Зараз ряд політичних сил, як в Україні так і за її межами, зацікавлені у розколі нашої держави.

Економіка, інформаційний простір, мова, релігія, культура, історія – це невеликий перелік, яким намагаються користуватися антиукраїнські сили, практично, щодня.

З органів влади поступово витісняються патріотично налаштовані політики. Влада оновлюється за принципом: гроші, або родинні зв’язки. Засоби масової інформації міцно «обробляють» молодь русифікацією. Україна перетворюється на космополітичну державу.

Крім того, олігархи на стільки тримають у руках економіку, що молодим людям, практично, не можливо без стартового капіталу розпочати власну справу. Розчарована частина молоді працює за копійки на панів. А ті жирують.

Гине українське село. Відсутність сучасного житла та роботи з гідною заробітною платнею змушує селян емігрувати у міста, або за рубіж.

Така гірка картина навіює на те, що в Україні неминуча чергова революція. Цього разу соціальна. Звісно, вона може підірвати і так слабкий суверенітет нашої держави. Але коли вона наступить, то в той момент про це ніхто не буде думати. Цим, звісно, захочуть скористатися зовнішні вороги України, щоб пошматувати нашу державу на дві, а то і три, частини.

Цього не можна допустити! Всі, хто живе в цій країні, має об’єднатися заради власного дому – України. Будувати нову Україну мають нові, незаангажовані, молоді і енергійні люди. Настав час об’єднуватися заради майбутнього!

- на сайт, який мені не просто подобається, а й який вже тривалий час став частиною мого життя. Мова йде про сайт «Майдан»: www.maidan.org.ua

Якщо Ви ще жодного разу його не відвідували, то спочатку він може здатися Вам черговим заполітизованим проектом. Але це далеко не так.

Пройдіться уважно по всіх його розділах та проаналізуйте їх. Якщо у Вас вистачить терпіння, то, навіть, «неозброєним оком» Ви побачите, що головна місія «Майдану» - боротися з наволоччю, яка пробирається до різних щаблів влади і підтримувати те, що дає розвиток суспільству.

«Майданівці» - це величезна команда людей, яка мешкає в різних регіонах України, а також далеко за її межами. Головним рушієм нашої команди – є любов до рідного краю. Наша зброя – це слово. Наша міць – наша єдність.

На сайті www.i.ua ми взялися знайти і об’єднати тих, хто був тут поодинці. Вони мали надію, що знайдуть своїх однодумців, або однодумці знайдуть їх. Вони мріяли об’єднатися заради ідеї – почати щось робити для СВОЄЇ КРАЇНИ. І от – сталося!

Ми прийшли на www.i.ua і відразу почали тут шукати патріотично налаштованих людей. І виявилося, що вони тут є. Ми почали писати блоги, в яких закликали інших блогерів ДО ЄДНАННЯ. І от ми бачимо результат – наші однодумці почали масово об’єднуватися в співтоваристві «Ми любимо тебе, Україно!».

Сьогодні наше співтовариство робить перші кроки. Думаю, що вже найближчим часом ми зможемо не тільки обговорювати найважливіші проблеми сьогодення та події, які відбуваються в НАШІЙ КРАЇНІ, але й масово почнемо долучатися до процесів державотворення.

Сподіваюся, що за місяць-два ми створимо мережу, яка буде представлена всіма областями України. Тож, шановні блогери на www.i.ua, долучайтеся самі та залучайте своїх друзів до нашої команди. Думаю, що разом ми створимо команду, яка буде відомою далеко за межами цього сайту.

З повагою та найкращими побажаннями, Тарас Токар.

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Подивімося на деякі найцікавіші тексти.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжет них творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. В своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

Джерело: Вікіпедія.

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле крив,
Ляхи, уніати
Налітають,— нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!»
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділися? Згоріло
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують.
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії,—
Така ваша доля!
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі
Б'ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи -
Наше безголов'я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров'я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду,—
Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,—
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».

Тарас ШЕВЧЕНКО
[6 листопада 1838,
С.-Петербург]

Днями трудовий колектив Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного звернувся до правоохоронних органів з проханням припинити дестабілізацію роботи їхнього закладу.

Колектив бібліотеки стурбований активізацією дій так званих власників приміщення, в якому знаходиться бібліотека. Громадяни О.Павлюченко та О.Буянкін в супроводі незнайомих осіб відвідують заклад, ведуть себе зухвало і зверхньо, вільно пересуваються приміщенням, не питаючи дозволу працівників.

При кожному відвідуванні бібліотеки громадяни О.Павлюченко і О.Буянкін погрожували, що бібліотека буде знаходитися тут лише до кінця навчального року, а потім вони виставлять охорону і не пускатимуть до робочих місць її працівників.

У заяві говориться про те, що приміщення бібліотеки є спірним, оскільки право власності на нього і питання дійсності договору купівлі-продажу оскаржується в судах і до остаточного винесення вердикту суду перебування в ньому бібліотеки є законним.

Колектив бібліотеки просить прокурора Полтавської області Віктора Войцишена, начальника Головного управління МВС України в Полтавській області Михайла Цимбалюка та начальника управління Служби безпеки України по Полтавській області Петра Хоменка вплинути на громадян Павлюченка О.П. і Буянкіна О.К., щоб вони не дестабілізували роботу бібліотеки, а також вжити відповідних заходів з метою недопущення силового захоплення бібліотеки, - говориться у заяві.

http://maidan.org.ua/static/news/2007/1204878384.html

Депутатська група «Народна самооборона» звертається до Секретаріату Президента та уряду припинити "публічні і підкилимні взаємопоборювання", що несуть загрозу єдності коаліції.

Про це йдеться у переданій УНІАН заяві депутатської групи «Народна самооборона» щодо парламентської кризи в Україні.

Народні депутати групи «Народна самооборона» фракції НУ-НС заявляють, що парламентаризм в Україні та єдність демократичних сил знаходяться під загрозою.

"Другий місяць робота Верховної Ради України паралізована. Штучно створена Партією регіонів парламентська криза викликана її небажанням і нездатністю перебувати у цивілізованій опозиції. Деструктивні дії Партії регіонів під надуманим приводом боротьби проти НАТО насправді мають на меті будь-якою ціною зруйнувати коаліцію БЮТ - НУ-НС і повернутися до влади", - йдеться у заяві.

На переконання депутатів "Народної самооборони", це не мало б жодних наслідків, "якби опозиція не мала союзників серед окремих високопоставлених владних чиновників, які продовжують плести інтриги, намагаючись зліпити новий різновид так званої «широкої» коаліції". По суті, вважають автори заяви, "мають місце ознаки змови, метою якої є ревізія волі виборців і досягнення чергової закулісної домовленості олігархічних еліт". Останнім часом цій меті, як вважають в "Народній самообороні", об’єктивно, сприяє позиція голови Верховної Ради, "чия пасивність і небажання вести пленарні засідання ставлять ситуацію на грань колапсу".

Як підкреслюється в заяві, "наслідком цих скоординованих дій є не тільки відсутність так необхідної сьогодні законодавчої роботи, а й знищення парламенту як складової частини влади в Україні".

У "Народній самообороні" зазначають, що Верховна Рада невідворотно наближається до 30-денного терміну бездіяльності, настання якого неминуче ставить її у напівлегітимне існування, робить заручницею зовнішніх рішень щодо її подальшого існування, чи власного рішення про саморозпуск.

Як наголошують депутати "Народної самооборони", "така безвідповідальна і деструктивна політика Партії регіонів та тих, хто їй підігрує, може вдруге поставити Україну на межу дострокових парламентських виборів". Водночас, на переконання авторів заяви, "ці вибори сьогодні не мають нічого спільного з інтересами переважної більшості наших громадян, які уже двічі після помаранчевої революції - у 2006-му та 2007-му роках - підтверджували свій демократичний вибір".

У "Народній самообороні" впевнені, що перевибори означатимуть чергову напругу в суспільстві, "дадуть в руки окремих авантюрних політиків можливість для суб’єктивних авторитарних і навіть неконституційних дій". На думку авторів заяви, "мета архітекторів дострокових виборів - переформатувати коаліцію в своїх інтересах".

При цьому в "Народній самообороні" звертають увагу, що "всі ці події в парламенті відбуваються на фоні взаємних інформаційних уколів між Секретаріатом Президента і урядом, взаємного обміну телеграмами і звинуваченнями, що лише надихає парламентську опозицію на активізацію своїх дій". Автори заяви також вважають невипадковим, що саме на цей період припав "безпрецедентний тиск на нашу державу з боку Росії у газовому питанні". "Наш східний сусід, керуючись власними геополітичними інтересами, використовує слабкість української влади і протиріччя серед лідерів демократичної коаліції для утримання України в зоні залежності від себе", йдеться в заяві.

У зв’язку з цим депутати "Народної самооборони" заявляють, що владна демократична еліта просто зобов’язана у цьому важливому для України питанні зайняти консолідовану позицію і керуватись національними, а не корпоративними чи особистими інтересами.

«Народна Самооборона» підтверджує свою принципову позицію на негайне відновлення повноцінної роботи Верховної Ради України і вважаємо, за таких умов коаліція демократичних сил має всі можливості показати роботу в інтересах суспільства.

Автори заяви закликають Президент України, уряд, фракції демократичної коаліції до єдності і спільних дій з метою реалізації ідей і завдань, проголошених на Майдані.

Джерело: УНІАН.

У будь якому випадку бажано пояснити: чому?

Бачу це з нашого співтовариства «Ми любимо тебе, Україно!» Кількість учасників росте вже щодня. Рейтинг також. Тож долучайтеся і Ви. Воно знаходиться тут: http://blog.i.ua/community/662/ Якщо Ви не знаєте, як це робиться, а маєте бажання долучитися, то подавайте заявки на вступ тут – нижче у коментарях.

Єднаймося!

Михаил А, для «Главреда»
27.02.08 // 16:59

Мелкой буржуазии сейчас нужен порядок по типу гетьмана Скоропадского. Чтоб был гетман, была еда в Киеве и немецкие войска, которые бы поддерживали порядок. Отсюда это стремление в НАТО. Жажда порядка, который никак не навести своими силами.
 
Вводный комментарий Юрия Романенко: Данная статья, является развернутым комментарием на моем блоге на статью «Они доfuckались». Мне кажется, что этот материал содержит много справедливых и адекватных замечаний относительно политического момента, а также способен развить дискуссию, которую мы начали на «Главреде». Сохраняю стилистику автора, с минимальными правками.

Пролетариат интересуется политикой с целью развлечения, для него и создается шустер-шоу. Пролетариат не имеет собственного интереса, он продажен по своей сути, он покупается за гречку на выборах. Именно от него мы и слышим слово «Нужен порядок!». Именно пролетарий – жаждет порядка и ясности. Потому что он успел натерпеться за 17 лет от беспорядка. Именно с упорядоченность пролетарий связывает надежду на улучшение жизни.

Средний же класс интересуется политикой с прагматической точки зрения. Поскольку перемены в политике могут отразиться на его имущественном положении. И средний класс порядка не жаждет. Вернее жаждет, но несколько иного. Надеюсь, вы читали книгу «Ненасильственное сопротивление». Задумывались ли Вы, почему описанные технологии прошли в Украине и не прошли в Иране?

Мы видим, что устремления пролетариата и среднего класса диаметрально противоположны. Тогда как пролетариат жаждет упорядоченного структурированного общества, то средний класс жаждет продолжения кучмизма. Потому что средний класс зародился, поднялся в условиях кучмизма и он функционирует по правилам кучмизма.

Средний класс, кто он? Это авто владельцы (вы не задумывались, кто и почему назвал автобусы паровозами и быдловозами? Кто и кого хотел этим унизить?). Это чиновничество среднего звена всех мастей, которое сосет кровь из пролетариата. Наконец, это работодатели всех мастей. Я проанализировал много статей относительно проблематики отношений работодателя и наемного рабочего. Проблема оказалась проста. Просто работодатель в Украине воспринимает рабочего как раба, который должен пахать за копейки. Причем сам работодатель меняем машины и кутит в ресторанах. Он (работодатель) не сопоставляет даже эти две вещи в своем мозгу. Он считает рабочего существом низшего порядка. И ему нужен «кучмистский» порядок, который бы позволил прессовать невозбранно наемного рабочего, ему нужна жандармерия, которая бы принуждала рабочего вкалывать за копейки. Существует разница в психологии т.н. «среднего класса» и пролетария.

Вот вам простой факт: почему в Европе мне уступала дорогу любая машина на зебре, а в Украине меня не пропускают даже на зеленый свет? Неужели в этом виноват Кучма или Ющенко или подразделение «Кобра»? Нет. Виноват водила-хам, который не считает меня за ровню себе. Поэтому в принципе я не пойду бороться за эту страну. Потому что, в том числе, я не хочу бороться за благополучие этих хамов.

Еще простой пример: электронные карточки на бензин в Иране – чтоб не воровали бензин и не везли контрабандой в Пакистан. Вот тебе карточка, лимит 100 литров топлива в месяц. Вам нужен такой порядок? Или массовое переоборудование авто под газ в том же Иране – чтоб людей травили меньше. Вы же первый против этого запротестуете.

Вы сказали, что нужен Вождь. А быть вождем подразумевает личную скромность. Вспомните, серый френч и стоптаные ботинки Сталина. Или великого Аятоллу, который прожил до конца жизни в съемной квартире на окраине Тегерана. В то время, как в Украине, которая является исторически страной мелкобуржуазной, скромность или же откровенная незаинтересованность в приобретении бытовых благ считается признаком глупости и непрактичности. Для вождя, вставшего у кормила страны, необходимо самоотречение. А в Украине скромность и самоотречение считается синонимом глупости. Не может понять скромности человек, который кладет жизнь на покупку нового телевизора, мобилки или авто. Поэтому Вождь на Украине не появится. У нас принципиально антивождистское общество. Мелкобуржуазное.

Хотя такое общество в принципе может быть очень тоталитарным. Это будет тоталитария горизонтального типа. Жесточайший гнет мелкого работодателя, мелкого чиновника, врача, школьного учителя и завуча, профессора в вузе. У нас процветает тоталитарный гнет мелкой буржуазии. Ведь именно у нас возникла поговорка «мелкий начальник – страшней сатаны». И диктатура мелкобуржуазного мировоззрения не менее тоталитарна, чем фашистская. Это не кортеж Кучмы или Ющенко устраивает каждое утро пробки на трассе. Это мелкая буржуазия, которая самодовольно прет на своих авто, с удовольствием дыша выхлопными газами. Могу сказать, что, по моему мнению, именно мелкая буржуазия грабит бедняков. Вследствие этого, порядок как таковой на Украину приходил исключительно извне. Литовцы, поляки, русские войска, кайзеровские войска. Мелкой буржуазии сейчас нужен порядок по типу гетмана Скоропадского. Чтоб был гетман, была еда в Киеве и немецкие войска, которые бы поддерживали порядок. Отсюда это стремление в НАТО. Жажда порядка, который никак не навести своими силами. Вот когда будут ездить ночные патрули, и комендантский час, и продразверстка деревень и расправы над непокорным нерыночным быдлом – тогда наступит ожидаемый мелкой буржуазией порядок.

Мы видим, что собрать воедино пролетариат и средний класс невозможно из-за кардинально противоположных устремлений. И их собрали воедино на отрицании. Людям внушили, что Кучма у них отобрал. Проклятый, отобрал свободу выбора. Что это такое и зачем оно нужно, никто не понимал. Но отобрать у украинца что-либо невозможно! Все кинулись возвращать отобранное. Плюс всем пообещали, что всем станет лучше. Как? А станет и все! Под «лучше» каждый понимал свое: рабочие – социализм, работодатели – неолиберализм и возможность прессовать рабочих. Все вместе боролись, но каждый за свое.

И, возвращаясь, к борьбе. Борьба крупного масштаба также не возможна без жертвы и самоотречения. Кто пожертвует хоть гривну, не говоря о более весомо вкладе? Думаете вру? Читал в документах, что Киев с десятками тысяч офицеров дал около 2000 добровольцев в Белую армию. Это закономерный результат мелкобуржуазного украинского общества. И очевидно, здесь ответ на мой вопрос. Никому не нужна политическая мысль сегодня в Украине!

Каждый имеет в своей голове мысли о том, какая политика ему нужна. Мысли эти простые, житейские, больше похожие на набор программных лозунгов. Но только пока неудобно их озвучить в голос. Неудобно и опасно сказать владельцу крутого джипа «придет время и тебя раскулачим, буржуй!», зато владелец может сказать уже сейчас «Будете пахать на нас быдло, работяги и не пикнете!». Вот вам и вся политическая мысль.