хочу сюда!
 

Екатерина

24 года, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 27-32 лет

Заметки с меткой «продаж»

Як хитрий дядько Сем російського ведмедя надурив

Історія одного штату: як хитрий дядько Сем російського ведмедя надурив
   
 

Хитрий дядяко Сем

30 березня виповнилося точнісінько 150 років з того моменту, як Російська імперія продала свою колонію, Аляску, Сполученим Штатам Америки. Це був, певно, найдурніший російський гешефт, якого уклали за одну-єдину ніч.

Колись давно, як той казав, "за царя Гороха, коли землі було трохи, та за царя Панька, як була земля тонка", були часи в Америці, коли кандидатів на посаду президента насправді перевіряли на відповідність посаді. Поважна комісія вивчала риси характеру, а претенденти мали проходити інтерв‘ю, ніби кандидати на роботу в якійсь фірмі – доводити знання про свою країну та про навколишній світ, аби мати змогу бодай отримати шанс стати лідером нації.

Екс-губернаторка Аляски та кандидатка від Республіканської партії на посаду віце-президента на виборах 2008 року, Сара Пейлін, також мала складати такий іспит. На питання, які знання вона має, аби, скажімо, мати справу з Росією, пані політик з американської "Далекої Півночі" відповіда:

Росіяни – наші найближчі сусіди, з Аляски Росію можна побачити неозброєним оком.

Великого знання зовнішньої політики ця відповідь в собі, звичайно, не несе, але правда в ній є: Росія та Америка блимають одна на одну через Берингову протоку, а відстань між російським островом Великий Діомед та американським островом Малий Діомед – лише чотири кілометри.

І справді, ніде, принаймні, в історичному розрізі, зв‘язки між Сполученими Штатами та Росією не є такими тісними, як в 49-му штаті. Тому що Аляска була колись російським форпостом в Новому Світі та належала протягом більш ніж століття до Російської Імперії.

Втім, 150 років тому, 30 березня 1867 року, Росія продала свою колонію на американському континенті Америці. О четвертій ранку, в суботу, міністр закордонних справ САСШ Вільям Сьюард та російський посол Едуард фон Штоккель, після безсонної ночі, проведеної в переговорах, домовилися про ціну. Чек американської скарбниці (тобто, міністерства фінансів), якого передали царю, містив суму 7,2 мільйони доларів – це зараз десь близько 120 мільйонів. Дрібничка тай годі.



Переговори між США і Росією щодо продажу Аляски / Архівне фото

За рибу – гроші

Що ж придбали Сполучені Штати за таку жалюгідну, навіть за тодішніми мірками, суму?

Штат Аляска займає більш, ніж шосту частину США – близько 1,7 з 9,8 млн квадратних кілометрів. Водночас, в цьому найбільшому в світі ексклаві живуть лише трохи більше, ніж 710 тисяч людей (для порівняння – в усіх Сполучених Штатах проживають близько 323 млн людей). Сьогодні Росія та Америка розділені морем, а якби цар не продав Аляску (яку тоді називали "російською Америкою"), то Росія (або ж СРСР) мала б спільного сухопутного кордону з Канадою, та ще й величенького – 2477 кілометрів. Певно, тримала б там військові бази, морські порти чи навіть ядерні ракети...

У ті часи газета The New York Times писала, що перемовини про продаж Аляски тривали лишень 5 годин, після чого Сьюард та фон Штоккель поїхали до Білого дому та поклали угоду на стіл президентові Ендрю Джонсону. Він підписав її того ж дня, точніше – опів на третю, а вже ввечері угода була доправлена до Сенату. Ну, американці таки вміють швидко обертатися, коли мова заходить про вигідні гешефти, чи не так?

Узбережжя Аляски було відкрите близько ста років до продажу, в 1741 році, славетним данським мандрівником Вітусом Берінгом, який його й наніс на географічну мапу. Його ім‘ям назвали протоку, яка відокремлює Америку від Азії. Експедиція Беринга була споряджена на завдання та коштом Російської імперії, таким чином, після відкриття цієї землі та встановлення, що вона не має сухопутного сполучення з Азією, вона стала належати Росії.

Валіза без ручки

Вже за чотири роки потому до Аляски в пошуках звірячого хутра прибули перші російські мисливці-промисловики. Щоправда, сперш вони обмежували свої походи Алеутськими островами, але в 1783 році вони вже заснували перше постійне поселення на американському континенті. В 1799 році цар Павєл Перший надав Російсько-Американській компанії виключну торгову монополію в Алясці.

Проте, справжній інтерес до цієї землі в росіян так і не прокинувся. Пушний бум тривав недовго: пушні тварини, перш за все – морські котики, були просто варварськи винищені, після чого кількість мисливців скоротилася хіба ж не до одиниць, а кількість поселенців не зросла. Навіть в найліпші часи там жило не більш ніж 800 осіб: мисливців за хутром, трапперів... а також православних попів-місіонерів, які навертали туземців-алеутів та ескімосів до рук РПЦ (до речі, російський православний діоцез на Алясці існує й досі, до нього належать майже 50 тисяч вірян).

До далекої колонії просто ніхто не хотів їхати. Подорож туди з Санкт-Петербургу тривала більш, ніж півроку – все одно, чи доводилось плисти повз мис Горн чи повз мис Доброї Надії. Таким чином, постачання колонії виявилося буквально "золотим", а зиск з хутра не міг його повністю виправдати.

Наприкінці 1850-х років інтерес до Аляски в російських можновладців повністю пропав, та й кошти скінчилися. Росія щойно програла Кримську війну союзу Великої Британії, Франції та Османської імперії і саме цей конфлікт продемонстрував стратегічну вразливість Аляски: росіяни просто ніколи не змогли б захистити таку віддалену територію, якби тодішня морська супердержава, Британія, захотіла б її анексувати. До того ж, після тієї війни Росія доконче потребувала грошей. Тому, з дозволу царя, його дипломати в 1859 році таємно виставили ту "валізу без ручки" на продаж.

Зараз Аляска не лише промислова територія, але й туристичний рай

Британці від цієї пропозиції просто відмахнулися, а от в Вашингтоні нею зацікавились. В ті часи між Вашингтоном та Санкт-Петербургом існувало те, про що, певно, донедавна мріяв Дональд Трамп: грунтовна згода в важливих стратегічних питаннях, одним з яких була спільна уява про Велику Британію, як про суперницю. Тому росіяни не вельми й засмутилися відмовою Сполученого Королівства придбати Аляску: вони так чи інак ліпш хотіли б мати сусідами на своєму Далекому Сході не гордих бритів, а веселих ковбоїв, тож залюбки відгородилися від Британської Канади новими сусідами – американцями. На ті часи таке рішення взагалі вважалось наймудрішим, стратегічно вигідним: поставити між собою та сильними британцями "дурних янкі", які, мовляв, повелися на ту дику, нікому не принагідну територію, мов той віслюк на моркву.

Експансіоністи ж в Америці, в свою чергу, мріяли про єдине американське узбережжя від Сан-Дієго аж до самого Полярного кола. Щоправда, ці мрії зійшли нанівець з початком Громадянської війни в США (1861), але по її закінченню вони знову ожили. Позаяк росіяни, як вже було зазначено, терміново потребували грошей (вони їх потребують й досьогодні, але через власну загарбницьку поведінку та запроваджені через неї санкції їм вже ніхто їх не дає), цар Олександр Другий в 1866 році надіслав фон Штоккеля до Вашингтону з пропозицією про продаж Аляски. Історичні документи зазначають, що початкова ціна становила взагалі лише п‘ять мільйонів доларів, але вправний царський гендляр "докрутив" її до семи. А міністр Сьюард, сам – затятий експансіоніст, вже з власної щедрості докинув ще 200 тисяч, аби партнер "не передумав".
"Нє валяй дурака, Амєріка!"

Щоправда, за таке чудове надбання американці своєму Держсекретареві дякувати не поквапились. Навпаки – вони підняли його на кпини. Преса назвала угоду "Сьюардовим льодяником", а деякі газети – так і взагалі, "Сьюардовою дурістю". Журналісти та, як би зараз сказали, експерти заходилися лаяти уряд за дурне розтринькування мільйонів – тому що економічна перспектива щойно придбаного величезного регіону, на їх професійну думку, дорівнювала нулю.

Про велетенські поклади аляскінської нафти тоді ще ніхто не здогадувався. Про золото – теж. Єдину користь з Аляски вбачали лише в якості зручної бази... для китобоїв. Ну, й, звичайно, в якості стратегічного військового плацдарму. Тому та ж New York Times 7 квітня 1867 року писала з цього приводу: "Насправді, проти того, аби отримати у власність цю велику територію, яка досі називалась Російською Америкою, нема сенсу заперечувати". Таким чином, вважала газета, можна відвернути загрозу того, що Велика Британія опанує всім тихоокеанським узбережжям на північ від США. За два дні, 9 квітня, Сенат схвалив цю угоду переважною більшістю голосів.

18 жовтня 1867 року росіяни покинули поселення Сітку, яке вважалось на той час своєрідною столицею колонії. Прапора з двоглавим орлом було знято, а на його місці замайорів Stars and Stripes, у супроводі гарматного салюту американських військових кораблів на рейді.

І це, власне, на довгий час й стало найбільшою подією в житті Аляски. Кількість жителів Сітки протягом кількох років скоротилася з 2,5 тисяч до пари сотень. Лише в 1896 році, з початком "золотої лихоманки" на Клондайку, до Аляски почали повертатися люди – протягом одного лише року сюди приїхали більш ніж 100 тисяч осіб, всі – в погоні за золотом та дурними грошима. Щоправда, через це вони не розселялись по всій території, а, діставшись портів на південно-західному узбережжі, вирушали навпростець до Клондайку, до канадського кордону.

Більш ніщо в Алясці їх не цікавило. Вона то перебувала під управлінням військових, то – під управлінням міністерства фінансів, а згодом – під управлінням знову ж таки військових, але вже моряків. В 1912 році Аляска отримала статус території США, її в Конгресі став репрезентувати власний конгресмен. Справжню стратегічну цінність Аляски американці збагнули лише під час Другої Світової війни, коли їм довелося великою кров‘ю звільняти від японців Алеутські острови. Після 1945 року почалась Холодна війна. Військові бази на Далекій Півночі стали найближчими до росіян, які встигли перетворитись із союзників на затятих ворогів.


"Кримнаші" мріють про повернення Аляски

І саме на ці часи припадають перші спроби перетворити Аляску на повноправний американський штат. Але це вдалося лише після того, як в середині 1950-х років тут, на захід від Анкориджу, були знайдені перші великі поклади нафти. 3 січня 1959 року колишня Російська Америка була офіційно визнана 49-м американським штатом, найбільшим за територією й найменшим за щільністю населення. Щоправда, й це визнання не дало поштовху для справжнього розквіту. Економічний бум розпочався лише після 1968 року, коли на 70-й паралелі (тобто, в 400 кілометрах північніше Полярного кола!) були знайдені поклади нафти, які були визнані найбільшими в США. Аляска з найбіднішого американського штату стрімко перетворилася на чи не найбагатший – разом з усіма своїми жителями, тому що уряд Аляски заснував окремий фонд, так званий Permanent Fund, який фінансується з доходів від видобутку нафти, "важить" наразі 55 мільярдів доларів та з 1976 року сплачує кожному жителю Аляски дивіденди. Наприклад, в 2015 році аляскінці отримали більш ніж 2000 доларів кожен – просто за те, що там живуть. Навряд чи хтось ще назве цю територію сьогодні "Сьюардовою дурістю"...

Й, можливо, саме тому нині російські націоналісти відкрито мріють про повернення "Російської Америки". Вони теж вважають Аляску "дурістю", але не Сьюарда, а Олександра Другого, вони шаленіють від відомої пісні групи "Любе" про "отдавай-ка родімую взад", а їх аргументація, чому Аляска має належати Росії, нагадує аргументацію арабів-палестинців, які бажають повернути собі землі, продані колись євреям: ми, мовляв, продавали задешево безплідні солончаки та торфяні болота, а хитрі євреї нас надурили та зробили ці землі плодючими та цінними. Тож тепер нехай повертають.

Щоправда, улюблений співак Путіна – Микола Расторгуєв, який співає росіянам свої ультрапатріотичні пісні, живучи в німецькому Баден-Бадені, може вимагати повернення Аляски, як той казав, хоч до бабиного весілля. Це ж вам не Крим, якого можна відібрати в ослабленого сусіда та проголосити "скрєпним" та "ісконним". Американці трохи сильніші за українців: напасникові можуть і довбешку відкрутити. Тому, коли самого Путіна два роки тому під час його традиційної телевізійної прес-конференції спитали – мовляв, чи нема конкретних планів "повернути Аляску Росії"? – він замахав руками: "Нащо вам та Аляска?". Й справді – нащо?

Автор: Борис Немировский

http://24tv.ua/ru/istoriya_odnogo_shtatu_yak_dyadko_sem_rosiyskogo_vedmedya_naduriv_n800316

Продажу Росією Аляски - 150 років. От повезло місцевим чукчам!

Українець Агапій Гончаренко і американська Аляска

30 березня минає рівно 150 років, як угода купівлі-продажу Аляски в 1867 році була підписана о 4-й ранку (хоча сам факт передачі датується 18 жовтня того ж року). Подібна поспішність довго не виправдовувала себе й увійшла в історію Штатів як купівля «льодівні Сьюарда», «висмоктаного апельсина» і таке подібне – з певною долею сарказму на адресу тодішнього держсекретаря Вільяма Сьюарда, який виплатив 7,2 мільйона доларів у золотих злитках із казни, спустошеної громадянською війною (1861–1865). Той факт, що корінні меншини закріпилися на Алясці щонайменше 12 тисяч років тому і, по суті, були її господарями, «Вoston men» зігнорував. Мине зо три десятки років, доки якийсь щасливчик із звіроловів випадково, бродом через струмок, натрапить на самородок золота. Це збудить вірус нової «золотої лихоманки». Квиток від Сіетла до Клондайку буде коштувати 1000 доларів, але тільки якась жменя з тих відчайдухів (4%) розбагатіє на золоті. На кінець століття населення Аляски подвоїться, «льодівня» поступово набуде статусу скарбниці… Хто сьогодні цього не знає! Та ім’я українця Агапія Гончаренка (Андрія Гумницького), прямо причетного до освоєння Аляски, багато хто, либонь, чує вперше…



Агапій Гончаренко

Я відкрила для себе це ім’я в травні 1999-го. У Сан-Франциско (штат Каліфорнія) збиралися освячувати його маєток, і громада українського православного храму святого Михайла щиро відгукнулася на цю подію. Адже 30 років тамтешні росіяни та українці доводили один одному, кому належить Агапій Гончаренко, і тепер, коли спір вирішився на користь останніх, 16-гектарний шмат землі, що належав Гончаренкам (це неподалік від Окленда й Гейворда, округ Аламеда), отримав статус державного заповідника. День тоді випав погожий, панахида біля могили отця Агапія жебоніла ручаєм народної пам’яті, а вкрите мохом grotto (видовбана в скелі печера, де він молився) безмовно сповіщало про дні минущі… Що й справді було неминущим, так це факт, що ім’я Агапія Гончаренка стоїть першим у списку освічених, свідомих місії просвітителя українців-іммігрантів. Та й священиком він був дивним: під рясою, втіленням покори, носив непокору.

Андрій Гумницький (1832–1916) був із давнього козацького роду Богунів, його сім’я мала витоки із сіл Кривин (Криве) та Кам’янка Сквирського повіту Київської губернії (нині Попільнянського району на Житомирщині). Після Київської духовної семінарії (1853) Андрій, ставши Агапієм, йде послушником до Києво-Печерської лаври, пробує себе в канцелярській роботі при митрополиті Філареті. Набачившись усього, він навіки розчаровується в напускних святощах братів по вірі. Згодом, на службі ієродияконом при церкві російського посольства в Греції, це розчарування він виливатиме у статтях до часопису «Колокол» О. Герцена в Лондоні, вимагаючи волі бодай для монастирських кріпаків. Царська охранка та шпигунська братія полюватимуть на нього, та так і не вполюють. Гумницький найкращі свої роки проведе по чужих світах, від 1861-го ховаючись під прізвищем Гончаренко.

Під кінець 1864 року він, шукаючи волі, переїжджає до США, намагається влитися до православної спільноти. В домі італійця Генрі Чітті у Філадельфії (штат Пенсильванія), до якого мав при собі лист-рекомендацію з Лондона, знайде собі притулок. І все ж його й тут вистежують, намагаються дискредитувати. Та ні ряси не скидає отець Агапій, ні віри не зрікається. Вінчає молодят, хрестить дітей, відправляє покійників, освячує церкви… У Нью-Орлеані (штат Луїзіана) його поява помітно сприяє ідеї забудови храму Пресвятої Трійці, що є найпершим осередком грецького православ’я в обох Америках. Поміж тим, як не грецьку мову десь викладатиме, так готуватиме при American Bible Society арабський текст Біблії та слов’янський варіант Нового Завіту для Slavic Publishing House. Не дивно, що саме на ньому уряд США зупиняє вибір, дійшовши висновку, що населенню щойно придбаної дикої Аляски украй потрібне цивілізоване друковане слово. У отця Агапія своє ж на умі: з Каліфорнії буде легше тримати зв’язок із Сибіром, де томляться в засланні кращі уми Росії, і серед них – виплекані в лоні України…

На той час (осінь 1867) вже одружившись з Альбіною Чітті, Агапій Гончаренко, гнаний рідною церквою, їде на протилежний берег Штатів. Там на той час хрестили дітей попи, час від часу прибуваючі пароплавом із Росії. Ним, істинним служителем Христа, гордували. Вже в листопаді Гончаренко засновує в Сан-Франциско друкарню. Звідси розсилаються по всій Америці перші новинні циркуляри російською мовою. Тут же, на Клей стріт, 411, штампувалися й шрифти в ливарні Wm. Faulkner & Son. А з весни налагоджується і випуск англо-російськомовної газети Alaska Herald («Вісник Аляски»). Друкувалась вона двічі на місяць, на восьми сторінках, вже через рік наклад її становитиме 1500 примірників (рідкісна інформація про це знайшлася у праці Губерта Банкрофта «Історія Аляски: 1730-1885»). З часом газета стане виходити з додатком «Свобода», в ній з’являться публікації українською мовою. Але Тараса Шевченка тут друкують англійською. І щоразу добра пака свіжого друку таємно відправляється до Сибіру, де монарша воля, прихована за Валуєвським циркуляром (та пізніше Емським указом), душила вільне слово.



З першого ж номера (1 березня, 1868) «Вісник Аляски» видруковує уривки перекладеної на російську Конституції США – з напуттям видавця Агапія Гончаренка: «Я нахожу священнымъ начать мой Журналъ, переводом на родной языкъ Благодатныхъ Установленій сей страны». Увазі читачів пропонується «Декларація незалежності». З номера в номер перебігає прагнення складача, друкаря, журналіста й перекладача в одній особі – Агапія Гончаренка – донести малоосвіченим аляскинцям, які ще й опинились у складній ситуації, правдиву «букву закону», порядок оподаткування, традиції і звичаї багатоликої американської культури. Не диктатура пролетаріату пропагується, а свободи, гарантовані конституцією. Ось так віками вистраждана мрія українського народу, висловлена нашим національним поетом-мислителем Тарасом Шевченком – «Коли ми діждемось Вашингтона з новим і праведним законом?..» – почала втілюватися стараннями ще одного українця – Агапія Гончаренка. Адже з-під п’яти Росії Аляска вийшла соціально-пригніченою, меншини потерпали від визиску, малоосвіченості, хвороб, алкоголізму й побутової жорстокості (навіть якщо, стараннями вірного служителя православ’я Інокентія Веньямінова, справу й було частково поліпшено). Із прибуттям на територію американських солдатів, непорозуміння на мовному підґрунті стало попахувати злочинністю. Отець Агапій рішуче протестує проти цього. Під його пером набуває гостроти тема розумного використання екосистеми континенту Аляски та прилягаючих до неї островів. Для вояків американської армії, підприємців, мандрівників та вчителів він пропонує словник-розмовник для англомовних («Русско-Англійскіе разговоры»,1868), а також буквар для меншин Аляски («Первоначальное руководство для ізученія англійского языка», 1871). Разом з членами так званого Клубу декабристів збирає книжки для Сітки та інших поселень Аляски.

З часом об’єктом його критики стануть зловживання американського чиновництва та компаній зразка Alaska Commercial, що, врешті-решт, приведе до припинення державного фінансування «Вісника Аляски». А з переміщенням кафедри єпархії Російської православної церкви з Сітки до Сан-Франсиско в 1872 році кампанія цькування отця Агапія і зовсім змусить його відмовитися від випуску часопису. Гончаренки спродують газету й купують в межигір’ї, поза затокою Сан-Франциско, затишний «хутірець», назвавши його «Україна». Порядкуючи на фермі, о. Агапій продовжує працювати над рукописами, хрестити й вінчати у своїй печері, ділиться своїм із дружиною досвідом фермерів з читачами часопису California Horticulturist and Floral Magazine. Налагодивши зв’язки з часописом «Народ» в Галичині (зокрема, з Михайлом Павликом, Іваном Франком і завдяки ним – із Михайлом Драгомановим), він публікує в ньому свою працю «Країна козаків у Північній Америці, або Алясці» (1894), яка зосереджена на історичному переміщенні українського козацтва та його розчиненні серед корінного населення Аляски, зокрема алеутів (ця тема й досі є предметом суперечки істориків). А вслід за нею публікує там же і свої мемуари «Споминки».

Багатьох галичан сколихнула тоді ідея єднання з нащадками козаків на американському континенті, що зазвучала з-під пера Агапія Гончаренка, і вони починають всіма можливими шляхами проникати в Канаду та Америку. Певний час прибульці гуртуються в Гончаренків, і хоча ідея «української колонії» отця Агапія так і зачахла, все ж, як вважає канадський дослідник української еміграції Ярс Балан, саме Гончаренко-Гумницький стоїть у витоків імміграції українців до Канади та Америки з кінця ХІХ століття.

Що ж до нащадків тлинкітів, алеутів, креолів (народжених від шлюбу батька-росіянина/українця та індіанки-матері) й інших корінних меншин, яким наш земляк намагався відкрити очі на «нові і праведні закони» нового хазяїна, США, то вони тільки в 1971 році (Аляска стане штатом в 1959 році) добилися-таки від уряду компенсації за відібрані землі. Згідно з актом Alaska Native Claims Settlement, корінним аляскинцям було виплачено майже мільярд доларів компенсації та повернуто 40 мільйонів акрів території.

Важкою, як ми знаємо, була шапка російського Мономаха… Але у «Вашингтона» вона виявилася стократ важчою, оскільки довелося купувати Аляску вдруге, та ще й вивернувши, як мовиться, всі кишені.

Тетяна МакКой – незалежний журналіст, США


https://www.radiosvoboda.org/a/28396262.html

Фин.санкции за продажу товаров не по месту налогового учета

Отечественным субъектам хозяйствования хорошо известны случаи применения органами Государственной фискальной службы Украины финансовых санкций в случае отсутствия накладных на товарно-материальные запасы, по месту фактической реализации товара.

Причиной таких «недоразумений» бизнеса с представителями фискальных органов является неоднозначное толкование и применение содержания отдельных положений законодательства, контроль за соблюдением которого отнесен к полномочиям контролирующего органа.

Более подробно с статьей можно ознакомится на сайте Юридической компании WinnerLex по ссылке: https://winnerlex.com.ua/nashi-novo…/465-finansovye-sanktsii

Ринок землі: ділянки продадуть найбідніші...

Михайло АПОСТОЛ, радник міністра внутрішніх справ України, народний депутат України сьомого скликання, кандидат  історичних наук пише: "Вічне питання «долі» нашої землі, чорноземів, найбільшого та найціннішого національного багатства сьогодні звучить на порядку денному як ніколи гостро". І не де небудь, а у газеті парламенту 
Тобто, не зважаючи на мораторій, під тиском Заходу депутати готуються до продажу. Автор пише:
«Але ніхто ніколи не питає поради того ж таки власника землі, фермера, який усі роки незалежності виживає, працює і розвивається, та й ще підтримує сільську інфраструктуру не завдяки, а всупереч державі. Зомбування останнім часом земельним питанням таке сильне, що це виглядає на кшталт: «Ми зникнемо як держава, якщо землю не продамо!»... 

До чого дійшло, наче може бути держава без землі (????). Це "зомбування" вже не населення, а депутатів !!!! Далі вже нема куди... Хто там і чим думає?

Перевозка пианино по Киеву перевозка пианино в Киеве утилизация

Для перевозки пианино и роялей необходимо пользоваться услугами квалифицированных 
профессиональных грузчиков. Из-за непрофессиональной работы грузчиков при перевозке 
инструмента, могут произойти не только внешние повреждения, но и серьезные нарушения 
сложнейшей конструкции механики, а так же резонирующих поверхностей.Грузчики нашей 
компании выполняют перевозку крупногабаритных музыкальных инструментов (перевозка 
пианино, перевозка рояля и т.д.). Перевозка пианино, перевозка рояля осуществляется 
грузчиками, имеющими большой практический опыт, так как без необходимых навыков можно 
повредить или испортить дорогостоящие музыкальные инструменты. 
Тел.353-15-29 (067) 457-55-20 Юрий.

Покращу врожай вже сьогодні піклуючись про свою землю!

ТОВ «Рівне Трейд Сервіс» має найширший асортимент мінеральних добрив. Коло клієнтів компанії досить широке. Якщо Ви дійсно хочете покращити врожай піклуючись про свою землю, то кращої пропозиції Вам не знайти. Доставка товару здійснюється за домовленістю в зручний для клієнта спосіб (самовивіз, автопостачання, доправлення залізничним транспортом і т.д.). 

Детальніше про види добрив та їх застосування на сайті: http://rts-agro.com/ua/

Перевозка пианино Киев 3531529 продаж,аренда,утилизация пианино

Среди всех видов грузоперевозок,перевозка фортепиано или пианино считается одной из сложных.
Сложность состоит в том, что этот музыкальный инструмент только на первый взгляд кажется
прочным и крепким. Однако у него внутри находится очень сложная и тонкая механика, при 
повреждении которой могут возникнуть очень серьезные проблемы.. Именно поэтому перевозка 
должна осуществляется только профессионалами. Фортепьяно инструмент очень хрупкий, требующий
к себе особого отношения, поэтому грузчики осуществляющие перевозку, должны относиться к этому 
процессу внимательно и аккуратно.Перевозя пианино по Киеву мы не только обеспечим Вас 
профессионалами грузчиками. Грузчики не только спустят и поднимут инструмент достаточно надежно,
но и обеспечат сохранность его в дороге.

Незаконне відчуження комунального майна

 У квітні 2014 року до Антикорупційної правозахисної Ради надійшла інформація, щодо незаконного відчуження об’єктів комунального нерухомого майна міста Дніпропетровська, які знаходилися на балансі КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради (код ЄДРПОУ: 25841545). Виходячи з наявної інформації, дане підприємство було визнано банкрутом, нерухомість було продано за цінами набагато нижчими за ринкові приватним фірмам, в тому числі фірмам, які зареєстровані в іноземних державах. http://com1.org.ua/blog/nezakonne_vidchuzhennja_komunalnogo_majna/2014-07-05-32

Українську енергетику продають Ахметову занадто дешево?

Виставлені Фондом державного майна на продаж пакети акцій "Київенерго" є недооціненими.

Таку думку висловив директор інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич в ефірі Першого ділового каналу.

"Негативним моментом є недооціненість тих пакетів акцій, які виставляються на продаж. Очевидно, що ті суми, які Фонд держмайна планує отримати від продажу акцій "Київенерго" і "Західенерго", занижені. Так, можливо, йде гра в бік "допоможи українському інвестору". Проте 25-відсотковий пакет енергокомплексу столиці - монопольного виробника тепла і електроенергії - не може коштувати 340 мільйонів гривень. Це смішні гроші навіть в умовах зростаючих цін на газ", - сказав він.

"Ми маємо дані, у скільки оцінювалися енергогосподарства найближчих нам країн східної Європи. Там йшлося про 1-1,5 мільярди доларів за все енергогосподарство порівнянного за розмірами з Києвом міста", - додав експерт.

За його словами, те ж стосується продажу акцій "Західенерго".

"Західенерго" як найбільшому виробнику та єдиному експортеру електроенергії в Європу, думаю, теж ціна занижена. Це дуже ліквідний актив. І ще довго він буде залишатися таким. При цьому я не заперечую, що компанія-покупець дійсно повинна інвестувати значні кошти в модернізацію. Проте навіть цим не можна виправдовувати настільки занижену ціну пакету", - підкреслив Марунич.

Нагадаємо, 9 грудня переможцем конкурсу з продажу 25% акцій ПАТ "Київенерго" став найбільший в Україні приватний вертикально інтегрований енергохолдинг "ДТЕК" бізнесмена Ріната Ахметова, висунувши пропозицію у 450,5 млн грн.

Холдинг оцінює рівень необхідних інвестицій в "Київенерго" в 12-15 млрд грн.

Зазначимо також, що 25 листопада ДТЕК визнано покупцем 45,103% акцій ПАТ "Західенерго", запропонувавши за нього 1 млрд 932,1 млн грн - лише на 100 тис. грн вище за стартову ціну.

Gazeta.ua

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/business/_ukrajinsku-energetiku-prodayut-ahmetovu-zanadto-deshevo/413769">Gazeta.ua</a>
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая