О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Русский — это таки диагноз

  • 30.08.16, 11:20
Вот, казалось бы, меня уже трудно удивить человеческой подлостью, а подлостью русских — в особенности. Со времени начала российской войны против Украины, в которой русские — не единично, а всенародно — достигли таких запредельных уровней низости, каких не достигали они, кажется, еще никогда за всю свою и без того гнусную и подлую историю, мы навидались достаточно саморазоблачений людей, прежде казавшихся порядочными, либеральными и непримеримо оппозиционными к путинскому режиму. Из-под всех этих обличий вылезли омерзительные хари русских нацистов. А уж «мастера культуры» скурвились практически поголовно и в первых же рядах - впрочем, в России так было всегда.

Но от Андрея Некрасова, снявшего в свое время убийственные для кремлевской банды фильмы «Недоверие», «Бунт. Дело Литвиненко» (о причастности ФСБ к взрывам домов и теракту «Норд-Оста»), «Уроки русского» (о войне России против Грузии), честно признаюсь — никак не ожидал. Моей первой реакцией было — может, однофамилец? Нет, увы. Тот самый.

Впрочем, некий «маячок» у меня все же был — о Некрасове весьма нелестно, именно как о человеке непорядочном, отзывался Александр Шатравка, советский диссидент, отсидевший в свое время несколько лет в психушках за попытку бежать из СССР, которого я знаю лично (Некрасов хотел снимать фильм и о нем тоже, но в итоге они разругались). Но мне казалось, что тут скорее какое-то трагическое недопонимание, которое переросло в конфликт между двумя достойными людьми. Теперь вижу, что Шатравка был прав.

Несомненно — аргументы никогда не должны подменяться эмоциями, и на все утверждения Некрасова, что-де «дело Магнитского — фэйк», должны быть даны ответы предметно и по пунктам (так же, как, например, на утверждения отрицателей Холокоста), и я надеюсь, что это будет сделано. Я не эксперт по этому делу и сделать этого не могу, и я понимаю, что это делает мою позицию уязвимой, как всякое «не читал, но осуждаю». Но. Тем не менее, возьму на себя смелость утверждать, что человек, утверждающий, что теперь ему стыдно перед фигурантами «списка Магнитского», которых он раньше называл негодяями (а теперь якобы убедился в их кристалльной честности) — прав быть не может. Как не может быть прав тот, кто утверждает, что работницы борделя — невинные девушки, и для того, чтобы констатировать, что это ложь, не обязательно проводить гинекологическую экспертизу. Того факта, что они работают в борделе и обслуживают клиентов (причем делают это безусловно по своей воле, и начальство ими определенно довольно), вполне достаточно. И тот, кто бросился защищать их «девичью честь», не может быть настолько глуп (особенно в свете всех предыдуших его расследований), чтобы этого не понимать.

Что ж — очередной весомый аргумент в пользу тезиса (некогда даже мне казавшегося перебором), что хороших русских не бывает. Не меньшинство, не жалкие проценты, а не бывает вообще. (Подчеркну, что, поскольку я не нацист, русскость для меня определяется не по крови, а по культуре и ментальности, поэтому, например, Гафт, Норштейн, Кобзон — тоже русские, а вот Невзоров — практически уникальный пример человека, который сам себя за волосы вытянул из самой глубины болота русского нацизма и из русских выписался — нет.) И единственный способ для порядочного человека, которого угораздило родиться в этой стране и среди этого поголовья, которое даже нельзя назвать народом, остаться порядочным — это перестать быть русским, выкорчевать из себя все русское окончательно и бесповоротно, без каких-либо сожалений и надежд на «другую Россию» в светлом будущем. Как сделал я, как сделал Невзоров (хотя он, по-моему — все еще не до конца, все еще сохраняя некое сочувствие к тем, кто такового безусловно не достоин.) Из всякого же, кто отказывается это сделать, рано или поздно, как морда оборотня в полнолуние, вылезет все то же омерзительное ватное мурло, провоет «крымнаш!» и высунет длинный язык, силясь дотянуться до задницы верховного карлика.

Юрий Нестеренко

Хочеш миру із москалями? Готуйся вирізати їх впень

  • 29.08.16, 19:10
Загроза наступу: що про російські військові навчання думають експерти
Надія Андрікевич 
власкор РБК-Україна29.08.2016
9081
Росія сконцентрувала на кордоні з Україною від 100 до 120 тис. солдатів
Росія сконцентрувала на кордоні з Україною від 100 до 120 тис. солдатів

25 серпня президент РФ Володимир Путін наказав Міністерству оборони приступити до найбільшої за останні півтора року раптової перевірки боєготовності збройних сил. За словами міністра оборони РФ Сергія Шойгу, вчення стосуються підрозділів Південного, Західного і Центрального військових округів, Північного флоту, Повітряно-космічних сил і Повітряно-десантних військ, які з семи ранку 25 серпня почали приводитися в повну бойову готовність. За словами російських властей, навчання повинні закінчитися 31 серпня.

Поява нового скупчення російських військ на кордоні з Україною, яка зараз, за попередніми оцінками, нараховує близько 120 тисяч солдатів, змусила вкотре замислитися над можливістю повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Чи виправдані ці побоювання, що можуть означати ці вчення, РБК-Украина запитало у військових експертів і дипломатів.

Вадим Скібіцький, представник Головного управління розвідки

Фото: Вадим Скібіцький

Загроза для України дійсно є: це пов'язано з нарощуванням угрупування біля наших кордонів. Навчання може бути використано для ескалації напруженості насамперед на окупованих територіях. Ймовірність цього залежатиме від керівництва Російської Федерації: наскільки воно готове іти на подальшу ескалацію напруженності в умовах тих санкцій, які діють проти неї.

Рівень загрози підвищується. Відповідно, занепокоєння є. Але не тільки у нас. Занепокоєні й інші країни: Польща, інші країни НАТО, які відслідковують ситуацію.

За попередніми даними перевірок, що зараз проводяться, мова йде про 100-120 тисяч військовослужбовців. На російський кордон наразі перекинуто дві бригади  - 23-ту та 28-му - це порядка восьми тисяч військовослужбовців. Крім того, на полігонах "Кадамовський" і "Кузьмінський" (Ростовська область) знаходиться біля семи тисяч.

Президент України - головнокомандувач Збройних сил України - чітко сказав, що, у будь-якому разі, коли будуть загострення, Збройні сили України готові до відбиття агресіїї, будуть проведені відповідні заходи щодо відмобілізування, посилення нашого угрупування для того, щоб припинити цю агресію, якщо вона, дійсно, буде розширюватися на нашу територію.

Ми постійно відслідковуємо нарощування, чисельність. Ця інформація доповідається, згідно з нашими табелями термінового донесення даних до штабу Міністерства оборони та РНБО, для того, щоб своєчасно прийняти рішення.

 

Ігор Романенко, заступник начальника генерального штабу ЗС України (2006-2010)

Фото: Ігор Романенко

Росія ж не каже, що проводить зараз навчання. Чому? Тому що в такому разі потрібно запрошувати іноземних військових спостерігачів та є обмеження щодо кількості. Вони зараз перевіряють Південний військовий округ із залученням Західного та Центрального округів. Крім того, Північний флот, космічно-повітряні сили і повітряно-десантні війська. Там комплект дуже серйозний, стратегічного рівня. При чому важливо, що вони приводять ці війська у бойову готовність "повна".

Є, наприклад, бойова готовність"постійна", потім, наприклад, коли росіяни "організували питання по Криму", то наші війська на кордоні з Кримом і в АТО переводилися в бойову готовність "підвищена". Потім іде бойова готовність "небезпека" і "повна". Що означає, що вони перевели в "повну" бойову готовність? Це означає, що частина з'єднань готова до ведення бойових дій. Це дуже серйозно. В мирний час - це рідкісний випадок, коли так робиться. Ціль - створити угрупування, відпрацювати питання, і потім наростити зусилля на південно-західному напрямку. Це Україна.

Коли аналогічно розпочинали відпрацьовувати таку ж схему в лютому 2014 року, Шойгу (міністр оборони РФ Сергій Шойгу, - ред.) посміхався і казав: "Какие беспокойствия? Это наша обычная проверка". Насправді, вони створили угрупування, ввели його і анексували Крим.

На сьогоднішній момент казати, що вони можуть розпочати повномасштабні військові дії, звісно, можна, але угрупування нема. Відповідних сил на наших кордонах немає.  Але, такі заходи максимально наблизять до повномасштабних військових дій. А, якщо відпрацюють, як вони кажуть, "нарощування сил на південно-західному напрямку", то тоді вони зроблять все, щоб підготувати свої війська до початку повномасштабної війни.

Зараз вони вчиняють тиск на Україну. Вони "виключили її з нормандського формату", тобто зустрічаються у нормандському форматі без України на G-20. Американцям зараз не до цього, бо у них президентські перегони, Європа - на канікулах, погодні умови за цілий рік найкращі для ведення бойових дій.

Відомо, як в Сочі Путін провів олімпіаду, а потім закрив всі питання, підготувався і вирішив цю справу. Тому вірогідність, безумовно, підвищилась. І питання у тому, наскільки Західні лідери дадуть йому можливість зробити крок. Він готує цей варіант, але остаточне рішення ще, на мій погляд, не прийнято. Нам потрібно реагувати, відповідно. Ми нарощуємо свої зусилля. Ми готуємося, президент про це заявляв, до введення воєнного стану, повної мобілізації і, при необхідності, взагалі до переходу до партизанської війни. Ми знаємо, що вони поважають силу, і нам цю силу потрібно демонструвати. І їх зупиняють втрати. Якщо вони на це підуть, втрати будуть великі. І наші, і їхні.

За військовими розрахунками, їм потрібно 100 тисяч військових, щоб успішно вести широкомасштабні бойові дії. Тому що, коли наступають, перевага в силах має бути, як мінімум, втричі більшою.

Путіну потрібно зробити Україну сателітом, а третя світова йому не потрібна. Велику війну розпочинати - це важке питання. А "маленькую победоносную"…Десь наростити і пробити коридор на Крим, наприклад, по суходолу чи захопити Херсон або Одесу додатково - можна.

 

Сергій Згурецьдиректор консалтингової компанії "Defense Express" 

Фото: Сергій Згурець

Ситуація, що склалася, в принципі, вкладається у логіку військових дій, які Росія запроваджувала і раніше. Проведення навчань і приведення війська у підвищену ступінь боєготовності - речі дуже взаємопов’язані. Так само, до речі, вона чинила в Грузії 2008 року, коли під прикриттям навчань здійснювалася агресія. Схожі заходи були в 2014 році, коли під прикриттям навчань, відбувалося перекидання військ до Криму. Тут логіка говорить про готовність до чергового етапу бойових дій, але ця логіка має одну ваду.

Українське угрупування,  в принципі, здатне компенсувати загрози, що формуються Російською Федерацією на всіх цих напрямках. Сьогодні тилове забезпечення Росії не спроможне забезпечити проведення такої широкомасштабної операції. Адже, проведення навчань - це дещо інше, аніж проведення бойових дій. Навчання скликаються на певний період, а бойові дії - це невизначений термін та невизначені ризики. Ніхто не може прорахувати, як саме розвиватимуться бойові дії.

Подібні дії вкладаються у логіку Росії, насамперед, щодо вчинення політичного військового тиску на українське політичне військове керівництво. Українська сторона до таких загроз готова:  з огляду на розташування наших Збройних сил в зонах можливих атак. Ми також провели навчання і так само привели війська у підвищений ступінь бойової готовності. Зараз відбувається війна нервів на якісно іншому рівні.

Я впевнений, що Росія не зважиться на початок бойових дій тому, що це порушить всю логіку її вчинків: що Росія у війні участі не бере, що на Донбасі знаходяться безпосередньо війська "ЛНР" та "ДНР", і це - громадянська війна. Адже, це посилить санкції і вдарить по економіці Росії по другому колу. І це змусить Європу консолідуватися довкола посилення санкцій в той час, коли Росія зробила багато, щоб Європа навпаки могла пом’якшити ці санкції.

Тож стратегія Росії ґрунтуватиметься на продовженні гібридної війни і розхитуванні ситуації в країні зсередини, симулювання нових виборів, проведення на Донбас своїх політичних партій, формування невдоволення до влади тощо. Силові компоненти завдають силового тиску і спроб виснажити українську сторону шляхом залякування. 

Якщо говорити про вторгнення на територію України, щоб контролювати лівий берег Дніпра, потрібно контролювати міста-мільйонники. Щоб контролювати міста-мільйонники, потрібно надзвичайно велику кількість особового складу з боку Російської Федерації. Якщо домогтися зміни політичного режиму якимись керованими ракетами, з одного боку, ми - не Ірак, а з іншого боку, світова спільнота в цьому випадку забезпечить абсолютно інший рівень підтримки України, ніж це є за формату наче б то громадянської війни, як це просуває російська пропаганда.

 

Костянтин Грищенко, міністр закордонних справ (2003-2005; 2010-2012)

Фото: Костянтин Грищенко

Військові навчання в Росії проводяться протягом останніх декількох років, особливо, протягом останніх двох років з великою частотою. І це не означає, що після цього можуть бути якісь агресивні ідеї щодо сусідньої держави. Не тільки України, адже вони проводяться біля кордонів інших держав. Вони ж стверджують, що це у них заплановані навчання. Тому, чому вони їх вирішили проводити саме зараз, припущень може бути багато. Зрозуміло, що це буде сприйматися і цілком обґрунтовано, як тиск на Україну, але чи ці навчання були заплановані та підготовлені на певний період, для цього потрібно мати фактологічну базу і саме для цього ми, як платники податків, утримуємо дві розвідки. На них іде доволі багато коштів.

 

Володимир Огризко, міністр закордонних справ (2007-2009)

Фото: Володимир Огризко

Насправді у Росії залишився єдиний аргумент розмови із Заходом - це військове залякування і ядерний шантаж. Це два елементи, якими Росія позмінно грається для того, щоб тримати Захід в тонусі. Найбільше чого бояться на Заході, починаючи від дрібного ремісника до поважного політика, - це війна. Росія використовує цей страх на 150%  і дуже активно жонглює то військовими маневрами, то приведенням до повної бойової готовності якихось там ракетно-космічних військ, тепер кількох потужних об'єднань на західному кордоні.

Мені здається, що адекватною відповіддю і з боку України, і Заходу були б дзеркальні дії. До прикладу, так само привести до повної бойової готовності війська НАТО на сході, які починають так само трішки показувати свої зуби і м'язи. Непогано було б, щоб, звичайно, і у нас аналогічно реагували на цю гру Москви. Це, звісно, непросто, але ми ж розуміємо, з ким маємо справу. Тому мусимо відповідати адекватно.

Росія це використовує як спосіб політичного та навіть психологічного впливу. "Мы - большие, мы - великие, ядерные. Мы покажем вам кузькину мать!". Це те, що повинно, безумовно, на їхню думку, впливати на позицію західних партнерів. Але ж ці західні партнери прекрасно розуміють, що займаючи два, а то й менше відсотків від загального ВВП світу, Росія, насправді, - є економічним карликом. І всі її військові потуги - це надрив. Іще трішки і вона повторить те, що зробив Радянський Союз. Якщо, вона зараз розпочне гонку озброєнь і намагання показати "кузькіну мать", то "мать" їм щось таки покаже.

Я можу приєднатися до думки першого президента Кравчука, що військове вторгнення на територію України стане початком останньої версії Російської імперії. Увійти можна - вийти не можливо. 

Час милосердя і сумнівів закінчився...

  • 29.08.16, 19:03
``Время милосердия и колебаний прошло. Нам всё равно, какое количество техники Россия закачивает на Донбасс. Полномасштабная война, так война. Значит, будем драться, - ``кіборг``
29 серпня 2016, понеділок, 10:18 | Джерело: http://patrioty.org.ua/
Переглядів: 5922


Боєць АТО Руслан Карімов емоційно розповів, що буде з росіянами і сепаратистами на Донбасі в разі повномасштабної війни, передаютьПатріоти України.


Ось що він написав на своїй сторінці у "Фейсбук": "Опять пошла волна про "Россия нападёт" и про "Россия сконцентрировала войска на наших границах"... Не буду поучать, разубеждать или осуждать. У каждого своё видение и свои мысли. Вспомню только бой 29 сентября 2014 в ДАПе (Донецкий аэропорт - Ред.), когда штурмовать приехали российская "Альфа", "Витязь", "Вымпел" и Бог знает какая ещё нечисть.


Штурм начали со стороны Киевского проспекта и со стороны Спартака. Во время штурма танки били прямой наводкой, вперемешку с приходами 152-ых, градов, и ещё "рапирами" добавляли. Кто участвовал в тот день, знает о чем я пишу. Огонь танков и бмп, не считая артиллерии, был такой плотный, что пулемёты и снайпера меняли позиции после чуть ли не каждого выстрела.


Активная стрелкотня переходила в обстрел тяжёлой артиллерии всех калибров, но мы стояли, стояли на смерть, и хоть и был мандраж, но не за себя, за семью, детей, родителей, страну, поэтому работали, пот лил вперемешку с кровью, были контуженные и раненые, были потери и у нас, мы дрались в окружении, я не говорю уже про тех, кто был в терминалах, там стены простреливали насквозь, но всё было по-мужски, по-настоящему, умирать - так умирать.


Штурм негодяев захлёбывался каждый раз. Свои позиции мы не сдали. Выстояли, спецназ с десантниками, с 93-ей и добровольцами, один, сплошной сводный отряд украинцев, не такой многочисленный как преподносят сепары, но под чутким руководством одного бесстрашного человека! Всю мощь россиян мы тогда увидели, вернее их хаотичность, бездумность, и жуковские методы, топить неприятеля своей кровью. Это факт. Вся мощь, обломалась об стойкий дух, мотивированность и подготовку наших.


Сейчас нам всё равно, какое количество техники Россия закачивает сюда на Донбасс, плевать, сколько концентрирует на границах, смеюсь, когда шепелявый петушок Гиви, который в лучшем случае может затереть колесо моего авто, рассказывает про морской десант на Мариуполь. Полномасштабная война, так война, это их выбор, не наш, не мы напали, мы на своей земле.


Значит, будем драться, значит, любой, кто хоть подумает плохо про Украину, сдохнет, любой российский солдатик или уголовник, или наёмник, или действующий ихтамнет, или приехавший сюда заработать, чтобы погасить кредиты там, будет уничтожен. Надо будет, будем распинать и резать головы, вырывать сердца, и делать это на камеру, чтоб знали и боялись твари приходить сюда с войной. Время милосердия и колебаний прошло, за три года войны, уже определились, кто есть кто, за кого и за что!"


Жити "по-новому": 32-річний генерал закінчив 9 класів

  • 29.08.16, 15:24
Жити "по-новому": 32-річний генерал закінчив 9 класів, їздить на авто за $500 000 і живе, згідно декларації, в гаражі, - ЗМІ
їздить на авто за $500 000 і живе, згідно декларації, в гаражі. :(

Сам Сергій Краснокутський стверджує, що усе майно заробив чесно, працюючи ще з 12 років.

Заступник держслужби спецзв’язку та захисту інформації, генерал-лейтенант, екс-заступник міністра транспорту, доцент, кандидат юридичних наук, заслужений економіст України, держслужбовець 5 рангу, нагороджений знаком МВС "Іменна вогнепальна зброя" Сергій Краснокутський має саме такий список звань. Про це повідомляють Патріоти України із посиланням на сайт compromata.net

Усі ці звання має 32-річний молодий чоловік. На офіційному сайті держслужби зазначено, що Краснокутський закінчив Національний університет МВС, але, за деякими даними, освіту у генерала - 9 класів. Крім того, як повідомляється, чиновник користується ексклюзивним автомобілем який коштує близько 500 тисяч доларів. Як пояснив чиновник, він заробив ці гроші ще в дитинстві і юності.

- Відкриваю вам таємницю свого життя - я з 12 років працюю в бізнесі. Я народився в родині вчителів і з 12 років - ринки, будівництво гірничо-збагачувального комбінату. Потім я був засновником кількох фірм. Одну я продав - задекларував гроші, дві закриті. Все в рамках чинного законодавства. Фірми займалися чорним металом. Повірте мені, у мене совість чиста. Я ці гроші заробив чесно, - заявив Краснокутський в ефірі телеканалу.

Новий посол США в Україні. Хто вона?




Новим Надзвичайним і Повноважним Послом США в Україні стала Марі Йованович. 23 серпня вона вручила вірчі грамоти. Хто це?

Посол Сполучених Штатів в Україні – це, зрозуміло, більше ніж посол. За умови того впливу, якій має Росія на структури ЄС і провідних країн Європи, саме США – це найсильніший, найпослідовніший і найвпливовіший союзник України. І це стало очевидно ще задовго до війни з Росією. Згадайте, наприклад, до кого і куди на початку осені 2005 року бігали на дачу по консультації члени першого уряду Юлії Тимошенко, під час давньої уже кризи Помаранчової команди? Цю людину звали Джон Гербст, а посольство США знаходилось тоді ще вул. Юрія Коцюбинського…

Посли США в Україні: уже майже футбольна команда

Цікаво, що менше всіх інших – усього 14 місяців – представляв Штати у Києві перший посол, Роман Попадюк. А довше всіх – другий – Вільям Грін Міллер, він єдиний з американських представників подолав у «київському сидінні» межу у три роки – 38 місяців. І цьому є просте пояснення: українська незалежність, до певної міри, була несподіванкою для США, тому й перше, що у 1992 році спало на думку у Вашингтоні, це призначити сюди представника української діаспори. Коли з’ясувалося, що час для сентиментів промайнув швидко, а Україна явно не вписується у роль безсловесного сателіта Москви на пострадянському просторі, американська дипломатія взялася до справи по-серйозному. І, чи це так планувалося, чи було проста співпадінням – кожний новий американський амбасадор символізував своїм переїздом до Києва новий етап, певний поворот.

Ким стане для України Марі Йованович, народжена в Канаді (1958 р.) американка з трьох рочків? У 1980 році вона закінчила Прінстонський університет, де отримала ступінь бакалавра в галузі історії та досліджень, що стосуються Росії. Здобула ступінь магістра в Національному військовому коледжі (2001). З 1986 року на дипломатичній службі США. Працювала в дипломатичних представництвах США в Могадішо (Сомалі), Лондоні (Великобританія), Москві (Росія) і Оттаві (Канада). Послом США уже була, у двох пострадянських країнах – Киргизстані (2005-2008) та у Вірменії (2008-2011).

А Кучма скаже Марі: «Спасибі за кольчуги»?

В Україні Марі Йованович вже працювала - у 2001-2003 рр. була заступником Посла та тимчасовим повіреним. У 2002 році саме вона підняла питання про порушення Києвом санкцій проти Іраку в зв'язку з нібито продажем Саддаму Хусейну радіолокаційних систем «Кольчуга». І саме вона стверджувала, що крім плівок Мельниченка, у США нібито були й інші докази цієї угоди.

Оприлюднені ці докази не були, «кольчуг» в Іраку американці не знайшли, але Кучма закінчував свою каденцію на президентській посаді у статусі ізгою на міжнародній арені. Пригадуєте, як на одному з міжнародних самітів організаторам, навіть, прийшлося вдаватися до допомоги французької мови (однієї з офіційних в ООН) щоби Кучму «посадити на місце»? Адже за англійським правописом делегації USA і Ukraine мали сидіти поруч, а тодішній президент США Буш дуже не хотів позувати фотографам у безпосередній близькості до Кучми. Чи була у тому дипломатичному конфузі певна роль нового посла США в Україні Марі Йованович? Безперечно! Чи пригадували цю історію у Вашингтоні, коли зупиняли свій вибір на Йованович; і в Києві, коли давали агріман на її призначення? У цьому немає жодного сумніву. Але дипломатія – на те й мистецтво, щоб не показувати й виду у подібних випадках.

Безперечно, у роботі нового Посла США у Києві намічається абсолютно очевидна двомісячна, навіть, піврічна пауза. Її треба витратити не лише на входження в курс справ, а ще й на очікування підсумку доленосних (Клінтон-Трамп!) президентських виборів у США. Тільки після того, і те не одразу, а десь в березні-квітні, доречно буде робити якісь прогнози щодо політики, яку вестиме американська дипломатія, в Україні, зокрема.

Чи насправді Марі Йованович хоче українських вареників?

А щодо особисто Марі Йованович, то вона працювала у зовнішньополітичному відомстві Штатів при багатьох різних адміністраціях. Тричі при республіканцях (Рональд Рейган, Джордж Буш - старший і Джордж Буш - молодший), двічі при демократах (Білл Клінтон і Барак Обама) так що досвіду змін, які в дипломатії часто проявляються в дрібних нюансах – у неї вистачає. Вона, схоже, з тих кар’єрних жінок, яким підходить термін «відмінниця». Промовиста деталь: Марі Йованович шість разів отримувала Нагороду за найвищі досягнення в дипломатичній службі і п'ять разів - Найвищу почесну нагороду Державного Департаменту. Вона також отримала президентську Відзнаку за особливі заслуги і Нагороду державного секретаря з дипломатії в області прав людини.

Російською мовою володіє вільно. Судячи з її українського відео-звернення до табору «какая разница!?» приставати не збирається. Тривожна (жарт) деталь: захоплюється дзюдо… Цікаво, що в Киргизстані вона тренувалась у відомої киргизької дзюдоїстки Лариси Мазур, і так подружилася з тренером, що стала хрещеною матір'ю її дитини за всіма православним звичаями. Втім, щодо віросповідання Марі Йованович точної інформації немає. Але вона із 100 відсоткової «православної» сім’ї: батько – серб, мама – росіянка. Мама, якій 88 років, збирається приєднатися до дочки у Києві. Про інших членів сім’ї, крім собаки Скелтера, невідомої поки що породи, не повідомляється нічого.

Посол США виглядає молодо, має підтягнуту спортивну статуру. Так що її заява про мрію «з’їсти цілу миску справжніх українських вареників» - це або жарт, або такий особливий дипломатичний реверанс.
http://www.pohlyad.com/news/n/98367

Хто така новий посол США в Україні Марі Йованович
Марі Йованович, новий посол США в Україні, буде “незручним” співрозмовником для української влади

23 серпня 2016, 23:00
Роман Федюк
Хто така новий посол США в Україні Марі Йованович

Не маючи жодних сантиментів до Росії, вона, втім, добре знає і слабкості пострадянських еліт. І, судячи з її трирічної діяльності у Вірменії, не збирається закривати очі на те, що бачить.

Біографія у Марі Луїзи Йованович видалась насиченою. Випускниця Прінстону та Національного військового коледжу США, вона немало встигла побачити в житті. Місії в Могадішо (столиця Сомалі), робота послом в Киргизстані та на посаді заступника директора відділу у справах Росії Держдепу, - все це сприяє широті поглядів. При тому Йованович користується помітним авторитетом як у Держдепі, так і у Вашингтоні загалом.

Працювати з чинним українським керівництвом — втім, як і з будь-яким іншим, новому амбасадору США буде непросто.

Хоча б із тієї причини, що в 2002 році саме Йованович, яка працювала на той момент заступником американського посла та була тимчасовим повіреним в Україні, підняла питання про можливий продаж президентом України Леонідом Кучмою та керівником “Укрспецекспорту” Валерієм Малєвим автоматизованих станцій радіотехнічної розвідки “Кольчуга” підсанкційному на той момент режиму Саддама Хусейна.

Історія з “Кольчугами” нічим конкретним, насправді, не завершилась — станцій американці не знайшли, але і звинувачення не спростували. Не надавши, втім, жодних вагомих доказів своїх підозр, окрім записів незабутнього майора Мельниченка, де йшлося про намір такий продаж здійснити. Як би там не було, але історія з “Кольчугами” добряче попсувала українсько-американські стосунки на багато років.

При тому, судячи зі специфіки діяльності Йованович у Вірменії, до старих образ українських еліт на неї скоро додасться чимало нових. Здатність відкрито і жорстко говорити про корупцію — вказуючи прізвища винних та причетних — навряд чи сподобається будь-якій гілці української влади.

Окрім того, Йованович має певний досвід “миротворчості” - хай і не дуже вдалий. Саме вона, перебуваючи послом у Єревані, намагалась забезпечити певну нормалізацію стосунків між Вірменією та Туреччиною. Вона зуміла підштовхнути до початку цього процесу президента Сержа Саргсяна. Тоді все зірвалось — але не з вини Йованович — коли турецький парламент відмовився ратифікувати протоколи про нормалізацію стосунків.

Цілком ймовірно, що саме талант до “активної миротворчості” і став ключовим критерієм на користь призначення Марі Йованович на посаду посла в Україні.

Що для неї особисто теж може стати проблемою — оскільки друга її спроба примирити заклятих ворогів цілком може завершитись точнісінько так само, як перша — невдачею через незалежні від неї причини. Тим паче, що новий посол — зважачи на сомалійський досвід — цілком здатна самостійно з'їздити ближче до місця подій, власними очима подивитись на ситуацію, і зрозуміти, що “термінове проведення демократичних виборів на Донбасі” - це тема радше для письменників-фантастів, аніж для добросовісних дипломатів.

Втім, як би не обернулись справи, призначення Йованович на посаду призведе до пожвавлення українсько-американських стосунків. До чого б це пожвавлення у підсумку не привело.

Більше міжнародних новин читайте на Depo.Світ
http://www.depo.ua/ukr/svit/mari-yovanovich-vid-somali-y-kolchug---do-posla-v-ukrayini-19052016122500

Доки керівництво НАНУ захищатиме російського нациста?

  • 28.08.16, 19:01
ФОТО З САЙТА KAPITAL.KZ

Якраз на 25-ліття відновлення незалежності України розгорівся черговий скандал, пов’язаний з керівництвом Національної академії наук. Найближчим часом уряд звернеться до НАНУ з приводу позбавлення статусу її іноземного члена радника президента РФ Сергія Глазьєва. Про це заявив віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко. «Національна академія наук – самоврядна організація, - наголосив він. – Як урядовець я не можу вказати жодному академіку, і тим більше президентові академії, як йому чинити по тих чи інших питаннях. Але ми можемо звернутися до Національної академії наук, щоб вони не відкладали розгляд цього питання, а розглянули його чим швидше у світлі кримінальної справи, яка розслідується Генеральною прокуратурою. А нею встановлено, що громадянин Росії Глазьєв прямо причетний до фінансування і стимулювання терористів, які діють на сході України».

Що ж, дожилися: керівництво НАНУ, в якому мали би бути зібрані провідні інтелектуали України, отримує публічний ляпас від уряду – мовляв, чи не будете ви такі ласкаві виключити з числа академіків персонажа, який стоїть за спинами терористів і на руках якого кров патріотів України? Втім, це далеко не всі «заслуги» Глазьєва. Автор цих рядків неодноразово писав про неприховано антиукраїнську діяльність цього високоосвіченого російського нациста: і коли той восени 2013 року у програмі Савіка Шустера разом із Віктором Медведчуком розписував золоті гори в разі вступу України до Митного союзу й агітував проти європейських цінностей; і в лютому 2014-го, коли Глазьєв разом із Жириновським рекомендував знищити силою Майдан (як відомо, Янукович прислухався до цих порад, і наслідком цього стала поява Небесної Сотні, але президія НАНУ не помітила цього…), і коли Михайло Ходорковський улітку 2014-го закликав не розривати зв’язки між ученими України й Росії (очевидно, дійсний член РАН Глазьєв мислився ним як живе утілення таких зв’язків) – і ці зв’язки президія НАНУ не розірвала…

Днями, коли були оприлюднені матеріали, які засвідчували участь Глазьєва в організації терористичних груп й у керуванні ними, прес-служба НАНУ повідомила, що наразі немає можливості виключити Глазьєва зі складу академії. Це, мовляв, можна зробити лише за рішенням загальних зборів НАНУ, які проводяться раз на рік, у квітні. Що ж, це вже явний прогрес: раніше «вожді науки» говорили, що позбавити когось статусу академіка неможливо, хай це навіть буде іноземний член, - і розповідали, що, мовляв, це за вимогою Гітлера з числа академіків виключили Альберта Ейнштейна, а навіть Брежнєв не зумів змусити виключити з АН СРСР Андрія Сахарова… Логіка ця просто потрясає! Порівняти Глазьєва з Ейнштейном і Сахаровим? Та це ж доктор Геббельс і почесний академік Молотов в одному флаконі! Та у президії НАНУ, як бачимо, свої критерії…

Ну, а щодо можливості виключення Глазьєва тільки у квітні наступного року, то це не менш цинічна заява, ніж виголошені деякими «вождями науки» слова про Сахарова й Ейнштейна. Справа в тому, що з часу, коли Глазьєв публічно неодноразово закликав розстрілювати Майдан, відбулося вже троє загальних зборів НАНУ. Максимум, на що спромоглися українські академіки – це на звернення членів Відділення економіки Академії до Глазьєва із закликом… добровільно відмовитися від звання іноземного члена НАНУ. І це попри наполегливі вимоги академічної громадськості – тобто десятків докторів і кандидатів наук, які працюють в інститутах НАНУ, - до президії Академії гнати в шию цього персонажа! Перші такі звернення з’явилися ще навесні 2014 року, але президія НАНУ, схоже, не звикла зважати на наукову громадськість. Як і у випадку з іншим скандальним випадком, до якого дехто з керівників Академії причетний, – із присудженням Віктору Януковичу у 2000 році наукового ступеня доктора економічних наук. Ще у 2003 році текст його «дисертації» був ретельно проаналізований незалежними експертами, які аргументовано довели нікчемність змісту цього опусу. Проте ані тоді, ані зараз ніхто не бере до уваги позицію наукової спільноти (не з числа членів НАНУ, а з числа працівників її інститутів). До речі, стосовно «дисертації» Януковича своє слово має сказати й Міністерство освіти та науки, бо «першу скрипку» у позбавленні Януковича і наукового ступеня, і звання професора (чи таки «проФФесора»?) має зіграти воно – але чогось уперто мовчить…

Утім, особливого розслідування вимагає і сам факт обрання Глазьєва у 2009 році іноземним членом НАНУ. Адже ще у травні 2003 року у Сімферополі була обнародувана спільна заява Всеукраїнського об’єднання «Спадкоємці Богдана Хмельницького» і «Конгресу російських громад», в якій висловлена була надія, що до 350-літтю Переяславської ради (тобто до 18 січня 2004 року), авторам документа «вдасться створити єдиний фронт прихильників об’єднання» України і Росії. «Ми вважаємо нинішнє роздільне існування України і Росії згубними, - говорилося в заяві, - і заявляємо про об’єднання наших сил заради порятунку національної культури, промислового потенціалу і політичного суверенітету наших держав… Возз’єднавшись, наші держави будуть являти серйозну силу, здатну підтримати вільнолюбні спрямування народів Європи і світу», - бо ж «імперіалістична політика США починає загрожувати світовій безпеці». Підписали цю заяву лідери згаданих організацій – депутат Держдуми Росії Сергій Глазьєв та депутат Верховної Ради України Леонід Грач. Й ось після цього Глазьєва – переконаного ворога незалежної України – НАНУ обирає своїм іноземним членом…

Дивна річ: і серед членів президії НАНУ, і серед академіків, і серед членів-кореспондентів чимало індивідуально порядних і гідних свого звання вчених. Але чогось колективно вони перетворюються на казна-що, на неефективну, безвідповідальну, ба, часом, як бачимо, й антиукраїнську структуру. І хто тепер візьметься заперечувати міністру фінансів Олександру Данилюку, який має намір ще більше скоротити і без того мізерне фінансування НАНУ? Бо ж є невідпорний аргумент: наявність Глазьєва серед іноземних членів Академії та відверте небажання президії НАНУ викинути його геть, якщо вже обрали свого часу цього «світоча» арійської… перепрошую, «істинно російської» науки до своїх лав, тобто роль Академії як «п’ятої колони» Кремля в Україні. Ясна річ, реально абсолютна більшість академічної спільноти, як може, бере участь у протистоянні російській агресії, та на поверхні – «справа Глазьєва».

P.S. «…Всем остальным этносам Европы и мира украинская нация неизвестна… Украинская классическая литература и народная культура всегда оставались в рамках русской культуры… Ни один из лидеров украинского государства, опирающихся на нацистов, не является этническим украинцем… Во властвующей сегодня на Украине хунте есть полный нацистский консенсус в отношении геноцида русских граждан, которые принудительно лишены всех прав человека, включая право на жизнь… Любой народный депутат, журналист или просто прохожий, осмелившийся усомниться в правоте нацистов, тут же подвергается унижению и избиению… Украинский нацизм является очередным искусственным порождением культивируемой на Западе в течение уже нескольких веков человеконенавистнической идеологии… С учетом общей истории, веры, языка и культуры (Киев – мать городов русских, Киево-Печерская Лавра – главная святыня русского православного мира, а Киево-Могилянская академия – место формирования русского языка)… Сама большевистская власть опиралась на украинских националистов, передав под их управление обширные и густонаселенные земли Новороссии. Русофобия, основанная на нацизме, стала основой украинского национального самосознания… Сбитый украинскими вооруженными силами малазийский лайнер…» - і таке інше.

Іноземний член НАНУ Сергій Глазьєв, 27 липня 2014 року.


Не люблю Юща, але... факт достойний уваги!

Сестра Чемоданова
1 год. · 

И вот скажите мне - где, в какой стране можно увидеть президента, хоть и бывшего, торгующего на развалах?
Иду такая, таращусь на всякие штучки в надежде прикупить себе чего-нибудь винтажного да за минимальные деньги - и вдруг взгляд падает на Виктора Андреевича. Сидит себе на пластмассовом стуле и пьёт кофе из бумажного стаканчика. А перед ним разложены старинные вышиванки. Торгует, значит. Люди проходят, здороваются. Я попросила разрешения сфотографировать - он сказал: да не вопрос. Поговорили мы с паном Ющенко о погоде, о том-о сём, пожали друг другу руки... 
Ёлы-палы. Мэр столицы ездит по городу на велосипеде один, без охраны. Президент торгует на блошином рынке...
Два мира - два образа жизни.
И кто-то ещё ёрничает, кривя скептически губы: в Европу они собрались! Отвечу: идём уже, идём!
Эту страну не победить.


Ким був Франко?




Учасники_з’їзду_українських_письменників_з_нагоди_100-річчя_виходу_в_світ_«Енеїди»

Фактчекінг міфів про єдину надлюдину української літератури
Мар'яна Вербовська, 28 травня

28 травня, виповнюється 100 років з дня смерті Івана Франка. Із такої нагоди ми вирішили перевірити, наскільки правдивими є історії про масона, ловеласа та вегетаріанця.

ZAXID.NET разом із трьома франкознавцями – Богданом Тихолозом, Наталею Тихолоз та Ярославою Мельник – провів фактчекінг найпопулярніших міфів про Івана Франка.

Франко – масон

Насправді ні. Франко був абсолютно відкритим у своїх текстах та політичній діяльності.

Робити висновки про приналежність його до таємного руху масонства за текстом «Каменярі» (а масонство у перекладі з англійської означає «вільне каменярство») – не конструктивно.

Інші ж прив’язки Франка до руху масонів наразі теж не знаходять свого підтвердження.

Франко спав у домовині

Це правда. Таке було, коли він навчався у Дрогобицькій школі отців василіян і мешкав у своєї тітки Кошицької.

Тітка разом з чоловіком мали столярню, в якій розмальовували дерев’яні скрині та виготовляли домовини. Іноді трун було так багато, що не було, куди їх складати, відтак домовини клали одну на одну.

Тоді траплялося, що малому Франкові доводилося спати у труні. Коли його мати дізналася про те, де ночує син, то зробила тітці скандал.

Франко – вегетаріанець

Не зовсім. Іван Франко справді рідко вживав м'ясо, але це було пов’язано з тим, що у той час не вживали багато м’ясних страв. Його улюбленими кулінарними пристрастями були гриби та риба.

Однією із найпопулярніших страв на столі у родини була риба у галяреті, яку зараз називають «рибою по-жидівськи». Рибу Франки їли у найрізноманітніших варіаціях – смажили, вудили, маринували. Франко не любив алкоголю, але у добрій компанії він міг випити вина. Згадують, що він любив медовуху. Також любив малиновий джем та малиновий сік. Навіть його персонажі часто їдять малинові та смородинові конфітюри.

Усі Франки дуже любили фрукти і мали великий сад, де були вишні, черешні, яблука, груші, сливи, кущі смородини та малини – цими фруктами та ягодами вони щедро пригощали усіх друзів.

Іван Якович виділявся ще й тим, що у той час, коли весь Львів пив каву, то він із родиною любив заварювати фруктові чаї. Щоправда зранку він любив заварити «триповерхову» каву, яка складалася з натуральної кави зі сметанкою та свіжої печеної булочки. Це називали «стоячою» або «триповерховою» кавою. Така кава була класичним сніданком багатьох Франкових героїв.

Кухня Франків була оригінальна тим, що стала синтезом різних традицій – галицької, бойківської, центральноукраїнської та гуцульської.

Франко мав два імені

Це правда. Оскільки Франко був пізньою дитиною (батьку на момент його народження було 54 роки), то вдома вирішили максимально його оберігати.

До п’яти років Івана Франка називали Мироном. У той час вірили, що коли по дитину прийде нечиста сила, то вона його просто не знайде – бо нікого в хаті не кликатимуть Іваном.

Це ім’я надзвичайно подобалося матері Франка – Марії. Воно ж стало причиною множення Франкових псевдонімів, яких він мав кілька десятків. Його навіть називають рекордсменом за кількістю псевдо в українській літературі, більше мав тільки Олександр Кониський.

У своїх творах Франко називав іменем Мирон тільки близьких йому персонажів, які передають його переживання чи здібності.

Франко – екстрасенс

Частково це правда. У одному із найвідоміших автобіографічних творів «Під оборогом» Іван Франко описує сцену, де мольфар відганяє від села велику грозову хмару.

Франко описує, як гуляв біля села і побачив темну грозову хмару. Силою свого духа він ці хмари розігнав. Знесилений втратою енергетики, п’ятирічний хлопець засинає. Коли мати знаходить його і чує цю історію, то дуже лякається.

Деякі епізоди життя Франка свідчать, що він мав екстрасенсорні здібності. Зокрема, він бачив видіння смерті свого сина Петра. Йому наснився сон про те, як його син впав у яму. Петро справді загинув за невідомих обставин під час примусової депортації до СРСР. Останні десять років свого життя він проводить у розмові з духами, пише про них не тільки у листах чи нотатках, але й у наукових працях. Франко видав поему Адама Міцкевича «Wielka utrata» і посилається на те, що дух самого Міцкевича сказав йому, що це, власне, його твір.

Франків нахил до містицизму в останні роки життя, ймовірно, міг бути й наслідком інтенсивного лікування. Йому приписували старече слабоумство та психічні захворювання.

Можливо, галюцинації стали наслідком неправильного лікування та погано встановленого діагнозу. Його лікували препаратами з миш’яку, ртуті та йоду, які і є галюциногенами. Окрім того він мочив руки в у креозоті, який має токсичну дію та впливає на нервову систему.

Франко не вчився і не викладав у львівському університеті

Це не зовсім правда. Франко вступив в львівський університет як один із найкращих випускників Дрогобицької гімназії. Він успішно навчався і отримував стипендію, але згодом, як сам пізніше писав, «на його голову впав безтолковий політичний процес».

Франка ув’язнили, але насправді не вигнали за це з університету. На відміну від Російської імперії, де за політичні переконання могли вигнати, у Австро-Угорській імперії цього не сталося. Франко вийшов із в’язниці і поновився на навчанні, але втратив можливість закінчити його, коли його заарештували вдруге.

Насправді саме в’язниця зруйнувала його кар’єру та особисте життя. На час студентства припала його перша любов – Ольга Рошкевич. Його навіть одобрили батьки Ольги, називали «майбутнім міністром Австро-Угорщини». Тобто не можна казати, що його вигнали з університету – він сам був змушений перервати навчання, прослухавши тільки сім семестрів.

Пізніше його дружина Ольга Хоружинська наполягала на тому, щоб він захистив докторську дисертацію. Вона вірила, що так родинна зможе отримати стабільне джерело прибутку. Тоді Франко дослухав останні семестри навчання у Чернівецькому університеті, докторат він захищав уже у Відні, після чого хотів продовжити наукову і викладацьку кар'єру у Львові.

Але й тут у нього не склалося – спочатку на кафедрі української словесності не було місця, пізніше його не дуже сприймали у викладацькому середовищі, бо він був надзвичайно яскравий та полемічний. Насправді Франко мав дар науковця і викладача. Так, після габілітаційної лекції у Львівському університеті студенти його винесли на руках і навіть підкидали так, що подерли фрак, який він спеціально позичив у друга, польського поета Яна Каспровича.

Але насправді не університетське середовище виштовхнуло його з роботи. Причиною того, що Іван Франко не став професором стали не викладачі, а політика намісника Галичини – Казимира Бадені. Коли Іван Якович приїхав до міністра освіти у Відні, той його гарно прийняв, але з розмови Франко зрозумів, що йому нічого не світить, зокрема через своє політичне минуле.

Франко – олігарх

Насправді ні. Франко ніколи не був багатим. Його прибуток був непостійним, навіть були періоди, коли він голодував.

Коли Франко був студентом, то казав, що змушений переходити тільки на капусту та хліб. Коли гроші закінчувалися, то він їхав у батьківську хату у Нагуєвичах – вдень працював на городі, а вночі писав тексти.

Франко ставився до грошей як митець. Він ніколи не був надто ощадливим, але не треба з нього робити вар’ята-безсеребреника. Основний прибуток Франка – це гонорари за тексти, зокрема в польській та німецькій пресі. Як і зараз, жити з гонорарів було дуже складно.

У шкільні роки він виконував домашні завдання замість своїх менш здібних однокласників, підробляв репетитором. Однією з найбільших статтей витрат була оплата за орендовану квартиру. Майже 16 років родина Франків змінювала зйомні квартири і тільки у 1902 році Іван Франко спромігся збудувати власний дім.

Гроші на будинок Франки частково взяли зі залишку посагу Ольги Хоружинської, ювілейного дару, який зібрали студенти на «25-річчя творчої діяльності Франка». Окрім того, Іван Франко взяв кредит у банку на завершення будівництва. Цей кредит письменник так і не встиг виплатити, цим займався вже його син Тарас.

Франко – донжуан

Це неправда. Франко дуже часто закохувався і любов йому являлася частіше, аніж тричі.

Інша річ, що коли про це говорять некваліфіковано, то це виглядає так, що він був розпусником, ловеласом чи Доном Жуаном. Це не так, бо більшість його любовей були тільки літературними – він не стільки хотів возз’єднатися у сімейній гармонії із цими пасіями, скільки закохувався у ці образи, а потім гірко розчаровувався.

До прикладу у «Зів’ялому листі» він пише:

«Ні, не тебе я так люблю,
Люблю я власну мрію!
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію».

Його першим і найбільшим коханням була Ольга Рошкевич. Він був молодий, мав великі плани, можливо, якби був ініціативніший, вони могли втекти разом до іншої країни.

Тому, схоже, що всі подальші любові Франка були ерзацами його перших стосунків. Ні полька Юзефа Дзвонковська, ні поштова співробітниця із Трускавця Целіна Зигмунтовська не мали тих рис, якими їх наділяв Франко. Він просто фантазував.

У одному з листів до Осипа Маковея Франко запитав, чи є у нього дівчина, а коли дізнався, що нема, то написав, що треба негайно закохуватися – у поета повинна бути жінка і щороку інша. Тільки тоді він буде писати про любов «живо» і люди будуть це читати.

Віктор Петров у книзі «Романи Куліша» пише, що Куліш не вмів любити і не любив любові. Про Франка так не можна сказати, він любив любов, щоразу дуже переживав, а потім детально це описував у свої творах. Його найкращі твори, як-от «Зів’яле листя», це не стільки реальні його стосунки, скільки сублімація, фантазія його пристрастей, які вилилися у літературну форму.

Франко мав отримати Нобелівську премію

Частково, так і було. Франка справді висували на Нобелівську премію, це зробив священик Йосип Застирець.

У 1915 році він звернувся до нобелівського комітету із пропозицією про висунення Франка. Але, на жаль, його лист надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання про лауреатів було вирішене, а список претендентів уже був затверджений.

Франкознавці зауважують, що у цьому році Іван Якович мав усі шанси отримати Нобелівську премію, адже його робота була відомою у Європі.

Справу із висуненням вирішили перенести на наступний рік. Але у 1916 році Франко помер, а, згідно з правилами Нобелівського комітету, премія вручається тільки живим претендентам.

Франко – родич Кульчицького, який відкрив першу кав’ярню у Відні

Це правда. Мати Франка – Марія Кульчицька, належить до роду шляхти Кульчицьких.

Цей рід пов'язаний із засновником віденської кав’ярні «Під синьою фляшкою» Юрієм Кульчицьким, який і був автором рецепту «віденської кави».

http://zaxid.net/news/showNews.do?lovelas_mason_i_vegan_kim_buv_franko&objectId=1393078

Львівські науковці запустили блог Franko:Live

До ювілею Івана Франка львівські науковці запустили блог Franko:Live



Подружжя франкознавців, викладачів Львівського національного університету ім. І. Франка Богдан та Наталя Тихолози запустили популяризаторський блог про Івана Франка. У межах проекту «Франко. Наживо» публікують досі невідомі загалу фотографії письменника, цікаві історії про Франка, а також спростовують поширені про нього міфи.

«Наша ідея така: розказувати маловідомі широкому загалу деталі життя Франка, про його маловідомі твори для того, щоб руйнувати шкідливі стереотипи, які є в суспільній свідомості. Ми давно зіткнулися із проблемою, що в академічному франкознавстві, такому суто науковому є багато цікавого про Франка, але все це не виходить за межі цього середовища. Виходить, що наука працює для науки, а не для людей. Тому ми вирішили спробувати розказати про справжнього живого Франка нормальною людською мовою», – пояснив ZAXID.NET один із авторів проекту, франкознавець Богдан Тихолоз.

Блог почав працювати у травні. Тут є розповіді про виховання дітей у сім'ї Франків, думки письменника про Великдень, писанки, спростування міфу про Франка-атеїста, а до Дня вишиванки на ньому з'явилася стаття про Франка як людину, яка й започаткувала моду носити вишиту сорочку під європейський костюм.

Проект «Франко. Наживо» запустили перед 100-річчям від дня смерті Франка (помер 28 травня 1916 року). Однак Богдан Тихолоз уточнює, що оскільки блог розповідає про Франка живого, то коректніше було б сказати, що його запустили до 160-річчя від дня народження письменника (відзначатиметься у серпні цього року).

Основні факти про Івана Франка (малюнок Михайла Огоновського/Франко. Наживо)

«Якщо ви подивитеся, як шанують своїх великих інші нації – німці, австрійці, поляки, то побачите, що вони створюють своєрідний культ. Але роблять не культ мертвої, а культ живої особистості. От ми думаємо, що великих треба шанувати. Щоб шанували, треба любити, а щоб любили – треба розказувати про живу людину, тому що живий любить живе», – переконаний Богдан Тихолоз.

На його думку, в Україні та світі знову актуальна мода на все українське – на музику, одяг, культуру. Але важлива також форма, у якій все це подається.

«От є, наприклад, дуже добрі цукерки «Моцарт», які продаються в Австрії. Але чому немає цукерок «Франко», які продавалися б у магазині «Лис Микита»? Або чому немає магазину східних солодощів «Абу-касимові капці»? Франка треба перетворювати на бренд. Він – приклад успішного українця, який знав 14 мов, який на рівних спілкувався з найвидатнішими людьми свого часу. Це приклад сучасного європейського українця. Такий Франко нам цікавий, такий Франко цікавий молоді і про такого Франка ми збираємося розказувати», – додає Богдан Тихолоз.

http://zaxid.net/news/showNews.do?do_100richchya_smerti_ivana_franka_lvivski_naukovtsi_zapustili_blog_frankolive&objectId=1392795

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
1074
предыдущая
следующая