Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Якими регіонами представлений сайт www.i.ua?

Прохання, кожному проголосувати тільки за свій регіон, до якого належить Ваша область. Щоб усі могли побачити реальну картину - мешканцями яких регіонів насичений цей сайт.

Голосуймо!

58%, 107 голосів

15%, 28 голосів

15%, 27 голосів

11%, 21 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Об’єднати Україну зможе тільки наша солідарність!

Зараз ряд політичних сил, як в Україні так і за її межами, зацікавлені у розколі нашої держави.

Економіка, інформаційний простір, мова, релігія, культура, історія – це невеликий перелік, яким намагаються користуватися антиукраїнські сили, практично, щодня.

З органів влади поступово витісняються патріотично налаштовані політики. Влада оновлюється за принципом: гроші, або родинні зв’язки. Засоби масової інформації міцно «обробляють» молодь русифікацією. Україна перетворюється на космополітичну державу.

Крім того, олігархи на стільки тримають у руках економіку, що молодим людям, практично, не можливо без стартового капіталу розпочати власну справу. Розчарована частина молоді працює за копійки на панів. А ті жирують.

Гине українське село. Відсутність сучасного житла та роботи з гідною заробітною платнею змушує селян емігрувати у міста, або за рубіж.

Така гірка картина навіює на те, що в Україні неминуча чергова революція. Цього разу соціальна. Звісно, вона може підірвати і так слабкий суверенітет нашої держави. Але коли вона наступить, то в той момент про це ніхто не буде думати. Цим, звісно, захочуть скористатися зовнішні вороги України, щоб пошматувати нашу державу на дві, а то і три, частини.

Цього не можна допустити! Всі, хто живе в цій країні, має об’єднатися заради власного дому – України. Будувати нову Україну мають нові, незаангажовані, молоді і енергійні люди. Настав час об’єднуватися заради майбутнього!

Чому в Україні другою державною мовою має бути російська?

Наприклад, я вважаю, що більш логічним було б вводити (якщо вводити взагалі) другою державною мовою в Україні – або англійську, або іврит.

Щодо англійської, то аргументи дуже прості – вона є міжнародною мовою; Україна стрімко йде до Європи, вступає до Світової Організації Торгівлі та інших різних міжнародних інституцій; вивчається у більшості шкіл України.

Щодо івриту. В Україні немало проживає євреїв, як офіційних, так і неофіційних. Вони є у кожному населеному пункті нашої держави. Немало їх представлено в органах української влади.

Тому логічніше було б ввести другою державною мовою – або англійську, або іврит. Звісно, в Україні, багато людей спілкується російською мовою. Але я вважаю, що ця мова і надалі може залишатися на рівні побутової. Адже ніхто нікому не забороняє нею спілкуватися.

А як вважаєте Ви?

50%, 148 голосів

4%, 12 голосів

1%, 3 голоси

44%, 130 голосів

1%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ющенко хочет, чтобы каждый украинский школьник полюбил «Хортицу»

Президент Виктор Ющенко просит Кабинет Министров организовать обязательные посещения школьниками и студентами выдающихся мест и памятников культурного наследия, в первую очередь связанных со становлением украинской государственности и национально-освободительной борьбой.

Об этом сказано в сообщении пресс-службы Президента со ссылкой на письмо Ющенко к премьер-министру Юлии Тимошенко.

Глава государства просит Кабмин разработать и утвердить государственную целевую программу «Познай свою Родину», которая будет направлена на удовлетворение интеллектуальных и духовных потребностей молодежи.

Ющенко относит к таким памятникам: Киево-Печерскую лавру, «Софию Киевскую», «Херсонес Таврический», «Хортицу», «Гетманскую столицу», «Чигирин», родину Тараса Шевченко и Шевченковский национальный заповедник.

Как сообщалось, в декабре 2007 года Ющенко поручил Кабмину разработать до начала июля 2008 года программу военно-патриотического воспитания граждан на период до 2015 года.

http://www.obkom.net.ua/news/2008-03-21/1440.shtml

Запрошую Вас на «Майдан»!

- на сайт, який мені не просто подобається, а й який вже тривалий час став частиною мого життя. Мова йде про сайт «Майдан»: www.maidan.org.ua

Якщо Ви ще жодного разу його не відвідували, то спочатку він може здатися Вам черговим заполітизованим проектом. Але це далеко не так.

Пройдіться уважно по всіх його розділах та проаналізуйте їх. Якщо у Вас вистачить терпіння, то, навіть, «неозброєним оком» Ви побачите, що головна місія «Майдану» - боротися з наволоччю, яка пробирається до різних щаблів влади і підтримувати те, що дає розвиток суспільству.

«Майданівці» - це величезна команда людей, яка мешкає в різних регіонах України, а також далеко за її межами. Головним рушієм нашої команди – є любов до рідного краю. Наша зброя – це слово. Наша міць – наша єдність.

В Україні жити за Конституцією означає смішити людей.

  • 17.03.08, 18:49

Еще один крик души украинского гражданина

Я вже давно зрозумів, що живу в країні без Конституції. Усе своє свідоме життя я свідомо ігнорував її. В Україні жити за Конституцією означає смішити людей. Це ж наскільки треба бути порядним громадянином – аби за велінням Конституції вимагати безкоштовну медицину, освіту, а ще – рівні права і можливості! Тому з непідробною вдячністю я сприйняв ініціативу Ющенка створити Національну конституційну раду, чи асамблею, чи як там вона називається. Кращого способу угробити вагу Основного Закону – важко придумати.

Полный текст здесь

Найважча місія – наша

На сайті www.i.ua ми взялися знайти і об’єднати тих, хто був тут поодинці. Вони мали надію, що знайдуть своїх однодумців, або однодумці знайдуть їх. Вони мріяли об’єднатися заради ідеї – почати щось робити для СВОЄЇ КРАЇНИ. І от – сталося!

Ми прийшли на www.i.ua і відразу почали тут шукати патріотично налаштованих людей. І виявилося, що вони тут є. Ми почали писати блоги, в яких закликали інших блогерів ДО ЄДНАННЯ. І от ми бачимо результат – наші однодумці почали масово об’єднуватися в співтоваристві «Ми любимо тебе, Україно!».

Сьогодні наше співтовариство робить перші кроки. Думаю, що вже найближчим часом ми зможемо не тільки обговорювати найважливіші проблеми сьогодення та події, які відбуваються в НАШІЙ КРАЇНІ, але й масово почнемо долучатися до процесів державотворення.

Сподіваюся, що за місяць-два ми створимо мережу, яка буде представлена всіма областями України. Тож, шановні блогери на www.i.ua, долучайтеся самі та залучайте своїх друзів до нашої команди. Думаю, що разом ми створимо команду, яка буде відомою далеко за межами цього сайту.

З повагою та найкращими побажаннями, Тарас Токар.

Украинский язык

  • 13.03.08, 18:40
УКРАЇНСЬКА МОВА





НАША МОВА

ПРОСТО ПРЕЧУДОВА

ВОНА ТЕНДІТНА СПІВУЧА

ТА РІЗНОКОЛЬОРОВА

ОДНИМ СЛОВОМ –

ПРОСТО КЛЬОВА!!!


ПРИСПІВ:

НАША МОВА,САМА КЛЬОВА

ВОНА КАЗКОВА

РІДНА МОВА

САМА КЛЬОВА

ТАКА ЧУДОВА

УКРАЇНСЬКА НАША МОВА!


ЯКЩО ТИ ВВАЖАЄШ

ЩО ВИВЧАТИ ЇЇ МУКА

ТИ ДУЖЕ ПОМИЛЯЄШСЯ

БО ЦЕ КЛАСНА НАУКА

ЯКЩО ТИ ГАДАЄШ

ЩО РОЗМОВЛЯТИ НЕЮ ТУПО

ТИ ЗОВСІМ НЕ ПРАВИЙ

ЦЕ НАВІТЬ ДУЖЕ КРУТО!


ПРИСПІВРейтинг блогов

65%, 53 голоси

10%, 8 голосів

26%, 21 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Розстріляне відродження

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Подивімося на деякі найцікавіші тексти.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжет них творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. В своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

Джерело: Вікіпедія.

Тарасова ніч





На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле крив,
Ляхи, уніати
Налітають,— нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!»
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділися? Згоріло
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують.
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії,—
Така ваша доля!
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі
Б'ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи -
Наше безголов'я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров'я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду,—
Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,—
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».

Тарас ШЕВЧЕНКО
[6 листопада 1838,
С.-Петербург]