Молодь Львівщини

04.04.2017

 

4 квітня відзначають Міжнародний день інтернету!
Символічним є те, що дата святкування дня інтернету (4.04) схожа на помилку HTTP 404.
Також 4 квітня 2004 року офіційно було запущено україномовний інтерфейс нашої Вікіпедії.

 

Долучайтеся до флеш-мобу “Тризуб це Україна“ (“Trident is Ukraine“), учасником якого може стати кожен, хто підтримує Україну.

Основною метою флеш-мобу є поширення поінформованості закордонної спільноти стосовно українських національних символів.


https://www.facebook.com/molodlviv/photos/a.1303123556444601.1073741828.1290812664342357/1315750678515222/?type=3&theater

Історія одного штату: як хитрий дядько Сем російського ведмедя надурив
   
 

Хитрий дядяко Сем

30 березня виповнилося точнісінько 150 років з того моменту, як Російська імперія продала свою колонію, Аляску, Сполученим Штатам Америки. Це був, певно, найдурніший російський гешефт, якого уклали за одну-єдину ніч.

Колись давно, як той казав, "за царя Гороха, коли землі було трохи, та за царя Панька, як була земля тонка", були часи в Америці, коли кандидатів на посаду президента насправді перевіряли на відповідність посаді. Поважна комісія вивчала риси характеру, а претенденти мали проходити інтерв‘ю, ніби кандидати на роботу в якійсь фірмі – доводити знання про свою країну та про навколишній світ, аби мати змогу бодай отримати шанс стати лідером нації.

Екс-губернаторка Аляски та кандидатка від Республіканської партії на посаду віце-президента на виборах 2008 року, Сара Пейлін, також мала складати такий іспит. На питання, які знання вона має, аби, скажімо, мати справу з Росією, пані політик з американської "Далекої Півночі" відповіда:

Росіяни – наші найближчі сусіди, з Аляски Росію можна побачити неозброєним оком.

Великого знання зовнішньої політики ця відповідь в собі, звичайно, не несе, але правда в ній є: Росія та Америка блимають одна на одну через Берингову протоку, а відстань між російським островом Великий Діомед та американським островом Малий Діомед – лише чотири кілометри.

І справді, ніде, принаймні, в історичному розрізі, зв‘язки між Сполученими Штатами та Росією не є такими тісними, як в 49-му штаті. Тому що Аляска була колись російським форпостом в Новому Світі та належала протягом більш ніж століття до Російської Імперії.

Втім, 150 років тому, 30 березня 1867 року, Росія продала свою колонію на американському континенті Америці. О четвертій ранку, в суботу, міністр закордонних справ САСШ Вільям Сьюард та російський посол Едуард фон Штоккель, після безсонної ночі, проведеної в переговорах, домовилися про ціну. Чек американської скарбниці (тобто, міністерства фінансів), якого передали царю, містив суму 7,2 мільйони доларів – це зараз десь близько 120 мільйонів. Дрібничка тай годі.



Переговори між США і Росією щодо продажу Аляски / Архівне фото

За рибу – гроші

Що ж придбали Сполучені Штати за таку жалюгідну, навіть за тодішніми мірками, суму?

Штат Аляска займає більш, ніж шосту частину США – близько 1,7 з 9,8 млн квадратних кілометрів. Водночас, в цьому найбільшому в світі ексклаві живуть лише трохи більше, ніж 710 тисяч людей (для порівняння – в усіх Сполучених Штатах проживають близько 323 млн людей). Сьогодні Росія та Америка розділені морем, а якби цар не продав Аляску (яку тоді називали "російською Америкою"), то Росія (або ж СРСР) мала б спільного сухопутного кордону з Канадою, та ще й величенького – 2477 кілометрів. Певно, тримала б там військові бази, морські порти чи навіть ядерні ракети...

У ті часи газета The New York Times писала, що перемовини про продаж Аляски тривали лишень 5 годин, після чого Сьюард та фон Штоккель поїхали до Білого дому та поклали угоду на стіл президентові Ендрю Джонсону. Він підписав її того ж дня, точніше – опів на третю, а вже ввечері угода була доправлена до Сенату. Ну, американці таки вміють швидко обертатися, коли мова заходить про вигідні гешефти, чи не так?

Узбережжя Аляски було відкрите близько ста років до продажу, в 1741 році, славетним данським мандрівником Вітусом Берінгом, який його й наніс на географічну мапу. Його ім‘ям назвали протоку, яка відокремлює Америку від Азії. Експедиція Беринга була споряджена на завдання та коштом Російської імперії, таким чином, після відкриття цієї землі та встановлення, що вона не має сухопутного сполучення з Азією, вона стала належати Росії.

Валіза без ручки

Вже за чотири роки потому до Аляски в пошуках звірячого хутра прибули перші російські мисливці-промисловики. Щоправда, сперш вони обмежували свої походи Алеутськими островами, але в 1783 році вони вже заснували перше постійне поселення на американському континенті. В 1799 році цар Павєл Перший надав Російсько-Американській компанії виключну торгову монополію в Алясці.

Проте, справжній інтерес до цієї землі в росіян так і не прокинувся. Пушний бум тривав недовго: пушні тварини, перш за все – морські котики, були просто варварськи винищені, після чого кількість мисливців скоротилася хіба ж не до одиниць, а кількість поселенців не зросла. Навіть в найліпші часи там жило не більш ніж 800 осіб: мисливців за хутром, трапперів... а також православних попів-місіонерів, які навертали туземців-алеутів та ескімосів до рук РПЦ (до речі, російський православний діоцез на Алясці існує й досі, до нього належать майже 50 тисяч вірян).

До далекої колонії просто ніхто не хотів їхати. Подорож туди з Санкт-Петербургу тривала більш, ніж півроку – все одно, чи доводилось плисти повз мис Горн чи повз мис Доброї Надії. Таким чином, постачання колонії виявилося буквально "золотим", а зиск з хутра не міг його повністю виправдати.

Наприкінці 1850-х років інтерес до Аляски в російських можновладців повністю пропав, та й кошти скінчилися. Росія щойно програла Кримську війну союзу Великої Британії, Франції та Османської імперії і саме цей конфлікт продемонстрував стратегічну вразливість Аляски: росіяни просто ніколи не змогли б захистити таку віддалену територію, якби тодішня морська супердержава, Британія, захотіла б її анексувати. До того ж, після тієї війни Росія доконче потребувала грошей. Тому, з дозволу царя, його дипломати в 1859 році таємно виставили ту "валізу без ручки" на продаж.

Зараз Аляска не лише промислова територія, але й туристичний рай

Британці від цієї пропозиції просто відмахнулися, а от в Вашингтоні нею зацікавились. В ті часи між Вашингтоном та Санкт-Петербургом існувало те, про що, певно, донедавна мріяв Дональд Трамп: грунтовна згода в важливих стратегічних питаннях, одним з яких була спільна уява про Велику Британію, як про суперницю. Тому росіяни не вельми й засмутилися відмовою Сполученого Королівства придбати Аляску: вони так чи інак ліпш хотіли б мати сусідами на своєму Далекому Сході не гордих бритів, а веселих ковбоїв, тож залюбки відгородилися від Британської Канади новими сусідами – американцями. На ті часи таке рішення взагалі вважалось наймудрішим, стратегічно вигідним: поставити між собою та сильними британцями "дурних янкі", які, мовляв, повелися на ту дику, нікому не принагідну територію, мов той віслюк на моркву.

Експансіоністи ж в Америці, в свою чергу, мріяли про єдине американське узбережжя від Сан-Дієго аж до самого Полярного кола. Щоправда, ці мрії зійшли нанівець з початком Громадянської війни в США (1861), але по її закінченню вони знову ожили. Позаяк росіяни, як вже було зазначено, терміново потребували грошей (вони їх потребують й досьогодні, але через власну загарбницьку поведінку та запроваджені через неї санкції їм вже ніхто їх не дає), цар Олександр Другий в 1866 році надіслав фон Штоккеля до Вашингтону з пропозицією про продаж Аляски. Історичні документи зазначають, що початкова ціна становила взагалі лише п‘ять мільйонів доларів, але вправний царський гендляр "докрутив" її до семи. А міністр Сьюард, сам – затятий експансіоніст, вже з власної щедрості докинув ще 200 тисяч, аби партнер "не передумав".
"Нє валяй дурака, Амєріка!"

Щоправда, за таке чудове надбання американці своєму Держсекретареві дякувати не поквапились. Навпаки – вони підняли його на кпини. Преса назвала угоду "Сьюардовим льодяником", а деякі газети – так і взагалі, "Сьюардовою дурістю". Журналісти та, як би зараз сказали, експерти заходилися лаяти уряд за дурне розтринькування мільйонів – тому що економічна перспектива щойно придбаного величезного регіону, на їх професійну думку, дорівнювала нулю.

Про велетенські поклади аляскінської нафти тоді ще ніхто не здогадувався. Про золото – теж. Єдину користь з Аляски вбачали лише в якості зручної бази... для китобоїв. Ну, й, звичайно, в якості стратегічного військового плацдарму. Тому та ж New York Times 7 квітня 1867 року писала з цього приводу: "Насправді, проти того, аби отримати у власність цю велику територію, яка досі називалась Російською Америкою, нема сенсу заперечувати". Таким чином, вважала газета, можна відвернути загрозу того, що Велика Британія опанує всім тихоокеанським узбережжям на північ від США. За два дні, 9 квітня, Сенат схвалив цю угоду переважною більшістю голосів.

18 жовтня 1867 року росіяни покинули поселення Сітку, яке вважалось на той час своєрідною столицею колонії. Прапора з двоглавим орлом було знято, а на його місці замайорів Stars and Stripes, у супроводі гарматного салюту американських військових кораблів на рейді.

І це, власне, на довгий час й стало найбільшою подією в житті Аляски. Кількість жителів Сітки протягом кількох років скоротилася з 2,5 тисяч до пари сотень. Лише в 1896 році, з початком "золотої лихоманки" на Клондайку, до Аляски почали повертатися люди – протягом одного лише року сюди приїхали більш ніж 100 тисяч осіб, всі – в погоні за золотом та дурними грошима. Щоправда, через це вони не розселялись по всій території, а, діставшись портів на південно-західному узбережжі, вирушали навпростець до Клондайку, до канадського кордону.

Більш ніщо в Алясці їх не цікавило. Вона то перебувала під управлінням військових, то – під управлінням міністерства фінансів, а згодом – під управлінням знову ж таки військових, але вже моряків. В 1912 році Аляска отримала статус території США, її в Конгресі став репрезентувати власний конгресмен. Справжню стратегічну цінність Аляски американці збагнули лише під час Другої Світової війни, коли їм довелося великою кров‘ю звільняти від японців Алеутські острови. Після 1945 року почалась Холодна війна. Військові бази на Далекій Півночі стали найближчими до росіян, які встигли перетворитись із союзників на затятих ворогів.


"Кримнаші" мріють про повернення Аляски

І саме на ці часи припадають перші спроби перетворити Аляску на повноправний американський штат. Але це вдалося лише після того, як в середині 1950-х років тут, на захід від Анкориджу, були знайдені перші великі поклади нафти. 3 січня 1959 року колишня Російська Америка була офіційно визнана 49-м американським штатом, найбільшим за територією й найменшим за щільністю населення. Щоправда, й це визнання не дало поштовху для справжнього розквіту. Економічний бум розпочався лише після 1968 року, коли на 70-й паралелі (тобто, в 400 кілометрах північніше Полярного кола!) були знайдені поклади нафти, які були визнані найбільшими в США. Аляска з найбіднішого американського штату стрімко перетворилася на чи не найбагатший – разом з усіма своїми жителями, тому що уряд Аляски заснував окремий фонд, так званий Permanent Fund, який фінансується з доходів від видобутку нафти, "важить" наразі 55 мільярдів доларів та з 1976 року сплачує кожному жителю Аляски дивіденди. Наприклад, в 2015 році аляскінці отримали більш ніж 2000 доларів кожен – просто за те, що там живуть. Навряд чи хтось ще назве цю територію сьогодні "Сьюардовою дурістю"...

Й, можливо, саме тому нині російські націоналісти відкрито мріють про повернення "Російської Америки". Вони теж вважають Аляску "дурістю", але не Сьюарда, а Олександра Другого, вони шаленіють від відомої пісні групи "Любе" про "отдавай-ка родімую взад", а їх аргументація, чому Аляска має належати Росії, нагадує аргументацію арабів-палестинців, які бажають повернути собі землі, продані колись євреям: ми, мовляв, продавали задешево безплідні солончаки та торфяні болота, а хитрі євреї нас надурили та зробили ці землі плодючими та цінними. Тож тепер нехай повертають.

Щоправда, улюблений співак Путіна – Микола Расторгуєв, який співає росіянам свої ультрапатріотичні пісні, живучи в німецькому Баден-Бадені, може вимагати повернення Аляски, як той казав, хоч до бабиного весілля. Це ж вам не Крим, якого можна відібрати в ослабленого сусіда та проголосити "скрєпним" та "ісконним". Американці трохи сильніші за українців: напасникові можуть і довбешку відкрутити. Тому, коли самого Путіна два роки тому під час його традиційної телевізійної прес-конференції спитали – мовляв, чи нема конкретних планів "повернути Аляску Росії"? – він замахав руками: "Нащо вам та Аляска?". Й справді – нащо?

Автор: Борис Немировский
http://24tv.ua/ru/istoriya_odnogo_shtatu_yak_dyadko_sem_rosiyskogo_vedmedya_naduriv_n800316

Порошенко вважає, що війна та загроза з РФ зберігатимуться й надалі для України.

Війна 12:11, 31 березня 2017



Президент Петро Порошенко заявляє, що війна та російська військова загроза збережуться для України на тривалу перспективу.

Про це глава держави повідомив під час церемонії випуску слухачів оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівнів підготовки Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, що відбувалась у Міноборони.
 
За час російської агресії загинули 2608 українських військових - Порошенко

"Війна та російська військова загроза на тривалу перспективу вимагають дедалі більшої кількості кваліфікованих кадрів", - наголосив Порошенко. "Досвід боїв, які з честю пройшли Збройні Сили України, відбиваючи російську агресію, доводить, що центральною фігурою у сучасному бою був і залишається добре підготовлений і добре навчений офіцер-керівник, і саме від його компетентності, професіоналізму та патріотизму залежить результат, залежить перемога, залежать життя воїнів", - додав президент.

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/war/1852421-viyna-ta-rosiyska-viyskova-zagroza-zberejutsya-dlya-ukrajini-na-trivalu-perspektivu-poroshenko.html

БГ: Si vis pacem, para bellum (лат. «якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни»)

Військові – Герої України звернулися до Президента з проханням відновити військові суди

31 березня 2017 року

Президент Петро Порошенко зустрівся з військовослужбовцями Героями України – учасниками антитерористичної операції, які були присутні на церемонії випуску слухачів Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського – старшим лейтенантом Василем Божком, майором Ігорем Герасименком, капітаном Володимиром Гринюком, підполковником Василем Зубаничем, генерал-майором Андрієм Ковальчуком, майором Євгеном Межевікіним, майором Олександром Порхуном та капітаном Валерієм Чибінеєвим.

Глава держави висловив слова подяки воїнам. «Дуже пишаюся тим, що українські Збройні Сили високо тримають планку. На ваші плечі лягає не лише обов’язок захищати Україну, бути прикладом для військових і патріотів у тому, як треба себе поводити, а зараз ще й брати активну участь в громадському житті країни», - зазначив Петро Порошенко.

Президент наголосив, що такі зустрічі вже стали традиційними і мають на меті обмін думками задля покращення взаємодії у проведенні реформ у Збройних Силах.

В свою чергу, Герой України, генерал-майор Андрій Ковальчук звернувся до Президента з проханням звернути увагу на справу колишнього першого заступника керівника АТО, генерал-майора ЗСУ Віктора Назарова, якого за рішенням Павлоградського міськрайсуду було засуджено до 7 років ув’язнення.

«Кожен командир, починаючи від командира відділення, відчуває себе поставленим на коліна саме тому, що приймає управлінські рішення. А судять люди, які поняття не мають, що таке управлінське рішення саме у військовій сфері», - сказав Андрій Ковальчук та звернувся до Президента з пропозицією про відновлення військових судів. «Коли війна закінчиться, вони будуть непотрібні, але на сьогоднішній день вони дуже потрібні, вкрай потрібні», - підкреслив генерал.

Андрій Ковальчук зазначив, що йому відомо про офіцерів, які відбувають покарання. Розслідуванням їх справ займалася не військова, а цивільна прокуратура. «Їх судили по статті без урахування особливого періоду. Страх прийняти рішення – це дуже погано», - сказав Герой України та зазначив, що в ЗСУ є дуже багато командирів, які готові приймати рішення, але випадок з генералом Назаровим демотивує їх.

Президент зазначив, що він вже дав свою оцінку щодо висновків суду у справі генерал-майора Назарова.

«Жодним чином це не применшує наші співчуття родинам загиблих героїв. Але ми маємо чітко розуміти, що і експерти, які залучаються до експертиз, повинні мати відповідну компетенцію, кваліфікацію і досвід, так само як і судді та слідчі», - підкреслив Глава держави.

На зустрічі також були присутні Міністр оборони України генерал армії Степан Полторак, начальник Генерального штабу ЗСУ, генерал армії Віктор Муженко, Глава АПУ Ігор Райнін та Заступник Глави АПУ генерал-лейтенант Валерій Кондратюк.

http://www.president.gov.ua/news/vijskovi-geroyi-ukrayini-zvernulisya-do-prezidenta-z-prohann-40694

Сьогодні 31 березня 2017 року
Галині Гордасевич виповнилось би 82-ва, але вже 16-ть років вона не з нами та з нами її творчість







вдома у письменниці вітання від  друзів зі 60-річчям 31.03.1995

Українець Агапій Гончаренко і американська Аляска

30 березня минає рівно 150 років, як угода купівлі-продажу Аляски в 1867 році була підписана о 4-й ранку (хоча сам факт передачі датується 18 жовтня того ж року). Подібна поспішність довго не виправдовувала себе й увійшла в історію Штатів як купівля «льодівні Сьюарда», «висмоктаного апельсина» і таке подібне – з певною долею сарказму на адресу тодішнього держсекретаря Вільяма Сьюарда, який виплатив 7,2 мільйона доларів у золотих злитках із казни, спустошеної громадянською війною (1861–1865). Той факт, що корінні меншини закріпилися на Алясці щонайменше 12 тисяч років тому і, по суті, були її господарями, «Вoston men» зігнорував. Мине зо три десятки років, доки якийсь щасливчик із звіроловів випадково, бродом через струмок, натрапить на самородок золота. Це збудить вірус нової «золотої лихоманки». Квиток від Сіетла до Клондайку буде коштувати 1000 доларів, але тільки якась жменя з тих відчайдухів (4%) розбагатіє на золоті. На кінець століття населення Аляски подвоїться, «льодівня» поступово набуде статусу скарбниці… Хто сьогодні цього не знає! Та ім’я українця Агапія Гончаренка (Андрія Гумницького), прямо причетного до освоєння Аляски, багато хто, либонь, чує вперше…



Агапій Гончаренко

Я відкрила для себе це ім’я в травні 1999-го. У Сан-Франциско (штат Каліфорнія) збиралися освячувати його маєток, і громада українського православного храму святого Михайла щиро відгукнулася на цю подію. Адже 30 років тамтешні росіяни та українці доводили один одному, кому належить Агапій Гончаренко, і тепер, коли спір вирішився на користь останніх, 16-гектарний шмат землі, що належав Гончаренкам (це неподалік від Окленда й Гейворда, округ Аламеда), отримав статус державного заповідника. День тоді випав погожий, панахида біля могили отця Агапія жебоніла ручаєм народної пам’яті, а вкрите мохом grotto (видовбана в скелі печера, де він молився) безмовно сповіщало про дні минущі… Що й справді було неминущим, так це факт, що ім’я Агапія Гончаренка стоїть першим у списку освічених, свідомих місії просвітителя українців-іммігрантів. Та й священиком він був дивним: під рясою, втіленням покори, носив непокору.

Андрій Гумницький (1832–1916) був із давнього козацького роду Богунів, його сім’я мала витоки із сіл Кривин (Криве) та Кам’янка Сквирського повіту Київської губернії (нині Попільнянського району на Житомирщині). Після Київської духовної семінарії (1853) Андрій, ставши Агапієм, йде послушником до Києво-Печерської лаври, пробує себе в канцелярській роботі при митрополиті Філареті. Набачившись усього, він навіки розчаровується в напускних святощах братів по вірі. Згодом, на службі ієродияконом при церкві російського посольства в Греції, це розчарування він виливатиме у статтях до часопису «Колокол» О. Герцена в Лондоні, вимагаючи волі бодай для монастирських кріпаків. Царська охранка та шпигунська братія полюватимуть на нього, та так і не вполюють. Гумницький найкращі свої роки проведе по чужих світах, від 1861-го ховаючись під прізвищем Гончаренко.

Під кінець 1864 року він, шукаючи волі, переїжджає до США, намагається влитися до православної спільноти. В домі італійця Генрі Чітті у Філадельфії (штат Пенсильванія), до якого мав при собі лист-рекомендацію з Лондона, знайде собі притулок. І все ж його й тут вистежують, намагаються дискредитувати. Та ні ряси не скидає отець Агапій, ні віри не зрікається. Вінчає молодят, хрестить дітей, відправляє покійників, освячує церкви… У Нью-Орлеані (штат Луїзіана) його поява помітно сприяє ідеї забудови храму Пресвятої Трійці, що є найпершим осередком грецького православ’я в обох Америках. Поміж тим, як не грецьку мову десь викладатиме, так готуватиме при American Bible Society арабський текст Біблії та слов’янський варіант Нового Завіту для Slavic Publishing House. Не дивно, що саме на ньому уряд США зупиняє вибір, дійшовши висновку, що населенню щойно придбаної дикої Аляски украй потрібне цивілізоване друковане слово. У отця Агапія своє ж на умі: з Каліфорнії буде легше тримати зв’язок із Сибіром, де томляться в засланні кращі уми Росії, і серед них – виплекані в лоні України…

На той час (осінь 1867) вже одружившись з Альбіною Чітті, Агапій Гончаренко, гнаний рідною церквою, їде на протилежний берег Штатів. Там на той час хрестили дітей попи, час від часу прибуваючі пароплавом із Росії. Ним, істинним служителем Христа, гордували. Вже в листопаді Гончаренко засновує в Сан-Франциско друкарню. Звідси розсилаються по всій Америці перші новинні циркуляри російською мовою. Тут же, на Клей стріт, 411, штампувалися й шрифти в ливарні Wm. Faulkner & Son. А з весни налагоджується і випуск англо-російськомовної газети Alaska Herald («Вісник Аляски»). Друкувалась вона двічі на місяць, на восьми сторінках, вже через рік наклад її становитиме 1500 примірників (рідкісна інформація про це знайшлася у праці Губерта Банкрофта «Історія Аляски: 1730-1885»). З часом газета стане виходити з додатком «Свобода», в ній з’являться публікації українською мовою. Але Тараса Шевченка тут друкують англійською. І щоразу добра пака свіжого друку таємно відправляється до Сибіру, де монарша воля, прихована за Валуєвським циркуляром (та пізніше Емським указом), душила вільне слово.



З першого ж номера (1 березня, 1868) «Вісник Аляски» видруковує уривки перекладеної на російську Конституції США – з напуттям видавця Агапія Гончаренка: «Я нахожу священнымъ начать мой Журналъ, переводом на родной языкъ Благодатныхъ Установленій сей страны». Увазі читачів пропонується «Декларація незалежності». З номера в номер перебігає прагнення складача, друкаря, журналіста й перекладача в одній особі – Агапія Гончаренка – донести малоосвіченим аляскинцям, які ще й опинились у складній ситуації, правдиву «букву закону», порядок оподаткування, традиції і звичаї багатоликої американської культури. Не диктатура пролетаріату пропагується, а свободи, гарантовані конституцією. Ось так віками вистраждана мрія українського народу, висловлена нашим національним поетом-мислителем Тарасом Шевченком – «Коли ми діждемось Вашингтона з новим і праведним законом?..» – почала втілюватися стараннями ще одного українця – Агапія Гончаренка. Адже з-під п’яти Росії Аляска вийшла соціально-пригніченою, меншини потерпали від визиску, малоосвіченості, хвороб, алкоголізму й побутової жорстокості (навіть якщо, стараннями вірного служителя православ’я Інокентія Веньямінова, справу й було частково поліпшено). Із прибуттям на територію американських солдатів, непорозуміння на мовному підґрунті стало попахувати злочинністю. Отець Агапій рішуче протестує проти цього. Під його пером набуває гостроти тема розумного використання екосистеми континенту Аляски та прилягаючих до неї островів. Для вояків американської армії, підприємців, мандрівників та вчителів він пропонує словник-розмовник для англомовних («Русско-Англійскіе разговоры»,1868), а також буквар для меншин Аляски («Первоначальное руководство для ізученія англійского языка», 1871). Разом з членами так званого Клубу декабристів збирає книжки для Сітки та інших поселень Аляски.

З часом об’єктом його критики стануть зловживання американського чиновництва та компаній зразка Alaska Commercial, що, врешті-решт, приведе до припинення державного фінансування «Вісника Аляски». А з переміщенням кафедри єпархії Російської православної церкви з Сітки до Сан-Франсиско в 1872 році кампанія цькування отця Агапія і зовсім змусить його відмовитися від випуску часопису. Гончаренки спродують газету й купують в межигір’ї, поза затокою Сан-Франциско, затишний «хутірець», назвавши його «Україна». Порядкуючи на фермі, о. Агапій продовжує працювати над рукописами, хрестити й вінчати у своїй печері, ділиться своїм із дружиною досвідом фермерів з читачами часопису California Horticulturist and Floral Magazine. Налагодивши зв’язки з часописом «Народ» в Галичині (зокрема, з Михайлом Павликом, Іваном Франком і завдяки ним – із Михайлом Драгомановим), він публікує в ньому свою працю «Країна козаків у Північній Америці, або Алясці» (1894), яка зосереджена на історичному переміщенні українського козацтва та його розчиненні серед корінного населення Аляски, зокрема алеутів (ця тема й досі є предметом суперечки істориків). А вслід за нею публікує там же і свої мемуари «Споминки».

Багатьох галичан сколихнула тоді ідея єднання з нащадками козаків на американському континенті, що зазвучала з-під пера Агапія Гончаренка, і вони починають всіма можливими шляхами проникати в Канаду та Америку. Певний час прибульці гуртуються в Гончаренків, і хоча ідея «української колонії» отця Агапія так і зачахла, все ж, як вважає канадський дослідник української еміграції Ярс Балан, саме Гончаренко-Гумницький стоїть у витоків імміграції українців до Канади та Америки з кінця ХІХ століття.

Що ж до нащадків тлинкітів, алеутів, креолів (народжених від шлюбу батька-росіянина/українця та індіанки-матері) й інших корінних меншин, яким наш земляк намагався відкрити очі на «нові і праведні закони» нового хазяїна, США, то вони тільки в 1971 році (Аляска стане штатом в 1959 році) добилися-таки від уряду компенсації за відібрані землі. Згідно з актом Alaska Native Claims Settlement, корінним аляскинцям було виплачено майже мільярд доларів компенсації та повернуто 40 мільйонів акрів території.

Важкою, як ми знаємо, була шапка російського Мономаха… Але у «Вашингтона» вона виявилася стократ важчою, оскільки довелося купувати Аляску вдруге, та ще й вивернувши, як мовиться, всі кишені.

Тетяна МакКой – незалежний журналіст, США

https://www.radiosvoboda.org/a/28396262.html

Яресько розповіла про свій план дій, якби її призначили прем'єр-міністром



Наталія Яресько

Колишній міністр фінансів України Наталія Яресько говорить, що "не щаслива, що пішла" з посади. Каже, що було чимало планів, які залишилися нереалізованими. Вона також мала ідеї, щоб змінила, аби її призначили прем'єр-міністром. Щоправда, це крісло тоді дісталося Володимиру Гройсману.

Крім того Яресько сказала, що не розриває зв'язків з Україною і не продає свій будинок, в якому жила всі ці роки. Про це вона розповіла в інтерв'ю "Новому времени".

Зазначимо, що Яресько стала виконавчим директором Ради з фінансового управління і контролю. На цій посаді має сприяти реструктуризації боргів та відновленню фінансової стабільності Пуерто-Рико. А для цього планує скористатись досвідом, набутим в Україні.

ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ

"Важко дійсно було, я ніколи в житті так напружено не працювала, 24 години на добу 7 днів на тиждень. Проблем було так багато, що ти вирішуєш вчорашні проблеми, а тебе вже чекає черга сьогоднішніх проблем. І все ж мені сподобалася ця робота, мені сподобалося працювати на благо країни", - сказала Яресько.

Загальною причиною втоми було те, що уряд майже не мав підтримки парламенту восени 2015 року. А приходити на роботу і виконувати якісь дрібниці, не вирішуючи актуальних проблем - це демотивує, наголосила Яресько.

ПРО МОЖЛИВЕ ПОВЕРНЕННЯ У ВЕЛИКУ ПОЛІТИКУ

"Я не знаю на яких умовах я повернуся. Мені не потрібні охорона, водії і статус. Це взагалі не мої цінності. Мені важливо робити щось. І якщо з'явиться посада, на якій можна робити і бути ефективною, змінювати і рухатися до мети, ефективно взаємодіяти з колегами, я з готовністю її прийму", - заявила Яресько.

ПРО УСПІХУ УРЯДУ ЯЦЕНЮКА ТА ПОЛІТИЧНІ ІГРИ

"У газовій галузі більше немає посередників, а ви пам'ятаєте, що за 25 років України посередників було безліч, деякі сидять в Каліфорнії у в'язниці. Ми зняли це питання взагалі. Коли ми підняли тарифи населенню, а вже новий уряд зрівняв їх із тарифами для промислових підприємств, інтереси певних людей очевидно постраждали. Адже багато підприємств працювали за зниженими тарифами, ще й отримуючи дотації від уряду", - сказала Яресько.

Коли Україна перейшла на скасування спецрежиму оподаткування для аграрного сектору, то з десяток агрохолдингів втратили конкретні суми, тож почали сильно опиратися.

Яресько наголосила, що тоді потрібно було об'єднатися і з президентом, і з прем'єром і сказати, що криза минула й слід працювати за таким-то сценарієм. Але такої можливості ніхто не дав.

"Спочатку нам дали працювати, тому що криза була настільки великою, що політики казали просто: врятуйте, будь ласка, врятуйте! А коли ми з прірви вийшли, і стало очевидно, що стабілізація ось-ось настане, тоді вирішувати важливі питання знову стало складно, все миттєво політизувалося", - уточнила Яресько.

Політики сильно вставляли палиці в колеса реформ. Особливо з вересня 2015-го. Зокрема, політичні інтереси почали сильно впливати на просування проекту податкової реформи. Коаліційний уряд з представниками всіх партій запропонували певний варіант реформи, пішли з ним на Національну раду з реформ за участю президента, президент схвалив реформу, а далі вона не пройшла парламент, бо є дуже багато різних інтересів.

"А далі - більше. Ми подали законодавство про легалізацію азартних ігор і відразу виникли ті, чий інтерес - не дати їх легалізувати", - додала Яресько.

Складно нині дається робота над реформою охорони здоров'я в. о. міністра Уляні Супрун, проти якої грають і фармкомпанії, і сама система охорони здоров'я.

"Повторюся, це нам перші дев'ять місяців дали повний карт-бланш. І те, що ми зробили кілька важливих кроків всупереч особистим інтересам впливових політиків, – наш великий успіх", - наголосила Яресько.

ПРО ТЕ, ЯКБИ СТАЛА ПРЕМ'ЄРОМ

"Якщо системно попрацювати з усім, що я перерахувала, побачите зростання. Звичайно, у мене був план, певне уявлення про майбутній уряд, і я зробила підготовчий обсяг роботи. Я б точно скоротила склад уряду. Всієї цієї перевантаженою системою сьогодні складно управляти, а ще величезний чиновницький апарат створює щедрий ґрунт для корупції. Сконцентрувалася б на тих речах, які дають швидкий і видимий для жителів країни результат. Я знаю, що такою ж логікою керується і нинішній прем'єр Володимир Гройсман", - сказала Яресько.

Також працювала б зі зміною механізмів фінансування освітньої сфери і охорони здоров'я, які вважає неефективними сьогодні.

"І дуже рада, що медична реформа зараз набирає хід", - сказала екс-міністр фінансів.

Яресько нарікає на неможливість (коли була при владі) займатися паралельним важливим процесом - "давати людям розуміння того, чому все, що робиться, важливо і цінно, чому болісні жертви були не марні. Боротися за серця і голови людей в країні - переконувати, доводити - ось, що важливо зараз. Тому що вже сьогодні ми втратили час і дали фору популістам з їхніми особистими інтересами".

Державі важливо переукласти контракт з власними громадянами, щоб не втратити їхню довіру, яка постійно падає.

"Я перш за все кажу про людей, яким зміни в країні потрібні, тому що боротися з корупцією можна тільки, якщо є ті, хто вірить у боротьбу з корупцією. Якщо люди цинічні та песимістичні, боротися з корупцією немислимо важко", - вважає Яресько.

В Україні незворотно прибрані посередники з газової галузі, в той же час, країні потрібне більш стрімке економічне зростання, і 3% на рік явно не достатньо навіть для того, щоб повернутися до колишнього рівня добробуту. Крім того, так і не відбулася приватизація держпідприємств.

"А приватизація - уже не стільки питання грошей, скільки можливість сказати світу: держава більше не займається цим дивним бізнесом. Звичайно, є невеликий відсоток підприємств, які не підлягають приватизації, але ж більшість може більше не обтяжувати державу. Вони, як правило, збиткові й продовжують витрачати державний ресурс. З точки зору будь-якого нормального бізнесмена - це повний нонсенс", - сказала Яресько.

Слід запустити ринок землі.

"Ми не станемо нормальною демократією, поки частина земель не буде доступна для продажу, але популісти вже підгортають цю тему, погрожуючи розпродажем України. Навіть у Росії частина земель доступна для продажу, а в Україні – ні, ми втрачаємо величезну кількість інвестицій. Якщо системно попрацювати з усім, що я перерахувала, то ви побачите економічне зростання реальне, відчутне", - запевнила Яресько.

ПРО РОБОТУ УРЯДУ ГРОЙСМАНА

"Якщо дивитися на цифри і графіки Vox Ukraine (неурядова експертна організація), то зрозуміло, що темп реформ надзвичайно повільний, але при цьому складно звинувачувати уряд, він робить багато - парламент робить мало", - сказала Яресько.

Вона бачить у багатьох чиновників і політиків енергію і бажання рухати країну вперед, але їх обмежує і серйозно пригнічує відсутність політичної єдності.

"Робота над реформами в терміновому порядку постійно гальмується через політичні мотиви, особисті інтереси і популізм", - наголосила Яресько.

Відновлювати фінансову стабільність в Пуерто-Рико буде Наталія Яресько

https://tsn.ua/politika/yaresko-rozpovila-pro-sviy-plan-diy-yakbi-yiyi-priznachili-prem-yer-ministrom-904840.html
  

Сміттєвий колапс у Львові може врятувати всю Україну

29 Березень 2017 р.



Кожного разу з настанням весни сходить сніг, а з ним й усі натяки на цивілізованість нашого люду. Найкраще це розумію, коли показую друзям та знайомим місто. Дорога до найцікавішої місцини, Плебанівського віадуку, пролягає через невелику лісопосадку. Там дуже гарно, але не навесні, коли ні сніг, ні зелень не прикриває жаху, котрий твориться довкола. Ось як зараз, коли із землі пробиваються перші квіти, їх не завше можна розгледіти за купами сміття.

Ця лісопосадка віддалена від дороги, котрою до мосту переважно добираються нечисленні туристи, натомість сюдою пролягає шлях місцевих жителів. І це саме вони перетворюють прекрасне місце в суцільний смітник. Не росіяни і не львів’яни, а місцеві, котрі живуть поруч й щодня долають цей шлях.

І ось у сміттєвому конфлікті, котрий зараз триває, мене тішить та деталь, що це відбувається у Львові. Страшенно шкода львів’ян, що вони стали заручниками політичних ігрищ. Шкода, що від цього постраждає імідж міста Лева, проте це чи не єдиний шанс, що тема сміття в Україні не буде заговореною. Добре, що саме Львів, бо це шанс на те, що знайдеться якийсь вихід. Бо саме це місто переважно задає тренди, тому не дивно, що й на виклики йому теж доводиться реагувати першим.

Попри те, що конфлікт, радше, нагадує бабрання у смітнику, де сторони намагаються ритися в чужій брудній білизні, він усе ж є публічним. І ця публічність – це позитив, бо рано чи пізно із заговорення й переведення її на дурниці, інформація почне рухатися у правильному напрямку.

Ми давним-давно потребували того, аби на вседержавному рівні заговорити вголос про сміття. Про ту нереальну його кількість, котру українці продукують. Про те, що викидають його прямо під ноги, засмічуючи свої міста й села. Не сортують. Загиджують прекрасну природу, через що в наших лісах перестала водитися дичина. Все відступає перед навалою пластику.

Не замовчати тему

Львівські медіа уже осідлали сміттєвий тренд. Вони намагаються пояснити міщанам, як правильно сортувати сміття, як максимально зменшити кількість відходів. Проте ЗМІ інших міст переважно зосередженні на тому, аби знаходити чеки із львівських супермаркетів на місцевих сміттєзвалищах.

Не можна дозволити, аби тема львівського сміття в загальноукраїнському полі була лише жартами про його подорожі. Це має стати темою для великої національної дискусії. Бо стільки сміття, скільки ми продукуємо, годі й шукати в цивілізованому світі.

Поки українські політики говорять про те, що не існує альтернативи вугіллю з окупованих територій, Швеція давно імпортує чуже сміття, яким гріється країна. Якщо ці екологічні тренди переберуться до нас, то є шанс, що ми не тільки зможемо передати наступним поколінням чистіші міста та села, а й зменшити залежність від російського газу та дорогого вугілля.

Так само українцям слід повчитися у шведів не лише зменшенню продукування сміття, його переробки, повторного використання речей, а й ставлення до природи, поваги до середовища, в котрому зростаємо.

Тому те, що сміттєвий колапс саме у Львові, дає шанс. Львів у нас модний, а тому, якщо львів’янам вдасться вирішити проблему в інноваційний для країни спосіб, то, можливо, цей позитивний досвід вдасться поширити хоч на частину території, особливо там, де мери мавпують львівські новаторства і хочуть виглядати просунутими.

А тим, хто зловтішається, варто не забувати, що будь-якої миті будь-яке місто України може опинитися в подібній ситуації й перетворитися на велетенський смітник. І тоді не лише фігурально рейтинг мера потоне в смітті, а й будь-хто із мешканців зможе наразитися на всі небезпеки, що пов’язані із завалами сміття: від щурів до хвороб.

Тому увага суспільства повинна бути максимально прикутою до цієї теми. Воно не має допустити того, аби ситуація закінчилася тупим тихим договорняком місцевої та державної влади. Вона має стати уроком і вироком для обох. Не можна дозволити, аби проблему переклали в довгий ящик, просто домовившись із кількома радами щодо використання їхніх полігонів. А саме на те, аби впроваджувалися інновації. Інакше всім нам загрожує борсання у смітті.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіци
https://www.radiosvoboda.org/a/28398453.html

БГ: Перепрошую, але як можна допомогти тому, хто сам навмисно (!) створює проблему зі сміттям? Садовий зумисно блокує-саботує і поглиблює кризу зі сміттям у Львові, щоб звинуватити керівництво ЛОДА і вище у "політичному переслідуванні" та блокаді, хоча насправді по цілій Україні розвозить і розкидає те сміття. Такому голові час дати по голові!
Як журналіст, я 10 років тому був на круглому столі за участю представників бізнесу, які готові були за власний кошт вирішити проблему закриття Грибовицького сміттєзвалища і вивіз побутового сміття зі Львова та навколо за умови, що їм передадуть весь цикл від збирання до переробки, а не тільки переробку, що дійсно важко зробити прибутковим, але це означало передати значні кошти з під контролю голови міста, чого Садовий не схотів зробити. Він заблокував вчасне вирішення цього питання, от і маємо нове Львівське сміттєзвалище. Нагадаю, що 2009 - 2012 роках центр Львова дико смердів каналізацією через те, що дріжджова фірма "Езим" уклала договір за згодою Садового зливати свої відходи виробництва у колектор каналізації без належної очистки. Класичний приклад, коли гроші не просто пахли, а дико смерділи. А львів'яни понюхали і переобрали Садового. Тепер сміття складують і нюхають коло себе

Прокуратура повернула у державну власність збагачувальну фабрику в Червонограді



Приватизацію Червоноградської збагачувальної фабрики визнали незаконною
Приватизацію Центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська» визнали незаконною, майновий комплекс вартістю близько 300 млн грн повернуть у власність держави. Апеляційний господарський суд Львівської області у вівторок, 21 березня, залишив у силі відповідне рішення Господарського суду Львівської області, прийняте у 2016 році. Про це повідомили у прокуратурі Львівської області.

Як відомо, в липні 2016 року Господарський суд Львівської області задовольнив позов, поданий заступником прокурора Львівської області в інтересах держави до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та ПАТ «Львівська вугільна компанія» про скасування рішень щодо приватизації майна та його оцінку.

«На даний час, накази регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, видані у 2007 та 2008 роках щодо приватизації цілісного майнового комплексу держпідприємства «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» у процесі його приватизації та про оцінку майна вказаного держпідприємства скасовано. Рішення господарського суду Львівської області набрало законної сили», – зазначено у повідомленні прокуратури.

За даними видання «Наші гроші. Львів», після приватизації Центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська» у 2008 році у створеному ВАТ «Львівська вугільна компанія» держава отримала 37,58% акцій, а основний пакет акцій понад 62% належав орендарю ЗАТ «Львівсистеменерго». У 2009 році акції ЗАТ «Львівсистеменерго» були розділені між трьома фірмами. Відтак приватними акціонерами «Львівської вугільної компанії» стали ТОВ «Вантажно-транспортне управління», ТОВ «Іфорас» і «АСП Трейд Груп». Усі вони до 2016 року були зареєстровані в окупованому бойовиками Луганську і відносилися до сфери впливу нардепа від «Опозиційного блоку», екс-міністра соцполітики Наталії Королевської.

http://zaxid.net/news/showNews.do?prokuratura_povernula_u_derzhavnu_vlasnist_zbagachuvalnu_fabriku_v_chervonogradi&objectId=1421171

Прокуратура звинуватила чиновників львівської мерії у збитках на 40 млн



Прокуратура Львівської області зареєструвала кримінальне провадження за фактом неналежного виконання службових обовязків чиновниками Львівської міськради та управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міськради. Через це громада Львова зазнала збитків на 40 млн грн. Про це повідомила прес-служба прокуратури Львівської області.

За версією прокуратури, у 2007 р. Львівська міськрада, не маючи повноважень, прийняла рішення, на підставі якого уклала договір купівлі-продажу права оренди земельних ділянок та обєкту комунальної власності по вул. І. Федорова, 23, 28 у м. Львові. За умовами договору ТОВ «Українські інвестиційні системи» сплатило місту 19 млн грн. Проте пізніше рішення Львівської міської ради були скасовані судом.

Як наслідок, ТОВ «Українські інвестиційні системи» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Львівської міськради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР та Львівської облдержадміністрації про визнання недійсними вказаних договорів та вимогою стягнення відшкодування. Рішенням суду, яке набрало законної сили, призначено стягнути з Львівської міськради 59,8 млн грн. Також Львівська міська рада та Управління комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР має сплатити на користь вказаного товариства ще 12 млн грн.

27 жовтня 2016 між Львівською міською радою та ТОВ «Українські інвестиційні системи» укладено мирову угоду та сплачено товариству 59,7 млн грн.

Через це, стверджують у прокуратурі, посадові особи Львівської міської ради, уклавши згадані договори, завдали громаді Львова збитків на суму понад 40 млн грн.

До слова, у мировій угоді зазначено, що Львівська міська рада зобов’язується викупити у вказаного товариства обєкт незавершеного будівництва на вул.Федорова, 23, 28 за 36 млн грн.

На даний час триває досудове розслідування.

 Ольга Гринько
http://zaxid.net/news/showNews.do?prokuratura_zvinuvatila_chinovnikiv_lvivskoyi_meriyi_u_nanesenni_mistu_zbitkiv_na_40_mln&objectId=1421881

Богдан Гордасевич
Діяльність у бездіяльності комунальних служб стосовно вивезення сміття зі Львова, як і повне ігнорування вирішення цього питання з боку голови м. Львова Андрія Садового і очолюваної ним партії ВО "Самопоміч" на всіх рівнях, зокрема показової дії з саботажу фракції "Самопомочі" у Червонограді, говорить, що п. Садовий намагається створити собі імідж "політично переслідуваного патріота", якого цькує теперішня влада, щоб прикрити цим реальні корупційні злочини. Не даремно Березюк так розривається з трибуни ВРУ щодо корупції в Україні: злодій завжди перший починає кричати: - Ловіть злодія! - чим відволікає увагу від себе. Заступник  Садового по комунгосподарству був схоплений на хабарі, що вже мало б спричинити про заяву на звільнення зі займаної посади Садового  і голови міста, і голови партії, що так "оголтело" бореться з корупцією в Україні, а воно в сміття зарилося і неначе сказилося й гарчить звідти про "політичні переслідування"

29.03.2017
ГРОМАДСЬКІСТЬ ЗАКЛИКАЄ УРЯД ЗМІНИТИ КЕРІВНИЦТВО НАЗК



28 березня виповнився рік з моменту обрання керівного складу Національного агентства з питань запобігання корупції та запуску роботи новоствореного органу. На жаль, протягом цього року керівництво органу свідомо саботувало роботу реєстру декларацій державних службовців та блокувало виконання основних функцій, покладених на новостворений орган.

Зокрема, Державний реєстр декларацій, за кілька днів до закінчення строку декларування другої хвилі державних службовців, коли декларації повинні подати  близько 700-800 тис. декларантів – не працює. Такі випадки збою в роботі реєстру, на жаль, непоодинокі і носять  системний характер. Декларації працівників Служби безпеки України так і не були подані до державного реєстру, в порушення Закону України «Про запобігання корупції». Факт фальсифікації електронного ключа для імітації зламу реєстру декларацій так і не був розслідуваний керівництвом НАЗК. Відповідальність за це лежить виключно на керівництві Національного агентства з питань запобігання корупції.

За півроку після першої хвилі декларування  керівництво НАЗК не спроміглося забезпечити проведення перевірок декларацій чиновників першої хвилі декларування. Порядок повної перевірки був ухвалений з третьої спроби лише через рік від створення органу. За два місяці після ухвалення Порядку повної перевірки декларацій, НАЗК прозвітувало про початок перевірки близько 30 декларацій топ-посадовців. За рік роботи керівництво агентства так і не створило систему для автоматизованої перевірки декларацій, а також не отримало доступ до інших державних реєстрів для здійснення такої перевірки. У той же час, ще до затвердження порядку повної перевірки, НАЗК видав 625 кандидатам до Верховного Суду висновки щодо достовірності інформації, зазначеної в їх деклараціях. Яким чином у НАЗК перевіряли декларації цих кандидатів без відповідного порядку,  і чи взагалі мала місце така перевірка – невідомо.

Одночасно із цим, очевидним є використання НАЗК для вибіркового переслідування окремих декларантів та навіть активістів. Так, із усіх топ-посадовців НАЗК ініціювало притягнення до відповідальності за пов’язані з корупцією порушення тільки  народного депутата Сергія Лещенка (за викладання лекцій в «Києво-Могилянській академії») та колишню очільницю Одеської митниці Юлію Марушевську (за отримання премії у сумі 500 грн.).

При такій незадовільній роботі органу, керівництво майже щомісяця сплачує собі премії у розмірі кількох заробітних плат, в результаті чого заробітна плата членів НАЗК складає від 80 000 до 330 000 грн.

Відповіддю на неефективну роботу керівництва Національної агенції з питань запобігання корупції має стати звільнення діючих членів НАЗК та ліквідація колегіального керівництва органу, шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про запобігання корупції».

Пропорційну відповідальність за зрив процесу електронного декларування несе ДП УСС, які адмініструють та підтримують діяльність сайту Єдиного реєстру електронних декларацій. Ми вважаємо що керівництво ДП УСС має надати публічне пояснення ситуації яка склалася навколо реєстру та, у разі виявлення фактів халатності з їх боку, притягнуто до відповідальності.

Наголошуємо, що політична відповідальність за забезпечення ефективної роботи реєстру декларацій, успішного завершення другої хвилі декларування, перевірки декларацій та запобігання конфлікту інтересів у публічній площині лежить на Кабінеті Міністрів України та Президентові України.

Антикорупційні організації та експерти Антикорупційної групи Реанімаційного Пакету Реформ закликають Кабінет Міністрів України, якому НАЗК підзвітний  як центральний орган виконавчої влади, невідкладно розглянути питання зміни некомпетентного керівництва Національного агентства з питань запобігання корупції.

Закликаємо Уряд невідкладно внести на розгляд до Верховної Ради пропозиції щодо змін до Закону України «Про запобігання корупції», якими передбачити встановлення одноосібного керівництва НАЗК, зміну конкурсної процедури обрання керівника НАЗК та максимально швидкий запуск конкурсу з обрання нового керівника агентства.

Закликаємо Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана та Уряд також забезпечити новий конкурс, відповідно до запропонованих змін.

Висловлюємо готовність до конструктивного діалогу щодо вибору максимально ефективної моделі конкурсного відбору нового керівника НАЗК із залученням громадськості.
http://rpr.org.ua/news/hromadskist-zaklykaje-uryad-zminyty-kerivnytstvo-nazk/