Вірш "Струмочок"
Синє небо, вітер слабо шумить.
Пташки від спеки ледве співають.
Листя тихо шелестить,
Дощу людство багато днів не мають.
Прямо у садочок,
Тече невеличкий струмочок.
Ніхто його не помічає,
Його чистих та прозорих вод.
Кожен увагу приділяє,
Щоб прибутковий був його завод.
Але так ніхто води чистої не п’є,
Яку струмочок в садочок дає.
Всі нехтують ним,
Тому що не був популярним він таким.
Кожен від спраги видихає,
Хоч води популярної багато вживає.
Струмочок від самотності сліз,
Дає води більше, чим давав колись.
Але всім байдуже на його воду,
Яку не вживає більше багато вже народу.
Думку струмочок собі гадає,
Як далі жити,
Серце його переживає,
Що з людом цим робити.
Взагалі з глузду зійшли,
Що стали вживати отрутную воду,
На це інших розвели,
Де стало так жити багато народу.
Струмочок хоче щастя для всіх,
Де готовий безкоштовно годувати водою,
За свою воду дерти багато грошей - це гріх,
Так він усвідомлював за собою.
Але люду до його води діла нема,
У них від струмочка болить голова.
Хочуть щоб він тік кудись від них подалі,
І вони більше би його не знали.
Сумно струмочку стало на душі,
Від чого плакали його струмочки малі.
Вирішив силою до люду не чиплятись,
Та став в іншу подорож збиратись.
Залишив він гарний садочок,
Та подався в далеку землю цей струмочок,
Де будуть вживати його всі прості:
Старі, дорослі та люди малі.
А той гарний садочок від спеки засох,
Та люд той від спеки трагічно подох.
А струмочок той не радів,
Лише допомогти людям тим він хотів,
Але вони прогнали з ганьбою його,
Що він хотів життя їх спростити,
То після уходу струмочка того,
Спека вирішила людство те погубити.