Этот текст родился в ходе дискуссии в этой ветке, спасибо кто в ней
участвовал, поскольку заставил меня поднять задницу и более менее
стройно изложить взгляды на ситуацию в Украине. Сразу же скажу, что
текст будет оформлен в статью с цитатами, статистикой и т.д. и будет
продолжением цикла статей о "Государство, революция и средний класс", Государство, революция и средний класс-2. Наследие оранжевого ноября,Точка отсчета или Какой будет будущая революция?,
а также доклада по глобальному кризису, который я прочитал в пятницу и
выставлю в печатном виде на следующей неделе. В принципе, как мне
кажется, получается выход на более менее цельное видение картины мира и
Украины, может быть упрощенной, но все же задающей систему координат.

Итак, сначало было это:

Сколько тут не верещали некоторые товарищи про гиблое дело авторитаризма, а природа берет свое. Ибо, когда государство находится в состоянии перехода из одного состояния в другое, чаще всего наиболее адекватной формой является авторитарная. Она позволяет сконцентрировать ресурсы для рывка, она позволяет объединить граждан, она выводит на новые орбиты. Грядет диктатура и никуда от нее вы не денетесь. И мы
конечно.


Дальше пошла дискуссия (без меня), которая дала текст читателя Brainsys, который по сути дал то, что с чего я никак не мог начать в силу занятости или лени, или усталости. Специально выделю этот момент черным, а дальше идет мой текст, в чем вы можете легко убедиться, просмотрев ветку.


Теперь так выглядит склеенный текст:


Как известно, в своей теории империализма, как высшей стадии капитализма,
В.И. Ленин совершенно справедливо указал, что государственно-монополистический капитализм является кануном
социалистической революции, так как вызывает массовое разорение и
обнищание мелких и средних буржуа в силу естественных рыночных законов
концентрации капитала. Сие и произошло в России 1917, Германии 1933 и
т.д.  Причем в Германии - абсолютно демократическим путем в смысле классической буржуазной демократии.
В остальных странах капитализм спасся, только приняв жесткие
антимонополистические законы, так как АБСОЛЮТНО либеральный рынок
действительно ведет к диктатуре олигархии.
Вопрос - почему же в одних странах были приняты антимонополистические законы - и режим либеральной демократии и капитализм спасся, а в других - нет? Ответ прост - в спассшихся странах была сильна массовая мелкая и средняя буржуазия, которые и вынудили власти к принятию таких законом, причём и поныне вклад мелкого и среднего бизнеса в экономику развитых стран - 60-80%.
А вот в странах, где мелкой и средней буржуазии практически нет - не существует и СОЦИАЛЬНОГО противовеса крупному и монополистическому капиталу и ЕДИНСТВЕННАЯ социальная сила, способная поставить под контроль олигархию и социальные низы (склонные к радикализму уже в силу тгго, что им "нечего терять" ) - это авторитарный режим "государственников" в интересах нарождающейся массовой буржуазии.


В том -то и дело, что в наследство от социализма досталась крайне концентрированная экономика, в которой мелкий бизнес не достигает и 15% и ПОЛИТИЧЕСКАЯ задача как раз и состоит в том, чтобы сделать экономику менее концентрированной, а страну - буржуазной, т.е. в которой МАССОВАЯ буржуазия контролирует (через институты гражданского общества) государство, крупный капитал и социальные низы. А для этого и нужно СЛОМИТЬ СОПРОТИВЛЕНИЕ этого самого крупного капила, доставшегося по наследству от социализма.
Скажем, на Украине олигархия полностью контролирует страну, другое дело, что
она расколота и вынуждена привлекать охлос в своей междуусобной борьбе
за СОБСТВЕННОСТЬ, которая автоматически перетекает к тому, кто
находится у власти (в отличие от стран с либерально-демократическим
режимом, где вопросы собственности на выборах не решаются, формальная
власть вообще второстепенна). Ну а простодушные украинцы почему-то
принимают это за демократию.

В Ботсване тоже формально демократия, только деградации это не помеха достаточно сказать, что только 35% больны СПИДОм. Из этого мы делаем вывод, что демократия
демократии рознь, также как и диктатура диктатуре. Второй вывод заключается в том, что нет в чистом виде ни демократии, ни авторитарных режимов. Потому что думать, что представительская демократия работает в государствах, которые управляют массами в десятки и сотни миллионов людей, наивно. Какое влияние имеет среднестатистический поляк на Еврокомиссию и решения которые она принимает? Весьма и весьма
опосредованное. Какой инструментарий может противопоставить медиа
империи какого нить Уорнера простой американец? Такой же как и простоый
поляк в отношении ЕК. Любой демократический режим есть лишь ширма для
выпускания пара, при том очень эффективная в плане сдемфирования
социальных рисков, в то время как реальное управление осуществляется
через сеть самых различных сообществ - начиная от университетских
братств и заканчивая Трехсторонней коммисией или Бельдельбергским
клубом, иллюминатами и т.д. Демократия есть лишь форма обратной связи и
рекрутинга новых членов для элитной прослойки. Беда Украины (как и
России), что у нас восприняли все буквально, не принимая во внимание
весь пласт властных иерархий которые формируют формальные и
неформальные организации типа массонских лож. Поэтому, у нас не могут
раздуплиться, что ж такое, вроде как и Конституция неплохая, и
формальные признаки демократической системы, и народ ходит голосовать,
а запах жопы становится все более ощущаемым. Формальная демократия
обеспечивает лишь постоянную текучесть кадров внутри властной системы,
не давая возможности создать преемственность курса. Отсюда вопрос на
кого работает такая система? Точно не на этот народ и страну.

Следовательно проблема заключается в том, чтобы создать систему которая бы не просто обеспечивала стабильность, но самое главное, обеспечивала системное
взращивание, воспроизводство элит, без которых развитие социального
организма обречено на деградацию. Проще всего дать возможность народу
голосовать, также как и легко дать свободу действий детям, но и в том,
и в другом случае, результат будет одинаков. Сумма посредственностей не
является гарантией принятия наиболее оптимальных решений, и можно сколь
угодно увеличивать эту сумму, но это по прежнему не будет гарантировать
успех. Как родители, оберегают детей от несчастий своим опытом и умом,
так и задача элиты оберегать малых детей - "простых людей" от зла,
которое они неизменно продуцируют, получив в руки "игрушки". Если
говорить языком шоу-бизнеса нам нужны "Джедаи", которые будут задавать
параметры системы, следитть за соблюдением правил, норм, формировать и
обновлять ценности. Они не обязательно должны сидеть в парламенте или
на посту президента, в конечном счете, как показывает опыт США на
президентский пост можно посадить даже дебила с IQ 90, потому что не
дебил определяет политику, а если и определяет то весьма и весьма
опосредованно. Однако, "Джедаи" должны иметь достаточно инструментов
влияния на государственный механизм, чтобы вносить правки в случае
необходимости. Пример - Турция, где армия выполняет роль хранительницы
системы.


Отсюда вытекает смысл, того, что я говорил в самом начале. Диктатура не есть ценность сама по себе, ради удовлетворения чьих то амбиций, а есть инструмент достижения ситуации, в которой можно будет создать основания для появления многоуровневой
системы, которая включала формальный (демократический) и неформальный
(более иерархичный элитарный) уровни управления страной, систему рекрутинга одаренных людей и продвижения их по вертикали, в пределе воссоздание системы ценностей, которые бы воспринимались как базовые, и верхушкой, и низами.

Ты заблуждаешься относительно того, что диктатура есть власть одного человека, диктатура может осуществляться также группой, классом и так далее в целях группы, класса и т.д. Отсюда вытекает задача формирования группы людей, спаянных общей целью, ценностями связанных с ценностями той или иной социальной группы или
класса. Диктатор есть лишь лицо группы, также как скажем Сталин,
который осуществил переворот в партии, а потом и в государстве, когда
внятно ответил на запросы молодых коммунистов, с помощью которых
похоронил старую большевисткую гвардию или Наполеон, который был понят
буржуазией, как субъект способный стабилизировать систему расшатанную
революцией. Примеров масса.

В нашем случае, асбсолютно верно было сказано выше, что "наследство
от социализма досталась крайне концентрированная экономика, в которой
мелкий бизнес не достигает и 15% и ПОЛИТИЧЕСКАЯ задача как раз и
состоит в том, чтобы сделать экономику менее концентрированной, а
страну - буржуазной, т.е. в которой МАССОВАЯ буржуазия контролирует
(через институты гражданского общества) государство, крупный капитал и
социальные низы. А для этого и нужно СЛОМИТЬ СОПРОТИВЛЕНИЕ этого самого
крупного капила, доставшегося по наследству от социализма".

При этом, в отличие от 1917 где классом гегемоном выступил малочисленный
пролетариат взявший в попутчики крестьян и управляемый леваками
интеллигентами, в нашем случае таким классом выступает средняя и мелкая
буржуазия плюс малочисленное село, которое сейчас окончательно
люмпенизируется благодаря модернизации с/х вследствие его
переориентации на экспортные культуры (ВТО объективно ускорит этот
процесс). По сути можно говорить о новой форме пролетарита - т.н.
офисном планктоне, который есть костяком мелкой буржуазии. Промышленный
пролетариат имеет второстепенное значение, поскольку он находится в
полной зависимости от хозяев (олигархов, красных директоров) и к тому
же сильно сократился вследсиве деиндустриализации экономики. Таким
образом, схема противостояния такая - с одной стороны, средние и мелкие
буржуа плюс село, плюс попутчики люмпены плюс часть олигархата
вылетающая из обоймы вследствии процессов усиления монополизации - с
другой стороны противостояит крупный капитал, который опираясь и
прихватив ресурсы государства заигрывает с люмпенами и опираясь на их
массовую поддержку.


Борьба будет иметь характер ожесточенный, не исключено, переходящий в гражданскую войну. Почему?

Во-первых, потому что объективно процессы монополизации загоняют мелкую буржуазию в безвыходное положение, с одной стороны крупный капитал, расширяющий
свое давление на те сферы экономики, которые еще раньше не
рассматривались как интересные из-за их небольшой рентабельности. С
другой стороны, на буржуа давит люмпен, который хочет все больше и
больше в силу, как популистской политики государства (которое
котнролируется олигархатом), так и в силу объективных факторов
(деградации разнообразных инфраструктур, ухудшением экологии и т.д.)
которые делают жизнь невыносимой. При этом олигархат объективно
жертвует буржуа, отдавая их на съедение люмпену (путем усиления
фискального давления, рейдерства и т.д.)

Во-вторых, парадоксально, но сам олигархат также оказывается в тяжелейшей
ситуации, поскольку его гегмония на внутри украины под вопросом из-за
наличия более мощных транснациоанльных групп, которые ограничиваются
экспансию украинского крупного капитала вовне. Сверхконкуренция на
внешних рынках оставляет мало места украинских ФПГ, которые де факто
уже капитулировали перед транснационалами о чем говорит сдача
банковской системы, череда слияний с русскими и западными компаниями,
которая в 2007 году набрала резкие обороты. Но есть еще один фактор,
который будет сильно бить по олигархату, рассчитывая сценарии на
будущее наши аналитики исходят из того, что глобальная система будет
стабильной, но ВСЕ БОЛЬШЕ ФАКТОРОВ УКАЗЫВАЕТ, ЧТО НАС ЖДЕТ РЕЗКИЙ СПАД,
ТОЧНЕЕ ГОВОРЯ ДЕПРЕССИЯ. Депрессия означает, что олигархия потеряет
почву под ногами, поскольку резко снизится приток валютных поступлений
от продажи металла и химии, а также снизятся доходы от трейдерских
сделок. По сути, крупняк оказывается в ловушке, которую сам же и
создал. Максимально ослабляя государство, он получил
возможность взять под свой контроль наиболее лакомые активы. Однако
слабое государство не дает возможность адекватно защищать позиции вовне.
Несомненно, что паразиты не готовы к сценарию, и им будет очень тяжело
сдерживать бешеный напор напор униженных люмпенов и звереющей и далеко
уже не постмодернистски настроенной (апельсинки и оранжевые шарфики
остались в далеком 2004 году), агрессивной и находящейся на грани
уничтожения небольшой прослойки буржуазии.


Отсюды вытекают задачи организации политической силы буржуа, поскольку время катастрофически быстро сокращается.


Первое, наработка иделогических материалов, которые отмобилизируют ядро - буржуа и село. Лаг- 1,5 -2 года

Второе - создание оргструктур, способных быстро принять симпатиков и повести
их в структуры власти, когда начнется обострение и радикальные лозунги
будут быстро впитываться в массы.

Третье, расшатывание ситуации играя на противоречиях между ФПГ. Возможно, помощь окажет Юлька, которая объективно играет роль Робеспьера олигархической
системы. Ее воля несомненно заслуживает высокой оценки, но пустота в
плане идеологии, команды и так далее, подсказывает мне, что ее приход
во власть породит коллапс такой силы, что нужно будет быть идиотом,
чтобы не попытаться войти в политическую систему и изменить ситуацию.

Естественным ограничителем, к тому же очень сильным, будет ситуацию в мире,
депрессия наверняка приведет к войне, в которую будут втягивать Украину
на той или иной стороне (схема детально изложена в моем пятничном
докладе,котоорый в письменном виде и видео будет выложен на следующей
неделе после расшифровки), и здесь радикальные силы натолкнуться на
влияние очень мощных игроков, которые будут заигрывать с олигархатом,
чтобы получить на свою сторону ресурс страны.



Третьего сословия не появится, если те зачатки, которые сейчас есть, не
организуются соотвествующим образом. Относительно БЮТ не можешь не
волноваться, я в ближайшее время выложу все эти мысли это в форме
агрессивного и наглого материала. Потому пусть перепечатывают, воруют,
пользуются, трансляция чем больше трансляция, тем лучше.

Относительно твоих слов про Мюнхен, есть четыре позиции в этой ситуации - сдохнуть,
смириться, сражаться, осмылить они отражают четыре типа людей которые
существовали -шудры, вайшьи, кшатрии и брахманы. Каждый занимает ту
позицию, которая соответствует его духу. Я например, не считаю что
нужно смириться и сдохнуть, но тупо с шашкой наголо, как какие нить
польские кавалеристы на Бзуре против немецких танков, тоже глупо.
Сражаться нужно осмысленно. Сюн цзы говорил, что сама по себе
малочисленность означает, что вы всего лишь не можете выиграть, но не
обязательно обречены на проигрыш. А отсюда возникает следующий посыл,
что не проигрывая вы концентрируете ресурсы для перехода в другое
состояние. Потому, нужно начать с малого, хотя бы не проигрывать, мы
слишком легко сдавали позиции, которые дались нам миллионами жертв
(причем на стороне самых разных сторон), и, скорее всего, еще оплатим
их миллионами жертв ограниченность наших властителей, но это не
означает, что думающие, болеющие за страну и этот народ люди, должны
сидеть сложа руки. В конечном итоге, тот факт, что ты едешь по дороге в
"Жигулях" на скорости 60 км в час, не означает, чтоты не доберешься до
конечной точки, доберешься, если ты будешь соотвествующим образом
подготовлен, экипирован и готов ехать до конца. Так и в нашем случае,
мы сидим в "Жигулях" с очень плохими водителями, их можно убить,
оглушить, воспользоваться остановкой и угнать авто, наконец, дождаться
аварии, и надеятся, что она будет не слишком сильной, а авто сможет
двигаться. Еще можно выпрыгнуть на ходу, в надежде, что в ближайшем
лесу можно будет спастись

Победа будет когда в нее поверят, сначала единицы, потом тысячи, потом миллионы. Победа страны - есть концентрированная воля миллионов смешанная с оптимизмом положенным на реальные ресурсы. Ресурсы есть - это база, нет воли и оптимизма, это
решаемо. А следовательно и победа возможна. Так было во все времена, и,
пожалуй, будет.

Відомий український боксер Віталій Кличко має намір балотуватися на посаду мера Києва шляхом самовисування.

"Я сьогодні балотуюся і висуваюся від киян, не будучи представником ні однієї з політичних сил чи партій", - заявив він у понеділок журналістам.

У понеділок Кличко подав у київську міську територіальну виборчу комісію заяву про намір балотуватися в мери.

При цьому він заявив, що веде переговори з представниками всіх ключових політичних сил про висування єдиного кандидата, повідомляє "Інтерфакс-Україна".

"Я упевнений, що демократичні сили повинні висунути єдиного кандидата, і ним має бути людина, яку підтримає максимальна кількість киян із максимальним рейтингом довіри київської громади", - підкреслив кандидат у мери.

На пряме запитання про те, чи свою кандидатуру він має на увазі, Кличко заявив, що це – предмет переговорів з демократичними політичними силами.

Він також поінформував, що відповідно до даних соцопитувань, основна боротьба на виборах розгорнеться між двома кандидатами – ним самим і відставленим мером Києва Леонідом Черновецьким.

"Третього не дано. І кожен із зареєстрованих кандидатів на посаду київського міського голови грає на руку Черновецького, розчищаючи шлях сьогоднішній команді", - підкреслив боксер.

"У мене є повна впевненість, що до кінця цього тижня в нас ситуація буде прояснена з висуванням єдиного кандидата", - переконаний кандидат.

При цьому він у чергове відзначив, що якщо не буде єдиним кандидатом від демсил, то все одно має намір балотуватися.

Говорячи про майбутню виборчу кампанію, Кличко спрогнозував, що в ході виборів буде багато обіцянок від партій - "і прекрасні і програми, і золоті гори". "Гір буде досить велика кількість не тільки золотих, і з консервів, гречки, чи грошей, які будуть роздаватися під час цих виборів", - додав він.

Кличко також заявив, що блок його імені має намір іти на вибори в Київську міську раду.

"Я хочу вибачитися перед киянами за те, що частина людей з депутатів Київради (з блоку Кличка) не витримали випробування грішми, посадами, земельними ділянками і кілька людей вийшли з блоку. Менше з тим, ядро блоку залишилося, і воно складатиме мою опору й основу в майбутній роботі у Київраді", - заявив Кличко.

Він сказав, що виборчий список Блоку Кличка в Київраду буде оприлюднений наприкінці тижня. При цьому він не назвав конкретні політичні партії, які ввійдуть до складу блоку. "Ми ведемо переговори з усіма політичними силами, що представлені в Києві", - резюмував кандидат у мери столиці.

"УП".

Варіанти відповіді:

Філософія, оселившись у серці Сковороди, давала йому найщасливіший стан, можливий для земнородного. Вільний від пут усякого примусу, суєти, турботи, піклування, він знаходив усі свої бажання виконаними через їх незначність. Стараючися про зменшення своїх природних потреб, а не про поширення їх, він користався задоволенням, що його не мав ніхто з найщасливіших.
— Коли сонце, запаливши нечисленні світильники на смарагдотканій плащаниці, щедро постачало трапезу почуттям його, тоді він, приймаючи чашу радощів, незмішаних ні з якими печалуваннями життьєвими, ніякими зітханнями пристрастів, ніякими розсіяннями суєтними, і смакуючи радощі високим розумом, говорив: дяка Всеблаженному Богу, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним!
— Коли втома в роздумі змушувала його змінити працю, тоді він приходив до престарого пасічника, що жив недалеко у пасіці, брав до товариства любимого свого пса, і троє, громадою ділили один з одним вечерю.
— Ніч була йому для одпочинку від напруження думок, що непомітно знесилюють сили тілесні; а легкий та тихий сон був для уяви його картиною з'явищ, які дає гармонія природи. — Час опівночі звичайно присвячував він молитві, яку у тиші глибокого мовчання почуття і природи наслідувало розумування про Бога. Тут у мить починалася боротьба і серце його ставало полем битви: самолюбство знаряджувалося у купі з паном нашого віку, світським розумом, властивими тілесності людській слабостями й усіма створіннями і нагадало з усієї сили на волю його, щоби полонити її, возсісти на престолі свободи її і бути подібним Всевишньому. Думка про Бога, навпаки, кликала його до вічного, єдиного правдивого блага, усюдисущого, усе сповняющого, і змушувала його скористати з усього знаряддя Божого, щоб змогти протистати хитрощам лжемудрости.
— Небо й ад борються у серці мудрого, і чи може він бути вільний, без діла, без чину, без користи людству? Так час опівночі проводив він в оружній боротьбі з силами темного світу. — А ранок, що сяв після цього, вдягав його в світло перемоги і в урочистості духа виходив він у поле поділити прославлення своє з усією природою.
— Такий був образ життя його! Не орю, ані сію, ані купую, ані воїнствую, — так писав він приятелю своєму із самотности; відкидаю усяке життєве піклування. Що ж роблю? А це — завше благословляючи Господа, співаємо воскресення Його. Вчуся, друже, вдячности: це моє діло! Вчуся бути задоволеним тим усім, що Промислом Божим мені у житті дане.
— Невдячна воля є джерелом адських мук; а вдячне серце є рай солодощів. Ах, друже мій! Вчися вдячности, сидячи дома, ходячи шляхом, засипаючи й прокидаючись; приймай та обертай усе у благо, задоволений тим, що є; з приводу усього, що з тобою трапляється, не ставай безумно проти Бога; завше радуючися, за все дякуючи, молися.
— Можна було життя Сковороди назвати дійсним життям

Єдина політична партія, яку буде створено на базі Громадянського руху "Народна самооборона" і до складу якої увійдуть партії "Вперед, Україно!" і Християнсько-демократичний союз, повинна стати альтернативною Блоку Юлії Тимошенко.

Як передає кореспондент УНІАН, про це заявив журналістам міністр внутрішніх справ України, лідер "Народної самооборони" Юрій ЛУЦЕНКО під час робочого візиту до Грузії.

"Це доцентрові сили всередині "Самооборони", які з суспільної, повстанської, по суті, організації повинні стати серйозною політичною силою, яка буде демократичною альтернативою Блоку Юлії Тимошенко", - сказав Ю.ЛУЦЕНКО.

За його словами, зараз де-факто в Україні створена двопартійна система БЮТ і Партії регіонів.

"Головне в цьому випадку - без зайвого партійного егоїзму чітко висунути суспільству зважену демократичну альтернативу, яка не страждатиме зайвим вождизмом", - зазначив Ю.ЛУЦЕНКО.

Він також наголосив, що ця політична сила повинна "в потрібний момент стримувати наших союзників з БЮТ від не до кінця продуманих рішень".

Відповідаючи на запитання про те, коли буде створена ця партія, Ю.ЛУЦЕНКО наголосив, що зараз складно це прогнозувати. "Партія - це не міліція, не можна дати наказ", - сказав він.

Джерело: УНІАН.

Герб Полтави

Прапор Полтави



Перша письмова згадка про літописну Лтаву знайдена на сторінках Іпатієвського списку «Повісті минулих літ» 1173 року. Саме від цієї дати було прийнято розпочинати відлік «віку» Полтави до 1999 року. У 1974 році вперше урочисто було відзначено 800-річчя Полтаві. Але місто виникло значно раніше за час згадки про нього у літопису. Пізніші археологічні дослідження простежили безперервне проживання людей у Полтаві аж до рубежу VIII—IX ст.

Засноване слов'янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселенням XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі Полтави вченими Обласного центру археології управління культури Полтавської облдержадміністрації (Соборний майдан, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житло, господарські і виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави у 1999 році. Тож нині офіційним часом заснування Полтави вважається 889 рік.

Топонімічні відголоски віддалених епох знайшли відображення й в особливостях назви міста, яка поступово змінювалася: Лтава-Олтава-Полтава. Найбільш розповсюдженими є кілька версій. Дослідники вбачають можливі значення цієї назви як похідні від слов'янських слів «огорожа», «огороджене тином місце», пов'язують із давньоруською традицією найменування поселень за ім'ям найближчої водної артерії — струмка Лтави — правої притоки Ворскли, Походження останньої назви виводять навіть до давнього арійського словосполучення «заболочена річка».

У ХІ-XVIІ ст. Полтава існувала на порубіжжі між Руссю і Диким Полем кочівників, згодом — між Великим Князівством Литовським і Золотою Ордою, між Річчю Посполитою і Московським царством. Прикордонні умови життя України, постійні взаємозапозичення і міжетнічні зіткнення спричинили до формування особливої верстви місцевого населення — козацтва, яке й визначало історію укріпленого форпосту на Ворсклі упродовж XVI-XVIII ст. У численних війнах місто зазнавало неодноразових руйнувань, але постійно відроджувалося. Історичний документ 1641 р. вперше засвідчив існування Полтави як міського центру.

Очолена козацтвом всенародна Визвольна війна проти Польщі перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України (з 1648 до 1775 р.). У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжя Дніпра того часу Полтава вирізнялася побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання С. Величка і Г. Грабянки, поезій І. Величковського. Полтавський полковник М. Пушкар 1657—1658 рр. відзначився невдалою спробою перетворення міста на центр визвольної боротьби народу проти його гноблення багатіючою козацькою старшиною. В соціальному конфлікті козацької верхівки з простим народом Полтава пройшла шлях Руїни, що підготувало їй на початку XVIII ст. особливу роль не тільки у вітчизняній, а й у світовій історії.

Коли багатовекторні європейські інтереси перетнулися у Північній війні Росії зі Швецією в Україні і остання, в особі гетьмана І. Мазепи, отримала історичний шанс досягти самовизначення в окремій державі, саме під Полтавою було підірвано союзні плани І.Мазепи та Карла XII. Населення міста підтримало російський гарнізон під командуванням полковника О. Келіна. На 3 місяці вони скували шведську армію, яка втратила на валах і бастіонах невеличкої козацької фортеці кращі свої сили. Цим для армії Петра І було створено передумови перемоги над військами Карла XII та І.Мазепи. Майже 300 років тому Полтавська битва стала поворотною в тогочасній європейській історії, на два століття визначивши подальшу долю України.

До поч. XIX ст. Полтаву завдяки пам'ятній битві, відвідали цариця Катерина II, полководці О.Суворов, М.Кутузов, відомі мандрівники. Маленьке містечко з чепурними побіленими будиночками, козацькими храмами залишилося на віки в анналах подорожніх записів.



У 1802 р. 8-тисячне місто стало губернським центром. У зв'язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії почала забудовуватися кращими зодчими як «малий Петербург». Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний всесвітньо відомий ансамбль Круглої площі.

У першій чверті XIX ст. творчий геній полтавця І. Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу «Будеш, батьку панувати Поки живуть люди, Поки сонце в небі сяє Тебе не забудуть», — так оцінив історичну постать І. Котляревського Т.Шевченко. 1818 р. у Полтаві росіянин М. Новіков заснував масонську ложу «Любов до істини», серед членів якої були І. Котляревський і В.Лукашевич. З її інтелектуального потенціалу, збагачуваного участю майбутніх декабристів М. Муравйова, П. Пестеля, М. Бестужева-Рюміна, С. Волконського, В. Лукашевич виніс ідею створення першої української національно-визвольної політичної організації — Малоросійського товариства.

У 1846 р. полтавські інтелігенти В. Білозерський, Г. Андрузький та ін. увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства, причому В. Білозерський став автором його Статуту а Г.Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» і серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом».

Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівиць, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860-го р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист й український правопис, а Т.Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В українських Афінах, як називали тоді Полтаву вчилися й формували свій майбутній творчий геній математик В.Остроградський, письменники Л.Глібов, М.Старицький, М.Гоголь, вчений і громадський діяч М.Драгоманов та ін.

Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Росії другої половини XIX — поч. XX ст, який завершився революційним крахом імперії у 1917 р. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870-го р. у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 р. — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 р. у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.

Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П.Мирний, І.Нечуй-Левицький і В.Короленко, В.Докучаєв і В.Вернадський, М.Вавилов і М.Скліфосовський, М.Кропивницький та ін. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства…

Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія» у 1874-75рр. сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступниками. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900р. Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917—1920рр. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП М.Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді юного полтавця С.Петлюри. Відкриття у 1903р. пам'ятника І.Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.

У Полтаві також своєрідно перетнулися загальноросійський і єврейський ідейно-політичні потоки. Царський уряд використав це провінційне місто для адміністративного заслання своїх політичних супротивників, та останні знайшли тут опору для зміцнення. У 1896р. Полтавська нарада місцевих і київських соціал-демократів намітила плани підготовки І з'їзду РСДРП і видання нелегальної всеросійської марксистської газети. У 1900р. висланий до Полтави лідер соціал-демократії Ю.Мартов створив тут одну з груп сприяння газеті «Іскра». Полтавець А.Луначарський виріс до керівника діячів більшовизму наркома освіти і теоретика культури.

Входження Полтавщини до визначеної царизмом межі осілості євреїв у імперії зумовило формування в центрі губернії (де проживало понад 10 тис. євреїв) єврейської общини. У 1904р. в Полтаві утворилася єврейська соціал-демократична партія на чолі з Бороховим. Тут почалася політична кар'єра полтавця Бен-Цві Іцхака, другого президента Ізраїлю 1950-х рр.

У революційних подіях 1917—1920 рр. Полтава не стала політичним центром, її духовний потенціал у той час відзначався ідейними злетами, належно оціненими лише в кінці XX ст. Ю.Кондратюк у 4-х зошитах розрахував можливості космічних польотів у міжпланетному просторі. Шлях до сердець дітей торували видатні педагоги А.Макаренко і Г.Ващенко. У місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Відомий археолог і педагог М.Рудинський створив художній музей, 1920-30-ті рр. в історії Полтави позначилися поступовою індустріалізацією. У 130-тисячному (в 1939р.) місті 42 тис. робітників працювали на 83 промислових підприємствах, обсяг продукції яких у 20 разів перевищував дореволюційний рівень. З 1935р. розпочалася реконструкція міста і до 1941р. в ньому було збудовано 25 багатоповерхових будинків, розширено водопровід, споруджено електростанцію і каналізацію, на вулицях з'явилися автобуси, а в будинках зазвучало радіо. Полтавці були забезпечені доступною системою охорони здоров'я: 7 поліклініками та більш ніж 40 іншими медичними закладами. Було створено національну державну систему освіти з 5 інститутів (2,5 тис. студентів), 8 технікумів і 38 середніх шкіл (понад 17 тис. учнів) та ін. В 60 різноманітних навчальних закладах училося близько 30 тис. чол. Крім того, працювало 35 бібліотек, 11 клубів, 4 музеї, 2 театри (з Полтави почалася творча кар'єра І.Козловського) і 2 кінотеатри, капела бандуристів на чолі з Г. Хоткевичем (на її основі у Києві згодом створили капелу бандуристів України), 2 науково-дослідних інститути (кормів і свинарства) та гравіметрична станція астрономічних досліджень. Місто прикрасили пам'ятники Т.Шевченку (1926 р.) і М.Гоголю (1934 р.).

Лихо фашистської окупації Полтави, яка стала штабним центром групи армій «Південь» і яку відвідав Гітлер, перетворило значну частину досягнень в руїни. Було знищено всі 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки… Розстріляно і закатовано 18200 полтавців, в тому числі 5087 дітей. До Німеччини вивезено 20800 чол. Та нескореним лишився дух полтавців, серед яких антифашистську боротьбу вело 5 підпільних груп. Так, робітники паровозоремонтного заводу зірвали всі спроби окупантів налагодити ремонт паровозів для своїх потреб. Водночас, після звільнення Полтави від фашистів Червоною Армією 23 вересня 1943р., вони вже з грудня відновили роботу одного з цехів, а в 1944р. завод запрацював на повну потужність. У грудні 1943р. до Полтави було завезено 12 тис. шкільних підручників і 4 тис. наукових та художніх книг. У 7 школах відновили навчання більше 10 тис. учнів. Повернулися з евакуації і розпочали заняття педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський інститути (в січні 1945 р. в них уже навчалося 1,5 тис. студентів).

Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр., пізніше — почалася газифікація міста, з'явилося телебачення. З 1962р. вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім. М.Гоголя (1958р.) і відбудова з руїн, залишених фашистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964р.).

Что найбольше объединяет наш народ?

О 6-й годині так хочеться спати
І сни всі приходять в цю мить.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Москаль вже годину не спить!

Хоч жіночка поряд, пухка і тепленька, -
У пазусі стільки добра!
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Давно вже вставати пора!

Горілочка з перцем, ковбаси і сало –
Для тебе нічого не жаль.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Давно вже поснідав москаль!

Уже Президент із дітьми на Говерлі,
Вже Юля косу заплела.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Вперед на великі діла!

Вже Шуфрич прокинувсь, а з ним і Вітренко –
Все думають: де ще сернуть?
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
На битву  за праведну путь!

Уже Янукович зове нас до раю,
Де будем ми всі – пахани.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Поки ще не вкрали штани!

Вставай, Українцю, вже годі дрімати,
Пора вже, бо хай йому грець!
Нікому себе не дамо об’ї…,
Бо буде Вкраїні пи…ць!

                                             (с)

автор - невідомий, але я можу підписатися під кожним словом...

У своїй попередній замітці про те, що Ощадбанк України видає компенсації вкладникам у неповному обсязі не залишилася поза увагою громадськості. Юлія Тимошенко сказала, що виправить ситуацію, яка склалася. Але ні вона, ні правоохоронні органи не говорять про те, що винні будуть притягуватися до кримінальної відповідальності. Адже працівники Ощадбанку займалися відкритим шахрайством, не додаючи на кожній 1000 гривень по 70 гривень?

Як Ви гадаєте, чи будуть притягнуті до кримінальної відповідальності працівники Ощадбанку? Чи може леді Ю. про все це знала і покривала загальнодержавну аферу?

Сало (також шпек, шпиг) — тваринний підшкірний жир, найчастіше свинячий. В Україні та багатьох інших країнах є частиною традиційної національної кухні. У минулому сало було дуже важливим елементом харчування завдяки своїй дуже високій харчовій цінності (870 ккал на 100 гр.) а також здатності зберігати свої властивості протягом тривалого часу без спеціального охолодження.

Сьогодні, коли поширюється здорове харчування з невеликим вмістом жирів, сало стає більше традиційною закускою на національному столі, ніж основною стравою.

Сало для українців

В українській культурі сало набуло дещо культового значення. Як національна страва, воно стоїть поряд з такими безсумнівними візитними картками української кухні як борщ, вареники, голубці, галушки. Сало є унікальною стравою у тому сенсі, що більшість народів вживае смалець, а українці їдять його великими і малими шматками, часто з хлібом, часником та солоними овочами.

Українське сало і любов українців до нього є предметом великої кількості жартів та фольклорних історій.

Сало здавна користувалося в нашому народі особливою популярністю. Йому віддавали перевагу, навіть не підозрюючи, що воно містить багато корисних речовин, таких необхідних для людського організму. І, насамперед, — арахідонову кислоту, яка належить до ненасичених жирів і бере участь в утворенні багатьох гормонів, а, отже, в холестериновому обміні.

Медична дія сала

Біологічна активність сала в п'ять разів вище, ніж яловичого жиру. За вмістом інших незамінних жирних кислот (близько 10 відсотків) свиняче сало переважає вершкове масло. Окрім того, сучасна наука стверджує, що якість свинячого сала поліпшується при топленні. А його споживання в поєднанні з овочевими салатами попередить розвиток атеросклерозу.

Варто сказати, що свиняче сало у наших предків вважалося незамінним при лікуванні багатьох захворювань. Наприклад, для того, щоб зняти зубний біль, вони брали невеличкий шматочок несолоного сала і прикладали до хворого зуба між яснами і щокою на 15-20 хвилин. Біль іноді вщухає, все залежить від ступеня пошкодження зуба.

При болях у п'ятковій шпорі закріпляли на хворому місці шматочок старого свинячого сала. «Ліки» прикріпляли пов'язкою або шкарпеткою, потім накладали поліетилен або пергаментний папір й одягали ще одну шкарпетку. З такою пов'язкою можна навіть рухатися.

У народній медицині сало нерідко використовувалося (і зараз використовується) при лікуванні болів у суглобах.

Візьміть старе сало, пропустіть його через м'ясорубку і, додавши трохи меду, ретельно перемішайте. Потім цією сумішшю змащуйте хворі місця. Можна також змащувати ці місця смальцем (топленим салом). Компрес накладають на ніч і укутують шерстяною тканиною або шарфом.

Для загоєння ран використовують мазь, приготовану з рівної кількості свинячого жиру, ялинової смоли (живиці) і бджолиного воску. Готують мазь в емальованому посуді на слабкому вогні, постійно помішуючи протягом 10-15 хвилин. Розливають гарячим в підготовлені місткості з широкою шийкою.

Іноді після травм у багатьох людей порушуються рухові функції суглобів, які допоможе відновити суміш з 100 г свинячого жиру з 1 ст. л. куховарської солі. Цю суміш втирають в область хворого суглоба і накладають зігріваючу пов'язку. А ось ще кілька засобів з народної аптечки.

Бородавки добре видаляються перетопленим салом, змішаним з часником (співвідношення 2:1). Суміш накладають на бородавку і міняють один раз на добу.

Болі при варикозному розширенні вен усувають несолоним свіжим салом, яке прикладають за допомогою пов'язки в місцях найбільшого запалення.

Існує також старовинний народний рецепт лікування екземи: 2 ст. л. перетопленого несолоного свинячого жиру змішайте з 2 білками курячих яєць, 100 г пасльону і 1 л соку чистотілу. Настоювати суміш 2-3 дні, після чого змащувати хворі місця.

---

А Ви любите їсти сало?