Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Сконфузились... знову

  • 22.07.10, 22:17

Ну коли наша політика перестане бути такою "веселою", а політики клоунами? натрапила на статтю про проколи "властьімущіх" +  цікавенкі ретроспективні відео і свіженький відеоконфуз гаранта. в кінці є посилання, якщо раптом захочете переглянути відео

справного танцюриста і за сумісництвом президента Віктора Януковича.  Не минуло й кількох тижнів, як в інтернеті з'явилося нове відео з серії закулісного життя гаранта. Цього разу Янукович не танцює, не співає, і взагалі поводиться не так розкуто, як, скажімо, у себе на ювілеї.  Це і зрозуміло. Мирний відпочинок Віктора Федоровича у Криму перервав візит прем'єра Миколи Азарова, який приїхав до Януковича за цінними вказівками.  Судячи з не дуже щасливого виразу обличчя Януковича, йому було нелегко піднятися з шезлонга і провести "паркетну" кількахвилинну бесіду з Азаровим.  На відео, яке потрапило у мережу, Янукович і Азаров, очевидно, не підозрюючи, що камеру вже включено, розподіляють ролі перед телезйомкою.  "Ну, я буду к тебе обращаться на украинской мове", - прогудів Янукович, звертаючись до Азарова.   Після цього президент заговорив українською і видав кілька загальних фраз. З цих кількох секунд, які випадково потрапили у запис, стає зрозумілим, як президент спілкується з прем'єром. Як мінімум очевидно, якою мовою. Отже, обурення Януковича з приводу незнання міністрами української мови, є щонайменше нещирими.  Цікаво, що подібні випадки відеоляпів у біографії Віктора Федоровича вже траплялися. Так, у 2004 році, коли ЦВК оголосила Януковича президентом, він записав звернення до народу.  "Спасибі, що ви прийшли на вибори і віддали свій голос за нового президента. За мене... Не треба казати "За мене"?", - розвів руками Віктор Федорович. На що "диригент" за кадром Ганна Герман заспокоїла його тим, що "все було дуже органічно". Як відомо, Янукович тоді президентом так і не став.  

http://tabloid.pravda.com.ua/person/4c470acd5e2a1/

Кирилу в Україні явно подобається

  • 22.07.10, 21:21

Сьогодні почула уривки виступу патріарха московського Кирила в Одесі. це капець! моєму обуренню немає меж. декілька годин загальнодержавний канал транслював ці псевдодуховні, а радше патерналістсько зверхні висловлювання представника іншої держави. так, саме держави, а не глави церковної організації. цілком зрозуміло, що візит Кирила носить політичний характер, а всі його "глагоління" про глобалізм і націоналізм (як загрозу всесвітньому благу)  просто шиті білими нитками. а чого вартує його вимога (!!??) перейменувати вул. Івана Мазепи на Лаврську! ну, звичайно, зараз це активно заперечується офіційною РПЦ, хоча сама інформація була озвучена прозвучала на засіданні Київради з питань і туризму із слів заступника глави КМДА Віталія Журавського. 

але найбільше вражає навіть не це. від прокремлівського клірика не доводиться очікувати нічого іншого. принижує реакція наших співгромадян, що заглядають в йому рота, ловлять кожне слово і милуються тій напускній доброчесності, сиплють під ноги пелюстки троянд і папороті неначе пророку, а потім їх же і збирають "на згадку" (бррррр, просто фетишизм якийсь).  схоже, стадний інстинк у нас на фоні нової влади просто процвітає. невже не зрозуміло, що церква московського патріархату разом зі своїм гастрольним патріархом - то лише ще один із важелів впливу на нашу державу - до того ж один з найпідступніших важелів, враховуючи українські православні традиції?

І дло цього додається контекст релігійної політики нового президента, який активно демонструє прихильність визначеній церкві. Таких явних перекосів у надто щемливому релігійному питання собі не дозволяв навіть Кучма. 

Мда, очевидко, Кирило стане у нас частим гостем. а за ним підтягнеться і "важка артилерія" у вигляді Лужкова (а донедавна був в Україні персоною нон-грата), який планує на днях прибути в Україну для святкування дня Військово-морського флоту Росії. Обурює все це, обурює  

 

Янукович президент тому що -


80%, 47 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

5%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

7%, 4 голоси

8%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Колючо-правдива віршоплюєчка - 3

  • 21.07.10, 19:14
Цю країну врятує не натовп,
Не казкар, не кобзар, не співець,
Не партійно-парламентський «тато»,
А  досвідчений, влучний стрілець.

Ви вгадали, Валерій Гнатюк podmig

Украина должна последовать примеру Грузии

  • 21.07.10, 10:08
Прочитав цікаву статтю і рекомендую. Погляд зі сторони виявляє деякі важливі "дрібнички" і разом з тим трохи пояснює, чому при сьогоднішній владі (та й при вчорашній ) ніяких позитивних змін нема.
Доречі, про негативні. Янукович підписав закон, по якому підприємці, що працюють по спрощенній системі, мусять платити в пенсійний фонд 350 грн. В місяць. Податкові канікули для малого бізнесу, так би мовити.

Стаття:
http://inosmi.ru/ukraine/20100720/161473332.html

Движение меньшинств в Восточной Европе.

http://blog.e-prikid.com.ua/wp-content/uploads/2009/07/israel.jpg
Гей-парад в Варшаве. Сексуальные меньшинства вышли на парад в столице Польши.



Зображення 23 з 1610


Митинг Партии Регионов. Национальные меньшинства вышли на митинг в столице Украины.

Есть-ли разница?

15%, 15 голосів

69%, 68 голосів

11%, 11 голосів

4%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Націоналіст

  • 20.07.10, 18:03
 Тут в коментарях до однієї замітки я написав, що націоналіст і патріот - два різних поняття. Для тих, хто цього не розуміє, пропоную прочитати вірш Валерія Гнатюка.
Отже, слово поету:

Я – націоналіст! Як може буть інакше ?
Я чую поклик роду, я чую крові глас,
Моя козацька кров клекоче і  пульсує, 
Я – воїн-гайдамака та лиш не свинопас.
Напівсвободи бути не повинно,
Напівлюбов – це тонуче судно.
Я народився тут, тут  виріс і змужнівся,
І що навколо є мені не все одно.
Лиш я в своїй  межі повинен керувати,
Я – автохтон своїх і неба і землі,
Моє  найперше слово і я тут бал справляю,
А не чужинські зайди, великі та  малі.
Повірте: я ні з ким не хочу воювати, 
Я доста бачив смерті і доста домовин,
Але я не дозволю, щоб мною попирались;
Я – гордий  та зухвалий своєї Неньки син.
Я прапор лише свій у небеса підношу,
І інтереси власні – це мій пріоритет.
Ні з ким я не торгую ні  гідністю, ні честю,
Повинні знати всі: не ржавий мій багнет.
Хіба я щось сказав, що зовсім неприйнятне?
Та так весь світ живе,  огляньтеся навкруг!
Себе найперше маєш любити й поважати;
Тоді ти  будеш рівний, тоді ти будеш друг.
Нерівним буть не хочу, не хочу бути меншим
Не хочу, щоб на мене зверху хтось дививсь.
Я хочу, щоб я  крикнув: "Агов, Я – Українець!”,
І, щоб мені чужинець з повагою  вклонивсь.
Тебе оця земля ростила та плекала,
Дала тобі і силу, і  славу, й віру, й хист:
Так підійми ж її ти велич попід хмари!
Ти  воїн України – ти націоналіст!


Валерій Гнатюк.

Хто сказав?

  • 19.07.10, 18:43
Хто сказав: з вовками жити –
Значить вовком вить
Хто сказав, що треба тільки
Лиш себе любить?
Хто збрехав: добро – це слабкість,
Істина в тіні,
Хто збрехав: згоріла Правда
В чорному вогні.
Хто прорік: нема кохання,
Тільки плоті хіть,
Хто прорік; що, як захочеш,
Так і можеш жить?
Хто  шипить, що наші душі
І серця малі. 
Хто шипить: чудес немає
Більш на землі?
Хто кричить: не бійся Бога,
У казки не вір!
Хто  навчає, що реальність –
Те, що бачить зір?
Хто лукавить: влада й  гроші –
Це наш ідеал,
Хто лукавить: недосяжний
Вічності причал.
Плюньте в очі, хто так каже!
Правда є завжди,
І вона лиш там панує,
Де блищать хрести.
Бог все бачить і все чує –
Небеса не сплять,
Кожному у повній мірі
Він за все воздасть.
Кожен має вільну волю:
Все, що хочеш сій!
Те пожнеш, що і посієш –
Вибір тільки твій.

Валерій Гнатюк.

Колобкіада

  • 17.07.10, 09:21
Написана ще за Кучми, на жаль актуальна досі. Літер багато, але хто час має, може і прочитає. Передаю слово поету:



 (ліро-епічна, героїко-трагічна,
фольклорно-лайлива філософська 
притча за мотивами народної
творчості)

У однім дрімучім лісі
на самісінькім узліссі
у землянці коло граба
жили-бли дід та баба.
Весь свій вік вони трудились
та й на хату не розжились,
звжди клято  працювали
але ніц з того не мали:
і не їли, і не пили
лише  податі платили.
Та до того доплатились, 
що із дулею лишились.
Вони кілька раз хотіли  
закрутить якеєсь діло:
чи карасиків  розводить,
чи копатися в городі,
чи картопельку саджать,
чи  свинятко годувать,
чи вирощувать теличку,
чи сапати полуничку,
чи пасок понапікать,
чи горілочки нагнать.
Але тільки щось почнуть, –
зразу здирники їх гнуть:
чи-то дозволу нема,
чи ліцензії  катма,
то узлісся те не ваше,
чи- то забагато паші.
Результат  завжди один:
ні в ворота, ні у тин,
ані в пузо, ані в рот – 
їм до сраки був народ.
Пусто у землянці стало,
ані хліба, ані сала,
ні капусти, ні грибочків,
ні солоних огірочків.
Все, що в лісі  назбирали,
все, що в полі наорали
в лісову казну пішло
наче  вітром геть змело.
Отакі були закони
тої лісової зони:
що не  день, то нову дань 
в лісовий беруть казан,
а, хто їсть із казана
баба з дідом і не зна.
Має зиск з тії казни
може й хтось, та не вони.
Та, щоб зовсім не пропасти 
Треба ж іноді, щось класти
хоч на зуб,  хоч на півзуба,
бо інакше вріжеш дуба.
От дід з бабою взялись,
по сусікам пошкреблись,
все з кутків повимітали,
з-попід ліжок  позгрібали,
з-попід лав поназбирали,
з підвіконня поздували:
звісно, смття – не харчі,
але хоч мовчи – кричи,
як нічого більш нема,
а надворі вже зима
то й за цю їду просту
слава і хвала Христу.
Баба в діжку все поклала,
трохи cолі пожбурляла,
ще й водички долила,
помісила, потовкла,
в пічку вкинула бігом, 
розвела вогонь з димком...
І спеклося щось таке,
поторочене, глевке:
не галушка, не млинець,
не пиріг, не буханець,
а такий собі хлібок –
підгорілий колобок.
Але в тій землянці-хаті
були й цьому дуже раді,
бо давно голодували,
місяць й рісочки не мали.
Баба з дідом помолились
і до столу поспішили.
Тільки-но зібрались сість,
щоб хоч трохи попоїсть 
– ляп! – сорока у вікно,
мов на голову лайно.
Ця сорока язиката,
безсоромна й дурнувата,
підлабузницька й брехлива,
геть продажна й нечестива
в лісі тім, мов крик в  пітьмі – 
вільна преса, тобто ЗМІ.
І скрекоче над вікном 
та  сорока їм обом:
"Прилетіла я до вас 
сповістить новий наказ.
Вийшов свіжий в нас декрет:
щоб поповнити бюджет,
колобки у кого є,
то нехай в казну здає!”
Баба з дідом здійнялись:
"Ну, а ми, що маєм  їсть?”
"Цього вже не знаю я, 
місія така моя:
 сповістить про це усіх!”
І по цьому слові – шмиг! – 
у вікно і „прощавай!”,
лише скрекіт на весь гай.
Баба з дідом зажурились,
аж за голови  схопились.
"Скільки ж можна нахабніти,
як теперечки нам жити?”
тут підскакує дідок:
"А пішов ти, колобок!
Та бодай ви всі вдавились,
пережерлись і зговілись!”
І пожбурив колобка
у вікно ще й з носака.
й  покотився колобок
повз галяву у лісок.
Котиться-біжить хлібець 
ген по лісу навпростець
без доріжки, без стежинки
крізь дубочки і  ялинки.
Лише пісеньку співає:
"Я – бюджет усього краю,
я –  народний харч-хлібок,
підгорілий колобок.
А без мене всім капець, 
ось який я молодець!”
Раптом хтось зашарудів – 
заєць виплигнув з  кущів,
і бігом до колобка:
"Це, що за мана така!
Хто ми є, куди біжим?
як не скажете, то з’їм!”
Слід відзначити на те:
зайчик  цілий був нардеп,
в тому лісі депутат,
сопливенький демократ,
поміркований центрист,
політичний онаніст.
Він то ніби й не урод,
і  кричить, що за народ,
і клянеться – патріот,
та про свій лиш дума  рот.
І хоч влада є – дарма,
як сміливості нема, 
та до діла як  доходить 
лапки вгору враз підводить.
Заєць – звісно ж, боягуз, 
сраколиз і слинотрус,
і трясеться перед тим,
хто в тім лісі править всім.
Але хвацький колобок
битий в тім’я і лобок
був завзятішим з бурлак,
і зайчиську мовить так:
"Може ти іще не знаєш,
я – бюджет усього  краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім капець,
ось який я молодець!
Так, що відступися в бік
поки писка не попік!”
Заєць, шкрябнувши хвоста,
Каже: "Справа не  проста, 
якщо так, тоді біжи,
Лишень трохи поспіши.
Вже тебе  заждались схоже,
ми ж побачимось ще може!”
Й покотився наш  хлібець 
ген по лісу навпростець,
без доріжки, без стежинки, 
крізь дубочки і ялинки.
Лише пісеньку співає: 
"Я – бюджет усього краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім  капець,
ось який я молодець!”
Як тут з хащі сірий вовк
розстелився наче шовк
перед нашим колобком,
і, підходячи бочком,
грізно  хижо загарчав:
"Фраєр, ша! Стоять! Бо – чав! – 
у моменті тут і  з’їм,
я бугор у лісі цім.”
Хоч і сірий мав він хвіст
перший був отам міністр.
Вовчик іще той варнак,
лобуряка з лобуряк.
Ніби й звався – моцний пан,
та насправді – бандюган, 
а в загальному –  лайдак,
розпальцьований мудак,
приблатований баклан,
балаганний уркаган.
Все по тюрмах пропадав,
вийшов і начальством став.
Лиш недавно втрапив в ліс,
з терикону щойно зліз.
Обібравши геть  украй
териконський славний край,
аж до лісу причвалав 
бо ще  тут не нахапав.
Але хвацький колобок
битий в тім’я і лобок
був  завзятішим з бурлак,
і вовчиську мовить так:
"Може ти іще не  знаєш,
я – бюджет усього краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім капець,
ось який я молодець!
Так, що  відступися вбік
поки писка не попік!”
Вовк почухав живота:
"Бляха, шняга непроста,
Як по ходу так діла,
не цинкуй на мене зла,
а  фугуй, куди котивсь,
щоб на стрілку не спізнивсь.
Ти, в натурі,  поспішай,
Стрілканемось ще. Бувай!”
Й покотився наш хлібець 
ген по лісу навпростець
без доріжки, без стежинки
крізь дубочки і  ялинки.
Лише пісеньку співає:
"Я – бюджет усього краю,
я –  народний харч-хлібок
підгорілий колобок.
А без мене всім капець
ось який я молодець!”
Аж тут з хащі хряск і рип,
і очиськами щось –  глип!–
Ведмедисько виповзає,
пазуриська простягає
– хап! – і  злапав колобка:
"Хто такий і путь яка
в тебе в нашім славнім лісі,
що шумиш, як вітер в стрісі?”
А до речі, той медвідь
був не просто  "круть” та "фіть”,
хоч і чорний, волохатий
та обрізаний пейсатий,
ще й пихатий і пархатий
в краю тім, як Крез багатий.
"Чуком” лише  прикривавсь,
щоб ніхто не здогадавсь,
та насправді був не "- чук”,
а злодюга і пиндюк.
Страховидлисько скупе,
що не вздріне, те й  гребе
у свою берлогу лише,
морду випас – ледве дише.
Теж  керманич був нівроку,
все собі кидав за щоку,
і закони так  приймав,
щоби вигоду лиш мав
в тому лісі тільки він,
ну і трохи лис один.
Але хвацький колобок
битий в тім’я і лобок
не  злякався ту потвору,
мужньо крикнув: "Лапи вгору!
Поклади бігом,  де взяв,
я по справах прямував,
може й ти іще не знаєш,
я –  бюджет усього краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім капець,
ось який я молодець!
Тільки вищиривсь
медвідь: "Ну, як так – котись чи їдь,
ти уже біля межі,
так,  що, друже, поспіши.
Не прощаюся нараз,
ще побачимось не раз.”
Й покотився наш хлібець 
ген по лісу навпростець 
без доріжки, без  стежинки
крізь дубочки і ялинки.
Лише пісеньку співає:
"Я –  бюджет усього краю,
я – народний харч-хлібок, 
підгорілий колобок.
А без мене всім капець,
ось який я молодець!”
Та недовго  прокотивсь,
на галяві опинивсь.
Та галява лісова
там була, як  центрова,
чи то пуп, а чи зіниця,
власне кажучи, - столиця.
Тут була уся казна
того лісу, чи хто зна?
Мо’ й не вся, ще десь інак,
але тут сидів вожак.
Рудомордий хитрий біс
чи то сука, чи то лис,
чи скажений злий собака,
чи брутальний харцизяка,
чи москаль, а чи  жидяра –
вічно п’яна нечупара.
Правив він падлюка всім, 
що  було у лісі тім.
"Правив” – слово лиш одно, 
він давно завів в  лайно 
і той ліс і всіх, хто там.
Скурвий син розвів бедлам:
все майно попропивав,
все добро пороздавав,
навіть море – й те  продав,
мабуть, добре з того мав.
Всі багатства того лісу
геть  розстринькав к чорту-бісу.
Сраки лише лизькать вмів
вожакам зо  всіх лісів,
про народ же свій не дбав,
сам лиш дудлив, жер і спав.
Та навколо себе так
нарозводив посіпак,
що й не міг прогодувать
всенький ліс такую рать.
Дармоїд на посіпаці,
зла псяюха на собаці,
на  потворі ще й тварюка,
на свинюці ще й звірюка.
І усі, щось хочуть  жерти
та не так, щоб не померти,
а щоб жити не тужити 
і  потрішечки товстіти.
Отакий був рудимент – 
того лісу президент.
Зиркнув він на колобка, 
пальцем поманив злегка:
"Ну, нарешті, ось і ти,
то мерщій котись сюди,
бо зовсім пуста казна!”,
і зняв кришку з  казана.
Думав хвацький колобок
битий в тім’я і лобок
свою  пісеньку співать,
як рудий за бока – хвать – ,
і шпурнув до казанка
харч народний – колобка.
Зверху кришкою накрив,
щоб,  бува, втекти не смів,
й загорланив на весь ліс:
"Гей, братва!  Ходімте їсть,
є в нас свіжий колобок,
хоч горілий – все ж хлібок!”
Й почала з усіх усюд
на страшний мов бігти суд,
з нетрів, хащів,  нір, берлог,
лігов, ліжбищ, перелог
всяка різна звірина,
волохата і страшна:
заєць, вовк, ведмідь, кабан,
лось, осел, козел, баран,
миша, тхір, єнот, борсук,
білка, кріт, їжак, пацюк.
Різних шкур, порід, мастей
назбігалося гостей:
і зелені, й комуністи,
і перпісти, і центристи,
яблунівці, й демократи,
і есдеки, і кастрати,
і  п’ятсот разів народні – 
в Бога блазні великодні.
І великі, і  дрібненькі ,
І худющі, і товстенькі,
І в погонах, і без них,
І  пихаті, і без пих;
ген зі всього лісу їх
 назбігалось сук отих,
та бігом до казанка,
й нумо рвати колобка
пазурами з всіх боків
і зубами до зубів.
Скільки ж там отого діла:
за хвилину й не лишили
навіть крихти з колобка – 
от оказія яка.
Й задоволені регочуть:
"Ми  іще поїсти хочем!
Чуєш, Лисе? Дай указ,
колобкам такий наказ:
хто ще є, то всі в казну!”
Лис проплямкав: "Та писну,
дайте чистий  лиш папір,
й окуляри – вправить зір”.
Отакий у лісі тім 
був  тварюкам рай усім.
Звірині – харчі й казна,
людям – лиш біда одна.
Баба з дідом голодують,
а звірюки аж жирують,
бо такий там вітер дме:
хто працює, той не йме, 
має лише ледацюга,
владне бидло й сволоцюга.
А народ собі живе,
мозолі й надалі рве,
по горищах, щось згрібає,
щось у погребах збирає – 
й далі колобки пече.
А худоба лиш січе,
де є в кого колобок,
щоби – хвать! – і на зубок.
Буде так, скажу я  вам,
звжди клятий той бедлам,
доки люта звірина
пануватиме  одна.
От коли прийде людина – 
то й настане світла днина.
Треба лісу лісника,
газду та провідника:
не брехливого профана,
не  тупого горлопана,
не бандюгу-канібала,
не іуду-ліберала,
а  героя-козака,
патріота-вояка,
щоб на шабельці приніс
щастя-долю в рідний ліс,
по заслугам всім воздав,
звірину повимітав – 
і  тоді настане лад.
Замість лісу дивний сад.
Ось і казочці кінець,
хто вподобав – молодець!
А хто ні – той не людина,
а один із "тих” –   звірина.

Валерій Гнатюк