хочу сюда!
 

Лара

36 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 34-42 лет

Заметки с меткой «слов'яни»

Чи була кремація у наших предків?

Достовірно відомо, що у слов'ян побутували здавна 2 види заховорення: інгумація і кремація. Але кремація - давніша, і являє собою більш розповсюджену форму поховань у дохристиянські часи. Обряд трупоспалення або кремації існував у багатьох стародавніх народів, у тому числі й наших пращурів. Власне, поховання в земляну могилу - це грецький обряд, котрий під час поширення християнства навіть зустрічав опір з боку язичників. Адже за слов'янської язичницької мітології з вогнем і димом похоронного багаття душа піднімається в рай - Ирій...

Споглядання власної могили і гіркоти втрати, що виражається близькими, є найважче, що чекає на кожного з нас у свій час (сутність при Переході все бачить і чує, але це односторонній зв'язок, тому ми бачимо тільки покинуте Душею тіло). Людська душа довго ще змушена перебувати поруч з будинком і своєю могилою, так як зв'язок з тілом дуже міцний. Тому існував і існує понині цей найдавніший Арійський обряд - крадування, така собі "катапульта", що відправляє душу в Небо. Сама назва походить від старослов'янського слова «крада», що означає «вогняне коло, жертовник». А. Котляревський зближав його з санскритським cradda - "священна жертва в честь мертвих". 

Читати статтю повністю: http://spadok.org.ua/pochovalni-zvychayi-ta-obryady/chy-bula-krematsiya-u-nashych-predkiv

Слов'яни напередодні утворення Київської Русі

Які слов'янські племена були до утворення Київської Русі? Може, хтось знає, що їх було більше 10-ти - офіційно визнаних науковою, а ще десятки родів, яких ми не знаємо. За літописами, у східних слов'ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 великих груп племен, що мали такі назви: поляни, древляни, уличі, тиверці, дуліби, бужани, волиняни, хорвати, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі, ільменські словени. Деякі з цих об'єднань згадуються і в інших пам'ятках. Візантійський хроніст Феофан називає плем'я сіверян, що жило наприкінці VII ст. поблизу Дунаю. Географ Баварський знав племена бужан, сіверян, уличів. Константин Багрянородний у своєму творі «Про управління державою» згадує слов'янські племена кривичів, дреговичів, сіверян, древлян, уличів і кілька племен, невідомих за літописами. Аль-Масуді говорить про волинян і дулібів. Вказані групи племен у істориків дістали назву «літописні племена».

Читати повний список слов'янських племен: http://spadok.org.ua/slovyany/soiuzy-litopysnykh-plemen-naperedodni-utvorennya-kyyivskoyi-rui

Слов'янський календар: система літочислення, новоліття

Слов'янський календар -  це питання досить гостре. Можливо тому, що він - дохристиянський і дуже суперечить церковному календарю. На жаль, дослідників, які б розумілися у цій темі і досконало та об'єктивно підійшли до вирішення цього питання - майже немає. Єдиний, хто підняв проблематику слов'янського календаря на науковому (не псевдоаматорському чи псевдопатріотичному) рівні - академік Борис Рибаков. Він дослідив ритуальні посудини, знайдені Хвойкою на Київщині, та вивчив їх. Так народилося поняття - "слов'янський календар". Наспраді, це був черняхівський календар - нащадків скіфів та сарматів. Однак, він не дослідив і дещиці того, що насправді можна було дослідити. Отже, слов'янський календар до наших днів - проблема невирішена і являє собою безліч протирічь. Це велика пляма в слов'янській, українській культурі. Ми спробуємо відповісти на декілька питань, беручи за основу сухі дані: факти та археологічні об'єкти. 

Коли наші предки насправді святкували новий рік?
З яких циклів складався слов'янський календар? Якою була система літочислення?

Які обряди проводили на початку нового року?


Кельти в Україні. Яку роль вони зіграли в історії слов'ян?

Дослідження на тему "кельти та їх слід в історії слов'ян". Автор - Олег Гуцуляк, кандидат філософських наук, історик, традиціоналіст. В цій статті розглядаються етнічний, релігійний, лінгвістичний та археологічний аспекти кельтського субстрату праслов’ян, його домінуючу роль в часі формування слов’янської ідентичності. Аналізується обширний лексичний, топонімічний та міфологічний матеріал, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо ранньої етнічної історії українців. Зокрема, розглядається феномен існування чоловічих таємних союзів та їх роль в становленні праслов’ян.

Українська міфологія: у що вірили наші предки?

Головними героями, зазвичай, є батько-господар, мати-господиня, їхні діти, худоба та поля. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. Тому боги та міфічні істоти були близькими та рідними для наших предків, які жили в повній гармонії з природою.


Хто лишній в таблиці?





Чи брешуть росіяни про своє слов'янське походження?

13%, 4 голоса

58%, 18 голосов

29%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

olx

olx

Слов'янський Берлін

На щастя німці краще відносяться до старожитностей, навіть до чужих, ніж часто українці. Музей Дюппель - це реконструйоване поселення слов'ян лютичей 13 століття в Берліні. Як відомо Берлін став столицею лише у 18 столітті завдяки Фрідріху І, до того головним містом Східної марки був - Бандербург - місто-фортеця. Бранденбургом він звався у німців, а ось самі господарі називали його Бранні Бор, тобто "оборонний ліс", слов'янська фортеця, тому Бранденбург лише калька зі слов'янського Брані Бору. Берлін також відомий в 13 столітті, але як незначне містечко. але етимологія Берліна також може віднести нас до місцевих слов'янів, адже у полабській мові Берл - значило болото, є правда версія, що походить від німецького Бар - ведмідь. Як би там не було, але факт, що до 13 століття на цих землях жили слов'яни, допоки не помер князь Бранібора Пшибислав (в хрещенні Генріх) і граф Альбрехт І Бранденбургський (він же Альбрехт Ведмідь) не скоїв свій "драх нах остен" і Бранібор не став Бранденбургом. Включення слов'ян, як німецької марки, до держави німців не відбулося спокійно. Лютичи і бодричі увесь час підіймали повстання, через що Східна Німеччина перетворилася на довгий час арену бойових дій. Але не можна списувати все на етнічний конфлікт (як це роблять слов'яністи - ура-патріоти Росії), адже слов'янам дуже часто допомогали сакси, а ось німецьким королям слов'яни поляки. І деколи поляки були на голову жорстокіші і фанатичніші за німців в знищенні своїх родичей.



Слов'яни

На мій погляд, шкідницька діяльність "псевдоісториків", котрі розповідають версії про те, що слов'яни захопили увесь світ і навіть Будда був слов'янином, спричинила те, що деякі дійсно важливі питання стосовно слов'янства залишаються вартими уваги. Наприклад це версія про "відсталих" слов'ян, котрі і меч не тримали в руках до Х століття породила оту саму теорію "слов'ян - унтерменшів", якій деякі історики (а українські майже всі, окрім деяких унікумів, які кинулися у іншу крайність, що ледь не всі люди пішли від слов'ян) досі підтримують. 

Основа тверджень про "нездатних слов'ян" заслуга всеціло трудів грека Прокопія Кесарійського. Він описував слов'ян, як відсталих аграрієв, ні на що особливо не здатних з типовим "примітивним народовладдям" (це його вислів). І от такий вигляд слов'ян. Але ті хто прийняли дану тезу ігнорують інші джерела. Хоча колега-земляк Прокопія, Менанд Протектор подає цікаву історію. Візантійський імператор Тіберій ІІ просить кагана Аварского каганату вгамувати слов'ян (типова тактика візантійців в усі часи - натравлювати всіх на слов'ян). Цікаво вже, адже якщо згідно з Прокопія вони були "затуркані нездари", що так турбувало греків? І далі ще цікавіше. Каган відправляє послів до князя склавинів Давріта. І де ж "примітивне народовладдя" Прокопія, якщо є князь? І що саме головне, на вимогу кагана підкоритися, Давріт відповідає:

«Родился ли на свете и согревается ли лучами солнца тот человек, который бы подчинил себе силу нашу? Не другие нашею землею, а мы чужою привыкли обладать. И в этом мы уверены, пока будут на свете война и мечи»

А потім Давріт за проявлене до нього нахабство, наказує вбити аварських послів. Нічого собі так затуркані аграрії. Моральна сторона наших предків насправді справа десята (хоча якщо вірити Менандру, то аварські посли проявляли явну неповагу до Давріта, а в ті часи честь ще щось та й значила).

Далі ще цікавіше, менше ніж через сто років візантійські хроніки показують нам "затурканих аграрієв" на чолі з князем Ардагастом не де-небудь, а біля стін Константинополя. Взяти Константинополь Ардагаст не зміг, але ганебний мир імператор Маврикій був змушений укласти з Ардагастом та аварським каганом (тут вони вже діяли як союзники). В 590 році хроніки повідомляють нам, що Маврикій вирішив помститися склавинам і пішов війною на князя Пірогаста (скоріш за все сина Ардагаста), але відхватив добрячих люлей біля ріки Гелібакій.

Ще близько ста років Візантійці натравлювали аварців на слов'ян, але вже у 7 столітті венеди на чолі з князем Само повстають проти влади аварців і повністю знищують каганат. Як каже нам "Повість временних літ" не залишилось від них не племені, ні потомства. До речі хороброго вождя венедів якогось герця причисляють до гало-римлянів, хоча це лише думка фінського філолога Мікколи, яка чомусь стала провідною. Хоча знову ж таки не увага до джерел. Германська хроніка "Наверення баварів і хорутан" стверджує, що він був слов'янином. 

І ось вже після падіння аварів бачимо слов'яни повністю витісняють греків з Балкан і захоплюють навіть Пелепонес. Патріарх Миколай ІІ нам каже:

218 лет славяне хозяйничали в Греции, и римляне не смели вообще показываться на Пелопоннесе

Ще вони під головуванням князя Само зуміли наваляти і франкам на чолі з Дагобертом І в битві при Вогастисбургом і після цього завоювали всю Тюрінгію, котру Само приєднав до своєї держави. 

Загалом, як бачимо, не хилі такі "відсталі аграрії", які ганяли авар, греків і франків.

Ще цікава річ стосовно племені вандалів. Доволі не зрозуміло, чому це вандали стали вважатися германським племенем? Хто нам про це каже? Ну каже про це Тацит в "Походження германців", але чесно кажучи він слабо розрізняє германців і слов'ян. А ось наприклад Іордан розділяє германців (готів) і вандалів, він описує як готи, вийшовши зі Скандинавії підкорили собі вандалів і ругів (про них також поговоримо). Ще можна почитати Прокопія Кесарійського, але яка віра йому, я вже показав. Про його знання в германцях може свідчити те, що він аланів ототожнював з готами. 

Ну добре, Іордан відомий своїми неточностями. Але є ще Гельмонд зі своєю "Слов'янською хронікою". Він пише:

 Там, где кончается Полония, мы приходим к обширнейшей странетех славян, которые в древности вандалами, теперь же винитами, или винулами , называются.

А є свідчення Мавро Орбіні, який пише в "Історіографія народу слов'янського":

 Так, к примеру, Блонд говорит, что вандалы, названные так по имени реки Вандал, впоследствии стали называться славянами. 

Є унікальний довод на користь того, що слов'яни не могли бути вандалами, бо "вандали це войовниче плем'я, слов'яни такими не були". Ну дійсно, як могли слов'яни завоювати частину Італії, частину Іспанії і Західну Африку? Ну а частину Греції змогли ж. Балкани змогли. Розтрощити Аварський каганат змогли ж. Та й це не теза, як я вже показав, характером слов'яни мало чим відрізнялись від готів. Мавро Орбіні свідчить, що в його час в 17 столітті досі слов'янської крові князі правлять у деяких землях Італії. Ну якщо знати пройдешні події він міг і не знати, то вже сучасність знав точно.

Є цікаве свідчення монаха-франсисканця від 13 століття Гійома де Рубрука, який описуючи свою мандрівку до татарського хана, не оминув і слов'ян:

Язык русских, поляков, чехов и славян один и тот же с языком вандалов, отряд которых всех вместе был с гуннами

Можна ще на доказ привести Великопольську хроніку, але не буду, бо вона доволі таки не точна і містить безліч 
помилок, наприклад відносячи гунів з уграми до слов'ян, чого бути не могло.

Щодо археологічних даних, то ту не все так однозначно. Радянський археолог Сєдов В.В. довів, що Пшеворська культура в Польщі (місця початку міграції вандалів) має чіткі ознаки слов'янської, а ось наявність германських ознак, на підставі яких німецькі археологи відстоюють германське походження вандалів, Сєдов пояснював міграцією крізь ці землі готів. Що до речі і описує Іордан. Більш обережні історики кажуть про синтез "слов'яно-германського" походження вандалів
Та сама історія і з ругами. Про германське походження ругів писав Клавдій Птолемей, але насправді він сам мало розбирався "хто кому Рабіновіч", то всі землі, де поруч мешкали германці і слов'яни, об'єднав в одну Велику Германію.

Другим свідком був...все той же Прокопій. Я думаю ми вже маємо причини йому не довіряти.

А ось Іордан чітко відділяє ругів від германців. Так, я знаю, що Іордан не саме надійне джерело, але не менш надійне ніж Прокопій. Тому питання відкрите. А ось що цікаве, це те, що всі історики визнають, що острів Рюген має свою назву саме від походження ругів. А на острові Рюген було...слов'янське святилище Свентовіда, найбільш святе місце всіх слов'ян. Документи нам кажуть, що ще в 8-9 віках новгородці творили паломництво на острів Рюген. Відомо, що навіть чехи після хрещення туди їздили. "Раффентшельский митний устав" чітко дає зрозуміти, що руги були слов'янами.  Є версія, що начебто спочатку там жили руги германці, потім їх потіснили слов'яни, а назва залишилася. Все добре, от тільки як пояснити, що Регінон пише, що епископ Альбрехт їздив до "княгині ругів Ольги"? Можна були місцевих ругів сплутати, але навіщо народ Русі за "три дев'ять земель" величати ругами? І не тільки німці. Наприклад англійський єпископ Роджер пише про Едуарда Вигнанця: 

"бежал из этой земли в землю ругов, которую мы называем Руссия".

Отже германське походження ругів тримається тільки на Прокопії і Клавдії, але їхній рівень розуміння різниці між германцями та слов'янами залишає бажати кращого. І притому ігноруються дані самих германців.

І ще цікава історія з варягами. На думку багатьох норманістів сумніву немає - скандинави. Це так руси називали норманів. Є тоді питання, чого про них йде мова в Візантійців, котрі їх називають "варангами". Може в русів варяги це більш пізня калька з грецького? Може, от тільки греки розрізняють варангів і норманів. Більш того, розрізняли їх і руси. "Повість временних літ" нам каже:

Ляхи же и пруссычудь сидят близ моря Варяжского. По этому морю сидят варяги: отсюда к востоку до пределов Симовых, сидят по тому же морю и к западу — до земли Английской и Волошской. Потомство Иафета также: варяги, шведы, норманны, готы , русь, англы, галичане, волохи, римляне, немцы, корлязи, венецианцы, фряги и прочие

Тобто руси не тільки розрізняють норманів і варягів, а навіть норманів зі шведами. Балтійське море називалось Варяжським і згідно з літописцем там сиділи варяги-руси. Про "сидячих варягів-русів" нам каже "Житіє святого Оттона Бамбергського", де сказано, що в них навіть держава є - Рутенія. Дике і войовниче плем'я кажуть нам германці. Більш того, коли руси разом з прусами і поморами напали на Польщу, король Польщі Болеслав уклав з ними перемир'я і щоб скріпити мир оженився на дочці рутенського короля Святополка Сбиславі. Дивні як на норманів імена - Святополк і Сбислава. 

Я думаю не треба дуже сильно винуватити древніх істориків (окрім Прокопія, хіба-що) в тому, що вони часто плутали германців і слов'ян. Насправді тоді не було чіткого розділу між ними. Міжплеменні шлюби і взаємність культур свідчать, що в той час етнічної сегрегації між собою в них не було. В той же час, як не можна казати про взагалі відсутність етнічної самосвідомості в германців і слов'ян, адже скажімо літописні дані нам кажуть, про неприязнь до аланів або до аварів була саме етнічною ознакою і не дивлячись на доволі часті  спільні воєнні дії, розрізнення між собою вони вбачали чітке. А з германцями було складніше. Водорозділ в цих землях пішов на релігійному ґрунті. Відомо, що ряд германських джерел називає слов'янами...саксів. Навіть мій патріотизм, навряд чи змусить визнати, що є хоч один довод на користь того, що сакси були слов'янами. Це чітко встановлений факт, що вони були германцями. В ті часи слов'янами почали часто називати просто всіх язичників, адже вони хрестилися пізніше. Це змусило і деяких істориків плутатись в своїх свідченнях, як того ж Мавро Орбіні, котрий взагалі германцям права на існування не лишає, навіть приписавши слов'янству готів.

Як бачимо, слов'яни були достойними дітьми свого часу, виявляючи неабияку мужність і в той же час маючи не аби-яку працьовитість. Вони мали всі принади і вади свого часу, а отже міф про слов'янську "кроткість" лише міф і не більше. Не зрозуміло тільки одне, навіщо сучасні історики продовжують лінію ворога слов'янства Прокопія, підхоплену німцями для мотивації своїх солдат у війні проти слов'ян, про бездарність і слабкість слов'янства? Унікальна ситуація коли інші етноси вигадують собі перемоги, ми навпаки усіляко принижуємо власний рід, стверджуючи, що на перемоги не здатні? На такому фундаменті державу не побудувати. 


Відверто від російського історика

Досить несподівана відвертість російського історика Лева Прозорова, як на мене. До речі, він позиціонує себе як патріот Росії, тим не менш це не заважає йому писати такі речі. 

Уривки з книги Лева Прозорова "Богатырская Русь. Русские титаны и полубоги":

Еще одной важнейшей работой советского периода в былиноведении была книга С.И. Дмитриевой «Географическое распространение русских былин». Тщательно изучив все данные о местах, где были записаны былины, обычаях местного населения и даже его антропологическом типе, Дмитриева пришла к выводу, что сохранившиеся былины связаны только с поселенцами, предки которых пришли из Новгородских земель. «Там, где преобладали низовские переселенцы из Ростово-Суздальской земли, былин нет, это позволяет сделать важный вывод, что в XIV—XV вв. (время усиления крестьянской колонизации) в Ростово-Суздальской земле былин не было». Так, на Терском берегу Кольского полуострова собиратели отметили странность: жители села Поной не знали ни одной былины, в то время как у их соседей былины записывали десятками. Загадка разрешилась просто: в Поное обитала «москва» — потомки выходцев из Ростово-Суздальского Поволжья. Даже века соседства с поморами, потомками новгородцев, не помогли выходцам из московских земель сродниться с былинным эпосом. Русские былины оказались эпосом Новгорода. В Сибири также былины записывали именно там, где жили переселенцы с новгородских краев.

Не все исследователи приняли открытие Дмитриевой — слишком привычны были представления об «общерусском эпосе»...

Другое возражение, выставляемое оппонентами Дмитриевой, сводится к тому, что существовали, мол, и «поволжские очаги эпической традиции». А вот в самом Новгороде и его окрестностях былин, мол, отчего-то не сохранилось. 
Кажется, исследователи совсем позабыли о том разгроме Великого Новгорода, что последовал за завоеванием вольного города Москвою. Н.И. Костомаров недаром назвал это время «новгородской катастрофой» — «от Заволочья и до... немецкого рубежа и до литовской границы рассыпались ратные люди, жгли, убивали, полонили. В строгом смысле нельзя назвать этого войной — войска не встречали сопротивления: били безоружных, безответных, безропотных». После этой повальной резни по целому краю последовало насильственное переселение побежденных на московские земли: «...более тысячи семей купеческих и детей боярских выслали из Новгорода и поселили в Переяславле, Владимире, Юрьеве, Муроме, Ростове, Костроме и Нижнем Новгороде. 
Через несколько дней московское войско погнало более семи тысяч семейств в Московщину, зимой, по морозу, не дав им собраться, не позволив ничего взять с собой; их дома, их недвижимое и движимое имущество — все сделалось достоянием великого князя... 

Так добил московский государь Новгород и почти стер с лица земли отдельную северную народность. Большая часть народа по волостям была выгублена во время двух опустошительных походов. Весь город был выселен. Место изгнанных старожилов заняли новые поселенцы из Московской и Низовой земли. Владельцы земель, которые не погибли во время опустошения, были также почти все выселены; другие убежали в Литву. Остатки прежней народности в сельском классе смешались с новой, наплывшей к ним, московской: не удивительно после этого, что Новгород не так, как кажется, скоро примирился со своей судьбой и забыл о своей старине. Потомство вольных людей, расселенное в чужих землях, не имело корней для воспоминаний о старине, и должно было по необходимости распуститься в массе преобладающей московской народности; а потомство новосельцев в новгородской волости и в самом городе не имело ничего общего с прежней станиной... некоторых, по подозрению, заточил в тюрьму, другим давал поместья в южных и приволжских краях...

 К сказанному Костомаровым можно добавить показания Гербенштейна — о Новгороде: «Народ здесь был весьма образованный и честный, а теперь стал самый испорченный, заразившись, без сомнения, московскою порчею, которую принесли с собой приходящие сюда московиты». О Пскове: «Образованность и мягкие нравы псковитян заменились московскими нравами, которые почти во всем хуже. Ибо в своих купеческих сделках псковитяне показывали такую честность, простосердечие и простоту, что цена товару у них показывалась без запросу, и без всякого многословия ради обмана покупателя» (Цит. по: Плеханов Г. В. История русской общественной мысли. Книга первая. М. — Л.: Госиздат, 1925. С. 91). Дело, как мы видели, было не в «заражении московскою порчею» и не в том, как наивно полагал Плеханов, что «торжество восточных порядков обусловило... распространение восточных нравов» (там же), а просто в смене народа. 
Костомаров исчерпывающе ответил тем, кто сомневается в открытии Дмитриевой. В Новгороде и его окрестностях, «волости», просто физически некому было хранить былины. Добавлю, что после чудовищного разгрома, не побоюсь этого слова — геноцида, описанного им, по Новгородчине прошелся еще мор, а лет сто спустя — опричнина. С другой стороны, «поволжские очаги былинной традиции» возникали именно там, куда московиты выселяли новгородцев. Да и называть места хождения былин в Поволжье «очагами» значит просто вводить читателя в заблуждение — поневоле представляется что-то, сопоставимое с Русским Севером, не затронутым нашествием московской азиатчины...
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая