Сайт "Майдан" з посиланням на блог Мойсея Фішбейна опублікував фотокопію листівки УПА 1950 року.

Містить слова:

"«ХАЙ ЖИВЕ ДЕРЖАВА ІЗРАЇЛЬ І ДРУЖБА
МІЖ ЄВРЕЙСЬКИМ ТА УКРАЇНСЬКИМ НАРОДАМИ»."

____________________

Місце зберігання: Галузевий державний архів СБУ – фонд 13, справа 376, том 65, аркуші 283 – 294.

 

Я завжди думав, що я УКРАЇНЕЦЬ. Думав, поки мене не запитали "Яка втоя національність?" як яка, українець. а мені сказали "ДОВЕДИ". Ну як, я ж живу в Україні, в мене український паспорт, папа українець, мама українка. І я маю бути українцем. "Не факт" сказпли мені. що папа і мама українці в них було в паспортах написано, і в моєму свідоцтві про народження теж написано, що вони українці. "А в тебе в паспорті навіть ненаписано що ти громадянин україни"

я незміг довести, що я УКРАЇНЕЦЬ. Я ПРОСТО ГРОМАДЯНИН ДЕРЖАВИ УКРАЇНА, адже український паспорт тільки громадяни України можуть мати, хоча можуть маюти всі в кого гроші є. Як і коронований темношкірий король якось африканської держави який отримав наше громадянство.

Він же теж носить вишиванку і шаровари. То хто він, африканець чи українець?

А Я ХТО? І ХТО ВСІ ЦІ ЛЮДИ ЯКІ ЖИВУТЬ В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ?

http://www.sna.in.ua/news/1-ua/525-2009-11-30-02-14-15.html

Перелам у душі Юрія Щербака стався 2004-го… Жив чоловік собі, жив – класний інженер-будівельник, неодноразовий лідер різних престижних конкурсів, на кшталт «Гвардія бренду», авторитетний спеціаліст і топ-менеджер, керував собі підприємством, робив улюблену роботу, мав кохану родину – і ось почав ставити собі незручні питання: 

- маємо гасло «Відбудуємо Україну!» - а чи усі осягають, який глибокий зміст у цьому? 

- кажемо, що торгівельна марка «БудМайстер» гарантує відбудову України, - а чи всі саме так розуміють зміст нашої гарантії? 

- а чому не всі? а що треба зробити, аби «всіх» - побільшало? 

- а хто ми є? якщо українці – то які вони, ці українці – і якими мають бути, аби відповідати цьому високому імені? 

- і що таке Україна: Богом дана вільним людям вільна земля, а чи простір для полювання зграй антиукраїнських, антидержавних хижаків? 

Почав шукати відповідей, і чим більше знаходив, тим очевиднішими ставали прості істини: хочеш покращити світ – почни із себе; хочеш стати українцем – живи по правді, живи у чистоті, не допускай компромісу, насамперед, із власним сумлінням, а далі – і з цілим світом… 

Друга в Україні компанія з виробництва будівельних матеріалів почала на очах набувати українських форми і змісту… Провідні споживачі продукту ТМ «БудМайстер» - на Донбасі, тож менеджери компанії з продажу питалися, чи розуміють співрозмовники українську мову? Мовляв, бізнес є бізнес, як треба – поступимося, перейдемо на російську… 

Аж жодної потреби! – казали донеччани. Навпаки, чим «україннішим» ставав «БудМайстер», тим більше це подобалося контр-агентам від Криму, Харківщини і Донеччини - до Волині і Галичини… 

З’ясувалося, що українськість компаній «БудМайстер» є ще й напрочуд потужною рекламою! Змінені упаковка, спецодяг, стиль спілкування, навіть самого корпоративного буття поширили про ВАТ «Павлограджилстрой», ТОВ «Фабрика будівельних сумішей» та ТОВ «Фабрика дверей» славу не тільки надійного, але потужного й шляхетного партнера у справах. 

Змінювалися й люди. По підприємствах дедалі впевненіше лунала українська мова, і не кострубата, калькована з московської, «канцелярита», а вишукана, питома, правильна! Оновлювалася і приживалася було вже зовсім затоптана у небуття термінологія, власними силами готувалися посібники з виробничого навчання для робітників: «Основи економіки», «Українське ділове мовлення і термінологія виробництва будівельних матеріалів та будівництва», технологічні регламенти, інструкції, тощо… 

Українськими ставали і будні, коли дрескодом компанії став саме національний стиль, запроваджений і заохочуваний Юрієм Щербаком, і корпоративні та державні свята… 

Люди стали цікавитися історією, шукати правдивих джерел інформації про свій рід та народ, про себе і свою Україну… Люди почали ставати вільними, щирими, чесними… Це важкий душевний труд – і не кожному під силу щомиті «вичавлювати із себе раба»… 

Найменше процеси, що відбувалися на підприємствах «БудМайстер» подобалися наглядовій раді на чолі з Ігорем Слюнковим, сином окупанта і окупантом України; та у складі акціонерів Олександра Бутенка і Олександра Пашковського… Настільки не подобалося, що з е-майл дебатів І. Слюнкова та Юрія Щербака можна написати ще один чотиритомник «Війна за українську мову на «БудМайстрі» - миру не буде!» – і Лев Толстой позаздрить обсягам цих томів! 

Страшенно не хотілося наглядовій раді, аби люди на «БудМайстрі» ставали вільними людьми, які, в решті решт, не дозволять тягти зароблені ними гроші або як позичку «бєз атдачі», або як незаплановані бюджетом компанії «дивіденди»… 

Не дозволяв цього, стоячи на сторожі інтересів розвитку компанії, і Юрій Щербак. Саме його вимога повернути неправедно, незаконно забрані акціонерами кошти підприємствам, що мають вберегти своїх людей і виробництво в умовах економічної кризи, і стала правдивою причиною війни, що триває вже кілька днів. Юрія Щербака, Володимира Піпу знято. Неугодних, здатних організувати щонайменший опір сваволі наглядової ради, звільнено, і силоміць видворено з підприємства. Спроба створити Раду трудового колективу для організації опору, не вдалася. Перелякана більшість принишкла. Блоковані зв’язок, комп’ютерна мережа… 

Все це триває під снодійно-демократичні співи Ігоря Слюнкова перед робітниками про те, що «нікому нічого не буде»… Так воно і є! Скоро зима, а отже, робітників розженуть, в кращому випадку, за свій кошт; в гіршому – просто скоротять. Так що нікому нічого й не буде… 

Що найпікантніше у цій ситуації: Ігор Слюнков – лідер фракції БЮТ у міській раді, більше того, один з провідників ідей Юлії Тимошенко, один з найбільших спекулянтів землею в Західному Донбасі. 

То ж сваволя «гаспадіна Слюнкова» не тільки від того, що він крутий мільйонер, але й від опіки над ним та іншими окупантами України мадам Тимошенко?! Це така нас очікує попереду «щаслива доля», коли українців за українське, за своє, будуть переслідувати різні чужинці з-під «криши женщини з косою»? 

Є і ще одна – дуже цікава версія! Лібералам страшенно не хочеться відходити від влади, а рейтинги, які не є надуто-великі, а все-таки малуваті для повної певності! То ж схоже на те, що біло-сердечні та малиново-біло-голубі регіонали мусять знайти спільну мову, перемогти єдиною шоблою народ, і подерибанити доконечно вже усе – і землю, і люд сердешний, голодом і холодом зморений! 

Леонід РОМАНЮК, 

керівник навчального пункту ВАТ «Павлограджилстрой», 

очевидець і учасник подій.

(якщо "так", то на підтримку якого кандидата - у коментарях)

Дозволив собі самочинно проілюструвати статтю Петра МАСЛЯКА. В усьому іншому  - без змін.

В цей час, коли ми з вами сидимо біля дисплеїв комп’ютерів і длубаємося в Інтернеті, в "братній" Росії тисячі людей з вищою освітою і науковими ступенями, об’єднані в інститути, проблемні лабораторії і тимчасові "творчі" колективи, взявши в долоні голови 24 години на добу думають, яку б це ще біду, нещастя і взагалі будь-яку "каку" можна було б зробити для України і українців.

Для цього з державного бюджету і всіляких фондів виділяються мільярди рублів. І це не пустопорожня балаканина. Як професійний геополітик я знаю про що пишу.
[ Читати далі... ]

2009 рік. Після вдалого всеукраїнського  PR-туру з «Ефіопією» Сергій Жадан публікує  книгу «Лілі Марлен», другу за цей рік. Щоправда, вона укладена як збірка вибраного – і лише 10 нових поезій письменника з ексцентричною підназвою «Лесбійки» увійшло до неї. Ця підназва неоднозначно вказує на те, що загальновизнаний оспівувач міських звалищ, нетрищ і  завулків взявся за тему нетрадиційного кохання.

 

     
Несподівано, і навіть епатажно звучить заключна  фраза у вірші «Жінки» (єдиному з-поміж десяти, що прямо присвячений лесбійській любові): «Ось саме тому я її люблю, як тільки жінка може любити жінку». Адже до цієї фрази у даному творі поет витончено і  глибоко  за допомогою поетичного слова розповідає про «повітря» нерозуміння, що утворилося між коханцями в процесі стосунків, про непорозуміння між ними, про страх близької розв’язки взаємин... Якби не остання фраза «... як тільки жінка може любити жінку», можна сміло подумати, що у поезії йдеться про звичайне  кохання між чоловіком і жінкою. Але такий вже Жадан літератор – він любить парадокси...

Повністю статтю читайте на gloss:

http://gloss.ua/story/34793

 

або на ХайВей:

                      http://h.ua/story/241911/  

---

Не можу не привітати братів-слов’ян. Хоча, перепрошую, у випадку з Російською Федерацією - не тільки братів-слов’ян, але й ще братів-башкірів, братів-татар, братів-ненців, чукчей, чувашей та й не такий я сильний, щоб перелічити всі братські нації, які живуть в Росії. Коли ми кажемо про наше братерство, чомусь апелюємо тільки до слов’ян...

Але я не про те. Все ж таки, у сусідів свято! І я щиро їх вітаю з цим святом. Так багато зроблено за 10 років! Правда я чув по радіо, що газ по внутрішнім цінам для Білорусі можливий тільки в тому випадку, якщо Білорусь буде суб’єктом федерації. А пан Лукашенко вже зробив багато - повернув радянський прапор, забув (якщо знав) білоруську мову, ще й зробив так, щоб її забули максимально велика кількість з мешканців країни. А от поміняти свою посаду президента на посаду губернатора Білоруської губернії, чи то Білоруського краю... Наскільки я бачу, поки що не хоче.

От і бачу я інколи по ТВ міцні братерські обійми двох країн Білорусі та Російської Федерації (http://www.100p.com.ua/statti_2/sojuzna_derzawa.html).

Дякувати Богові, ми наразі можемо поспостерігати за тим, що може зробити любов уряду РФ з братніми країнами. Тихо спостерігати, й розмірковувати, думати...

Чогось з цього приводу крутиться в мене пісня представника російського року українського походження - Сергія Чігракова (Чіжа) - "Солдат на привалі". Не зовсім в тему, але якось вона темі цій співзвучна... Її я у власному виконанні приєднаю до цієї замітки.

А взагалі, я не зі злості це пишу, боронь Боже. Щиро вітаю народи цих країн з наступаючим святом, якщо воно для них свято. А як для мене, то не все тут однозначно, тому й напрошується деяка іронічність, вже даруйте мені...

У видавництві "Навчальна книга - Богдан" започатковано серію "Український детектив"

2009 року вийшли друком такі книжки:

Сергій Ухачевський. «Стіна. Осінні ілюзії. Детективні повісті»

Бійки і пиятики, стрілянина і крадіжки, шантажі та погрози — ось та калейдоскопічна атмосфера, в якій живуть і борються герої детективних повістей “Стіна” та “Осінні ілюзії”, події котрих розгортаються наприкінці 80-х років після розпаду Радянського Союзу.

 

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_219_2222/

  .
Олександр Вільчинський. «Неврахована жертва. Суто літературне убивство. Детективні повісті»

Детективні романи відомого майстра цього жанру Олександра Вільчинського «Неврахована жертва» і «Суто літературне вбивство» мають одного спільного героя – колишнього журналіста Андрія Грабовського, який інколи за збігом обставин, а частіше за власним бажанням, потрапляє у ситуації, з яких згодом доводиться доволі довго шукати виходу. Розплутуючи тугий клубок людських взаємин, автор разом із своїм героєм повертає читача і у «бурхливі 90-ті» («Неврахована жертва»), і на мальовниче лісове озеро («Суто літературне вбивство»), де неприємності й небезпеки починають з’являтися, звісно ж, коли їх найменше чекаєш.

 

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_219_2221/

 

 

Віктор Мельник.  Двійник невідомого контрабандиста. Повість

 «Двійник невідомого контрабандиста» – перший твір із циклу детективних романів, у яких діє слідчий з особливо важливих справ прокуратури Олексій Гальчевський. У непростих умовах криміналізованої країни він спільно з оперативниками зі Служби безпеки розслідує загадковий факт контрабанди культурних та історичних цінностей. Динамічний сюжет із несподіваними поворотами постійно тримає у напрузі читача, який з розвитком сюжету дізнається про сучасні будні прокуратури — коли веселі, а коли й сумні.

 

http://www.bohdan-books.com/catalog/book_219_2223/

Чи задумувалися Ви над тим, чому в Україні не існує потужної правиці? В нас є ліві, лівоцентристи, ліберали, а от націоналістів нема. Індивідуально вони звичайно є, але розкидані по партіям майже всього політичного спектру. То чому патріотам не об'єднатись?

Звичайно, правих партій ми маємо вдосталь. Спочатку їх засновують, беруть на озброєння ідеологію націоналізму (консерватизму, націонал-демократії тощо) й збираються на вибори. Але потім щось заважає їм об'єднатися. Причини різняться: зманювання посадами (НРУ), особисті амбіції, вождистський ухил (НУ, ВО"Свобода"). Наслідком цих подій є 1% голосів і хронічна бездіяльність до наступних виборів.

Не треба бути професором, аби зрозуміти, що в такому середовищі й за таких обставин ми втрачаємо наш націоналізм. Подрібнені праві можуть добряче поливати одне одного брудом, захищаючі своїх політичних лідерів. Вони не взмозі об'єднатися навіть навколо ініціатив встановлення пам'ятника Мазепі у Полтаві або ж присвоєння Степану Бандері звання Героя України. Частину патріотів взагалі занесло у "Фронт Змін" чи "Народну Самооборону". Що робити, аби національно-демократичні ідеї остаточно не припали пилом, а з ними - й українська незалежність?

Вихід є. Рятівний круг українського націоналізму знаходиться зовсім поряд. Це - третій сектор, що означає недержавні громадські організації (НГО). Поки що їх використовують доволі вузько: захист власного бізнесу, боротьба за посаду, грантоїдство. Однак для нас, патріотів, НГО - потужний засіб для об'єднання. Не треба буде сваритися чий вождь кращий, чия емблема крутіша, чия партія більша. Всі вони майже на одному рівні. НГО може об'єднати людей з різних партій, але з однією ідеологією. Недержавна громадська організація стає своєрідним плацдармом для об'єднання партій навколо ідей, не об'єднуючи при цьому самі партії.

Але не слід вважати, що націоналістична НГО буде партійною маріонеткою правих партій. Навпаки, члени НГО зможуть просувати ідеї, акції, ініціативи організації у своїх політичних силах. Відкриється доступ і до партійних ЗМІ.

На що може розраховувати молодь, прийшовши до якоїсь із партій? На стояння в наметах і роздачу листівок. Всім іншим заправляють бізнес-дяді. Натомість, перебуваючи в НГО, Ви зможете РЕАЛЬНО ВПЛИВАТИ НА ПОЛІТИКУ. Не важливо, чи це місцева політика, чи загальнодержавна.

Ось чому третій сектор є порятунком для націоналізму. Та чи буде у нас воля це зробити?

Stanislove, спеціально для upu.org.ua