийсь момент людству стало цікаво, чому саме "слов'яни"? Все "венеди", "венеди", і раптом, ні сіло ні впало (з космосу) - СЛОВ'ЯНИ... Звідки взялася ця самоназва? Отже на завершення внесу власні 3 копійки у це, більш ніж сторічне, розгадування етимології усталеного тепер етноніму слов'ян. Не перевіряв, чи хто де-небудь висловлював подібне раніше, всеодно, хай це побачать хоча б стіни цієї кав'ярні. Ну, а раптом  хто підкаже, що така версія теж мала місце, то хіба ж я не можу дійти до неї незалежно від інших? Таке буває...
             Змінилися і назви: серед констант, що похитнулися, виявилася і мова. Численні сарматські племена (серед яких були ніхто інший, як білі хорвати, алани = ті самі булгари, роксолани, наприклад, - царські алани)  розмовляли іранською ар'янською, спотвореною у бік звичного для нас слов'янського модусу.
             Хай там як, святе місце пустим не буває. Сармати замінили Царських і кочових скіфів, аж якісь... "венеди" посіли землі сублімованих у вселенський етер сколотів-землеробів і орачів.. (м)угу...
             Засвоєння східними венедами крутого скіфського норову, що побутував протягом цілої епохи, демонстрація його в усій красі багатьом племенам, навіть імперіям, що намагалися стати на їхньому шляху, у Західній Європі призвели до потреби розрізняти східних (кровожерно-войовничих) венедів і західних (давно відомих своїм відносно лагідним норовом і цілком оРИМлених) венедів, прибулих після троянської війни шляхом Енея і близькими до нього шляхами (верхня мапа). Задовольнити цю потребу і був покликаний  термін "склаві", "склавіни", "с(к)ловени". Як показано у початковій частині цього циклу, історики і хроністи часто ставили на перше місце саме цей новоявлений термін, а потім давали пояснення, де зводили його до старого-знайомого "венеди".

             Ми - сколотські венеди!!!

             Не знаю, чи був у давнину такий, досить модерний, як здається, спосіб словотворення. Покладаюся на відкриття невідомих мені лінгвістів, що інтерпретували ім'я одного з царів Малої Скіфії таким чином: Скілур = Скіл + Ур = Сокіл Сяючий. А також на деякі, явно складені, слова з вищеподаного словничка. З чого випливає, що синтез нових слів з основ існуючих слів був, схоже, цілком прийнятним способом іранського аір'янського словотворення, тому...


- Венеди
- "Венеди"...  Ви орда брехунів! Венеди на заході, у нас за спиною. І ми самі венеди. Тоді як ви ідете зі сходу...
- А ми сколото-венеди...
- Буууулл шіііііт!!!  Тіки сколовенедів (чи як вас там) і не вистачало, матьївоіті, нам тут для повного щастя, холєра т(ч)єуншкая би вас взяла!!!

- Сколоти-венеди! -  залунало з якогось часу на багатьох таких блок-постах.
- Сколото-вени? Сколото-ванди? Скла-вінди? - понеслося по всіх усюдах тисячоголосим телеграфом.

Коли ж через блокпости проходили "анти", то слід нагадати, що антами вони були лише у візантійських джерелах, для чиєї грекомовності невластивий звук "в". Себе ж вони подавали, як мінімум (сколотські) вант(д)и, а може і повним іменем "вандали".

                 Так отримала Європа слов'янський нібито "прихід" зі сходу і термін, якого потребувала. Ну, а далі вільне плавання усім охочим не розчути, перебрехати, покривляти, спотворити для зручної вимови...

Ск(о)ло(ти)вен(еди)и = Скловени
Ск(о)л(оти)аван(т)и = Склавани
Ск(о)л(оти)авін(д)и = Склавіни
С(кло)ло(ти)вен(еди)и = Словени

           * * * * * *
               Версія умоглядна. Але, гадаю, мій заміс дилетантизму, тупості і фантастичності цілком дотягує до тих точок зору, що виводять назву слов'ян від сучасного англійського слова "раб" slave, від того, що хтось там когось славив, був своєю людиною серед своїх, говорив словами тобто був грамотний на противагу німакам (тоді логічно геть усіх іноземців, припустимо, візантійців, наректи німцями, а не лиш одну певну націю) чи ще від бозна-якої чортівні. І саме тому ця версія, мені здається, теж має право на буття, як усі згадані.