Спершу взагалі не хотів розголошувати своє обурення, щоб не робити рекламу всякому ге, але вирішив, що замовчати подібну підлість теж не годиться. Видання, про які далі йдеться, я не купую принципово через їх редакційну гнилизну, бо "Виокий замок" є колишньою газетою "Львовськая правда" Львівського обкому, ну а "Комсомольская правда в Украине (западноукраинський выпуск)" - тут без коментарів. Просто на роботі мене попросили приглянути за купкою макулатури, а я за старою звичкою не тільки приглянув, але і переглянув, та акуратно склав усе назад - дійсно макулатура.
Так от на очі мені попалась гучна назва статі в "Комсомолці" за 21 липня 2010: "Учительницу украинського языка посадили на 9 лет за сутенерство" за авторством якоїсь Мирослави Бзикадзе. Як людина, що присвятила певний час журналістиці, я знаю, що назва статті має відтворювати стисло головну ідею чи проблему події, про яку йдеться. Отже з назви ясно, що вчителька української мови працювала в школі і одночасно займалась сутинерством. Жодної обмовки типу "колишня" у назві нема, але за змістом статті йдеться, що пані Н. відробила в школі 10 років, звільнилась і ще у 2000 році переїхала на тривале проживання до Польші, де у м. Перемишлі торгувала на базарі цигарками і з часом також зайнялась справою сутинерства, обманом вербуючи молодих українок у місцеві борделі. А тепер прошу сказати: то хто займався сутинерством? Базарна перекупка контрабандних цигарок чи вчителька української мови? Де тут логіка взаємозв’язку станом на 2010 рік?
Сподіваюсь, що кожен без роз’яснень оцінить це передьоргування фактажу, яке я давно вже вибачаю нашим російським "доброзичливцям", бо чого від них можна ще очікувати? Психіатрія тут безсила - то задавнена патологія. Тому я просто побурчав про себе трохи, сплюнув і узяв іншу газету, аж тут я зрозумів звідки ноги ростуть у цієї назви, бо стаття у "Високому замку" була від 19 липня 2010, тобто на 3 дні раніше і мала ще крутішу назву: у актуальній рубриці "Живий товар" далі йшло "Дівчатами тогрувала... вчителька української мови" з підзаголовком "Освітянка з Чорткова відправляла у польські борделі навіть неповнолітніх" за авторством Омара Узарашвілі. Цей журналіст доволі відомий у львівських колах преси тим, що спеціалізується на кримінальній тематиці і колись писав цікаві аргументовані публікації про місцевих злочинних авторитетів та процеси в тому середовищі, але часи міняються і маємо ще одного власника птахоферми по розведенню жовтеньких качечок для ЗМІ.
Знаєте в чому різниця правдивої статті і "жовтої качки"? А у фактах. Серйозний журналіст завжди своє повідомлення аргументує посиланням на документи, дати, конкретні події і цитати, а у брехливих жовто-смердючих матеріалах цього нема, бо ж факти можна перевірити, зате є купа суб’єктивних авторських домислів та гострих декларацій типу: "...міліціонерам впродовж кількох років не вдавалося арешувати ватажка злочинної групи - нічим не примітну 40-річну вчительку української мови" - і тому подібне. А мені хочеться на все те відповісти запитанням: нешанований мною автор і редактори вищеназваних часописів, невже ви всіх своїх читачив тримаєте за недоумків? Невже читач не зрозуміє, що дві баби, які ніколи не мали стосунків з криміналом як таким, - це не може бути неймовірної загрози злочинне угруповання? Всім ясно, що це звичайнісінькі дурні аматори, які тому і попались, що заваджали професійним злочинцям проводити більш серйозні оборутки з "живим товаром". А що міліції до них зась, то вона на цих бабах демонструє свою активність і відзвітовує "про розкриття маштабного злочинного угрупування аж з двох чоловік" та й вкатали їм терміни "на повну катушку", а підгодовані ким треба змі-їтворці роздмухують супер-новину. Гниль ви остання після цього, а не журналісти. І дуже прикро, що прізвища обох авторів мають грузинське звучання, бо навіюють спогад про світлої пам’яті Гію Гонгадзе, який загинув в боротьбі за правдиву журналістику, а його співзвучні автори є прогнилим смердючим шматтям фальшивої журналістики. Тьху на вас.
На місці Тернопільсткої облвно я б подав у суд на видання за цю провокацію і паплюження честі педагогів, але маю сумнів у цьому, тому закликаю просто небайдужих громадян України висловити як хто зможе і захоче свій протест проти подібних підступних публікацій.
Вчителя української мови і літератури - наша гордість, як і всі інші вчителя, що за мізерну зарплатню вчать наших дітей, а не кидають їх і школу заради більших баришів деінде. Слава українським вчителям!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне     

Подводя итоги украинского турне Патриарха Кирилла, хочется сказать только одно – слава Богу, что Украина не является религиозной страной. Наше православие весьма поверхностное и именно это факт спасает нас и наше государство от беды. Трудно поверить, что верующий человек будет благодарить Бога за то, что Церковь не имеет влияния на украинское общество. На самом деле, автор этой статьи вовсе не атеист и даже не «раскольник» из УПЦ КП. Просто сегодня, ничего другого не остается… Те заявления, которые делает московский гость и его верные псы в самой Украине, требуя от власти запретить крупнейшую Церковь нашего государства, где-нибудь в мусульманской стране спровоцировали бы небольшую гражданскую войну

Полный текст статьи и фото:

Визит Кирилла: слава Богу, я атеист!

Любопытный доклад представлен на суд российской общественности.

И хотя произошло это не вчера, представленная в нем информация звучит сегодня крайне актуально. Нетрудно догадаться по названию доклада, что речь в нем идет о деятельности (публичной и закулисной) Владимира Владимировича на высших руководящих постах страны.

 В общем-то, этот труд Немцова из серии «то, о чем граждане догадывались, но боялись спросить...».

Разумеется, сам автор не из тех кристально чистых персон, которые могут судить других. В его биографии, как и во всей российской политике, немало темных пятен и пятнышек. Но от этого суть выплеснутого на нынешний российский бомонд компромата не меняется. В то время как матушка-Россия болеет, и тяжело, доморощенные «лекари», то есть те, кто попал во власть и должен всеми силами хлопотать о ее исцелении, увы, преследуют исключительно личные интересы. 

 К слову, в связи с этим я вспоминаю разговор «о судьбах России» с членом европарламента, который искренне недоумевал: как это вообще возможно, чтобы 10 процентов граждан страны владело 80 процентами национального достояния! «Это же дикость!» — восклицал цивилизованный европеец. 

 К сожалению, многие дикости стали в российском обществе нормой. Дети-беспризорники – это норма, спившаяся деревня – это норма, «ценнейший» для российского народа деятель Роман Абрамович на фоне своей очередной супер-пупер яхты – это тоже норма, угодная августейшему тандему «Путин—Медведев».

 Наверное, в России, как ни в какой другой постсоветской республике, после распада СССР переродилась политическая верхушка. Например, такое понятие, как «социальная защита», стало для нее архаизмом. Зато на авансцену вышли другие: «гламур», «крыша», «оффшор», «бабло», «олигарх»… Есть у тебя бабло и крыша – ты человек. Нет – ты никто.

 Как заявил яркое порождение путинской эпохи бизнесмен Сергей Полонский: «Те, у кого нет миллиарда, могут идти в ж…у».

 Похоже, такое положение вещей вполне приемлемо для нынешнего российского руководства. Впрочем, обо всем по порядку рассказывает в своем докладе Борис Немцов. Вот лишь некоторые выдержки.

 Цель доклада

 «Россия оказалась погруженной в глубокий экономический кризис. Вместо роста экономики начался ее спад. Профицит бюджета сменился дефицитом, миллионы граждан потеряли работу, стремительно растут цены и коммунальные тарифы. На этом фоне удвоилось число миллиардеров и усугубилось социальное неравенство. Официальная пропаганда заявляет, что все у нас в порядке, страна победила кризис, побеждает коррупцию, мы семимильными шагами движемся по пути инноваций и модернизации, нас уважают в мире, благосостояние граждан растет, мужчины и женщины рожают детей, а вымирание России «лихих 90-х» закончилось.

 Цель доклада — рассказать правду о том, что происходит в России, развенчать мифы, насаждаемые властью, донести реальную информацию до граждан, которые десять лет не могли ее получить».

 Коррупция? На том стоим!

 «Одним из черных итогов правления В. Путина стало погружение России в беспросветную пучину коррупции. Хуже всего то, что в России фактически узаконена коррупция в высших эшелонах власти. Старые друзья Путина, которые до его прихода к власти были никем, — Геннадий Тимченко, Юрий Ковальчук, братья Ротенберги — превратились в долларовых миллиардеров. Неудивительно, что страна начинает копировать модель поведения своего лидера. Еще в 2000 году мы находились на 82-м месте в глобальном рейтинге уровня коррупции «Transparency International» (неправительственной международной организации по борьбе с коррупцией и исследованию уровня коррупции по всему миру). В 2009 году Россия скатилась существенно ниже — на 146-е место. Наши соседи в рейтинге — Кения, Эквадор, Зимбабве.

 За время правления Путина ситуация с воровством чиновников в России из очень плохой превратилась в катастрофическую. «Transparency International» оценивает ежегодный объем коррупционного рынка в стране в $ 300 млрд.

 «Назначенный» в 2008 году на пост президента Д. Медведев объявил «борьбу с коррупцией» своим главным приоритетом. За прошедшие после его инаугурации два года Россия еще сильнее рухнула в мировом рейтинге, взяточничество выросло, в управлении государственной собственностью и денежными потоками процветает беспрецедентная клановость. Имитация борьбы с коррупцией началась с решения о публикации деклараций о доходах и имуществе чиновников. Поверить в то, что пишут руководители страны о своих доходах, — невозможно».

 Вопросы, на которые нет ответа

 «Мы так и не получили ответов на вопросы о выводе из-под контроля государства многомиллиардных активов. Как получилось, что из-под контроля «Газпрома» были выведены: крупнейший негосударственный пенсионный фонд «Газфонд», Газпромбанк, страховая компания «Согаз», медиахолдинг «Газпром-медиа» (куда входят НТВ, ТНТ и другие медиаактивы). Почему и каким образом контроль над этими активами получил банк «Россия» и его основной владелец — друг Путина Юрий Ковальчук? 

 Зачем государство заплатило Роману Абрамовичу $ 13,7 млрд. за 75 % акций компании «Сибнефть», национализация которой была не нужна? Есть и новый вопрос: зачем в 2009 году «Газпром» заплатил еще $ 4 млрд. итальянской компании ENI за еще 20 % акций бывшей «Сибнефти», если у «Газпрома» уже было 75 % акций? Ради этой сделки были увеличены тарифы на газ для российских потребителей.

 По каким причинам государственные нефтяные компании экспортируют значительную часть нефти через компанию «Gunvor», владельцем которой является друг Путина Геннадий Тимченко? Как так получилось, что «Gunvor», в 2000 году еще небольшой нефтяной трейдер, за годы правления Путина смог сосредоточить в своих руках контроль над экспортом российской нефти?»

 Семейный подряд

 «Контроль над «Газпромом», как видим, для Владимира Путина и Ко стал прибыльным бизнесом. Правда, платить за это приходится российским потребителям, для которых цены на топливо, поставляемое «Газпромом», выросли в среднем с 358 рублей за 1000 кубометров в 2001 году до свыше 2500 рублей в 2010 году.

 Есть основания полагать, что все эти Тимченко, Ковальчуки, Ротенберги — не более чем номинальные владельцы крупной собственности, а реальным бенефициаром является сам Путин.

 В 2008 году партнер Тимченко признал в письме в редакцию британской газеты «The Guardian», что у «Gunvor» есть некий «третий бенефициар». Кто это, неизвестно...

 От безысходности...

«Путинская мифология твердит нам об успехах в демографической сфере, росте рождаемости и т. д. При этом в стране продолжает культивироваться миф о «вымирании страны в 1990-е». Давайте посмотрим на факты. Численность населения страны по состоянию на 1 января 1992 г. составляла 148,5 млн. человек, по состоянию на 1 января 2000 г. — 146,9 млн. человек. Сокращение за 1992–2000 гг. составило 1,6 млн. По состоянию на 1 января 2010 г. численность россиян — 141,9 млн. человек. Сокращение населения в 2000–2010 гг. составило 5 млн.!

 Главная причина сокращения — сверхсмертность. По уровню смертности на 1000 человек населения Россия в июле 2009 года находилась на 12-м месте с конца в глобальном рейтинге. Наши соседи в этом рейтинге — Нигерия, Зимбабве, Чад, Сомали. В России долгие годы сохраняется африканский уровень смертности.

 Главные из внешних причин смерти в стране — убийства, самоубийства, смерть в ДТП. Низкий уровень личной безопасности, низкий уровень качества жизни. Помимо этого, ключевая причина сверхсмертности россиян — пьянство от безысходности». 

 Государство третьего мира

 «Один из важнейших штрихов к портрету путинской России — тотальное неравенство, глубочайшее социальное расслоение. Если в конце 1990-х годов коэффициент дифференциации доходов (соотношение между средними уровнями доходов 10 % самых богатых и 10 % самых бедных) стабилизировался на уровне 13 раз, то с 2000 года социальная дифференциация выросла до 17 раз! Это беспрецедентный уровень в истории новой России. Подобный показатель социального расслоения не характерен для цивилизованных стран и существует только в государствах третьего мира.

 В это же время в путинской России были побиты все рекорды по росту числа миллиардеров. Если в 1999–2000 годах в мировом списке миллиардеров журнала «Forbes» вообще не было ни одного россиянина, то в 2010 году в России уже 62 человека с состоянием свыше $ 1 млрд. В лидерах — Роман Абрамович и Олег Дерипаска. В списке миллиардеров также близкие друзья Путина: Тимченко, братья Ротенберги, Ковальчук. Путин и его друзья зря не потеряли последние 10 лет».

 Чудо-газопроводы

 «На протяжении 10 лет правления Путина нам пытаются внушить геополитическую важность строительства транснациональных газопроводов. Официальная пропаганда утверждает: новые газопроводы сделают Россию еще более могущественной, а Европу и Китай — еще более зависимыми от наших углеводородов. Однако, оказывается, все эти проекты — чистой воды дорогостоящие аферы.

 Возьмем, к примеру, газопровод «Северный поток». Он, по замыслу Путина, должен избавить Россию от непредсказуемого нрава Лукашенко и белорусско-польского транзита. «Южный поток» должен пройти по дну Черного моря через территориальные воды России, Турции, Болгарии, в обход Украины. 

 При этом за годы правления Путина введено в эксплуатацию всего одно крупное газовое месторождение — Заполярное. Старые месторождения — уренгойские, ямбургские, надымские — исчерпывают свой ресурс. Освоение Ямальского месторождения и Штокмановского откладывается. А необходимые средства для ввода их в эксплуатацию не инвестируются. Таким образом, газопроводы строятся, а газа для их заполнения нет и не предвидится. Не исключено, что построенные многомиллиардные объекты будут ржаветь, оставаясь без газа, а средства, потраченные на них, никогда не вернутся…»

 P.S. В докладе Б. Немцова приводится еще много интересных фактов.

 

Татьяна ВЛАДИМИРОВА,

"Республика" - газета Совета министров Белоруссии  

 

 

Києво-Печерська Лавра як чоловічий монастир за часів Радянської влади двічі припиняла свою діяльність. Перший раз монастир закрили у 1930 році, одночасно пройшов погром і по Києво-Печерському заповіднику (створеному у 1926 році), керівництво якого було репресовано. Тоді ченці і науковці заповідника були по один бік барикад, вони протистояли владі. Як не дивно, але відновилися богослужіння під час німецької окупації у 1941 року. Вже вдруге комуністична влада закрила Лавру на початку 1960-х. Духовну семінарію розігнали. Значна кількість ченців перейшла працювати в музеї на території заповідника на різні посади, навіть прості господарські, аби тільки залишитись у Лаврі. І тільки 1988 року з нагоди святкування 1000-річчя Хрещення Русі діяльність монастиря було відновлено. З розвалом Союзу в Україні створюються “національні версії” православних церков, але з часом - у 1992 році -  одна з найбільших православних святинь України відходить саме УПЦ Московського патріархату. Чому так історично склалося і чи міг бути інший розвиток подій, ми запитали у експертів.

Єпископ Євстратій (Зоря), Речник Української православної церкви Київського патріархату

ЯКБИ ВЛАДА НЕ СТАЛА НА СТОРОНУ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ, ТО ЛАВРА МОГЛА Б ЗАЛИШИТИСЯ ЗА ФІЛАРЕТОМ

У 1992 році митрополит Філарет був священноархімандритом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У нього досі зберігаються всі оригінали документів про передачу у користування корпусів Києво-Печерської лаври у 1988 році (на той час в Україні існувала лише одна православна церква – Авт.). І корпус митрополичий – це була його офіційна резиденція.  А напередодні приїзду митрополита Володимира до Києва після Харківського собору УПЦ за розпорядженнями Івана Салія (тодішній голова Київської міської держадміністрації – Авт.) охоронців резиденції митрополита було викинуто. Насправді, це було захопленням Лаври з боку Московського патріархату. Це був бунт проти митрополита Філарета як проти священноархімандрита Лаври.

Я думаю, не Іван Салія приймав це рішення, його приймали десь вище, але він був посередником-виконавцем, і він дав розпорядження надіслати ОМОН, який став на захист Московського патріархату, а прихильників митрополита Філарета звідти вигнали. Якби влада тоді не стала на сторону Московського патріархату, то цілком можливо, що Лавра залишилася за митрополитом Філаретом і зараз належала б Київському патріархату. 

Іван Салій, голова Київської міської держадміністрації (1992-1993 рр.)

ФІЛАРЕТУ МИ ДОСТАТНЬО ПЕРЕДАЛИ  

Після розпаду Радянського Союзу відбувався релігійний ренесанс. З’являлися різні церкви. Але одночасно у релігійних громад виникли бажання підпорядкувати собі ті чи інші культові і не культові заклади, які колись належали їм. На Подолі в окремих церквах були склади з цукром, у Покровській церкві була автогосподарська контора, а у дзвіниці сиділа бухгалтерія, у Фроловському монастирі розмістилася ціла фабрика “Юність”…

 Біля Софії віруючі Філарета поставили намети і оголосили голодування. А у самій Софії віруючі прикували себе ланцюгами до ліхтарів і теж голодують, щоб приміщення було передане у користування їхній конфесії. Уцей час вчені звернулися до Президента Кравчука з офіційним листом: що це за неподобство, там голодують, треба щось вирішувати.

Дізналися, що прибуває Володимир Сабодан. Довго радилися і прийняли рішення, що Володимирський собор, апартаменти митрополита на Пушкінський, Андріївську церкву залишаємо за Філаретом, Софія не повинна належати ніякій конфесії (якщо хочете – по черзі можете проводити богослужіння), а у Лавру поселили Сабодана і РПЦ. А наші тодішні демократи, прихильники Філарета почали перелазити через мури з якимись залізками, щоб вигнати звідти російську православну церкву. Ми це рішуче зупинили.

Ми надали обом конфесіям можливість розміститися. І Філарету ми достатньо передали.   

Дмитро Степовик, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я

1992 РОКУ КЕРІВНИЦТВО УКРАЇНИ ПУСТИЛО ЦІЛИЙ ПОЇЗД МОСКОВСЬКИХ ПОПІВ ДО КИЄВА І ВОНИ РЕЙДЕРСЬКИМИ МЕТОДАМИ ЗАХОПИЛИ ЛАВРУ

1988 року за клопотанням тодішнього керівника київської митрополії Блаженнішого митрополита Філарета (Денисенка) тодішня влада у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі дозволила відновити монастирське життя у Лаврі. І це, звичайно, було українське православне життя. Хоча тодішня митрополія перебувала у зв’язках із Москвою, але йшлося вже про відродження справжньої української автокефальної церкви. І це закінчилося у 1990-му році у червні місяці проголошенням автокефальної церкви Київського Патріархату і обранням Мстислава Скрипника Патріархом. Спочатку співіснували дві церкви, між ними був діалог, який закінчився об’єднанням у червні 1992 року Української православної церкви на чолі з Патріархом митрополитом Філаретом з українською автокефальною православною церквою Патріарха Мстислава. Утворилася єдина УПЦ КП.

Тож в Лаврі було українське монастирське православне життя, до вторгнення з Москви у 1992 році під залякуванням тодішнього президента Єльцина – “перекроем краник”. Тоді Кравчук здався під тиском деяких міністрів, голови СБУ і т.д. і вирішив їх пустити, мовляв, хай церковники самі розбираються. Якби вони знали, чим це все закінчиться, вони б цього необачного кроку не зробили. Тож 1992 року тодішнє політичне керівництво України пустило цілий поїзд московських попів до Києва, багато з них були на службі РФ і вони рейдерськими методами захопили Лавру, Покровський жіночий монастир і Флорівський жіночий монастир на Подолі, багато церков. Вони провели у Харкові церковний псевдособор, без згоди і без присутності тодішнього керівника української православної церкви Філарета, усунули його від влади і поставили свого ставленика, нинішнього митрополита Володимира Сабодана, досить старенького і хворого. І з того часу у Лаврі запанував Московський Патріархат і сьогодні вони приймають лютого ненависника України Кирила, який має при собі кілька сотень особистої охорони. Він навіть говорить не як духовний пастор, а як залякуючий лідер, якого наставили політики в Москві: “Раскольники, присоединяйтесь к кораблю спасения”.  І його колючий погляд, і його оточення – це відродження порядків, які існували навіть не за Брежнєва, а за Сталіна.

Відомо, як Кирило був введений у лоно РПЦ. Коли він ставав єпископом у 1976 році, то одним з тих, хто висвячував його, був нинішній Патріарх Київський Філарет. І він йому сказав: “Ви не по божому благословенню стали єпископом, а по настоюванню влади і КДБ”. І тому Кирило до цього часу його ненавидить.

Мене дивує наша влада на периферії і в центрі, яка нині влаштовує відвертому неприятелеві України майже царський прийом. Була у нас державний секретар США, все пройшло тихо, приїхала-поїхала. А тут ледь не паради роблять, ледь не квіти йому під ноги кидають. Це дуже небезпечний симптом з боку нашої влади. Раз вони так його зустрічають, значить влада чимось завинила перед Москвою і  розплачується такими діями, які викликають неприязнь і огиду з боку українського народу. 

Любов Ліщина

   1834-го року відбулося відкриття Київського університету.

Технология искусственного российского патриотизма эпохи Путина, ведущая свой отсчет с фильма «Брат-2» в стиле: «А это Вам за Севастополь!» и «Не брат ты мне!» громко плюхнулась в лужу. Да еще как!

История украинско-российской дружбы пополнилась еще одной яркой страницей. На этот раз – в сфере профессионального бокса. Ближайшие 2-3 месяца сразу три украинских боксера должны были встретиться с тремя российскими бойцами.  Такая вот битва три на три. В итоге, все российские три богатыря, как один «соскочили» с противостояния с украинцами. Уже сами российские болельщики открыто обвиняют своих тяжеловесов в трусости. Ибо невозможно скрывать нескрываемое.

Особенно интересен несостоявшийся бой Кличко - Поветкин

Боксер Поветкин о боксере Кличко: "Он мне не соотечественник. Он с оранжевыми ленточками за Ющенко в свое время агитировал".

Команда Поветкина на частные деньги довела до логического завершения кремлевское видение современного патриотизма. Здесь есть полный набор. Вся та мешанина, которую навязывает сегодня российская пропаганда. Здесь вам и советские десантники, и водка с икрой, и девки в гимнастерках и сам Поветкин в барской шубе. Намешали даже православный монархизм с языческим божеством Сварогом, под песню о внуках которого россиянин выходит в ринг. 

Русский Дух Поветкина, за счет которого он и должен был победить Кличко стал настоящей притчей во языцех среди любителей бокса – как адекватных, так и не очень.

Поэтому, когда на тех же интернет-форумах появляются конспирологические догадки: «А может это Путин не разрешил боксировать? Как можно чтобы хохол побил русскую надежду?», то капля истины в них все же присутствует. Ведь нынешний образ Поветкина – это как раз образ той России, которую и пытаются пропагандировать миру Кремль и его подручные СМИ. И тем более болезненно воспринят был бы беспощадный разгром этого образа современной России на глазах у всего мира, да еще кем – каким-то «малороссом с оранжевыми ленточками». Зато слава трусливого Русского Витязя более предпочтительна, что ли?

Фото, видео и полная статья здесь:

Здесь Ру-с-с-с-кий Дух…

Географический
атлас СССР для средней школы. Главное Управление Геодезии и Картографии
при СНК СССР. Москва. 1941

Межi
України, включаючи Кубань, які були заявленi делегацією УНР на
Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр.



Взято із http://hvylya.org/index.php?option=com_content&view=article&id=6551:

«Наша страна компактнее, чем РФ,  у нас хорошая база. Украина была самой
богатой республикой СССР, мы имеем прекрасных людей, мы имеем
возможности обогнать Россию. С такими возможностями  мы обгоним и
Европу. Впереди - непростая работа, но она обязательно завершится
благополучно. Мы обещали, мы сделаем», - сказал Азаров.


Самый реалистический вариант обгона Европы Украиной:

Европа - МАЗДАЙ!

   2002-го року відбулася Скнилівська трагедія у Львові. Під час авіашоу літак впав просто на голову глядачам. Загинули десятки людей.

Пам"ятаємо.